Форма індивідуального відтворення підприємства в ринковій економіці. Роль маркетингу (реферат)

Реферат на тему:

Форма індивідуального відтворення підприємства в ринковій економіці.
Роль маркетингу

План

1. Форма індивідуального відтворення підприємства в ринковій економіці.
Роль маркетингу

2. Сутність і функції менеджменту підприємства

1. Форма індивідуального відтворення підприємства в ринковій економіці.
Роль маркетингу

Формою індивідуального відтворення підприємства є відтворення його
основних виробничих фондів, тобто основного капіталу у вигляді засобів
праці будівель, машин, устаткування, АСУ тощо. Індивідуальне
відтворення підприємства в умовах ринкової економіки забезпечується за
рахунок: збереження авансованих коштів (просте відтворення); частки
прибутку, отриманого внаслідок виробництва і реалізації товару
(розширене відтворення).

Досвід засвідчує, що індивідуальне відтворення підприємств (як і
суспільне відтворення) може бути позначене періодами значного зростання
чи уповільнення виробництва, застою чи навіть депресії.

Ці коливання називаються кон’юнктурними. Коливання мають певні циклічні
повторення, тому їх в економічній науці позначають ще як кон’юнктурні
цикли.

Рух індивідуального відтворення підприємства від авансування до
авансування характеризується кругооборотом основних виробничих фондів,
про що йшлося в розд. 16 і 19.

У ринкових відносинах підприємство незалежно від виду, організаційної
структури, форми власності та господарювання тощо мусить авансувати
кошти на власне відтворення. Вкладаючи певні кошти у виробництво на
основний капітал, воно ставить за мету повернення їх через певний час
(57 років тощо), як мінімум, і з приростом, як максимум.

Авансовані у основні виробничі фонди кошти як складова частина вартості
товару, який виробляють, рухаються у вигляді амортизаційних відрахувань,
зосереджуються в амортизаційному фонді до повного повернення, знову
авансуються у новий цикл індивідуального виробництва, забезпечуючи його
збереження. Індивідуальне відтворення розширюється за рахунок
використання частини прибутку. Рух усіх виробничих фондів (основних
засобів праці та оборотних предметів її) супроводжується їхнім
зношенням, використанням і заміщенням у вартісній та натуральній формах.
Водночас оскільки до вартості виготовленого продукту входить вартість не
тільки використаних виробничих фондів, а й найманої робочої сили
підприємства, то реалізація його продукції має не тільки повернути
кошти, авансовані на виробничі фонди, а й створити фонд заробітної плати
працівників.

Завершується виробнича діяльність підприємства маркетинговою функцією,
оскільки задоволення потреб споживача головний і єдиний спосіб
досягнення прибутку.

За довгу історію свого існування західна економічна наука розробила
багато концепцій ринкової діяльності підприємства: удосконалення
виробництва (кінець XIX початок XX ст.); удосконалення товару та
інтенсифікація комерційних зусиль, які передують маркетингу, і власне
маркетинг (50і роки XX ст.); соціальноекономічного маркетингу (70і роки
XX ст.).

Маркетинг підприємства формується завдяки взаємодії ринкових елементів
регулювання виробничого процесу. До його складу входять: концепція,
стратегія, план і програма маркетингу, підприємництво, вибір ринку і
його сегментів, структура, організація маркетингу, маркетинговий
контроль. Кількість цих елементів може збільшуватись чи зменшуватись
залежно від обсягу ринкової діяльності підприємства.

Концепція маркетингу це орієнтована на споживача підприємницька
доктрина, завдяки якій задовольняється споживчий попит у межах певного
ринку. Вона є основою бізнесу підприємства, а також планового
керівництва виробничим процесом, дає змогу узгодити, збалансувати
можливості виробництва з можливостями реалізації товарів і задоволення
попиту споживачів. Ця концепція зумовлює вибір системи управління
підприємством та формування організаційної структури виробництва.

Стратегія маркетингу це прогнозування довгострокової ринкової
діяльності підприємства відповідно до змін попиту споживачів на певні
товари. Вона передбачає здійснення маркетинговими підрозділами
підприємства таких функцій, як вивчення споживача та ринку збуту
товарів, стратегічне планування, планування маркетингу, вироблення
тактики виконання планів, маркетинговий контроль.

Стратегічне планування передбачає збалансування цілей підприємства та
потенційних можливостей досягнення їх. Воно спирається на чітке
формулювання програми підприємства, визначення допоміжних завдань,
планів розвитку і стратегію зростання.

Узагальнення досвіду маркетингової діяльності фірм у країнах розвиненої
ринкової економіки свідчить про те, що стратегічне планування забезпечує
досягнення кожним підрозділом своєї мети, яка виходить із загальних
завдань компанії, стимулює координацію зусиль різних функціональних
напрямів.

План маркетингу це тактика ринкової діяльності. Підприємства
розробляють довгострокові (від 5 до 15 років), середньострокові (від 2
до 5) і короткострокові (на один рік) плани. У практиці вони
комбінуються.

На відміну від директивного планування плани маркетингу являють собою
гнучку програму дій і розробляються щонайменше в трьох варіантах:
мінімальному, оптимальному, максимальному.

План маркетингу підприємства-товаровиробника містить такі розділи:
контрольних показників щодо потреб підприємства; поточної ситуації на
ринку, становища на ньому підприємства, даних щодо конкурентів тощо;
тактичних дій на ринку, механізму освоєння нових сегментів ринку;
бюджету підприємства; порядку контролю за виконанням плану.

Невід’ємною рисою маркетингової діяльності підприємства в ринковій
економіці є підприємництво.

Підприємницька діяльність підприємств грунтується на таких принципах:
вільний вибір її видів; залучення на добровільних засадах майна та
коштів юридичних осіб і громадян, а також матеріально-технічних,
фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання
яких не заборонено або не обмежено законодавством; самостійні формування
програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної
продукції; встановлення цін відповідно до законодавства; вільне наймання
працівників; вільне розпорядження прибутком, який залишається після
внесення платежів, установлених законодавством; самостійне здійснення
підприємцем юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності;

використання будь-яким підприємцем належної йому частини валютної
виручки на свій розсуд.

Підприємництво це і наслідок, і умова самостійної господарської
діяльності товаровиробника, успішної маркетингової діяльності. В умовах
ринкової економіки воно дає змогу підприємству забезпечити себе
достатньою кількістю ресурсів для вирішення завдань індивідуального
відтворення, економічного і соціального розвитку тощо.

2. Сутність і функції менеджменту підприємства

Сучасний етап науково-технічного прогресу значно посилив потребу в
раціональному управлінні підприємством і відповідно у
висококваліфікованих спеціалістах в галузі організації та управління.
Для ринкової економіки характерна управлінська модель, яка спирається на
розвинені ринкові відносини і ринкову інфраструктуру. Вона дістала назву
менеджмент (від англ. management керування, управління).

th

Fдруге, практикою управлінської діяльності. Як економічна теорія
менеджмент вивчає систему організаційних відносин впливу на виробництво.
Досліджуються такі аспекти управління, як організація діяльності
підприємства, використання робочої сили, стимули та умови праці,
інженерно-економічні рішення тощо. Практичний менеджмент функціональна
реалізація вимог його в діяльності підприємство-товаровиробників.

Діяльність підприємство-товаровиробників передбачає вишукування
величезної кількості можливостей з розв’язання повсякденних і
стратегічних завдань закупівлі сировини, матеріалів, енергії, залучення
робітників, вирішення фінансових проблем, налагодження взаємозв’язків з
іншими підприємствами, фірмами, організаціями, регіонами, виробництва
товарів і пошуку споживачів, визначення ринку підприємства та його
сегментів тощо.

Це зумовлює появу менеджменту як особливої, відносно відокремленої
діяльності підприємства щодо організації виробництва і збуту товарів.

Отже, менеджмент це цілеспрямований організаційний вплив на діяльність
підприємства в умовах ринку для досягнення цілей, поставлених перед
підприємством, і одержання прибутку.

Менеджмент підприємства можна класифікувати так:

система організаційних відносин;

особливий вид розподілу людської праці, що характеризує діяльність щодо
організації виробництва і збуту товарів;

відокремлена діяльність щодо впливу на підприємства-товаровиробники і
споживачів у певних ринкових умовах.

Менеджмент зумовлює необхідність відповідних фахівців з організації
виробничого і збутового процесів менеджерів.

Звичайно, управляти, керувати, впливати потрібно на будь-який процес, що
відбувається в суспільстві, державі, регіоні тощо. А менеджер це не
пересічний керівник, а тільки той, хто цілеспрямовано впливає на
виробництво, організовує його, вивчає ринок за допомогою маркетингу,
добре знає кон’юнктуру та динаміку попиту, спрямовує діяльність
підприємства на задоволення потреб споживачів з урахуванням вимог ринку.

Менеджери як творча сила організації виробництва на підприємстві
відіграють особливу роль. Їхня діяльність відбиває тенденцію економічної
децентралізації управління суспільним виробництвом в умовах високих
темпів наукового прогресу, широкого розвитку малого бізнесу, венчурних
(пошукових) фірм тощо. Зростання акціонерних форм підприємства посилює
роль менеджерів у суспільному виробництві. З розвитком менеджменту і
зростанням ролі менеджерів в управлінні підприємствами змінюються не
тільки організаційно-економічні, а й соціально-економічні відносини.
Власники капіталу все більше втрачають безпосередній контроль над
підприємством.

Менеджмент підприємств відрізняється від інших видів управління (уряд,
політичні партії, церква, громадські організації) тим, що він
організаційними діями ринкової спрямованості забезпечує реалізацію мети
підприємницької діяльності товаровиробників.

Фахівець з менеджменту спроможний організувати діяльність підприємства
будь-якої галузі, у будь-якому регіоні й місці, якщо він володіє
теоретичними основами менеджменту.

Менеджмент це досить складна система впливу, всебічне дослідження якої
потребує різноманітних підходів. Зокрема, теорія і практика менеджменту
передбачає визначення суб’єктів і об’єктів управління.

Суб’єкти управління це ті ланки менеджменту, які здійснюють
організаційний вплив на робітників, виробничий процес, життєвий цикл
підприємства тощо.

Суб’єктами управління є менеджери різних рівнів управління (директори
підприємств, начальники цехів, відділів, майстри, бригадири). До
суб’єктів управління належать також апарат управління підприємства
(економісти, бухгалтери, маркетологи), колегіальні органи управління
(колегії, правління фірм, різні ради, президії).

Певною мірою суспільство регламентує правові засади формування і
діяльності суб’єктів управління на підприємстві. Зокрема, законодавство
України відповідними законами про підприємства, господарські товариства
визначає загальні принципи управління підприємством, самоврядування
трудовим колективом, систему та посадових осіб управління в
різноманітних товариствах: акціонерних, повних, з обмеженою
відповідальністю, з додатковою відповідальністю, командитних.

Оскільки всі підприємства діють згідно з статутом, суб’єкти управління
відповідно до чинного законодавства визначаються в статутних і
засновницьких документах підприємств.

Об’єкти управління це ланки організаційного впливу менеджменту, що
безпосередньо виробляють продукцію, виконують роботи і надають послуги.
Вони становлять трудовий колектив підприємства і його підрозділів.

Світова практика засвідчує, що менеджмент підприємства визначається
кількома рівнями управління об’єктами:

вищий рівень top management, невелике коло менеджерів керівної ланки
(президенти і віцепрезиденти фірм, директори, їхні заступники та ін.),
що забезпечують стратегію фірми;

середній рівень middle management, керівники підрозділів, філіалів,
відділів, цехів, що забезпечують менеджмент виконання планів, програм
стратегії фірми;

нижній рівень lower management, менеджери, які забезпечують
безпосередньо організацію виробничого процесу, управління виробниками
(трудовим колективом).

Взаємодія суб’єктів і об’єктів управління утворює ринковий простір
функціонування менеджменту підприємства, створення умов для зміцнення
його позицій на ринку, досягнення мети тощо.

Практичний менеджмент передбачає необхідність реалізації на рівні
підприємства таких основних функцій управління: стратегічного фірмового
планування (бізнес-план) та його реалізації; формування організаційної
структури управління; комплектування штатів; управління працівниками
через мотивацію праці та її контроль (передбаченість результатів,
превентивний (попередній) контроль тощо); управління маркетингом;
координації та кооперування виробництва тощо.

Менеджмент як управлінська діяльність має справу з складними
соціально-економічними системами і процесами, що зумовлює необхідність
прийняття управлінських рішень відповідно до умов і обставин розвитку
життєвого циклу підприємства.

Рішення в менеджменті означає вибір з багатьох (як мінімум, з двох)
альтернатив стратегії й тактики діяльності підприємства (виробництва).

Рішення обумовлює ефективний, оптимальний режим функціонування
підприємства і залежить від особистості менеджерів, їхньої теоретичної
підготовки, практичного досвіду, таланту, культури тощо.

Менеджмент підприємства передбачає прийняття рішень з найрізноманітніших
питань діяльності підприємств: фінансових, маркетингових,
постачальницьких, інноваційних, збутових, виробничих, кадрових,
регіональних тощо.

Менеджмент значною мірою зумовлює політику підприємства, його філософію,
культуру, в тику, інноваційну спрямованість. Ці проблеми досліджують
відповідні розділи єдиної науки управління (менеджменту).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *