Реферат на тему:
Поліпшення використання та охорони земельних угідь
Для того щоб запобігти негативним наслідкам осушувальної меліорації й
усунути їх, слід провести реконструкцію і відновлення осушувальних
систем, які стали непридатними для використання або не відповідають
сучасним технічним вимогам. На мінеральних перезволожених землях слід
ширше використовувати гончарний, пластмасовий та інші види закритого
дренажу. Для максимального використання родючості осушених земель
необхідно, щоб 75% з них мали закритий дренаж і 90% були забезпечені
двостороннім регулюванням водного режиму з автоматизованим його
управлінням. Важливе природоохоронне значення мають водозахисні смуги
вздовж рік і водоприймачів, стан яких не завжди задовільний. Особливу
увагу треба зосередити на використанні торфяно-болотних грунтів. Землі з
неглибоким (до 1 м) заляганням торфу доцільно використовувати під
багаторічні трави, з глибиною залягання торфу понад 1 м слід відводити
під посів трав 59— 60%, під просапні — 10—15 і під зернові — 25—30%.
Для зволоження осушуваних земель у маловодні періоди року і запобігання
затопленню при надмірних опадах треба будувати водосховища та інші
джерела зволоження, осушувальні системи, забезпечуючи при цьому
максимальне збереження озер та інших природних водоймищ, а також
екологічну надійність збудованих об’єктів. Для збереження флори і фауни
слід створити всі умови на осушених угіддях. З метою запобігання
негативним наслідкам осушувальної меліорації частину меліоративного
фонду необхідно залишити в первісному вигляді, зберегти в оптимальних
розмірах площу боліт і заболочених лісів. Оптимальне використання боліт
означає максимальне забезпечення їхньої природоохоронної ролі —
стабілізаторів клімату, регуляторів рівня ґрунтових вод, водного режиму
рік і вододжерел.
Для усунення негативних наслідків зрошувальних систем треба зосередити
увагу на їхньому технічному стані, раціональному використанні води і
продуктивності зрошуваних земель. Особливо важливо уникнути
непродуктивного використання води. Сучасні протифільтраційні засоби не
дають змоги повністю усунути фільтрацію води і ліквідувати її негативні
наслідки. До того ж вони вимагають великих капітальних вкладень, а
економічна віддача їх низька.
У раціональному землекористуванні дуже важливе значення має збереження
гумусу, який стимулює розвиток рослин і мікроорганізмів, що беруть
участь у перетворенні мінеральних і органічних речовин у грунтах. При
нинішній паропросапній системі землеробства, недостатньому внесенні
органічних добрив і відносно низькій питомій вазі багаторічних трав у
структурі посівних площ створюються умови для швидкої мінералізації
рослинних решток у грунтах, слабої їх гуміфікації, що супроводжується
зниженням загальних запасів гумусу, виникає загроза деградації грунтів —
погіршення фізичних властивостей, зниження природної родючості й
ефективності використання мінеральних добрив. Вміст гумусу порушується
також внаслідок прибирання гною гідрозмивом. Гноївка за якістю
поступається твердому гною, якщо не застосовуються прогресивні
технології використання, вона нагромаджується у господарствах у
величезних кількостях, забруднює і заражує навколишнє середовище. Через
це питання видалення, переробки, знезаражування, транспортування,
зберігання і використання безпідстилкового гною є дуже важливим.
Бездефіцитний баланс гумусу можна забезпечити, поліпшуючи якість й
ефективність застосування гною для біологізації землеробства, що
визначає виробничу систему, яка частково чи повністю заперечує
використання хімічних речовин (мінеральних добрив, пестицидів,
регуляторів росту). Вона грунтується на використанні таких агротехнічних
прийомів, як сівозміни, застосування гною, сидератів, рослинних решток
та органічних відходів не-сільськогосподарського походження, вирощування
бобових культур, біологічні методи захисту рослин тощо. Прихильники
такого землеробства керуються ідеєю біологічної циклічності органічної
речовини у природі.
Вчені екотоксикологи встановили, що чим вищий вміст у грунті гумусу, тим
менша токсична дія важких металів. У присутності кальцію більшість
важких металів (мідь, цинк, кобальт) переходить у малорухомий стан,
рухомість інших (молібден) зростає. Чим більша ємкість поглинання, тим
менша дія важких металів.
За останні десятиріччя способи внесення добрив майже не змінились. При
мінімальних обробках грунту є потреба у розробці нових методів, які б
забезпечили найвищий коефіцієнт їх використання, знизили витрати на
придбання добрив і запобігли забрудненню навколишнього середовища.
Потребують удосконалення традиційні способи внесення гною врозкид з
наступним приорюванням: навіть при ретельному виконанні усіх операцій
він нерівномірно розподіляється по поверхні ї вглиб орного шару.
Особливо важливим є використання органічних добрив у регіонах, де широко
застосовують .ґрунтозахисну систему землеробства і де неможливо
забезпечити глибоке загортання органічних добрив у грунт.
Регулювати родючість можна з допомогою більш досконалої обробки грунту,
яка сприяє скороченню темпів мінералізації гумусу. Наприклад, зменшення
глибини розпушування і частоти обробки грунту спричинює сповільнення
темпів мінералізації гумусу, тому потреба в органічних добривах
зменшується при цьому на 25% [31].
Хімізація не є єдиним засобом інтенсифікації сільського господарства.
Наша країна серйозно відстає від світової науки у розробці біологічних
методів.
Один з основних засобів у біозахисті є трихограма — рід паразитичних
комах родини хальцид, яких успішно використовують у боротьбі проти
совок, метеликів, плодожерок, листокруток. Водночас у нашій країні досі
невідомий повний набір видів цього роду.
У боротьбі з бур’янами використовують рослиноїдних комах,
перспективність яких полягає у високій специфічності відносно
рослин-господарів, що практично гарантують неможливість переходу їх на
інші види. Вже такі комахи (гербіфаги) застосовуються дроти осоту
польового, багатьох видів будяків, васильків, молочаю, хрестоцвітних,
жовтеців, березки, грициків, хвоща, пирію повзучого, гострецю, навіть
амброзії.
Важливим елементом інтегрованого захисту рослин є біологічний метод,
який включає застосування комах і ентомофагів, яких штучно розмножують у
лабораторних умовах та на біофабриках, а також мікробіопрепаратів
промислового і господарського виробництва. У 1993 p. з допомогою
біологічного методу захищено 14% посівів сільськогосподарських культур
відкритого грунту, які підлягали хімічній обробці проти шкідників.
Значно зменшилося застосування хімічних засобів захисту рослин проти
шкідників зернобобових культур. Завдяки застосуванню бактероденциду
проти мишовидних гризунів скоротилося застосування хімічних зооцидів на
15—18%. Облік мікроспоріозу, ентомофторову й ентомофагів на капустяних
метеликах допомагає обгрунтовано відміняти хімічні обробки на
хрестоцвітних культурах. Таку регламентацію хімічного методу проводять
на посівах гороху, пшениці, при прогнозуванні ентомофторову горохової
зернівки і гранульозу сірої зернової совки.
Один із шляхів підвищення ефективності захисту сільськогосподарських
культур від шкідливих організмів і зменшення забруднення навколишнього
середовища пестицидами — використання засобів, створених на основі
біологічно активних речовин, якими є регулятори росту, розвитку,
розмноження і поведінки живих організмів. Проти комах-шкідників
винайдено і перевірено в дослідах регулятори росту (інгібітори синтезу
хітину), регулятори розвитку і розмноження (гормональні та
антигормональні препарати), регулятори поведінки (феромони й
антифеданти). З цих речовин на практиці застосовуються феромони комах,
які використовуються для нагляду за шкідниками в садах і на
виноградниках, що дає змогу в 2—3 рази зменшити хімічні обробки. У
масштабах країни скорочення лише на один обробіток внаслідок
застосування феромонних вловлювачів економить значну кількість
інсектицидів, дає змогу визначити найефективніші строки хімічних обробок
або при чисельності шкідників, нижчій за економічну межу шкідливості,
відмінити їх ефективність боротьби за рахунок оптимізації строків
обробок підвищується на 20—30% [31].
Серед протиерозійних заходів слід виділити новий технологічний спосіб
обробки грунтів, особливості якого полягають у зменшенні кількості і
глибини обробітку, суміщенні деяких операцій за рахунок збереження на
поверхні землі рослинних решток і стерні, змив і втрати поживних речовин
при цьому зменшуються в 5—10 разів. Мінімальна обробка дає змогу
ефективно боротись з ерозією за рахунок зменшення щільності грунту,
підвищення його гумусованості, поліпшення ґрунтового балансу поживних
речовин і вологи. Особливо істотні результати спостерігаються в
засушливих південних районах України. Поряд з удосконаленням процесу
землеробства мінімальний обробіток дає змогу мати економічний ефект:
енергетичні витрати зменшуються в 2—3 рази, собівартість знижується на
15— 20%, підвищується врожайність. Водночас ця технологія поширена
недостатньо. Причиною такого становища є нестача відповідних машин і
механізмів.
Невиправдано різко скоротились земельні масиви, використовувані під пар.
Збільшення площ під пар зумовлене удосконаленням агротехніки, посівів
інтенсивних сортів, зростанням урожайності. Для деяких засушливих
районів приріст урожайності зернових по чистому пару становив близько
80%.
Багато цінних угідь вибуває через виділення значних територій під
об’єкти промисловості, інфраструктури міст. За всю історію людське
суспільство втратило 200 млн га природних угідь для аграрного
використання. Нині щороку для несільськогосподарських потреб відводиться
5—7 мли га, для індустріальних цілей вилучено близько 50 млн га,
придатних для сільського господарства. На перспективу для
несільськогосподарських користувачів потрібно 19 мли га, в тому числі
30% сільськогосподарських угідь. Найбільші масиви втрачаються при
будівництві гідроелектростанцій, торфяних і гірничорудних розробках.
Площі таких земель у 100 разів перевищують власне площу, зайняту
розробками. Надалі з сільськогосподарського обороту вилучатиметься ще
більше земель, оскільки зростає видобуток вугілля і руди відкритим
способом, будівництво залізниць і автомобільних шляхів, аеродромів,
сховищ, меліоративних систем тощо. Для забезпечення мінімальних потреб
сільської місцевості в дорогах з твердим покриттям їх треба побудувати
близько 400 тис. км.
Науково-технічний прогрес, розвиток промисловості передбачають
інтенсивне використання природної сировини, збільшення видобутку
корисних копалин, що призводить до вилучення з сільського господарства
значних земельних угідь, видозмінює цілі ландшафти. Ерозія грунтів на
великих земельних територіях особливо велика при відкритому способі
видобутку корисних копалин. Згідно з прогнозами, видобуток цим способом
буде збільшуватись. Відповідно зростає й обсяг рекультивації земель,
тобто відновлення родючого шару грунту, рельєфу території,
гідрогеологічних умов, порушених діяльністю людини. Рекультивація земель
є однією з найважливіших проблем землеробства. З допомогою рекультивації
відновлюються землі, що вийшли з обігу. Значний вплив порушених земель
на навколишнє середовище пояснюється тим, що на поверхню виносяться
токсичні породи, запилюється атмосфера, з.міню-‘ ється режим ґрунтових
вод, включаючи глибокі підземні, утворюються значні маси ґрунтового
шару, що накопичується у так званих відвалах. Причому з
сільськогосподарського обігу вилучаються не лише землі, з яких
безпосередньо добуваються корисні копалини, а й площі для складування
пустої породи. В Україні площа рекультивованих земель з 16,3 тис. га в
1980 p. зросла до 22,0 тис. га в 1986 p. і зменшилась до 19,2 в 1990 p.
та 7,9 в 1993 p.
&
их заходів, спрямованих на відновлення ландшафтів і відтворення
родючості земель для використання їх у сільському чи лісовому
господарстві [10, с. 59].
Гірничотехнічну рекультивацію здійснюють підприємства, організації та
установи, в розпорядженні яких перебуває земельна ділянка, біологічну
рекультивацію — землекористувачі за рахунок коштів підприємств,
організацій та установ, що виконували на цих землях роботи, пов’язані з
порушенням ґрунтового покриву. Тому насправді роботи з гірничотехнічної
рекультивації земель виконуються, а передбачена сума грошей за
біологічну рекультивацію, згідно з проектно-кошторисною документацією на
будівництво об’єкта, перераховується землевласнику та землекористувачу,
який повинен виконати ці роботи. На практиці дуже часто землевласники та
землекористувачі біологічної рекультивації не виконують, що позначається
на відновленні біологічної продуктивності порушених земель, а отже, й на
терміні окупності рекультивованих земель, який в середньому становить
7—25 років [10, с. 60].
Темпи рекультивації земель в деяких областях України з різних причин
були недостатніми для своєчасного відтворення, що й затримало повернення
їх колишньому землевласнику і землекористувачу для дальшого використання
за призначенням (табл. 3). Наприклад, на гірничо-хімічному комбінаті в
Дніпропетровській області добувається 45% марганцевої руди від
загального її виробництва в нашій країні. Для видобутку руди комбінату
відведено 11,2^тис. га землі, з яких сільськогосподарські угіддя
займають 10,5 тис. га, а рілля — понад 8 тис. га. Марганцева руда
залягає тут на глибині до 80 м, тому на видобуток 1 т руди припадає 17
м3 породи.
Щоб всю порожню породу складати у відвали заввишки 60—65 м, потрібно
буде вилучити з обігу 11 тис. га чорноземних земель. Але, ‘як показав
досвід, втрати родючого грунту можна звести до мінімуму, якщо родючий
чорноземний шар грунту складувати окремо, наступний шар суглинку та лесу
з глибини до 20 м використати для лісонасаджень, а породу найнижчого
горизонту (з глибини 40—80 м), зовсім непридатну .для землеробства,
використати для заповнення порожніх кар’єрів. При цьому застосовують
двоетапну систему рекультивації. Оскільки в засипаних кар’єрах з часом
земля осідає, виникає необхідність проведення другого етапу
рекультивації. Після проведення робіт першого етапу відновлені землі
передаються сільськогосподарським підприємствам у тимчасове користування
(3—5 років) для посіву багаторічних трав. На другому етапі рекультивації
площу повторно планують, -покривають шаром чорнозему товщею 0,5 м. Такий
грунт потребує внесення добрив. Урожайність багаторічних трав на сіно на
рекультивованих землях становить 45 ц/га, однорічних — 27,5, озимої
пшениці — 34,5, кукурудзи на зерно — 38,2, кукурудзи на силос — 287
ц/га. Термін окупності капітальних вкладень на рекультивацію земель—10
років. Отже, цей природозахисний захід є ефективним не лише з
екологічного, а й з економічного боку.
Основні напрями використання порушених земель після проведення
рекультиваційних робіт: 1) сільськогосподарське використання, що
зумовлює необхідність створення нових ділянок ріллі, сіножатей, пасовищ,
багаторічних сільськогосподарських насаджень; 2) лісове використання,
включаючи створення лісів промислового та цільового призначення
(ґрунтозахисні та водоохоронні насадження); 3) водогосподарське
використання (створення водоймищ різноманітного призначення — для
розведення риби та птиці, організації спорту, відпочинку, зрошування
тощо); 4) рекреаційне використання (парки, зони відпочинку тощо); 5)
використання під житлове та промислове будівництво; 6) віднесення цих
земель у держзапас тощо [10,с.59].
Народногосподарський результат рекультивації порушених земель
включає-такі результати:
виробничий — одержання продукції з відновленої площі. При
відшкодувальному природокористуванні він визначається приростом
показника економічної оцінки земельних угідь. Якщо відповідні оцінки
відсутні, розрахунок робиться за відтвореною продуктивністю відповідних
земель внаслідок рекультивації, визначеною в витратах на відповідну
продукцію з рекультивованих земель;
соціально-економічний — створення сприятливих умов для життєдіяльності
людини та функціонування екологічних систем у районі розміщення об’єктів
рекультивації. У зв’язку з різнобічністю проявів соціально-економічних
результатів і різного ступеня їх залежності від напряму рекультивації
вони об’єднуються в дві групи: середовищезахисні та
середовищеполіпiуючі.
Середовищезахисний результат рекультивації, який прирівнюється до
відшкодованого збитку, завданого навколишньому середовищу внаслідок
порушених земель, визначається природно-технічними умовами порушених
земель, їх розміщенням у різних природних зонах, організацією та
засвоєністю території, ускладненням конфігурації господарських угідь
тощо. Територія, що зазнає негативного впливу від. порушення земель —
зона впливу — визначається для кожного об’єкта рекультивації.
Результат поліпшення стану навколишнього середовища регіону при
рекультивації, відповідно до санітарно-гігієнічних, естетичних,
рекреаційних та інших вимог, враховується соціально-екологічним
коефіцієнтом, диференційованим за типами порушених земель, природними
зонами, напрямами рекультивації. Крім того, вноситься поправка на
освоєність території.
Аналогічно народногосподарському визначається госпрозрахунковий
результат рекультивації. Для підприємств, які використовують
рекультивовані землі, госпрозрахунковий виробничий результат
визначається приростом прибутку від реалізації продукції та послуг, що
їх отримують з цих земель.
Поширенню передових методів рекультивації порушених земель заважає
відсутність науково обгрунтованих _її організаційних, економічних та
юридичних основ. Останнім часом у районах інтенсивного
сільськогосподарського виробництва спостерігається збільшення в
структурі сільськогосподарських угідь питомої ваги ріллі та зменшення
природних земельних угідь. Загальновідомо, що продуктивність ріллі
значно вища, ніж природних кормових угідь. Проте повне розорювання
земель неминуче супроводжується порушенням природної рівноваги, а
природні кормові й лісові угіддя сприяють її збереженню і відновленню.
Забезпеченню оптимальних екологічних умов, захисту грунтів від
руйнування і деградації, які відбуваються під впливом водної та вітрової
ерозії, сприяє дотримання оптимальних пропорцій між ріллею і природними
кормовими угіддями.
Проблемою запобігання забрудненню грунтів займається багато
науково-дослідних інститутів. Складено рекомендації щодо вдосконалення
технології розробки покладів корисних копалин і виробництва, а також
сільськогосподарського освоєння встановлених площ, проведено дослідження
з рекультивації порушених територій, однак вони ще не зкоординовані.
Рівень використання відходів промисловості, а отже, збереження значної
кількості продуктивних угідь від їх складування може бути значно вищим.
Потрібно впроваджувати замкнутий цикл технології виробництва з
мінімальною кількістю відходів. Передовий досвід показує, що комплексне
використання відходів, збагачення вугілля і шахтної породи підвищує
економічну ефективність використання видобутої сировини. Пальне, яке
міститься у відходах, можна газифікувати і використовувати з
енергетичною метою, а мінімальну частину — як сировину для виробництва
будівельних матеріалів і добрив.
Проводячи протиерозійні заходи, слід особливу увагу приділяти приміським
районам. Щоб запобігти подальшому погіршенню грунтів, треба знижувати
кількість промислових викидів в атмосферу, особливо в періоди
несприятливої метеорологічної ситуації. Незадовільний стан грунтів у
зонах розсіювання промислових викидів позначається на
сільськогосподарському виробництві. Так, в умовах перевищення
середньорічної гранично допустимої концентрації пилу в повітрі
відповідно в 2 і 5 разів втрати вирощуваної продукції становлять 1,5 і
6,5%.
Слід розв’язувати питання поліпшення роботи цілих заводів з переробки
осадів стічних вод на якісне органічне добриво. Внесення осадів стічних
вод рекомендується під оранку не частіше одного разу на 2—3 роки. У
перший рік слід вирощувати зернові, технічні та інші культури, крім
овочів. Картопля, вирощена в таких умовах, має підвищений вміст міді,
свинцю, нікелю, хрому та ін. Деякі автори пропонують знезаражувати ці
осади внесенням їх у грунт за допомогою гідробуру. Осад попередньо
центрифугують, фугат вносять у грунт, а знезаражену частину піддають
термічній обробці і вивозять на поля. Розміри майданчиків для мулу при
цьому зменшуються до мінімальних. Зрошувану фугатом площу рекомендується
використовувати під сіножаті та пасовища. Новий спосіб зменшує
забрудненість грунту яйцями гельмінтів на 80—100%.
Одним із заходів запобігання негативним наслідкам від створення великих
водосховищ є дамбування мілководдя з метою осушення рівних підвищених
ділянок. У зв’язку з цим постає питання, якою мірою затоплені грунти
зберегли свою попередню родючість. Ґрунтовий покрив мілководних ділянок
до затоплення дніпровськими водосховищами був строкатий, хоч переважали
грунти високого і середнього рівня родючості, малородючі грунти займали
лише 25% території. Після затоплення кольматація грунту мулистим
матеріалом спостерігається на дуже обмеженій площі під постійним шаром
води. А по всій осушеній зоні, наприклад, Кременчуцького водосховища,
вона охоплює глибини до 3 м, спостерігаються процеси руйнування
(деградації) грунтів, які супроводжуються виносом мулистого матеріалу,
його компонентів [31].
Список літератури
Алимов А. Й., Цемко В. П., Новаторов Й. Й. Зколого-зкономиче-ские
аспекти охраны почв Украннской ССР. К., 1980.
Балацкий О. Ф., Вакулюк В. М., Власенко В. М. Зкология й зконо-мпка. К.,
1986.
Бибьілев С. Н. Зффективность использования природносьірьевих ре-сурсов
агропромьішленного комплекса. М., 1987.
Быстраков Ю. Н., Колосов А. В. Зкономика й зкология. М., 1988.
Веденічев П. Ф., Трєгобчук В. М. Інтенсифікація сільського господарства
і охорона природи. К., 1989. С. Волошин В. В., Еетушевский В. А. НТП:
человек й природа.. К.,1988.
Генсирук С. А. Рациональное природопользование. М., 1979.
Гончар М. Т. Зкологические проблеми сельскохозяйственного про-изводства.
Львов, 1986.
Гутаревич Ю. Ф. Запобігання забруднення повітря двигунами. К., 1982.
Гуцуляк Г. Д. Земельно-ресурсний потенціал Карпатського регіону. Львів,
1991.
Демина Т. А. Учет й HYPERLINK
“http://click02.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyPnOrOGGbZw16NrzN5-G8bYL4*avr
EsK2KOZzi2WXCjzqusODOD5SJDJjqrwo-4xjjRrkmwtzS2HuKYAKl7WetE21xtp8KcuVkcFv
zCeoLNQ2riZVtapU9wQflNnSM6JSi0EUrkmRLxbIAqb-bNJYvLrPgK*xCCAkSDXgrr2dLu1A
FcSBVETUUOAdK8q49I6O1flrD46rp%20” анализ затрат предприятий на
природоохран-ную деятельность. М., 1990.
Добрав Г. М., Перелет Р. А. НТР й природоохранная политика. К., 1986.
Зффективность сельскохозяйственного природопользования/Отв. ред. П. Ф.
Веденичев. К., 1982.
Животноводческие комплекси й охрана окружающей среды. М., 1991.
Забота о земле — залог рационального природопользования. К., 1986.
Іванух Р. А. Охорона і раціональне використання природно-ресурс-вого
потенціалу сільського господарства. К., 1985.
Карнаухова Е. С. Дифференциальная рента й зкологическая оценка земли.
М., 1977.
Кот А. Й. Методические вопросы определения ущерба, наносимого сельскому
хозяйству загрязнением воздушного бассейна//Растения й промышленная
среда. К., 1971. С. III—116.
Ласкорин Б. Н. Проблеми развития безотходных производств. М.,1981.
Леонтьев В. Зкономические зссз. М., 1990.
Мауль Я. Я. Зкономика й зкология. Алма-Ата, 1989.
Методи й практика определения зффективности вложений й новой техники.
Вып. 14. М., 1968.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
