Економічні аспекти глобальних проблем (пошукова робота)

Пошукова робота:

Економічні аспекти глобальних проблем

Зміст

1. Глобальні проблеми сучасності: причини виникнення і сутність.

2. Проблеми збереження миру та роззброєння.

3. Інші глобальні проблеми сучасності.

Список використаної літератури.

Глобальні проблеми, їх класифікація й ознаки

Починаючи з останньої чверті XX ст., світова економіка розвивається під
зростаючим впливом глобальних або загальносвітових проблем. Виникнення
цих проблем — свідчення глобалізації світового господарства. Термін
«глобальний» (від фр. global — загальний, всесвітній; лат. globus —
куля) ввів у науковий обіг американський учений Т. Левітт.

Глобальні проблеми стосуються всього людства, зачіпаючи інтереси і долю
всіх країн, народів і соціальних прошарків, призводять до значних
економічних і соціальних втрат, а в разі загострення можуть загрожувати
існуванню людської цивілізації. Глобальні проблеми сучасності — це
результат всього попереднього розвитку людства, життєдіяльності людської
цивілізації, зумовленої нерівномірністю екологічних, демографічних,
економічних, політичних, науково-технічних і культурних процесів в
умовах своєрідної історичної ситуації.

У сучасній науці склалася така класифікація глобальних проблем:

• політичні і соціально-економічні проблеми — збереження миру і
відвернення ядерної війни, обмеження гонки озброєнь і роззброєння,
подолання бідності і відсталості країн і регіонів, сталість розвитку
світового співтовариства;

• проблеми, пов’язані з природно-економічним розвитком, — екологічні,
енергетичні, сировинні, продовольчі, збереження клімату, проблеми
Світового океану тощо;

• соціальні проблеми — міжнародні конфлікти, проблеми демографії,
питання культури, освіти і охорони здоров’я;

• проблеми, виникнення і невирішеність яких несе загрозу масової
загибелі людей, — воєнні і регіональні конфлікти, злочинність,
техногенні катастрофи, стихійні лиха;

• наукові проблеми — освоєння космічного простору, довгострокове
прогнозування в різних галузях та ін.

Глобальні проблеми тісно взаємопов’язані. Зокрема, енергетична і
сировинна проблеми співвідносяться з екологічною, екологічна — з
демографічною, демографічна — з продовольчою тощо. Тому аналіз цих
проблем, а також пошуки шляхів їх вирішення є складним науковим
завданням. Підходи до аналізу причин виникнення цих проблем та їх
наслідків постійно змінюються. Проте більшість дослідників зазначає їх
загальну специфіку, попри все різноманіття глобальних проблем.

Глобальні проблеми світової економіки характеризуються такими загальними
ознаками:

• вони пов’язані між собою і мають загальносвітовий характер, тобто
зачіпають інтереси і долю всього або більшості людства;

• загрожують людству серйозним регресом умов життя і подальшого розвитку
продуктивних сил або навіть загибеллю людської цивілізації;

• потребують термінового, негайного вирішення і спільних дій усього
світового співтовариства.

Окремі глобальні проблеми, зокрема запобігання ядерному конфлікту,
подолання відсталості окремих країн і регіонів, ліквідація небезпечних
хвороб, боротьба проти наркоманії та наркобізнесу, злочинності і
тероризму, для свого вирішення потребують узгодження відносин усередині
самого світового співтовариства, інші відображають кризи у відносинах
між суспільством і природою (демографічна, продовольча, ресурсна,
енергетична, екологічна). Розв’язання глобальних проблем сучасності
потребує, з одного боку, співробітництва всіх держав та їх урядів, а з
іншого — особистої участі кожної окремої людини. Глобальні проблеми
сьогодення є наслідком об’єктивного розвитку людського суспільства, і
для їх вирішення потрібна консолідація зусиль усього світового
співтовариства.

Проблема збереження миру та роззброєння

Ідея міжнародної безпеки та збереження миру на Землі стала
реалізовуватись на практиці у другій половині XX ст. У першій половині
минулого століття відбулися два світові конфлікти, під час яких було
знищено величезну кількість людей і виробничих ресурсів, і потрібні були
десятиліття для відбудови національних економік. «Холодна війна»,
розв’язана після Другої світової війни, тримала людство у страху
впродовж майже сорока років, загрожуючи ще більшими руйнуваннями у разі
використання ядерної зброї. Зміна політичної обстановки в світі, яка
розпочалася в середині 70-х років, отримавши назву «розрядка»,
наприкінці 80-х років поступово привела до припинення боротьби двох
систем. Це відображено у підписанні низки договорів і угод у
воєнно-політичних галузях, реальному скороченні збройних сил, озброєння
і витрат на них у провідних країнах — колишніх супротивниках за
протистоянням. У результаті скорочення воєнних бюджетів, насамперед
країн НАТО і країн колишньої Організації Варшавського Договору, сукупні
світові воєнні витрати з 1987 p., коли вони досягли найвищого рівня,
зменшилися на початок XXI ст. на 40 %, а чисельність безпосередньо
зайнятих в оборонній промисловості країн світу скоротилась на 45 %.
Проблема необхідності збереження миру на Землі і запобігання руйнівній
ядерній війні, яку донедавна сприймали як глобальну проблему номер один,
нині втратили свою гостроту і неминучість. Сучасний світ залишається
нестабільним — глобальне протистояння змінилося посиленням і збільшенням
кількості конфліктів локального характеру різного роду (в Африці,
Південно-Східній Азії, Афганістані, на Близькому Сході і Кавказі та
ін.), які можуть перетворитися на регіональні чи глобальні конфлікти із
втягненням в них нових учасників.

Екологічна криза та форми її вияву

Екологічна проблема має багатовікову історію, однак особливо вона
загострилася з другої половини XIX ст. по мірі індустріалізації планети.
Особливо ускладнилися відносини суспільства і природи в XX ст., коли в
процесі науково-технічної революції різко посилився антропогенний вплив
на навколишнє середовище. Найсерйозніші проблеми подальшого розвитку
суспільства пов’язані з деградацією довкілля на світовому і локальному
рівнях. Внаслідок стихійної неконтрольованої діяльності людей природні
багатства планети — вода, повітря, земля — втрачають свою життєздатну
силу. Значно посилився негативний вплив на атмосферу, гідросферу,
рослинний і тваринний світ, на біосферу загалом.

Зростання потреб сучасного господарства призводить до великих втрат у
природі. Так, за окремими розрахунками, людство вже втратило 2 млрд га
колись продуктивних земель. Тільки через ерозію, поширену не лише у
найвідсталіших, а й у багатоземельних економічно розвинених країнах
щороку з сільськогосподарського обороту вилучається 6-7 млн га.
Приблизно на половині зрошуваних земель світу відбувається їх засолення
і заболочування, що також призводить до щорічної втрати 1,5 млн га.
Вирубується, гине від пожеж або забруднення довкілля 11 млн га лісу. На
межі вимирання перебувають близько 12 % усіх видів ссавців і 11 % видів
птахів і рослин.

Загрозлива екологічна ситуація склалася і в Україні. На її території вже
нагромадилося понад 27 млрд тонн різних відходів, які здебільшого не
переробляються, а захаращують навколишнє середовище. Під звалищами
зайнято понад 160 тис. га землі. Темпи переробки відходів останніми
роками значно знизилися. Якщо в 1991 р. перероблялося 13 % твердих
відходів, то нині — лише 3-4 %. Це призвело до значного погіршення стану
повітряного і водного басейнів, забруднення грунтів, втрати величезних
обсягів вторинних матеріальних ресурсів. Через непродумані дії вже
зіпсовано значну частину чорноземів. До Червоної книги України занесено
541 вид рослин і 382 види тварин, до Зеленої книги України — 127
рідкісних і зникаючих типових рослинних угруповань. Страшною раною,
болем України стала катастрофа на Чорнобильській АЕС у 1986 р.

Продовольча проблема, шляхи її розв’язання

Практично проблема продовольства для людини існувала завжди, це одна з
найдавніших глобальних проблем. Голод як крайній її вияв і величезне
соціальне лихо знекровлював людей у давнину, середні віки і навіть у
новітні часи.

Продовольча проблема належить до категорії глобальних, оскільки для її
розв’язання недостатньо зусиль окремих держав, а потрібне налагоджене
співробітництво всіх країн незалежно від їх суспільного ладу. З нею
безпосередньо пов’язані інші глобальні проблеми сучасності —
демографічна, екологічна, енергетична та ін.

Актуальною продовольча проблема є і для країн з перехідною економікою, в
тому числі України, де загальний спад виробництва і фінансова
нестабільність зумовили посилення кризових явищ в аграрному секторі, що
супроводжувалося різким спадом сільськогосподарського виробництва.
Щоправда, з 2000 р. спад виробництва сільськогосподарської продукції в
Україні зупинено, розпочато його зростання, питома вага вітчизняних
продовольчих товарів на внутрішньому ринку досягла 93,4 %.

Продовольчий потенціал Землі у принципі достатній для задоволення потреб
її жителів. Домінуюче становище у світовій продовольчій системі займають
розвинені країни, які виробляють і споживають дві третини світового
продовольства (у вартісному вираженні), хоча в них проживає 15 %
населення Землі. Країни, що розвиваються, де проживає майже 4/5
населення світу, виробляють приблизно третину всього продовольства, а
споживають трохи більше ніж третину його загальносвітового споживання.

Недостатня забезпеченість продуктами харчування негативно впливає на
показники середньої тривалості життя людей, їх здоров’я, фізичну
працездатність, опірність хворобам, адаптацію до сучасних
високотехнологічних виробничих процесів. Від голоду в країнах, що
розвиваються, щороку вмирає кілька мільйонів чоловік, 3/4 з яких — діти.
Здебільшого жертвами голоду і недоїдання в країнах, що розвиваються,
стають сільські жителі. За оцінками Продовольчої і сільськогосподарської
організації ООН (ФАО), 60 % дітей у Південній Азії, 39 % — у Тропічній
Африці відстають у фізичному розвитку. І якщо у світі чисельність людей,
які потерпають від голоду і недоїдання, загалом скорочується, то у
Тропічній Африці вона зростає швидшими темпами, ніж кількість населення.

Оцінюючи несприятливу продовольчу ситуацію в цих країнах, необхідно
враховувати незавершеність аграрних реформ, бідність широких верств
селянства, відсталість систем землеробства, нераціональне використання
земельних і водних ресурсів, часті стихійні лиха, які знищують
результати праці мільйонів людей.

Від початку виникнення глобальної продовольчої проблеми точаться
дискусії про шляхи її розв’язання. Незважаючи на певні розбіжності, мова
йде про два основні шляхи — екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний шлях полягає насамперед у подальшому розширенні пасовиськ,
орних, рибопромислових та інших угідь. Правда, продуктивних, придатних
до обробітку земель у світі практично не залишилося. Проте фахівці
продовжують пошук резервів сільськогосподарських і передусім орних
земель. Найбільші земельні площі, потенційно придатні для обробітку, є в
Латинській Америці та Африці. В Латинській Америці нині використовують
понад чверть (за іншими оцінками, 15 %) придатних земель. В Африці на
середину 90-х років минулого століття обробляли менше ніж 20 % таких
земель. Але розширення їх використання не тільки потребуватиме дуже
великих капіталовкладень, а й призведе до деградації ґрунтів.

Інтенсивний шлях розв’язання глобальної продовольчої проблеми передбачає
механізацію, хімізацію, іригацію, підвищення енергоозброєності
сільського господарства, використання високоврожайних сортів
сільськогосподарських культур, найпродуктивніших порід свійських тварин,
тобто вжиття заходів, які дають змогу збільшити віддачу землеробства й
тваринництва навіть у разі зменшення сільськогосподарських площ. Великі
перспективи інтенсифікації сільськогосподарського виробництва пов’язують
із технологічною революцією, яку нині переживає сільське господарство
індустріально розвинених країн Заходу, і передусім СІЛА. Ця революція
виявляється у використанні досягнень генної інженерії, біотехнології та
інформаційної технології безпосередньо у фермерському землеробстві й
тваринництві для поліпшення якості продукції, зниження виробничих витрат
тощо.

Паливно-енергетична і сировинна проблеми

У розвитку світового господарства важливу роль відіграє комплекс
проблем, пов’язаних з використанням енергетичних і сировинних ресурсів.
Як засвідчили економічні потрясіння середини 70-х років, ці проблеми
мають не тільки екологічний (забруднення довкілля та ін.), а й
економічний характер, серйозно впливаючи на весь процес економічного
розвитку, і насамперед на стан виробничої, валютно-фінансової,
зовнішньоекономічної діяльності значної кількості держав світу.

Більшість енергетичних і сировинних ресурсів належать до
невідновлюваних, і в цьому полягає їх особлива цінність і перманентна
дефіцитність. Крім того, паливно-сировинні, як і інші економічні
ресурси, є обмеженими, що викликає проблему, яка за всіма ознаками
належить до категорії глобальних. Це виявляється в тому, що
енерго-сиро-винна проблема безпосередньо зачіпає інтереси всіх людей,
народів, країн і регіонів світу. Саме вона значною мірою визначатиме їх
подальший розвиток і добробут населення. Крім того, зростаючий обсяг
світового господарського процесу дедалі гостріше ставить питання про
наявність і відкриття у світі нових родовищ корисних копалин, пошук і
використання нових джерел енергії.

Динаміку споживання сировини та енергоресурсів визначають здебільшого
два чинники: рівень виробництва, загальне зростання якого приводить до
абсолютного збільшення потреб у сировині й енергії; науково-технічний
прогрес, вплив якого виявляється у відносному зниженні рівня І зміні
структури витрат на одиницю кінцевої продукції.

У США і Західній Європі з розвитком національної економіки (у напрямі
зменшення питомої ваги обробної промисловості і збільшення частки послуг
та інформатики) знижується енергоспоживання відносно ВВП. Аналогічні
процеси відбуваються і в Японії. У більшості ж азіатських країн (зокрема
в Республіці Корея, КНДР) спостерігається прямо протилежна тенденція.
Відбувається бурхливе зростання важкої промисловості, а ефективність
енергоспоживання знижується (особливо в Китаї), що призводить до
підвищення попиту на нафту і зростання цін на неї. Отже, сировинна та
енергетична проблеми викликані як обмеженою кількістю розвіданих запасів
корисних копалин, так і нераціональним їх використанням. Істотне
значення має і нерівномірний розподіл цих ресурсів між різними регіонами
і країнами.

Поліпшення загального становища з енергетичними і сировинними ресурсами
можливе лише у разі докорінної зміни підходів до їх видобування,
експлуатації і споживання. Проблема дефіциту сировинних та енергетичних
ресурсів, її розв’язання залежить від відносин «людина — навколишнє
середовище» та моделі технологічного розвитку. Мова йде про необхідність
переходу до раціонального використання природних ресурсів у виробничому
процесі, впровадження маловідходних і безвідходних технологій,
використання вторинних матеріалів. Потрібно створювати
матеріально-технічні замінники окремих обмежених ресурсів і
використовувати утилізовані відходи, нетрадиційні джерела енергії.

Розв’язання сировинної та енергетичної проблеми передбачає географічну
реструктуризацію світової промисловості, оптимальніше її розміщення як з
точки зору скорочення потужностей у разі відсутності власних ресурсів,
так і з точки зору зниження витрат на їх транспортування. Важливе
значення при цьому має створення нових економніших і раціональніших
засобів транспортування енергії та сировини.

Отже, розв’язанню паливно-сировинної проблеми сприятиме вжиття таких
заходів:

• впровадження нових технологій виробництва — енерго- і
ресурсозберігаючих;

• використання нетрадиційних джерел сировини й енергії;

• раціональне розміщення виробництва та його структурна перебудова;

• всебічне використання країнами досягнень науки і широке поширення
інновацій.

Проблеми економічної відсталості окремих країн і регіонів світу

У результаті національно-визвольної боротьби за незалежність, розпаду
колоніальної системи в 50-60-х роках XX ст. на шлях суверенного розвитку
стали десятки нових держав. За роки незалежності ці країни пройшли
складний шлях соціально-економічних перетворень, досягли певних успіхів
у процесі створення основ національної економіки. Разом з тим,
переважній більшості країн, що розвиваються, не вдалося істотно
скоротити відставання від промислово розвинених країн з ринковою
економікою, розв’язати гострі соціальні проблеми.

У сучасних умовах серед країн, що розвиваються, відбувається процес
подальшої економічної диференціації. Нині вони перебувають принаймні на
трьох різних рівнях господарського розвитку. Найбільш промислово
розвинені утворили групу нових індустріальних країн (НІК). Проміжну
групу становлять країни, що істотно відстають від НІК за загальним
обсягом виробництва і виробництвом товарів і послуг на душу населення.
Ця група, зокрема країни Близького Сходу, характеризується великою
диференціацією галузевих структур, соціальних прошарків населення та їх
місцем у суспільстві.

До групи найменш розвинених країн нині належать близько 50 країн, що
розвиваються. Як правило, вони мають вузьку, навіть монокультурну
структуру господарства, велику залежність від зовнішніх джерел
фінансування при вирішенні питань у соціально-економічній сфері.

В ООН використовують три критерії для віднесення країни до групи найменш
розвинених:

• частка ВВП на душу населення не перевищує 350 дол. на рік;

• частка дорослого населення, яке вміє читати, не перевищує 20 %;

• частка продукції обробної промисловості у ВВП не перевищує 10 %.
Країни Африки, Азії і Латинської Америки, які належать до групи країн,
що розвиваються, істотно відрізняються між собою за рівнем економічного
розвитку, темпами соціально-економічних перетворень, мають національні,
культурні та релігійні особливості, проте більшості з них характерні
спільні або близькі ознаки — слабо-розвиненість і економічна
відсталість.

Під слаборозвиненістю слід розуміти економічну ситуацію, характерними
ознаками якої є низький рівень життя в поєднанні з наявністю абсолютного
зубожіння, невисокі темпи економічного зростання,

нерозвиненість соціальної інфраструктури, незадовільна медична допомога,
високий рівень смертності і народжуваності, залежність від іноземного
капіталу тощо. Таким країнам притаманна відсталість
соціально-економічної структури, яка характеризується багатоукладністю
економіки, великою питомою вагою традиційних, докапіталістичних укладів,
широким використанням примітивних технологій, заснованих на застосуванні
ручної праці.

Економічна відсталість країн, що розвиваються, зумовлена, з одного боку,
сукупністю загальних, соціально-економічних, політичних та інших
чинників, з іншого — наявністю в кожній окремо взятій країні своїх
специфічних причин.

Нерівномірність розвитку й економічна відсталість спричинені також
рівнем технологічного розвитку і ресурсоозброєністю різних країн.
Наприклад, за даними Світового банку, в 1995 р. на душу населення в США
споживалося 11,571 кВт· г електроенергії, тоді як в середньому в світі —
1,978 кВт · г, а в країнах з низькими доходами населення — тільки 269
кВт · г. Тому на національному і світовому рівнях одним з основних є
питання оптимального розподілу ресурсів. Для багатьох країн, що
розвиваються, досить гострою є проблема зовнішнього боргу і його
повернення, який досяг у 1998 р. 2,2 трлн дол. Країни-боржники
витрачають значну частку своїх доходів (здебільшого від експорту
сировини) на сплату боргів, відволікаючи свої обмежені кошти від
вирішення багатьох життєво важливих завдань. Наприклад, у Кенії близько
25 % доходів уряд витрачає на обслуговування боргу, тоді як на освіту
припадає 6,8 %, на охорону здоров’я — 2,7 %. В окремих країнах Африки
(на південь від Сахари) і Латинської Америки частка бюджету, яка
витрачається на повернення боргу, досягла 60-80 %.

Складність становища найбідніших країн світу зумовлена ще й тим, що вони
не мають внутрішнього джерела подолання межі бідності. Низький рівень
нагромадження є результатом убогості, злиденності населення цих країн і
одночасно призводить до збереження такого становища. Відсталість найменш
розвинених країн пояснюється цілим комплексом причин: високі темпи
зростання населення, слабкий розвиток ринкового механізму (перевага
віддається торгівлі), певна несформованість громадянського суспільства,
неписьменність населення, значні втрати в процесі зовнішньої торгівлі,
відсталість основних галузей виробництва, в тому числі і сільського
господарства, де частка зайнятих становить нині понад 80 % усього
працюючого населення цих країн, велика зовнішня заборгованість.

Вирішального значення у розв’язанні проблеми бідності і відсталості
набуває розробка ефективних національних стратегій розвитку економіки
країн, що розвиваються, які спиралися б на внутрішні економічні ресурси
за певної фінансової допомоги з боку розвинених країн.

Створення сучасної економіки і досягнення стійкого економічного
зростання повинно включати не лише індустріалізацію, лібералізацію
господарського життя, реформування аграрних відносин, а й розвиток
освіти, широке впровадження інновацій, поліпшення системи охорони
здоров’я, пом’якшення соціальної нерівності, здійснення раціональної
демографічної політики, вирішення проблем зайнятості тощо.

Глобалізація світової економіки, яка поглиблюється, створює, з одного
боку, об’єктивні передумови для глибшого входження країн, що
розвиваються, до системи відносин взаємозалежного світу, диверсифікації
їх виробничо-інвестиційних і торговельних зв’язків, а з іншого —
додаткові перешкоди на шляху інтеграції цих країн до світового
господарства.

Список використаної літератури

Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994.
— 297 с.

Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, ?. О.
Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с.

Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993.

Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.— 311с.

Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. —
М.: Республика, 1996. — 785 с.

Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид.,
стереотип. — К.: МАУП, 2002. — 128 с.

Общая экономическая теория / Под ред. А. И. Чубрынина. — СПб.: Питер,
2000. — 288 с.

Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. — М.:
Прогресс, 1995. — 352 с.

Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. — К.: Віпол, 1994.
—704с.— Ч. I, П.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підруч. / За ред. ?.
?. Климка, В. ?. Нестеренка. — К.: Вища шк.; Знання, 1997. — 743 с.

Петти У. Экономические и статистические работы. — ?., 1940. — 324с.

Рикардо Д. Начала политической экономии и налогообложения. — М., 1955. —
702 с.

Самуэльсон П. Экономика: В 2 т.: Пер. с англ. — М.: Алгон, 1994. —Т. 1.
—333с.

Сисмонди С. Новые начала политической экономии: В 2 т. — М., 1936. — 401
с.

Скомарохова О. І. Соціальна політика та соціальний захист економічно
активного населення України: Автореф. дис. … канд. екон. наук. — К.,
1998.

Сурин А. И. История экономики и экономических учений. — М.: Финансы и
статистика, 1999. — 200 с.

Управління зовнішньоекономічною діяльністю / За ред. А. I. Кре-дісова. —
К.: Віра-Р, 1997. — 448 с.

Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. — М., 1992.

Хейне П. Экономический образ мышления. — М., 1991.

Хрестоматия по экономической теории / Сост. Е. Ф. Борисов. — М.: Юристь,
1997. — 536 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *