Європейські програми збереження біо- та ландшафтного різноманіття (реферат)

Реферат на тему:

Європейські програми збереження біо- та ландшафтного різноманіття

Проблематика збереження біо- та ландшафтного різноманіття розглядається
як багатоаспектний процес, який передбачає законодавче,
науково-методичне, соціально-економічне забезпечення програм і заходів у
цій сфері. Певний досвід такого комплексного (багатоаспектного)
відношення до збереження біо- та ландшафтного різноманіття накопичений
науковцями і практиками у природоохоронній сфері європейських країн,
зокрема, країн-членів Європейського Союзу. Саме у цих країнах на базі
вимог Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного
різноманіття (Софія, 1995) розроблені та втілюються програми й
ініціативи, направлені на розширення охоронних територій. Один з
перспективних напрямів втілення цієї стратегії пов’язаний із розбудовою
Європейської екологічної мережі, проект якої на національному рівні
реалізується у ряді країн. Ідея екомереж знайшла своє відображення у
двох базових програмах – мережа Natura-2000 з пріоритетом охорони цінних
природних середовищ та мережа EECONET з акцентом на збереження ключових
(екостабілізуючих) екосистем та забезпечення їхньої територіальної
зв’язаності [6, 7]. В Україні проблематика біо- та ландшафтного
різноманіття у її варіативній формі розбудови екологічних мереж знайшла
відображення у прийнятті Закону України “Про формування національної
мережі України на 2000-2015 рр.” та науково-методичному супроводі
розбудови екомережі на регіональному і національному рівні. Наукове
забезпечення проектів екомереж здійснюється представниками

природничих наук: геоботаніками, ландшафтознавцями, зоологами та ін.
Разом з тим, участь дослідників від неживої природи у розробці проектів
екомереж недооцінюється так само як спеціалістів-природоохоронників з
різних галузей природокористування (сільське й лісове господарство,
туризм).

Дослідницькі і проектувальні розробки з впровадження Європейської
екологічної мережі засвідчили, що більш ефективним є підхід, який
забезпечує інтеграцію спеціалістів різного профілю. Так, у розробках
екологічних мереж для EECONET-Польща на етапі розроблення планувальної
концепції взяли участь спеціалісти-геоботаніки, зоологи, а також
представники комплексної географії, а на етапі розроблення шляхів
втілення мережі – спеціалісти з територіального планування та галузеві
спеціалісти [4]. Під час розроблення планувальної екологічної мережі
важливим є оцінка абіотичних чинників, які часто визначають локалізацію
цінних природних середовищ, екосистем з високим ступенем
різноманітності. Зокрема, як засвідчив досвід [4, 5], важливою є оцінка
літологічних, геоморфологічних, гідрологічних умов для виявлення
елементів екомереж, що мають загальноєвропейське або національне
значення. Ці абіотичні складові утворюють георізноманітність, яка є
важливим чинником формування та існування біо- та ландшафтної
різноманітності. Метою нашого дослідження є оцінення (на основі
європейського досвіду) ролі абіотичних чинників (георізноманітності) при
розробленні екологічних мереж національного і загальноєвропейського
(панєвропейського) масштабу. Цей досвід важливий у разі розроблення
національних і регіональних екомереж в Україні [1]. Перші
науково-методичні і проектувальні розробки з розбудови екомереж в
Україні наштовхують на думку про те, що ще недостатньо залучені фахівці
в галузі дослідження неживої природи та не розробені методичні засади
оцінки ролі абіотичних чинників. Разом з тим, як засвідчує європейський
досвід, важливо більше уваги приділити збереженню георізноманітності як
окремій складовій, зокрема, його геолого-геоморфологічних компонентів
(геоохороні). У європейських країнах геоохорона поставлена на досить
високому рівні. Зараз реалізується проект на європейському континенті
щодо селекції геолого-геоморфологічних об’єктів міжнародного значення
[2]. Активно розробляються на базі широкого спектра заповідних категорій
європейські, національні і регіональні мережі геоохорони [2, 8, 9]. В
Україні важливим є обґрунтування підходів до збереження
геолого-геоморфологічних об’єктів як складової частини
георізноманітності, розширення спектра заповідних категорій та розбудова
національних і регіональних мереж геоохорони.

Поняття георізноманітності ввійшло у природоохоронну практику Європи у
зв’язку з розробленням методичних засад програм збереження біо- та
ландшафтної різноманітності. Недооцінка абіотичного чинника у програмах
розбудови європейських екологічних мереж Natura-2000 і EECONET зумовила
потребу розробляти спеціальні програми та ініціативи зі збереження
літосфери, атмосфери і гідросфери. Термін “георізноманітність”
стосується різноманітності елементів неживої природи: геологічної
будови, рельєфу, грунтів, поверхневих і підземних вод. Охорона
георізноманіття дає змогу вирішувати такі проблеми: можливості розвитку
різноманітності органічного життя, збереження характерних форм, важливих
геологічних відслонень та гідрологічних об’єктів, збереження структури
природних і окультурених ландшафтів. Важливість збереження
георізноманіття пов’язана також з наростаючим антропогенним впливом, що
веде до ліквідації різноманітності літосфери і гідросфери в
геологічному, морфологічному та гідрологічному аспекті [7].

Питання ролі георізноманітності та абіотичних чинників у збереженні біо-
та ландшафтної різноманітності розглянуто на прикладі двох програм з
розбудови Європейської екологічної мережі – Natura-2000 та EECONET.
Програма мережі Natura-2000, що реалізується країнами Європейського
Союзу має виконувати ключову роль в охороні біологічної різноманітності
території Союзу через збереження певних типів природних середовищ
проживання та середовищ видів рослин і тварин, які мають рідкісний
характер чи відчувають загрозу зникнення [6]. Ця програма репрезентує
новий предмет охорони [3] – природничі середовища, під якими мають на
увазі територію суші чи акваторії, що має натуральний або
напівнатуральний характер, і яка виділяється на основі рис географічних,
абіотичних і біотичних. Завданням мережі Natura-2000 є охорона природних
середовищ, що мають значення на рівні країн-учасниць Європейського
Союзу. Елементами мережі, визначеними для охорони, виступають певні типи
природних середовищ, т. зв. території спеціальної охорони (ТСО) (англ.
Special Areas of Conservation). Збереження природних середовищ
передбачає забезпечення їхніх природних меж, збереження специфічної
структури і функцій, що забезпечать його тривалий розвиток. У мережі
Natura-2000 використано систему класифікації природних середовищ, які
підлягають охороні на європейському континенті. Ця класифікація включає
характеристики абіотичного середовища, географічне розміщення, а також
фітосозологічний опис ідентифікаторів середовищ – діагностичних видів.

*они, не забезпечує інтеграційні потреби охорони гео-, біо- та
ландшафтної різноманітності.

Інша програма Європейської Екологічної мережі EECONET передбачає
утворення на континенті територіально і функціонально зв’язаної системи
територій, що репрезентують найліпше збережені з точки зору біологічної
і ландшафтної різноманітності території Європи. Для неї важливим також є
поліпшення поширення і міграції видів на європейському континенті через
збереження міграційних шляхів для різних організмів. Основними
елементами Європейської екологічної мережі EECONET є: 1) природні ядра
(вузли) у вигляді біоцентрів та їхніх буферних зон;

2) екологічні коридори як просторові структури, які сприяють поширенню
видів між природними вузлами, а також територіями, прилеглими до них; 3)
території, що потребують натуралізації [7]. Предметом охорони у мережі
EECONET стають екосистеми – біоценози та їхнє абіотичне середовище.
Геоекологічні зв’язки тут представлені топічними (біоценоз – абіотичне
середовище) та хоричними (між елементами мережі) зв’язками [5].

Відбираючи природні ядра (вузли) у мережі EECONET використовують
природоохоронні критерії: ступінь збереження екосистем, їхню
унікальність, різноманітність та багатство елементів, перебування під
загрозою. При виділенні еко-

логічних коридорів звертають увагу на витягнуті лінійні утворення, що
вирізняються вираженою природною структурою, а також на території, які
вкладені у своєрідні пасма, що зв’язують природні вузли [7].

Під час розбудови елементів мережі EECONET абіотичні чинники
(геоморфологічні, геологічні і гідрологічні) стають передумовою їхнього
формування. До геоморфологічних структур, придатних до включення у
мережу EECONET, відносять: комплекси форм рельєфу із значною
гетерогенністю середовища, розчленовані височини, території з еоловим
рельєфом. Це часто важкодоступний для загосподарювання рельєф і
одночасно з високим ступенем збереження натуральної рослинності.

Водночас рельєф виступає важливим чинником просторової конфігурації
екокоридорів. За топографічним положенням екокоридори діляють на
вершинні, низовинні та поперечні, які трасують шляхи сполучення між
природними ядрами (вузлами).

Розроблені національні екомережі Польщі (EECONET-Pl) та Словаччини
(Slovakia NECONET) засвідчили значну роль абіотичних чинників у
плануванні елементів мережі. Так, для EECONET-Pl були виділені чотири
типи геоморфологічних структур, які для формування цього типу мережі
сприяють: утворенню середовищ із значною різноманістю умов проживання,
формуванню гідрогенних середовищ, поширенню розлогих комплексів
рослинності напівнатурального характеру, а також для збереження
дрібнопросторових фрагментів рослинності високого ступеня

Блокова схема ролі георізноманітності та абіотичних умов у формуванні
елементів екологічних мереж для європейських програм Natura–2000 і
EEСONET

натуральності. Серед гідрологічних чинників, які зумовлюють формування
екомереж, виділено озерні території з площею від 0,1 до 3% всієї
території, а також території розміщення торфовищ.

Обраний в останні десятиріччя у природоохоронній діяльності акцент на
збереження біологічного та ландшафтного різноманіття дав можливість: 1)
модифікувати наявну “консерваційну” охорону природи на динамічно змінну;
2) обговорювати питання збереження об’єктів неживої природи, тобто
георізноманітності; 3) здійснювати інтеграційні підходи в охороні гео-,
біо- та ландшафтної різномунітності. У свою чергу, вирішення питань
збереження георізноманітності як основи розвитку урізноманітненого
органічного життя, має бути зосереджено на таких напрямах: 1) утворення
національних і регіональних мереж об’єктів неживої природи з рисами
різноманітності, що відповідають геологічним формаціям, формам рельєфу,
гідрологічним об’єктам; 2) усвідомлення значення збереження
георізноманітності і забезпечення її входження у різні програми, що
забезпечують інтегративний характер охорони природи; 3) забезпечення
ширшого спектра форм охорони об’єктів неживої природи – від традиційних
“консерваційних” до активних форм.

Проаналізовані у статті європейські програми зі збереження біо- та
ландшафтної різноманітності (Natura-2000, EECONET) засвідчили значну
роль абіотичних чинників та георізноманіття у формуванні елементів цих
мереж: ТСО, природних вузлів та екологічних коридорів. Ці категорії
охоплюють природні середовища, середовища видів та різнотипні
екосистеми, що мають загальноєвропейську або національну цінність. Для
основних об’єктів охорони (середовищ, екосистем) важливою є оцінка
абіотичного чинника. Вона може бути забезпечена оцінкою різних
абіотичних чинників, зокрема, геолого-геоморфологічних і гідрологічних
умов проживання/проростання рослин і тварин. Значна роль абіотичного
чинника у забезпеченні вибору (трасуванні) міграційних шляхів для живих
організмів, які зв’язують екологічні мережі.

Європейський досвід формування екомереж є важливим для теперішнього
етапу розвитку природоохоронної галузі України. Україна перебуває у
першій фазі розбудови мережі. У цій фазі важливим є розроблення
науково-методичної бази регіональних і національної мережі. Європейський
досвід свідчить, що базовими тут мають бути геоботанічні, екосистемні та
зоологічні та ландшафтні дослідження, а також ураховані стандартні
вимоги щодо виділення природних середовищ (європейського/національного
значення) природних екосистем.

Важливим є також врахування абіотичних чинників та характеру
георізноманітності при розбудові елементів екомереж в Україні на
національному та регіональному рівні. Для цього мають бути здійснені
спеціальні дослідження з оцінки складових георізноманітності (геології,
рельєфу, гідрології) для включення їх у склад природних середовищ та
екосистем. Одночасно для України важливим є подальший розвиток
консерваційного напрямку збереження георізноманітності через збільшення
числа та форм заповідання об’єктів неживої природи. Зокрема, для
збереження геолого-геоморфологічної спадщини можна ввести такі нові
категорії, апробовані у ряді європейських країн, як місця документації,
краєзнавчо-природничі групи та геопарки. Важливим є питання інтеграції
охоронних об’єктів, в тому числі неживої природи, у трансєвропейські
природоохоронні структури [9].

Використана література

Розбудова екомережі України // За ред. Ю.Р. Шеляг-Сосонка. Проект
“Екомережі”. Київ, 1999.

Alexandrowicz Zofia. Ochrona dziedzictwa geologicznego Polski w
koncepcji europejskiej sieci geostanowisk // Przegl?d Geologiczny. Vol.
51№ 3. 2003.

Ekologiczna sie? Natura 2000: problem czy szansa. // Pod red. M.
Makomaskiej-Juchiewicz, S. Tworka, Instytut Ochrony Przyrody PAN.
Krak?w, 2003.

Koncepcja krajowej sieci ekologicznej ECONET-Polska // Pod red. Anny
Liro. IUCN-Poland, Warszawa, 1995.

Navrh narodnej ecologickej siete Slovenska-Neconet. National Ecological
Network of Slovakia. IUCN – Bratislawa, 1996.

The Pan-European Biological and Landscape Diversity Strategy. Counsil of
Europe. Strasbourg, 1996.

The Paneuropean Ecological Network: Questions and Answers. № 4. Counsil
of Europe. Strasbourg, 1998.

Stefan Koz?owski. Program ochrony geor??norodno?ci w Polsce // Przegl?d
Geologiczny. Vol 45. № 5. 1997.

Zinko Y. Transeuropean nature protected belts // Paper and poster
presentations ProGEO General Assembly. “Sver.Geol.Unders.” Uppsala, s.
17.

PAGE

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *