Довгі хвилі в економіці та їхній вплив на структуру суспільного виробництва (реферат)

Реферат на тему:

Довгі хвилі в економіці та їхній вплив на структуру суспільного
виробництва

Довгострокові циклічні коливання в економіці були виявлені
вченими-економістами ще у другій половині XIX ст. Англійський економіст
У. С. Джевонс у 1879 р. опублікував статистичний ана-ліз, в якому була
обгрунтована наявність поряд із середніми та короткостроковими циклами
довготривалих коливань ділової ак-тивності. Про існування довготривалих
циклів писали в своїх робо-тах М. І. Туган-Барановський, К. Каутський,
В. Парето та ін. Ство-рення наукової теорії довгих хвиль пов’язане з
ім’ям російського вченого М. Д. Кондратьєва, який на початку 20-х років
XX ст. опуб-лікував ряд важливих теоретичних досліджень з цієї проблеми.
Тео-рія довгих хвиль Кондратьєва, що ввійшла у світову економічну
літературу як видатне відкриття XX ст., суттєво вплинула на по-дальший
розвиток цього напряму теоретичної думки, хоч доля її автора,
репресованого у 1931 р., була трагічною.

У наступні роки теорія довгих хвиль отримала своє продовжен-ня в роботах
таких видатних учених, як Й. Шумпетер, С. Кузнець, К. Кларк, П.
Самуельсон, П. Боккаро, Л. Фонтвейєн, Т. Кучинський та ін.

Найважливішою в теорії довгих хвиль є проблема наукового обгрунтування
їхньої матеріальної основи. Думка вчених з цього питання неоднозначна.
Деякі з них виходять з того, що довготри-валі цикли відбуваються під
впливом зовнішніх факторів розвитку.

У. С. Джевонс, наприклад, пов’язував формування довготривалих циклів і
економічних криз з періодичністю зміни плям на Сонці та їхнім впливом на
сільськогосподарське виробництво, а вже через Це — на чергування фаз у
підприємницькій діяльності.

На протилежність такому підходу у теорії М. Д. Кондратьєва довготривалі
цикли зумовлені внутрішніми факторами економіч-ного зростання. Вони
безпосередньо пов’язуються з циклічністю в розвитку виробничих сил
суспільства, насамперед з їхньою най-революційнішою частиною — засобами
праці. Близька до теорії М. Д. Кондратьєва позиція Й. Шумпетера, який
вважав, що голов-ну роль у механізмі довгих циклів відіграють хвилі
технічних но-вовведень і відповідні зміни інноваційної активності
підприємців.

Матеріальну основу довгих хвиль становить структурне онов-лення
технологічного способу виробництва. Здійснюється воно двома шляхами:
по-перше, еволюційно, коли поліпшуються і Вдосконалю-ються існуючі
технології; по-друге, революційне, коли відбувають-ся якісні зміни в
матеріалізації наукових знань.

Ці два шляхи доповнюють і замінюють один одного. Еволюцій-ний шлях дає
змогу використати потенціал існуючих технологій і підготувати умови для
стрибка в їхньому розвитку. Технічні рево-люції означають перехід до
нових технологічних принципів, які потім розповсюджуються еволюційно.
Загальнотехнічні революції стають стрижнем революції в продуктивних
силах. Одночасно здійсню-ються стрибки і в розвитку людини як головної
продуктивної сили, в зростанні ефективності та продуктивності її праці.

Циклічне оновлення технологічних структур продуктивних сил суспільства
періодично повторюється, але, врешті-решт, циклічний розвиток
продуктивних сил здійснюється під впливом економічних факторів.
Інтенсивність науково-технічних відкриттів і винаходів, писав з цього
приводу М. Д. Кондратьєв, є функція запитів еконо-мічної дійсності й
попереднього розвитку науки і техніки. Сам роз-виток науки, підкреслював
він, включається до закономірного про-цесу економічної динаміки’. Це
означає, що аналіз довгих циклів не може бути обмежений лише аналізом
циклічності технічних коливань. Він обов’язково повинен включати в себе
також аналіз змін в організаційно-економічній структурі суспільства та
розвитку форм власності.

Починаючи з першої промислової революції кінця XVIII — першої третини
XIX ст. якісні стрибки у зміні базисних поколінь машин і технологій
здійснюються у часових межах 40-50-60 ро-ків. У цих самих межах і під
впливом тих самих матеріально-технічних і економічних факторів
здійснюються і довготривалі еконо-мічні цикли. З часів першої
промислової революції і до середини XX ст. було три довгих цикли. З
початком сучасної науково-техніч-ної революції розпочався четвертий
цикл, який триває і тепер.

У структурі довготривалих циклів виділяють два етапи розвит-ку —
низхідну і висхідну хвилі, або фази. Звідси цикл також має дві фази.

Низхідна фаза великого циклу — період зміни базисних техно-логій і
технологічних структур виробничої системи суспільства — триває 20-25
років. У цей час відбуваються гострі економічні кри-зи малих і середніх
циклів. Один з них утворює вихідний пункт для найбільших вкладень у
технічні вдосконалення, які були накопичені попереднім розвитком. Він
також бере на себе найбільше наванта-ження в перебудові економічної
структури суспільства, яка адек-ватна технологічному оновленню
виробництва.

gd[

gd[

ів новій технології. Це криза 1873 р., яка завершила епоху так званої
вільної конкуренції й поклала початок формуванню нової фази в розвитку
підприємництва — монополі-стичної. Це й криза 1929-1931 рр., яка стала
вихідним пунктом фронтального розповсюдження державно-монополістичної
струк-тури підприємництва. Це також криза 1974-1975 рр., з якою
пов’язаний розвиток транснаціонального підприємницького сус-пільства.

Висхідна фаза великого циклу — період тривалого піднесення економічного
та науково-технічного розвитку суспільства. Він три-ває від 25 до 30
років. У цей час не виключені й циклічні кризи, пов’язані з оновленням
виробничих фондів. Розвиваються вони, як правило, на рівні високої
кон’юнктури.

Період «високого піднесення» — це період масового розповсю-дження нових
технологій, зародження і розвитку нових провідних або навіть базових
галузей економіки. В цій фазі відкриваються додаткові можливості для
отримання прибутку, розширення інвес-тиційного процесу, залучення у
виробництво додаткової робочої сили, зростання заробітної плати.

У той самий час з просуванням економіки до верхньої точки великого циклу
в народному господарстві починають нагромаджу-ватися й протидіючі
тенденції. Зростання органічної будови вироб-ництва посилює дію
тенденції норми прибутку до зниження. Зрос-тає напруга на ринку
позикового капіталу, підвищуються відсот-кові ставки. Нагромаджуються
інші суперечності, які вже немож-ливо розв’язати на еволюційній основі
технологічного оновлення виробництва. Починається глибока криза, яка є
початком нової, низхідної, фази великого циклу.

Поряд із створенням наукових основ довгострокового прогнозу-вання
економічної структури суспільства теорія довгих хвиль дає змогу виявити
також фундаментальні закономірності розвитку тієї чи іншої економічної
системи. Взаємозалежність між зміною ба-зисних технологій (великих
циклів) і глибинною перебудовою ви-робничих відносин, наприклад
підприємницького виробництва, має такий вигляд: першому технологічному
циклу (довгій хвилі) відпо-відає домонополістичне підприємництво,
засноване на вільному рин-ково-конкурентному механізмі; другій довгій
хвилі — монополіс-тичне підприємництво з ринково-конкурентним
господарським механізмом, який монополістичне регулюється; третій хвилі
— пе-ріод державно-монополістичного підприємництва з
державно-моно-полістичним конкурентно-ринковим механізмом
господарювання.

Урахування об’єктивної взаємозумовленості довгих циклів у роз-витку
технологічного способу виробництва і відповідного оновлен-ня економічної
структури суспільства дає можливість наукового обгрунтування сучасного
етапу підприємницького виробництва. Його початок припадає на другу
половину 70-х років. У економіч-ній літературі його називають
транснаціональним.

Основою структурної перебудови виробничої бази транснаціо-нального
капіталу є новий цикл науково-технічної революції, який почався
наприкінці 70-х років. Цей цикл грунтується на широкій
інтернаціоналізації структури відтворення, розвитку ресурсозбері-гаючих
технологій, електронній автоматиці, біотехнології, інфор-матиці. За
прогнозами вчених, він триватиме до другого десятиліт-тя наступного
століття. Вважається, що нинішній цикл завершить індустріальний тип
розвитку загальноісторичного процесу. На змі-ну йому прийде
постіндустріальна цивілізація. Цим визначається особлива складність
(суперечливість) сучасної виробничої структу-ри економічно розвинутих
країн. Вона має перехідні від індуст-ріальної до постіндустріальної
структурні характеристики.

Великі цикли притаманні як країнам з розвинутою ринковою економікою, так
і країнам командно-адміністративної системи. Гли-бина кризових потрясінь
економіки колишнього СРСР і східноєв-ропейських країн, яка припала на
другу половину 80-х — початок 90-х років, зумовлена не тільки
деформаціями командно-адміні-стративної системи. Ці економічні
потрясіння були пов’язані з не-обхідністю докорінного технологічного
переозброєння виробництва, викликаного новим етапом науково-технічної
революції.

На відміну від промислове розвинутих ринкових країн, де цик-лічні
фактори довгих хвиль виявилися в середині 70-х — на почат-ку 80-х років,
часові межі в країнах командно-адміністративної сис-теми зсунулися
приблизно на десятиліття. Головним фактором цього відставання став більш
низький рівень розвитку техніки і технології. Отже, існує й об’єктивна
зумовленість спільності ряду пере-творень механізмів управління,
організаційно-економічних струк-тур і форм власності у країнах з різним
економічним устроєм. Питання не в самій проблемі, а у формах і методах
її розв’язання.

Щодо України, то тут глибока економічна криза не є ні цикліч-ною, ні
довгохвильовою. Вона є частиною всеохоплюючої кризи, яка витікає з:
по-перше, структурної трансформації народногоспо-дарських пропорцій у
зв’язку з розпадом колишнього єдиного вироб-ничого простору в рамках
СРСР і порушенням колишніх виробни-чих зв’язків та нестворенням
відповідних економічних; по-друге, трансформації економічної системи в
цілому та, по-третє, з прак-тичної некерованості цими трансформаційними
процесами на мак-рорівні в умовах, коли національна держава тільки
формується.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *