Підприємництво і підприємство (реферат)

Р Е Ф Е Р А Т

з дисципліни

“Основи економічної теорії”

на тему:

ПІДПРИЄМНИЦТВО

І ПІДПРИЄМСТВО

ВСТУП

Вихідною ланкою економіки є підприємства (фірми). Саме вони вирішують
проблему створення сотень і тисяч видів товарів і послуг для задоволення
потреб членів суспільства. Ефективна діяльність підприємств визначальною
мірою залежить від знань, організаторських здібностей та ініціативи
підприємців.

Умовами діяльності підприємств і підприємців є наявність таких чинників,
як інтелектуальний, речовий (фізичний) і природний капітал. Результат
підприємницької діяльності виявляється у створенні нових благ і якостей.

1. СУТНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦТВА УМОВИ

ЙОГО ІСНУВАННЯ

ПОНЯТТЯ «ПІДПРИЄМЕЦЬ» І «ПІДПРИЄМНИЦТВО»

Визначальною умовою переходу до ринку є формування суб’єктів ринкових
відносин, у ролі яких виступають підприємці. Підприємництво є
необхідною, визначальною рисою ринку, його обов’язковим атрибутом. Немає
підприємців — немає і ринку, і навпаки.

Поняття «підприємництво» надзвичайно містке. Зумовлено це тим, що в
ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних,
історичних та психологічних відносин. Уявлення про нього складалося
впродовж значного історичного часу, змінювалось під впливом базисних та
надбудовчих інституцій, психології людей.

У науковий обіг поняття «підприємець» увів банкір-економіст Р.
Кантільйон на початку XVII ст. До підприємців він зараховував людей з
нефіксованими прибутками (ремісників, селян), тобто тих, хто був
зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та
непередбаченості цін. Головною рисою підприємця він вважав готовність до
ризику.

Вагомий внесок у дослідження підприємництва у XVIII-XIX ст. зробили М.
Вебер, В. Зомбарт, Й. Шумпетер, а також Ф. Кене, А. Тюрго, А. Сміт, Д.
Рікардо, Ж. Б. Сей, А. Маршалл.

А. Сміт розглядав підприємця як власника. Саме цим зумовлені Гйого
психологія, поведінка в економічному житті. А. Сміт зазначав, що
підприємець має на увазі лише свій власний інтерес, переслідує І свою
власну вигоду. При цьому він часто дійовіше служить інтере-I сам
суспільства, ніж тоді, коли намагається робити це свідомо.

Ураховуючи інтерес, вигоду як невід’ємний атрибут підприємця, не можна
лише ним визначати мотиви його діяльності. Адже в умовах ринкового
середовища суб’єктів підприємницької діяльності багато, і між ними
точиться конкурентна боротьба за кращий результат — прибуток. Одержати
його можна лише за умови вибору найбільш ефективного варіанту
використання ресурсів, економічного ризику, новаторських ідей. Це
спонукає підприємця йти непротореним шляхом, застосовувати найкращі
якості працівника: творчість, сумлінну працю, організаторські здібності.
Прагнення проявити себе як особистість у певній сфері діяльності,
реалізувати свої ідеї та результати праці, зробити їх надбанням
суспільства — це також інтерес підприємця, який відіграє значну роль у
житті суспільства, є рушієм його поступу.

Все це і робить підприємця піонером, який веде переду своїй справі, а
підприємництво — локомотивом економічного, соціального і культурного
розвитку людського суспільства

Свою діяльність підприємець (особливо висококваліфікований) спрямовує на
виготовлення не товарів-аналогів, а виробів, що мають якісно нові риси.
Зрозуміло, що виробництво їх не може принести підприємцю миттєву віддачу
(прибуток). Однак віддача обов’язково виявиться через певний час, коли
відбудуться зміни у виробництві, його структурі, а отже, і у потребах
суспільства. Причому прибуток, який отримуватиме підприємець, в умовах,
що склалися в результаті зазначених перемін, перекриває всі витрати.
Через це підприємець переважну частину прибутку, що отримує, направляє у
господарську діяльність, а не на власні потреби.

Поняття «підприємець» часто застосовують як синонім таких понять, як
«господар», «бізнесмен». Людину, яка організувала свою справу і веде її,
називають саме одним з цих понять. Однак виникає запитання: ким є
суб’єкт, що має свою ферму або майстерню, де ви-I робляється певна
продукція, реалізація якої дає йому змогу лише безбідно існувати? Чи
можна його назвати підприємцем, бізнесменом? Якщо так, тоді і великий
власник, багатство якого зростає вивисокими темпами, і дрібний
товаровиробник, прибутки якого невеликі,

Рис. 1. Найхарактерніші риси підприємця

а то й на межі банкрутства, — підприємці? Обидва вони, як і всі інші,
хто самостійно на свій страх і ризик займаються певною справою,
одержуючи від неї певний доход, є господарюючими суб’єктами. Це поняття
більш широке і об’ємніше, ніж «підприємець».

Найхарактерніші риси підприємця, які виділяють його серед господарюючих
суб’єктів, влучно узагальнив Й. Шумпетер:

1) виготовлення нового блага або нової якості того чи іншого блага;

2) освоєння нового ринку збуту;

3) одержання нового джерела сировини або напівфабрикатів і запровадження
нового методу виробництва;

4) здійснення відповідної реорганізації (рис. 1).

Для того щоб здійснювати постійний пошук нових способів комбінування
ресурсів, потрібно мати відповідні якості: волю і здібності; здатність
визначати головні моменти діяльності, «плисти проти течії», долаючи опір
соціальних сил; здійснювати вплив на інших результатами своєї
діяльності, духовною свободою, витратами сил та енергії (рис. 2).

Рис. 2. Якості підприємця

Реальне підприємництво несумісне ні зі спекуляцією, ні з так званим
паперовим підприємництвом, що зводиться до концентрації виробництва і
капіталу за рахунок придбання, злиття та поглинання, що так характерно
для України в період перехідної економіки. На цю проблему свого часу
звертав увагу і видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс. Спекулянти
не завдають шкоди, писав він, якщо вони залишаються бульбашками на
поверхні чистого потоку підприємництва. Однак становище стає серйозним,
коли перетворюється на бульбашку у вирі спекуляції. Коли розширення
виробничого капіталу в країні стає побічним продуктом діяльності
ігрового дому, важко чекати добрих результатів.

Формування високої, економічно ефективної та соціальне відповідальної
підприємницької культури є одним з головних завдань, що стоїть перед
Україною, визначальною умовою виходу її з економічної кризи.

Справжнє підприємництво можна втілити в життя за умови економічної
свободи людини, права вибору діяльності для реалізації своїх потенцій, а
також персональної економічної відповідальності за результати роботи,
наслідком якої може бути прибуток або банкрутство.

Отже, підприємець — суб’єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні
та організаторські здібності для пошуку та розвитку нових видів та
методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер
застосування капіталу. А звідси підприємництво — це тип господарської
поведінки підприємців щодо організації розробки, виробництва і
реалізації благ з метою отримання прибутку та соціального ефекту

У виявленні ініціативної, новаторської, самостійної діяльності
розкривається сутність підприємництва. Його мета зводиться, з одного
боку, до одержання прибутку або особистого доходу, в результаті не
якихось кон’юнктурних справ, а точного розрахунку, а з іншого — до
найбільш ефективного використання чинників виробництва, намагання
реалізувати творчі потенції людини.

ФУНКЦІЇ ТА УМОВИ ІСНУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні
функції: творчу, ресурсну, організаційну.

Творча функція передбачає сприяння генеруванню та реалізації нових ідей,
здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що
пов’язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція полягає в тому, що підприємництво націлено на найбільш
ефективне використання з точки зору досягнень науки, техніки, управління
і організації виробництва матеріальних, трудових, фінансових та
інформаційних ресурсів.

Організаційна функція спрямована на поєднання ресурсів виробництва в
оптимальних пропорціях здійснення контролю за їхнім використанням.

Підприємництво як явище господарського життя завжди розвивається у
певному соціально-економічному та історичному середовищі. Саме тому для
його безпосереднього відтворення необхідні певні передумови (рис. 3).

Рис. 3. Передумови підприємництва

Економічні норсіумови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві
функціонували багатосуб’єктні (приватні, колективні, державні,
кооперативні) власники. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності,
можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання
майна, продукції, прибутків, вибір господарських контрагентів. Тому
шляхом створення економічних передумов підприємництва у нашій країні є
роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарств.

Політичні передумови підприємництва передбачають створення і у країні
сприятливого політичного клімату для підприємництва. Це ‘ можливо
завдяки розробці та здійсненню стабільної політики в країні. І Вона має
гарантувати усім господарюючим суб’єктам гарантії щодо збереження
їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, ‘.
експропріації. Владні структури повинні захищати всі види власності, у
тому числі інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи )
організації), а також створювати сприятливий підприємницький клімат, 1
проводячи відповідну податкову, кредитну, митну та іншу політику.

Юридичні передумови підприємництва грунтуються на законодавстві,
нормативних актах, розроблених у країні. Останні мають створити для усіх
учасників ринкових відносин однакові «правила гри», тобто надати
однакові права І повну свободу, не допускати втручання органів
державного управління у господарську діяльність будь-якого суб’єкта, за
винятком законодавче обумовлених випадків. Отже, мова йде про те, що
підприємці можуть діяти «самостійно», «вільно» в межах закону. Зі зміною
умов економічного, соціального життя змінюються закони («правила гри»),
а отже, і поняття «самостійно» та «вільно» наповнюються новим змістом.

Слід мати на увазі, що у сфері бізнесу крім суворо формалізованих
зв’язків, заснованих на законодавчих актах, існують неформальні
відносини між господарськими суб’єктами: довіра, джентльменство, слово
честі тощо.

Однак перелічених передумов замало. Важливе значення має психологічний
чинник. Сутність його полягає в позитивній суспільній думці щодо
підприємництва. Якщо цього не буде, розвиток підприємництва
стримуватиметься. Тут у нашій країні є багато проблем, оскільки життя
кількох поколінь відбувалося в умовах, які утверджували негативне
ставлення до підприємництва. Мислення консервативне і змінити його в
одну мить не вдасться.

В Україні прийняті і діють ряд нормативних актів, які заклали фундамент
для формування підприємництва. Важливе місце серед них належить Закону
України «Про підприємництво». Згідно з цим Законом підприємництво в
Україні здійснюється за такими принципами:

• вільний вибір діяльності на добровільних засадах до здійснення
підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

• самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і
споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до
законодавства;

• вільне наймання працівників;

• залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових,
природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або
не обмежено законодавством;

• вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення
платежів, встановлених законодавством;

• самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зов?
нішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем
належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

СУБ’ЄКТИ, ОБ’ЄКТИ І ВИДИ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Підприємницька діяльність здійснюється від імені та під майнову
відповідальність певними суб’єктами.

i R

T

¤

¦

0

e e i i ? 4

R

T

¦

??????$??$???, інших держав, не обмежені законом у правоздатності,
юридичні особи всіх форм власності.

Громадяни або фізичні особи (окремі індивідуми) виступають у цій якості
як: а) організатори індивідуального виробництва, на якому застосовуються
засоби виробництва, що належать йому, і використовується власна праця;
б) організатори виробництва, де застосовуються капітал і наймана праця.

Юридичні особи (товариства, акціонери, кооперативи, спільні
підприємства, різні асоціації, об’єднання тощо) як суб’єкти
підприємницької діяльності порівняно з індивідуальним підприємництвом
займаються діяльністю більших масштабів з обов’язковим залученням
найманої робочої сили.

Особливо слід сказати про державу та її відповідні органи
(адміністративно-господарські одиниці, органи уряду, в тому числі
міністерства, комітети) щодо підприємницької діяльності. За загальними
правилами ринкової економіки держава не може бути суб’єктом ринкових
відносин, а отже, і підприємцем. Ці функції вона як власник делегує
корпораціям, асоціаціям, кооперативам, спільним, індивідуальним та іншим
підприємствам. Зумовлено це тим, що дер-Іжава є організатором загальних
правил підприємництва і має контролювати виконання їх.

Відповідно до Закону України «Про підприємництво» в нашій країні не
дозволяється займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям
громадян: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури,
суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу,
державного нотаріату, а також органам державної влади і управління, які
покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Забороняється
займатися підприємництвом також певним категоріям громадян, зокрема тим,
хто має непогашену судимість за крадіжки, хабарництво, інші корисливі
злочини тощо.

Такі обмеження для заняття підприємництвом існують в усьому світі і
зумовлені необхідністю:

по-перше, забезпечити однакові можливості для всіх фізичних та юридичних
осіб у свободі підприємництва (можливість придбати економічні ресурси,
організувати процес виробництва за власним вибором, реалізувати товар на
ринку) і свободу вибору (можливість використовувати капітал у будь-якій
сфері, бути суверенним у споживанні);

по-друге, позбавити винагороди осіб, що працюють у владних структурах і
причетні до розробки законодавства, нормативних актів, державних
замовлень, міждержавних угод і можуть створювати пільгові умови для
якогось з суб’єктів, одержуючи за це певні вигоди, а отже, захистити
суспільство від зловживань, корупції;

по-третє, позбавити нечесних, недобросовісних та кримінальних осіб права
займатися господарською діяльністю.

Чинником підприємницької діяльності є і капітал, який створює необхідні
передумови для того, щоб стати реальним суб’єктом підприємництва. А
оскільки капіталом володіють далеко не всі, то і підприємцями у
суспільстві всі бути не можуть.

Об’єктом підприємництва є певний вид діяльності (виробництво, торгівля,
інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який
матеріалізується у вироблюваній продукції (послугах, інформації).
Визначальним критерієм тут є не сфера, а зміст діяльності

Проте слід мати на увазі, що підприємництво може застосовуватися у всіх
сферах економіки, крім тих, втрата державного контролю над якими завдає
шкоди безпеці суспільства та здоров’ю людей. Це виготовлення і
реалізація зброї, наркотичних засобів, грошових знаків. Подібними видами
діяльності можуть займатися лише державні підприємства.

Такі види діяльності в Україні, як розвідка та експлуатація корисних
копалин, ремонт спортивної, мисливської та інших видів зброї,
виготовлення та реалізація медикаментів та хімічних речовин, виробництво
пива, вина, лікеро-горілчаних виробів, сигарет, медична, ветеринарна та
юридична практика потребують спеціального дозволу — ліцензії. У такий
спосіб державні органи, які видають їх, можуть регулювати і контролювати
зазначені види діяльності.

За формами власності та організацією (рис. 4) можна виділити такі
основні види підприємництва:

Рис. 4. Види підприємництва за формами власності та організації

• індивідуальне — засноване на приватній власності фізичної особи та її
праці (фермери, ремісники, що не застосовують постійно найману працю);

• сімейне — грунтується на приватній власності громадян-членів однієї
сім’ї з можливістю використання найманої робочої сили;

• приватне, або партнерське, — зі створенням юридичної особи і обмеженою
відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи, як
правило, користуються найманою працею);

• акціонерне — засноване на власності акціонерів (власники цінних
паперів — індивідуми, юридичні особи);

• орендне — береться за відповідну плату на певний час у користування,
що дає йому право бути власником результатів праці, добі ходів та
розпоряджатися майном;

• колективне (народне) — засноване на власності трудового колективу на
майно, продукцію і доходи;

• інноваційне — грунтується на інтелектуальній власності;

• спільне — створюється об’єднанням майна різних власників.

Перелічені та інші види підприємницької діяльності, наприклад, за
контрактом, які створюються на основі угоди менеджера або адміністрації
в цілому з власником, або різні форми кооперування можна об’єднати у три
групи: одноосібне володіння, товариство, корпорація.

ПРАВА, ОБОВ’ЯЗКИ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМЦЯ

В умовах формування підприємницьких структур, особливо в нашій країні,
де багато років панував безроздільний монополізм державного сектора
економіки, великого значення набуває чітке визначення прав, обов’язків
та відповідальності підприємців. Це потребує розробки законодавчих
актів, у яких вони визначаються, а також здійснення правового,
матеріального, фінансового, соціально-економічного та організаційного
регулювання розвитку підприємницької діяльності з боку держави.

В Україні з метою забезпечення свободи розвитку підприємництва,
встановлення правових гарантій його функціонування вироблені права,
обов’язки і відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності.

Права підприємця:

• створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види
підприємництва;

• купувати повністю або частково майно та набувати майнових прав;

• самостійно формувати господарську діяльність, обирати поста чальників,
встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;

• укладати з громадянами трудові договори на використовування їхньої
праці (контракти, угоди);

• самостійно встановлювати форми, систему і розміри оплати праці та інші
види доходів осіб, що працюють на основі найму;

• отримувати будь-який не обмежений за розмірами особистий доход;

• брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні
операції, користуватися державною системою соціального забезпечення та
соціального страхування.

Обов’язки підприємця:

• укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, яких вони
беруть на роботу за наймом;

• здійснювати оплату праці особам, що працюють за наймом на рівні, що не
нижчий за мінімальні розміри, встановлені законодавством, забезпечити
відповідні умови та охорону праці, а також інші соціальні гарантії;

• дотримуватись прав, щоб реалізувати законні інтереси споживачів;

• забезпечувати високу якість і надійність вироблених товарів (наданих
послуг);

• отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають
ліцензуванню відповідно до чинного законодавства.

Відповідальність підприємця полягає в тому, що він персонально
відповідає: за зобов’язаннями, пов’язаними з цією діяльністю, усім своїм
майном, за винятком того майна, на яке згідно з законодавством України
не може бути поширене стягнення; за охорону навколишнього середовища,
додержання заходів щодо техніки безпеки, охорони праці, виробничої
гігієни і санітарії, за завдані шкоду і збитки.

Суб’єкт підприємницької діяльності може бути визнаний судом або
арбітражем банкрутом, якщо майна, яке йому належить, не вистачає для
покриття заборгованості та немає можливості для фінансового оздоровлення
підприємства.

Найманому працівнику, який втратив працездатність, підприємець
зобов’язаний відшкодувати витрати у випадках і порядку, передбачених
законодавством.

Як бачимо, підприємництво спрямоване на ефективне ведення господарства,
сприяє розвитку особистості людини, її здібностей і потреб, передбачає
персональну економічну і адміністративну відповідальність підприємця. У
підприємницькій діяльності повною мірою використовуються комерційний
талант людини, її честолюбство. Особливе місце у цивілізованому
підприємництві у партнерських відносинах належить чесності та
порядності, дотриманню слова, збереженню комерційної таємниці. Етика
підприємця — невід’ємна складова його особистості.

Важливою умовою формування та розвитку підприємництва в Україні є
гарантії та всебічна підтримка з боку держави. Вона законодавче
забезпечує гарантії для всіх підприємців незалежно від обраних ними форм
підприємницької діяльності та власності, однакові права та можливості
щодо доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових,
інформаційних, природних та інших ресурсів, свободу конкуренції між
підприємцями, захищає споживачів від виявів несумлінної конкуренції та
монополізму в будь-якій сфері підприємницької діяльності.

Держава має гарантувати не тільки правове забезпечення, а й економічну,
матеріально-технічну та організаційну підтримку.

Економічна підтримка передбачає:

• запровадження надійної фінансово-кредитної бази підтримки
підприємництва завдяки створенню мережі спеціалізованих комерційних
банків і страхових компаній для надання індивідуальних позик;

• відкриття доступу до іноземних кредитів;

• формування розгалуженої мережі суспільних і приватних неприбуткових
фондів розвитку підприємництва, які б надавали гарантії за кредитами;

• запровадження державного страхування комерційного ризику підприємств
на випадок фінансових та інших витрат, що зумовлені діями органів
державної влади;

• встановлення пільгового оподаткування прибутків підприємців, що
здійснюють інноваційні проекти, модернізацію і відкриття нових
виробництв та інших напрямів, що мають визначальне значення для розвитку
економіки країни, вирішення соціальних проблем.

Матеріально-технічна підтримка охоплює:

• передавання або продаж на пільгових умовах підприємницьким структурам
з державного сектора різноманітного устаткування виробничого призначення
відповідно до процесу роздержавлення і приватизації;

• комерціалізацію сфери торгівлі та громадського харчування;

• корпоратизацію великих і середніх підприємств різних галузей
економіки;

• передавання в оренду недовантажених потужностей підприємств;

• продаж на конкурсній основі об’єктів незавершеного будівництва,
нежилих приміщень та невстановленого обладнання державної власності
підприємцям за умови, якщо це відповідає інтересам розвитку економіки;

• створення технопарків і баз прокату обладнання для прискореного
розвитку інноваційної діяльності.

Організаційна підтримка має сприяти:

• налагодженню процедури регулювання підприємництва з боку державних
інституцій виробленням раціональних форм обов’язкової звітності та
порядку реєстрації нових суб’єктів підприємництва;

• доступності до документів, що регулюють створення, порядок реєстрації
та функціонування суб’єктів підприємництва;

• підготовці підприємницьких кадрів, інформованості їх з цих питань, що
потребує відкриття спеціальних навчальних закладів; перепідготовці
викладачів, організації інформаційних центрів, проведенню наукових
досліджень з питань підприємництва у державних наукових та навчальних
закладах.

Отже, закони України створюють умови для розвитку вільної
підприємницької діяльності, яка охоплює різні сторони економічного життя
і виявляється як економічна категорія, метод господарювання, тип
економічного мислення.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *