Елементи екологічної педагогіки (реферат)

Реферат на тему:

Елементи екологічної педагогіки

ПЛАН

1. Екологічна культура, освіта, виховання.

2. Екологічні проблеми і моделі їх вивчення в системі шкільної
екологічної освіти.

3. Форми і методи екологічного навчання.

1. Екологічна культура, освіта, виховання

Екологічна культура, освіта і виховання – це категорії, які відображають
певну етапність у формуванні людської особистості. Екологічна освіта
представлена системою знань, направлених на засвоєння теорії і практики
загальної екології, включає елементи географічних, біолого-медичних,
геохімічних, соціально-економічних і технічних галузей знань.

Екологічне виховання здійснюється посередництвом впливу на свідомість в
процесі формування особистості з метою розвитку соціально-психологічних
установок і активної громадянської позиції.

Екологічна культура – складова частина загальноосвітньої культури,
характеризується глибоким і узагальнюючим осмисленням важливості
екологічних проблем в майбутньому розвитку людства.

Екологічна освіта озброює людину необхідними знаннями про особливості
взаємодії суспільства і природи, ходу природних процесів, впливу на них
антропогенних навантажень і несприятливих наслідків такого впливу.

Екологічне виховання формує певні навики поведінки людини в природному
середовищі. І тільки осмислена поведінка в природі у відповідності з
отриманими знаннями і навичками є свідченням екологічної культури
особистості.

Триєдність екологічної освіти, виховання культури передбачає їх
послідовний взаємопов’язаний розвиток. Кожен із названих компонентів
займає відведену йому “екологічну нішу”, а процес формування можна
вважати цілеспрямованим за умови поточної реалізації освітніх і виховних
екокультурних завдань.

Екологічну культуру розуміють як цілісну систему, яка складена:

— екологічними знаннями;

— екологічним мисленням;

— культурою вчинків;

— культурою екологічно оправданої поведінки, яка характеризується
ступенем перетворення екологічних знань, мислення, культури почуттів у
щоденну норму вчинків.

Проявом екологічної культури є екологічно обумовлена діяльність.

Формування екологічної культури особистості як мети екологічної освіти
передбачає комплексний вплив на сфери свідомості: когнітивну, афективну,
діяльну. Отже, екологічна освіта повинна включати загальнонаукові,
морально-естетичні і практичні аспекти.

Специфіка екологічної освіти полягає в тому, що вона повинна базуватись
на принципі “випереджуючого відображення”. Тобто у свідомості людини
повинна відбуватись постійна оцінка можливих наслідків втручання у
природу.

Специфіка екологічного виховання полягає у формуванні такого
світоглядного становлення до цілісної суперсистеми
“суспільство-природа”, яке базується на діяльній участі особистості в її
розвитку.

Основними принципами екологічного виховання є принципи: матеріальної
єдності світу, краєзнавчий, принцип комплексності, безперервності,
патріотизму і т. і.

Провідним принципом екологічної освіти і виховання повинні “мислити
глобально – діяти локально”.

2. Екологічні проблеми і моделі їх вивчення в системі шкільної
екологічної освіти

Особливості змісту екологічної освіти школярів досить повно висвітлені в
ряді праць (І.Д. Звєрєва, А.Н. Захлебного, І.Т. Суравєгіної та інших).
Серед особливостей екологічної освіти необхідно відмітити наступні:

— її кінцевою метою є формування екологічної свідомості і громадянської
позиції, а не тільки оволодіння певною сумою знань і вмінь;

— носієм екологічної свідомості, який детермінує вчинки є все населення
країни, в ідеалі – планети, а не тільки певні групи людей;

— комплексний характер екологічної освіти і виховання означає його
реалізацію засобами різноманітних предметів.

Звідси витікають і вимоги до організації екологічної освіти, яка повинна
базуватись на ряді підходів:

— багаторівневої організації екологічної освіти від дошкільних закладів
до закладів підвищення кваліфікації;

— екологізації навчальних предметів – екологічні аспекти присутні в усіх
навчальних дисциплінах як обов’язковий компонент;

— запровадження інтегрованих узагальнюючих екологічних курсів у старших
класах, вузах.

При цьому екологічну освіту потрібно розглядати як необхідний атрибут
системи освітніх закладів.

Такий підхід до організації екологічної освіти продиктований в тому
числі і комплексним характером екологічних проблем. Екологічні проблеми
виступають тим змістовним “стержнем” інтеграції знань шкільних
дисциплін. Не випадково В.І.Вернадський відмічав, що в майбутньому ми
будемо об’єднуватись не за науками, а за проблемами. При розкритті суті
екологічних проблем важливо опиратись на систему міждисциплінарних
понять: навколишнє середовище, природні умови, ресурси, антропогенний
чинник, забруднення, екологічна криза, екологічна катастрофа,
моніторинг, охорона природи, екологічна культура, здоров’я.

Основні недоліки міжпредметної моделі полягають в тому, що цілісну
проблему штучно ділять багатоаспектні складові, не забезпечуючи
продуманих міжпредметних зв’язків між ними. При цьому втрачається
інтегрований аналіз проблеми, який замінюється сумою галузевих аспектів.
Як відомо з системного аналізу цілісність системи не адекватна простій
сумі компонентів, а є такою їх взаємопов’язаною єдністю, при якій
формується якісно нове ціле. При цьому підході економічні, соціальні,
політичні проблеми розглядаються окремо від природних.

Ідея однопредметної моделі реалізується у створенні спеціальних
інтегрованих навчальних предметів, з допомогою яких проводиться вивчення
екологічних проблем. Запровадження таких курсів дозволяє логічно
побудувати їх програму для розгляду ідей сучасної екології. За даної
моделі екологічні знання підпорядковуються логіці даного предмету. Такий
підхід реалізований в багатьох країнах світу і, як правило, в кожній із
ланок підготовки (початкових класах, середніх класах, старших класах).
Для прикладу, в Росії в початковій школі запроваджено курс “Екологія для
молодших школярів”; в дев’ятому класі читається курс “Загальна екологія”
і в старших класах курс прикладних аспектів екології
“Природокористування”. Враховуючи структуру сучасної екологічної науки в
початковій школі, доцільно читати курс вступу до екології; в середній
ланці курс біоекологічного спрямування; і в старших класах – курс
соціоекологічної направленості.

Вузівська ланка екологічної підготовки повинна включати узагальнюючий
курс глобальної екології, головна ідея якого – комплексне розкриття
глобальних екологічних проблем, їх прояв на регіональному рівні, а також
його відповідність ідеї коеволюції суспільства і природи, стійкого
розвитку цивілізації.

3. Форми і методи екологічного навчання

Форми і методи навчання тісно пов’язані з іншими компонентами
навчального курсу і є важливішою умовою організації взаємодії учителя і
учнів. Визначальним фактором вибору форм і методів навчання є мета і
зміст програмного матеріалу.

На етапі осмислення єдності людини зі світом природи доцільно
використовувати методи і форми, які здатні актуалізувати цінностні
орієнтації, усвідомити важливість екологічної проблеми, викликати
емоційний стан, співчуття.

Такий стан можна створити з допомогою емоційної розповіді, вірша, показу
слайдів, відвідування парку, лісу і т. і. Важливе місце тут відводиться
навчальним завданням.

На етапі формування екологічної проблеми як реального протиріччя у
взаємодії суспільства і природи застосовують методи, які стимулюють
пізнавальну діяльність. При цьому ефективними є евристична бесіда,
проблемний виклад матеріалу, диспут, виконання завдань типу “що буде,
коли…”

На етапі теоретичного обґрунтування взаємодії суспільства і природи
необхідно поєднувати різні форми і методи навчання (конкурси рефератів,
завдання з моделювання ситуацій морального вибору: “Яким афоризмом можна
виразити Ваше відношення до природи?”).

Важливе місце в обґрунтуванні взаємодії суспільства і природи займають
спостереження під час екскурсій, практикумів в природі, походів.
Спілкування з природою викликає емоційно значимі переживання.

Практична діяльність школярів повинна бути орієнтована на вирішення
реальних місцевих екологічних проблем, проведення природоохоронних акцій
(ялинка, первоцвіт, джерело і т.п.). Реальна проблема завжди захоплює
школярів.

Методи навчання тісно пов’язані з методами екологічних досліджень:
спостережень, вимірів, взяття проб, експериментального картування,
моделювання, прогнозу і т.п.

Значна кількість прийомів і методів знаходять своє відображення у
фронтальній, індивідуальній, колективній формах організації навчальної
діяльності і їх поєднанні.

До фронтальної роботи звертаються при ознайомленні школярів з
екологічним матеріалом, при запровадженні екологічних понять, при
поясненні практичних завдань на уроці, під час екскурсії в природу.

При індивідуальній формі організації навчальної діяльності кожен школяр
виконує завдання самостійно. Ця форма важлива для відпрацювання вмінь,
виховання почуття індивідуальної відповідальності при прийнятті рішень
(робота над рефератом, доповіддю, кросвордом і т. і.).

Важливе місце у формуванні екологічної культури мають рольові ігри, які
розвивають екологічне мислення, емоційність, творчість, самостійність
школярів. Цим напрацьовується соціальний досвід в прийнятті екологічно
грамотних рішень. В рольовій грі присутня імітаційна модель реальної
дійсності (заповідник, експедиція). Особливість рольової гри – їх
міжпредметна і краєзнавча направленість.

У формуванні екологічної культури особливе місце займають дискусії.
Проблемність у поєднанні з груповим обговоренням створюють ситуацію
“конфлікту” ідей. Це можуть бути і міжпредметні уроки-дискусії, коли на
дану проблему дивляться з різних позицій.

Робота в парах – основа для організації самостійної роботи на уроці,
проведення взаємоперевірок. Особливо цінною ця форма роботи є на
факультативах, практикумах, коли школярі зайняті науковими
дослідженнями, працюють в польових умовах.

В останні роки при виборі методів навчання перевагу надають
блочно-модульному принципу групування матеріалу. Це робота з логічно
завершеними блоками навчальної інформації. Їх вибір повинен відповідати
меті комплексного впливу на всі форми свідомості (інтелектуальну,
емоційну, ціннісну, вольову), що створює умови для розкриття екологічних
проблем і формування знань учнів.

Література:

1. Горелов А.А. Экология. – М.:Центр, 2000. – С. 192-208.

2. Крисоченко В.С. Екологічна культура. – К.: Заповіт, 1996. – С.13-23,
216-251.

3. Реймерс Н.Ф. Природопользование. Словарь-справочник. – М.:
Мысль,1980.

4. Современные проблемы экологии /ред.А.Касьяна/. – М.:Просвещение,
1997. – 94 с.

5. Экология и учебный процесс. – К.: УМК ВО, 1990. – 100 с.

6. Царик Л,. Грубінко В. До концепції решіональної програми екологічної
освіти і виховання у загальноосвітній школі/ Еколого-географічні
дослідження в сучасній науці. – Тернопіль, 1999. – С. 83-84.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *