Реферат на тему:
Конкурентоспроможність регіонів як необхідна передумова зростання
конкурентоспроможності країни
Останнім часом тема падіння конкурентоспроможності України як держави
активно обговорюється на шпальтах газет і журналів. Одним з найбільш
впливових складових загальної конкурентоспроможності країни є рівень
конкурентоспроможності її регіонів. Регіони України в даному випадку
розглядаються в якості міжнародних суб`єктів, що приймають участь у
міжнародному поділі праці.
Загалом, реалії сьогодення свідчать про те, що регіони та інші локальні
утворення перетворюються на самостійних гравців світового ринку. Окремі
регіони певних держав, що володіють не тільки потужною ресурсною базою,
а й ефективною системою управління, гідно представляють свої країни на
міжнародному рівні. Однак на сьогодні далеко не кожен регіон України має
необхідну ресурсну базу та ефективну управлінську структуру і, як
наслідок, такий регіон може характеризуватись низькою
конкурентоспроможністю навіть порівняно з сусідніми регіонами, не кажучи
вже про міжнародний рівень.
Саме тому актуальності набуває проблематика регіональної
конкурентоспроможності як здатності регіону розвивати та захищати свої
конкурентні переваги. Використання конкурентних переваг дозволяє
регіонам не лише зміцнювати власний конкурентний статус, а й сприяти
підвищенню рівня конкурентоспроможності економіки країни на зовнішніх
ринках.
Як економічна категорія, конкуренція – це економічна боротьба,
суперництво між відокремленими виробниками продукції, робіт, послуг щодо
задоволення своїх інтересів, пов’язаних з продажем цієї продукції,
виконаних робіт, наданням послуг одним і тим же споживачам. Відповідно,
конкурентоспроможність – це властивість об’єкта, що характеризується
ступенем реального чи потенційного задоволення ним конкретної потреби у
порівнянні з аналогічними об’єктами, представленими на даному ринку [2].
Відштовхуючись від розуміння конкурентоспроможності, як зумовленої
економічними, соціальними і політичними факторами позиції країни або
товаровиробника на внутрішньому і зовнішньому ринках, що за умов
відкритої економіки може визначатися і як здатність країни (фірми)
протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку і ринках інших
країн, під конкурентоспроможністю регіону слід розуміти його здатність
в умовах глобальної конкуренції на основі ефективного використання
наявних традиційних і створення унікальних ресурсів локального розвитку
стимулювати підвищення продуктивності виробництва та рівня життя
місцевого населення і, відповідно, забезпечувати високий конкурентний
статус у геоекономічному просторі в довгостроковій перспективі [1; 3].
Oe
???????????го процесу участі регіону в економічній діяльності. Зокрема
слід говорити про такі рівні конкуренції: конкуренція між окремими
регіонами в межах однієї держави; конкуренція між окремими регіонами
країни та сусідніми закордонними регіонами (транскордонна конкуренція);
конкуренція регіону з іншими країнами у складі держави (міжнародна
конкуренція). У літературі зустрічається наступний поділ при вивченні
конкурентоспроможності різних суб`єктів конкуренції: мікрорівень
(конкретні види продукції, виробництва, підприємства); мезорівень
(регіони, галузі, корпоративні об’єднання підприємств і фірм
конгломеративного типу); макрорівень (країни, народногосподарські
комплекси) [2]. Аналогічно до поданого поділу можна розглядати і поняття
конкурентоспроможності регіону: мікрорівень (рівень країни, де
знаходяться дані регіони); мезорівень (транскордонна конкуренція
регіонів); макрорівень (міжнародний рівень конкуренції регіонів).
Очевидно, що на кожному з цих рівнів можуть використовуватись різні
критерії для оцінки конкурентоспроможності. Але існують і загальні
критерії, за якими можна здійснити оцінку конкурентоспроможності
регіону:
– наявність достатньої кількості працездатного населення та
висококваліфікованої робочої сили;
– ефективність використання наявних у регіоні ресурсів;
– інтенсивність залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій;
– конкурентоспроможність продукції підприємств регіону;
– рівень розвитку ринкової та соціальної інфраструктури;
– рівень розвитку інфраструктури, що обслуговує зовнішньоекономічну
діяльність;
– наявність у регіоні зовнішньоорієнтованих підприємств та рівень їх
розвитку;
– законодавча база зовнішньоекономічної діяльності країни;
– законодавча база інвестиційної та інноваційної діяльності країни.
Очевидно, що тільки останні чотири позиції безпосередньо стосуються
міжнародної конкурентоспроможності регіонів. Водночас не буде правильним
визначати рівень міжнародної конкурентоспроможності регіону лише за цими
показниками, адже це поняття є комплексним і відбиває усі складові
«успішності» регіону.
Набуття регіоном статусу висококонкурентоспроможного на світовому рівні
повинно починатися з підвищення рівня конкурентоздатності в межах
національної економіки. Для цього органи місцевого самоврядування
повинні спрямовувати свої зусилля на те, щоб усі критерії
конкурентоспроможності регіону були високими на загальному національному
рівневі, а після цього – і на міжнародному. Такий підхід дозволить
аналізувати і вдосконалювати більш адресні щодо регіону чинники
зростання міжнародної конкурентоспроможності.
Література:
Брикова І. Концепція міжнародної конкурентоспроможності національного
регіону та її практичний вимір // Міжнародна економічна політика. – №4.
– 2006. – С. 29-53.
Фатхутдинов Р.А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия,
управление. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 312 с.
Федак Т. В. Регіональні фактори забезпечення конкурентоспроможності
продукції // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук. – Львів. – 2001. – 19 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
