1. Поняття земельної ренти. Оренда. 2. Види земельної ренти. 3. Ціна землі (контрольна)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Політична економія”

План

1. Поняття земельної ренти. Оренда

2. Види земельної ренти

3. Ціна землі

1. Поняття земельної ренти. Оренда

Рентні відносини – відносини між економічними суб’єктами стосовно
застосування у виробництві фактора землі і одержання доходу у формі
ренти.

Економічну природу рентних відносин намагались з’ясувати кілька поколінь
вчених-теоретиків. Найбільш відомі теорії земельної ренти і рентних
відносин розроблені у рамках класичної, марксистської і неокласичної
концепцій.

У представників класичної політичної економії не існувало єдиної думки
стосовно природи рентних відносин і земельної ренти. Зокрема, А. Сміт
розглядав ренту надлишком вартості над заробітною платою робітника і
середнім прибутком фермера-орендаря. Цей надлишок виплачувався
землевласникові. Водночас Сміт, услід за французькими фізіократами ,
трактував ренту продуктом природи, який залишається після відрахувань і
заміщення всього того, що створено людиною.

Д. Рікардо, один із послідовників Сміта, розглядав ренту частиною
продукту землі, яка виплачується землевласнику як компенсація за
використання його землі як сили природи. Водночас він будував свою
теорію ренти на засадах теорії трудової вартості. Джерелом ренти,
наголошував він, е не сама природа, а праця, якій сили природи на кращих
і середніх (за урожайністю і місцезнаходженням) ділянках сприяють
підвищенню продуктивності. Саме внаслідок цього виникає надлишок над
середнім прибутком, оскільки вартість продукту сільськогосподарського
виробництва визначається затратами праці на гірших ділянках. Рікардо
вважав, що причиною зростання ренти є необхідність залучати до
господарського обороту усе гірші і гірші землі.

Рікардо, як і за півстоліття до нього Сміт, вважав, що носіями рентних
відносин виступають три групи економічних суб’єктів — землевласники,
підприємці-орендарі і наймані робітники. З рікардіанської теорії ренти
можна зрозуміти, що рентні відносини — це відносини експлуатації
найманої праці.

Сучасник Рікардо, інший послідовник економічного вчення Сміта,
французький дослідник Ж.Б.Сей у своїй теорії «трьох факторів», про яку
уже йшлося, розглядав ренту доходом від землі, так само, як прибуток і
процент — доходом від капіталу, заробітну плату — доходом від праці. Три
фактора виробництва створюють свої доходи, тому відносини експлуатації
не виникають.

Згідно положень марксистської теорії рентні відносини виникли водночас
із появою і розвитком приватної власності на землю, а рента стала
економічною формою реалізації приватної власності на землю. Вона
існувала ще за умов рабовласництва і феодалізму. При феодалізмі земельна
рента відображала відносини між землевласниками і кріпосними селянами і
виступала формою додаткового продукту, який привласнювався феодалом.
Рента сплачувалась селянами у різноманітних формах, існували
відробіткова, продуктова і грошова рента. Капіталістична земельна рента
відбивала відносини уже між трьома класами суспільства — земельними
власниками, орендарями і найманими робітниками. У цьому випадку вона
сплачується орендарями землевласникам у вигляді грошової орендної плати
за тимчасове користування земельною ділянкою.

К.Маркс виділяв матеріальні умови, що породжують земельну ренту. Вони
виникають із особливих якостей землі як головного засобу виробництва у
сільському господарстві. Однакові за кількістю і якістю затрати живої
праці і капіталу на одиницю земельної площі приносять різний результат
на різних за якістю землях, формуючи неоднакову вартість одиниці
продукту. Водночас потрібно відзначити специфіку ціноутворення на
сільськогосподарські товари. Обмеженість продуктивних земель кращої і
середньої якості змушує використовувати і гірші землі, продукція з яких
е відносно дорожчою. На відміну від інших сфер господарської діяльності,
ринкові ціни на сільськогосподарську продукцію складаються на ґрунті
найгірших умов виробництва. У зв’язку із цим, виробництво
сільськогосподарської продукції на кращих і середніх землях дає змогу
одержати додатковий (надлишковий) прибуток, який і привласнюється
власником землі у вигляді земельної ренти. Рента, за марксистськими
уявленнями, виступає однією із форм (поряд з прибутком і процентом)
додаткової» вартості, створеної додатковою працею найманих робітників і
привласненої земельним власником. Останні, таким чином, є
експлуататорами найманої праці у сільському господарстві разом із
орендарями, котрі привласнюють іншу форму додаткової вартості —
прибуток.

Неокласична школа, на ґрунті критики марксистських поглядів, розширила
розуміння рентних відносин, які, на думку неокласиків, не можна
обмежувати лише послугами землі. Вони розповсюдили принципи формування
ренти на усі види ресурсів, пропозиція яких є обмеженою (фіксованою).

З цих позицій, економічна рента — не просто дохід від виробничого
фактора землі, а дохід від будь-якого ресурсу виробництва, пропозиція
якого є нееластичною. Зокрема, основоположник неокласичного напряму в
економічній теорії А.Маршалл вводить поняття квазіренти для позначення
доходу, який власник обмеженого ресурсу одержує у короткостроковому
періоді від нововведень (інновацій) у виробництво. Квазіренту він
одержуватиме до того часу, поки у довгостроковому періоді не зміниться
обсяг пропозиції, а нововведення не поширяться на усю галузь.

Квазіренту неокласики характеризують як несправедливий додатковий
прибуток у короткостроковому періоді, який одержують внаслідок того, що
не доводиться здійснювати «основні» витрати на придбання засобів
виробництва, тому що вони уже були здійснені попередньо. Якщо людина
володіє виключними природними здібностями і обдаруваннями, які не є
результатом її особливих зусиль чи жертв, здійснених заради майбутніх
вигод, це дозволяє їй одержувати додатковий дохід порівняно із тим, який
очікують звичайні люди за аналогічних витрат праці і капіталу.

Отже, доходи від рідкісних здібностей неокласики розглядають як
квазіренту. Наприклад, оперні співаки чи професіональні футболісти
одержують квазіренту завдяки своїм рідкісним здібностям. Футболіст, що
заробляє 2 млн. доларів на рік, добре грав би і за 50 тис. доларів, якби
це було звичайною ціною за його послуги. Різниця у 1,95 млн. доларів і
буде квазірентою, яку футболіст одержує завдяки нееластичності
(обмеженості) пропозиції гравців його класу.

Отже, економічна рента, за неокласичними уявленнями, — це різниця між
фактичним доходом, який одержує власник виробничого ресурсу, і тим
нормальним доходом, який даний ресурс міг би принести за умов його
альтернативного використання.

Якщо марксистська теорія земельної ренти стверджує, що платність землі є
перешкодою для розвитку продуктивних сил у сільському господарстві і
пропонувала націоналізацію землі, то неокласики підкреслюють позитивний,
з погляду ефективності, характер платності природних ресурсів.
Співвідношення різних рівнів цін на різні чинники виробництва,
наприклад, ставок заробітної плати і ставок орендної плати, дає
виробництву важливу інформацію про найефективніше поєднання праці і
землі при вирощуванні сільськогосподарської продукції. Можна з
упевненістю сказати, що сільське господарство за умов безоплатності
землі у країнах ринкової економіки ніде не досягло б такого високого
рівня пропозиції аграрної продукції, як за нинішніх умов, коли земля
платна.

Оскільки земля є безоплатним даром природи, то з позицій суспільства в
цілому пропозиція землі існуватиме завжди, навіть тоді коли за її
користування рента виплачуватись не буде. З позицій же окремого
підприємця земля має альтернативні варіанти використання: її, скажімо,
можна засіяти пшеницею, а можна й засадити тюльпанами, розбити яблуневий
сад, забудувати житловими будинками чи спорудити на цьому місці велике
підприємство. Тому рентні платежі фермерів, які вирощують зернові
культури, чи інших індивідуальних користувачів виступають витратами, які
необхідні для вилучення землі із альтернативного використання. Поєднання
землеволодіння і землекористування у одній особі при зростанні цін на
сільськогосподарську продукцію не вплине на її фактичні витрати; доходи
такого фермера зростуть навіть за зростання рівня орендної плати. Якщо ж
фермер орендує земельну ділянку, в результаті зростання цін на його
продукцію він може і не одержати вищих доходів, оскільки зросте й рівень
орендної плати, яка для даного фермера є витратами.

Ґрунтовний аналіз рентних відносин вимагає виявити відмінності між
рентою і орендною платою. Орендна плата і рента співпадають, якщо
здається в оренду земля, у яку раніше не здійснювались ніякі
капіталовкладення (інвестиції), тобто не зводились споруди чи будувались
системи іригації та інше. Якщо ж такі вкладення здійснювались, то
орендна плата, окрім ренти, включає у себе виплату процентів на
вкладений капітал, а також амортизаційні відрахування на основні фонди:

Орендна плата = Я + А + г,

де Я—рента;

А — амортизація основного капіталу, переданого в оренду разом

із землею;

r— процент на вкладений капітал.

Включення до складу орендної плати процента і амортизаційних
відрахувань, пов’язаних із зношуванням засобів праці, розміщених на
даній земельній ділянці, і перенесенням їх вартості на створений продукт
зумовлено такими обставинами.

По-перше, якщо на даній земельній ділянці знаходиться яка-небудь споруда
чи будова, що має певну вартість, яка за своєю суттю є матеріалізацією
певної грошової суми, затраченої на її зведення, то її власник міг би
покласти цю суму до банку під певний процент. Однак цю суму він передає
орендареві у матеріалізованій формі — у вигляді споруди. Тому останній
за користування цієї спорудою повинен сплачувати процент власникові
землі.

По-друге, зрозуміло, що дана споруда, як елемент основних фондів,
зношується у процесі її експлуатації, щорічно переносячи частину своєї
вартості на вирощений продукт. Після реалізації цього продукту орендар
зобов’язаний передати власникові споруди цю вартість для формування
амортизаційного фонду, останній призначений для відновлення основного
капіталу (споруди), котрий належить землевласнику, після повного його
зношення.

Після аналізу рентних відносин можна дати визначення ренти.

Земельна рента — це дохід від такого виробничого фактора, я» земля. Його
джерелом є надлишковий прибуток, створений на землі і привласнений її
власниками. Земельна рента є економічною формою реалізації приватної
власності на землю.

2. Види земельної ренти

В економічній теорії нема єдності і стосовно форм земельної ренти Однак
ніхто не заперечує існування диференціальної земельної ренти, умовами
виникнення якої визнаються такі: І

1) мінливість земельних ділянок за їх продуктивністю (якістю),
віддаленістю від ринків збуту продукції;

2) відмінність різних ділянок землі за віддачею від додаткових
інвестицій.

У першому випадку йдеться про мінливість об’єктивного, природного
характеру, а в другому — про штучний характер мінливості, яка
породжується прагненням людини поліпшити фунти, впровадити нові техніку
і технологію, здійснити селекцію тощо. Саме тому й розрізняють два види
диференціальної ренти—першого та другого роду.

Диференціальна рента першого роду виникає внаслідок різної природної
продуктивності чи віддаленості земель і одержується з усіх земельних
ділянок, окрім найгірших по продуктивності і місце розташуванню.

Отже, диференціальна рента ґрунтується на існуванні постійні переваги
(монополії), якою володіють орендарі кращих і середніх земель Якби така
перевага існувала в інших галузях, вона була б тимчасовою, адже
конкуренція її ліквідувала б. Але в сільському господарстві, як і в
інших галузях, пов’язаних з використанням землі як основного засобу
виробництв?, існує специфічний вид монополії — монополії на землю я
об’єкт господарювання, яка й стає причиною існування диференціальної
ренти. Цю монополію здійснює орендар (за угодою про оренду землі), але
ренту привласнює землевласник.

Монополія господарювання на землі передбачає, що земля ресурс обмежений,
кращі землі давно задіяні в господарському обора (я обставина
посилюється дією закону спадної віддачі, який проявляється в зниженні
віддачі додаткових інвестицій в землі Зростання потреб в
сільськогосподарських продуктах змушує залучати оборот все гірші землі,
які визначають граничні витрати виробництв Зростаючі граничні витрати
знаходяться в основі цін продуктів. Той експлуатація решти ділянок,
природна продуктивність яких виш забезпечує отримання додаткового
прибутку, який і стає диференціальною рентою першого роду. що
сплачується в складі, орендної плати орендарем землевласнику. Рента на
найгірших ділянках не утворюється, адже там не виникає надлишкового
прибутку.

Диференціальна рента другого роду утворюється аналогічно – матеріальною
умовою її виникнення є також відмінності в продуктивності земель, але
тепер уже не природної, а штучно створеної за рахунок додаткових
інвестицій. Спільними є ї причина утворення – монополія господарської
діяльності на землі з її впливом на ціноутворення і джерело ренти –
надлишковий прибуток на середніх і кращих землях.

Друга диференціальна рента за сучасних умов, коли здійснюється високо
інтенсивне сільськогосподарське виробництво із значними інвестиціями,
які все зростають, стала основною формою рентного доходу власників
землі.

Існування абсолютної земельної ренти — доходу земельних власників з усіх
без виключення ділянок землі, в тому числі й найгірших — відстоює
виключно марксистська економічна теорія.

Виникнення абсолютної ренти пояснюється існуванням монополії приватної
власності на землю.

Монополія на землю як об’єкт власності стає перешкодою на шляху вільного
переміщення капіталів в сільське господарство, хоча існують значні
стимули щодо цього — відносно нижча фондоозброєність праці в сільському
господарстві зумовлює вищу ефективність застосування капіталу за рахунок
нижчих витрат виробництва. Завдяки обмеженості земель
сільськогосподарські продукти з будь-яких ділянок мають ціну з більшою
часткою прибутку за рахунок нижчих витрат виробництва в порівнянні з
іншими галузями. Утворений надлишок прибутку над середнім прибутком в
економіці перетворюється в абсолютну ренту. З макроекономічної точки
зору, абсолютна рента — своєрідний податок, яким обкладається все
суспільство на користь земельних власників.

Монопольна рента виникає в тому випадку, коли ринкова ціна продукту
перевищує звичайний рівень.

Це стосується товарів, попит на які дуже високий, а виробляються вони на
рідкісних ділянках землі з унікальними властивостями і не можуть
вироблятись деінде (особливі сорти винограду, деревини, деякі фрукти і І
овочі, натуральний каучук, какао, кава, чай. тютюн тощо). Попит на ці
товари завжди вищий від їх пропозиції, що зумовлює утворення монопольно
високої ціни. Надлишок монопольної ціни над звичайним рівнем (наприклад,
ціни на ананаси чи какао з тропічних країн в країнах з помірним чи
холодним кліматом) привласнюється володарем унікальних земель у формі
монопольної ренти.

Земельна рента існує і в добувній промисловості, де також існують два
види монополії на землю. Різні землі відмінні між собою багатством надр
геологічними умовами залягання і якістю корисних копалин, віддаленістю
від місць їх використання. Обмеженість і невідтворюваність природних
ресурсів стає умовою виникнення земельної ренти, адже, ринкова ціна на
них утворюється на основі гранично високого рівня собівартості
(граничного продукту, найнижчого в галузі). Основною формою рентного
доходу тут об’єктивно е перша диференціальна рента.

Строго кажучи, дохід землевласника від землі, багатої надрами, не є
рентою в повному розумінні. Це скоріше плата за право розробки родовищ,
вона е частиною зменшення під дією закону спадної віддачі вартості
рудника чи шахти, які вважаються джерелом багатства в майбутньому, і
виступає компенсацією (дисконтом) цього зменшення.

Рента на будівельні ділянки також визначається існуванням монополії на
землю як об’єкт господарювання. Для земельного власника не існує
принципової різниці, під що він віддає свою землю в оренду — під
кукурудзу чи під будівництво житлових масивів або залізниці, його
цікавить передусім рента — дохід від землі. Величина ренти в будівництві
визначається з того розрахунку, ніби земля використовується ;|
сільськогосподарському обороті.

Рента з будівельних ділянок — це той варіант диференціальне ренти
першого роду, який ґрунтується на відмінностях територіального
розташування земельних ділянок. Тому рента на будівельні майданчика
завжди вища там, де попит на них найбільший. При цьому родючість землі
не відіграє ніякого значення. Зокрема, рентний дохід найбільший у
власників земельних територій, які розташовані в центрах великих міcт де
земля найдорожча (найдорожчою в світі вважається земля в центр Токіо —
японської столиці, де 1 м2 землі коштує близько 2500 дол).

3. Ціна землі

Яка може бути ціна землі в Україні, якщо ми споживаємо (за даними
вибіркового обстеження умов життя домашніх господарств України у 2000
р.) продуктів харчування всього на 13,5 млрд. дол. США (в т.ч. на 3,3
млрд. дол. — вироблено і спожито домашніми господарствами) і
експортовано на 2 млрд. доларів. Причому, за вартістю продукція
переробки (вартість сировини+вартість переробки+ринкова маржа) становить
48,4 відсотка вартості споживчого кошика (враховуючи, що у нас не
розвинута ринкова інфраструктура, вартість сировини становить приблизно
50 відсотків). Тому власне вартість сільськогосподарської продукції, що
вироблена сільськогосподарськими товаровиробниками для кінцевого
споживання, складала 10,2 млрд. дол. (13,5-13,5*0,484*0,5), а з обсягами
експорту (не враховуючи доданої вартості в переробній промисловості) —
12 млрд. доларів. За умови, якби рівень рентабельності досяг 10
відсотків при 30-відсотковій річній позичковій ставці по кредитах ціна
землі склала б 3,6 млрд дол. ((12-12/1,1)/0,3), а в розрахунку на 1 га
ріллі — всього 109 дол. США, або майже в 20 разів менша офіційної ціни
землі.

З ціною землі пов’язаний механізм її застави. Для визначення площі землі
під заставу користуються відомими методичними підходами і формулами, а
саме: Sz=(K*(1+P/100)t)/Vs,

де K — сума кредиту, грн.;

P — річна позичкова ставка, %;

t — термін застави, років;

Vs — ціна 1 га ріллі, гривень.

Перевіримо на реальних (та бажаних) цифрах, чи може бути ціна землі в
сумі 10 тис. грн. за 1 га (Vs =1800 дол. США), якщо запровадити заставу
земельних ділянок. Нехай товаровиробник хоче отримати кредит на суму 1
млн. дол. США через механізм іпотеки землі (K=1 млн. дол.) терміном на 2
роки (t=2) при річній позичковій ставці 30 відсотків (P=30). Тоді
загальна площа під заставою буде складати 939 га ріллі
(Sz=(1000000*(1+30/100)2)/1800). Визначена під заставу площа ріллі
повинна забезпечити повернення суми кредиту (з відсотками) в розмірі
1,69 млн. доларів. Чи реально це?

Фактично в 2000 р. сільгосптоваровиробниками було одержано всього 7,35
дол. прибутку з 1 га ріллі. Тоді термін повернення кредитів (без
відсотків) складе 245 років (1690000/(7,35*939)). Якщо ж врахувати
обов’язкову необхідність сплачувати відсотки за кредит, то за 245 років
сума сплати боргу (з відсотками) за користування кредитом під заставу
землі складе астрономічну суму — 136 з 32 нулями
(1000000*(1+30/100)245). Навіть якби кожний наш гектар ріллі давав по
100 дол. прибутку (200 відсотків рентабельності при виробництві зернових
і 250 — соняшнику), то термін повернення боргу (використовуючи 939 га
ріллі під заставою) склав би 18 років (1690000/(100*939)), а сума сплати
боргу — 200 млн. дол. (1000000*(1+30/100)18). При зменшенні позичкової
ставки до 10 відсотків термін окупності кредитів не зміниться. Всього
на-всього загальна площа під заставою зменшиться до 735 га ріллі, а борг
за 245 років складатиме дещо нижчу, але також астрономічну суму — 97 з
20 нулями.

Якби оцінка землі були проведена за доходністю виробництва, яка є
похідною від фактичного рівня споживання та експорту
сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, тоді загальна
площа під заставою складала б 15,5 тис. га ріллі
(Sz=(1000000*(1+30/100)2)/109). Ця площа ріллі при рівні фактичної
прибутковості (7,35 дол. з 1 га) забезпечить повернення суми кредиту (з
відсотками) в розмірі 1,69 млн. дол. за 14,8 років. Протягом цього
терміну сума боргу за користування кредитом під заставу землі склала б
82,7 млн. дол. (1000000*(1+30/100)14,8). При умовному рівні
прибутковості (100 дол. з 1 га) термін повернення кредиту становитиме
всього 1,09 роки, а сума сплати боргу (з відсотками) — 2,25 млн.
доларів.

Одна із ключових проблем аграрної реформи — створення ринку землі. Новий
Земельний кодекс до 1 січня 2005 р. забороняє продаж земельних часток
(паїв) та сільськогосподарських угідь призначених для товарного
сільськогосподарського виробництва навіть співвітчизникам До 2005 р.
створиться нормальний земельний ринок з визначенням нормальної реальної
ціни на землю (під словом реальність розуміється ціна на рівні 2-10 тис.
дол. за 1 га ріллі) і тому загроза втрати землі селянами є
безпідставною.

На наш погляд, ринкова ціна землі в 2005 р. залишиться на рівні реальної
в 2000 р. (109 дол.) і не досягне вона розміру офіційної ціни (1800 дол.
за га ріллі). Причина дуже проста — зростання ціни землі залежить від
обсягів реалізації продукції та сукупних доходів населення. А оскільки
щорічні максимальні темпи зростання валового внутрішнього продукту (а
відповідно і сукупних доходів) у розвинутих країнах досягали лише 5
відсотків (у постійних цінах, тобто з поправкою на інфляцію), то
підвищення рівня внутрішнього споживання продуктів харчування у нашій
країні за 5 років може досягти 2,55 млрд. дол. (5*5*10,2/100) або
збільшиться всього на 21 відсоток (2,55/12*100) по відношенню до всього
обсягу реалізації (10,2 млрд. дол. — вартість продукції. Звідси ринкова
ціна ріллі у 2005 р. складатиме всього 132 дол. США (109*121/100).

Як бачимо, для того, щоб підняти ціну землі в 2005 р. до бажаного рівня
(1800 дол. за 1 га) залишається суттєво збільшити експорт продукції.
Зразу ж відмітимо, що по мірі зростання обсягів експорту і підвищення
дохідності агропромислового комплексу позичкова ставка буде зменшуватися
(наприклад, до 10 відсотків), так як зростатиме конкуренція серед банків
кредитувати дохідне сільське господарство з 100-відсоткою гарантією щодо
вчасного повернення кредитних коштів.

Спробуємо визначити, при якому обсязі експорту ціна землі в Україні
досягне 1800 дол. за 1 гектара ріллі. Для цього формулу ціни землі
запишемо наступним чином: S*Vs = (Q — Q/R)/Р і перетворимо її в
наступну: Q= (S*Vs*Р/100)/((R-1)/R),

де Q — обсяг реалізації (внутрішнє споживання+експорт), млрд. дол. США;

Vs — ціна 1 га ріллі (Vs=1,8 тис. дол.);

S — площа ріллі (S =33), млн. га;

R — коефіцієнт рентабельності виробництва (R=1,2);

P- річна позичкова ставка (P=10);

S*Vs — загальна вартість ріллі, млрд. дол.;

(Q — Q/R) — прибуток сільськогосподарських товаровиробників, млрд.
доларів.

Звідси Q=(33*1,8*10/100)/((1,2-1)/1,2)=35,64 млрд. доларів, включаючи
14,55 млрд. дол. внутрішнього споживання (12+2,55). Прибуток склав би
5,94 млрд. дол. (35,64-35,64/1,2). Виходить, що для підняття ціни землі
до 1800 дол. необхідно експорт збільшити до 21,1 млрд. дол.
(35,64-14,55) або в 10,5 раза порівняно з 2001 роком.

Як бачимо, невтішними будуть починання з іпотеки землі, що базуються на
бажаній, а не реальній ціні землі. Реальною буде застава землі за ціною
в середньому 100-150 дол. за 1 га, а тому сума кредитів буде незначною.

Нам залишилося зробити те, що робили (і роблять) інші розвинуті країни:
постійно працювати над проблемами визначення порівняльних переваг з
іншими країнами-сусідами (потенційними імпортерами) щодо виробництва
конкурентної продукції, їх потреб в продукції відповідної якості та
асортименту і на їх основі — розробити стратегію експортної експансії
АПК і проводити постійний моніторинг її виконання.

Зміни у дохідності населення (а відповідно рівнів споживання), їх
уподобань, втрата або освоєння нових ринків збуту продукції весь час
будуть призводити до змін дохідності підприємств, регіонів тощо, а
відповідно як похідна буде коливатися і ціна землі. Тобто, повинна бути
система відстеження за зміною визначених параметрів на продовольчих
ринках і на їх основі проводити постійні перерахунки ціни землі за
природно-кліматичними, технолого-економічними (витратами ресурсів
залежно від комплексу нормоутворюючих чинників) та
соціально-демографічними (щільність населення, структура за віком тощо)
ознаками.

Використана література

Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: ІЗМН, 1997. – 302 с.

Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 528
с.

Борисов Е.В. Экономическая теория. – Москва: Юрайт, 1998. – 478

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. –
Київ: Вища школа, 1995. – 471 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *