Теорія економічного розвитку (реферат)

Реферат на тему:

Теорія економічного розвитку

1. Концепція сталого розвитку

Концепція сталого розвитку головну увагу концентрує на екологічному
аспекті розвитку людства, вбачаючи в сталості екологічної ситуації
головну складову успішного людського розвитку.

Сталий розвиток — це такий розвиток, що задовольняє потреби сьогодення,
але не ставить під загрозу спроможність майбутніх поколінь задовольняти
свої власні потреби. Він включає два ключових поняття:

— поняття потреб, зокрема потреб, необхідних для існування найбідніших
верств населення, що повинні бути предметом першочергового пріоритету;

— поняття обмежень, зумовлених станом технології й організацією
суспільства, поєднаних зі спроможністю навколишнього середовища
задовольняти нинішні і майбутні потреби[5, ст.50].

Отже, задачі економічного і соціального розвитку повинні бути визначені
з урахуванням його сталості у всіх країнах — в економічно розвинутих або
країнах, що розвиваються, у країнах із ринковою або плановою економікою.
Конкретні підходи до його реалізації будуть, безумовно, різнитися, але
вони повинні мати деякі загальні принципові характеристики і виходити з
консенсусу щодо основної концепції сталого розвитку і вписуватися в
широку стратегію для його здійснення.

З розвитком пов’язане прогресивне перетворення економіки і суспільства.
Розвиток, стійкий по матеріальних параметрах, теоретично може мати місце
навіть у жорстких соціальних і політичних рамках. Але фактично ця
сталість може бути забезпечена лише за умови, що при розробці політики
розвитку приділяється увага таким питанням, як зміни в доступі до
ресурсів і в розподілі витрат і прибутків між різними верствами
населення. Навіть при вузькому розумінні фізичної сталості розвитку
передбачається турбота про соціальну справедливість по відношенню до
різних поколінь, турбота, що логічно повинна бути поширена на відносини
справедливості до різних верств населення в межах кожного покоління.

Задоволення людських потреб і прагнень є основною задачею розвитку.
Важливі для життя потреби великої кількості людей у країнах, що
розвиваються — у їжі, одягу, даху, роботі — не задовольняються, але крім
основних потреб у цих людей існує законне прагнення до кращої якості
життя в цілому. Світ, у якому процвітають бідність і кривда, завжди буде
схильний до екологічних та інших криз. Сталий розвиток вимагає
задоволення основних потреб усіх і надання всім можливості задовольнити
свої прагнення до кращого життя.

Рівні життя, що виходять за межі основного мінімуму, можна назвати
сталими лише в тому випадку, якщо норми споживання не порушують
довгострокову сталість розвитку. Багато хто з нас нераціонально
використовує ресурси (згадаємо хоча б споживання енергії). Але ж
характер потреб багато в чому залежить від соціальних та культурних
факторів. Враховуючи це , приходимо до висновку, що досягнення сталого
розвитку вимагає формування методів та цінностей, які не призведуть до
несприятливих екологічних наслідків і з якими погодяться всі члени
суспільства.

Для задоволення основних потреб необхідно задіяти весь потенціал
розвитку. Сталий розвиток, безумовно, вимагає більш інтенсивного
економічного росту в тих місцях, де зазначені потреби не
задовольняються. У інших місцях він може відповідати сучасним темпам за
умови, що підтримання цього росту відбиває широкі принципи сталості та
відсутність експлуатації. Але одного економічного росту недостатньо.
Високі рівні виробничої діяльності можуть співіснувати із бідністю та
можуть бути загрозою для навколишнього середовища. Тому сталий розвиток
вимагає від суспільства задоволення людських потреб шляхом збільшення
виробничого потенціалу і забезпечення справедливих можливостей для всіх.

Зростання чисельності населення збільшує навантаження на ресурси і може
сповільнити підвищення життєвого рівня в районах, де широко поширені
бідність і відсталість. Питання полягає не тільки в абсолютній
чисельності населення, але й у просторовому розподілі ресурсів, тому для
сталого розвитку необхідне поєднання демографічних змін з еволюцією
виробничого потенціалу екосистеми.

У суспільства, нажаль, є багато можливостей підірвати спроможність
задоволення потреб свого народу, наприклад, завдяки надмірному
використанню ресурсів. Недостатньо спланований та продуманий розвиток
може істотно погіршити умови життя населення.

Економічне зростання не має визначених меж, що стосуються чисельності
населення або рівня використання ресурсів, і при порушенні яких може
відбутися екологічна катастрофа. Граничні ситуації в більшій мірі
проявляються у вигляді підвищення витрат і скорочення прибутку, ніж у
вигляді раптової втрати якої-небудь ресурсної бази. Краще знання
природних закономірностей і розвиток технології можуть сприяти
збільшенню гранично припустимого навантаження на еколого-ресурсну базу.
Але абсолютні межі використання звичайно існують, і принципи сталого
розвитку вимагають, щоб задовго до їх досягнення людство винайшло
технологічні можливості для зменшення інтенсивності використання.

Зрозуміло, що економічне зростання і розвиток призводять до змін у
природних екосистемах. Змінюється будь-яка екосистема, де б вона не
знаходилася. Якщо говорити про відновлювані ресурси, то вони не будуть
виснажені, якщо коефіцієнт використання не перевищує можливості їхнього
відновлення та природного приросту. Але так як більшість відновлювальних
ресурсів — це частина складної і взаємозалежної екосистеми, то
максимальний рівень видобутку ресурсів повинен враховувати наслідки для
цієї екосистеми, щоб не підірвати її спроможність до відтворення.

Що стосується невідновлювальних ресурсів, то їхнє використання зменшує
запаси, що будуть знаходитися в розпорядженні майбутніх поколінь. Але це
не означає, що не варто користуватися цими ресурсами. У загальному темпи
виснаження повинні враховувати дефіцитність ресурсів, наявність
технологій, що сприяють їхньому раціональному використанню, і можливість
застосування замінників. Так, наприклад, не можна знижувати родючість
землі за межі, де її відновлення стане абсолютно нерентабельним.
Освоєння мінеральної сировини і палива повинно бути комплексним та
проходити в рамках ресурсозбереження з таким розрахунком, щоб не
вичерпати їх цілком до появи замінників. Відповідно до вимог концепції
сталого розвитку темпи використання невідновлювальних ресурсів повинні
стати максимально гнучкими в залежності від конкретних умов.

Ще одним негативним аспектом процесу розвитку є зникнення за рахунок
нього природного розмаїття. А зникнення окремих видів рослин та тварин
може істотно обмежити вибір для наступних поколінь. Тому сталий розвиток
вимагає збереження якомога більшої їх кількості.

Підсумовуючи все вищезазначене, можна сказати, що сталий розвиток
передбачає досягнення такого стану, коли наявний рівень використання
ресурсів буде повністю задовольняти потреби теперішнього суспільства і,
одночасно, не буде позбавляти суспільство майбутнього можливостей їх
використання.

2. Економічне зростання

як головна складова економічного розвитку

Економічний розвиток – це перехід від одного стану економіки до іншого,
коли в новому періоді не лише збільшується виробництво товарів і послуг,
але й впроваджується виробництво нових з використанням нових технологій.

Економічне зростання – це зміна результатів функціонування економіки і
спожитих (використаних) ресурсів. Кінцевою метою економічного зростання
є споживання.

Економічне зростання становить зміст економічного розвитку, є його
складовою частиною.

Економічне зростання відбиває кількісні зміни в економіці, а економічний
розвиток – якісні зміни.

Економічне зростання — основний показник розвитку і добробуту будь-якої
країни — є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої
зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу в
порівнянні із зростанням чисельності населення для підвищення рівня
життя в країні.

У попередніх темах розглядалися причини короткострокових коливань рівня
зайнятості і цін, а також заходи, за допомогою яких можна компенсувати
подібну нестабільність. Проте не менш важливою є проблема економічного
зростання, тож її ми й будемо аналізувати.

Насамперед з’ясуємо, яка відмінність існує між короткостроковим та
довгостроковим зростанням національного доходу.

Теорія зайнятості і політика стабілізації економіки ґрунтуються на
короткостроковому, або статичному, підході. Основне питання теорії
зайнятості можна сформулювати так: «Що необхідно зробити для повного
використання наявних в економіці виробничих потужностей?» Прийнято
вважати, що, маючи фіксований обсяг ресурсів, економіка здатна
забезпечити виробництво певного рівня ВВП в умовах повної зайнятості, а
тому мета стабілізаційної політики — усунути ситуацію недовикористання
ресурсів, які є у нашому розпорядженні. Отже, короткострокове зростання
національного доходу — це динаміка ВВП в межах до точки довгострокової
рівноваги економіки при заданих ресурсах і технології.

Щодо теорії економічного зростання, то її основна проблема формулюється
так: «Яким чином можна збільшити обсяг виробничих потужностей або,
іншими словами, що потрібно зробити для збільшення потенційного рівня
ВВП?» У відповідності з цим, економічне зростання графічно можна
передати двома способами:

1) зміщенням праворуч лінії довгострокової сукупної пропозиції LRAS
(мал. 14.1);

2) зміщенням праворуч кривої виробничих можливостей із положення АВ до
положення CD (мал. 14.2).

Таким чином, процес економічного зростання відображає довгострокове
зростання сукупної пропозиції, і саме цим воно відрізняється від
короткострокових коливань випуску під впливом змін сукупного попиту.

Збільшення кількості і якості ресурсів та вдосконалення технологій
забезпечують можливість економічного зростання.

Економічне зростання означає:

1) збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в абсолютних вимірниках за
певний проміжок часу;

2) збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на душу населення;

3) збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на одного
зайнятого.

Використовуватися можуть всі три визначення. Так, наприклад, коли в
центрі уваги перебувають проблеми військово-політичного потенціалу, то
прийнятнішим вважається перший показник. Проте при порівнянні життєвого
рівня населення в окремих країнах і регіонах безумовна перевага
надається другому визначенню економічного зростання. Інколи вирізняють
ще показник «зростання доходу в розрахунку на одного зайнятого», який
відображає рівень і динаміку економічної активності населення. Зважаючи
на те, що не все населення є економічно активним, а також, що певну
частину економічно активного населення становлять безробітні, ми
отримаємо зовсім різні дані щодо ранжування країн за темпами
економічного зростання в розрахунку на душу населення і в розрахунку на
одного зайнятого (табл.1).

Таблиця 1. Дві групи вимірників економічного зростання

Незалежно від того, яке із наведених визначень обране для аналізу,
економічне зростання завжди вимірюється річними темпами зростання за
формулою:

 — відповідно, реальний ВВП (ЧВП або НД) у поточному та базисному
роках.

Людина, добре обізнана із статистикою, може заперечити, що наведений
показник називається темпом приросту, а не темпом зростання. Проте варто
пам’ятати, що коли певна величина зростає за рік на 2%, то в міжнародній
статистиці прийнято вважати, що темп зростання складає 2%, і лише за
статистичною термінологією деяких колишніх соціалістичних країн
вважається, що темп зростання складає 102%, тоді як 2% — це темп
приросту.

Важливо також підкреслити, що в теорії і моделях економічного зростання
не враховується відмінність між показниками ВВП, ЧВП та НД: вони
об’єднуються однією категорією «випуск» або «доход» і позначаються
загальноприйнятим символом «У».

Якими ж факторами визначається динаміка економічного зростання в країні?
Даючи відповідь на це запитання, зазначимо насамперед, що існує дві
складові економічного зростання: екстенсивна (коли збільшується
кількість залучених у процес виробництва ресурсів) та інтенсивна (коли
зростає їхня віддача, або ефективність використання). У відповідності з
цим, вирізняють дві групи факторів економічного зростання:

1) екстенсивні фактори —

• збільшення чисельності зайнятих,

• збільшення фізичного обсягу капіталу;

2) інтенсивні фактори —

• технологічний проґрес,

• рівень освіти та професійної підготовки кадрів,

• економія за рахунок зростання масштабу виробництва,

• покращення розподілу ресурсів,

• законодавчі, інституційні та інші фактори.

За розрахунками Едварда Денісона із Брукінського інституту, зростання
національного доходу США за даними 1929-1982 pp. приблизно наполовину
було зумовлене впливом екстенсивних факторів і наполовину — інтенсивних.
Окрім цього, врахувавши, що реальний ВВП можна визначити як добуток
затрат праці (чисельність зайнятих) на рівень продуктивності праці, і
перегрупувавши у відповідності з цим зазначені фактори, Едвард Денісон
показав, що основним чинником зростання доходу є підвищення
продуктивності праці. Саме тому можна стверджувати, що всі фактори, які
впливають на рівень продуктивності праці, найсуттєвіші з точки зору
реального економічного зростання.

Є фактори, які стримують економічне зростання. До них належать обмеження
з боку сукупного попиту (недостатній рівень сукупних витрат призводить
до того, що дійсні темїти зростання відстають від потенційно можливих),
соціально-політична атмосфера в країні, ресурсні та екологічні
обмеження, державне втручання у справи приватного бізнесу (законодавча
діяльність щодо регулювання безпеки праці, охорони здоров’я працюючих та
охорони довкілля тощо). До факторів, які неґативно впливають на процес
економічного зростання, належать злочини в царині господарської
діяльності, недобросовісне ставлення до праці, припинення роботи під час
трудових конфліктів, несприятливі погодні умови (насамперед для
сільськогосподарського виробництва), тобто все те, що стримує зростання
продуктивності праці і, відповідно, економічне зростання в цілому.

Список використаної літератури

Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: ІЗМН, 1997. – 302 с.

Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. –
528с.

Борисов Е.В. Экономическая теория. – Москва: Юрайт, 1998. – 478

Будаговська С., Кілієвич О. Мікроекономіка і макроекономіка. Київ:
Основи, 1998, с.518.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. –
Київ: Вища школа, 1995. – 471 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *