Економічна та ресурсна проблеми (реферат)

Реферат на тему:

“Економічна та ресурсна проблеми”

ПЛАН

1. Класифікація і сутність глобальних проблем

2. Проблема подолання бідності і відсталості

3. Ресурсна проблема, проблема нераціонального природокористування

Висновки

Список використаної літератури

1. Класифікація і сутність глобальних проблем

У якості основних глобальних проблем виділяють ті, котрі:
по-перше, носять планетарний характер; по-друге, загрожують усьому
людству або загибеллю, або серйозним регресом надалі розвитку; по-третє,
вимагають невідкладного рішення зусиллями усього світового
співтовариства.

Самі ці проблеми мають форму протиріч, диспропорцій і порушень у
визначених сферах життєдіяльності людства. Різні автори по-різному
класифікують їх. Найбільш прийнятної представляється наступна
класифікація:

Интерсоциальние проблеми – війна і світ, припинення гонки озброєнь,
демілітаризація економіки, проблема подолання відсталості країн, що
розвиваються, і розвитку людини, забезпечення його майбутнього;

Глобальні проблеми гуманітарного, культурно-етнічного характеру –
демографічна проблема, подолання голоду, хвороб;

Глобальні проблеми в сфері взаємодії суспільства і природи – охорона
навколишнього середовища, продовольча проблема.

Дуже актуальна проблема взаємодії людини і суспільства з
навколишньою природним середовищем. У наш час вона придбала якісно новий
характер, тому що змінилася сама сутність екологічних криз: тепер вони є
результатом не стихійних лих, як це було раніш, а господарської
діяльності людини. І якщо раніш забруднення навколишнього середовища
носило локальний характер, те тепер воно не обмежується окремими
державами, а поширюється на всю планету.

Велике значення має освоєння космічного простору – космічна ера
нараховує тільки три десятиліття, але вже дозволила зрозуміти спільність
доль, то, що ресурси Землі не безмежні. Суть проблеми тут полягає в
тому, що космічні дослідження дуже складні і вартість їх росте з кожним
днем у геометричній прогресії і не під силу якому-небудь одній державі.

Продовольча проблема знаходиться в тісному зв’язку з демографічним
розвитком. Масштаби і темпи росту народонаселення виступають і як
фактор, що впливає на стан продовольчої, екологічної й ін. проблем
планетарного характеру, і як самостійна глобальна проблема. Суть цієї
проблеми полягає в тому, що основний приріст народонаселення у світі
приходиться на країни, що розвиваються, з низьким рівнем економічного і
культурного розвитку. Демографічні процеси вимагають свідомого керування
з боку зацікавлених держав.

Гостро коштує проблема війни і світу. Світові війни минулого мали
для людства трагічні наслідки: загальні людські втрати в першій світовій
війні склали 9 мільйонів чоловік, а загальна вартість знищених
матеріальних цінностей вимірялася в 30 мільярдів доларів; у другій
світовій війні брало участь 40 держав і загинуло понад 50 мільйонів
чоловік, а збиток склав 315 млрд. дол. Тому зараз проблема війни і світу
– одне з головних питань світової політики.

В другій половині 20 століття наука зробила різкий стрибок уперед.
Звідси небачений в історії технічний і індустріальний прогрес людства.
Але саме глобальний технічний прогрес породив негативні глобальні
наслідки (через різкий і не завжди виправданого збільшення витрати
природних ресурсів, у тому числі непоновлюваних, що стало причиною тиску
на природний потенціал планети; через негативний антропогенний розвиток
на природне середовище; швидкого демографічного росту, що не
супроводжується відповідним збільшенням продовольчої бази; різного рівня
розвитку країн; постійного удосконалювання у виробництві зброї – усе це
є причини загострення глобальних проблем.

2. Проблема подолання бідності і відсталості

У сучасному світі бідність і відсталість характерні, насамперед, для
країн, що розвиваються, де проживає майже 2/3 населення Землі. Тому дану
глобальну проблему часто називають проблемою подолання відсталості
країн, що розвиваються.

Для більшості цих країн, особливо найменш розвитих, типова сильна
відсталість, якщо судити за рівнем їхнього соціально-економічного
розвитку. У результаті для багатьох з цих країн характерні жахаючі
масштаби убогості. Так, 1/4 населення Бразилії, 1/3 жителів Нігерії, 1/2
населення Індії споживають товарів і послуг менш чим на 1 долар у день
(по паритеті купівельної спроможності). Для порівняння, у Росії таких у
першій половині 90-х рр. було менш 2%.

У результаті від недоїдання у світі страждає близько 800 млн. чоловік.
До того ж значна частина злиденних людей неписьменна. Так, частка
неписьменних серед населення старше 15 років складає в Бразилії 17%, у
Нігерії – близько 43% і в Індії – приблизно 48%.

Величезні масштаби бідності і відсталості викликають сумнів у тім, чи
можливо взагалі говорити про нормальний розвиток і прогрес людського
суспільства, коли велика частина жителів планети виявляється за рисою
гідного людського існування. Проблема збільшується тим, що досягнення
світового науково-технічного прогресу «обходять стороною» багато
розвиваючі країн, їхній колосальні по чисельності трудові ресурси мало
використовуються, а самі ці країни у своїй більшості недостатньо активно
беруть участь у світовому господарському житті.

Було б найвищою мірою нерозумно не бачити ті небезпеки, що виникають зі
збереження такого положення в багатьох країнах, що розвиваються. Так,
воно формує в широкій суспільній свідомості в цих країнах негативне
відношення до існуючого у світі порядку. Це виражається в різних ідеях
про відповідальність розвитих країн за положення в країнах, що
розвиваються, а також у вимогах перерозподілу доходів у світовій
економіці, деякої «зрівнялівки» у світовому масштабі (наприклад, рух
країн, що розвиваються, за встановлення нового міжнародного економічного
порядку).

Наростання соціальної напруженості через загострення проблеми
відсталості підштовхує різні групи населення і правлячі кола країн, що
розвиваються, до пошуку внутрішніх і зовнішніх винуватців такої тяжкої
ситуації, що виявляється в збільшенні числа і глибини конфліктів у
світі, що розвивається, у тому числі етнічних, релігійних,
територіальних. Так, за даними Стокгольмського міжнародного інституту
досліджень проблем світу (СИПРИ) у другій половині 90-х рр. у світі
нараховувалося більш 150 конфліктів різного походження. З огляду на
тенденцію до розширення «клуба» ядерних держав за рахунок країн, що
розвиваються, неможливо угадати всю можливу катастрофічність подібного
розвитку подій.

Більшість економістів сходяться в тім, що визначальне значення в рішенні
проблеми бідності і відсталості має розробка в країнах ефективних
національних, що розвиваються, стратегій розвитку, що спираються на
внутрішні економічні ресурси на основі комплексного підходу. При такому
підході як передумови для створення сучасної економіки і досягнення
стійкого економічного росту розглядаються не тільки індустріалізація і
постиндустриализация, лібералізація господарського життя і перетворення
аграрних відносин, але і реформа утворення, поліпшення системи охорони
здоров’я, зм’якшення нерівності, проведення раціональної демографічної
політики, стимулювання рішення проблем зайнятості.

Однак багато країн, що розвиваються, (особливо найменш розвиті) не
можуть цілком змінити своє положення без міжнародного сприяння рішенню
проблеми відсталості.

Воно здійснюється, насамперед, по лінії так називаної офіційної допомоги
розвитку з боку розвитих країн у виді надання фінансових ресурсів. Для
самих бідних країн (а саме вони є головними одержувачами цієї допомоги)
офіційна допомога розвитку складає більш 3% стосовно їхній ВВП, в Ом
числі для країн Тропічної Африки – навіть більш 5%, хоча в розрахунку на
кожного жителя цього регіону це всего 26 доларів у рік (1996 р.).

Ще великі можливості для подолання відсталості забезпечують приваблювані
іноземні приватні інвестиції – прямі і портфельні, а також банківські
позики. Приплив цих фінансових ресурсів у країни, що розвиваються, росте
особливо швидко і є в даний час основою зовнішнього фінансування країн
третього світу. За даними МВФ, у 90-і рр. чистий приплив усіх фінансових
ресурсів (тобто за винятком платежів по них) у країни, що розвиваються,
складав щорічно від 114 до 229 млрд. доларів. Однак ефективність усіх
цих фінансових потоків найчастіше зводиться на немає корумпованістю і
простим злодійством, досить широко розповсюдженими в країнах, що
розвиваються, а також неефективністю використання одержуваних засобів.

3. Ресурсна проблема, проблема нераціонального природокористування

Планета Земля має великі водні, рослинні, мінеральні та інші ресурси.
Але вони не безмежні. Потреби людини в сировині, паливі безперервно
зростають. Промислові підприємства використовують воду, сировину,
паливо, кисень повітря в зростаючих обсягах. Ступінь використання
природних ресурсів визначається не стільки їх природними властивостями,
скільки соціально-економічними потребами.

Запаси мінерально-сировинних ресурсів, особливо тих, що знаходяться в
надрах землі, як уже зазначалося, не безмежні і практично
невідновлювані. Прогнози на перспективу про можливі запаси мінеральної
сировини оцінюються фахівцями досить неоднозначне. Наприклад, для
розвинутих країн і країн, що розвиваються, починаючи з 2000 року,
запасів вугілля, залізної, марганцевої та хромової руд, фосфатної
сировини та калійних солей при споживанні на сучасному рівні має
вистачити ще на 100-300 років. Запасів поліметалічних руд, що містять
нікель, кобальт, вольфрам, молібден, мідь, свинець, цинк, олово, а також
азбесту, самородної сірки залишається тільки на 30-60 років. Якщо
врахувати прогнозові запаси, то час повного вичерпання мінеральних
ресурсів відсувається на більш тривалий термін.

Із загальних запасів води на Землі (1386 км3) 96,5 % припадає на води
Світового океану. Об’єм підземних вод становить понад 23 400 тис. км3, в
льодовиках міститься 24 064 тис. км3, в озерах — 176 тис. км9, в болотах
— 11,5 тис. км3, в річках — 2,12 тис. км3. Але прісної води тільки 2,5 %
усієї води на Землі, до того ж понад 2/3 її законсервовано в льодовиках
та сніжниках. Використовується ж тільки 0,0002 % загальних запасів
прісних вод. У багатьох районах великі річки та озера знаходяться на
порівняно мало освоєних територіях. Наприклад, Амазонка, річки Росії та
Канади, що впадають в Північний Льодовитий океан.

Проблема нестачі води в густозаселених регіонах Землі пов’язана також із
значним забрудненням вод річок та озер в результаті господарської
діяльності. Брудна вода стає непридатною для пиття, використання в
побуті, зрошення сільськогосподарських земель та використання в
промисловості. Процес забруднення вод особливо інтенсивно розвивається в
останні 20-30 років. До цього проблеми, пов’язані з забрудненням вод,
мали локальний характер. Можна сказати, що на очах одного покоління
виникла одна з найбільших проблем людства — проблема води, яка охоплює і
ц комплексне використання та охорону.

Земельні ресурси — землі, що використовуються або можуть бути
використані в різних галузях національної економіки; вид відновлюваних
природних ресурсів,

що характеризуються територією, якістю грунтів, кліматом, рельєфом,
гідрологічним режимом, рослинністю тощо. Земельні ресурси — основа
розміщення господарських об’єктів, головний засіб виробництва в
сільському, лісовому та інших господарствах, де використовується і
відіграє роль родючість грунтів. Земельний фонд становить 133,9 млн км»,
або 26,3 % загальної площі планети Земля. Сільськогосподарськими землями
(включаючи ріллю, луки, пасовища, сади, плантації) зайнято близько 35 %,
лісами та чагарниками — понад 30 %, населеними пунктами, промисловістю
та транспортом — 3 % земельного фонду світу. У світі нині розорано і
обробляється 10,8 % загальної площі земельних ресурсів, зайнято луками
та пасовищами 23,2 %, загальна площа сільськогосподарських угідь
становить 34 % (мал. 7). Тенденція зростання кількості населення і
зниження землезабезпеченості загострюють необхідність розширення
загальної площі сільськогосподарських земель. За останнє десятиліття їх
площа зросла в світі на 360 млн гектарів.

Відтворення ґрунтового покриву відбувається дуже повільно, зі швидкістю
0,2-2 см за 100 років, тобто на утворення мінімально необхідного для
землеробства шару грунту потужністю 18 см потрібно 1000 років. Головна і
найбільш серйозна проблема — опустелення земель через вирубування лісів,
знищення природного покриву, розорювання, неправильну експлуатацію,
надмірне випасання худоби, а також внаслідок промислового забруднення
грунтів і водойм, що негативно позначається на рослинному покриві. За
даними 00Н, понад 40 % земної поверхні стали пустелями або перебувають
під загрозою опустелення.

Як приклади деградації навколишньої природного середовища в результаті
нераціонального природокористування можна привести збезлісення і
виснаження земельних ресурсів. Процес збезлісення виражається в
скороченні площі під природною рослинністю і насамперед лісовий. За
деякими оцінками, у період виникнення землеробства і скотарства лісами
було покрито 62 млн. км2 суші, а з урахуванням чагарників і перелісків –
75 млн. км2 , чи 56% усієї її поверхні. У результаті триваючого вже 10
тис. років зведення лісів їхня площа скоротилася до 40 млн. км2, а
середня лісистість – до 30%.

Однак при порівнянні цих показників потрібно мати на увазі, що
незаймані, не торкнуті людиною лісу займають у наші дні лише 15 млн.
км2 – у Росії, Канаді, Амазонии. У більшості інших районів усі чи майже
всі первинні ліси були замінені вторинними. Тільки в 1850 – 1980 р.
площі лісів на Землі скоротилися на 15%. У закордонній Європі до VII в.
лісу займали 70 – 80 % усієї території, а в даний час – 30 – 35 %. На
Російській рівнині на початку XVIII в. лісистість складала 55%, тепер –
тільки 30%. У великих масштабах зведення лісів відбулося також у США,
Канаді, Індії Китаї, Бразилії, зоні Сахеля в Африці.

В даний час зведення лісів продовжується швидкими темпами: щорічно
знищується більш 20 тис. км2. Лісові масиви зникають у міру розширення
запашки землі і пасовищ, росту заготівлі деревини. Особливо загрозливе
знищення склалося в зоні тропічних лісів, де, за даними Продовольчої і
сільськогосподарської організації ООН (ФАО), у середині 80-х рр. щорічно
знищувалося 11 млн. га лісів, а на початку 90-х рр. – приблизно 17 млн.
га, особливо в таких країнах, як Бразилія, Філіппіни, Індонезія,
Таїланд. У результаті за останні десятиліття площа тропічних лісів
зменшилася на 20 – 30%. Якщо ситуація не зміниться, то через піввіку
можлива їхня остаточна загибель. Тим більше що тропічні ліси вирубуються
зі швидкістю, що у 15 разів перевищує їхнє природне відновлення. Ці ліси
називають «легенями планети», оскільки з ними зв’язане надходження кисню
в атмосферу. У них зосереджено більш половини усіх видів флори і фауни
Землі.

Деградація земельних ресурсів у результаті розширення землеробства і
тваринництва відбувалася протягом всієї історії людства. По підрахунках
учених, у результаті нераціонального землекористування людство в ході
неолітичної революції уже втратило 2 млрд. га ніколи продуктивних
земель, що значно більше всієї сучасної площі ріллі. І в сьогоденні в
результаті процесів деградації ґрунту щорічно зі світового
сільськогосподарського обороту вибуває близько 7 млн. га родючих земель,
що утрачають своя родючість і перетворюються в пустищі. Утрати ґрунту
можна оцінити не тільки по площі, але і по вазі. Американські вчені
підрахували, що тільки орні землі нашої планети щорічно втрачають 24
млрд. тонн родючого ґрунтового шару, що рівнозначно знищенню всього
пшеничного пояса на півдні-сході Австралії. До того ж більш 1/2 усіх цих
утрат наприкінці 80-х рр. приходилося на чотири країни: Індію (6 млрд.
т), Китай (3,3 млрд. т), США (3 млрд. т), і СРСР (3 млрд. т).

Найгіршим образом впливає на ґрунт водяна і вітрова ерозія, а також
хімічна (засмічення важкими металами, хімічними сполуками) і фізична
(руйнування ґрунтового покриву при гірських, будівельних і інших
роботах) деградації. До причин деградації насамперед відноситься
надмірне пасовищне скотарство (перевипас худоби), найбільш характерне
для багатьох развивающихся країн. Важливу роль грають тут також
збідніння і вимирання лісових масивів і сільськогосподарська діяльність
(засолення при зрошуваному землеробстві).

Процес деградації ґрунтів особливо інтенсивно протікає на посушливих
місцях, що займають близько 6 млн. км2, і в найбільшій мері присущ Азії
й Африці. У межах посушливих земель розташовані і головні райони
опустинивания, де перевипас худоби, зведення лісів і нераціональне
зрошуване землеробство досягли максимального рівня. За існуючими
оцінками, загальна площа опустинивания земель у світі складає 4,7 млн.
км2. У тому числі територія, на якій відбулося антропогенне
опустинивание, оцінюється в 900 тис. км2 . Щорічно вона приростає на 60
тис. км2 . В усіх великих регіонах світу найбільш піддані опустиниванию
пасовищні землі. В Африці, Азії, Північній і Південній Америці,
Австралії й у Європі опустиниванием порушене близько 80% усіх пасовищ,
розташованих у посушливих районах. На другому місці знаходяться
незрошувані оброблювані землі в Азії, Африці і Європі.

Висновки

В останній третині ХХ ст. людство усвідомило, що на світовий
господарський розвиток усе більший вплив стали робити специфічні
проблеми, що одержали назву глобальних, а в науковий побут був уведений
термін «глобалистика» як специфічний напрямок міжнародних економічних
досліджень.

Особливий набір таких специфічних ознак, як загальносвітовий характер,
що загрожує розвитку людства, терміновість і невідкладність рішення,
взаємозв’язок і необхідність уживання заходів з боку усього світового
співтовариства, дозволили виділити в категорію глобальних наступні
проблеми: подолання бідності і відсталості, світу і демілітаризації,
продовольчу, екологічну, демографічну.

Світовий економічний і політичний розвиток у 70 – 90-і рр. принесло
розуміння того, що набір глобальних проблем не є чимось не підданим
змінам. З часом змінюється наповнення і розуміння старих глобальних
проблем, визнається поява нових, що переростають у глобальні.

В даний час визнається, що крім чисто економічного, глобальні проблеми
роблять колосальний політичний вплив на життя сучасної цивілізації і,
будучи тісно переплетеними, у своєму рішенні вимагають зімкнення зусиль
усього людства.

Розвиток сучасної світової економіки, перехід до постіндустріальної
стадії розвитку вносить корективи в пріоритетність глобальних проблем.
Від цього вони не стають менш важливими, однак людство обмежене у своїх
фінансових можливостях, що воно може виділити для рішення глобальних
проблем. Цей стримуючий фактор цілком може бути переборенийі не шляхи
пошуку політичних рішень проблеми і прояви політичної волі окремих
держав до налагодження діючого міжнародного співробітництва в рішенні
глобальних проблем.

Список використаної літератури

Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1994. –
336 с.

Задоя А.О., Петруня Ю.Є. Основи економічної теорії ( Вправи для
студентів). – Київ: “Знання”, КОО, 1998. – 117 с.

Камаев В.Д. Экономическая теория. – Москва: ИМПЭ, 1998. – 640

Камаев В.Д. Учебник по основам экономической теории. – Москва: ВЛАДОС,
1997. – 375 с.

Климко Г.М., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії. – Київ: Вища
школа, 1998. – 396 с.

PAGE

PAGE 12

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *