Податково-бюджетна політика держави (реферат)

Реферат на тему:

Податково-бюджетна політика держави

План

1. Сутність і функції податків. Оптимальне оподаткування

2. Класифікація податків

3. Податкова політика держави

1. Сутність і функції податків. Оптимальне оподаткування

Провідна роль у забезпеченні виконання державою функцій щодо регулювання
економічних процесів належить податкам. Саме по-датково-бюджетна і
кредитно-грошова політика є ефективними ме-тодами державного регулювання
ринкової економіки, що застосо-вуються в більшості західних країн
протягом багатьох десятиріч.

Податки — це обов’язкові HYPERLINK
«http://click01.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyH-HP1g-1CWMUWNKjiZ-SA*yWl8WF
fKzYRogd5QmFKOq8vDtJm0aDg5LD9ak96pl2mA-xjg*tRRtgZOnjNHuKwcyUHymscg-q9qA-
UvcovrSk-R4sabv7HZzpJSjjApNjunAln3igHif5M5fOXeNpjYv*sZ6u1*-yBI*lcyAAs3Dd
iFkcydlJzX2Atlc7wCldx2YWuPdg9 платеж і фізичних та юридичних осіб до
центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що
визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни.

Найповніше сутність податків характеризують виконувані ними функції —
фіскальна і регулююча.

В усіх державах на різних етапах їхнього історичного розвитку податки
виконували передусім фіскальну функцію, тобто забезпе-чували
централізацію певної частини ВНП в державному бюджеті з метою
фінансування державних витрат.

Протягом останніх двох десятиліть значного розвитку набула регулююча
функція податків. Сутність її полягає у впливі податків на різні аспекти
діяльності платників їх. Ця функція заснована на тому, що, вилучаючи за
допомогою податків певну частку доходів економічних суб’єктів, можна
стимулювати або стримувати їх діяль-ність у відповідних напрямах, а
отже, регулювати соціально-еконо-мічні процеси в країні. Використання
регулюючої функції податків здійснюється через податкову політику.

Податки з’явилися у глибокій давнині разом з появою владних структур. У
східних слов’ян першою формою податків були добро-вільні підношення
своїх племен і данина з чужих.

З розвитком держави розвивалися і податки, адже вони є платою
суспільства за виконання державою її функцій. Вже Монтеск’є, А. Сміт, Д.
Рікардо розглядали податки як плату за ті вигоди, які платник подат-ків
отримує від держави, наприклад за охорону особи та майна.

У стародавніх суспільствах існували такі види податків: майно-вий,
податок на іноземців, податок з рабів, експортні та імпортні мита,
ринкові збори (Стародавня Греція); податки на продаж, купів-лю, договори
та комерційні угоди, на худобу, будівлі, греблі, мости, подушний податок
на чоловіків, натуральний податок на землю, що належала державі
(Стародавній Єгипет), тощо. В епоху мерканти-лізму податки починають
використовуватись як засіб регулюван-ня певних соціально-економічних
процесів. Так, уряд Кольбера у Франції (XVII ст.) застосовував посилене
оподаткування споживачів предметів розкошу і водночас податкові привілеї
для деяких га-лузей промисловості. Податки використовувались і в
політиці за-охочення народжуваності. Так, від сплати їх звільнялися
багатодітні сім’ї та особи, що брали шлюб у молодому віці.

У завершеному вигляді податки існують на досить високому рівні розвитку
суспільства під впливом розвитку правових, демократич-них засад
державного устрою, становлення цивілізованих відносин між державою та
економічними суб’єктами, що передбачають під-порядкування останніх
встановленим законам та нормам грома-дянської поведінки, з одного боку,
та відповідальність держави пе-ред економічними суб’єктами — з іншого.

Становлення системи оподаткування неминуче пов’язане з пи-танням про її
вдосконалення, оптимізацію. Основні принципи оп-тимального оподаткування
розроблені ще А. Смітом в його праці «Дослідження про природу та причини
багатства народів». Це пи-тання в умовах розвиненої ринкової економіки
вивчали такі відомі сучасні економісти, як Р. Мардсен, Р. Стічліц, А.
Лаффер та ін. Мож-на сформулювати такі принципи оптимального
оподаткування.

1. Оподаткування не повинно бути надмірним. Якими б велики-ми не були
потреби у фінансових засобах, необхідних для забезпе-чення витрат
держави, податки не повинні підривати зацікавле-ність платників у
господарській діяльності. Надмірні податки, по-перше, зумовлюють
звуження податкової бази внаслідок зменшен-ня обсягів виробництва і
доходів, отже, призводять до зменшення надходжень до державного бюджету;
по-друге, породжують такі явища, як приховування доходів від
оподаткування.

2. Один доход не повинен оподатковуватися більше одного разу, тобто
треба запобігати подвійному і багаторазовому оподаткуван-ню. Прикладами
такого запобігання може бути перехід розви-нених країн від податку з
обороту до податку на додану вартість;

впровадження диференційованого оподаткування розподіленої і
нерозподіленої частин прибутку корпорацій.

3. Система і процедура сплати податків мають бути простими, зрозумілими
і зручними для платників і економічними для установ, що збирають
податки. Це означає, що оподаткування повинно здій-снюватись з
мінімальними адміністративними витратами.

Адміністративні витрати оподаткування поділяють на прямі (на утри-мання
податкової служби; вони є тим більшими, чим більше число суб’єктів
оподаткування) та непрямі (на ведення записів доходів, за-повнення
податкових декларацій, консультації податкових адвокатів тощо; крім
кількості суб’єктів оподаткування вони залежать також від складності
податкової системи та розміру податкових ставок, які заохо-чують до
пошуку офіційних шляхів індивідуалоного зниження їх, що зумовлює
зростання витрат, наприклад, на консультації з адвокатами).

4. Податкова система має бути гнучкою, легко адаптованою до зміни
економічних і суспільно-політичних умов.

5. Податкова система повинна відповідати критерію фіскальної
достатності, тобто залучати до державного бюджету доходи, до-статні для
задоволення розумних потреб держави.

6. Податкова система не повинна залишати сумніву у платника щодо
неминучості сплати податку. Система штрафів і санкцій, гро-мадська думка
мають бути такими, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були
менш вигідними, ніж своєчасне виконання обов’язків перед податковими
органами.

7. Податкова система має відповідати критеріям справедливості. Однак
справедливість в оподаткуванні тлумачиться по-різному. Одні вважають
справедливим, коли всі платники, незалежно від рівня їхніх доходів,
сплачують податки за однією ставкою (пропорційне оподаткування). Інші
вбачають справедливість в тому, щоб більші податки сплачували споживачі
більшої кількості безплатних або піль-гових благ, створюваних за рахунок
податків. Крайня точка зору щодо цього належить англійському економісту
А. Селдону, який стверджує, що податки взагалі мають сплачувати ті
особи, які одер-жують від держави суспільні товари і послуги. Трансферти
насе-ленню з державного бюджету мають бути формою повернення по-датків.
Податки, які сплачують підприємці, призводять до зростан-ня витрат
виробництва, інфляції, зниження продуктивності праці. Тому, на думку
Селдона, треба звільнити підприємців від держав-ного податкового тягаря.

Найбільш виваженою здається точка зору, згідно з якою спра-ведливість в
оподаткуванні досягається тоді, коли платники, що от-римують більші
доходи, сплачують і більші податки (прогресивне оподаткування), а
платники, однакові в усіх аспектах, що стосу-ються оподаткування,
оподатковуються за одними правилами.

Важливе місце в теорії оптимального оподаткування належить дослідженню
впливу загального рівня податків на економічний роз-виток. Американський
економіст А. Лаффер обгрунтував пряму залежність між прогресивністю
оподаткування, національним ви-робництвом і доходами бюджету та
відобразив цю залежність у так званій кривій Лаффера (рис. 47).

Згідно з теорією Лаффера підвищення податків до певного рів-ня сприяє
зростанню доходів бюджету, оскільки воно не підриває стимулів до
економічної діяльності та інвестиційної активності. За цією межею
розпочинається так звана заборонена зона шкали опо-даткування. Податкові
ставки, що належать до цієї зони, не стиму-люють підприємців до
збільшення нагромаджень, інвестицій і об-сягів виробництва. Отже,
звужується податкова база і зменшують-ся податкові надходження до
державного бюджету.

У Вплив зниження податків на економічні процеси Лаффер вба-чав: а) у
зростанні податкової бази внаслідок збільшення кількості праці і
капіталу, що пропонуються на ринок і розширюють обсяг виробництва; б) у
переведенні праці та капіталу, що вже викорис-товуються ринком, з
низькооподатковуваних у порівняно високо-оподатковувані сфери, що
поліпшить розподіл капіталу за сферами економіки і сприятиме підвищенню
її ефективності; в) у зменшенні випадків ухилення від податків.

Важливо встановити межу податкового рівня, перевищення якої мало б
негативні наслідки для економіки та державного бюджету. Економісти
вважають, що точно визначити її досить важко, але можна виділити явища,
які свідчать про досягнення критичної точ-ки оподаткування:

1) падіння або непропорційно повільне зростання надходжень до державного
бюджету при підвищенні податкових ставок;

2) зниження темпів економічного зростання і особливо погір-шення
становища з інвестиціями, реальними доходами населення;

3) зростання тіньового сектора економіки, масове ухилення від податків.

2. Класифікація податків

Податки можна класифікувати так:

за формою оподаткування — прямі та непрямі;

за об’єктом оподаткування — на доходи на споживання (спла-чуються не при
отриманні доходів, а при їх використанні) і на майно;

залежно від рівня державних структур, які встановлюють подат-ки, —
загальнодержавні та місцеві;

за способом стягнення — розкладні (вони встановлюються спо-чатку в
загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму
розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на
низовому рівні — між платниками) та окладні (передбачають встановлення
спочатку ставок, а потім розміру по-датку для кожного платника; загальна
величина податку формуєть-ся як сума платежів окремих платників).

Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та непрямі.
Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників. Це податки на
їхні доходи та майно. Непрямі податки — це податки на споживання, тобто
на товари та послуги. Непрямі податки є частиною ціни реалізованих
товарів. З підвищенням їх зростають ціни.

Прямі податки містять: особистий прибутковий податок, податок на
прибуток корпорацій, на соціальне страхування і на фонд заро-бітної
плати (соціальні податки), майнові податки, в тому числі по-датки на
власність, тощо.

Особистий прибутковий податок (податок на особисті доходи). Вперше
з’явився у Великобританії в 1793 р. як тимчасовий захід, а з 1842 р.
остаточно увійшов в англійську податкову практику. Плат-никами цього
податку є як наймані робітники, так і підприємці (у більшості податкових
систем товариства не розглядаються як окре-мий об’єкт оподаткування,
тому податки на доходи сплачують парт-нери, а не самі товариства). В
країнах з розвиненою ринковою економікою 70-75 відсотків надходжень за
цим податком до бюд-жету сплачують наймані робітники. Частка заробітної
плати, яка у вигляді особистого прибуткового податку надходила до
державно-го бюджету, на початку 90-х років XX ст. становила до 2
відсотків у Японії і більше 35 відсотків у Швеції та Данії.

У структурі податкових надходжень більшості країн особисто-му
прибутковому податку належить провідне місце. Його частка у 1990р. по
країнах Організації економічного і соціального розвит-ку- 28 держав
(ОЕСР) коливалася від 11,4 відсотків у Франції до 51 у Данії, Це
зумовлено переважанням індивідуальних доходів у створюваному валовому
доході.

У два останні десятиліття у сфері особистого прибуткового опо-даткування
в розвинених країнах відбуваються такі зміни.

1. Зменшується кількість ставок, за якими оподатковуються осо-бисті
доходи. Так, у США замість 14 категорій доходів, що підляга-ли
оподаткуванню за ставками від 11 до 50 відсотків у 1988 р. було введено
дві федеральні ставки — 15 і 28 відсотків. У Японії в 1986 р.
прибутковий податок стягувався за 15 ставками, а впродовж трьох етапів
податкової реформи кількість їх скоротилася до 6.

2. Знижуються ставки особистого прибуткового податку. Так, в Японії
максимальна ставка скоротилася з 70 відсотків у 1986 р. до 50. У 1993 р.
максимальні ставки особистого прибуткового податку в розвинених країнах
становили:

Ці зміни свідчать про зниження рівня прогресивності особисто-го
прибуткового оподаткування.

3. Розширюється база оподаткування як за рахунок оподатку-вання доходів,
які раніше йому не підлягали (певні види соціальної допомоги), так і
шляхом усунення деяких податкових пільг.

????????????.?ток на прибуток корпорацій стягується в тому випадку, якщо
корпорація визнається юридичною особою. Оподаткуванню підлягає чистий
прибуток, тобто валовий прибуток, зменшений на суму встановлених
відрахувань і податкових пільг. Його було вве-дено на початку XX ст. у
ряді країн, а значного поширення він набув після другої світової війни.

Частка податку на прибуток корпорацій у податкових надход-женнях до
бюджету в більшості країн є невеликою, в середньому 10 відсотків.

Податкові реформи 80-90-х років внесли такі зміни в систему податків на
прибуток корпорацій.

1. Знижено податкові ставки. Так, у США максимальну ставку податку
зменшено з 46 до 34 відсотків (а з урахуванням ставки місцевого податку
— з 51 до 39 відсотків), мінімальну — з 20 до 15 відсотків.

2. У ряді країн запроваджено заходи щодо усунення подвійного
оподаткування розподіленого прибутку.

3. Скорочено пільги щодо цього податку (інвестиційний кредит,
регіональні пільги).

На практиці в більшості компаній на сплату податків йде частка прибутку
менша, ніж ставка оподаткування. По-перше, компанії можуть легальне
зменшити обсяг оподатковуваної суми за рахунок збільшення відрахувань у
неоподатковувані фонди (амортизаційний, пенсійний тощо). По-друге,
застосовуються різні податкові пільги. По-третє, компанії з невеликим
оборотом обкладаються в багатьох країнах більш низьким податком
(наприклад, у Вели-кобританії ставка податку для компаній з прибутком
меншим 750 000 фунтів стерлінгів становить не 35, а 25-35 відсотків).
По-четверте, в деяких країнах податок на прибуток корпорацій може
сплачуватись не лише окремою фірмою, а й її материнською ком-панією
(якщо фірма входить до групи компаній), що дає можли-вість знизити
податкову базу компаній групи. По-п’яте, майже в усіх країнах є система
покриття втрат компанії за рахунок її при-бутків кількох попередніх
років або за рахунок її майбутніх при-бутків. В результаті
відслідковується тенденція до зменшення час-тини податків в прибутку
компаній. Так, в країнах ОЕСР ця частка зменшилась з понад 2/5 до менше
ніж 1/3.

В Україні до 1995 р. підприємства сплачували податок не на при-буток, а
на валовий доход. У 1993 р. було зроблено спробу перейти до
оподаткування прибутку, але вона виявилась невдалою. Засто-сування
податку на валовий доход призводило до подвійного опо-даткування
заробітної плати: спочатку як частки у валовому доході підприємства,
потім як особистого доходу працівників певного під-приємства. Крім того,
заробітна плата частково входить до складу податкової бази податку на
добавлену вартість.

У 1995 р. в Україні було здійснено перехід до оподаткування прибутку
підприємств.

Соціальні внески (соціальні податки) справляються з метою формування
фондів соціального страхування — пенсійного, з без-робіття тощо.
Платниками цих податків є як працівники, так і під-приємці. Головну
частку внесків на соціальне страхування в біль-шості країн сплачують
підприємці (в країнах ОЕСР — понад 60 відсотків). У таких країнах, як
Швеція, Фінляндія, тягар податків на соціальне страхування майже
повністю лягає на підприємців.

У заробітній платі робітника обробної промисловості, що має сім’ю з
двома дітьми, частка податків на соціальне страхування на початок 90-х
років в середньому по країнах ОЕСР становила близь-ко 10 відсотків.

Роль соціальних податків у формуванні доходів державного бюд-жету
зростає. Середній показник по країнах ОЕСР збільшився з 20, 6 відсотка у
1965 р. до 24,5 у 1990 р. Найвища частка податків на соціальне
страхування в загальній сумі податкових надходжень у Франції, Німеччині,
Австрії.

В Україні діє система обов’язкового соціального страхування та
пенсійного забезпечення, що передбачає здійснення відрахувань до
відповідних фондів в обсязі 37 відсотків від фонду заробітної плати. Є
також інші нарахування на фонд заробітної плати: до Фонду для здійснення
заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та
соціального захисту населення (12 відсотків), до фонду сприяння
зайнятості населення (2 відсотки).

Майнові податки — це податки на майно (землю, житлові бу-динки, гаражі,
обладнання, машини, цінні папери тощо), спадщину і дарування.

Податкам на спадщину і дарування прихильники сильної соці-альної
політики надають особливого значення. Вони вважають спра-ведливим
перерозподіл багатства, яке людина отримала не завдяки своїй праці та
здібностям, а за рахунок спадщини. Ставки цього податку можуть бути
прогресивними (в США вони диференційо-вані від 18 до 50 відсотків) і
пропорційними (40 відсотків у Вели-кобританії).

Фіскальне значення майнових податків у більшості країн не-значне. Так, у
США частка податку на спадщину і дарування в загальній сумі податкових
надходжень становить 1 відсоток.

Основними видами непрямих податків є: акцизи (специфічні та
універсальні), фіскальні монополії, мита.

Специфічні акцизи включаються в ціни окремих товарів. Як правило, це
товари, рівень споживання яких є малоеластичним щодо рівня цін, а також
специфічні товари. Найзначнішими специфічни-ми акцизами є акцизи на
спиртне, бензин, тютюнові вироби.

Відповідно до чинного законодавства в Україні акцизний збір — це
непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. Ставки цього
податку є більш низькими на товари вітчизняного виробництва і більш
високими на імпортні товари. Така диферен-ціація ставок зумовлена
політикою держави на підтримку вітчиз-няних виробників. Основними
підакцизними товарами є алкогольні, тютюнові вироби, відеотехніка,
автомобілі, ювелірні вироби, нату-ральна шкіра, хутра тощо.

Універсальні акцизи містяться в цінах на всі товари. Роль їх у
формуванні доходної частини бюджету на відміну від специфічних акцизів
зростає. Так, якщо частка специфічних акцизів у сукупних податкових
надходженнях країн ОЕСР скоротилася з 20,2 відсотка у 1965 р. до 12,4 у
1990 р., то відповідний показник для універсаль-них акцизів зріс з 13,5
до 15,5 відсотка.

Найпоширенішою формою специфічного акцизу в усьому світі є податок на
додану вартість (ПДВ). Він застосовується в усіх краї-нах ОЕСР, крім
Австралії, США, Швеції. Цей податок сплачують фірми-продавці товарів і
послуг в обсязі від 5 до 38 відсотків вар-тості їхніх товарів. Як
правило, застосовується основна (стандарт-на) ставка цього податку
(Німеччина — 14, Франція — 18,6, середньоєвропейський рівень — 14-20
відсотків), а також підви-щена (Німеччина — 21, Франція — 28, Італія —
19 і 38) і занижена (Німеччина — 7, Франція — 5,5 і 7, Італія — 4). Є й
нульова ставка, яку застосовують до експорту товарів та послуг, а з
окремих това-рів та послуг ПДВ не утримують. Нульова ставка передбачає
повер-нення всієї суми податку, який включено до ціни купленого товару,
тому вона є більшою пільгою, ніж звільнення від податку взагалі.

В Україні ПДВ стягується за ставкою 20 відсотків.

У деяких країнах збереглися фіскальні монополії, що являють собою
податки на товари широкого вжитку, які є об’єктом державно-го
виробництва і торгівлі. Монополізуючи виробництво та реалізацію цих
товарів, держава продає їх за високими цінами, що містять податок.

Мито — податки на імпортні, експортні та транзитні товари. За-лежно від
мети застосування розрізняють мито фіскальне (збіль-шення доходів
бюджету), протекційне (захист внутрішнього ринку), антидемпінгове
(різновид протекційного), преференційне (пільгове).

Значення мита як джерела бюджетних надходжень у розвине-них країнах
постійно знижується внаслідок розвитку інтеграційних процесів. Так, у
США на початку 90-х років частка мита в податко-вих надходженнях до
федерального бюджету становила 1,6 відсотка.

В Україні мито певний час використовувалось для запобігання вивезенню
товарів. Зокрема, в 1993 р. було запроваджено митне оподаткування
експорту. Поступово все більшого значення набуло імпортне мито.

Слід зауважити, що в більшості розвинених країн переважають прямі
податки (Німеччина, Канада, США, Японія), в деяких — не-прямі (Франція,
Італія).

Переваги непрямих податків пов’язані з тим, що вони є надій-ним засобом
мобілізації коштів до державного бюджету, тоді як прямі податки
надходять далеко не в повному обсязі внаслідок при-ховування доходів від
оподаткування.

Недоліки непрямих податків обумовлені тим, що вони підви-щують ціни
товарів і важким тягарем лягають на малозабезпечені верстви населення.

3. Податкова політика держави

Податкова політика — політика держави у сфері оподаткуван-ня, що
передбачає маніпулювання податками для досягнення пев-них цілей —
збільшення обсягу виробництва та зайнятості або зни-ження рівня
інфляції. Податкова політика передбачає:

встановлення і зміну податкової системи (визначення видів по-датків, а
також ролі кожного з них у формуванні доходів держав-ного бюджету);

визначення податкових ставок, їх диференціацію;

надання податкових пільг;

визначення механізму обчислення і зарахування податків до бюджету.

За допомогою певної податкової політики можна регулювати такі
соціально-економічні процеси, як обсяг виробництва, зайнятість,
інвестиції, розвиток науки і техніки, структурні зміни, ціни,
зов-нішньоекономічні зв’язки, рівень життя населення, рівень спожи-вання
певних товарів тощо.

Впливати на економічні процеси можна, визначаючи структуру податкової
системи країни. Наприклад, податок з обороту, який широко застосовувався
до впровадження податку на додану вар-тість, зумовлював посилення
концентрації виробництва, порушен-ня принципів конкуренції, що й
обумовило його заміну на ПДВ, адже обсяг податку з обороту залежав від
кількості фаз, які прохо-див товар у процесі свого руху, — чим більше
фаз, тим вищий податок. Якщо ж підприємець зміг об’єднати різні фази в
межах однієї фірми, його податок з обороту суттєво зменшувався,
оскіль-ки він не вилучався з обороту між підприємствами однієї фірми.

Іншим прикладом впливу структури податкової системи на еко-номічні
процеси може бути перехід від оподаткування валового до-ходу до
оподаткування прибутку підприємства. Такий перехід, з одного боку, може
зменшити податкову базу, отже, податковий прес на підприємства і
стимулювати їх до розвитку виробництва. З іншо-го боку, в умовах
переважання колективної форми власності та ска-сування державного
нормування заробітної плати стимулює підпри-ємства до збільшення фонду
заробітної платні за рахунок прибутку і, отже, призводить до зменшення
надходжень до державного бюд-жету від податку на прибуток і зменшення
коштів для фінансуван-ня капіталовкладень.

Впливати на ділову активність, інвестиції, зайнятість можна за допомогою
податкових ставок, їхньої диференціації. Механізм цього впливу
відповідно до теорії Дж. Кейнса такий: підвищення подат-кових ставок
зумовлює зменшення доходів, що залишаються після сплати податків, а це,
в свою чергу, викликає зменшення витрат споживачів, а отже, і сукупних
витрат (сукупного попиту). Під впли-вом зменшення сукупного попиту
скорочуються обсяги виробництва та зайнятість населення.

Прихильники теорії «економіки пропозиції» вважають, що по-датки мають
навіть більш сильні негативні наслідки. Підвищення їх скорочує суму
доходів після сплати податків, які отримують і робіт-ники, і підприємці.
Внаслідок цього праця, нововведення, інвес-тиції стають менш
привабливими з погляду фінансової політики. Аргументуючи свою позицію,
прихильники теорії «економіки про-позиції» стверджують, що тривалість та
інтенсивність праці окремих робітників залежать від того, які додаткові
доходи після сплати податків вони зможуть отримати від додаткової праці.
Для того щоб стимулювати працю — збільшити кількість годин,
відпрацьованих за день, підвищити інтенсивність праці, стимулювати
безробітних до активних пошуків роботи і тим самим протидіяти тривалим
пе-ріодам безробіття тощо, — слід зменшити граничні ставки податку на
доходи.

Високі граничні ставки податків не стимулюють також до за-ощадження та
інвестування. Якщо, наприклад, домогосподарства заощаджують 1000 дол.,
то при 10 відсотках річних вони отриму-ють доход 100 дол. на рік. Якщо
гранична ставка податку з цього доходу становить 30 відсотків, то після
його сплати домогосподар-ства отримають 70 дол. доходу і відсоткова
ставка дорівнюватиме лише 7 відсотків. Зменшення винагороди за
заощадження не за-охочує до збільшення їх. Тому прихильники теорії
«економіки про-позиції» доводять необхідність зниження граничних ставок
подат-ків на заощадження. Вони пропонують також ввести більш низькі
ставки податків на доходи від інвестицій, щоб стимулювати підприєм-ців
до інвестування заощаджених коштів в економіку. Активізація ж
інвестиційного процесу сприятиме зміцненню матеріально-тех-нічної бази
виробництва і цим самим підвищенню продуктивності праці та економічному
зростанню.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *