Кейнсіансько-неокласичний синтез — визначальна характеристика третьої класичної ситуації (реферат)

Реферат на тему:

Кейнсіансько-неокласичний синтез — визначальна характеристика третьої
класичної ситуації

План

1. Економічна теорія Дж. М. Кейнса

2. Кейнсіансько-неокласичний синтез як наслідок перегляду теорії Дж. М.
Кейнса

3. Посткейнсіанство: новітня критика кейнсіансько-неокласичного синтезу

1. Економічна теорія Дж. М. Кейнса

У XX ст. західна економічна теорія ринкового розвитку висту-пила з
неокласичним напрямом, який продовжував визначати спе-цифіку другого
класичного стану. Проте згодом ситуація кар-динально змінилася під
впливом двох визначальних тенденцій роз-витку.

По-перше, у зв’язку з перемогою Жовтневої революції 1917 р. в Росії, а
після другої світової війни подібних революцій в ряді інших країн
Східної Європи, в Китаї та інших країнах Азії і на Кубі марк-сизм
тоталітарного напряму став єдиною безальтернативно паную-чою течією в
країнах командно-адміністративної системи, залиша-ючись однією з течій в
інших країнах світу. Разом з тим в ринко-вих країнах набув подальшого
розвитку марксизм соціал-демокра-тичного напряму. В країнах
командно-адміністративної системи умови, як виявилось, перешкоджали
розвитку творчого марксизму. Проте практика першого періоду існування
командно-адміністра-тивної системи довела значну плідність активного
втручання дер-жави в економічні процеси. Лише згодом, коли, з одного
боку, були розв’язані екстремальні завдання відбудови народного
господарст-ва, що потерпіло від воєн, розрух тощо, а з другого — було
здійсне-но фактичне одержавлення усієї економіки, роль держави в
еконо-мічному житті була доведена до абсурду.

По-друге, вже в 30-ті роки небувалої раніше гостроти набули кризові
процеси в економіці й економічній ринковій теорії Заходу. Існувала
нагальна потреба у новій ринковій теорії, яка б перекон-ливо пояснила
існування таких явищ, як масове безробіття, трива-ле падіння
виробництва, наявність невикористаних виробничих по-тужностей при
відносній вузькості народного споживання тощо, і показала можливі шляхи
виходу з кризового становища без зни-щення ринкових основ
господарювання.

По-третє, певні нові теоретико-методологічні підходи до аналі-зу
ринкового підприємницького господарства заклав інституціо-налізм (від
лат. institutio — настанова, institutum — устрій, уста-нова), що виник в
США наприкінці XIX ст. і зміцнів в 20-ті роки XX ст. (Т. Веблен, У.
Мітчелл). Ці підходи полягали у розгляді впли-ву «інституції», під якою
розуміється будь-яке стійке об’єднання людей для досягнення певних цілей
(сім’я, партія, профспілка, цер-ква, трест, держава тощо), на
суспільство, в тому числі економіку. При цьому політична влада
розглядалась як вираз скоординованої діяльності різних прошарків і груп
суспільства. Погляди інституці-оналістів послугували критичному
розхитуванню ортодоксії другої класичної ситуації і заклали певні
можливості нового підходу до аналізу ринкової економіки на новому етапі
її розвитку. Зазначені погляди інституціоналістів були генетичне і
логічно пов’язані з тео-рією бюрократії, авторитету і влади, розробленою
видатним німець-ким вченим М. Вебером (1864-1920).

Нагальна потреба в новій ринковій теорії була задоволена вихо-дом у світ
праці Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсот-ка та грошей»
(1936). Після цього більшість молодих економістів-ринковиків стали
послідовниками теорії Кейнса. В ній була піддана обгрунтованій критиці
ідеалізація класиками механізму ринкового саморегулювання, доведена
необхідність активного державного втручання в економіку і запропоновані
інструменти регулювання.

За Кейнсом, досягнення повної зайнятості можливе при наяв-ності
ефективного попиту. Під ним розуміється та величина сукуп-ного попиту на
реальний обсяг національного виробництва, при якій підприємці
сподіваються отримати максимальний прибуток*. Однак досягнути повної
зайнятості виключно за рахунок дії сти-хійних ринкових сил неможливо. У
зв’язку з цим Дж. М. Кейнс відкинув як помилковий основоположний закон
класичної і нео-класичної економічної теорії — так званий закон Ж. Б.
Сея, згідно з яким пропозиція автоматично породжує власний попит.

Зростання сукупного попиту гальмують два фактори. Перший — психологія
споживачів. Кейнс вивів основний психологічний закон:

«люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зрос-танням
доходу, але не в тій мірі, в якій зростає доход»». Схильність до
споживання знижується, а схильність до збереження зростає.

Другий негативний фактор — зниження ефективності інвести-цій капіталу.
Із збільшенням розмірів нагромадженого капіталу норма прибутку
знижується пропорційно закону спадної продук-тивності капіталу.

Вихід із становища Кейнс вбачав у збільшенні інвестицій, відводя-чи їм
вирішальну роль у розширенні ефективного попиту. «Оскіль-ки при
збільшенні зайнятості витрати споживачів зростають по-вільніше, ніж
підвищується ціна сукупної пропозиції, збільшення зайнятості виявиться
нерентабельним, якщо тільки резерв, що.ут-ворився, не буде «заповнений»
збільшенням інвестицій». Для виз-начення кількісної залежності між
приростом інвестицій і приро-стом національного доходу Кейнс використав
концепцію мультип-лікатора». За словами Кейнса, принцип мультиплікатора
дає за-гальну відповідь на питання про те, як коливання інвестицій, що
становлять відносно невелику частку національного доходу, здатні
викликати такі коливання сукупної зайнятості та доходу, які
ха-рактеризуються значно більшою амплітудою.

Для збільшення інвестицій необхідно, по-перше, знизити ставку відсотка
на кредити, по-друге, збільшити державні витрати (розши-рення державних
закупок товарів і послуг, державного інвестуван-ня), по-третє, підняти
рівень ефективності капіталовкладень. З цією метою Кейнс пропонував два
інструменти регулювання ефективного попиту — грошово-кредитний і
бюджетний, віддаючи перева-гу останньому.

Внесок Дж. М. Кейнса в економічну теорію полягав насамперед у
застосуванні макроекономічного методу дослідження, тобто ана-лізу
залежностей між агрегативними величинами на народногос-подарському рівні
— національним доходом, споживанням, збере-женням, інвестиціями,
сукупним попитом, сукупною пропозицією тощо. З іменем Кейнса справедливо
пов’язуються виділення і роз-виток макроекономіки як невід’ємної
складової частини загальної економічної теорії (поряд з
мікроекономікою). Кейнс застосував функціональний аналіз для
встановлення кількісних взаємозалеж-ностей між економічними змінними.

Виступивши з критикою закону Сея, Кейнс відкинув догми нео-класичної
економічної теорії про можливість досягнення повного і раціонального
використання ресурсів без допомоги держави. На відміну від неокласики
він висунув на перший план сукупний по-пит, з яким пов’язав вирішення
всіх актуальних проблем ринково-го господарства. Як підкреслював Л.
Харріс, Кейнс вбачав своє зав-дання в тому, щоб показати, що рівновага
при повній зайнятості не є загальним випадком. Загальний випадок — це
рівновага при наяв-ності безробіття, а повна зайнятість — це лише
особливий випа-док. Щоб досягнути бажаного стану, повної зайнятості,
держава зобов’язана проводити особливу політику щодо її досягнення,
оскіль-ки автоматично діючі ринкові сили цього не гарантують.

Заслуга Дж. М. Кейнса полягала в дослідженні функціонування чотирьох
взає HYPERLINK
«http://click01.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyMVOAnwb8AGodUduqgJbbCuWfnsyM
daXRT4EU7DT6aaxUqHQLmtipzCnpv8OXQDPcMqVbJLfFhqEsiktgFZPMkv7v8ZsbXmBnwTey
989ph8iF9ES1lYp01yQ-tPnyE4Jyq2E0jmmxDzboIobfbHliA0kYn1eDKvgGenZimwgom1j1
oHE04fFh5VWonn8T6AF1704*kO6Iq мопов ‘язаних ринків (товарів, праці,
грошей і обліга-цій) і виявленні факторів, які перешкоджають дії
стихійних ринко-вих сил у встановленні рівноваги. До особливих допущень
Кейнса належать три види нееластичностей: негнучкість ставок заробітної
плати (і відповідно уповільнена реакція цін на зміни попиту та
про-позиції), «ліквідна пастка» (особливий стан економіки в умовах
гли-бокої депресії, коли збільшення кількості грошей в обігу не веде до
зниження норми відсотка) і нееластичність інвестиційного попиту залежно
від норми відсотка. При відсутності будь-якого із цих трьох допущень
Кейнса його модель має автоматичну тенденцію до рів-новаги з повною
зайнятістю. Якщо ж. в модель вводиться хоч одне із вказаних допущень,
вона буде відтворювати рівновагу з безро-біттям. В цьому полягає
принципова відмінність кейнсіанської мо-делі від класичної, яка завжди
знаходиться в стані рівноваги з пов-ною зайнятістю.

???????????H?H????????????H?H?????йнсіанську революцію», що здійснила
переворот в економічному мисленні. Дж. М. Кейнса ставили в один ряд з
найвидатніши-ми економістами-класиками, а його працю — з «Багатством
наро-дів» А. Сміта і «Капіталом» К. Маркса.

Поява «Загальної теорії зайнятості, відсотка і грошей» виклика-ла
бурхливу полеміку, в якій брали участь економісти провідних країн
Заходу. Учасники дискусії захищали протилежні точки зору відносно
проблем, висунутих у роботі Дж. М. Кейнса. Відомі пред-ставники
неокласичного напряму 30-х років (Г. Хаберлер, А. Пігу, Д. Робертсон, Ф.
Хайєк та ін.) гостро критикували теорію Кейнса зі старих позицій. Однак
неокласика була відтіснена на другий план, епоха другої класичної
ситуації завершилася. Проте специфіка но-вого, третього класичного стану
полягала в тому, що теорія Кейнса в її первісному вигляді не стала
панівною.

2. Кейнсіансько-неокласичний синтез як наслідок перегляду теорії Дж. М.
Кейнса

Уже з 30-х років розпочався поступовий теоретичний перегляд моделі
Кейнса з метою влити її в систему загальної економічної рівноваги як
особливого випадку. Цей варіант під назвою «стан-дартної кейнсіанської
моделі», або «кейнсіансько-неокласичного синтезу», займав панівне
положення в структурі ринкової еконо-мічної думки до кінця 60-х років.
Він виник як наслідок трактуван-ня теорії Кейнса його послідовниками —
відомими економістами Дж. Хіксом, А. Хансеном, Л. Клейном, П.
Самуельсоном, Ф. Мо-дільяні та ін. Їх трактування поєднало елементи
кейнсіанської та неокласичної моделей і отримало назву
кейнсіансько-неокласич-ного синтезу.

Перша його суттєва риса полягає в тому, що в основу покладено виведення
макроекономічних поведінкових функцій із неокласич-ного постулату
максимізації корисності окремими індивідами. Тому макроекономічні теорії
сукупної поведінки будуються простим під-сумовуванням індивідуальних
функцій.

Друга суттєва риса синтезу — відмова від важливого кейн-сіанського
допущення про негнучкість цін і прийняття протилеж-ної неокласичної
передумови про їх цілковиту гнучкість, що пов’яза-но із введенням в
кейнсіанську модель так званого ефекту Пігу, або реальних касових
залишків.

Третя суттєва риса кейнсіансько-неокласичного синтезу — до-пущення про
нейтральність грошей і зосередження уваги на рівно-вазі економіки в
умовах повної зайнятості.

Нарешті, прибічники синтезу використовують закон Вальраса, який пов’язує
воєдино ринки грошей, облігацій, товарів і робочої сили і застосовується
переважно для дослідження рівноваги з повною зайнятістю. Кейнсіанські
противники неокласичного синтезу розглядають подібну спробу включити
теорію Кейнса в зовсім не-придатну для цього вальрасівську систему
загальної рівноваги як «безнадійну».

Кейнсіансько-неокласичний синтез був основою третього кла-сичного стану,
оскільки досяг статусу загальноприйнятої панівної ортодоксії. Цей процес
в галузі економічної теорії обумовлений рядом причин. Основні з них:
економічні (підрив віри у здатність вільної ринкової економіки
автоматично підтримувати повну за-йнятість і стабільність цін, практична
ефективність кейнсіанських засобів економічної політики тощо); соціальні
(досягнення соціаль-ного консенсусу представників приватного капіталу,
середніх верств, значної частини робітничого класу); політичні (помітне
тяжіння до реформізму); ідеологічні (вплив досвіду народногосподарського
пла-нування, соціальних заходів в колишніх країнах
командно-адмініс-тративної системи на економічну науку і політику
Заходу, пропа-ганда політики активізму, заснованої на рекомендаціях
прихиль-ників кейнсіансько-неокласичного синтезу) та ін. Разом з тим
від-повідність кейнсіансько-неокласичного синтезу належному трак-туванню
«Загальної теорії зайнятості, відсотка і грошей» Дж. М. Кейнса не
викликала до середини 60-х років серйозних сумнівів в академічній науці
і викладанні її. Все це сприяло зміцненню панів-ного становища синтезу і
усталенню третього класичного стану.

3. Посткейнсіанство: новітня критика кейнсіансько-неокласичного синтезу

У другій половині 60-х років серед прихильників економічної теорії
Кейнса намітився новий поворот. Провідні неокейнсіанці Р. Клау-ер, А.
Лейонхувуд, Р. Берроу, Г. Гроссман, П. Девідсон, С. Вайн-трауб (США),
Дж. Робінсон, Р. Кан, Г. Шекл, Н. Калдор (Великобри-танія) та інші
виступили з критикою кейнсіансько-неокласичного синтезу і
альтернативними витлумаченнями теорії Кейнса. Відправ-ним пунктом їх
критики стало положення про те, що «стандартна кейнсіанська модель» — це
лише одна з ряду можливих інтерпре-тацій теорії Кейнса. Звідси — витоки
чіткого розрізнення еконо-мічної теорії самого Кейнса та його
послідовників як таких, що різняться між собою. На противагу
кейнсіансько-неокласичному син-тезу, або «класичному кейнсіанству»,
виникли різні варіанти пост-кейнсіанства, насамперед «монетарного» і
«нового».

Виступаючи з позицій невідповідності кейнсіансько-неокласич-ного синтезу
літері і духу справжньої економічної теорії Кейнса, посткейнсіанці
обрали об’єктом критики всі суттєві елементи син-тезу. Вони дійшли
висновку: «Не варто сприймати всерйоз як методи досягнення повної
зайнятості, так і рецепти боротьби проти інфляції, пропоновані
кейнсіанцями неокласичного напряму, які витлумачили на свій лад і
спотворили запропоновану Кейнсом модель, в результаті чого вона втратила
внутрішню стрункість і перестала відбивати реальний стан справ» (П.
Девідсон). Таким чином, критики підривали статус пануючої ортодоксії і
класичної ситуації. В 70-х роках вони додали звинувачення на адресу
«уяв-них» («самозваних») кейнсіанців в тому, що своїми
«безвідпові-дальними витлумаченнями» теорії Кейнса вони «завдали
величез-ної шкоди економічному розвитку, політичній системі, прогресу і
стабільності» (С. Вайнтрауб). Ситуацію, що склалася всередині
кей-нсіанства, М. Блауг охарактеризував як контрреволюцію і «від-криття
багатообіцяючої нової лінії розвитку макроекономічної теорії». Проте в
той час як провідні критики кейнсіансько-неокла-сичного синтезу (Р.
Клауер, А. Лейонхувуд, С. Вайнтрауб, X. Мін-скі та ін.) претендували на
роль найпослідовніших інтерпретато-рів економічної теорії Кейнса, інші
відомі вчені (Л. Йєгер, Р. Джек-ман, Л. Харріс, М. Блауг) підкреслювали
подібність власних фор-мулювань Кейнса з положенням представників
синтезу.

Розкол і хитання в стані прибічників економічної теорії Кейнса підривали
класичну ситуацію, що існувала. Однак вирішальну роль в її порушенні все
ж відіграли інші чинники. По-перше, — це кри-зові процеси в розвитку
ринкового господарства. Особливу роль відіграла світова економічна криза
1974-1975 рр. — найбільш значна після «великої депресії» 30-х років. В
економічній літературі не відчувається нестачі в постановці
представниками всіх напрямів в прямий зв’язок кризових процесів в
ринковій економіці із кризою кейнсіанства заснованої на ньому
економічної політики. Проте спіль-ний висновок — віднині з
«кейнсіанською революцією» покінче-но — отримує різне трактування
залежно від напряму, основні поло-ження якого сповідує той чи інший
вчений. Для посткейнсіанців він означає занепад «хибного»
кейнсіансько-неокласичного синте-зу і надії на швидке відродження
«справжньої» економічної теорії Кейнса.

По-друге, значна роль належала політичному чиннику — боротьбі двох
тенденцій в суспільній свідомості, ідейно-політичному житті західного
суспільства — ліберально-реформістській і консерватив-ній. На зміну
реформізмові прийшов консерватизм.

По-третє, велике значення мали процеси в розвитку економіч-ної теорії
поза межами кейнсіанства. В умовах свободи творчості і можливостей
критики пануючої ортодоксії її противники, насам-перед монетарне™, вели
атаки на «класичне кейнсіанство». Пред-ставники неокейнсіанства
стверджують, що насправді монетаризм піддав критиці не економічну теорію
Кейнса, а її хибні інтерпре-

тації. Однак це не похитнуло факту значного реального впливу монетаризму
на остаточний підрив третього класичного стану і на тісно пов’язані з
цим інтенсивні пошуки нового консенсусу в су-часній економічній теорії.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *