Реферат на тему:
Охорона довкілля – одне з найжиттєвіших завдань людства
Проблема забруднення навколишнього середовища притаманна
багатьом країнам і на сьогоднішній день набула глобального характеру. У
її розв’язанні беруть участь державні, суспільні, а також міжнародні
організації.
XX ст. принесло людству чимало благ, пов’язаних з бурхливим розвитком
науково-технічного прогресу, і в той же час поставило життя на Землі на
грань екологічної катастрофи. Сьогодні у світі існує багато екологічних
проблем, починаючи зі зникнення деяких видів рослин і тварин та
закінчуючи загрозою виродження людської раси.
Зростання населення, інтенсифікація видобутку і викидів, забруднюючих
Землю, приводять до корінних змін у природі і відображаються на самому
існуванні людини. Частина таких змін надзвичайно сильна і настільки
розповсюджена, що виникають глобальні екологічні проблеми. Існують
серйозні проблеми забруднення (атмосфери, води, ґрунтів), кислотних
дощів, радіаційного ураження території, а також втрати окремих видів
рослин і живих організмів, збезлісення і опустелення територій. Проблеми
виникають у результаті такої взаємодії природи і людини, при якій
антропогенне навантаження на територію (його визначають через техногенне
навантаження і щільність населення) перевищує екологічні можливості цієї
території, обумовлені головним чином її природно-ресурсним потенціалом і
загальною сталістю природних ландшафтів (комплексів, геосистем) до
антропогенних впливів.
Значною мірою забруднюють атмосферу автомобільний транспорт, ТЕЦ,
підприємства чорної і кольорової металургії, нафтопереробної;-хімічної
та лісової промисловості. Велика кількість шкідливих речовин в атмосферу
надходить з вихлопними газами автомобілів, причому їхня частка в
забрудненні повітря постійно зростає.
Кінець XX ст. ознаменувався тим, що внаслідок НТР і урбанізації нашої
планети довкілля неухильно погіршується в результаті антропогенної
діяльності, яка піддає його щораз більшій дії фізичних, хімічних і
біологічних навантажень. Люди вже не спроможні адаптуватися до цих
швидких і глобальних змін. Не меншу загрозу для людства несе
антропогенне забруднення компонентів природного середовища. Хімічне,
радіоактивне та бактеріологічне забруднення повітря, води, ґрунту,
продуктів харчування, а також шум, вібрація, електромагнітні поля тощо
викликають в організмах людей тяжкі патологічні явища, глибокі генетичні
зміни. Це призводить до різкого збільшення захворювань, передчасного
старіння й смерті, народження неповноцінних дітей.
Вода також належить до найважливіших факторів навколишнього середовища.
Вона є необхідною для життєдіяльності людини, і тому забруднення її є
причиною багатьох захворювань. Хвороби, які викликаються
бактеріологічним та хімічним забрудненням води, виникають внаслідок
попадання у водойми промислових та сільськогосподарських стічних вод, а
також нечистот населених місць. Найбільшу небезпеку розповсюдження
захворювань водним шляхом представляють кишкові інфекційні захворювання,
зокрема холера, черевний тиф, паратифи, дизентерія, лептоспіроз,
сибірська виразка, туберкульоз. За даними В003, 80% усіх захворювань у
країнах, що розвиваються, пов’язані з недоброякісною
водою і порушенням санітарно-гігієнічних норм. Зараз у світі внаслідок
захворювань, що передаються при споживанні забрудненої води, щоденно
вмирає майже 25 тис. осіб.
Викиди промислових підприємств забруднюють ґрунти свинцем, сіркою,
залізом, цинком, марганцем, хромом, ртуттю, міддю, натрієм, калієм,
магнієм та багатьма іншими інгредієнтами і також стають причиною
отруєння людей через рослинні і тваринні продукти харчування та воду.
Небезпека радіаційного забруднення ґрунтів полягає в тому, що вплив цих
забруднень на організм людини проявлятиметься протягом багатьох
поколінь.
Сучасна соціоекологічна криза, що супроводжується катастрофічним
погіршенням якості життєвого середовища і відповідно до цього зниженням
рівня здоров’я народонаселення Земної кулі, поставила під загрозу не
лише подальший розвиток людської цивілізації, а й існування людства
взагалі.
Час, коли природа здавалася невичерпною, пройшов. Загрозливі симптоми
руйнівної діяльності людини з особливою силою проявилися декілька
десятиліть тому. На даний момент у світі існує велика кількість теорій,
в яких багато уваги приділяється знаходженню найбільш раціональних
шляхів їхнього вирішення. Проте, нажаль, на папері все значно простіше,
ніж у житті, але ситуація поступово змінюється і в багатьох країнах
світу екологічним проблемам починають приділяти все більше уваги,
приймаються екстерні заходи:
> посилення уваги до питань охорони природи і забезпечення
раціонального використання природних ресурсів;
> встановлення систематичного контролю за використанням підприємствами
і організаціями земель, вод, лісів, надр і інших природних багатств;
> посилення уваги до питань з попередження забруднень і засолення
ґрунтів, поверхневих і підземних вод;
> приділення більше уваги збереженню водоохоронних і захисних функцій
лісів, збереженню і відтворенню рослинного і тваринного світу,
попередженню забруднення атмосферного повітря;
> посилення боротьби з виробничим і побутовим шумом. Найбільш важливим
з аспектів цієї проблеми є те, що потрібно
розповсюджувати інформацію про охорону природи серед населення.
Наприклад, книжні видавництва повинні випускати не лише брошури, але і
також різні книжні видання. Крім них цією проблемою повинні займатися чи
на крайній випадок приділяти більше уваги ЗМІ, тобто повинні збільшити
ефірний час, відведений для програм з екологічною тематикою. Глобальні
медіа сприяють трансформації
системи міжнародної екологічної безпеки. Потоки інформації роблять
доступним ознайомлення населення світу, особливо в менш розвинених
країнах, з проблемами навколишнього природного середовища, необхідністю
та можливістю їх розв’язання. Це сприяє зростанню екологічної свідомості
та освіти населення, розширенню участі громадськості в природоохоронному
процесі, підвищує ефективність їхніх дій.
Людство на початку XXI тисячоліття дедалі більше усвідомлює, що саме
життя на планеті перебуває в небезпеці. Занепокоєність долями
цивілізацій на планеті та усвідомлення масштабності цього процесу
проявляється у розвитку руху за збереження навколишнього середовища і
появі численних ініціатив у всіх сферах життя суспільства.
На початку XXI ст. можна констатувати, що за останні 20 років людство
завдяки ряду спільних заходів, науково-технічному прогресу, здійсненню
“зеленої” революції, розвитку біотехнологій, проведенню ряду
економічних, законодавчих реформ зуміло дещо змінити ситуацію в справі
охорони навколишнього середовища. За заявою керівника ЄС, Європа Ш-го
тисячоліття хотіла б бути екологічно чистою.
Наведемо приклад, який показує, що нині діяльність щодо охорони
навколишнього середовища має тенденцію бути якомога економічно
вигіднішою, а в цілому від реалізації такої програми виграє все людство.
Приклад. Однією з особливих турбот в Європі є стічні води. Ця проблема
безпосередньо торкається України: в Україні не має практично жодної
річки, рівень забруднення якої не перевищував би критичного. Водночас
Європейська комісія пропонує всім країнам членам ЄС, щоб до 2005р. всі
населені пункти, де проживає більше 20 тисяч осіб, мали власну систему
водоочищення. Будівництво очисних споруд переживає бум, інвестиції в цю
сферу не мають прецедентів. Лише по цьому прикладу молена зробити
висновок, що тепер ми маємо справу з прямим вступом екології в ринковий
процес. Екологи Європи звертають свої погляди на сільське господарство.
Вони стверджують, що мільйони тонн сухих речовин можна вивозити на поля,
щоб частково замінювати ними деякі добрива. Головне, щоб разом з цими
добривами не потрапляла отрута і щоб концентрація важких металів була в
нормі. Землероби ж вимагають в свою чергу від законодавців, щоб за своїм
ефектом ці речовини не поступалися класичним добривам і, що у випадку
будь-яких відхилень у стічних відходах, вони не нестимуть
відповідальності перед клієнтами, а також: розраховують при застосуванні
названих замінників отримати агрономічне сприяння.
У другій половині XX ст. антропогенне навантаження на природу досягло
розмірів, при яких вона втрачає здатність до самовідновлення. Деградацію
навколишнього середовища почали порівнювати з “екологічним стресом”.
Задля порятунку природи були підключені сили вчених, урядових установ,
міжнародних організацій. Результатом такої активізації є розвиток
екологічних досліджень, прискорення формування природоохоронного права,
створення цілих галузей по захисту навколишнього середовища. Проте,
незважаючи на вжиті заходи, глобальна екологічна загроза не тільки не
ослабла, але продовжує зростати.
Загострення екологічних проблем змушує по-новому подивитися на
економічну взаємозалежність держав, коли одні країни стають прямими
заручниками інших. Джерелом особливої небезпеки виступає асиметричність
такої взаємозалежності. Наведемо декілька простих прикладів. Так, дим
металургійних заводів Рура і Бірмінгема через кислотні дощі отруює озера
Скандинавії. Знищення лісів у Ефіопії знижує дебіт Нілу, загострює
нестачу води в Єгипті. Пестициди, які розпорошують на полях Кенії,
переносяться вітром через океан і отруюють побережжя Пакистану.
Загострення й зростання масштабів екологічних проблем суттєво підвищує й
відповідальність окремих держав за економічну політику, яку вони
проводять і яка де-факто набуває міжнародного екологічного відтінку, а
це, в свою чергу, ставить нові вимоги до міжнародних економічних
відносин.
Особливість сучасної екологічної ситуації полягає в її глобальності.
Сьогодні розвинуті країни і країни, що розвиваються, страждають від
деградації навколишнього середовища, незважаючи на різні причини
виникнення і характер екологічних проблем. Гострота екологічних проблем
в “третьому світі” поглиблюється не тільки нестачею засобів, але і тим,
що в умовах слабого розвитку традиційні та сучасні форми забруднення
мають тенденцію посилювати один одного. Екологічні проблеми пронизують
зараз буквально всі форми сучасних міжнародних економічних відносин.
Вони виступають важливою частиною порядку денного міжнародних
переговорів на всіх рівнях: двосторонньому, регіональному,
багатосторонньому. Міждержавні суперечки і конфлікти на підставі
забруднення навколишнього середовища нерідко приводять до серйозних
ускладнень у сфері міжнародних економічних відносин, а екологічні вимоги
стали використовуватися як засіб економічного тиску.
Аналізуючи взаємозв’язок економіки та екології, слід відзначити той
факт, що набирає темпи “екологічна індустрія”. Наприклад, у США
виробництвом природоохоронного обладнання зайнято приблизно 100 великих
фірм. По суті, за останні 15-20 років там утворилась нова велика галузь
сучасної індустрії. Цікаво, що вона не знає звичайних спадів і мала
замовлення на виробництво включно до 2000р., а масштаб її обороту можна
порівняти хіба що з автомобільною індустрією. Сучасний обсяг щорічних
державних асигнувань на природоохоронні заходи та відповідні розробки в
основних галузях промисловості, включаючи й перспективні роботи,
перевищує 60 млрд. доларів. Світовий збут обладнання, призначеного для
боротьби із забрудненням і виробництва безпечних продуктів складає за
різними оцінками 100-150 млрд. доларів в рік і швидко зростає. Цьому
сприяє і той факт, що стурбовані погіршенням екологічної ситуації
західні держави постійно загострюють норми природоохоронного
законодавства. Так, з 1992р. (моменту створення об’єднаного
європейського ринку) всі компанії країн-членів ЄЕС піддають
систематичній і комплексній екологічній перевірці, включаючи аналіз
забруднення повітря, води, надр, а також наслідків діяльності фірм.
Необхідно врахувати й інший канал впливу екології на структуру світового
виробництва та обміну. Мова йде про споживчі переваги і структуру
попиту. Екологічні міркування сьогодні відіграють пріоритетну роль у
поведінці споживачів. Покупці в розвинутих країнах готові зараз платити
значно більшу ціну за екологічно чисті товари і дуже чутливі до
будь-якої інформації про продукти, які представляють загрозу для людини.
Таким чином, екологія, яку можна розглядати як ідеологічний елемент
сучасного споживання, одночасно надає товару додаткову споживчу
вартість. Підтвердження цьому – діяльність західних автомобільних
корпорацій, які активно використовують технологічні новинки під гаслом
“екологічно чистого автомобіля” для просування своєї продукції на
внутрішні та зовнішні ринки.
Приклад. Фірми “Фольксваген” і “Ауді” одними із перших, наприклад,
перевели свої автомобілі на бензин, що не містить свинцю, і обладнали
каталітичними конвертерами, які дозволяють зменшити кількість шкідливих
викидів в атмосферу.
Щоби не втратити свою частку ринку у даних умовах, компанія Нопа’а
Моіогз засунула під капот сучасний 32-розрядний комп’ютер і поставила
перед ним проблему збереження навколишнього середовища. Мікропроцесорне
управління системою запалення — не новина, проте, схоже вперше в історії
автобудівної промисловості програмно реалізований пріоритет чистоти
вихлопів, а не вижимання зайвих “коней ” з мотору.
Потрібно відзначати, що комп’ютер у черговий раз продемонстрував свій
інтелект, уже на проміжному етапі знизив
токсичність вихлопу на 70% і втратив при цьому лише 1,5% потужності
двигуна. Натхнені результатом, колектив інженерів і програмістів почав
екологічну оптимізацію всього, що хоча як-небудь таку оптимізацію
спроможне винести. Електронний еколог під капотом уважно слідкує за
складом робочої суміші, яка вприскується в циліндри, і “в режимі
реального часу” керує процесом згорання палива. А якщо, незважаючи на
всі зусилля “знешкодити ворога у його власному лігві” (мається на увазі,
у циліндрах двигуна) щось у вихлопну трубу і проскочить, то назовні не
вийде: спеціальні датчики тут же повідомлять про це комп’ютеру, який,
перенаправляючи підступну порцію вихлопу в спеціальний відсік,
знешкодить її там за допомогою електрики. Розуміється, не забули
навішати на двигун і спеціально розроблений каталітичний “допалювач”
особливої конструкції. Результат, як говориться, перевершив усі
сподівання: потужність двигуну знизилася зовсім не набагато,
економічність не постраждала, а що стосується вихлопу — забавно, але
факт: відсотковий вміст у ньому шкідливих речовин помітно менший, ніж: у
повітрі, яким дихають мешканці, наприклад, центральних районів
Лос-Анджелеса. Цей достойний агрегат отримав назву 2-ЬЕУ (2его Етшіоп
Уепісіе), і випускати його планується лише через 2-3 роки. Уряд штату
Каліфорнія (США) планує з 2003р. ввести жорстку квоту: 10% нових
автомобілів, які реєструються в штаті, повинні бути екологічно чистими
(малися на увазі, насамперед електромобілі). Нопйа Моіогз націлилася
відхопити шматочок цього 10% пирога і навіть почала попередні переговори
з адміністрацією штату на тему того, що конкретно розуміти під
“абсолютною чистотою” і чи можна зробити так, щоби їхня продукція з
2-ЬЕУ вважалася електромобілем.
Загострення екологічних проблем серйозно видозмінює традиційні поняття
витрат виробництва і соціально-економічної ефективності, потребує
розробки комплексних оцінок рішень, які приймаються, та результатів
господарської діяльності з урахуванням їхніх побічних ефектів і
довгострокової перспективи.
Ще одним важливим аспектом екологічних проблем виступає те, що серйозних
масштабів досягло захоронення небезпечних відходів як вітчизняного, так
і іноземного виробництва в країнах “третього світу”. Значний розмір
імпорту небезпечних відходів, головним чином зі США та Західної Європи,
припадає на країни Латинської Америки, Західної Африки та СНД.
Екологічний фактор набуває конкретних економічних проявів як на
національному, так і на міждержавному рівні. Екологічні проблеми мають
помітний вплив на рух товарів і капіталів не тільки крізь породжувані
ними структурні зрушення у світовому виробництві, але і через екологічні
норми державної політики. Країни, що розвиваються, активно
використовують своє пільгове природоохоронне законодавство для залучення
капіталу. Введення жорстких природоохоронних імпортних норм на Заході
сприймається ними як різновид неопротекціонізму.
На сучасному етапі розвитку світового господарства традиційні уявлення
про взаємозалежність екології та економіки зазнають суттєвих змін. На
зміну широко розповсюдженій думці про існування оберненої залежності між
рівнем захисту навколишнього середовища і темпами економічного зростання
приходить переконання про можливу їхню сумісність. Останнім часом все
більше посилюється критика традиційного підходу до захисту навколишнього
середовища, сформульованого ще в 70-ті роки, який грунтувався на
принципі “команд і контролю”, ростуть сумніви з приводу ефективності
його застосування до складних сучасних умов. Ведеться пошук більш
гнучких і оптимальних підходів до взаємоузгодженого вирішення
екологічних та економічних проблем, але при цьому ставка робиться не на
заборону, а на частіше використання економічних стимулів і ринкових
принципів. Це стосується, зокрема, усунення ринкових бар’єрів та
ситуацій, які сприяють неефективному використанню ресурсів, і
економічної діяльності, деструктивної з точки зору захисту навколишнього
середовища; введення “екологічних податків” за можливості ринкового
обміну економічними пільгами, пов’язаного з проведенням природоохоронних
заходів тощо.
Незважаючи на тривожне, апокаліпсичне попередження світу про майбутні
небезпеки, які прозвучали в перших прогнозах глобальної динаміки
Форрестора і Медоуза в доповідях “Римського клубу”, надрукованих на
початку 70-х років, людство продовжувало і продовжує вперто рухатися до
екологічної катастрофи. Звичайно, для її подолання було зроблено багато,
але ужиті зусилля були явно недостатні і неадекватні проблемам, які
вирішувались. Це стосується, насамперед, міжнародного співробітництва,
і, насамперед, міжнародних економічних відносин, тому що вирішувати
екологічні проблеми тільки на рівні окремої країни і навіть на
регіональному рівні просто неможливо. Існують об’єктивні причини –
міжнародне співробітництво в цій галузі гальмувалося міжблоковим
протистоянням, яке поглинало гігантські ресурси і відвертало увагу
світового співтовариства від вирішення проблем, заважало об’єднати
зусилля в боротьбі за збереження природи. На жаль, країни, що
розвиваються, продовжують вносити постійно зростаючий внесок у
деградацію навколишнього середовища в результаті розширення як
традиційних форм господарювання, так і за рахунок енергетики,
промисловості, хімізації аграрного виробництва, урбанізації. Досить
велика частка екологічних збитків у цих країнах припадає на діяльність
іноземного сектора і на здійснення програм допомоги розвинутих країн,
міжнародних валютно-фінансових закладів і багатосторонніх агентств для
допомоги розвитку. Накопичений негативний досвід примусив різні
міжнародні організації та агентства розвинутих країн, які надають
допомогу країнам “третього світу”, внести суттєві корективи в теорію та
практику допомоги, більш комплексно підходити до оцінки проектів з
врахуванням не тільки короткострокових, але і довгострокових аспектів і
цілей розвитку. Замість односторонньої орієнтації на досягнення
короткострокових цілей економічного зростання акцент було перенесено на
пошук взаємопов’язаного вирішення проблем економічного розвитку,
консервації ресурсів та захисту навколишнього середовища. У
концептуальному плані це знайшло своє відображення у доктрині
екорозвитку, автором якої є Морі Стронг, колишній генеральний директор
Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Головною метою
екорозвитку оголошується екологічно, економічно і соціально підтримуючий
розвиток. Концепція передбачає ревізію стратегій економічного розвитку.
Вона орієнтована на задоволення основних потреб (в їжі, воді, житлі)
малозабезпечених верств у країнах, що розвиваються, використання
технологій, добре пристосованих до місцевих умов, і на досягнення
економічних цілей, сформульованих в рамках обмежень, які накладають
місцеві та регіональні екосистеми.
Багатосторонні донори поряд з різними міжнародними організаціями
розширили допомогу двостороннім агентствам розвитку в галузі розробки і
реалізації норм екорозвитку. Багато країн, що розвиваються, як і раніше
чинять опір впровадженню універсальних норм, які регулюють міжнародні
відносини в галузі екології та розвитку. Незважаючи на політичні
зрушення в їхніх позиціях, вони вважають, що екологічні норми і
процедури перевірки обмежують їхній національний суверенітет і можуть
використовуватися західними країнами для втручання в їхні внутрішні
справи. Тому вони виступають проти жорсткого пов’язування екології та
економіки і наполягають на тому, що формування пріоритетів у галузях
економіки та охорони природи залишались їхньою внутрішньою прерогативою.
Ряд країн, що розвиваються, з середнім рівнем розвитку висловлюють
побоювання, що введення загальносвітових екологічних норм може стримати
їхнє економічне зростання і загальмувати приплив іноземного капіталу.
Впровадження універсальних регулюючих норм в галузі екології повинно
здійснюватись на основі консенсусу, врахування інтересів усіх
зацікавлених сторін і носити поетапний характер. Водночас, дійові
практичні заходи з поліпшення в глобальному масштабі екологічної
ситуації і реалізації в політиці держав концепції екологічно
обґрунтованого стійкого розвитку неможливі без кардинальних зрушень у
розв’язанні наступних проблем:
1. Надання країнам, що розвиваються, фінансових ресурсів, які могли би
бути використані ними на “екологізацію” секторів своєї економіки.
2. Забезпечення вільного доступу найменш розвинутих країн “третього
світу” до технологій, які забезпечують зменшення забруднення
навколишнього середовища та екологічно чисте виробництво, і передача їм
цих технологій на пільгових умовах.
Саме в питаннях надання фінансових ресурсів і передачі технологій
зберігаються найбільш гострі розбіжності і протиріччя між розвинутими
країнами і країнами, що розвиваються, що стримує розгортання широкого
природоохоронного співробітництва в світовому масштабі.
У рамках ООН країни, що розвиваються, проводять наполегливу лінію на те,
щоб:
1. Індустріально розвинуті держави виділяли їм на цілі екологічно
чистого розвитку нові фінансові ресурси додатково до тих, які традиційно
поступають каналами двосторонньої і багатосторонньої урядової допомоги
на цілі розвитку.
2. Надання вказаних ресурсів не повинно супроводжуватись будь-якими
умовами у відношенні до змін в економічній і природоохоронній
національній політиці країн-одержувачів із “третього світу”.
Останнім часом західні країни практично визнали свою особливу
відповідальність за забруднення навколишнього середовища і необхідності
надання допомоги в цих питаннях країнам, що розвиваються. У ряді
резолюцій ГА ООН, особливо в прийнятій консенсусом резолюції 44/228,
визнається важливість надання фінансових ресурсів “третьому світу” на
екологічні цілі, створення для цього спеціальних механізмів, а також
безперешкодного і пільгового доступу до технологій, здатних зменшити
забруднення навколишнього середовища і забезпечити “чисте виробництво”.
Наприкінці 1992 р. ГА ООН було прийнято “Порядок денний на XXI
століття”, де підкреслювалася важливість вироблення країнами
національної стратегії сталого розвитку, тобто стратегії повернення в
межі господарської місткості біосфери. Світове співтовариство особливо
звернуло увагу на національний характер особливостей можливого переходу
кожної країни до такого типу розвитку. “Порядок” рекомендує урядам
країн забезпечити ефективне
поєднання економічних, нормативних та заснованих на саморегулюванні
підходів до економічного розвитку.
Особливої актуальності набувають ініціативи, які дозволяють одночасно
реалізувати пом’якшення екологічних і боргових проблем. Одна з перших
ініціатив у цій галузі була висунута на рівні неурядових організацій
колишнім співробітником Світового фонду дикої природи Томасом Лавджоєм.
Вона отримала назву “обмін боргів на природу”. Механізм даної концепції
подібний до добре відомих операцій з обміну зовнішніх боргових
зобов’язань на акції. Перша угода такого роду була укладена в Болівії в
1987р. Вона включала обмін 650 тисяч доларів болівійського боргу Банку
Швейцарії на обіцянку уряду цієї країни в 10 разів збільшити існуючий
національний парк і створити спеціальний фонд у національній валюті,
еквівалентний 250 тисячам доларів для захисту і експлуатації зазначеної
природоохоронної зони. Близько 40% вказаної суми фінансував болівійський
уряд і 60% ~ американське агентство з міжнародного розвитку. У
результаті угоди площа існуючого парку була збільшена з 133 тисяч до 1,5
млн. га. Дещо складніші угоди “обміну боргів на природу” були укладені
пізніше з Еквадором (на обмін 10 млн. доларів), Коста-Рікою (5,4 млн.
доларів), Філіппінами (2 млн. доларів) і Мадагаскаром (3 млн. доларів).
Перу, Бразилія, Парагвай і Колумбія також взяли участь у реалізації
планів “обміну боргів на природу”. Після кількох років початкової
ейфорії процес “обміну боргів на природу” сповільнився.
Але ця ідея не втратила своєї привабливості. Так, на Світовій
конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро,
що пройшла в червні 1992р., міністр навколишнього середовища Польщі С.
Козловський висунув ідею “екоконверсії” -“списання” частини зовнішнього
боргу країнам за умови, що ці кошти підуть на охорону довкілля. Він
також запропонував створити міжнародний екологічний трибунал і заснувати
Нобелівську премію за досягнення в галузі екології. Прем’єр-міністр
Іспанії Ф. Гонсалес оголосив про добровільне зобов’язання країн – членів
Європейського союзу стабілізувати викиди в атмосферу вуглекислого газу
на рівні 1990р. Прем’єр-міністр Японії К. Міядзава повідомив про
ефективні природоохоронні акції в Японії, в результаті яких на країну,
що дає 12% світового ВНП, припадає лише 5% світових викидів вуглекислого
газу та 1% окису сірки.
Серед запропонованих національних ініціатив, призваних прискорити
перехід до сталого розвитку на міжнародному рівні, можна назвати
“зелену” ініціативу Японії, яка направлена на скорочення теперішнього
середнього рівня викидів парникових газів у світі з 3,5 т на людину до 1
т до 2001р. і на нарощування фінансово- технічного сприяння в реалізації
відповідних проектів; пропозиції ФРН, в тому числі про проголошення ООН
десятиріччя (2000-2010рр.) сталого виробництва і споживання енергії;
виступ Франції за забезпечення протягом 10 років доступу до джерел
питної води в кожному населеному пункті країн “третього світу” тощо. Ці
ідеї та пропозиції знайшли своє відображення у формуванні позицій з
розв’язання центральних природоохоронних проблем.
На Першому світовому конгресі економістів з навколишнього середовища і
природних ресурсів (Венеція, 1998р.) з доповідями про “подвійні
дивіденди” виступили: Ян Коксхед, Ланра Марсіліані, Шрекант Ганта та
інші. З огляду на те, що Європейська комісія висунула вимоги до всіх
індустріальних держав до 2010р. скоротити викиди, що викликають
“парниковий ефект” (“парниковий ефект” полягає в порушенні теплообмінних
процесів: сконцентровані в атмосфері “парникові гази” затримують тепло,
яке виділяється планетою. Із збільшенням вмісту цих газів в атмосфері
Земля прогріватиметься дедалі більше. Якщо індустріальний світ не
розв’яже проблему зменшення хімічних викидів, то до середини XXI ст.
концентрація “парникових газів” може зрости удвічі і земна температура
підвищиться на 4-5°С. Одну з основних причин різкого потепління клімату
вбачають у перенасиченості атмосфери різними промисловими викидами,
зокрема, вуглекислим газом.), на 15% порівняно з їхнім обсягом у 1990р.,
набуває надзвичайної актуальність реформування податкової системи
європейських країн на основі концепції про “подвійні дивіденди”.
Як бачимо, ситуація, що склалася в галузі екології, спонукає країни
світової співдружності до конкретних та вагомих кроків на захист
природи. Так, наприклад, “Порядок денний на XXI ст.” (план конкретних
дій світового співтовариства у сфері екологічно безпечного та сталого
розвитку) особливо наголошує на необхідності передачі та впровадження
екологічно чистих технологій та виробництв у більш відсталі країни,
заохочення рециркуляції відходів, скорочення кількості відходів на
одиницю продукції. З цією метою міжнародним організаціям, передовсім
Програмі ООН з навколишнього середовища і розвитку (ЮНЕП), рекомендовано
підключити якомога більше країн до інформаційних систем і баз даних
Міжнародного центру обміну інформацією з питань екологічно чистого
виробництва.
У питаннях фінансування “Порядку денного на XXI ст.” компромісу було
досягнуто завдяки згоді промислово розвинутих країн зафіксувати у
документі зобов’язання почати виділяти щорічио 0,7% ВНП для допомоги
країнам, що розвиваються. Нині зарубіжна допомога перевищує цей показник
лише в одній країні — Норвегії (1,1% ВНП). Країни Європейського Союзу
асигнують на міжнародну допомогу 0,35 % ВНП. У документах бразильського
форуму вперше відобразилися інтереси країн з перехідною економікою, до
яких належить також і Україна. Було визнано, що ці країни потребують
міжнародного сприяння у сфері порятунку довкілля.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
