Об\’єкти дослідження й основні поняття екології (реферат)

Реферат на тему:

Об’єкти дослідження й основні поняття екології

Використовуючи методи і досягнення майже всіх природничих наук, сучасна
екологія вийшла далеко за межі своєї «біологічної» колиски.
Відкликаючись на потреби життя, вона вже стала найінтегральнішою з усіх
інших наук, об’єднуючи точні, соціальні та гуманітарні науки.

Як показано на рис. 2, об’єднуючим центром екології є глобальна екологія
(мегаекологія), яка системно вивчає і прогнозує стан і зміни всієї Землі
та її біосфери, рекомендує шляхи гармонізації відносин людства і
довкілля. Шість інших блоків, які розташовані навколо центрального і
взаємодіють як з ним, так і між собою, мають вужчі завдання, вивчаючи
різні об’єкти (що відображено в назвах).

Найтривалішу історію і чималі досягнення має біоекологія, налічуючи
щонайменше 10 галузевих розділів як старих (аутоекологія, популяційна
екологія, синекологія та ін.), так і порівняно нових (біоекомоніто-ринг,
заповідна справа, експериментальна біоекологія, біоіндикація та ін.). Ще
більше «екологій»-підрозділів: мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин,
людини та інші (фауни і флори моря, прісних вод, замкнених підземель,
«оаз життя» в точках виходу мантійних вод і газів у риф-тові тріщини дна
океанів тощо).

Варті окремої розмови досягнення кожного з цих розділів і підрозділів.
Наприклад, експериментальна біоекологія розпочинала з вивчення
найпростіших моделей біосфери об’ємом заледве 2-3 літри, а нині у США
(штат Аризона) черговий «екіпаж» з кількох «біонавтів» працює у
величезній скляній «Біосфері-2». До неї входять тропічний ліс, пустеля,
савана, болото і навіть мале солоне море завглибшки 8 м! В ізольованому
від довкілля об’ємі цієї чудової моделі майбутніх поселень людей на
інших планетах, у замкненому біоциклі взаємодіють 3800 видів земної
фауни і флори. Хоча на початковій стадії цей цікавий експеримент зазнав
певної критики, його важливість і перспективність безсумнівні, тому він
з огляду на отриманий досвід триває.

Чималий набуток має і геоекологія з її основними розділами — екологією
ландшафтів, атмосфери, гідросфери, літосфери та підрозділами — екологією
рік, озер, боліт, морів, океанів, штучних водойм, грунтів, гірничої
справи тощо.

Велике інтегруюче значення має блок екології Землі, серед завдань якого
— як поєднання досягнень інших напрямків (наприклад, економіки
раціонального природокористування, охорони довкілля), так і дослідження
слідів давніх екологічних катастроф, яких не раз зазнавала Земля. Знання
про їх наслідки дуже важливі для побудови правильних прогнозів
майбутнього.

Дедалі більші реальні досягнення має прогресуюча техноекологія. Кожен її
розділ — екологія енергетики, промисловості, транспорту, військової
справи, сільського господарства тощо — має кілька підрозділів.

Так, екологія енергетики вивчає екологію атомних, теплових і
гідроелектростанцій, а також нових нетрадиційних джерел енергії.

Соціоекологія об’єднує щораз більше здобутків соціальних та гуманітарних
наук, використовуючи методи й засоби точних наук. Особливо важливими
стали на сучасному етапі психоекологія, екологія міст, екологія
народонаселення, природоохоронне законодавство та ін. Відбувається
подрібнення великих напрямів на вужчі підрозділи, які глибоко вивчають
нагальні проблеми взаємодії суспільства і довкілля.

Важливі завдання вирішуватиме у майбутньому молода космічна екологія,
адже в «околицях Землі» рівень забруднення подекуди перевищив усі
допустимі межі!

Наприкінці зазначимо, що, на нашу думку, термін «екологія» і префікс
«еко-» недоцільно використовувати у випадках, коли явище чи подія не
стосуються живих організмів (або стосуються їх дуже опосередковано).
Тому ми не схвалюємо, скажімо, словосполучення «екологія
електротранспорту», адже, прямуючи цим шляхом, легко дійти до «екології
кухонного начиння»…

Об’єкти дослідження й основні поняття екології

Екологія народилася як природнича наука, адже об’єкти її дослідження —
організми, тіла і речовини — матеріальні, а процеси з їх участю
підпорядковуються законам фізики, хімії, біології та інших природничих
наук. Природні об’єкти (у широкому розумінні — матерія) за розмірами й
рівнем складності організації умовно поділяються на 20 рівнів (рис. 3).

Включаючи біоструктури, вони йдуть від субелементарних частинок типу
кварків аж до Всесвіту загалом. Ця схема корисна тим, що дає змогу
порівняно чітко означити рівні, які охоплюються всіма сучасними
природничими науками.

Наприклад, біологія охоплює рівні 4-14, хімія — насамперед рівні 2-4,
але її застосування поширюється на інтервал 5-18. Нарешті, найзагальніші
закони фізики стосуються всіх рівнів, хоча максимальна активність цієї
науки спостерігається на обох кінцях цього ряду (1-4 і 14-20). Згадані
нами раніше нанонауки мають позірне вузьку — рівні 3 і 4 — сферу
діяльності. Та це аж ніяк не заважає їм втілювати у життя не тільки мрії
науковців, а й навіть те, що для них ще невідоме.

Нині екологія охоплює насамперед рівні 10-15, але в майбутньому,
кооперуючись з іншими науками, може поширити свою увагу як на вищі (16,
17), так і на нижчі рівні (6-9). З наведеного рисунка випливає, що
найпростішим об’єктом в екології є окремий цілісний організм. Це може
бути і одноклітинна водорость, і величезний тридцятиметровий кит.

Екологія досліджує вплив на окремі організми всіх чинників довкілля, а
також зв’язки між живими об’єктами, утворення і поведінку їх дедалі
складніших систем аж до рівня всієї біосфери. Суттєвим для подальшого є
те, що взаємозв’язки або взаємовпливи є або безпосередньою дією одного
об’єкта на інший (наприклад, зливання смердючих вод зі свиноферми у
чисту річку), або матеріальною чи інформаційною взаємодією, яка
здійснюється через обмін матеріальними посередниками. Як приклад
останньої можна навести стерилізацію шкідливих комах іонізуючим
промінням чи інтенсивним пучком прискорених електронів, а також
модифікацію видів за допомогою керованих штучних мутацій (генна
інженерія).

Більшість термінів екології запозичені з інших наук і характеризуються
префіксом «еко-» чи прикметником «екологічний». В екології
використовується також велика кількість понять природничих наук: фізики
(маса, енергія, освітленість, вологість тощо), хімії (елементи,
молекули, кислотність води), а також біології, географії, геології та
багатьох інших. Пояснення термінів наводитимуться під час першого
використання, а в кінці посібника подано ще й словник з додатковими
тлумаченнями.

Найчастіше у книзі зустрічатиметься термін «екосистема». Поділяючись на
природні та штучні (антропогенні), екосистеми завжди є цілісною системою
компонентів (об’єктів) живих, (організми) та неживих, (середовище, тіла,
речовини). Найбільшою екосистемою є біосфера — зона поширення живих
організмів на Землі, але бувають екосистеми зовсім малі — лісок, лужок
чи навіть невелика баюра. Екологів особливо цікавлять стійкі і
довготривалі екосистеми, адже основне своє завдання вони вбачають у
забезпеченні стійкості всієї біосфери, максимальної ефективності й
безпечності штучних екосистем (ланів, ставків, водосховищ тощо). Та на
шляху до досягнення цієї мети ще багато перешкод і труднощів.

Рис. Рівні організації матерії та царина діяльності сучасної екології

Поняття «закон» у природничих і гуманітарних науках

Історично склалося так, що у нас термін «наука» має дуже широке
значення, охоплюючи всі сфери практичних і теоретичних досліджень
різноманітних об’єктів. Відтак, ми й досі однаково «науковими» вважаємо
фізику й біологію, літературознавство і політологію.

У розвинених країнах термін «наука» (science) застосовують лише для
позначення «точних» сфер знань, де інформація одержується через
вимірювання, багатократно перевіряється і вільна від суб’єктивізму. На
Заході «неточні» науки позначають термінами «arts» і «humanities».

Зауважимо, що нещодавно керівництво Європейського Союзу проголосило, що
Союз має намір будувати «суспільство знань», формуючи для цього його
основу — «економіку знань». Для цього довелося однозначно записати у
законах — «знаннями потрібно називати лише те, що дають точні науки і що
спроможне втілитися у високі і нанотехнології». Це уточнення дає змогу
не лише чіткіше означити головний вектор соціально-економічного
розвитку, а й розвести у фінансових документах потоки ресурсів,
виокремити ті, що визначають прогрес, конкурентоспроможність і світове
лідерство.

З огляду на зазначене для нас особливо важлива та обставина, що всі види
наук — як природничо-математичні, так і гуманітарні — намагаються
підвищити своє реноме і можливості знаходженням, формуванням і
використанням «законів».

Та існує ще одна сфера, де законів — тисячі і навіть десятки тисяч.
Йдеться про правничу сферу — про законодавство. Адже кожна сучасна
країна обов’язково має свою систему «законів». Ця «гучна» і приваблива
назва приховує той факт, що вони є лише домовленос-

тями чи угодами, порушення яких окремими (чи багатьма, як у сучасній
Україні) особами трапляються щодня і мало не на кожному кроці.

Принципово інша природа законів природничих наук (математики, фізики,
хімії тощо), їх не можна порушити навіть за найбільшого бажання. Не
можна й відмінити (чи змінити) жодного із законів фізики чи хімії
голосуванням у парламенті чи на загальних зборах Академії наук. Отже,
лише головні здобутки природничих (точних) наук мають повне право
називатися законами.

Закони екології також належать до природничих і їх так само не можна
змінити чи відмінити.

Задля виживання людство повинно їх знати і беззастережно виконувати.

У науково-популярних книгах з екології можна зустріти гранично
скорочений і надмірно спрощений варіант формулювання екологічних
законів, який належить американцю Б. Коммонеру (1971):

• все пов’язане з усім;

• все мусить кудись діватися;

• природа «знає» краще;

• ніщо не минається даремно (за все треба платити).

Тут загалом правильно відтворено «дух» справжніх екологічних законів,
але таке спрощення мало що дає для практичного вирішення реальних
проблем у відносинах людства з довкіллям. Втім, формули Коммонера можна
використати у процесі екологічного виховання.

Тому ми не будемо брати приклад з інших авторів, які обмежуються
обговоренням правил Коммонера і наведенням кількох їх проявів.

Наша мета — викласти закони екології, які були б і точними, і
ефективними під час різноманітних практичних застосувань.

На жаль, закони екології не можна звести до кількох, виклавши небагатьма
рядками. Внаслідок дуже великої складності об’єктів вивчення екології і
ще більшої — взаємозв’язків між ними, а також перебування екології у
стані швидкої «розбудови» законів, принципів і правил загального
застосування у ній дуже багато.

Авторам не відомі підручники з екології, де б усі ці закони і принципи
були викладені без скорочень, адже, за підрахунками деяких фахівців, їх
налічується аж 99 (!). Вони поділяють їх на п’ять основних груп:
структурних — 16, функціональних — 38, еволюційних — 16, міжсистемних —
13. Дещо окремо стоять два інтегральні закони і 14 емпіричних наслідків
(правил).

З огляду на щойно сказане ми змушені визнати, що не зможемо викласти у
цій книзі всіх відомих науці законів. Відмовимося і від їх переліку, бо
навіть з короткими поясненнями вони, на нашу думку, не створять у
читачів цілісного уявлення про здобутки екології та способи їх
застосування.

Використаємо надалі метод селекції та узагальнення, віддаючи перевагу
тим законам, які або мають найбільшу сферу дії, або стосуються
найважливіших процесів взаємодії та змін малих і великих екосистем. У
центрі нашої уваги залишатиметься людина з її щоденними турботами і
працею, а також людство з усіма загрозами його існуванню.

Список використаної літератури

Акимова Т. А., Хаскин В. В. Экология: Учеб, для вузов. — М.: ЮНИТИ,
1998.

Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй P. C. Основи екологічних знань. —
К.: Либідь, 2000.

Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй P. C. Основи загальної екології:
Підруч. — К.: Либідь, 1993.

Введение в экологию / Ю. А. Казанский, И. И. Кришев, Н. С. Работнов и
др. — М.: ИздАТ, 1992.

Дерій С. І., Ілюха В. О. Екологія. — К.: Вид-во фітосоціолог. центру,
1998.

Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища:
Навч. посіб. — К.: Знання, 2000.

Екологія людини: Підруч. для вищ. навч. закл. / О. М. Микитюк, О. З.
Злотін, В. М. Бровдій та ін. — X.: Ранок, 1998.

Злобін Ю. А. Основи екології. — К.: Лібра, 1998.

КолотилоД. М. Екологія і соціологія: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 1999.

Крисаченко В. С. Людина і біосфера: основи екологічної антропології:
Підручник. — К.: Заповіт, 1998.

Кучерявий В. 77. Екологія. — Львів.: Світ, 2000.

Новиков Ю. В. Природа и человек. — М., 1990.

Обитая экология: Учеб, для вузов / Авт.-сост. А. С. Степановских. — М.:
ЮНИТИ-ДАНА, 2000.

Петров К. М. Общая экология: Взаимодействие общества и природы: Учеб.
пособие для вузов. — 2-е изд., стер. — СПб.: Химия, 1998.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *