Місцеве водопостачання. Гігієнічні вимоги щодо впорядкування та експлуатації криниць. Централізоване водопостачання. Значення в профілактиці захворюва

РЕФЕРАТ

на тему:

“Місцеве водопостачання.

Гігієнічні вимоги щодо впорядкування та експлуатації криниць.
Централізоване водопостачання. Значення в профілактиці захворювань
населення. Основні причини (схема) упорядкування водогону з підземних та
поверхневих джерел водопостачання”

1. Організація місцевого водопостачання. Гігієнічні вимоги.
Впорядкування підземних водостоків

Децентралізоване (місцеве) водопостачання має ряд особливостей. Воно
призначене для забезпечення питною водою окремих будинків або невеликої
групи будівель. З цією метою можуть використовуватися різні за
походженням води: атмосферні, відкритих водойм, підземні.

Атмосферні води, як відзначалося вище, збирають у відповідні резервуари,
де вони зберігаються і поповнюються за рахунок опадів. Ці води досить
забруднені й перед вживанням їх обов’язково знезаражують. Найчастіше з
цією метою воду для пиття кип’ятять. Для водопостачання часом
використовують води відкритих водойм. Найкращі за якістю води гірських
річок. Вони мають добрі органолептичні властивості, малу мінералізацію
і, за деяким винятком, безпечні в епідемічному відношенні. На рівнині
якість води значно погіршується внаслідок забруднення частинками грунту,
використання водойм для культурно-побутових і господарських цілей. Тому
для пиття не застосовують.

Найчастіше децентралізоване водопостачання організовується за рахунок
підземних вод. Вода забирається з різних водоносних горизонтів і з
різної глибини, але здебільшого використовують грунтові води з другого і
третього водоносних горизонтів, захищених від забруднення. Чим глибше
розташований шар води, тим вона чистіша. При децентралізованому
водопостачанні додаткову обробку води, як правило, не проводять. Тому до
колодязної води не можна ставити такі високі вимоги, як до води при
централізованому водопостачанні. І все ж така вода повинна бути
безпечною в епідемічному відношенні, мати нешкідливий хімічний склад і
добрі органолептичні властивості.

Якщо санітарний стан колодязя і результати аналізу води задовільні, то
вода може використовуватися для пиття в сирому вигляді, тобто без всякої
попередньої обробки. Коли санітарний стан джерела й аналіз води
незадовільні, то воду можна вживати лише після кип’ятіння чи хлорування.
Колодязь і територія довкола завжди повинні знаходитися в
технічно-справному й охайному вигляді, який гарантує стійку і високу
якість води.

Для забезпечення питною водою невеликого населеного пункту або його
частини влаштовуються різного типу колодязі. З цією метою у сільських
умовах часто будують шахтні або трубчасті колодязі. Щоб запобігти
забрудненню підземних вод під час експлуатації, місце для колодязя
вибирають на підвищенні не ближче 20-30 м від можливого джерела
забруднення (наприклад, убиралень, вигрібних ям, хлівів, гноєсховищ,
місць захоронення людей і скотомогильників, складів мінеральних добрив і
отрутохімікатів тощо). Якщо джерело забруднення знаходиться вище :;а
рельєфом, тоді відстань до колодязя повинна бути не меншою 80-100 м.
Територія довкола не повинна затоплюватися паводковими і зливовими
водами і заболочуватися.

При влаштуванні шахтного колодязя робиться все, щоб не допустити
забруднення води під час експлуатації споруди (рис. 1). Стінки колодязів
(цямриння) укріплюють бетонними кільцями, камінням або деревом. Вони
повинні бути міцними водонепроникними.

Рис.1. Благоустроєна українська шахтна криниця

Для цього використовують камінь, дерево тільки міцних порід, краще
бетонні кільця. Цямриння повинно виступати на 0,8 м над поверхнею землі.
Верх колодязя закривають кришкою і влаштовують навіс. Щоб не допустити
забруднення води з поверхні, довкола колодязя влаштовують «глиняний
замок» з добре вимішаної і пошарово утрамбованої глини або жирного
суглинку глибиною 2 м і шириною 1 м. Зверху «глиняного замка» насипають
пісок і влаштовують тверде покриття з каменю, цегли, асфальту тощо
шириною 2 м і з ухилом 0,1 м від колодязя для відведення поверхневих
вод. Колодязь громадського користування в радіусі 5 м повинен бути
обгороджений.

Для забору води з колодязя використовують різні пристосування. Кращим
способом піднімання води є електричні чи механічні насоси. Колодязі,
устатковані насосами, наглухо закриті й не забруднюються ззовні. Щоб
звести до мінімуму забруднення води при підніманні її за допомогою
коловорота або «журавля», слід устя колодязя щільно закривати кришкою.

Для одержання підземної води часто влаштовують різні типи трубчастих
колодязів. Перевагою їх є те, що можна піднімати воду Із великої
глибини. Стінки колодязя захищають металевими трубами, а воду підіймають
за допомогою насосів. Якщо грунтові води розташовані не глибше 5-8 м, то
влаштовують так звані мїлкотрубчасті колодязі, дебіт яких досягає
0,5-1,0 м3 за годину. Найкраще забирати воду з колодязів за допомогою
електронасосів типу «Малютка», «Малиш» тощо.

Рис.2. Шахтна криниця з дерев’яним зрубом в розрізі (розміри в мм):

1 — стояки-палї; 2 — дах навісу; 3 — коловорот; 4 — відкидна кришка
цямриння; 5 — кам’ яне мощення; 6 -глиняний замок; 7- стіни цямриння; 8
— тришаровий фільтр на дні; 9 — дно в пливунних фунтах Із товстих дощок.

З глибоких водоносних горизонтів воду добувають за допомогою великих
свердловин, облаштованих металевими трубами і потужними насосами.
Глибокі трубчасті колодязі часто використовують для водопостачання
харчових І промислових підприємств, оздоровчих закладів, тваринницьких
ферм, населених місць з організацією локальних водогонів. Довкола
свердловин обов’язково влаштовують санітарно-захисну зону, щоб не
допустити забруднення води.

При зниженні рельєфу грунтові й міжпластові води можуть виходити
на-поверхню землі, утворюючи джерела. Такі джерела використовують для
місцевого водопостачання, а при великому дебіті -навіть для живлення
водопроводів у невеликих населених пунктах. Щоб не допустити забруднення
води, джерело необхідно певним чином обладнати. З цією метою влаштовують
накопичувач води (каптаж]. Каптаж повинен мати водонепроникні стінки і
дно, бути щільно закритим кришкрю. Над поверхнею землі споруджують будку
чи павільйон. Щоб захистити каптаж від забруднення, промерзання,
затоплення поверхневими водами, необхідно влаштувати відвідні канави,
територію довкола каптажної споруди упорядковують і обгороджують.
Горловину каптажної камери влаштовують над поверхнею землі на висоті не
менше, ніж 0,8 м і в радіусі 2 м огороджують.

Джерело може бути висхідним, коли вода б’є у вигляді невеликого фонтана,
і низхідним, коли вода витікає на поверхню на схилах. Залежно від
характеру джерела, влаштовують висхідні чи низхідні каптажі (рис. 4.12).

При влаштуванні висхідного каптажу місце виходу джерела розчищають і
поглиблюють. У заглибленні ставлять зруб, що доходить до
водонепроникного пласта, на дно його укладають шар гравію, що відіграє
роль фільтра. Каптажна камера повинна мати злив для надлишків і трубу
для забору води. З каптажної камери вода самопливом або насосом
подається споживачам. При низхідному джерелі каптаж роблять у вигляді
камери, яка наповнюється джерельною водою, що потрапляє через одну із
стінок.

Якщо з водою потрапляє пісок — каптажну камеру розділяють переливною
стінкою на два відділення: прийомне — для освітлення води і друге — для
збору освітленої води. Камера освітленої води обладнується водорозбірною
і переливною трубами. Надлишок води відводиться у канаву. Забирати воду
відром безпосередньо з каптажу не дозволяється.

При децентралізованому водопостачанні вода повинна мати високу
прозорість (не менше 30 см), колірність не більше 40 град., запах і
присмак — до 2-3 балів, загальну твердість — до 14 мг-екв/дм:і, вміст
нітратів — до 45 мг/дм3, індекс БГКП — до 10 КУО/дм3, ЗМЧ -до 400
КУО/см3 води, що досліджується. При погіршенні якості води необхідно
негайно припинити користування колодязем, терміново усунути причини, що
викликали зміни якості води, провести його санацію (ремонт, очистку,
знезаражування). Після цього врду треба відправити в лабораторію
санепідстанцн для аналізу. Лише при відповідності води
санітарно-гігієнічним вимогам її можна вживати.

Територія довкола колодязя (каптажу) повинна утримуватися в чистоті,
поверхневу воду слід відводити, лід сколювати. Полоскання і прання
білизни, миття різних предметів і водопій тварин дозволяються не ближче,
ніж за 20 м від колодязя. Забороняється набирати воду з колодязя своїми
відрами. Для цього повинно бути загальне відро, а ще краще, коли будуть
влаштовані електричні або механічні водопідйомні пристосування. Щоб не
замерзав насос, його на зиму утеплюють чистою соломою, сіном, стружкою,
але ні в якому разі гноєм.

Постійно необхідно слідкувати за чистотою колодязя. Не рідше двох разів
на рік (навесні, після танення снігу і восени після осінніх дощів), а
також за першою вимогою органів санітарно-елїдеміологічної служби треба
проводити очистку і дезінфекцію колодязя.

Знезаражування води в колодязі проводять таким чином. До початку
дезіфекції визначають об’єм води в колодязі, для чого площу перерізу
горловини колодязя (м2) множать на глибину водяного стовпа. Після цього
колодязь повністю звільняють від води, ремонтують ззовні 1 всередині,
очищають від сторонніх предметів і мулу. Механічним способом стіни
очищають від забруднення і наростів. Вибраний мул, грязь, сміття
скидають у яму, викопану не ближче 20 м від колодязя, заливають 10 %
розчином хлорного вапна чи 5 % розчином ДТСГК і засипають землею.
Цямриння колодязя за необхідності ремонтують, потім зрошують 5 %
розчином хлорного вапна або 3 % розчином ДТСГК з розрахунку 0,5 л на 1
м2 зрубу. Хлорне вапно чи гіпохлорид кальцію вносять у колодязь тільки у
вигляді розчину. Для цього відважують необхідну кількість дезінфектанту,
висипають його в посуд з округлим дном (фарфорову ступку, миску),
додають невелику кількість води і ретельно розмішують до однорідної
маси. Після цього в більшій посудині, наприклад у відрі, одержану
«кашку» змішують з більшою кількістю води, виливають у колодязь і
протягом 15 хвилин воду палкою чи яким-небудь грузилом ретельно
перемішують. Для одержання бактерицидного ефекту колодязь закривають на
6 годин без права забору води. Наявність залишкового хлору визначають за
запахом. При відсутності запаху у колодязь додають ще 1/4 чи 1/3 від
початкової кількості препарату і витримують ще 3-4 години. При наявності
слабкого запаху хлору можна вважати, що його концентрація у воді
знаходиться в межах 0,3-0,5 мг/дм3. Якщо запах різкий — відбирають
частину води з колодязя і чекають поки не зникне неприємний запах хлору.
При необхідності цю процедуру повторюють доти, поки кількість
залишкового хлору не буде надавати воді неприємного запаху. Для
певності, що вода продезінфікована, відбирають пробу води і відправляють
її в лабораторію сане підстанції для бактеріологічного і
фізико-хімічного аналізу.

Необхідну кількість хлорного вапна можна вибрати й орієнтовно. Для
прозорої і без кольору води беруть 6-8 г хлорного вапна (2-3 чайні ложки
сухого хлорного вапна, набраного рівно з краями) з 20-25 % вмістом хлору
на 1 м3 води; для каламутної і забарвленої води доза збільшується до
10-12 г на 1 м3 (1 столова ложка).

Для безперервного знезаражування малозахищених ґрунтових вод у колодязі
можуть бути використані пористі керамічні патрони ємністю 250, 500, 1000
см3, що випускаються промисловістю. Усередину патрона поміщають
гіпохлорит кальцію або хлорне вапно у вигляді «кашки» (порошок
препарату, змішаний з водою). Після занурення патрона у воду
дезінфекційний розчин дифундує через стінку патрона і знезаражує воду у
колодязі. Ефект знезаражування води в колодязі визначають відповідно до
кількості залишкового хлору у воді й показників бактеріологічного
аналізу. Через 30 діб патрон витягають з колодязя, звільняють від
залишків препарату і промивають водою. Для видалення з пор і поверхні
патрона карбонату кальцію, патрон занурюють у слабкий розчин оцтової
кислоти (1:200) на 1-6 годин залежно від масивності нальоту. Після
очистки патрон промивають чистою водою, заповнюють хлоровмісним
препаратом і використовують повторно.

2. Організація централізованого водопостачання

У селах і невеликих містах для влаштування водогону переважно
використовують артезіанські, грунтові й джерельні води. Експлуатація
таких водогонів порівняно проста.

Водогін з підземних джерел водопостачання складається (рис. 4.4) з: 1)
джерела води (свердловина, буровий колодязь, каптаж); 2) насосної
станції першого підйому, що подає воду з джерела в резервуар; 3)
пристосувань для кондиціювання води (дегазація, опріснення,
дезактивація) при необхідності; 4) установки для знезаражування води; 5)
насосної станції другого підйому, що подає воду з резервуара чистої води
в резервуар водонапірної башти і у водорозбірну мережу населеного
пункту; 6) мережі трубопроводів, по яких вода подається в населений
пункт у кожний будинок або до водорозбірних колонок.

Якщо доброякісної підземної води немає або кількість її обмежена,
організовують водогін з відкритої водойми. Так, водопостачання Києва,
Дніпропетровська, Одеси, Харкова та багатьох інших міст України і світу
організовано з відкритих водойм. У ряді населених пунктів використовують
для питного водопостачання атмосферну, опріснену або воду із водосховищ.

Рис. 3 Схема водогону з підземних джерел:

І — свердловина; 2 — насос підйому води; 3 — хлоратор; 4 — резервуар
чистої води; 5 — насос подачі води у водорозбірну мережу; б —
водонапірна башта.

Подавати воду з відкритих водойм безпосередньо споживачам не можна.
Природні зміни органолептичних властивостей (каламутність під час
паводка і після дощу), бактеріальне забруднення, вплив на санітарний
стан водойм різних видів його використання не дозволяють розраховувати
на стійку якість води і відповідність гігієнічним нормам. Тому для
централізованого водопостачання вода з відкритих водойм обов’язково
піддається обробці.

Місце для забору води з водойми повинно: а) бути безпечним в санітарному
відношенні; б) при будь-яких змінах режиму водойми повинна бути достатня
кількість води; в) забірні споруди у воді й на березі необхідно надійно
захищати від пошкоджень.

Забір води на річці організовують вище за течією стосовно населеного
пункту, місць водокористування і спуску стічних вод, водопою тварин, зон
відпочинку. Глибина водойми в місці водозабору повинна бути не менше 2,5
м, щоб при заборі води не засмоктувалось болото чи вода з поверхні
водойми. Горловину водозабірної труби обов’язково закривають сіткою, щоб
не потрапляли різні плаваючі речі.

Воду можна забирати не безпосередньо з водойми, а з різного типу
водоприймачів, розташованих вздовж берега (рис. 4.5). Основне їх
призначення — звільнення води від завислих часток. Якщо берег
складається з пористих порід, то воду можна забирати не безпосередньо з
водойми, а з викопаних на деякій відстані від річки берегових колодязів.
Вода, що надходить в колодязь, профільтровується через товщу ґрунту.
Якщо грунт дуже щільний, тоді колодязь з’єднують з водоймою за допомогою
фільтрувальних траншей, заповнених гравієм і піском.

Рис. 4. Берегові фільтруючі колодязі:

І — колодязі для фільтрації води; 2 — з’єднувальні труби; 3 — збірний
колодязь; 4 — насос і -го підйому; 5 — подача води на головні споруди
водогону.

Подальше покращання якості води проводиться на головних, спорудах,
водогону (рис. 4). Насосами першого підйому воду подають з водойми на
очисні споруди. Для поліпшення якості води найчастіше застосовують
освітлення (усунення каламутності), знебарвлення (усунення колірності),
знезаражування (звільнення води від різних мікроорганізмів, у тому числі
й збудників захворювань).

Освітлення води можна досягти при тривалому відстоюванні. Однак природне
відстоювання відбувається повільно, а ефективність його невелика. Тому
воду очищають за однією із двох схем: 1) шляхом відстоювання з подальшою
повільною фільтрацією або 2) шляхом коагуляції, відстоювання і швидкої
фільтрації.

Рис. 5. Схема господарсько-питного водогону з відкритої водойми;

1 — водойма; 2- водозабірна труба; 3 — береговий приймач води: 4 —
насосна станція першого підйому; 5 — установка для дозування коагуляту;
6 — камера реакції; 7 — вертикальний відстійник; 8 — швидкий фільтр; 9 —
хлоратор; 10 — резервуар для чистої води; 11 — насосна станція другого
підйому; 12 — розподільна водогінна сітка; 13 — водонапірна башта.

Тривалість перебування дрібних часток мулу в завислому стані в товщі
води й випадання їх в осад залежить від швидкості руху води, питомої
ваги і діаметра завислих речовин. Найбільш сприятлива умова для
звільнення води від різних механічних домішок — зменшення швидкості
потоку води, що досягається у відстійниках. Вода, потрапляючи з труб в
басейн, зменшує швидкість від 1м/с до декількох м/с І стає практично
нерухомою.

Залежно від напрямку руху води, відстійники бувають горизонтальними і
вертикальними. Відстійники — це великі резервуари глибиною декілька
метрів, в яких вода протягом 4-8 годин з дуже малою швидкістю рухається
від входу до виходу. За цей час найбільші частинки встигають осісти на
дно.

Після відстоювання воду фільтрують. Фільтра — це залізобетонні
резервуари з подвійним дном: нижнім суцільним і верхнім дірчастим. Між
ними утворюється дренажний простір, в який потрапляє профільтрована
вода. На верхнє дно спочатку вкладають підтримувальний шар щебеню і
гравію, на нього — фільтрувальний шар піску, на який подається вода.
Профільтрована вода збирається на нижньому дні фільтра (рис. 5).
Швидкість фільтрації — 0,25-0,35 см/год.

Фільтри добре очищають воду лише після дозрівання так званої біологічної
плівки. Біологічна плівка утворюється на поверхні піску із затриманих
завислих частинок, водного планктону (водоростей,

живих організмів), в тому числі бактерій. При цьому розміри пор між
піщинками настільки зменшуються, що на поверхні фільтра затримуються не
тільки найдрібніші частинки, а навіть яйця гельмінтів і до 90-92 %
бактерій. Через кожних 30-60 діб фільтри очищають. При цьому видаляють
2-3 см верхнього, найбільш забрудненого шару піску. Повільні фільтри
можна використовувати на невеликих (сільських) водогонах.

На потужних станціях воду очищають за іншою схемою. Для прискорення
процесу осідання змулених частинок і гумінових речовин, які надають воді
каламутності й забарвлення, проводять коагу-ляцю вода. Коагуляція води
досягається завдяки внесенню у воду хімічних реагентів — коагулянтів
(А12(504)3 РеС13, Ре30, тощо). Маючи позитивний електричний заряд,
коагулянти адсорбують негативно заряджену суспензію мікробів і дрібні
частки органічних та неорганічних речовин, що знаходяться у воді. При
цьому утворюються пластівці, що осідають. У процесі осідання вони
захоплюють із собою навдрібніші частинки мулу, мікроби і колоїдні
гумінові речовини. Внаслідок коагуляції та відстоювання з води осідає
також понад 95 % яєць гельмінтів. Значно полегшують і прискорюють
процеси коагуляції флокулянти, такі як поліакриламід, активована
кремнієва кислота,

Після коагуляції значно швидше очищається вода на швидких фільтрах. Вони
пропускають шар води 5-8 м за годину (в 50 разів більше, ніж повільні),
але забиваються швидше. Тому їх необхідно 1-2 рази на добу очищати від
осаду. Промивають фільтр під тиском, пускаючи воду в зворотному
напрямку, тим самим змиваючи осад з поверхні фільтра.

Зараз у водопровідній практиці використовують освітлювач, в якому вода
проходить через шар завислого осаду коагулянта. У результаті цього
пластівці коагулянта збільшуються і затримують частинки, що створюють
каламуть. Таким чином, шар завислих пластівців є свого роду фільтром,
через який проходить вода. Процес очистки води при цьому відбувається
набагато інтенсивніше і з меншими витратами коагулянта, ніж звичайно.

При необхідності воду піддають спеціальним методам обробки. Якщо у воді
є гази, які надають їй вираженого неприємного запаху, наприклад
сірководень, воду дегазують, тобто звільняють від розчиненого газу. Є
випадки, коли вода містить підвищену кількість солей, які надають їй
неприємного присмаку і роблять непридатною до вживання.
Високомінералїзовані води необхідно демінералізувати. Це проводять
шляхом дистилювання, електролізу, зворотного осмосу, екстракції, іонного
обміну з використанням різного типу опріснювального устаткування.

Якщо вода містить підвищену кількість радіоактивних речовин — її
дезактивують, пропускаючи через іонообмінні фільтри. При необхідності
воду дефторують або фторують, зменшуючи чи збільшуючи кількість фтору у
воді. Спеціальні методи обробки покращують якість води і тим самим
роблять її придатною для вживання людьми.

Використана література

Загальна гігієна з основами екології: Підручник / За ред. В А.
Кондратюка. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. — 592 с.

Водопостачання. Гігієнічні вимоги. — М., 1986.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *