.

Специфіка підприємництва в аграрному секторі України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1670
Скачать документ

Реферат

на тему:

Специфіка підприємництва в аграрному секторі України

Будь-яке виробництво починається з привласнення людьми засобів
виробництва. Як це положення може бути застосоване до сільського
господарства, де основним засобом виробництва виступає земля? Адже земля
– не продукт людської праці, а дар природи, і тому доступ до
користування її благами повинні мати всі люди в однаковій мірі. Тому
проблема власності на землю є однією з найважливіших в сучасному
суспільстві. Форми власності на землю визначають і форми відносин між
людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання
сільськогосподарських продуктів. Історично ці відносини склалися
по-різному в різні епохи.

Первісна община, яка свої відносини будувала на принципах колективізму,
передбачала общинне володіння землею, яке в деяких країнах збереглося і
до нині. Так, в Росії общинна власність на землю була ліквідована в
процесі сталінських реформ на початку 20 століття, а в Болгарії вона
проіснувала до Другої Світової війни. В рабовласницькому суспільстві
виникає приватна власність на землю, яка найбільшого розповсюдження і
законодавчого закріплення набула вже в епоху феодалізму.

Капіталізм, який прийшов на зміну феодалізму, спочатку виступає проти
приватної феодальної власності на землю. Це було зумовлено тим, що земля
належала феодалам. І буржуазії, яка зароджувалася як клас, щоб заснувати
власні підприємства, доводилось або купувати цю землю, або брати її в
оренду. Це гальмувало розвиток підприємництва, бо вимагало додаткового
капіталу. За цих умов ліквідація феодальної земельної власності і
перетворення всієї землі на власність буржуазної держави створила б
сприятливі умови для розвитку капіталізму.

Отже, буржуазія теоретично підійшла до заперечення приватної земельної
власності. В Англії у свій час навіть пропонувалися проекти законів про
націоналізацію феодальної земельної власності. Проте за умов, коли
робітничий клас уже виступав певною політичною силою і являв певну
загрозу для класу капіталістів, буржуазія практично відмовилася від
здійснення націоналізації землі. Таким чином, конфлікт між двома групами
власників (феодали і буржуазія) завершився на користь приватної
власності. І зумовлено це було тим, що:

підприємці поступово самі ставали власниками землі;

ліквідація однієї форми власності (земельної) ставила під сумнів тезу
про недоторканість іншої – власності на засоби виробництва.

Утвердження приватної власності на землю розкололо суспільство на тих,
хто її має і тих, хто позбавлений цієї власності. Так у межах всього
суспільства був порушений передбачений природою принцип соціальної
справедливості. Спробою подолати цю несправедливість була націоналізація
землі, проведена в колишньому СРСР. Земля була проголошена всенародною
власністю, користування якою в інтересах народу повинна була забезпечити
держава. На націоналізованій землі було створено два типи
сільськогосподарських підприємств: державні і колективні. Якщо на
початку 20-х років на території СРСР було близько 25 мільйонів дрібних
одноосібних селянських господарств, то в 1990 році сільськогосподарське
виробництво було представлене лише 8,2 тисячами колгоспів і 2,6
тисячами радгоспів.

Проте, реалізуючи цю ідею, держава в особі її бюрократичного апарату
перебрала на себе занадто багато функцій по розпорядженню землею і
особливо продуктами її функціонування. В результаті безпосередній
виробник втратив зв’язок між своєю працею на землі і кінцевим
результатом своєї діяльності – продуктами праці. Тобто власниками землі
залишався народ, а фактично розпорядниками стали міністерства, відомства
в особі чиновників з апарату. Це певною мірою послабило стимул до праці,
що виразилось в низьких темпах зростання ефективності аграрного сектору.
Отже, принцип соціальної справедливості до кінця реалізований не був.

В сучасних умовах мова йде про те, що земля повинна бути передана в
приватну власність з правом купівлі-продажу. Приватизація землі досить
чітко пов’язується з дуже небезпечною тенденцією розукрупнення
сільськогосподарського виробництва і переходом до дрібних фермерських
господарств, що є кроком в минуле.

Розукрупнення господарств, по-перше, суперечить законам розвитку
економіки, які доводять, що лише велике господарство при всіх інших
рівних умовах спроможне забезпечити зростання ефективності на
інтенсивній основі; по-друге, воно не відповідає тим реальним процесам,
що відбуваються в світовій економіці. Так, у США у 1934 році було 6,8
млн. фермерських господарств, у 1964 – 3,2 млн., а на початку 90-х років
залишилося 2,1 млн. При чому 70% товарної сільськогосподарської
продукції дають 300 тисяч великих ферм, які складають лише 13,8% від їх
загальної кількості. Це чітко простежується і в інших країнах.

Отже, при перебудові аграрних відносин, підходів до вирішення питання
про власність на землю, особливо її купівлю-продаж, необхідно
прорахувати негативні наслідки:

спекуляції землею, в результаті якої її значна частина випаде з
господарського обороту, а велика кількість дрібних власників втратить
джерело до існування;

класова, міжнаціональна і міжособистісна ворожнеча;

соціальна несправедливість, на основі якої будуть виникати конфлікти;

загроза втрати економічної незалежності через те, що земля може бути
скуплена іноземним капіталом, який уже зараз диктує умови розвитку
вітчизняної економіки.

Реформуючи аграрні відносини, необхідно створити такий механізм, який
право користування землею, як і її продуктами, міг би забезпечити тим,
хто на ній працює.

Первинна виробнича ланка в сільському господарстві (фермерське
господарство, селянська спілка, особисте господарство) функціонує на
основі комерційного розрахунку. Це означає, що для забезпечення своєї
діяльності вона повинна мати певні грошові ресурси, які виступають у
вигляді виробничого капіталу. Існують певні особливості обороту капіталу
в сільському господарстві. По перше, це джерела формування капіталу.
Певна частина виробничого капіталу в сільському господарстві (будівлі,
споруди, обладнання) формуються звичайним шляхом через сферу товарного
обігу. Проте значна частина засобів виробництва, що споживаються,
створюються в самому господарстві і входять у виробничий оборот, минаючи
сферу товарного обігу. Тобто відбувається відновлення безпосередньо в
натуральній формі (формування стада власним молодняком, вирощування
садів, виробництво насіння, кормів). Це означає, що в процесі
відтворення певна кількість створеної продукції не набуває форми
кінцевого продукту.

По друге, це особливості в обороті капіталу, які обумовлені сезонним
характером сільськогосподарського виробництва. Так, механічні знаряддя
праці застосовуються в сільському господарстві відносно короткий час
(зернові комбайни 10-20 днів на рік, сівалки 5-10 днів). У той же час
високоефективне господарство вимагає наявності повного комплексу машин
для того, щоб усі операції виконувалися своєчасно і високоякісно. Це, з
одного боку, передбачає вищий ніж у промисловості рівень капітало- і
енергоозброєності праці, а з іншого, – уповільнення обороту капіталу
порівняно з іншими галузями народного господарства.

За таких умов підтримання нормального процесу відтворення вимагає
наявності надійних каналів фінансування сільськогосподарського
виробництва. В усіх розвинутих країнах сільськогосподарське виробництво
знаходиться на державній дотації. Так, на кінець 80-х років дотації для
сільського господарства у США становили 36% , Канаді – 56% , Японії –
79% , Південній Кореї – 59%.

Список використаної літератури

1. Баликоев В.З. Общая экономическая теория. Учебное пособие. –
Новосибирск: 000 «Издательство ЮКЭА», 1998.

2. Башянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія.- К.:
НІКА-ЦЕНТР, ЕЛЬГА, 2000.

3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної
теорії: Підручник. – К.: Вища шк., 1995.

4. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії:
Підручник. – К.: Атіка, 2001.

5. Макконел К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В
2т. – М.: Республика, 1992. (Пер. с англ.)

6. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для
України). – К.: Основи, 1996.

7. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. – К.: Основи, 1995.

8. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студ. екон. спец. закл.
освіти: У 2 ч./ С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг.
ред. С. Будаговської. – К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001.

9. Л.Є. Сімків, Р.Б. Данилейчук, С.Я. Кісь, І.І. Проданова, О.С. Яцюк.
Основи економічної теорії: Конспект лекцій. – Івано-Франківськ, 2006.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020