.

Екологічна економіка. Наслідки екстенсивного ведення сільського господарства та виробництва (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
959 5880
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Екологічна економіка. Наслідки екстенсивного ведення сільського
господарства та виробництва

  

Екологічна економіка

Екологічна економіка, або іншими словами – екологічна економіка – новий
розділ екології, в якому вивчаються питання економічної оцінки природних
ресурсів, шкоди від забруднення природного середовища, процеси, явища
суспільного життя, що викликані нестачею природних ресурсів, величезним
зростанням виробництва й забруднення всіх сфер Землі.

Базою екологічної економіки є знання основних екологічних законів,
законів розвитку природи й суспільства.

 Екологічна економіка вивчає:

?     характер співвідношення позитивних і негативних змін природних
умов;

?     рівні використання суспільством природного середовища в зв’язку з
виробничими відношеннями між людьми за даними конкретних економічних
наук, а також геології, біології, ґрунтознавства, лісівництва,
демографії, метеорології, гідрології та інших наук;

Як самостійна наука екологічна економіка сформувалася в 60-70 роки ХХ
століття. Тобто її виникнення співпадає з 4-им періодом розвитку
екології як науки – коли відбувся перегляд основних тез, що були
вироблені в 2 і 3 періодах (факторіальної екології та екології
популяцій).

Одним з принципових моментів під час вирішення завдань екологічної
економіки є необхідність застосування інтегрованого підходу до
збереження й раціонального використання й відтворення природних
ресурсів, тобто ресурси повинні розглядатися як єдине ціле в умовах
багатостороннього впливу на них людини.

Вдосконалення природокористування є міжгалузевою проблемою,

під час вирішення якої мають враховуватися можливості навіть далеких від
природи галузей (напр., кібернетики), визначатися альтернативні варіанти
і передбачатися досягнення ефекту протягом тривалого періоду.

Основними розділами сучасної екологічної економіки є:

1)   особливості всіх типів природних ресурсів, їх еколого-економічна
оцінка й охорона; 

2)  охорона довкілля та транспорт;

3)   охорона природного середовища під час видобування
та транспортування паливно-енергетичних ресурсів;

4)   охорона середовища у процесі виробництва конструкційних матеріалів
та будівництва;

5)  охорона середовища та металургійна промисловість;

6)  ресурсозбереження (економічні та соціальні фактори) – альтернативні
види енергетики;

7) економічне стимулювання природоохоронної діяльності;

8)  науково-технічний прогрес як основа раціонального
природокористування; основи екологічного нормування
(водопостачання, водовідведення, паливно-енергетичних і повітряних
ресурсів);

9) відходи виробництва; вторинна сировина; кадастр вторинних
матеріальних ресурсів;

10) управління та контроль за природокористуванням та охороною
природного середовища ( органи управління, правова основа, закони про
охорону природних ресурсів, екологічна експертиза;

11)            розміщення виробництва з врахуванням екологічних вимог,
територіальні промислові комплекси, проблеми й перспективи; урбанізація,
народонаселення та продовольство, глобальні екологічні прогнози.

 Основними завданнями екологічної економіки є:

1.     Визначення економічного збитку, що наноситься народному
господарству в результаті нераціонального природокористування і величини
витрат, необхідних для ліквідації його наслідків.

2.     Оцінка абсолютної і відносної ефективності природоохоронних
затрат і вибір найбільш ефективних варіантів природоохоронної діяльності
та використання природних ресурсів.

3.     Розробка економічних методів управління природоохоронною
діяльністю,  матеріального стимулювання охорони навколишнього
середовища.

Але всі ці завдання можна вирішити тільки тоді, коли буде дана правильна
економічна оцінка природним ресурсам – що теж є завданням екологічної
економіки. Слід відмітити, що економічна оцінка природних ресурсів – це
дуже складна наукова і практична проблема.

Розрізняють три основні проблеми раціонального природокористування:

?        Соціально-еколого-економічні принципи природокористування.

?        Міжгалузевий характер вирішення проблем природокористування.

?        Економічне стимулювання природоохоронної діяльності
підприємств.

1.     Соціально-еколого-економічні принципи природокористування

Протягом багатьох століть людство в своїй діяльності виходило з того
уявлення, що природні багатства невичерпні і що можна безмежно
розширювати свої “зовнішні межі” в ході перетворення природи. І перші
зіткнення з зовнішніми межами – тобто з обмеженістю природних
ресурсних можливостей  – викликали не економне відношення до
природних благ, а, навпаки, намагання “ефективного” їх використання –
тобто хижацького їх використання. Наслідки  такого відношення до
природних ресурсів нині зрозумілі всім, хто хоче це розуміти. Отже,
щоб уникнути серйозних нинішніх і віддалених негативних наслідків
хижацького відношення до природи, необхідний облік таких наслідків, а
він можливий тільки на основі знань ресурсних можливостей, лімітів
експлуатації природних ресурсів і свідомого управління
природокористуванням з урахуванням цих обмежень. 

На початку 70-х років були досліджені деякі аспекти аналізу взаємодії
виробництва і навколишнього середовища і досліджено вплив забруднення
навколишнього середовища і природоохоронної діяльності на національне
господарство. В результаті проведених теоретичних і прикладних
досліджень сформувалася нова галузь наукових досліджень – економіка
навколишнього сердовища. Ці дослідження стали основою для прийняття
законів про охорону навколишнього природного середовища з метою
створення механізму економіко-екологічного регулювання. Найбільш гострим
питанням є поєднання економічних пріорітетів виробництва з екологічною
переорієнтацією соціально-економічного розвитку, тому що бідність –
це головне джерело деградації навколишнього середовища і гальмо на шляху
прогресивного розвитку.

 

Історична зміна взаємовідношення економічних та екологічних цілей
суспільного розвитку:

1.     Технологія з економічними, але без екологічних обмежень.

2.     Технологія і економіка з екологічними обмеженнями.

3.     Охорона середовища з технологічними і економічними обмеженнями.

4.     Охорона середовища “екологія” без обмежень.

Отже, сучасне виробництво треба розглядати як складну соціально-
еколого-економічну систему.

До недавніх пір питання про економічну ефективність тієї чи іншої
нової технології розв’язували, встановлюючи, наскільки зведені  затрати
на додатково вироблювану продукцію ( Зн )  менші від затрат на таку саму
продукцію, вироблену за допомогою інших технологій ( Зі). Чим більша
була різниця (Зі – Зн ) ?  0, тим
ефективнішою вважалася запропонована технологія. 

При екологічному ж підході до економічної ефективності головною умовою
розрахунку є включення в нього показника шкоди, спричиненої
забрудненням навколишнього середовища, це : 

W = ? Ві + ? Yі .

Тому нерівність набирає такого вигляду :    

( Зі + W – Зн ) ? 0 .

У цьому випадку навіть відносно дорогий безвідхідний
технологічний процес може стати економічно вигіднішим, ніж процес, при
якому забруднюється навколишнє середовище. Шкода від забруднення може
бути різною, крім того, несприятливі екологічні умови можуть бути
причиною плинності кадрів, а це викличе зниження професіонального рівня
працівників виробництва і як наслідок – зниження ефективності
виробництва, втрату престижності деяких професій, необхідність
матеріального стимулювання працівників шкідливих виробництв. 

Погіршення якості навколишнього середовища може  спричинити міграцію
населення з даної місцевості (і мігруватиме, певно, та 
частина населення, яка мала високий професіональний рівень і хороший
заробіток, і яка має гарантію працевлаштування на новому місці – тобто
“якість населення” буде погіршуватися як мінімум з двох причин: міграції
кращих і захворювання тих, що залишилися).

Отже, щоб приймати альтернативні обґрунтовані з
соціально-еколого-економічного погляду рішення, треба вміти правильно
оцінювати шкоду від існуючих і прогнозованих антропогенних впливів. При
цьому треба пам’ятати, що суспільство однаково зацікавлене як у
неспричиненні шкоди природі, так і уникненні зайвих затрат на її
збереження.

Треба дотримуватися розумної рівноваги між виробництвом і природою,
скорочуючи до мінімуму сумарні екологічні затрати та добиваючись
найвищого економічного результату природо захисних заходів від
забруднення:

1)     природоохоронні затрати на заходи, які запобігають екологічним
порушенням (очищення стоків та газо-димових викидів, кондиціювання,
збирання,  вивезення й захоронення відходів, зменшення
акустичного впливу);

2)     затрати на ліквідацію впливу екологічних змін на людей і майно, а
також на ліквідацію наслідків цих змін (медичне обслуговування,
додаткові послуги комунального господарства в зоні екологічного
забруднення, компенсація зниження рівня випуску продукції через хвороби
працівників, компенсація втрат продукції земельних, лісових та водних
угідь, компенсація втрат продукції через вплив забруднення на основні
фонди, затрати на евакуацію людей з уражених зон, дезактивація в разі
радіоактивного ураження і т п.)

Економічним оптимумом якості природного середовища вважається рівень
екологічних порушень, який відповідає мінімуму сумарних екологічних
затрат, а він досягається тільки в тому разі, коли обраний вид
природоохоронних заходів забезпечує максимум перевищення відвернутих
економічних збитків над потрібними для цього природоохоронними
затратами. Відвернутий екологічний збиток В дорівнює різниці між
розрахунковими величинами збитку до здійснення
природоохоронних заходів і залишкового збитку після здійснення цих
заходів  В = W-Wзал. .

 

2. Міжгалузевий характер вирішення проблем природокористування

В розробці інтенсивного і одночасно зберігаючого  підходу до
природокористування найважливішим фактором є орієнтація на кінцеві
результати. Для “екстенсивного” напрямку обсяги використання природних
ресурсів є найважливішим показником. А між іншим ці ресурси є лиш
проміжною ланкою в довгому ланцюзі, що поєднує природу і продукцію, яка
надходить до споживача.  А споживачу однаково, скільки використовується
природних ресурсів, для нього головне, скільки і якої якості надійшло
до нього продукції. В цих умовах треба  планувати суспільне виробництво
не від природних ресурсів та від того, скільки  їх можна використати, а
навпаки – від споживача до ресурсів. Цей підхід є суттєвою ознакою
“інтенсивного типу мислення”.

При такому розгляді питання природокористування виникає необхідність
проаналізувати взаємозамінність і доповнюваність факторів виробництва в
народному господарстві з позицій кінцевих результатів, можливості
економії природних ресурсів при збереженні кінцевого виходу продукту.
Природний фактор, жива конкретна праця і виробничі фонди – це фактори
виробництва, що склалися історично і доповнюють один одного. Випуск
продукції потребує участі всіх цих факторів, але разом з тим в тій чи
іншій мірі можливе використання одного фактора замість іншого, тобто діє
принцип взаємозамінності факторів виробництва. Наприклад, можна
скорочувати сільськогосподарські угіддя, але за рахунок концентрації
засобів виробництва і праці на одиниці площі підтримувати на тому ж
рівні випуск продукції шляхом підвищення врожайності. Ріст витрат праці
і засобів виробництва в “позаприродній” переробній, обробній та
інфраструктурній галузях теж має певну еластичність по відношенню до
обсягів використання природних ресурсів. Розвиток цих галузей дозволяє
більш повно використовувати конкретний природний ресурс чи продукцію,
одержану на його основі, комплексно їх обробляти, ліквідувати втрати з
причин, викликаних недостатнім розвитком інфраструктури і переробки, що
в цілому покращує кінцеві результати.

Тож на основі обліку взаємозамінності факторів  виробництва і необхідно
визначати реальні потреби в природних ресурсах. Якщо оцінювати природні
ресурси і одержувану на їх основі виробничу продукцію як єдиний
комплекс, як цілісну природно-продуктову систему, то виявиться, що з
позицій кінцевих результатів функціонування цієї системи
навантаження на  природний фундамент народного господарства можна
значно зменшити без зменшення величини споживання кінцевої продукції.

Реалізація такого комплексного підходу до використання природних
ресурсів вимагає побудови для кожного природного ресурсу чи групи
ресурсів природно-продуктової вертикалі (ланцюжка), що з’єднує первинні
природні фактори виробництва з кінцевою продукцією. Дуже часто буває
так, що розвиток  галузей, які знаходяться далеко від природної сфери,
дозволяє суттєво підвищити ефективність природокористування. Отже,
удосконалення природокористування є міжгалузевою проблемою, вирішення
якої повинно базуватися на урахуванні потенціальних кінцевих результатів
альтернативних варіантів, що плануються і передбачають всю сукупність
питань – від початкового використання природних ресурсів до споживання
кінцевої продукції, одержаної на їх основі.

Стабільний розвиток народного господарства передбачає досягнення ефекту
протягом довготривалого періоду. Тому з довготривалих позицій треба
аналізувати можливі шляхи економічного росту. З минулої лекції ми
знаємо, що прискорення темпів соціального і економічного росту
досягається трьома шляхами: екстенсивним, перехідним та інтенсивним.

 

3.Економічне стимулювання природоохоронної діяльності підприємств

На жаль, слід відмітити, що поки що в світі відсутній цілісний механізм
вирішення екологічних проблем. Це пояснюється тим, що, незважаючи на
розвиток екологічної кризи ХХ століття, пріоритет належить іншій ідеї –
ідеї поступового розвитку суспільства, а також тим, що уряди
та населення багатьох країн світу неготові до прийняття ідеї колективної
відповідальності людства за збереження біосфери. 

Тому склалася така ситуація, що на долю розвинутих країн, в яких
проживає всього 1/4 населення світу, припадає 2/3 загального обсягу
світових забруднень, причому без врахування забруднення від екологічно
брудних підприємств, розташованих на території країн , що розвиваються.

У свій час американський економіст А.Ніз показав, що економічні важелі є
значно ефективнішими, ніж адміністративні методи регулювання
природокористування та природоохоронної діяльності.

В умовах зламу адміністративно-командної системи і переходу України до
ринкової економіки ці положення набувають особливої ваги, їх регламентує
розділ 10 Закону України “Про охорону навколишнього природного
середовища”.

Найважливіші з них:

?        лімітування природокористування;

?        платність природокористування (нормативи плати і розмірів
платежів за використання природних ресурсів, за викиди і скиди
забруднюючих речовин);

?        фінансування природоохоронних заходів (визначення джерел
фінансування);

?        матеріальне стимулювання (надання податкових, кредитних та
інших пільг за впровадження безвідхідних технологій та природоохоронних
заходів).

Згаданий Закон та інші нормативно-правові документи регламентують
механізм плати за екологічні порушення.

В умовах повного господарського розрахунку особливо актуальним є
поєднання адміністративних методів природоохоронної діяльності
господарств і економічних стимулів. Економічне стимулювання здійснюється
методами позитивної і негативної мотивації. Конкретні міри економічного
стимулювання  залежать від рівня об’єкту впливу.

Наслідки екстенсивного ведення сільського господарства

та виробництва

За 10 тис. років до неоліту, коли почали розвиватись екстенсивне
тваринництво і підсічно-вогнева система землеробства, людство скоротило
площу лісів удвічі, причому особливо бурхливо цей процес відбувався в
останні 200 років. Освоєні людиною землі (промислові,
сільськогосподарські, лісозаготівельні, транспортні підприємства,
гірничі розробки тощо) становлять 60% поверхні суші. Дефіцит земельних
угідь і скорочення площі лісів призвели до того, що запаси фітомаси за
історичний період (особливо за останні століття) знизились більш ніж на
одну чверть.

Для сільського господарства найбільше значення має частина землі під
назвою грунт — особливе природне утворення, якому властиві риси живої та
неживої природи,, що сформувались внаслідок тривалого перетворення
поверхневих шарів літосфери під спільним взаємозумовленим впливом
гідросфери, атмосфери, живих і мертвих організмів: Це одна із складових
навколишнього середовища, її найважливіша властивість — родючість, яка
відіграє провідну роль у житті людини, є найважливішою умовою існування
і відтворення, які постійно змінюють одне одного в людських поколіннях.

Використання землі супроводжується перетворенням і зміною основних її
природних первісних властивостей, виникненням нових. У сільському
господарстві ефективним є перетворення земельних угідь у ріллю.
Розорювання площ, раніше покритих трав’яною рослинністю, зрошення в
засушливих та осушення боліт у зволожених регіонах, збільшення внаслідок
цього площі ріллі сприяє ефективному зростанню виробництва
сільськогосподарської продукції і супроводжується глибоким перетворенням
навколишнього середовища. Нерідко ці перетворення стають небажаними,
виходячи за межі початкових наслідків. В Україні площа ріллі — 33,3 млн
га, або 80% площі сільськогосподарських угідь; 2,2 млн га — сіножатей
(5% сільськогосподарських угідь); 5,2 млн га — пасовищ (11%
сільськогосподарських угідь).

Розширення масштабів видобування корисних копалин, розвиток
промисловості, міського, сільського, гідротехнічного і транспортного
будівництва вимагають постійного вилучення земель з
сільськогосподарського обігу. У перші повоєнні роки з
сільськогосподарського обігу щорічно вилучалося по 25—50 тис. га родючих
земель, зараз — по 12—14 тис. га. В результаті за 1950—1990 pp. площа
сільськогосподарських угідь в Україні зменшилася на 3 млн та, а окремих
земель — на 1,8 млн га. За цей час населення країни зросло з 36 млн до
52 млн чол., а його землезабезпеченість знизилась з 1,2 до 0,8 га, в
тому числі орними землями — з 1 до 0,6 га. Через зменшення площі
сільськогосподарських угідь звужуються потенціальні можливості
забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості —
сільськогосподарською сировиною. Недобір валової продукції сільського
господарства з вилучених земель (в порівняльних цінах 1983 p.) становить
понад 5 млрд крб.

Для компенсації угідь, вилучених з сільськогосподарського обігу, було
розорано схилові та прируслові землі, а існуючі орні сильно перенасичено
грунтовиснажливими культурами, що призвело до інтенсивного розвитку
ерозійних процесів та інтенсивної деградації грунтів. Досить сказати, що
з 1961 по 1981 pp. (роки обстеження ґрунтового покриву) площа еродованих
земель збільшилась на 2 млн га, в тому числі орних — на 1,5 млн га.
Тепер в Україні налічується 12 млн га земель, пошкоджених водною
ерозією, в тому числі 1 млн — сильно, 2,8 млн — середньо і 8,3 млн —
слабо еродованих. Площа земель, пошкоджених вітровою ерозією, становить
19,2 млн га, в тому числі сильно еродованих — 0,2 млн, середньо — 0,3
млн і слабо — 8,5 млн. Розвиток водної та вітрової ерозії грунтів
спричиняє їх інтенсивну деградацію та певне виснаження. Щороку
змиваються водою і видуваються вітром 600 млн т грунту, в тому числі 45
млн т гумусу (або втричі більше, ніж створюється за допомогою органічних
добрив, які вносяться в грунт господарствами України).

Усі чорноземи, які в 30-х роках належали до середньо-гумусних, у 80-х
трансформувались в малогумусні, а їх гумусомісткість знизилась з 6—9 до
3—5%. У цілому за i1961—1982 pp. (роки спеціального обстеження грунтів)
втрати гумусу були більшими, ніж за 1882—196.1 pp.: у зоні Степу — в 2,4
раза, Лісостепу — в 1,65 раза і Полісся — в 8,4 раза. І якщо така
тенденція до зменшення гумусу в грунтах зберігатиметься і надалі, то в
недалекому майбутньому Україна може опинитися на порозі гумусового
голоду — великої екологічної катастрофи, і тоді вже ніякі агротехнічні,
меліоративні, природоохоронні та організаційно-господарські заходи не
зможуть відновити агро-технічного потенціалу землі. Через це проблему
відтворення гумусу в грунтах і підвищення їх родючості слід розглядати
як найважливішу в народному господарстві України. Інакше наша країна не
зможе розраховувати на стабільне нарощування виробництва
сільськогосподарської продукції та забезпечення свого населення
продуктами харчування.

Останнім часом щорічний обсяг видобутку мінеральної сировини досяг 1
млрд т, а гірської маси (у вигляді різних попутних відходів) — близько 3
млрд т, тобто на кожну тонну мінеральної сировини, що видобувається,
припадає три тонни породи. На поверхні землі нагромадилося більш як 12
млрд т відходів, під якими зайнято майже 52 тис га родючих земель. При
сучасних обсягах видобутку корисних копалин вже через 15—20 років
поверхневі нагромадження становитимуть 20—25 млрд т, до яких треба буде
віднести ще 15—20 тис га родючих земель.

Інтенсивне використання землі, особливо в індустріальних і урбанізованих
регіонах супроводжується перетворенням і зміною основних її природних
первісних властивостей і виникненням нових трансформаційних внутрішніх
зв’язків і процесів. Щорічно з поверхні Землі зникає близько 2 млн м
орного шару. Спостереження показали, що зменшення товщини цього шару на
10 см знижує урожай на 20%. В екологічній науці навіть з’явився
спеціальний термін — дезертифікація, що означає «проблеми перетворення
земель в пустелі».

О. Я. Яблоков вказує на чотири основні причини що викликають деградацію
грунтів. Перша — ерозія механічне руйнування грунтів водою і вітром.
Друга — опустинювання, аридизація — все більше грунтів стає непридатними
для сільського господарства через висушування Третя — токсикація,
зараження грунтів різними антропогенними речовинами, в тому числі і
внаслідок неправильного зрошення (сюди ж необхідно віднести втрати
грунтів внаслідок аварій на АЕС). Четверта — прямі втрати через
відведення сільськогосподарських угідь під міські будівлі, дороги,
аеродроми та ін. У цих умовах центральне місце посідає проблема охорони
земельних ресурсів, яка за порівняно короткий час вийшла за межі
безпосередньої охорони землі і набула значення збереження землі як
основного компонента біосфери.

Використана література

1. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної
екології. — К.: Либідь. 1995 — 368 с.

2. Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Практикум із загальної екології. //
Навч. посібн.—К.: Либідь, 1997.—160с.

3. Волошин І. М. Методика дослідження проблем природокористування. —
Львів: ЛДУ, 1994. — 160 с.

4. Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. – Харків:
ХДАМГ, 1999. – 416 с.

5. Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У 2-х кн./
Відповідальний редактор док. юрид. наук, професор, акад. Андрейцев В. А.
— К.: Юрінком їнтер, 1997. — 704 с.

6. Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.

7. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, – К.: МАУП, 2000. – 238
с.

8. Кучерявий В.П. Екологія, – Львів: Світ, – 500 с.

PAGE

PAGE 9

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020