.

Система розподілу доходів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 6794
Скачать документ

Реферат на тему:

Система розподілу доходів

План

1. Сутність і механізм розподілу доходів

2. Заробітна плата і доходи від кооперативно-колективної і
індивідуальної трудової діяльності

1. Сутність і механізм розподілу доходів

Розподіл доходів – це стадія відтворення, яка займає проміжне місце між
виробництвом і споживанням. Реалізована на ринку про-дукція
перетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості
спожитих засобів виробництва залишається грошовий (ва-ловий) доход, або
новостворена вартість, у процесі розподілу яко-го виникають вертикальні
зв’язки: між державою і членом суспіль-ства, між державою і
підприємством, між підприємством і його працівником, між власником
засобів виробництва і найманим робітником та ін. У цих зв’язках
виявляються різноманітні форми доходів, кожна з яких має своє економічне
призначення.

Об’єктивно розподіл доходів залежить від того, що новостворе-на вартість
складається з необхідного продукту, який використову-ється для
задоволення потреб безпосередньо виробників, і додат-кового продукту для
задоволення особистих потреб підприємців і загальних суспільних потреб
(розширення виробництва, соціальної та духовної сфери, створення
резервів).

Спочатку здійснюється розподіл доходу між державою і підприєм-ством
будь-якої форми власності. Об’єктом такого розподілу є при-буток –
різниця між ціною, за якою підприємство реалізує свою продукцію, та її
собівартістю.

Прибуток підприємства розподіляється на дві частини: одна йде в
розпорядження держави, друга – залишається в розпорядженні підприємства.
Це особлива форма розподілу, від якої залежить існу-вання держави,
фінансування загальнодержавних програм розвит-ку народного господарства,
соціально-культурних заходів, утримання державного апарату, забезпечення
оборони країни. Разом з тим в результаті розподілу доходів підприємство
повинно мати умови для відповідної господарсько-фінансової діяльності.

Підприємство сплачує державі податок на прибуток до держав-ного бюджету.
Світова практика господарювання в умовах ринко-вих відносин має в
основному однаковий принцип розподілу при-бутку у вигляді податку.
Розмір останнього залежить тільки від розміру прибутку і має для всіх
однакову міру вилучення (певна частка з прибутку).

Важливе значення має установлення пропорції розподілу при-бутку між
державою і підприємством. Якщо вилучається надмірна частка прибутку, то
підприємство втрачає стимули для розвитку виробницитва, не має
можливості для поліпшення соціальних умов життя людей. По суті,
підривається основна ланка народного гос-подарства, від якої залежить
доля розвитку всього суспільства.

Водночас, якщо держава не матиме достатніх коштів, то це нега-тивно
відбиватиметься на науково-технічному і економічному прогре-сі всього
суспільства. Розвиток фундаментальних наук, нових напря-мів технічного
прогресу, розв’язання ряду глобальних проблем мож-ливі тільки за умови
участі держави та її централізованих фондів.

Отже, важливим принципом розподілу доходу є встановлення оптимального
співвідношення, яке створювало б сприятливі умови для поєднання
економічних інтересів суспільства і підприємств.

Нам уже відомо, що сукупний суспільний продукт у натуральній формі
складається із засобів виробництва (засобів і предметів праці) та
життєвих засобів. Засоби виробництва спрямовуються на ви-робниче, а
життєві засоби – на особисте споживання.

Важливе значення має розподіл фонду життєвих засобів. Він охоп-лює, як
правило, основну частку всього продукту, яка утворюється на основі
необхідного і частини додаткового продукту. За своїм
мате-ріально-речовим складом фонд життєвих засобів – це сукупність
предметів споживання і послуг, який об’єктивно необхідний для
задо-волення особистих потреб людини, забезпечує відтворення і розви-ток
її здатності до праці, утримання непрацездатних членів сім’ї.

Коли йдеться про розподіл необхідного продукту, то цей процес іноді
вважають тотожним процесу розподілу фонду життєвих засо-бів. Проте фонд
життєвих засобів і необхідний продукт – це не тотожні поняття, а отже,
не синоніми.

У системі суспільного відтворення необхідний продукт форму-ється у
процесі виробництва, проходить через фази розподілу, об-міну і
споживання. Головним функціональним призначенням необ-хідного продукту є
відтворення робочої сили. Лише на фазі спожи-вання необхідний продукт
набуває своєї завершеної форми як фонд життєвих засобів, тобто виступає
у вигляді предметів споживання і послуг, які безпосередньо забезпечують
особисте споживання.

Таким чином відбувається процес трансформації необхідного продукту у
фонд життєвих засобів. Це можна показати на такому прикладі. Завод
виробляє верстати. З усієї маси вироблених вер-статів одна частина йде
на заміщення спожитих засобів виробни-цтва, друга становить необхідний
продукт, а решта утворює додат-ковий продукт. Зрозуміло, верстати, які
утворюють необхідний продукт, це тільки матеріальна передумова
останнього. Заперечу-вати це означає, що підприємство, яке виробляє
засоби виробни-цтва, не створює необхідного продукту. Насправді воно
створює матеріальний еквівалент необхідного продукту, який потім
транс-формується через обмін на життєві засоби.

Після реалізації продукції необхідний продукт набуває грошову форму, яка
надходить до працівника у вигляді заробітної плати, грошових виплат із
суспільних фондів споживання. Далі працівник свої грошові доходи на
ринку (тобто через обмін) перетворює на предмети споживання і платні
послуги. Крім цього, він одержує через суспільні фонди споживання
безплатні послуги. І тільки піс-ля всього цього на стадії споживання
необхідний продукт набуває форму фонду життєвих засобів.

Як бачимо, необхідний продукт послідовно набуває різні фор-ми, виступає
у вигляді натуральної продукції, грошових доходів, товарів і послуг,
фонд життєвих засобів виступає тільки у вигляді предметів споживання і
послуг, які безпосередньо споживаються працівниками і членами їх сімей.
Іншими словами, це необхідний, а також частина додаткового продукту на
стадії споживання.

Структура фонду життєвих засобів буде такою. Спочатку мож-на виділити
товари і послуги разового користування та товари і послуги тривалого
користування.

До товарів і послуг разового користування належать продукти харчування,
послуги транспорту і зв’язку, послуги культурно-ос-вітніх установ,
освіти і охорони здоров’я, побутові послуги.

До товарів і послуг тривалого користування належать житло, товари
господарсько-побутового і культурного призначення, одяг, взуття, білизна
тощо.

Структуру фонду життєвих засобів можна розглядати також за формами
розподілу. Серед них є такі форми, де розподіл залежить від трудової, а
також підприємницької діяльності суб’єктів: заро-бітна плата тих, хто
працює за наймом, і особисті доходи праців-ників від реалізації
продукції колективних підприємств, доходи від індивідуальної трудової
діяльності, доходи від підсобного госпо-дарства, кооперативної
діяльності, доходи підприємців.

Також є доходи, безпосередньо не пов’язані з оцінкою результа-тів праці.
Це суспільні фонди споживання. Вони можуть надходити до населення через
державний бюджет, а також через спеціальні фонди підприємств (в Україні
вони мають назву фондів соціально-го розвитку).

І нарешті, є доходи від власності – дивіденди від акцій, відсот-ки від
паю на майно, відсотки від вкладів в ощадних банках та ін.

Одна (переважна) частина доходів перетворюється (в основно-му через
ринок) у предмети споживання населення, а друга (через накопичення і
інвестування на основі ринкових відносин) в засоби виробництва для
розширеного відтворення, економічного зростання.

Для будь-якого суспільства першочергове значення має мотива-ція
економічної діяльності. Мотив означає спонукальну причину з приводу
будь-якої дії. У цьому випадку йдеться про те, що спонукає суб’єктів до
економічної діяльності, основним змістом якої є ви-робництво життєвих
засобів (матеріальних благ і послуг).

Мотиваційний механізм економічно? діяльності – поняття до-сить складне.
Воно включає мету мотивації, суб’єктів виробничих відносин і об’єктів
господарства, економічні інтереси і стимули до діяльності, основні
принципи функціонування механізму.

Первинним мотивом діяльності людей є їх потреби у засобах Існування:
продуктах харчування, одязі, житлі тощо. Вже давно ві-домо, що без
потреби немає виробництва, а споживання життєвих засобів відтворює
потребу.

Необхідність задовольняти свої потреби змушує людей діяти, вступати в
активну взаємодію не лише з природою, а й між собою. Отже, виникають
суспільні виробничі відносини, в яких важливою рушійною силою є певний
мотиваційний механізм економічної діяльності.

Мета мотивації – це забезпечення відтворення суб’єктів вироб-ничих
відносин: працівників, трудових колективів, підприємців. Якщо немає
нормальних умов для відтворення, то мотиви до конкретної економічної
діяльності зникають.

Головним об’єктом господарювання, а також основним джере-лом відтворення
суб’єктів виробничих відносин виступає національ-ний доход.

У механізмі мотивації поєднуються економічні інтереси держа-ви,
підприємств і працівників. Реалізація і поєднання цих інтересів
відбуваються на основі матеріальних стимулів до праці.

Реалізувати економічний інтерес підприємства означає вироби-ти чистий
продукт, створити прибуток, достатній для стимулюван-ня колективу і
розширення виробництва. Реалізувати економічний інтерес працівника
означає забезпечити йому необхідний продукт, який дає можливість
задовольнити його традиційні особисті потре-би в матеріальних,
соціальних і духовних благах.

Основою матеріальних стимулів до праці є система розподілу доходів. Ця
основа залежить від форм власності на засоби вироб-ництва. Економічний
стимул, як правило, відбиває залежність одер-жання продукту в особисте
розпорядження суб’єкта від результа-тів його праці або економічної
діяльності.

Економічні стимули є засобом встановлення взаємозв’язку між інтересами і
виступають певною формою реалізації різних видів економічних інтересів.
Щоб одержати заробітну плату, працівники повинні створити чистий
продукт, прибуток, тобто реалізувати еко-номічний інтерес підприємства.

Мотивація діяльності починається не тільки з проголошення влас-ності,
Досвід показує, що реалізація останньої залежить від про-порцій
розподілу доходів, значну роль тут відіграє держава.

Оголошення певної форми власності, в тому числі приватної, ще
недостатньо для створення мотивації економічної діяльності. За допомогою
непосильних податків можна вилучати значну частину доходів і підірвати
мотиви до економічної діяльності. Тому мотива-ційний механізм діяльності
залежить від створення справедливої системи розподілу доходів, яка
повинна бути побудована на основі таких принципів:

отримання доходів за працю, в тому числі підприємницьку, зем-лю,
капітал;

залежності основної частини доходів від результатів праці, рів-ня
економічної діяльності суб’єктів господарства;

розмір доходів при врахуванні рівня розвитку продуктивних сил повинен
забезпечувати нормальні (суспільне необхідні) умови життя; сталості
розподілу доходів. “Якщо в бюджет сім’ї кожного тиж-ня, кожного місяця і
кожного року не надходить стійкий потік гро-шей, – то такій сім’ї, –
справедливо зауважував П. Самуельсон, – життя осточортіє, навіть якщо
воно суцільно і складається із святих”;

відсутності зрівнялівки в розподілі доходів;

неприпустимості надмірної диференціації доходів у суспільстві,
дотриманні соціальної справедливості;

усуненні всякої дискримінації за статтю, національністю, соціаль-ним
походженням.

У соціальне орієнтованій ринковій економіці мають враховува-тися істотні
відмінності у здібностях працівників. Це означає, по-перше, створення
однакових умов для їх розвитку; по-друге, надан-ня роботи за
здібностями; по-третє, створення необхідних умов для високоефективної
праці.

h[

gd[

i

dh`„7gd1C7

dh`„7a$gd[

h[

gd[

gd[

h[

E2. Заробітна плата і доходи від кооперативно-колективної і
індивідуальної трудової діяльності

Основною формою розподілу доходів для найманих працівників є заробітна
плата – ціна, що виплачується за використання праці.

Перехід до ринкової економіки зумовлює появу ринку праці, а отже,
купівлю-продаж товару робоча сила. Вихідним положенням при з’ясуванні
суті заробітної плати слід брати потреби працівни-ка. З урахуванням
досягнутого рівня розвитку продуктивних сил вони можуть бути зведені д6
так званого споживчого кошика, тоб-то до певного набору життєвих
засобів. Далі відбувається грошова оцінка життєвих засобів споживчого
кошика з урахуванням дея-ких факторів оцінки робочої сили (кваліфікації
працівника, умов його праці, співвідношення попиту і пропозиції на
робочу силу). Все це утворює вартість або ціну робочої сили. Потім цю
вартість ділять на тривалість робочого дня (при почасовій оплаті) або на
кількість виробів, які мають бути вироблені при даному робочому дні (при
відрядній оплаті) і одержують так звану ціну праці.

Далі ціну праці зіставляють з мірою праці, тобто з тим обсягом роботи,
який повинен бути виконаний працівником. Потім врахо-вують фактичні
витрати і результати праці, відповідно до яких вста-новлюють грошову
оплату праці (фактичне одержання грошової винагороди). І нарешті, на
ринку (тобто у сфері товарного обігу і нематеріальних послуг) працівник
перетворює грошову оплату в міру споживання. Остання становить основну
частку фонду життє-вих засобів та існує поряд з такими його допоміжними
формами, як суспільні фонди споживання, доходи від підсобних
господарств, індивідуальної трудової діяльності тощо.

Отже, заробітна плата виражає і вартість товару робоча сила, і оплату за
працю, за витрати і результати її, що визнані ринком. Західні економісти
вже давно визнали сумісність у змісті заробіт-ної плати вартості робочої
сили і забезпечення рівності заробітної плати за однакові витрати праці,
які дістали ринкове визнання.

Важливо розрізняти грошову (номінальну) заробітну плату від реальної
заробітної плати. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, що
одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата
виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати на свою
грошову заробітну плату. Рух реальної за-робітної плати визначають за
такою формулою:

де IРЗП ІГЗП, Іцін – індекси відповідно реальної, грошової
(номіналь-ної) заробітної плати, а також цін на товари і послуги.

Зауважимо, що номінальна і реальна заробітна плата не обов’яз-ково
змінюється в одному і тому самому напрямі. Наприклад, номі-нальна
заробітна плата може підвищитися, а реальна заробітна плата в той же час
– знизитися, якщо ціни на товари і послуги зростали швидше, ніж
номінальна заробітна плата.

Законодавче встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить
розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану пра-цю, нижче якої не
може здійснюватися оплата за виконану праців-ником місячну, годинну
норму праці (обсяг робіт).

У провідній країні ринкової економіки – США – розмір міні-мальної
погодинної заробітної плати законодавче встановлював-ся на такому рівні:
1985 р. – 3,6 дол., 1990 р. – 4,25 і з червня 1997 р. – 5,15 дол.
Остання ставка в перерахунку на місячну зай-нятість має становити 824
дол. …

Законом України “Про оплату праці” (травень 1995 р.) визначені джерела
коштів на оплату праці. Для госпрозрахункових підпри-ємств таким
джерелом є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх
господарської діяльності.

Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, – це кошти, які
виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одер-жаного
внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

В об’єднаннях громадян оплата праці найманих працівників здій-снюється з
коштів, які формуються згідно з їхніми статутами.

Заробітна плата за своїм складом неоднорідна, вона включає різні за
функціональним значенням складові частини. Співвідно-шення між ними
утворює структуру заробітної плати. У ній слід розрізняти основну і
додаткову частини і види винагороди, що вхо-дять до кожної з них.

Заробітна плата має дві форми: відрядну і почасову. У свою чергу, кожна
з них має відповідні їм системи.

Відрядну форму заробітної плати в основному застосовують, коли рівень
механізації виробництва такий, що результат діяльності знач-ною мірою
залежить від інтенсивності праці робітників. Комплекс-на механізація та
автоматизація виробництва обумовлюють широ-ке використання почасової’
форми заробітної плати. При цьому част-ка простої почасової оплати
знижується, а підвищується частка почасової преміальної оплати.

Організація оплати праці в Україні здійснюється на основі:

законодавчих та інших нормативних актів;

генеральної угоди на державному рівні;

галузевих, регіональних угод;

колективних договорів;

трудових договорів.

Згідно з Законом України “Про оплату праці” суб’єктами орга-нізації
оплати праці є: органи державної влади та місцевого само-врядування,
власники, об’єднання власників або їх представницькі органи, працівники.

В Україні діє тарифна система, яка включає тарифні сітки, та-рифні
ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики
(довідники).

Тарифну систему оплати праці використовують для розподілу робіт залежно
від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та
відповідальності за розрядами тарифних сіток. Вони є основою формування
та диференціації розмірів заробітної плати.

Розмір заробітної плати в різних країнах неоднаковий. Існують
на-ціональні відмінності заробітної плати. Вони обумовлені неоднакови-ми
розмірами величини вартості робочої сили, яка залежить від обся-гу
природних і історично існуючих життєвих потреб, витрат на вихо-вання
працівника, продуктивності та інтенсивності праці в країні.

Законом України “Про оплату праці” встановлено, що розмір мінімальної
заробітної плати (а від цього залежать всі тарифні ставки і посадові
оклади) визначається з урахуванням:

вартості величини мінімального споживчого бюджету з посту-повим
зближенням рівнів цих показників в міру стабілізації та роз-витку
економіки країни;

загального рівня середньої заробітної плати;

продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

У країнах ринкової економіки на величину заробітної плати впли-ває
конкуренція, що діє на ринку праці. Співвідношення попиту і пропозиції
на робочу силу не є сталим. Воно може бути сприятли-вим для тих, хто її
продає. Це відбувається рідко і вибірково, якщо попит на робочу силу
перевищує пропозицію на неї. У цьому випадку зарплата може зростати. І
навпаки, якщо пропозиція робочої сили на ринку перевищує попит на неї,
то виникають несприятливі умови для встановлення більш високого рівня
заробітної плати. В цих умовах робітник змушений погоджуватись на меншу
заро-бітну плату, на гірші умови праці. Держава і профспілки мають право
обмежувати конкуренцію на ринку праці.

В умовах переходу до ринкової економіки складається нова сис-тема оплати
праці. Їй властиві такі риси:

підпорядкування завданням інтенсивного типу розвитку еконо-міки. Оплата
праці використовується як найважливіший засіб сти-мулювання зростання
продуктивності праці, прискорення науко-во-технічного прогресу,
поліпшення якості продукції, підвищення ефективності виробництва і
зміцнення дисципліни;

забезпечення прямої та жорсткої залежності оплати праці від кінцевих
результатів господарської діяльності трудових колективів;

оптимальне поєднання інтересів трудових колективів із
загаль-нонаціональними;

усунення зрівнялівки і верхньої межі в оплаті праці, що дає змо-гу
послідовніше здійснювати принцип соціальної справедливості;

посилення заінтересованості працівників у виконанні робіт мен-шою
чисельністю працюючих;

створення переваг .в оплаті тим, від кого залежить прискорення темпів
науково-технічного прогресу;

чіткість і доступність механізму нарахування заробітної плати, що сприяє
розумінню широкими верствами працівників зв’язку оплати праці з
результатами виробництва.

Є певні особливості розподілу особистих HYPERLINK
“http://click02.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyM8*TC1KoVD5JBY-*1MKPXrHLypjY
IfGFG9VAuFTYdbfh4WYUxhve3s*eqPRgt8QrxVKs01LwGEY9ObS*aSbXnJHJQnTxL1K3q-1i
D6p14*n5oENxNOamQMG0eHW*X84*5y14wiX9Q3qkbsqTAL400Naj7MPSeZ1B-0q9QNPzQIMu
e6rvOiq6Po5zRaTWmuDgu5cFYcDut доход ів за трудову діяль-ність у
колективних підприємствах. До таких підприємств слід від-нести
кооперативи у різних сферах господарювання, які засновані на
кооперативній власності, а також підприємства, засновані на спільній
праці та власності, що складається з індивідуальних паїв. Члени
кооперативу і співвласники колективних підприємств не про-дають свою
робочу силу. Їх особисті доходи виникають у резуль-таті реалізації
товарів і послуг, що створені колективною працею.

Кооперативна. форма власності надає особистим доходам (або оплаті праці)
ряд особливостей.

По-перше, фонд оплати праці визначається загальними зборами кооператорів
і створюється за рахунок валового доходу даного ко-оперативу. Особлива
увага приділяється економічно обгрунтовано-му співвідношенню між
коштами, що спрямовуються на розвиток виробництва і оплату праці.

По-друге, оскільки продукт праці кожного кооперативу знахо-диться у
розпорядженні загальних зборів членів кооперативу, а не держави, то
розміри оплати за рівну працю в різних кооперативах неоднакові. Принципу
рівної оплати за рівну працю дотримуються тільки в межах окремих
кооперативів.

По-третє, оплата праці в кооперативі може здійснюватися як грошима, так
і натурою.

По-четверте, кооператив може залучати до роботи за трудовим договором
громадян, які не є членами кооперативу, з оплатою їх пра-ці на основі
домовленості сторін без обмеження розмірів заробітку.

Для громадян, робота яких в кооперативі не є основною, а являє собою
допоміжну трудову діяльність, зберігається заробітна плата за місцем
основної роботи або стипендія за місцем навчання у пов-ному розмірі.

Розрізняють доходи від індивідуальної трудової діяльності. Виз-начення
таких доходів вимагає чіткого з’ясування суті індивідуаль-ної трудової
діяльності. Остання являє собою суспільне корисну діяльність громадян з
виробництва товарів і надання платних по-слуг, що не пов’язане з їх
трудовими відносинами з державними, кооперативними, іншими громадськими
підприємствами, устано-вами, організаціями і громадянами, а також з
трудовими відноси-нами у колективних сільськогосподарських
підприємствах.

Коло індивідуальної трудової діяльності досить широке. Це пра-цівники,
які виробляють різноманітні товари (наприклад, шиють одяг, взуття,
виготовляють сувеніри тощо), власники дрібних підприємств без найманих
працівників (наприклад, перукарень, майстерень по ремонту телевізорів,
побутової техніки тощо), фахівці – юристи, лі-карі, стоматологи,
викладачі, які надають громадянам платні послуги.

Проте не вся грошова виручка від індивідуальної трудової діяльно-сті
становить грошовий доход. Останній становить залишок після вилу-чення з
грошової виручки виробничих витрат (амортизація засобів праці, витрати
на сировину, матеріали, електроенергію, транспорт та ін.).

Учасник індивідуальної трудової діяльності після сплати податку повністю
розпоряджається своїм доходом.

В умовах дефіциту товарів і послуг можуть виникнути високі доходи за
рахунок спекуляції, різних зловживань. У зв’язку з цим, створюючи
сприятливі умови для ефективної господарської діяль-ності людей, що
зайняті переважно в індивідуальному секторі ви-робництва, слід
враховувати і контролювати одержувані доходи, розумно використовувати
для цього прогресивний податок.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020