Глобальні проблеми сучасності, їх природа, шляхи вирішення (реферат)

Реферат на тему:

“Глобальні проблеми сучасності,

їх природа, шляхи вирішення”

Глобальні проблеми, які постали перед народами різних країн, виникли в
різних сферах життєдіяльності людей. В одному випадку мова йде про ті
чи інші сторони розвитку продуктивних сил, стан і якість навколишнього
середовища, в іншому — про кардинальні питання зовнішньої і внутрішньої
політики, в третьому — про стосунки людини і суспільства тощо. Глобальні
проблеми загострились настільки, що без них неможливо нині скласти
реалістичне уявлення про сучасні тенденції суспільного розвитку, про
майбутнє людства.

Що охоплюється поняттям «глобальні проблеми»? Які характерні ознаки
дають змогу говорити про них як про явище особливе, що стосується
всього людства? Відповіді на ці запитання важливі не лише в
теоретичному, а й у практичному плані. Від того, які саме проблеми
будуть визнані глобальними, якою мірою буде пізнана їхня природа, багато
в чому залежить і вибір рішень, а, отже, й доля багатьох народів і
держав, майбутнє планети.

Одні вчені на Заході довільно звужують коло глобальних проблем, зводячи
всю їх багатоманітність до двох-трьох. Інші вдаються до протилежних
крайнощів, відносять до них проблеми, які не мають нічого спільного із
світовими процесами, а стосуються тільки певних країн або окремих
соціальних груп.

Усе це зумовлює необхідність докладної характеристики глобальних проблем
сучасності. До них слід віднести ті, які, по-перше, мають справді
планетарний, загальносвітовий характер, зачіпають життєві інтереси всіх
народів і держав; по-друге, загрожують усьому людству в разі, якщо не
будуть вчасно вирішені; по-третє, вимагають для свого розв’язання
спільних і невідкладних зусиль усіх держав і народів.

Ще однією характерною рисою глобальних проблем можна вважати їхній
динамізм. Він означає насамперед можливість збільшення кількості
проблем, що зараховуються до глобальних, а також вірогідність
ослаблення чи посилення гостроти однієї з них. Тому важливо вчасно
оцінити ті проблеми, які можуть набути глобального характеру, і вчасно
виробити реакції суспільства на гострі питання сучасності.

Виходячи з динамічного характеру і складності глобальних проблем
сучасності, можна припустити, що спільні зусилля держав не обов’язково
швидко приведуть до повсюдного і повного вирішення їх. Зокрема, дедалі
зростаючі потреби держав у мінерально-сировинних ресурсах зумовлюють
загострення мінерально-сировинної проблеми протягом найближчих
десятиліть, а господарська діяльність у багатьох країнах поки що не дає
змоги домогтися помітного поліпшення екологічної ситуації.

Для розуміння суті і шляхів вирішення глобальних проблем необхідно
з’ясувати їхнє походження і природу, причини загострення протягом
останніх десятиліть. Слід зазначити, що з ними, але не в глобальному, а
в локальному (чи регіональному) масштабі людство зіткнулося ще за часів
своєї молодості і вже тоді змушене було шукати шляхи їх вирішення. До
певного часу спостерігалася якась гармонія у діях протилежних процесів:
одні з них порушували природну рівновагу, інші — відновлювали. Доки
незрілими лишалися суспільні відносини, а також засоби праці, відносна
гармонія між людиною і природою зберігалась. Але з розвитком
продуктивних сил людина дедалі більше оволодівала мистецтвом боротьби
із стихійними силами, підкоряючи собі природу, добивалась таких змін у
природі, які відповідали б її зростаючим потребам. Тісний взаємозв’язок
у відносинах між людиною і природою, суспільством і природою та
всередині суспільства став виступати як загальна закономірність.

Перехід людства від кочового скотарства до осідлого землеробства, тобто
від споживання до виробництва продуктів, ознаменувався етапом
перетворення природи в предмет і знаряддя життєдіяльності людини. Але
прогрес розвитку продуктивних сил супроводжувався і негативними
результатами, шкідливими і навіть згубними для людини.

У науковій літературі наводяться цікаві історичні приклади. Коли в
Греції, Малій Азії та інших місцях люди викорчовували ліси для
одержання в такий спосіб орної землі, вони не уявляли, що тим самим
поклали початок нинішньому запустінню цих країн, позбавляю-чи їх
центрів нагромадження і збереження вологи. Те ж саме відбувалося в
Північній Італії, де на південному схилі Альпійських гір люди
вирубували хвойні ліси і не передбачали, що знищують умови для розвитку
місцевого скотарства. Це факти із стародавньої історії. А період
науково-технічного прогресу нового часу, коли людство залучило до своєї
діяльності практично всі ресурси нашої планети, вже дали чимало
трагічних прикладів такого типу.

Суперечності у системі «людина — природа» — не єдине джерело глобальних
проблем. Такі самі проблеми виникають і у системі соціальних,
суспільних відносин. Стосунки людини і природи тісно пов’язані з
міжособистісними відносинами. Одні немовби переростають в інші.
Соціальні й національні конфлікти загострюють до критичної межі
суперечності між людиною, суспільством і навколишнім середовищем,
надають глобального характеру інтерсоціальним проблемам (проблемам
війни і миру, подолання відсталості і т. ін.).

Нарешті, слід зазначити, що переростання названих проблем у глобальні
пов’язано з процесом інтернаціоналізації виробництва, обміну, всього
суспільного життя на основі сучасних продуктивних сил,
науково-технічної революції. Проблеми, що раніше проявлялися в
місцевому чи регіональному масштабі, набули нині справді глобального
характеру.

Таким чином, глобальні проблеми мають подвійний соціоприрод-ний
ха-рактер. Вони водночас і природні, і соціальні. При цьому останній
елемент відіграє вирішальну роль. Адже соціальні умови розвитку
визначають, по-перше, серйозність і глибину глобальних проблем,
небезпечність їхнього розвитку для людства, по-друге, зміст підходів,
методи і засоби вирішення цих проблем.

У системі сучасної глобалістики важливе місце посідають проблеми війни і
миру.

Якісно нові умови, нова ситуація владно вимагає нового цідходу до
вирішення питань безпеки. У наш час ядерна війна неприпустима:

її не можна виграти, у ній не буде ні переможців, ні переможених. Тому
найскладніші проблеми, глибокі розбіжності й конфлікти сучасного світу
можна і треба вирішувати не військовою силою, а тільки політичним
шляхом.

Разом з тим важливо усвідомлювати, що сьогодні небезпеку для людства
становлять не тільки воєнні конфлікти, застосування сучасної воєнної
техніки, а й мирна техніка. У працюючій мирній технічній системі,
наприклад АЕС, випадкове пошкодження ймовірніше, ніж у «непрацюючій»
воєнній техніці. Уявлення про екологічну чистоту АЕС давно виявилося
міфом. Різниця між воєнною і мирною ядерною технікою полягає лише в
тому, що перша знищує все живе швидко, а друга — поступово, але і та й
інша неминуче підривають коріння його існування. Радіоактивне зараження
людей і середовища їхнього проживання відбувається відносно повільно і
позначиться повною мірою в майбутньому.

В останній третині XX ст. різко погіршилась якість середовища, що оточує
людину: забруднюються повітря, річки, озера, моря; зростають шумові
навантаження, особливо в містах; захаращуються великі території
різноманітними відходами; знищуються багато видів флори і фауни;
деградують грунти та поширюються інші форми порушення цілісності
природи.

Заданими ООН, наприкінці 80-х років у атмосферу щорічно викидалося 150
мільйонів тонн двооксиду сірки, 50 мільйонів тонн окису азоту, 300
мільйонів тонн окису вуглецю, 15 мільярдів тонн двоокису вуглецю, 700
тисяч тонн фреонів, 100 тисяч тонн ртуті, 500 тисяч тонн свинцю тощо.

Нагромадження вуглекислоти в атмосфері, запиленість зросли у багатьох
містах світу в десятки разів. Внаслідок утворення навколо Землі шару
вулекислого газу виникла загроза несприятливої зміни клімату із
порушенням енергетичного балансу і поступовим підвищенням температури.
Це призведе до танення полярної криги й затоплення великих прибережних
масивів і багатьох міст. Виникла небезпека порушення балансу кисню,
зруйнування озонового екрана в нижній стратосфері при польоті
надзвукових літаків. Збільшилося забруднення Світового океану (близько
0,1% видобутку нафти на морських шельфах потрапляє в океан). У цілому
обсяг забруднюючих відходів виробництва становив у 1970 p. 40 мільярдів
тонн, а до 2000 p. він може зрости до 100 мільярдів тонн і більше.
Стосовно обсягу забрудненої води, то він може збільшитися в 10 разів.

Велику загрозу природі і самому існуванню людини становлять «кислотні
дощі», які виникають внаслідок викидів у атмосферу різних хімічних
сполук. А запилення атмосфери відходами видобувної промисловості,
сільського господарства, транспорту, енергетики призводить до
непередбачуваних змін кліматичних процесів.

Радіаційні, теплові, шумові, електромагнітні зміни також погіршують
умови життя людей. Усе це в кінцевому підсумку пов’язане з відходами
сучасної виробничої технології в усьому світі. Нині від 90 до 98%
речовини, взятої від природи, перетворюється на відходи і забруднює
середовище. За нинішніх тенденцій до 2000 p. обсяг газоподібних
забруднювачів атмосфери може досягти 50 мільярдів тонн, викидів твердих
речовин — 725 мільярдів тонн.

Дедалі гострішого характеру набувають на нашій планеті проблеми «водного
голоду» і забезпечення людства мінеральною сировиною та енергією, а
також демографічна проблема.

З середини нашого століття в світі відбувається безпрецедентне зростання
чисельності населення: у 1950 p. воно становило 2,5 млрд чоловік, а в
1987 р. досягло 5 млрд, тобто зросло за третину століття більше, ніж за
попередні півтора століття. Нині народжується щороку 130 млн чоловік,
помирає близько 50 млн., приріст становить майже 80 млн чоловік. 9/10
приросту зумовлені демографічним вибухом, що спостерігається в країнах
Африки, Азії і Латинської Америки. За даними спеціалізованих організацій
ООН, до 2025 p. населення світу зросте на 3 млрд чоловік, причому в
Латинській Америці, наприклад, воно подвоїться. Це означає, що до
наявних фондів споживання треба додати принаймні стільки ж
продовольства, житла, лікарень, шкіл, товарів повсякденного попиту,
скільки є нині. Причому зробити це необхідно лише для того, щоб не
знизити сучасного рівня життя. Але мета розвитку молодих країн — не
збереження вкрай низького рівня життя, а його неухильне піднесення.

Небезпечність тенденцій у демографічній ситуації така, що в третє
тисячоліття людство може вступити з 1 млрд голодуючих і такою ж
кількістю людей, що не знаходять застосування своїй праці в містах, 2
млрд сільських жителів, затиснутих у лещатах аграрного перенаселення,
1,5 млрд знедолених, що живуть за межею бідності.

Сучасна демографічна ситуація являє собою глобальну проблему передусім
тому, що стрімке збільшення населення відбувається у країнах Азії,
Африки, Латинської Америки. Водночас ці держави через відсгалість в
економічній, соціальній, культурній сферах неспроможні забезпечити
населення, що подвоюється кожних 20—30 років, матеріальними і
культурними благами. Безумовно, демографічна політика належить до
національної компетенції незалежних держав. Однак їхні труднощі при
вирішенні демографічних проблем уже нині відбиваються на міжнародних
відносинах в цілому і можуть призвести до катастрофічних наслідків не
лише для них самих, а й для світової економіки й політики.

Ці й інші явища свідчать про те, що всі глобальні проблеми,сучасності
тісно взаємопов’язані і взаємозумовлені, тому ізольоване’ вирішення їх
практично неможливе. Нездатність людства розв’язати хоча б одну із
глобальних проблем надзвичайно негативно вплине на можливість вирішення
всіх інших проблем.

Так, ненасильницький мир без ядерної зброї створює необхідні передумови
і гарантії для практичного вирішення всіх глобальних проблем в умовах
міжнародного співробітництва, зокрема для вирішення продовольчої
проблеми, що досить гостро стоїть в багатьох розвинутих країнах.

Західні вчені пояснюють загострення продовольчої проблеми у світі
«природними» причинами, головною з яких є випереджаюче зростання
народонаселення порівняно із збільшенням продуктів харчування.
Перспективи вирішення проблеми голоду в країнах «третього світу» вони
пов’язують із здійсненням політики регулювання приросту населення.
Деякі експерти (Я.Тінберген, Г.Кан, ВЛеонтьєв) акцентують увагу на
технологічній відсталості країн, що розвиваються, яка полягає у
примітивному й малопродуктивному сільському господарстві.

До глобальних проблем слід віднести й майбутнє людини. Проблема людини
як особливе вираження одвічних філософських питань набула ще одного
відтінку: нині вона активізувалась з погляду проблемності людського
існування взагалі. Щоб мати майбутнє, людина має вижити як вид. Питання
сенсу людського життя, значення культури, змісту людської діяльності
набувають уже не суто академічного, теоретичного,
суспільно-відповідального звучання, а потребують конкретних
соціально-практичних рішень.

Такі найважливіші і найактуальніші глобальні проблеми сучасної епохи, з
якими зіткнулось людство на порозі нового тисячоліття своєї

історії. У працях багатьох західних вчених вирішення найважливіших
проблем людства, як і в уявленнях про найближче й віддалене майбутнє
людства, єдності немає. Ще недавно частина їх відстоювали позицію
«соціально-екологічного песимізму», доводячи, що світ нібито досяг
апогею розвитку виробництва, споживання невідновлюваних ресурсів і в
недалекому майбутньому на нього чекає крах. Чимало західних
спеціалістів у галузі екології (Дж.Форрестер, Д.Медоуз, М.Месарович,
Б.Пестель та ін.) вважають, що людство має вибирати між матеріальним
прогресом і продовженням життя на Землі.

Однак з другої половини 70-х років дедалі більше з’являлось публікацій,
автори яких намагалися довести, що нестача джерел енергії,
продовольства та інших ресурсів не абсолютна, а відносна, і людство
може ці проблеми вирішити. В одній з останніх доповідей Римського клубу
«Шляхи, що ведуть у майбутнє» (її автор — американський економіст
українського походження Б.Гаврилишин) висувається концепція створення
загального «світового порядку», в рамках якого людство може справитися
з уже наявними проблемами і з тими, які обов’язково виникнуть у
майбутньому.

Особливість сучасної історичної ситуації полягає в тому, що макросвіт
людства входить у мікросвіт індивіда. На плечі кожного певною мірою
покладається загальна історична відповідальність. А це вимагає
розширення горизонтів соціального й історичного мислення людей. Але
хіба можна сказати, що таке розширення стало повсюдним і загальним
фактором життя? Звичайно, ні. Не можна не бачити разом з тим процесів
зміни самосвідомості людей.

Сучасне і майбутнє розпочатих сьогодні в країні соціальних перетворень
перебуває в руках людини. Проте складається враження, що ми сприймаємо
лише позитивні сторони людського фактора як феномена нашої соціальної
практики, навмисне минаючи певні «небезпечні» висновки і «підводні
рифи». Настав час чесно і безпристрасно подивитись на цю проблему.
Людський фактор — це не тільки першооснова нашого подальшого
суспільного розвитку, а й одна з історичних причин наших невдач і
поразок. А якщо бачити перспективу, то ми прагнемо виховати всебічно і
гармонійно розвинену людину майбутнього громадянського суспільства.

Зміни, що відбуваються сьогодні у світі, — важливий крок на шляху
переходу людства до нової цивілізації, яка може бути сформована на
шляхах розв’язання глобальних проблем. Ця нова, майбутня цивілізація,
на нашу думку, знищить відчуження людини від людини, суспільства,
природи і від продукту праці, покладе кінець поділу людства на
антагоністичні класи та соціальні групи і створить реальні умови для
його самопізнання і вільного самооб’єднання на принципах нового
гуманізму. Нова цивілізація в тенденції свого розвитку являє собою
якісно новий ступінь у розвитку людини і суспільства, що інтегрується в
єдине людство, системність якого можна порівняти в якісному відношенні з
природними системами, залученими в сферу людської діяльності. Тільки на
цьому етапі людство займе своє гідне, відносно самостійне місце в
системі оточуючих космічних процесів і сил, стане специфічним єдиним
утворенням.

Розмірковуючи про перспективи людства, слід підкреслити, що мова йде про
можливості якогось єдиного демократичного і гуманного світового
співтовариства, в якому будуть співіснувати різні форми власності — і
суспільна, і приватна, неоднакові форми суспільних відносин. Але з
однією умовою. Це мають бути суспільства демократії, суспільства, де
людина буде центром усіх відносин.

Зрозуміло, що тільки на цьому шляху можливе подальше розгортання
прогресивних процесів, розквіт нової цивілізації. Зверненість до
культури, людини, її духовного світу диктується необхідністю
кардинальної зміни продуктивних сил, раціональним використанням
найновіших досягнень науково-технічного прогресу. При цьому слід маги
на увазі, шо розвиток технічної і технологічної основи суспільства не
автоматично впливає на перетворення соціального життя, а
опосередковано, через систему суспільних відносин, яка зберігає певну
самостійність. Тому науковий погляд на перспективи людства у зв’язку з
технічним прогресом може сформуватися на основі всебічного аналізу
системи «людина — наука — технологія — суспільство».

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *