Реферат на тему:
Госпрозрахунковий механізм раціонального природокористування та охорони
навколишнього середовища
План
Основні завдання економіки природокористування.
Економічні механізми раціоналізації природокористування.
Розміри компенсації збитків.
1. Розвиток продуктивних сил, зростання обсягів природокористування й
темпів забруднення довкілля за одночасного вичерпання природних
ресурсів, погіршення здоров’я працездатного населення, зниження
продуктивності праці — все це зумовило формування економіки
природокористування — нової галузі науки, що вивчає методи
найефективнішого впливу людини на природу для підтримання динамічної
рівноваги, кругообігу речовин у природі. Витрати, пов’язані з
підтриманням цієї рівноваги, йдуть на збереження економічно
найсприятливіших умов відтворення матеріальних благ як нині, так і в
майбутньому.
Оскільки довкілля виконує такі життєво важливі функції, як забезпечення
людей природними ресурсами, природними послугами (рекреація, туризм,
естетичні задоволення), поглинання відходів і забруднень, то, реалізуючи
заходи з охорони природи й використання її ресурсів, слід знати
економічну вартість цього й ціну шкоди, заподіяної природі
антропогенними забрудненнями та впливами.
Критерієм ефективності людської діяльності до середини XX ст., як
згадувалося в попередніх главах, було одержання максимальних благ за
мінімальних затрат і неконтрольованої, хижацької експлуатації природних
ресурсів, а основним принципом
ставлення до природи — панування над нею й цілковите її підкорення
людині.
Після об’єктивного аналізу причин екологічних катастроф і величезних
економічних втрат від нерозумного господарювання, яких людство зазнало
останніми десятиліттями й раніше, стало зрозуміло, що принципи
природокористування мають бути інакшими, якщо ми хочемо вижити.
Для еколого-економічної оцінки проектів і програм будівництва
застосовують метод зіставлення затрат і вигод і керуються трьома
критеріями: чистою поточною вартістю, внутрішньою нормою окупності та
співвідношенням витрат і майбутніх вигод. Основні завдання економіки
природокористування:
• визначення збитків, завданих економіці (державі), галузі,
підприємству, районові, окремому приватному господарству чи конкретній
особі через нераціональне природокористування, порушення законів, норм
або правил охорони природи;
• визначення розміру затрат, необхідних для ліквідації в найближчому й
віддаленому майбутньому наслідків негативних техногенних впливів на
довкілля;
• оцінка абсолютної та відносної ефективності затрат на охорону й
відновлення природи, вибір оптимальних варіантів природоохоронної
діяльності й використання природних ресурсів;
• розробка економічних методів управління природоохоронною роботою й
способів стимулювання природоохоронної діяльності та екологізації
виробництва.
Треба, щоб економіка природокористування поступово переходила в
економіку природозберігання.
2. Можна виділити такі елементи економічного механізму
природокористування:
плата за користування природними ресурсами;
система економічного стимулювання природоохоронної діяльності;
плата за забруднення навколишнього середовища;
створення ринку природних ресурсів;
вдосконалення ціноутворення з урахуванням екологічного чинника;
екологічні програми;
продаж прав на забруднення;
система “застава – повернення”;
екологічне страхування.
На основі економічних оцінок має вводитися платність
природокористування.
Серед платежів за природні ресурси можна виділити плату:
за право користуватися природними ресурсами;
за відновлення та охорону природних ресурсів.
Плата за право користування природними ресурсами практично призначена
для їх власника (держава чи приватний власник). Вона пов(язана з
вилученням абсолютної ренти. Платежі за охорону та відновлення – це
компенсація витрат ресурсів в процесі виробництва.
Суттєвого значення в системі платного природокористування набули
різноманітні штрафні санкції за нераціональне використання природних
ресурсів та забруднення довкілля. Розмір штрафів має бути значним, щоб
реально впливати на діяльність виробника.
Оплатне природокористування визначає характер системи економічного
стимулювання природоохороної діяльності, заходів із зниження забруднень
навколишнього середовища. Ця система має сприяти формуванню екологічно
збалансованої поведінки виробника та споживача. До системи економічного
стимулювання можна віднести оподаткування, субсидування, пільгове
кредитування природоохоронної діяльності, прискорену амортизацію фондів
та інші заходи.
Більшість з цих напрямків вже показала свою екологічну ефективність у
багатьох країнах світу. Особливо широко застосовуються податки. У
екологічних ( зелених) податків дві мети:
– зробити вартість продукції більш адекватною щодо витрат (у тому числі
на охорону природи та покриття збитків навколишнього середовища).
сприяти політиці, при якій збитки компенсує забруднювач, а не
суспільство в цілому ( реалізація принципу “забруднювач платить”).
Держава дає лише початковий поштовх, впливаючи на ціни. Усе інше
виконують ринкові механізми: впливають на поведінку виробника та
споживача, на попит та пропозицію продукції в залежності від ступеню її
екологічності тощо.
За деякими оцінками частка податків, пов’язаних з природокористуванням
має зрости на порядок та складати 30-50% прибуткової частини державного
бюджету.
Вимагає поліпшення система державних субсидій для економіки. В наш час
субсидії відіграють антиекологічну роль. Особливо це помітно на
прикладах двох економічних комплексів ПЕК та АПК.
Прискорена амортизація основних фондів добре випробувана у світі як
стимулятор пріоритетних видів діяльності НТП. Підприємство, завищуючи
амортизаційні відрахування, скорочує розмір оподаткованого прибутку. В
результаті цього його чистий прибуток зростає.
Важливим елементом в системі економічного механізму природокористування
є платежі за забруднення природного середовища.
В залежності від впливу на довкілля встановлені два види нормативної
плати:
– за гранично допустимі викиди в межах встановлених норм;
– за перевищення гранично допустимих нормативів. У цьому випадку платежі
зростають в декілька разів.
Суттєвим моментом є й механізм утворення джерел. Платежі в межах
нормативів забруднення можна віднести до собівартості і таким чином
перенести їх сплату на споживача. Сума за понаднормативний вплив на
довкілля сплачується з прибутку підприємства. Це знижує його
рентабельність. Така система стимулює виробника до мінімізації
забруднень. Інший момент – можливість зменшення платежів за рахунок
витрат на природоохоронні роботи (будова очисних споруд, фільтрів,
землеохоронні заходи).
Створення ринку природних ресурсів актуальне в умовах їх дефіцитності та
можливості отримання значних коштів від їх продажу. Цивілізований ринок
ресурсів дасть можливість активно залучати капітал в
природоексплуатаційну галузь. Створення бірж природних ресурсів,
проведення аукціонів, де підприємці могли б закупати права на розробку
та оренду за умов жорсткого екологічного контролю та комплексної
екологічної експертизи могли б суттєво збільшити державні та регіональні
прибутки від природокористування.
Концепція удосконалення ціноутворення в економіці має важливе значення
для поліпшення природокористування. Є два аспекти цієї проблеми:
досягнення НТП, запровадження маловідходних технологій натикаються на
неефективність ресурсозбереження через низьку вартість ресурсів. За
таких умов розумне підвищення цін стимулювало б перехід на режим
економної експлуатації;
– ціна повинна враховувати рівень екологічної безпеки продукції. Чиста
екологічно продукція має бути дешевшою за ту, виробництво якої пов’язане
з негативним впливом на довкілля, або ту, яка сама є небезпечною для
природи та здоров’я людини.
Для реалізації важливих екологічних завдань велике значення має
формування екопрограм – комплексних заходів. Цільові екологічні
програми в нашій країні необхідні для вирішення наступних питань:
виконання міжнародних зобов’язань (охорона озонового шару, подолання
проблеми парникового ефекту, збереження біорізноманіття);
охорона та раціональне використання природних ресурсів;
охорона особливо цінних природних об’єктів;
реабілітація зон екологічного лиха.
Великі перспективи має розвиток ринкових механізмів продажу прав на
забруднення. Одна з важливих його складових – право на продаж різного
виду викидів та скидів. Спрощена схема цього механізму така.
Підприємство, що бажає розширити своє виробництво, має вибір: створити
надійну систему очищення у себе або викупити право на додаткове
забруднення у іншого підприємства. В результаті загальна сума забруднень
не збільшується, а сума витрат на охорону природи мінімізується.
>j
&
F
????????????Z? – вид цінних паперів, що законно надає дозвіл на викиди
конкретної забруднюючої речовини протягом конкретного часу. Загальна
кількість екологічних ліцензій підприємства має відповідати фактичному
рівню сукупних викидів.
На одну й ту саму забруднюючу речовину ціна екологічної ліцензії може
змінюватися в залежності від сезону, часу доби, ситуації в регіоні
(нормальна, екстремальна).Використання екологічної ліцензії замість
податків дасть можливість замінити державне регулювання ринковим.
Найбільш старим та надійним економічним інструментом в охороні довкілля
є заставна система. Повернення порожніх пляшок, використаних елементів
живлення, пластикових контейнерів. Незважаючи на простоту даний механізм
суттєво знижує надходження забруднень до навколишнього середовища (у
тому числі і токсичних), зберігає значні кошти і ресурси завдяки
утилізації
Можливим економічним механізмом запобігання або пом(якшення наслідків
екологічних катастроф є екологічне страхування – страхування
відповідальності підприємства-джерела підвищеного ризику за завдання
шкоди через аварію, технічний збій або стихійне лихо.
До екологічного страхування належать:
страхування загальної громадянської відповідальності перед третіми
особами, яке передбачає відшкодування збитків майну юридичних осіб та
громадян, а також шкоди здоров(ю населення в результаті аварій та
катастроф.
страхування відповідальності за завдання шкоди навколишньому середовищу.
Під цим розуміють страхування власників потенційно небезпечних об(єктів
в зв(язку з необхідністю відшкодування збитків третім особам. Цей вид
страхування передбачає покриття витрат на ліквідацію наслідків
забруднення та прямих майнових збитків постраждалих третіх осіб.
Екологічне страхування може здійснюватися в добровільній та обов(язковій
формі. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між
страховником та страхувальником. Умови і порядок визначаються Законом
України про страхування від 7. 03. 1996.
Обов(язковим є страхування підприємств, внесених до затвердженого
законодавством переліку екологічно небезпечних об(єктів. З цією метою
створюється банк даних (екологічний архіваріус) про небезпечні для
навколишнього середовища підприємства та виробництва.
3. Виконуючи укрупнені екологічні оцінки негативного впливу людини на
довкілля, користуються таким поняттям, як екологічні збитки від
забруднення окремих компонентів природи — води, повітря, земельних
ресурсів. Екологічні збитки — це зменшення корисності довкілля в
результаті його антропогенної трансформації (насамперед забруднення). Їх
обчислюють за сумою різних затрат суспільства, пов’язаних зі змінами
довкілля й поверненням його до колишнього стану, затрат на компенсацію
ризику для здоров’я людей.
Для укрупнених оцінок екологічних збитків вдаються до спеціальних
формул, за якими можна з’ясувати шкоду земельним ресурсам, шкоду від
викидів у атмосферу або у водні об’єкти. Їх наведено в таких документах,
затверджених Мінекобезпеки України:
• Інструкція про порядок обчислення та сплати збору за забруднення
навколишнього природного середовища;
• Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі
внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне
використання водних ресурсів;
• Методика розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок
порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
• Методика розрахунку розміру відшкодування збитків, які заподіяні
державі в результаті понаднормативних викидів забруднювальних речовин в
атмосферне повітря.
Показниками збитків від забруднення довкілля слугують підвищення рівня
захворюваності населення; зниження продуктивності сільського
господарства; прискорення зношування основних фондів та ін. Вартість
відновлення природи визначається за необхідними затратами на
рекультивацію ландшафтів, відновлення водойм або сільськогосподарських
угідь, озеленення тощо. Та при цьому часто неможливо оцінити погіршення
соціального* клімату, порушення рівноваги в екосистемах, загибель від
техногенного впливу унікальних геологічних пам’яток чи ландшафтів,
зникнення багатьох видів рослин і тварин.
Особливо складно оцінити наслідки антропогенних негативних впливів на
природу, коли треба дати довгостроковий прогноз збитків від
нераціонального природокористування. Затрати на охорону природи сьогодні
можна обчислити досить просто й порівняно точно на підставі чинних
стандартів і нормативів із застосуванням низки формул (їх наведено в
нових підручниках і посібниках з економіки природокористування).
Природоохоронні заходи мають не тільки економічний ефект (заощадження
витрат на лікування та соціальне страхування хворих, підвищення
продуктивності праці, збільшення біопродуктивності, облагородження
ландшафту), а й соціальний — поліпшення настрою людей, зменшення їх
міграції, стримування конфліктів, зниження злочинності й т. д.
На розмір нормативу плати за використання природних ресурсів впливають
їх поширення, розташування, якість, доступність, можливість переробки,
відтворення й утилізації.
Вартісна оцінка природних ресурсів ґрунтується на двох показниках:
витрати на підготовку й використання та прибуток виробника.
Повітря безкоштовне. Вартість води залежить від її якості й
водозабезпеченості регіонів, тому диференціюється за басейнами й
коливається в широких межах. Визначаючи вартість ґрунту, враховують вид
землекористування та характеристики ґрунту. г Плата за забруднення
довкілля поширюється на:
викиди в атмосферу шкідливих речовин;
скиди забруднень у поверхневі водойми, територіальні та внутрішні
морські води, в підземні горизонти та систему каналізації;
розміщення відходів.
Для конкретного підприємства визначаються гранично допустимі викиди
(ГДВ) і скиди (ГДС) кожного із забруднювачів. На підставі цих лімітів
формуються платежі за забруднення довкілля. За понаднормативні викиди й
скиди та розміщення відходів плата збільшується в 5 разів порівняно з
нормативною. Враховують і клас небезпечності відходів. Розміщення 1 т
відходів коштує:
• І класу (надзвичайно небезпечні) —55 ґрн.;
• II класу (високонебезпечні) — 2 грн.;
• III класу (помірно небезпечні) — 0,5 грн.;
• IV класу (малонебезпечні) — 0,2 грн.
Платежі за викиди пересувними джерелами обчислюють відповідно до виду й
кількості спаленого палива, а також коригувальних коефіцієнтів, що
враховують народногосподарське значення населеного пункту та кількість
жителів у ньому.
Платежі за скиди обчислюють на підставі затверджених лімітів, виходячи з
фактичних обсягів скидів, нормативів збору та коригувального коефіцієнта
(регіонального або басейнового), що враховує територіальні екологічні
особливості й еколого-еконо-мічні умови функціонування водного
господарства (для Азовського й Чорного морів він становить 2; для Дніпра
— від Каховської ГЕС до Чорного моря — 1,8; для Дунаю, Сіверського
Дінця, Міусу та Кальміусу — 2,2; для Дніпра — від кордону до Києва,
Прип’яті, Десни — 2,5; для Дністра й річок Криму — 2,8;
для західних річок Тиси й Пруту — 3).
Сума збору за розміщення відходів залежить від фактичних обсягів
відходів, затверджених лімітів та коригувальних коефіцієнтів, що
враховують віддаленість звалищ від населеного пункту й характер
облаштування місця розташування відходів (полігони, де забезпечується
захист атмосферного повітря й поверхневих вод від забруднення, та
звалица, де не задовольняються ці умови).
Використана література
Гапонова С.В. Екологія.- К.: Ленвіт, 2000.- 64с.
Троянський Олексій Іванович Екологія людини.- Житомир: Волинь, 2005.-
Дуднікова Ірина Ігорінва Екологія і безпека життєдіяльності.- К.: Вища
школа, 2005.- 247с.
Екологія: основи теорії і практикум.- Львів: Новий Світ-2000, Магнолія
плюс, 2003.- 296с.
Джигирей, Віктор Степанович Екологія та охорона навколишнього природного
середовища: Навчальний посібник.- 3-тє вид., випр. І доп.- К.: Знання,
2004.- 312с.- 17.00
Мусієнко Микола Миколайович, Серебряков Валентин Валентинович, Брайон
Олександр Володимирович Екологія. Охорона природи.- К.: Знання, 2002.-
550с.
Бойчук Юрій Дмитрович, Солошенко Ельвіра Миколаївна, Бугай Олег
Вікторович Екологія і охорона навколишнього середовища.- Суми:
Університетська книга, 2005.-
Кучерявий В.П. (Кучерявий, Володимир Панасович) Екологія: Підручн. для
студ вузів.- Вид. 2-ге.- Львів: Світ, 2001.- 480с.
Мусієнко, Микола Миколайович Екологія: Тлумачний словник/ М.М.Мусієнко,
В.В.Серебряков, О.В.Брайон.- К.: Либідь, 2004.- 376с.- 19.71
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
