Комуністичний експеримент (економіка СРСР 1917-1939) (реферат)

Реферат

З економічної історії

КОМУНІСТИЧНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ (економіка СРСР 1917-1939)

Пізньої осені 1917 року більшовики почали поділ поміщицьких земель між
селянами, що серйозно зміцнило їхню соціальну базу. Переділ, зменшення
супроводжувалися здирствами, руйнуванням зразкових господарств, актами
дійсного вандалізму, насильством і зведенням старих рахунків, проводився
в інтересах найбіднішого селянства. Середній розмір наділу селянина
збільшився в 1,5 рази. Правда, впала продуктивність праці і врожайність,
що згодом призвели до голоду, від якого померло більше 5 мільйонів
чоловік.

У середині 1918 року була націоналізована значна промисловість, на
початку 1919 — вся інша. Скасовується торгівля, замінена прямим
державним розподілом товарів, знову вводиться продовольча розверстка, ще
більш жорстка, ніж при Тимчасовому уряді, формуються продзагони, сутички
яких із «заможними» селянами поступово переростають у Цивільну війну, що
супроводжувалася масовим терором з усіх боків, розстрілами заручників
(особливо цю практику любили більшовики), насильством над мирним
населенням, створенням концтаборів, в яких утримувалося більш 200 тисяч
чоловік. Встановлюється загальна трудова повинність для будівництва
оборонних споруджень, організовують трудові армії з представників
непролетарських прошарків населення. До кінця 1919 року господарські
відносини в сфері виробництва і розподілу натуралізуються.

У 1920 році випускаються замінники грошей — облікові трудові й
енергетичні одиниці. Крім того, в обігу знаходилися царські гроші
різноманітних років випуску, «керенки» (їх друкував і радянський уряд)
чеки, марки, облігації казначейства, бони, іноземна валюта — всього
більш 2000 різновидів грошових одиниць. Руйнація грошового обігу на
думку революціонерів повинна була сприяти найшвидшій перемозі комунізму.

• Нова економічна політика

До 1921 року Цивільна війна в основному була заверше-Н3) Росія лежала в
руїнах, у Поволжі лютував голод і почалося людожерство, а надій на
світову революцію практично не залишилося. Більшовики були при владі в
одній окремо взятій, дуже зруйнованій країні, більше 80% населення якої
складали селяни. Промислове виробництво впало в 10 разів в порівнянні з
рівнем 1913 року, чисельність кваліфікованих робітників скоротилася
вдвічі. Транспорт практично не працював, палива і продовольства не
вистачало.

Продовження політики «військового комунізму» у мирний час було
представлено новими повстаннями селян. Величезної армії Тухачевского на
превелику силу, при використанні отруйних газів і масових репресій,
вдалося справитися з тамбовським повстанням Антонова. Та й у середовищі
робітників було неспокійно — повстання робітників і матросів Кронштадта,
що виступили з антибільшовицькими гаслами, хоча і було придушено зі
«звичайною» жорстокістю, показало нетривкість соціальної бази влади. У
цих умовах «фанатикам» у партії більшовиків прийшлося тимчасово
відступити перед «господарниками».

У 1921 році безразмірна пророзкладка була замінена фіксованим
продовольчим податком у розмірі 30-40% від врожаю (для найбідніших селян
10-20%). Припускалася приватна торгівля — спочатку у вигляді простого
товарообміну без використання грошей, потім і грошова. Дозволявся
приватний (дрібний) бізнес. Десятки тисяч підприємств були передані
приватним особам — іноді їхнім колишнім власникам на термін від 2 до 5
років. почалося активне друкування радянських грошей — совзнаків.
явилися кооперативні магазини і ресторани. Для західного бізнесу було
надано біля сотні концесій. Трудармія була розпущена, працювала біржа
праці. На державних підприємствах почалася впровадження господарського
розрахунку, була дозволена оренда землі і найм робітників. Військова
реформа, здійснена М. Фрунзе, дозволила різко скоротити чисельність
Червоної Армії із 5-7 млн. до приблизно 1,5 мільйонів бійців.

Усе це досить швидко відновило промислове і сільськогосподарське
виробництво. Уже в 1922 обсяг промислової продукції зріс на 30%, а в
1926 році перевищив довоєнний рівень. Реальна заробітна плата робітників
також відновилася на довоєнному рівні.

• Грошова реформа Сокольникова

Результатом невпинного друкування совзнаков для покриття бюджетного
дефіциту, природно, була найжорстокіша інфляція що поступалася хіба що
німецькій гіперінфляції. У 1922 р. в обіг були випущені нові совзнаки,
вартістю 10 тисяч старих соврублів але вже в такому 1923 р. ще більш
нові совзнаки обмінювалися за курсом 1 до 100 знаків зразка 1922 р. і 1
до 1 000 000 старого.

Наприкінці 1922 року в обіг, паралельно із совзнаками, були введені
радянські червінці — золоті банкноти, прирівняні до царської
десятирублевої монети. Вони на чверть були забезпечені золотом, а на 3/4
короткостроковими зобов’язаннями і високоліквідними товарами, але на
золото не розмінювалися — така була принципова позиція наркомфіна
Сокольникова, у кабінеті якого висів транспорант з гаслом — «Емісія — є
опіум для народного господарства». Не використовувалися червінці і для
покриття бюджетного дефіциту. З 15 лютого 1924 року друкування совзнаків
було припинено і почався поступовий обмін уже випущених на червінці,
п’ятірки, трійки, рублі і розмінну монету за курсом 1 рубль за 50000
совзнаків зразка 1923 року, 5 000 000 — зразка 1922 і 50 000 000 000 —
більш ранніх випусків, що був до середини 1924 р. завершений. До цього
часу бюджетний дефіцит зусиллями Сокольникова істотно скоротився і був
прийнятий декрет, що заборонив емісію паперових грошей для покриття
дефіциту.

Після стабілізації національної валюти курс золотого рубля виріс з 2,2
до 0,9 рублів за долар, почалося формування радянської
банківсько-кредитної системи.

Крім Держбанку, на який було покладено емісійні й обліково-контрольні
функції, були організовані Промбанк — для фінансування промисловості,
Электробанк — для кредитування електрифікації, Зовніторгбанк — для
зовнішньої торгівлі, Це-комбанк (майбутній Житсоцбанк) — для комунальних
платежів і житлового будівництва. Сільгоспбанк — для фінансування
сільського господарства.

У 1923 році була проведена податкова реформа, за якою основна роль
оподатковування була перенесена з прибуткового податку на промислові
підприємства, що стали перераховувати 70% від прибутку в бюджет, який
протягом декількох таких років був дефіцитним. У січні 1926 року
Сокольников під тиском «червоних директорів» був усунутий з посади
наркомфіна. І емісій відновилася.

Уже в 1926 році грошова маса зросте в 1,5 рази, відновиться інфляція,
загостриться дефіцит. Згодом Сокольников буде репресований як «ворог
трудового народу».

• План ГОЕЛРО

Швидке відновлення зруйнованого війнами господарства країни повинно
було, на думку більшовиків, базуватися, насамперед, на розвитку галузей,
що виробляють засоби виробництва — важкої промисловості. А вони, як
відомо, дуже знергомісткі. Деся-Іилітній Державний план електрифікації
Росії, розглянутий і затверджений наприкінці 1920 року, був спрямований
на різке збільшення видобутку електроенергії в країні. Для здійснення
грандіозного плану електрифікації було створено потужні планувальні
ресурси, що розподіляють органи державного керування економікою,
повноваження яких згодом будуть розширені. І їм буде підпорядкована вся
промисловість, а пізніше і сільське господарство.

Паралельно частково вирішувалася проблема зайнятості, збільшувався
інвестиційний попит, спочатку з боку учасників програми, а потім — по
всьому виробничому ланцюгу.

Одночасно ставилося завдання притягнення населення в міста, що повинні
були стати упорядженими центрами «соціалістичної культури». Планувалося
збільшити число міст, їхній розмір, частку міського населення. Це
повинно було призвести до росту робітничого класу, залежного від
централізованих поста-гань продовольства, і зміцненню соціальної бази
більшовиків.

У 1927 році під керівництвом Ради праці й оборони був розроблений перший
(директивний) п’ятирічній план, що став основою програми
індустріалізації країни. План передбачав дивовижно високі темпи росту
промисловості (16-22% річних!). Для його реалізації було необхідно різко
збільшити кількість заводів і чисельність робітників. Тільки за роки
першої п’ятирічки їх кількість зросла більш, ніж у два рази. Заводи
будувалися в «чистому полі», біля родовищ корисних копалин. Робітники
жили в наметах і землянках. Пізніше з’явилися бараки і гуртожитки
барачного типу, деякі з яких існують і донині. Робочих рук не вистачало,
і вже в 1931 році біржа праці була закрита, згодом робітникам було
заборонено звільнятися за власним бажанням, були введені паспорти і
система прописки — закріплення на визначеній території, змінювати яку за
своїм бажанням, було заборонено. Наркомтруд одержав право переводити
будь-якого кваліфікованого робітника в будь-яку точку країни і будь-якої
галузі господарства, не враховуючи бажання останнього. Якщо в часи НЭПу
на значних промислових підприємствах діяла урівнюваль-на система оплати
(заробіток кваліфікованого робітника всього на 10-15% перевищував
прибуток чорношкірого), та в епоху перших п’ятирічок матеріальні стимули
були істотно посилені. Крім того, була введена система нематеріального
заохочення (грамоти, пільги, медалі, ордени, почесні звання і посади).
До прогульників, що спізнюються, недбайливих робітників почали
застосовуватися репресії — аж до відправлення в концтабори, що поступово
перетворюються в значні виробничі одиниці.

Темпи економічного росту в період першої п’ятирічки вражають — вони
складають, за різноманітними оцінками, від 8 до 15% річних, а по
вугіллю, чавуну, нафті, залізній руді валові показники подвоїлися!

Але запланованих позахмарних висот досягти, звичайно, не вдалося, і на
голови тих, хто хоч на те був незгодний із проведеною політикою («лінією
партії»), звалилися перші масові репресії. Директорів підприємств, що не
справилися з виконанням плану, відправили під суд. Число розстріляних
поки вимірювалося сотнями, а відправлених у концтабори для
«перевиховання» — десятками тисяч. Але це був лише початок побудови
великої Імперії страху. У 1933 році число розстріляних вимірювалося вже
тисячами, а відправлених у табори — сотнями тисяч.

Страх перед репресіями породив систему приписок — завищення валових
звітних показників стосовно реального. Невідповідність показників
призводило, з одного боку, до завищення норм «природних» втрат
продукції: бій, брухт, усушка, утрушування і т.п., а з іншого боку — до
посилення пошуків «шкідників», що псують і знищують продукцію, що, у
свою чергу, веде до розкручування нової хвилі репресій.

Радянському Союзу вдалося в короткий термін здійснити модернізацію
промисловості по мілітаристському шляху.

XV з’їзд партії прийняв курс на колективізацію сільського господарства
вже в 1927 році. Спочатку її здійснювали на добровільній основі. Але до
кінця 1929 року було об’єднано всього 3,4 млн. селянських подвір’їв, або
менше 15% від їхньої загальної кількості. Тоді в грудні 1929 року Сталін
оголосив про політику «ліквідації куркульства як класу».

Такий 1930 рік був оголошений «роком Великого перелому». Уже до кінця
лютого 1930 р. було насильно об’єднано 14 млн. селянських господарств —
60%.

До середини 1930 року було розкуркулено понад 320 тис. куркульських
господарства, а їхнє майно вартістю 115 млн. руб. передано в неподільні
фонди колгоспів, що склало більше 34% усієї вартості колгоспного майна.
Норма розкуркулювання складала 5-7% від загальної кількості селянських
подвір’їв. Проти селян, що чинили опір, було спрямовано ряди Червоної
Армії. Біля мільйона селянських сімей були заслані в сибірські табори.

Для проведення колективізації з міст у села направили 25 тисяч
робітників-комуністів, яким були дані великі повноваження.

• Існувало чотири форми об’єднання: створення комун з повним
усуспільненням матеріальних умов виробництва і побуту; товариства зі
спільного опрацювання землі (ТОЗ);

• сільськогосподарські артілі з узагальненням основних матеріальних
ресурсів і зберіганням особистого підсобного господарства (колгоспи);

• державні сільськогосподарські підприємства (радгоспи). Основною формою
стали колгоспи. Перед вступом у них селяни знищували робочу худобу,
птицю. Посівна 1930 року виявилася під загрозою повного зриву. Диктатурі
пришилося тимчасово відступити. У газеті «Правда» була опублікована
стаття Сталіна «Запаморочення від успіхів», у котрій «критикувалися
перегини» і вирішувався вихід з колгоспів тих, кого змусили ввійти туди
насильно. У Центрально-Черноземних областях відсоток колективізованих
господарств швидко знизився з 82% до 18% (!). Невдача лобового наскоку
на селянство змусила партію перейти до політики перманентного терору
проти селянства, проведеного руками його найбіднішої частини. До 1936
року знову було колективізовано більш 90% селянських господарств.
Введення в 1933 році системи обов’язкової решти продукції остаточно
позбавило колгоспи кооперативного початку і перетворило їх у державні
підприємства.

Монопольний закупник зерна «Заготзерно» купував пшеницю по 80 коп. за
центнер, а продавав по 10,4 руб., з яких 8,9 руб. вилучалися в
держбюджет у якості податку з обороту, за рахунок чого і відбувалося
фінансування індустріалізації.

Майже чверть століття — з 1929 по 1953 рік — закупівельні ціни на
основну сільськогосподарську продукцію залишалися незмінними.

З 1929 р. створюються машинно-тракторні станції (МТС), що брали
приблизно 20% врожаю з тих господарств, чиї поля опрацьовували, а також
здійснювали політичний контроль під керівництвом ГПУ, яке виявляло
різного роду «шкідників». Тільки в 1933 р. були заарештовані за
обвинуваченням у шкідництві 33% усіх колгоспних комірників і 25%
бухгалтерів.

У результаті проведених заходів валовий збір зерна знизився в 1928-34 р.
майже на 8%, при тому що обсяг державних заготівель виріс у 3 рази.
Середня врожайність зернових у 1932 р. склала 5,7 центнера з гектара —
проти 8,2 центнера в 1913 р.

За 1929-34 р. загинуло майже 150 млн. голів худоби, а його цінність
(вартість у порівняльних реальних цінах) набагато перевищує цінність
вибудованих у цей час величезних заводів і фабрик, ефективність
виробництва на яких була дуже низькою ще в той час.

Страшний голод 1932-35 р. за своїми масштабами перевершив навіть голод
1921-22 р. Хоча дані про народжуваність і смертність населення після
1932 р. перестали публікуватися, співставляючи різноманітні джерела,
можна з упевненістю сказати, що країна втратила від колективізації і
голоду більш 15 млн. чоловік.

Проте основна частина продовольства, за винятком зернових, цукрового
буряка і соняшнику, як і колись, надходила від одноосібних господарств і
присадибних ділянок. Хоча на їхню частку припадало лише 13% посівних
площ і ніякої техніки, у них провадилося 65% загального обсягу картоплі,
48% овочів, основна маса фруктів і ягід; утримувалося 57% значної
рогатої худоби, Що давало 72% всього м’яса в країні, 77% молока і 94%
яєць.

З введенням у 1932 році паспортної системи колгоспники, Що не одержали
паспортів, були примусово прикріплені до землі, працювали, як на
панщині, одержуючи при цьому вкрай невелику плату, вирахувану по
трудоднях. І щодо 1939 р. у 5-7% господарствах люди не одержували
взагалі нічого.

Без дозволу партійних бонз районного масштабу колгоспники не мали права
покидати своє село. Так через всього 70 років після Маніфесту Олександра
II, кріпосне право в Російській (Радянській) імперії було відновлено в
самій архаїчній формі — перерозподілу живої праці.

• Табірна економіка

• До кінця тридцятих років зусиллями Сталіна і Комуністичної партії в
СРСР була побудована економіка, помітними рисами якої є: опора на
природні виробничі сили, екстенсивна експлуатація природних ресурсів і
простої живої праці;

• централізація і концентрація економічної влади, керування за допомогою
адміністративних директив;

• домінування колективних видів власності — так званої
«загальнонародної, державної», а по суті — загальної власності
партдержноменклатури, спаєної в особливий соціальний прошарок;

• позаекономічні засоби примусу до праці на основі позбавлення всіх
членів товариства цивільних прав, включаючи права на життя, із
застосуванням перманентного терору і хвилеподібних масових репресій
стосовно всіх суспільних груп, включаючи номенклатуру;

• автократичне напівнатуральне господарство із найвищим розвитком
галузей військово-промислової групи, що повинне забезпечити силові
ресурси при захопленні й утриманні життєвого простору.

Перераховані вище відмітні риси характеризують вже добре знайому нам
«азіатську» систему або «азіатський» засіб виробництва.

Не дивно, що частка заключених у складі робочої сили досягала 25% і
практично збігалася з долею державних рабів у Шумері третьої династії
Ура. Частка продукту, виробленого «соціалістичними рабами», досягала 33%
промислового виробництва і 50% будівництва.

Після того, як маніакально-садистичне вище керівництво органів безпеки
було знищено і до влади прийшли «прагматики» на чолі з Берією, табори
перестали бути просто центрами знищення «ворогів народу», а були
значними виробничими одиницями. Репресії почали здійснюватися за фаховою
ознакою. Саджали тих спеціалістів, у яких табірне господарство відчувало
недостачу. Були навіть спеціальні «посадкові» рознарядки. Створювалися
цілі наукові інститути за колючим дротом — «шарашки»! умови життя в яких
були дещо гірші, ніж на свободі. І невипадково система колективної
відповідальності і кругової поруки, що охоплювала родичів до третього
коліна, а також друзів і товаришів по службі, була відновлена саме в цей
період.

Не надзвичайні, а дуже високі темпи економічного росту, що
демонструвалися цією системою протягом перших 20 років її існування. Ці
темпи в буквальному значенні оплачені потом і кров’ю, страхом і втратою
людської гідності, руйнацією моралі і психіки десятків мільйонів
чоловік.

Розрахунки показують, що лише перші 20 років радянської влади обійшлися
Росії більш, ніж у 25 мільйонів загублених життів, а всьому Радянському
Союзу — більш, ніж у 40 мільйонів. Така ціна «Великого експерименту». А
попереду — війна, у якій буде 26 мільйонів чоловік вбито і майже 20
мільйонів — «не народжено».

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

М.К.Черкашена. Економічна історія. Навчальний посібник. Київ: ЦУЛ, 2003
р.

Під ред. Б.Д.Плановика. Економічна історія України і світу. Київ “ВІКАР”
2001 р.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *