.

Методологічні засади планування діяльності підприємств в ринкових умовах (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 5747
Скачать документ

Контрольна робота

Методологічні засади планування діяльності підприємств в ринкових умовах

1. Суть, значення, мета і завдання техніко- економічного планування на
підприємстві .

2. Нормативна база планування.

3. Сучасні методи планування діяльності підприємств.

4. Зміст плану діяльності підприємства.

5. Література.

1. Суть, значення, мета і завдання техніко- економічного планування на
підприємстві .

Техніко-економічне планування є продовженням галузевого та
народногосподарчого планування, та першим етапом внутрішньовиробничого
планування. Воно визначає, спрямовує та організовує виробничо-господарчу
діяльність підприємства та окремих його підрозділів на різні, відносно
довгі, періоди часу. Задача техніко-економічного планування полягає в
тому, щоб визначити основні напрямки розвитку виробництва, встановити
обсяг виробництва та інші показники праці підприємства та його окремих
підрозділів, розрахувати потребу у трудових, матеріальних та фінансових
ресурсах, необхідних для виконання планового завдання, підвести підсумки
та визначити результати виробничо-господарчої діяльності підприємства та
окремих підрозділів (цехи, відділи, бригади).

В залежності від планового періоду часу техніко-економічне планування
поділяється на перспективне та поточне.

Перспективне планування містить розробку тривалих (10-15 років) та
п’ятирічних планів підприємства.

Поточне планування заключається у розробці річних планів економічного та
соціального розвитку підприємства.

Річний план економічного та соціального розвитку підприємства – це
програма та розрахункове обґрунтування діяльності його колективу у
плановому році, розпрацьовані на підставі перспективного плану розвитку
підприємства з урахуванням максимального використання його виробничих
ресурсів та пов’язані з державним народогосподарчим планом .

Річний план підприємства оформлюється у вигляді системи розрахунків,
відображаючої взаємозв’язок усіх планових показників з передовою
технікою, економікою підприємства. Показники річного плану розвитку
підприємства є одним з головних джерел оперативно-виробничого
планування.

Підприємства розробляють план за наступними розділами :

1. Виробництво продукції та послуг.

2. Науково-технічний розвиток, удосконалення виробництва та керування.

3. Капітальне будівництво.

4. Матеріально-технічне забезпечення.

5. Праця та кадри.

6. Собівартість, прибуток та рентабельність виробництва.

7. Соціальний розвиток колективу.

8. Охорона оточуючого середовища та раціональне використання природних
ресурсів.

9. Фінансовий план.

Підприємства самостійно визначають обсяг надходження товарів по
укладеним угодам на поставку виробів, встановлюють оптову і роздрібну
ціни, самостійно користуються валютними коштами.

Відповідні показники узгодженого плану економічного та соціального
розвитку підприємство оголошує місцевим плановим органам, торгівельним,
транспортним та іншим організаціям, які знаходяться з ним у узгоджених
відношеннях.

Розпрацьовані річні плани затверджують на загальних зборах трудового
колективу та показники цього плану доводяться до конкретних виконавців:
колективів цехів, відділів, бригад, до кожного робочого місця.

Плани трудових колективів входять до системи загальнодержавного
планування, тому вони (трудові колективи) несуть відповідальність за
обґрунтовану розробку та обумовлена виконання планових завдань.

Річний план економічного і соціального розвитку розраховується у вигляді
системи техніко-економічних показників. Усі показники поділяються на
натуральні, вартісні, кількісні та якісні.

Натуральні показники характеризують випуск продукції, витрату
матеріалів, палива, енергії. Вони необхідні для матеріально-речового
вираження та обґрунтування плану.

Вартісні показники використовуються для характеристики загальних обсягів
виробництва, розмірів витрат та доходів. Вартісні показники
розраховуються на підставі натуральних, відображаючи у загальному
вигляді витрати та результати праці.

До кількісних показників відносять такі, які визначають обсяг продукції
виробництва, суму прибутку, кількість працюючих та інші показники.

Якісні показники характеризують якість та ефективність праці. До них
відносяться : продуктивність праці, собівартість, рентабельність,
фондовіддача, прибуток.

2. Нормативна база планування.

Створення нормативної бази планування – це основа раціональної
організації і планування діяльності підприємств різних форм власності.
Нормативна база планування складається із системи норм і нормативів.

Нормативний метод планування – це один із методів обґрунтування планів,
що використовується на всіх стадіях планової роботи: у ході економічного
аналізу результатів господарської діяльності, у визначенні потреби в
різних видах ресурсів. В його основу покладено економічні норми та
нормативи – науково-обгрунтовані величини, що характеризують кількісну
та якісну міру витрат робочого часу, матеріалів і грошей.

Норми – це максимально припустима величина абсолютної витрати сировини,
матеріалів, палива, енергії, витрати праці для виготовлення одиниці
продукції (чи виконання роботи) встановленої якості в умовах виробництва
планового року.

Нормативи – це показники, які характеризують відносну величину (ступінь)
використання знарядь і предметів праці, їх витрати на одиницю площі,
ваги, обсягу.

Норми і нормативи повинні бути обгрунтованими, прогресивними,
динамічними й охоплювати всю сукупність використаних ресурсів. Норми,
незалежно від того, витрати якого елемента вони визначають, повинні мати
системний характер та забезпечувати раціональне використання живої й
уречевленої праці.

Система норм і нормативів містить десять основних груп: 1) дефективності
суспільного виробництва; 2) витрат і запасів сировини, матеріалів,
палива та енергії; 3) витрат трудових ресурсів і заробітної плати; 4)
використання виробничих потужностей і тривалості їх освоєння; 5)
капіталовкладень і капітального будівництва; 6) потреби показників
використання, а також запасів в обладнанні; 7) фінансів; 8) витрат на
виробництво; 9) соціально-економічних; 10) охорони навколишнього
середовища.

Усі нормативи можна поділити на два типи. Вони відрізняються за своїм
економічним змістом та за сферою впливу на господарську діяльність.

Економічні нормативи першого типу характеризують вимоги, що висуваються
суспільством до ефективності використання ресурсів.

До них належать: норматив ефективності капіталовкладень, тарифи, процент
за кредит, нормативи виплат у бюджет за використання природних ресурсів
(рента), валютні курси та ін. Специфічність цих нормативів полягає в
тому, що вони фіксують мінімально припустиму величину економічної
ефективності використання різних ресурсів, тобто суспільне виправданий
розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту.

Економічні норми другого типу регламентують взаємовідносини між державою
та підприємствами, а також між учасниками виробничого процесу з питань
розподілу одержаних результатів між виробничими одиницями, трудовими
колективами, окремими окремими працівниками. До цього виду належать
нормативи розподілу валового прибутку, у т.ч. податки на прибуток,
штрафи та неустойки, нормативи оплати праці та утворення засобів
економічного стимулювання. Ці нормативи мають забезпечувати узгодження
інтересів держави та окремих трудових колективів і, відповідно,
створювати зацікавленість підприємницьких структур у максимальному
використанні виробничих можливостей .

3. Сучасні методи планування діяльності підприємств.

Перехід національної економіки України на ринкові принципи
функціонування та розвитку обумовлює необхідність кардинальних змін в
системі управління, в тому числі, в плануванні діяльності підприємства.
В умовах колишньої командно-адміністративної системи одним із її
наріжних каменів було жорстке директивне планування. Підприємство
одержувало від органів державного планування і управління завдання щодо
майже всієї сукупності показників діяльності, господарських зв’язків
(від кого отримувати матеріально-технічні ресурси, що і в яких обсягах
виробляти, кому і за якими цінами реалізовувати продукцію тощо). Це не
давало йому змоги розробляти оптимальні плани, приймати найкращі рішення
виходячи із реальних локальних умов.

В нових умовах господарювання та переходу до ринкового регулювання
підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи. Надання
самостійності підприємству означає не тільки відмову від повної
регламентації зверху всієї його діяльності та надання підприємству
широких прав у визначенні та реалізації виробничої програми, шляхів
розвитку виробництв», мотивації праці та відповідальності за кінцеві
результати господарювання, але й усвідомлення важливості безперервного
вивчення ринку та готовності до ринкових коливань. Все це повинно знайти
відображення в планах діяльності підприємства. Відкрита система
підприємства як його нова якість в ринкових умовах та пряма залежність
від взаємодії попиту та пропонування обумовлюють необхідність створення
системи планування і управління підприємством, здатної швидко і
ефективно реагувати на ринкові потреби.

Принципові основи планування. Процес планування в максимальній мірі має
передбачити всебічне вивчення дійсності, тенденцій та закономірностей
розвитку об’єкту планування та середовища його діяльності. Найбільш
загальною науковою основою планування е система об’єктивних економічних
законів і, в першу чергу, закону попиту та пропонування. В планах
підприємства повинні бути реалізовані вимоги цих законів та враховані
об’єктивні результати макро- та мікроекономічного аналізу стану та
тенденції розвитку умов господарювання.

Поряд з загальними принципами управління і планування (позаяк друге є
функцією першого) існують і специфічні принципи планування, до яких
відносять цільову направленість (цілепокладання), системність,
безперервність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів,
адекватність об’єкту та предмету планування.

• Найважливішим принципом планування є вибір та обгрунтування цілей
(цілепокладання), кінцевої мети, результатів діяльності підприємства.
Чітко та зважено визначені кінцеві цілі є вихідним пунктом планування. В
загальному випадку виокремлюють п’ять основних цілей (або їх групи)
підприємства:

– господарсько-економічну, обумовлену вимогами забезпечення високої
ефективності виробничої системи, випуску суспільне необхідної конкретної
продукції;

– виробничо-технологічну, що відображає основне функціональне
призначення підприємства — випуск певної продукції належної якості;

– науково-технічну, тобто постійне прискорення науково-технічного
прогресу, що матеріалізується в постійному поліпшенні продукції і
оновленні технічної бази виробництва;

– соціальну — якомога повніше забезпечення потреб працівників
підприємства в матеріальній та духовній сферах;

– екологічну — забезпечення вимоги відтворюваності ресурсів та
виготовлення екологічно безпечної (чистої) продукції.

Пріоритетність тієї чи іншої мети може мінятись в залежності від
економічної політики держави, історичного періоду, екологічного
становища в регіоні та світі тощо. В умовах командно-адміністративної
системи з її директивним плануванням мали зверхність
виробничо-технологічні цілі. При переході до ринкової економіки, з
появою підприємств різних форм власності, ліквідацією системи жорсткого
централізованого планування цілепокладання на підприємстві стає
завданням його керівництва. Ефективність та реальність планів значною
мірою залежить від ступеню реалізації Принципу Системності. Цей принцип
вимагає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства,
усі тенденції, зміни та зворотні зв’язки в його системі. Системний
підхід повинен мати місце щодо обгрунтування та вирішення планових
завдань на будь-якому рівні управління. За допомогою системного аналізу
можна відповісти на тагі важливі питання, як: визначення цілей та їх
субординація, порівняння альтернативних шляхів та способів досягнення л
визначених цілей, що відрізняються одна від одної складністю, термінами
реалізації, соціальними наслідками тощо.

• Важливою проблемою та передумовою життєздатності планування’є
забезпечення його безперервності. Принцип безперервності означає:

— підтримування безперервної планової перспективи, формування та
періодичну зміну горизонту планування, що залежить від загальних
соціально-політичних та економічних передумов, темпів науково-технічного
прогресу в галузі, тривалості впливу управлінських рішень, ступеню
передбачуваності майбутнього;

— взаємопогодження довго-, середньо- та короткострокових планів;

— своєчасне корегування перспективних та поточних планів, враховуючи
початкові сигнали про зовнішні (регіон, економіка в цілому) та внутрішні
(всередині самого підприємства) зміни умов господарювання.

• Однією із найважливіших вимог до планових рішень є забезпечення
оптимальності використання застосовуваних ресурсів. Використання
ресурсів підприємства повинно орієнтуватись на потреби, умови та
кон’юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, впровадження досягнень
науково-технічного прогресу, максимально повну реалізацію наявних
резервів кращого застосування предметів та знарядь праці, організації
виробництва тощо.

• Важливою якісною характеристикою плану виступає його збалансованість,
тобто необхідна і достатня Кількісна відповідність між взаємозв’язаними
розділами та показниками плану. Збалансованість являє собою визначальну
умову обгрунтованості планів, реальності їх виконання. Головним її
проявом є відповідність між потребами в ресурсах та їх наявністю.

За ринкових умов, постійної мінливості зовнішнього і внутрішнього
середовища діяльності підприємства вкрай важливо створити передумови для
адекватної динамічної збалансованості та мобільності виробництва. Навіть
ідеально збалансований в початковий період план не гарантує, що. в
процесі його виконання не виникне диспропорцій від впливу різноманітних
чинників. Принцип збалансованості вимагає також планування ресурсного
забезпечення готовності до швидкої та адекватної реакції на зміни в
умовах господарювання.

• Принцип адекватності системи планування щодо об’єкту та умов його
діяльності виходить з того, що оскільки ринкове середовище обумовлює
постійну мінливість продукції підприємства, його виробничої та
організаційної структури, технологій та факторів виробництва, остільки
методи планування, показники та розділи планів, організація самого
процесу їх розробки повинні постійно переглядатись, а при необхідності —
розроблюватись та застосовуватись поліпшені або принципово нові методи
та процедури планування (табл.1).

Таблиця 1. Рівень ринкової конкуренції та особливості систем планування
діяльності підприємства

Рівень

конкуренції Відсутність конкуренції

або її незначний характер Значна або досконало

розвинута конкуренція

Основне відображена в планах підприємницька мета Зростання прибутку
шляхом збільшення обсягів виробництва та продажу товарів стабільної
номенклатури Зростання прибутку зарахунок збільшення частки ринку,
освоєння нових ринкових сегментів, інтенсивного оновлення продукції
(послуг)

Тип стратегічного планування Довгострокове (на 10, 15, 20 років),
екстраполятивного типу, що має на меті збереження або посилення в
майбутньому тенденцій минулого стосовно факторів виробництва
Довгострокове (на період, що визначається рівнем динамізму зовнішнього
середовища), юінтерполятивного типу, тобто виходячи із стратегічної цілі
або системи цстей, що встановлюються на основі прогнозів розвитку
зовнішніх факторів

Завдання тактичного (поточного планування) Максимально можливе
використання внутрішніх резервів виробництва, нарощування виробничого
потенціалу при незмінному його призначенні Реалізація передумов, етапних
завдань досягнення стратегічних цілей, максимально швидка реакція
виробництва на зміни ринкової кон’юнктури, створення резервів
мобільності виробництва

Тобто в протилежність наступального руху при екстраполяції
інтерполятивний метод передбачає зворотний рух — від встановленої мети
та відповідного кінцевого значення планових показників з обчисленням
проміжних їх величин.

Для визначення ступеню обгрунтованості показників важливим є
виокремлення методів планування за способом розрахунку планових завдань.

Спробно-статистичний (пересічних показників) метод передбачає
використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх
величин при встановленні планових показників. Більш обгрунтованим є
чинникові/й метод планування у відповідності із яким планові значення
показників визначають на основі розрахунків впливу найважливіших
чинників, що обумовлюють зміни цих показників. Розрахунки за окремими
факторами застосовуються перш за все при плануванні ефективності
виробництва (визначенні можливих темпів зростання продуктивності праці,
зниження собівартості продукції тощо).

Найбільш точним є нормативний метод планування, суть якого полягає в
тому, що планові показники розраховуються на основі прогресивних норм
використання ресурсів із врахуванням їх змін в результаті впровадження
організаційно-технічних заходів у плановому періоді. Зрозуміло, що
застосування цього методу на підприємстві вимагає створення відповідної
нормативної бази.

Узгодженість при плануванні потреб із необхідними ресурсами для їх
задоволення забезпечується за допомогою балансового методу. Його суть
зводиться до розробки спеціальних таблиць-балансів, в одній частині яких
із різною cтупінню деталізації показують всі напрямки витрачання
ресурсів у відповідності із потребами, а в другій — джерела надходження
цих ресурсів. В процесі розробки балансу має бути вирішене таке основне
завдання: забезпечити рівність між вказаними двома частинами балансу.
Баланси на підприємстві розробляються для різних видів ресурсів
(матеріальні, трудові, фінансові). Матричний метод планування є
подальшим розвитком балансового методу і являє собою побудову моделей
взаємозв’язків між виробничими підрозділами та показниками.

В сучасних умовах господарювання на підприємствах звичайно розробляють
не один, а декілька варіантів плану. Показники окремих його розділів
(найбільш важливих) мають бути оптимізовані за допомогою
єкономіко-математичного моделювання. На зміну традиційному ручному
методу планування з застосуванням найпростіших обчислювальних засобів
започатковані і набувають поширення більш сучасні — механізовані і
автоматизовані з використанням настільних електронних обчислювачів,
персональних комп’ютерів та складних електронно-обчислювальних машин
(комплексів). Форма подання розраховуваних показників планів (у вигляді
таблиць, малюнків, схем, сітьових графіків тощо) відображає культуру і
наочність того або іншого методу планування діяльності підприємства.

4. Зміст плану діяльності підприємства.

При плануванні діяльності підприємства розробляють плани для: різних
підрозділів підприємства та загальний план; всіх видів діяльності або
цільові плани, що передбачають завдання по якомусь одному напрямку
роботи; різних періодів часу — довго”, середньо- та короткострокові.
Кожний вид плану має свої особливості в методах та порядку його
розробки, різні показники. В залежності від тривалості планового періоду
планування поділяється на перспективне і поточне. Перспективне
планування на підприємстві охоплює довгострокове (стратегічне) і
середньострокове. Із врахуванням горизонту планування перспективний план
розробляється із різною отупінню деталізації. Довгостроковий план
виражає переважно стратегію розвитку підприємства, в ньому представлені
рішення, що стосуються сфер діяльності та вибору її напрямків. Він має
більш концептуальний характер і в ньому описово представлені якісні
рішення, а необхідний цифровий матеріал використовується лише для
обгрунтування цих рішень. Найважливішими складовими середньострокового
плану є детальна хронологізація проектів, повна номенклатура
виготовлюваної продукції, більш конкретні інвестиційні та фінансові
показники. Середньостроковий план — це більш деталізований стратегічний
план на перші 3 роки діяльності підприємства. Межа між довгостроковими і
середньостроковими планами дуже розмита і не може бути встановлена
однозначно. “Довжина” планового періоду залежить від ступеню
визначеності умов діяльності підприємства, його галузевої належності,
загальної економічної ситуації в країні, достовірності первинної
інформації, якості її аналітичної обробки тощо.

При переході від довгострокового до середньострокового плану інтервальні
показники замінюються на абсолютно визначені, а самі показники
аикористовуються в менш агрегованій формі. Поточне планування полягає в
розробці планів на всіх рівнях управління підприємством та по усіх
напрямках діяльності, а також планів на більш короткі періоди ртал,
місяць). Різновидом поточного планування є оперативно-календарне
планування, яке являє собою календарне ув’язування виробничого процесу
між структурними підрозділами із врахуванням послідовності та метрів
технологічного процесу.

Основним завданням поточного плану у загальній системі планування на
підприємстві є чітке визначення всієї сукупності практичних засобів,
необхідних для здійснення намічених стратегічним планом цілей,
конкретизованих щодо визначеного планового періоду (року). Основою, на
якій розробляються всі розділи плану підприємства і його підрозділів, є
план виробництва і збуту продукції. Поточне планування передбачає
розробку планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма
напрямками його діяльності на більш короткі періоди (квартал, місяць). У
розширеному варіанті поточний план може мати наступні розділи:

1. Економічна ефективність виробництва.

2. Норми і нормативи.

3. Планування виробництва і збуту продукції.

4. Матеріально-технічне забезпечення підприємства.

5. Персонал і оплата праці.

6. Планування витрат виробництва.

7. Фінансовий план.

8. Інновації.

9. Інвестиції і капітальне будівництво.

10. Соціальний розвиток колективу.

11. Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.

Оперативно-календарне планування є завершальним етапом у плануванні
господарської діяльності підприємства. Основне його завдання – в
конкретизації показників поточного плану з метою організації планомірної
та ритмічної роботи підприємства і його структурних підрозділів. Воно
пов’язує всі елементи підприємства в єдиний виробничий організм,
включаючи технічну підготовку, виробництво, матеріально-технічне
забезпечення, створення і підтримку необхідних запасів матеріальних
ресурсів, збут продукції.

Якщо стратегічне планування розглядається як пошук нових можливостей
підприємства, поточне потрібно вважати процесом створення передумов для
реалізації цих нових можливостей, а оперативно-календарне планування –
процесом їх реалізації.

Основною функцією зведеного планування є визначення сукупних
фінансово-економічних результатів діяльності підприємства та фінансове
планування.

Планування інвестицій і проектів розглядають як особливий комплекс, що
займає проміжне місце між стратегічним та поточним плануванням, або
виокремлюють його за належністю до довгострокового періоду
функціонування підприємства, як тільки воно передбачає зміну потенціалу
підприємства.

Проект – це задум (завдання, проблема) та необхідні засоби його
реалізації із метою досягнення бажаного економічного, технічного,
технологічного чи організаційного результату. Під проектом розуміють
також сукупність організаційно-правових та розрахунково-фінансових
документів, необхідних для здійснення визначених дій.

Інвестиційний проект — це комплекс заходів зі створення нового або
модернізації діючого виробництва товарів, або надання послуг із метою
отримання доходів і досягнення соціального ефекту.

Бізнес-план — це документ, який є результатом комплексного дослідження
основних сторін діяльності підприємства; опис функціонування
новостворюваного чи реконструкції діючого підприємства; робочий
інструмент підприємця для організації своєї роботи. Бізнес-план на
відміну від плану підприємства відображає розвиток одного конкретного
напрямку його роботи на визначеному ринку. Підприємство може одночасно
мати кілька бізнес-планів. Ступінь деталізації обгрунтувань у
бізнес-плані може бути різним. У малому бізнесі бізнес-план та план
підприємства можуть збігатися і за обсягом, і за змістом.

Література.

Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства. Навч. Посіб.
– К.: Каравела, 2003.

Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. / За ред. Москалюка
В.Є. – К.: КНЕУ, 2002.

Економіка підприємства: Підручник. За ред. Акад. С.Ф. Покропивного. 2-є
вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001.

Литвак Б.Г. Управленческие решения. – М.: Экмос, 1998.

Бойчук І.М., Харів Н.С., Хопчан М.І., Піга Ю.В. “Економіка
підприємства”, – К.: “Каравела”; Львів: “Новий світ-2000”, 2001.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020