Суть концепції сталого розвитку України (реферат)

Реферат

НА ТЕМУ:

Суть концепції сталого розвитку україни

Вступ

Базуючись на основних ідеях і принципах, декларованих на конференції ООН
з питань навколишнього середовища і розвитку /Ріо-де-Жанейро, 1992/,
Україна вважає доцільним перехід до сталого розвитку, при якому
забезпечується збалансоване вирішення соціально-економічних завдань,
збереження сприятливого стану навколишнього середовища і
природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення життєвих потреб
нинішнього і майбутніх поколінь.

Сталий розвиток – це процес розбудови держави на основі узгодження і
гармонізації соціальної, економічної та екологічної складових з метою
задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь.

Основою сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді людина –
господарство – природа. Сталий розвиток узагальнює в собі процес
виживання і відтворення генофонду нації, активізацію ролі кожної окремої
людини в суспільстві, забезпечення її прав і свобод, збереження
навколишнього природного середовища, формування умов для відновлення
біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня
антропогенного впливу на природне середовище й гармонізацію розвитку
людини в природі.

Україна може забезпечити перехід до сталого розвитку виключно шляхом
ефективного використання всіх видів ресурсів, структурно-технологічної
модернізації виробництва, використання творчого потенціалу суспільства
для розбудови і процвітання держави.

Визначення шляхів забезпечення сталого розвитку держави повинно
грунтуватися на формулюванні стратегічних цілей державотворення з
урахуванням реалій сьогодення, тенденцій розвитку світового
співтовариства, місця і ролі України в Європі та світі.

Ідея сталого розвитку стосується не тільки сучасності: вона адресована
водночас як нинішнім, так і прийдешнім поколінням. Це ідея рівноправ’я
всіх поколінь і всіх людей кожного покоління, справедливості в просторі
й у часі, ефективного використання потенційних можливостей,
збалансованості суспільного розвитку і збереження природи.

І. Цілі, принципи та завдання сталого розвитку

Основна мета сталого розвитку України – забезпечення динамічного
соціально-економічного зростання, збереження якості навколишнього
середовища і раціональне використання природно-ресурсного потенціалу,
задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь через побудову
високоефективної економічної системи, що стимулює екологічну сталість,
продуктивну працю, науково-технічний прогрес, а також має соціальну
спрямованість.

Забезпечення сталого розвитку України грунтується на притаманних державі
геополітичних, географічних, демографічних, соціально-економічних та
екологічних особливостях, з урахуванням яких основними цілями сталого
розвитку є:

економічне зростання – формування соціально-орієнтованої ринкової
економіки, забезпечення можливостей, мотивів і гарантій праці громадян,
якості життя, раціонального споживання матеріальних ресурсів;

охорона навколишнього природного середовища – створення громадянам умов
для життя в якісному навколишньому природному середовищі з чистим
повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорозмаїття, реалізація
екологічного імперативу розвитку виробництва;

добробут – запровадження єдиних соціальних стандартів на основі науково
обгрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості одного жителя з
урахуванням регіональних особливостей;

справедливість – встановлення гарантій рівності громадян перед законом,
забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального,
екологічного і соціального благополуччя;

ефективне (стале) використання природних ресурсів – створення системи
гарантій раціонального використання природних ресурсів на основі
дотримання національних інтересів країни та їх збереження для майбутніх
поколінь;

стабілізація чисельності населення – формування державної політики з
метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення,
надання всебічної підтримки молодим сім’ям, охорона материнства і
дитинства;

освіта – забезпечення гарантій доступності для одержання освіти
громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни;

міжнародне співробітництво – активна співпраця з усіма країнами і
міжнародними організаціями з метою раціонального використання екосистем,
гарантування безпечного і сприятливого майбутнього.

Сталий розвиток України базується на таких принципах:

забезпечення гармонізації співіснування людини і природи;

реалізації права на справедливе задоволення потреб і рівність
можливостей розвитку сучасних і майбутніх поколінь;

невід’ємності захисту і підтримання належного стану навколишнього
природного середовища у процесі розвитку суспільства;

відповідальності держави за погіршення стану навколишнього природного
середовища;

нарощування національного потенціалу країни для забезпечення сталого
розвитку;

здійснення заходів щодо екологізації господарської діяльності, усунення
причин негативного антропогенного впливу на якість навколишнього
середовища, а не його наслідків;

забезпечення у встановленому законодавством порядку доступу населення до
екологічної інформації, включаючи інформацію про небезпечні матеріали та
види діяльності;

співробітництва у створенні відкритої міжнародної економічної системи,
яке веде до економічного зростання і сталого розвитку всіх країн;

стримування та попередження переміщення /перевезення, переносу/ в інші
країни будь-якої діяльності або речовин, що вважаються шкідливими для
здоров’я людини;

проведення оцінки екологічних наслідків усіх видів діяльності, які
можуть негативно вплинути на навколишнє природне середовище;

зменшення різниці рівнів життя різних верств населення і подолання
бідності;

участі громадян в обговоренні проектів законодавчих актів, проведення
громадської експертизи будівництва та експлуатації господарських
комплексів;

державного сприяння консолідації та розвитку української нації, її
історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної,
культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і
національних меншин України;

залучення всіх верств населення країни до досягнення цілей сталого
розвитку.

Забезпечення сталого розвитку є умовою життєдіяльності суспільства, його
стабільності та усталеності, стрижнем формування національної безпеки
держави, яка досягається шляхом запобігання потенційних загроз.

Потенційні загрози сталому розвитку поділяються на внутрішні та
зовнішні.

Внутрішні, за якими встановлюються порогові значення, включають:

зменшення обсягів виробництва;

монополізацію економіки;

зниження забезпеченості відновлювальними природними ресурсами,
погіршення стану навколишнього природного середовища;

зростання зношеності виробничих потужностей, основних комунікаційних та
інших життєзабезпечуючих систем;

використання недосконалих технологій;

зниження інвестиційної активності;

підвищення вартості і падіння рівня та якості життя;

зниження рівня зайнятості населення, в тому числі й за рахунок
прихованого безробіття;

зменшення платоспроможного попиту на товари та послуги;

погіршення стану фінансової системи;

державний внутрішній борг;

зниження рентабельності виробництва та якості продукції, зростання
кількості збиткових підприємств.

Зовнішні потенційні загрози характеризуються наступними індикаторами:

зростання цін і погіршення умов закупки паливно-енергетичних і
мінерально-сировинних ресурсів, готової продукції, комплектуючих
виробів, виробництво яких є неможливим чи неефективним в Україні;

погіршення умов реалізації і кон’юнктури світового ринку товарів, які
експортуються з України, зниження їхньої конкурентоздатності;

зниження зовнішньої кредитної безпеки;

витіснення вітчизняних виробників товарів і послуг з внутрішнього ринку
зарубіжними агентами ринку;

зростання відтоку фінансових активів за кордон;

відтік найбільш кваліфікованої робочої сили за кордон і збільшення числа
біженців з інших країн;

перехід у власність нерезидентів ключових життєзабезпечуючих виробництв;

функціонування і розвиток екологічно небезпечних виробництв та
проведення військових навчань у прикордонних з Україною державах;

природні стихії та катастрофи;

скорочення та втрата біорізноманіття.

За цими показниками встановлюються порогові значення – як абсолютні, так
і відносні, що дозволяють оцінити рівень еколого-економічної безпеки
країни.

2. Національні пріоритети сталого розвитку України

Стратегічні інтереси сталого розвитку держави полягають у забезпеченні
стабільного соціально-економічного зростання з урахуванням сприятливого
стану навколишнього природного середовища і раціонального використання,
охорони та відтворення природно-ресурсного потенціалу.

Національні пріоритети сталого розвитку реалізуються через:

розробку та реалізацію сукупності стратегій (економічної, екологічної та
соціальної) розвитку суспільства у зв’язку та взаємоузгодженості;

формування механізмів інтеграції екологічної компоненти у стратегію
соціально-економічного розвитку;

створення системи збалансованого управління розвитком суспільства, що
стимулюватиме охорону довкілля та відновлення його природних
властивостей, забезпечить належне регулювання використання природних
ресурсів та розвиток продуктивних сил держави;

врахування в процесі реалізації основних цілей сталого розвитку
можливостей і потреб регіонів України, різних верств населення,
національних меншин і етнічних груп, залучення громадськості для
вироблення планів дій щодо охорони навколишнього природного середовища;

введення інтегральних індикаторів сталого розвитку.

Соціальна складова сталого розвитку

У центрі сталого розвитку перебуває людина, яка має право на здорове і
повноцінне життя в гармонії з природою. Забезпечення цього вимагає зміни
стереотипів цінностей, гуманізації суспільства, активізації соціальної
політики і забезпечення соціальних гарантій населенню, посилення ролі
об’єднань громадян, ділових і наукових кіл. З цією метою необхідно:

у галузі соціальної політики і соціального захисту:

запровадити єдині соціальні стандарти послуг на основі науково
обгрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості кожного жителя з
урахуванням регіональних особливостей;

посилити соціально-екологічну спрямованість економічних реформ,
здійснити децентралізацію соціальної політики та перерозподіл
повноважень у її реалізації між центром і регіонами;

підвищити реальні доходи населення на базі державного регулювання
заробітної плати та пенсійного забезпечення, здійснювати моніторинг
рівня життя різних соціальних верств і груп з метою недопущення зниження
реальних доходів і скорочення платоспроможного попиту населення;

розробити місцеві програми ліквідації бідності, скорочення прошарку
малозабезпечених та маргінальних категорій громадян;

наблизити рівень заробітної плати до реальної вартості робочої сили на
ринку праці, створити систему соціальних гарантій працівникам у сфері
оплати праці, виходячи з мінімального споживчого бюджету й економічних
можливостей;

реформувати пенсійне забезпечення з метою переходу до системи, яка
базується на принципах страхування, підготувати нормативно-правову базу
для формування системи соціального страхування;

забезпечити розроблення програм соціальної та професійної реабілітації
інвалідів з метою їх залучення до активного життя суспільства, програм і
заходів щодо поліпшення становища сім’ї, жінки, охорони материнства і
дитинства;

коректувати спрямованість програм на адресну допомогу окремим категоріям
населення;

домогтися зниження смертності у всіх вікових групах населення, особливо
населення працездатного віку, підвищення тривалості життя;

забезпечити виховання у населення бережливого ставлення до свого
здоров’я та здоров’я оточуючих, пропаганда здорового способу життя,
посилення боротьби з палінням, пияцтвом та іншими шкідливими звичками,
сприяння розвитку фізкультури та спорту, служб гігієни;

в галузі освіти забезпечити:

зміну стереотипів людини, формування нової системи цінностей, починаючи
з дошкільного віку, з урахуванням самоцінності природи і людини як
частини природи;

процес відродження і розбудови національної системи освіти як
найважливішої ланки виховання громадян, формування багатоваріантної
інвестиційної політики в галузі освіти;

формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного та
морального здоров’я, створення державної та громадської систем
забезпечення необхідною для екологічної освіти і виховання населення
інформацією;

екологізація освітнього процесу в дошкільних закладах, виховання з
перших років життя гуманної, соціально-активної особистості, здатної
розуміти і любити природу, дбайливо до неї ставитися;

збільшення видання літератури і наочних посібників про природні
багатства держави, їх збереження, примноження і раціональне
використання;

можливість для населення одержувати знання з питань сталого розвитку і
збереження навколишнього природного середовища, розвиток неформальної
екологічної освіти з використанням засобів масової інформації і
популярних видань;

підвищення соціального статусу вчителя, вдосконалення структури, змісту,
форм і методів освіти;

в галузі науки і техніки забезпечити:

створення наукових основ сучасних технологій і технічних засобів,
спрямованих на розв’язання проблем екологічної та техногенної безпеки,
перехід до екологічно безпечних технологій, здатних мінімізувати ризик
та негативний вплив на довкілля;

технологічне оновлення виробничого потенціалу і випуск екологічно
безпечної продукції, максимальне залучення науково-технічного потенціалу
країни до розв’язання всього циклу проблем ресурсозбереження від
наукових досліджень до впроваджень науково-технічних проектів;

зниження природо- та матеріаломісткості продукції, підвищення її
надійності, довговічності та конкурентоспроможності на світовому ринку.

При забезпеченні сталого розвитку має бути максимально використано
можливості об’єднань громадян, профспілок, ділових та наукових кіл,
враховано інтереси основних груп населення, в тому числі – жінок, дітей
і молоді. Основними напрямами діяльності у цій сфері є:

розроблення механізмів партнерства держави і широких кіл громадськості в
процесі забезпечення сталого розвитку;

забезпечення активної участі населення в розробленні і широкому
обговоренні законодавчих та інших нормативних актів про охорону природи,
здійснення громадського контролю за станом навколишнього природного
середовища;

створення багатосторонніх комісій на різних рівнях з розгляду питань
сталого розвитку, безпеки праці, охорони здоров’я, здійснення
екологічної експертизи чинних і перспективних законодавчих та інших
нормативних актів з метою аналізу та прогнозу їхніх наслідків;

постійне здійснення на підприємствах усіх форм власності контролю за
станом умов праці, особливо жінок;

залучення молоді до процесів сталого розвитку, створення умов для
ведення діалогу між молоддю та органами державної влади з питань стану
довкілля і безпечного майбутнього.

Інтеграція екологічної політики в стратегію економічних реформ

Сталий розвиток повинен реалізовуватись у рамках ефективного
функціонування ринкової системи та державного регулювання економіки,
координації дій у всіх сферах життя суспільства.

Це пов’язано з активною структурною перебудовою в сфері матеріального
виробництва, основою якої є:

побудова соціально орієнтованої ринкової економіки, яка дозволить
забезпечити належний рівень життя населення;

узгодження загальнодержавних інтересів та економічних пріоритетів з
регіональними і місцевими, залучення органів регіонального та місцевого
самоврядування як партнерів центральної влади в процесі забезпечення
сталого економічного зростання;

екологізація виробництва, зменшення техногенного навантаження на
довкілля, матеріаломісткості, перехід на нові методи антропогенної
діяльності, в основу яких покладено екологічно безпечні технології;

підвищення рівня збалансованості економіки за рахунок переорієнтації
виробництва засобів виробництва на задоволення потреб населення,
проведення екологічної експертизи та оцінки впливу на навколишнє
природне середовище всіх проектів господарської діяльності.

Макроекономічні перетворення передбачають зміну структур виробництва і
споживання, передусім:

розвиток підприємництва:

усунення бар’єрів, які обмежують доступ суб’єктів господарювання на
регіональні і міжрегіональні ринки, створення економічних передумов для
випуску екологічно-безпечної продукції, здатної ефективно конкурувати на
високоорганізованих ринках;

забезпечення сприятливого режиму для прискореного розвитку екологічно
орієнтованого бізнесу, особливо в регіонах з напруженою екологічною
ситуацією та високим рівнем безробіття;

у промисловості:

забезпечити формування ефективної міжгалузевої структури виробництва,
яка б відповідала світовим стандартам і потребам економіки держави,
підвищити соціально-екологічну орієнтацію галузей, збільшити в структурі
промислового виробництва частку легкої і харчової промисловості;

обмежити розвиток сировинних і напівфабрикатних виробництв, поетапно
зменшити експорт продукції видобувних та інших ресурсо- та енергомістких
галузей, наростити обсяг виробництва продукції, що має закінчений
технологічний цикл і сприяє ефективному використанню власного
природно-ресурсного потенціалу;

здійснити перебудову техногенного середовища, технічне переозброєння
виробництва на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго-
і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно орієнтованих
технологічних процесів, застосування відновлюваних джерел енергії,
розв’язання проблем знешкодження і використання всіх видів відходів;

в аграрній сфері економіки:

постійне збільшення обсягу виробництва високоякісних продуктів
харчування, якісну зміну структури харчування населення, підвищення
калорійності продукції.

здійснення соціально-економічних перетворень на селі, перебудову
земельних та майнових відносин власності, створення багатоукладної
економіки;

формування економічної збалансованості аграрного виробництва у регіонах
з урахуванням їх природно-ресурсного потенціалу, раціонального
використання природно-економічних умов, дотримання норм екологічної
безпеки під час реформування структурних продуктових комплексів та
розміщення нових виробництв;

впровадження екологічно прогресивних адаптованих до місцевих умов
технологій, реалізацію заходів щодо підвищення родючості грунтів;

прискорений розвиток та модернізацію переробної сфери, зменшення втрат
продукції;

в енергетиці:

формування раціональної структури виробництва електроенергії, підвищення
технічного рівня та екологічної безпеки електростанцій шляхом їх
переоснащення із застосуванням новітніх ефективних технологій спалювання
палива;

організацію виробництва сучасного енергетичного обладнання;

розвиток нетрадиційної енергетики – будівництво вітряних електростанцій,
використання сонячної енергії, геологічна розвідка та технологічне
освоєння родовищ геотермальних ресурсів, розробка та впровадження
біоенергетичних установок, використання шахтного метану;

створення потужностей для перероблення та довготривалого захоронення
радіоактивних відходів і будівництво інженерних споруд для зберігання
відпрацьованого ядерного палива;

модернізацію, реконструкцію й оновлення технологій, що сприятиме
зменшенню енерговитрат, розроблення та впровадження механізмів економії
енергії, в тому числі вдосконалення цінової політики;

ефективне використання власної бази енергоресурсів, проведення
реконструкції підприємств вугільної промисловості, вжиття заходів щодо
створення власного паливно-енергетичного циклу.

Екологізація суспільних відносин

З метою забезпечення сталого розвитку України охорона навколишнього
природного середовища та раціональне використання природних ресурсів
мають розглядатися не як самоціль, а як невід’ємна частина процесу
розвитку. Основними напрямами екологізації економіки мають стати:

прийняття превентивних заходів, складовими яких є:

послідовна екологізація всіх ланок суспільного виробництва, структурна
перебудова економіки та врахування вимог екологічної безпеки, орієнтація
на якісні соціально-технологічні перетворення сучасного суспільства;

визначення фіксованої частки валового внутрішнього продукту, що
спрямовується на охорону навколишнього середовища;

формування збалансованої ефективної структури споживання, в основі якої
лежать принципи раціональності й безвідходності;

встановлення обмежувальних цін на енергоносії, перехід до загальної
обов’язкової системи платного природокористування;

інституційні перетворення з метою формування нового правового й
економічного механізму взаємодії органів державної влади, місцевого
самоврядування та природокористувачів, включення екологічного імперативу
в структурно-інвестиційну політику, перехід до екологічно чистого
виробництва;

вдосконалення законодавства і нормативної бази в сфері охорони,
використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення
екологічної безпеки у зв’язку із зміною умов життєдіяльності населення і
структури виробництва;

розвиток ринку робіт і послуг в галузі охорони навколишнього природного
середовища та організація екологічно безпечної господарської діяльності,
впровадження концепції “життєвого циклу” у виробництво будь-якої
продукції;

розвиток і вдосконалення системи державного екологічного моніторингу
стану навколишнього природного середовища та його компонентів (в тому
числі природних ресурсів) у рамках Єдиної державної системи екологічного
моніторингу та регіональних кадастрів природних ресурсів;

реалізація екологічних міждержавних, державних та регіональних програм,
комплексу першочергових заходів щодо реабілітації радіаційно забруднених
територій;

вдосконалення системи обліку та методів економічної, екологічної і
соціальної оцінки природних ресурсів (з метою забезпечення їх зростаючої
цінності), економічних механізмів природокористування, в тому числі
рентної системи платежів, платежів за шкідливі викиди і скиди,
розміщення відходів та інших видів шкідливого впливу на довкілля,
введення спеціального оподаткування екологічно небезпечної продукції;

інвентаризація та ідентифікація джерел забруднення, сприяння підвищенню
культури виробництва і зміцненню технологічної дисципліни;

удосконалення управління природокористуванням і техногенно-екологічною
безпекою, впровадження басейнового принципу водокористування;

вжиття заходів прямої дії включає:

створення нового економіко-правового механізму взаємодії державних
органів влади різних рівнів, органів місцевого самоврядування та
природокористувачів, включення екологічних вимог у процедуру оцінки
соціально-економічної ефективності управлінських рішень;

модернізація основних джерел викидів шкідливих речовин в атмосферу,
підвищення рівня їх екологічної безпеки і зниження забруднення
атмосфери;

забезпечення економії первинних ресурсів і розв’язання проблем
утилізації відходів виробництва через вдосконалення структури розміщення
виробництва, формування виробничих комплексів замкнутого циклу;

припинення деградації грунтів та збереження водних ресурсів і об’єктів
як унікальних складових навколишнього природного середовища;

забезпечення належної охорони та збереження лісових ресурсів і
екосистем, посилення природоохоронних функцій лісів, здійснення
комплексу лісогосподарських заходів щодо зниження радіоактивного
забруднення лісового фонду;

здійснення заходів безпеки навколишнього природного середовища під час
добування корисних копалин;

сприяння відновленню екосистем і біологічних видів, що перебувають на
межі зникнення, розроблення Національної програми збереження
біологічного різноманіття;

забезпечення заходів безпеки щодо використання токсичних хімічних
речовин, включаючи заборону на виробництво, імпорт і використання
особливо небезпечних їх видів;

підвищення ефективності державного контролю за додержанням регламентів
природокористування і охорони навколишнього природного середовища шляхом
застосуванням економічних і адміністративних санкцій;

розвиток системи екологічної сертифікації, екологічного аудиту та
страхування, ліцензування небезпечних видів діяльності, поступовий
перехід на систему міжнародних стандартів технологічних процесів, які
ведуть до зниження негативного впливу виробничої діяльності на
навколишнє природне середовище.

3. Засоби реалізації Концепції переходу України до сталого розвитку

Реалізація Концепції забезпечується за допомогою цілеспрямованої
політики, яка включає державний, регіональний та місцеві рівні вирішення
відповідних питань, правові, фінансові та організаційні засоби.

На державному рівні, з метою послідовної реалізації основних принципів
сталого розвитку, створюється Національна комісія сталого розвитку
України, яка забезпечує формування основ Національної політики сталого
розвитку та здійснює координацію діяльності міністерств, інших
центральних і місцевих органів виконавчої влади, міжнародних та
громадських організацій. Склад комісії та її чисельність затверджується
Президентом України.

Державний протекціонізм щодо сталого розвитку передбачає:

переважно державне регулювання процесу сталого розвитку, максимальне
використання власних можливостей економіки держави, особливо її
природосировинних ресурсів, виробничого, науково-технічного та
інтелектуального потенціалу;

врахування конкретної ситуації, в якій буде здійснюватись процес сталого
розвитку, визначення пріоритетів і включення їх до плану на кожний рік
відповідно до фінансових можливостей держави;

поєднання державного впливу з ринковими формами управління, стимулювання
якісних змін шляхом позачергового фінансування, кредитування,
матеріально-технічного та валютного забезпечення, надання економічних
пільг пріоритетам сталого розвитку.

запровадження спеціального моніторингу сталого розвитку, головним
завданням якого є збір, вивчення і підготовка інформації для аналізу
показників, які визначають якість життя, природних ресурсів, виробництво
і використання всіх небезпечних речовин, що застосовуються в практиці, а
також стан господарства, довкілля, в тому числі – екосистем і територій,
що охороняються.

Держава забезпечує сталий розвиток через:

розробку та впровадження нормативно-законодавчих актів щодо переходу на
засади сталого розвитку;

реалізацію пріоритетних загальнонаціональних програм
соціально-економічного і екологічного розвитку країни;

активізацію соціальної політики і забезпечення соціальних гарантій
населенню;

визначення основних напрямів і параметрів розвитку економіки, включаючи
структурну перебудову з урахуванням екологічних вимог;

здійснення цілеспрямованої інвестиційної діяльності, направленої на
подальшу екологізацію промислового і сільськогосподарського виробництва
з виходом на міжнародні стандарти;

створення системи моніторингу сталого розвитку через запровадження
єдиних індикаторів сталого розвитку, інформація щодо яких щорічно
подається в Національних доповідях про стан навколишнього природного
середовища (додаються).

На регіональному рівні сталий розвиток передбачає розробку
соціально-економічних та екологічних програм розвитку територій,
формування місцевих бюджетів з урахуванням пріоритетності цілей і
завдань сталого розвитку, реалізацію комплексу заходів збалансованого
розвитку регіонів, серед яких першочергове значення мають наступні:

досягнення природно-господарської збалансованості в
соціально-економічному розвитку регіонів;

проведення структурних змін економіки регіонів щодо зростання частки
обробної промисловості з орієнтацією на виготовлення наукомісткої
продукції машинобудування із зниженим ресурсоспоживанням, а також
продукції легкої і харчової промисловості;

формування регіонального господарського механізму, що може регулювати
соціально-економічний і екологічний розвиток, в тому числі і
антропогенний вплив на довкілля;

поліпшення найважливіших територіальних пропорцій, підвищення рівня
економічного розвитку регіонів за рахунок ефективнішого використання
внутрірегіональних умов, ширшого залучення ресурсів місцевого значення,
сприяння розвитку підприємницької діяльності, трансформації аграрного
сектора економіки регіонів з урахуванням рівня їх екологічної
адаптованості;

реконструкція промислових комплексів на регіональному рівні з
врахуванням господарської місткості локальних екосистем, в тому числі
господарських комплексів старовидобувних регіонів Донбасу та
Придніпров’я;

розвиток рекреаційно-оздоровчих комплексів у Причорномор’ї, Карпатах та
підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів регіонів
України;

здійснення заходів щодо нормалізації екологічного стану та ліквідації
наслідків Чорнобильської катастрофи, визначення шляхів розвитку та
використання господарського потенціалу радіоактивно забруднених
регіонів;

впровадження басейнового принципу управління водокористуванням і
регулювання водних відносин.

Гармонійне поєднання загальнонаціональних і регіональних інтересів дасть
змогу:

врахувати особливості кожного регіону, своєрідність
природно-географічних, ресурсних, історичних, економічних, соціальних та
інших умов у контексті загальнодержавних інтересів;

забезпечити зміщення функцій в системі економічного реформування в
регіони та поліпшити конструктивність і ефективність реформ, надати їм
соціально-екологічної спрямованості;

визначити оптимальні обсяги та джерела покриття потреб регіонів у
багатоцільових ресурсах, зокрема – сировинних і паливно-енергетичних,
встановити ієрархію споживачів ресурсів;

створити ефективні механізми для регулювання соціально-економічного та
екологічного розвитку регіонів з наданням додаткових повноважень органам
місцевого самоврядування щодо формування і використання місцевих
бюджетів, валютних фондів, у тому числі й на розв’язання екологічних
проблем.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *