Соціально-економічна сутність системи сучасного світового господарства. Особливості дії економічних законів (реферат)

Реферат на тему:

Соціально-економічна сутність системи сучасного світового господарства.
Особливості дії економічних законів

Світове господарство як система складається з соціально-еконо-мічних
підсистем, що підпорядковуються певним внутрішнім і зов-нішнім
закономірностям.

Окремі національне організовані господарства країн розвине-ної ринкової
економіки, країн ринкової економіки, що розвива-ються, та держав
перехідної від централізовано керованої до рин-кової економіки у своїй
суперечливій єдності становлять матеріальну основу, речовий зміст
світового господарства і одночасно є його основними
соціально-економічними підсистемами. Міжнародні еко-номічні відносини
пов’язують ці господарства у цілісну систему. Сучасна форма існування
світового господарства є наслідком бага-товікового розвитку продуктивних
сил та поглиблення поділу праці.

Основні соціально-економічні підсистеми сучасного світового господарства
визначають за такими критеріями, як 1) рівень і ха-рактер розвитку
продуктивних сил у взаємозв’язку їх з організа-ційно-економічними
відносинами, тобто зі ступенем розвитку рин-ку всередині тієї чи іншої
країни; 2) специфіка багатоукладності економіки; 3) особливості
державного регулювання господарсько-го життя (співвідношення
позаекономічних та економічних форм і методів регулювання, роль держави
в цьому процесі). Для того щоб віднести конкретну країну (або групу
країн) до певної соціально-економічної підсистеми, потрібна наявність
усіх трьох згаданих кри-теріїв.

Перший критерій — рівень і характер розвитку продуктивних сил у
взаємозв’язку з організаційно-економічними відносинами — стосується
структури виробництва, характеру чинників економіч-ного зростання і,
зрештою, ступеня задоволення різноманітних потреб людей. Він визначає
можливості окремих країн у міждер-жавних економічних зв’язках, у
міжнародній спеціалізації. Напри-клад, відчутна різниця в рівнях
розвитку продуктивних сил окре-мих країн зумовлює різні можливості їх
щодо міжнародної спеціа-лізації, особливо в галузях обробної
промисловості. Однак поділ праці між ними є однією з основ господарської
взаємодії, встанов-лення виробничих зв’язків між підприємствами різних
країн з ме-тою виробництва певної кінцевої продукції.

Наприклад, у той час, коли країни розвиненої ринкової еконо-міки
запроваджують інформаційні технології в матеріальному та нематеріальному
виробництві, створюють мережі банків даних, розширюють обмін інформацією
тощо, решта країн відчуває дефі-цит ресурсів розвитку, не підготовлена
до вирішення проблем ком-плексної модернізації. Це, безумовно, утруднює
стикування еконо-мічних структур різних країн. 

Головним каналом міжнародних зв’язків стають комп’ютерні системи. Так, у
США лише 5 відсотків із щорічних 1,3 трлн оди-ниць документів
зберігаються на папері. За такої ситуації Україна, наприклад, зі своєю
паперовою архаїкою виявляється неспромож-ною нагромадити і використати
необхідну інформацію. Інформа-ційно-комп’ютерна технологія є основою
сучасних продуктивних сил. Внаслідок цього змінюються як характер
виробничого проце-су, так і галузева структура економіки.

У різних підсистемах провідна роль належить різним галузям, що зумовлює
технічну диференціацію підсистем і, як наслідок, їхню
соціально-економічну диференціацію. Структурні зрушення і між-галузеве
переливання робочої сили є самостійними факторами зрос-тання
ефективності виробництва,’ особливо в промисловості. У краї-нах з
розвиненою ринковою економікою протягом останніх 10- 15 років чітко
виявляється тенденція до скорочення зайнятості в традиційних галузях з
високим рівнем трудоємності виробництва (харчова, текстильна, швейна
тощо), а також в капіталоємних галу-зях (металургія). Однак паралельно
зайнятість зростає в наукоємних галузях, які визначають сьогодні
науково-технічний прогрес і темпи зростання ефективності виробництва
(приладобудування, електротехніка тощо). Ця тенденція зумовлює
відповідний підхід країн розвиненої ринкової економіки до міжнародної
спеціалізації передусім у відносинах між собою.

У сфері організаційно-економічних відносин мають місце як прямий
взаємозв’язок між країнами різних підсистем у формі обмі-ну товарами та
послугами, виробничої кооперації тощо, так і не-прямий взаємовплив —
демонстраційний ефект господарюван-ня. Своєрідні імпульси розвитку
виходять, як правило, з країн розвиненої економіки. Між країнами різних
підсистем залишає-ться суттєвий розрив у головних показниках розвитку,
започат-кований диференціацією їхніх внутрішніх
організаційно-еконо-мічних відносин. Цей розрив більш-менш точно
віддзеркалюється в двох агрегативних показниках — валовому внутрішньому
про-дукті на душу населення та особистому споживанні на душу насе-лення.

Розглянемо другий критерій визначення соціально-економічних підсистем —
специфіку багатоукладності економіки.

Країнам розвиненої ринкової економіки властива технологічна і
соціально-економічна багатоукладність. Проте в різноманітних формах
високоорганізованого ринкового господарства на основі розвитку приватної
та суспільної власності, індивідуальних свобод та правових інститутів
функціонують досить налагоджені механіз-ми саморозвитку; господарство
високоінтегроване. У країнах рин-кової економіки, що розвиваються,
специфіка багатоукладності полягає у переважанні нетоварних форм
господарювання і є ха-рактерною рисою виробничих відносин у цих країнах,
причому частка нетоварних, традиційних форм господарювання в народно-му
господарстві цих країн неоднакова; Досить суттєво відрізняєть-ся вона,
наприклад, у країнах Центральної Африки та Південно-Східної Азії.
Сучасні товарні форми також диференційовані за рів-нем свого розвитку як
усередині тієї чи іншої країни, так і в різних країнах (наприклад,
дрібнотоварний уклад у Бразилії та в Буркіна-Фасо).

Специфіка країн перехідної від централізовано керованої до ринкової
економіки полягає у започаткуванні процесу роздержав-лення і
приватизації, формуванні сучасного багатоукладного гос-подарства.

Третій критерій — особливості державного регулювання госпо-дарського
життя. Специфіка багатоукладності в країнах ринкової економіки, що
розвиваються, та в країнах перехідної від централі-зовано керованої до
ринкової економіки відбивається у слабкому ступені суспільної
інтеграції. У цих країнах особистість не виділена з колективу (общинне,
патріархальне господарство або суцільне одержавлення економіки), свободи
особи та інститути демократії нерозвинені. Складності в розвитку цих
країн полягають у тому, що за різних рівнів соціально-економічних та
техніко-економічних показників механізм саморозвитку або відсутній, або
є вкрай не-ефективним. Переважання позаекономічних форм і методів
орга-нізації господарства, запроваджуваних державою, характерне для всіх
країн з малорозвиненою системою ринкових відносин. Слід зазначити, що
такий стан відтворюється, оскільки у спробах вирі-шити
соціально-економічні проблеми переважають методи тоталь-ного
перерозподілу національного доходу, які спричинюють потре-бу в
громіздкому прошарку управлінців. Це блокує саморегулю-вання економіки
(у країнах, що розвиваються) чи перехід від про-стих до більш складних,
але водночас менш стійких форм ринкової організації (у країнах
перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки).

Так, загальновідомо, що колишні країни командно-адміністра-тивної
системи спробували пройти етап індустріалізації на «крей-серських»
швидкостях. Проте ця мета частіше пов’язувалася з по літичною
орієнтацією, а не з внутрішніми соціально-економічними передумовами.
Скажімо, взаємозалежність між республіками ко-лишнього СРСР, на перший
погляд, була логічно обгрунтованою та міцною. Проте при знятті
політичного каркасу вона виявилась крих-кою, оскільки не грунтувалась на
товарно-грошових відносинах, економічних інтересах.

е обов’язково має бути подолане. Вихід капіталу за національні межі
невіддільний від становлення і розвитку підприємництва та світового
господарства. Звідси загаль-ним у сучасних соціально-економічних
підсистемах світового госпо-дарства є розвиток товарно-грошових відносин
на основі багатоук-ладної економіки, конкуренції між укладами, які в
найузагальненішій формі відбивають наслідки розвитку підприємництва як у
націо-нальних межах, так і поза ними. При цьому саме підприємництво є
одночасно і причиною, і наслідком глибинних процесів у продук-тивних
силах, які в національних межах на певному етапі обмежу-ють прагнення до
самозростання капіталу.

Хоча соціально-економічний розвиток у деяких країнах (напри-клад, у
Скандинавських) відбувається в напрямі від ринкової еко-номіки до
змішаної, а від змішаної — до економіки узгоджень, товарно-грошові
відносини залишаються об’єктивною основою взає-мозв’язку і
взаємозалежності безпосередніх суб’єктів світового господарства, як і
спільний інтерес в економічному прогресі та у розв’язанні глобальних
соціально-економічних проблем.

У спільному інтересі в економічному прогресі та у розв’язанні глобальних
соціально-економічних проблем, як у фокусі, сходяться і концентруються
проблеми, пов’язані з розвитком людини, забез-печенням її майбутнього.
Не випадково серед критеріїв оцінки кон-курентоспроможності різних країн
на фоні світового господарства якість робочої сили посідає перше місце,
випереджаючи такі показ-ники, як якість продукції, ринкова орієнтація та
рівень нового по-коління бізнесменів. Якість робочої сили, в свою чергу,
залежить від пристосування сучасної людини до умов природного і
соціаль-ного середовища, що змінюються під впливом науково-технічного
прогресу, від сучасної урбанізації, від успіхів у боротьбі з епідемія-ми
і найважчими захворюваннями тощо.

Оптимальне розв’язання подібних проблем загальнопланетарного масштабу
потребує взаємодії як науково-технічних, так і соціаль-но-політичних
факторів, координації зусиль держав, що формально належать до різних
соціально-економічних підсистем, визначення для кожної держави
посильного внеску та умов участі.

Особливим у різних соціально-економічних підсистемах світово-го
господарства є різні рівень і характер розвитку продуктивних сил у
взаємозв’язку їх з організаційно-економічними відносинами та відмінності
у державному регулюванні господарського життя.

Всередині кожної з підсистем існують свої ступені відмінностей, оскільки
кожна з них не є однорідною (США і Іспанія, Аргентина і Малаві тощо).
Динамізм виробничих і суспільних процесів відби-ває цю неоднорідність,
особливо щодо трансформації відносин влас-ності й менеджменту. Подібні
перетворення мають передусім сприя-ти зміні структури виробництва і
експорту відповідно до критеріїв світового ринку.

У підсистемі країн перехідної від централізовано керованої до ринкової
економіки за відмінностями в державному регулюванні господарським життям
вирізняються принаймні чотири групи країн:

1) країни, що активно наближаються до ринкової економіки (Угор-щина,
Чехія, Польща, країни Балтії тощо); 2) країни, що наближа-ються до
ринку, використовуючи інститути командно-адміністра-тивної системи
(Китай, В’єтнам); 3) країни, що виникли в результа-ті розпаду колишнього
СРСР і ще не зовсім визначилися в підходах до розвитку ринкових
відносин, тому перебувають у початковій стадії хаотичного руху до ринку;
4) країни, що намагаються розви-вати окремі елементи ринку під впливом
об’єктивної реальності (Куба, Північна Корея тощо). Між наведеними
групами країн немає чітких меж, окремі країни займають проміжну позицію.
Напри-клад, Монголія займає місце між другою та третьою групами, од-нак
ближче до другої.

Соціально-економічна сутність системи сучасного світового гос-подарства
полягає в діалектичному взаємозв’язку національних гос-подарств країн,
що належать до трьох соціально-економічних під-систем, здійснюваному
через міжнародні економічні відносини.

Система світових ринкових відносин функціонує і розвивається за
загальними економічними законами. Передусім — це закони вартості та
попиту і пропозиції, дії яких властиві як загальні озна-ки, так і
специфічні для світового товарного виробництва особли-вості. Діалектична
єдність цих ознак та особливостей визначає якісну своєрідність світових
ринкових відносин, відрізняє їх від інших форм ринкових відносин.

Загальний взаємозв’язок виробників на засадах товарно-грошо-вих відносин
існує в будь-якій соціально-економічній підсистемі сучасного світового
господарства. Водночас дія законів вартості та попиту і пропозиції
зазнає модифікації на основі конкретних ви-робничих відносин, а також
продуктивних сил, державного управ-ління тощо в кожній підсистемі. Крім
того, модифікацію цих зако-нів зумовлює зміна змісту економічної
системи.

Головним критерієм еквівалентності сьогодні стає обмін на ос-нові
інтернаціональних вартостей, які формуються як середньосвітові величини
в результаті конкурентної боротьби між різними державами та іншими
суб’єктами світових ринкових відносин. Кож-ний з них в обмін на
уречевлену в своїх товарах світову інтернаці-ональну працю отримує
однакову кількість такої самої праці в інших товарах, які купує на
світовому ринку. Економія національної праці, яка реалізується у
світовому товарообміні, досягається завдяки між-народному поділу праці,
що дає змогу виробити більшу кількість товарів та знизити національну
вартість їх, витративши при цьому ту саму кількість національної праці.

Інтернаціональні витрати суспільне необхідної праці на вироб-ництво
товарів визначають величину інтернаціональної вартості. Національні
витрати суспільне необхідної праці країн, що експор-тують на світовий
ринок найбільшу кількість певної продукції, фор-мують інтернаціональні
витрати і, як наслідок, інтернаціональну вартість. Проте у формуванні
останньої беруть участь не всі това-ри, які виробляються у різних
країнах, а лише ті, які експортують-ся на світовий ринок. Звідси ступінь
впливу національної вартості на інтернаціональну залежить від частки
окремих країн у загаль-ному обсязі продажу окремих товарів на світовому
ринку.

Країни, які беруть участь у міжнародному поділі праці та обміні,
знаходяться в неоднакових умовах. Це визначається не тільки рів-нем
розвитку, структурою економіки і ємкістю внутрішнього рин-ку, а й
відмінностями географічного положення, складом та розмі-рами природних
ресурсів. На світовому ринку країни, витрати яких на виготовлення того
чи іншого продукту вищі за середній інтер-національний рівень,
виявляються неконкурентоспроможними, ті ж, у яких подібні витрати нижчі,
мають більш високий доход від експорту своїх товарів.

Є багато специфічних факторів, які тією чи іншою мірою пере-шкоджають
формуванню інтернаціональної вартості. Вплив цих факторів
(зовнішньоторгові та валютні обмеження, коливання кур-сів валют, біржові
«лихоманки») позначається на світових цінах. Проте короткочасні
коливання цін не відображають довгостроко-вих тенденцій, а власне в
останніх і виявляється універсальна дія закону вартості як регулятора
світових ринкових відносин.

Якісна еволюція, яку переживає сучасне світове господарство, полягає у
подальшій трансформації світових продуктивних сил і виробничих відносин
і зумовлює особливості дії інших, крім назва-них законів вартості та
попиту і пропозиції економічних законів, — закону відповідності
виробничих відносин рівню і характеру роз-витку продуктивних сил, закону
зростання потреб, закону економії часу, закону зростання продуктивності
праці тощо.

У своїй сукупності особливості дії економічних законів у світо-вому
господарстві відображають удосконалені форми і культуру господарювання,
які викристалізовуються в процесі суспільного добору, що відбувається
одночасно з розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці. Один
процес дає суспільству можли-вість неухильно підвищувати ефективність
праці, інший — більш раціонально організовувати суспільне виробництво і
продуктивні-ше розпоряджатися його результатами. Доповнюючи та
стимулю-ючи один одного, ці процеси зумовлюють розвиток світового
гос-подарства.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *