Корисність та гранична корисність продукту, закон спадної корисності. (контрольна робота)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Корисність та гранична корисність продукту, закон спадної корисності.

Вартість товару змінюється залежно від продуктивної сили праці. Під
продуктивністю праці розуміють кількість продукції, що виробляється за
одиницю робочого часу. Отже, із зростанням продуктивності праці у кожній
одиниці продукції втілюється менша кількість праці. Тому вартість
одиниці товару зменшується, а вартість всієї маси вироблюваної продукції
залишається незмінною. Оскільки величина вартості товарів визначається
не індивідуальним, а суспільно необхідним робочим часом, то для
зменшення величини вартості повинна зрости продуктивність суспільної
праці.

Продуктивність праці пов’язана з конкретною працею, бо виражається у
більшій або меншій кількості споживних вартостей. Її рівень залежить від
таких основних факторів, як масштаби розвитку техніки, науки та
впровадження її досягнень у виробництво, форм і методів організації
праці, рівня освіти і кваліфікації робітників, природних .умов тощо.

Праця здійснюється з різною інтенсивністю. Інтенсивність— це затрати
праці за одиницю часу. Зростання інтенсивності праці рівноцінне
подовженню робочого дня. Більш інтенсивна праця створює за одиницю часу
більшу вартість порівняно з менш інтенсивною працею. Отже, величина
вартості товару перебуває в обернено пропорційній залежності від
продуктивності праці і прямо пропорційній — від інтенсивності праці.

Праця, що виробляє товар, є простою, якщо вона не потребує попередньої
освіти та кваліфікації. Складна праця — це праця, для виконання якої
потрібні спеціальна підготова, оволодіння певною спеціальністю, що у
свою чергу передбачає потребу в здобутті освіти. Тому складна праця — це
зведена у ступінь проста праця, і в одиницю часу нею створюється більша
вартість.

Однак така обернено пропорційна залежність між рівнем іфодуктивпості
праці і вартістю товару поширюється лише на просту працю, а при затратах
складної праці ця залежність стає складнішою. Вона полягає насамперед у
тому, що зниження вартості одиниці товару відбувається не такою ж мірою,
як зростає продуктивність. Це зумовлено швидким оновленням номенклатури
продукції, плинністю моди, появою принципово нових якісних характеристик
товару тощо.

Коли йдеться про товар у цілому, то мається на увазі діалектична єдність
двох сторін: речі, споживної вартості, продукту праці, ставлення людини
до природи, з одного боку, і відносин між людьми з приводу виробництва і
привласнення даного продукту, суспільних економічних відносин – з
другого. Отже, товар є продукт праці, що задовольняє певну потребу
людини і вироблений для обміну. Але у такій єдності на перше місце
висувається його суспільна форма. Тому товар з урахуванням цього можна
визначити як специфічну найпростішу суспільну форму продукту. У такому
вигляді він є основою і передумовою товарного виробництва.

Єдність протилежностей товару, тобто споживної вартості і вартості,
означає, що жодна з властивостей товару не може існувати без іншої. Так,
якщо одна вироблена річ не задовольняє чиюсь потребу, не має споживної
вартості, то вона не має і вартості. З другого боку, у продукті праці,
виробленому на продаж, споживна вартість не існує без вартості, бо вона
може задовольнити чиюсь потребу лише після реалізації вартості у процесі
обміну.

Водночас споживна вартість і вартість взаємовиключають одна одну. Певний
товар може бути використаний товаровиробниками лише як засіб обміну на
другий, як вартість, але не як споживна вартість. Крім того, як споживні
вартості товари якісно різняться між собою. Кількісно споживні вартості
незіставлювані, і навпаки, як вартості товари якісно однорідні. Щодо
величини вартості значення має лише кількість та складність праці.
Вартості товарів можна зіставляти кількісно.

Суперечність між споживною вартістю і вартістю досягає конфлікту у тому
випадку, якщо багато товарів не знаходять збуту через стихійний,
анархічний характер товарного виробництва за умов домонополістичного
капіталізму. Така найпростіша схема визначення вартості товару у
політичній економії.

Визначення вартості в «економікс». В «економікс» зведення вартості до
суспільно необхідних витрат не приймається. Західні науковці вважають,
що при цьому зовсім не враховується корисність товару, і всій теорії тим
самим надається затратний характер. Австрійський економіст Ф. Візер у
цьому зв’язку стверджував, що при такому розумінні вартості не можна
жодного, дня керувати державою. У найпростішому вигляді вартість товару
є споживна, тобто суб’єктивна, оцінка відносного корисного ефекту того
чи іншого виду економічного блага, його цінності. Інакше кажучи,
вартість визначається ступенем корисності блага та його корисного ефекту
для споживача. Першим наближенням до сучасного розуміння проблеми
визначення вартості товару є теорія граничної корисності, авторами якої
є представники так званої австрійської школи політичної
економії: К. Меіігер, Е. Бем-Баверк, Ф. Візер.

Конкретним виразом такої «суб’єктивної корисності» певного блага є
«гранична корисність», тобто корисність «граничного» (останнього)
екземпляра, який задовольняє найменш значущу («граничну», «останню»)
потребу у ньому.

Так, купивши відеомагнітофон, необхідно придбати до нього відеокасети.
Потреба у першій відеокасеті буде найбільшою, тому для її придбання
покупець готовий платити навіть спекулятивну ціну, якщо вона (касета) у
продажу відсутня. Далі з’являється можливість переписати нові цікаві
фільми, і власішк відеомагнітофон а купує ще відеокасети. Але при цьому
його потреби у відеокасетах поступово зменшуються, відбувається все
більше насичення потреб, тому його суб’єктивна оцінка від придбання
кожної нової відеокасети зменшується, отже, зменшується їхня гранична
корисність, хоча за якістю вони нічим не відрізняються від першої. Тому
купівля, наприклад, 15-ої відеокасети у цьому випадку є тим «останнім
екземпляром», який задовольняє «граничну потребу» і має «граничну
корисність». Остання і визначає ринкову ціну відеокасети. Звідси й назва
теорії—«гранична корисність». Граничну корисність в «економікос”
розглядають як задоволення, яке отримує окрема людина від споживання
одної додаткової одиниці товару. Це саме стосується й послуг. Отже, ціна
окремого товару згідно з цією теорією безпосередньо залежить від ступеня
насичення потреби у ньому. Виходить, що за вихідний пункт визначення
вартості товару береться суб’єктивна мотивація, суб’єктивна оцінка
економічної поведінки індивідів, а не об’єктивні фактори, тобто
суспільно необхідні затрати праці.

За умов ринкової економіки має місце конкуренція між продавцями за
покупця, між покупцями, між продавцями та покупцями. При цьому з
багатьох суб’єктивних оцінок певного товару виводиться його об’єктивна
оцінка, або вартість товару, а спільна гранична корисність збігатиметься
з однією з індивідуальних. Суспільна оцінка граничної корисності
встановлюється при рівності попиту і пропозиції на даний товар і
вимірюється ціною рівноваги, або вартістю. Якщо попит перевищує
пропозицію, то відповідно конкуренція між покупцями зумовлює підвищення
ціни вище від вартості, а при перевищенні пропозиції над попитом і
відповідно конкуренції між виробниками за споживача (що є центральним
елементом конкуренції, її ядром) ціни знижуються і відхиляються униз від
вартості.

Більш складна модель теорії граничної корисності виникає, коли треба
визначити ціну даного екземпляру товару серед всіх товарів, тобто за
умов конкуренції між продуктами праці всього товарного світу. За цих
умов ціна на ринку конкретного виду товару відповідає його місцю у
сукупності граничних корисностей всієї товарної маси, а суспільна
гранична корисність виводиться за принципом рівнодіючих оцінок
індивідів. Аналогічно оцінюється вартість будь-якого ресурсу, фактора,
який використовується для виробництва товару.

Якщо розглядати цю модель з погляду споживача, то він завжди обмежений
певною сумою грошей для купівлі товарів, але хоче при цьому максимально
задовольнити свої потреби. Таке оптимальне задоволення його потреб
досягається тоді, коли він дотримується принципу «рівності граничних
корисностей» тих благ, які він купує.

Протиставляючи теорію граничної корисності концепції суспільно
необхідних витрат, Бем-Баверк писав, що токайське вино є не тому
дорогим, що дорогі токайські виноградника, а навпаки, токайські
виноградники тому дорогі, що дороге токайське вино . Так «санкціонована»
індивідом гранична корисність цінності визначає затрати виробництва, а
не навпаки.

Як уже зазначалось, обидві теорії (і трудова теорія вартості, і теорія
граничної корисності) є двома окремими ланками економічної теорії, які
слід не протиставляти одна одній, а взяти з них усе раціональне і
синтезувати у цілісну органічну концепцію товарів, зіставити їх корисний
ефект із суспільними витратами, органічно розглянути об’єктивність
останніх із суб’єктивною споживною оцінкою конкретного економічного
блага споживачем або створити спільну теорію результатів і витрат .
Важливість такого синтезу, зокрема, полягає у тому, що визначення
суспільно необхідних витрат праці, в тому числі на виробництво засобів і
предметів праці, науки (отримання патентів, ліцензій і т. д.) неможливе
без урахування корисного ефекту. На ринку відбувається зіставлення
корисності, із суспільними витратами, зіставлення попиту (корисності) з
пропозицією (витратами). Після того як ринок визпачив ціну і кількість,
за яких збігаються попит і пропозиція, ціна відповідає суспільно
необхідним витратам (вартості), а кількість є суспільно необхідною.
Ціна, що встановлюється при цьому, одночасно визначає граничну
корисність товару. Коли до уваги береться весь товарний світ, то потреба
у тому чи іншому конкретному товарі, а значить і попит на нього,
залежать від наявності інших товарів.

Аналогічно до цього і витрати виробництва залежать від усіх
альтернативних можливостей використання спожива них на виробництво
даного товару ресурсів. Отже, при даному рівні розвитку продуктивних сил
вартість визначається у точці рівноваги між граничною суспільною
корисністю певної кількості товарів (з урахуванням непрямого впливу на
нього тієї чи іншої кількості всіх інших товарів) і граничними
суспільними витратами цієї кількості (з урахуванням альтернативних
можливостей використання застосовуваних у цьому виробництві ресурсів. За
такої ситуації на ринку встановлюється рівність попиту і пропозиції на
всі товари і послуги.

Не викликає сумніву необхідність урахування корисного ефекту, суспільної
корисності певного товару чи послуги при визначенні їх вартості.
Вартість певного виду економічного блага повинна бути синтезом
результатів і затрат, вимірюватися не лише затратами, а й ступенем
корисного ефекту.

Водночас при розгляді наведеної моделі виникаюсь такі питання. По-перше,
чи можна ототожнювати суспільний корисний ефект певного товару з
попитом, а суспільно необхідні витрати з пропозицією? По-друге, чи с
основою вартості і основним регулятором цін суб’єктивна оцінка
індивідуумом корисності товару і особливо визначення його граничної
корисності? Нагадаємо, що такою, на думку західних науковців, є найменш
значуща потреба, яка задовольняється останнім з екземплярів даного
блага, що споживається. По-третє, викликає сумнів практика встановлення
цін сучасними корпораціями і фірмами. Так відомий американський
економіст та історик Б. Селігмен з цього приводу зазначає: «Звично
використовувана техніка встановлення цін полягає у тому, що до повної
величини середніх витрат додається поміркована, або традиційна, накидка.
Правильно це чи ні, але підприємець чинить саме так. Подібна поведінка
підприємця, безперечно, приводить до відчаю економістів-теоретиків.
Підприємець відверто визнає, що він нічого не знає про свої граничні
витрати і нездатний оцінити еластичність попиту на його продукцію». Він
робить висновок про те, що «маржиналістська теорія є чистою системою,
мало придатною для практичних цілей». По-четверте, намагання багатьох
західних та окремих вітчизняних науковців при інтерпретації поглядів К.
Маркса на цю проблему повністю ізолювати вартість від корисного ефекту,
від суспільної корисності певного економічного блага. Адже коли йдеться
про вартість товару, а останній є діалектичною єдністю споживчої
вартості і вартості, то таку єдність слід враховувати і при оцінці
продукту або послуги. Адже споживна вартість і є конкретною корисністю.
По-п’яте, слід системно підходити до марксистської теорії вартості і
ціпи, а не ізольовано тлумачити першу главу «Капіталу», Зокрема,
необхідно враховувати положення про те, що основою вартості товару є
суспільно необхідні витрати праці, а співвідношення попиту і пропозиції
впливає на відхилення ціни від вартості, що ці величини збігаються при
рівновазі попиту і пропозиції. До речі, коли в «економікс» йдеться про
визначення ціни не одного товару, а всієї товарної маси, про безліч
суб’єктивних оцінок того чи іншого товару, то з них виводиться його
об’єктивна, суспільна оцінка, або вартість говару, а суспільна гранична
корисність при цьому збігається з однією з індивідуальних оцінок.
Суспільна оцінка граничної корисності встановлюється при рівності попиту
й пропозиції на даний товар і вимірюється ціною рівноваги, або вартістю.
Л далі в «економікс» розглядаються процеси відхилення цін від вартості
(догори та донизу) залежно від співвідношення попиту та пропозиції.

Слід враховувати й те, що сучасна економічна теорія залучає до свого
аналізу таку фундаментальну категорію, як «затрати виробництва», і
розглядає три періоди (короткостроковий, середній і довгостроковий),
коли попит і пропозиція перебувають у стадії відносної рівноваги. Якщо у
короткостроковому періоді ціна товару визначається переважно попитом, то
у середньостроковому і особливо довгостроковому вирішальну роль при
визначенні ціни рівноваги відіграють затрати виробництва.

Список використаної літератури:

Мочерний С. В. , Тернопіль, АТ “Торнекс” , 1993р., стор. 102-108

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *