Культура усного ділового спілкування (реферат)

Культура усного ділового спілкування

Основою людських взаємин є спілкування.

Спілкування – це один із виявів соціальної взаємодії, в основі якого
лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.

Щоб досягти успіху в спілкуванні, потрібно оволодіти «технікою»
спілкування й застосовувати її у щоденній практиці. Під «технікою»
спілкування розуміємо сукупність стандартів культурної поведінки,
етичних і естетичних норм у використанні вербальних і невербальних
засобів комунікативної взаємодії. Поєднання цих елементів під час
комунікації і становить мистецтво спілкування.

Центральною ділянкою мистецтва спілкування є мовний етикет, що охоплює
засоби ввічливості, зорієнтовані на вираження поваги до співрозмовника
та дотримання власної гідності.

Мовний етикет – це правила мовленнєвої поведінки, прийняті національним
колективом мовців. Він охоплює стійкі формули спілкування (слова,
словосполучення, мовні звороти – кліше) в ситуаціях установлення
контакту із співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій
тональності.

Серед виражальних засобів української мови – типові формули звертання,
вітання, прощання, побажання, поздоровлення, подяки, прохання,
вибачення, співчуття тощо. Мовний етикет визначається загальною
культурою спілкування, а також соціальним статусом мовців, рівнем їхньої
освіти й виховання, віком, статтю. Він відповідає національно-культурним
традиціям суспільства або окремого соціуму. Мовний етикет моделює
поведінку людини – спонукає її у певній ситуації поводитися у
відповідний спосіб.

Рівень дотримання мовного етикету, культури спілкування часом впливає на
поведінку співрозмовників більшою мірою, ніж предметний зміст мовлення.

Існує чимало типових комунікативних ситуацій (етикетних), для яких
характерна впорядкована система мовних знаків (формул).

Українська мова багата на такі формули.

Вітання та побажання

Доброго ранку!

Добрий день (добридень, здрастуйте, здорові будьте)!

Добрий вечір (добривечір)!

Доброго здоров ‘я!

Вітаю (тебе; Вас)!

Радий (тебе; Вас) вітати!

Моє шанування!

Дозвольте Вас привітати!

Слава Україні!

Хай жив…

Щасливих Вам свят!

Дозвольте вітати Вас від імені…

Наше щире вітання…

Прийміть мої співчуття.

Звернення до незнайомої людини

Стандартна послідовність фраз у розмові з незнайомою людиною може мати
таку послідовність:

Вітання: Доброго ранку (Добрий день! Добрий вечір!).

Вибачення і прохання: Вибачте, що затримую Вас! Скажіть, будь ласка,
… (Будьте ласкаві, скажіть …; Чи не могли б Ви сказати …).

Подяка: Щиро (сердечно) дякую Вам за… (Щиро вдячний за…).

Вибачення: Пробачте, що затримав Вас (Даруйте, що завдав Вам клопоту).

Прощання: До побачення! (Бувайте здорові! Усього Вам найкращого! Хай
щастить!).

Знайомлення

Будьмо знайомі!

Я хочу (хотів би) з Вами познайомитися!

Мені конче треба з Вами познайомитися!

Ви не проти, щоб ми познайомилися?

Чому б нам не познайомитися?

Дозвольте відрекомендуватися!

Після цих формул ідуть фрази самоназивання:

Моє ім’я…;

Моє прізвище…,

Мене звати…;

Я…

Знайомлення через посередника:

Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам …;

Дозвольте познайомити Вас із …;

Познайомтеся, це…;

Познайомтеся, будь ласка, це …;

Знайомтеся, будь ласка. Це мій ….

Особа, якій відрекомендовують, може висловити свої почуття такими
фразами:

Я вже чув про Вас;

Дуже приємно!

Мені (надзвичайно) приємно з Вами познайомитися!

Я радий знайомству з Вами!

Порада, пропозиція

Я дуже раджу Вам …,

Я пропоную Вам…;

Я би радив Вам …;

Дозвольте порадити Вам…;

Чи не спробувати Вам …;

Може б, Вам …;

Вам слід (варто) … .

Згода

Добре!

Будь ласка!

Згоден!

Погоджуюся!

Мушу погодитися!

Доведеться погодитися!

Авжеж:;

Звичайно;

Ви маєте рацію;

Безперечно.

Відмова

Ні! Звичайно, ні!

Ні, я не погоджуюсь (не згоден);

Ні, ніяк не можу погодитися!

Я б дуже хотів (Мені дуже хотілося б), але …;

Мені шкода (жаль), однак…;

Даруйте, але я змушений тобі (Вам) відмовити;

Шкода, але про це не може бути й мови!

Розрада

Не переживай(те)!

Не хвилюйся(теся)!

Заспокойся(тесь)!

Не журись(іться)!

Візьми(іть) себе в руки!

Не бери(іть) собі це так близько до серця!

Викинь(те) це з голови!

Не думай(те) про це!

Не звертай(те) на це уваги!

Співчуття

Я приношу тобі (Вам) своє глибоке співчуття;

Прийми(іть) моє глибоке співчуття;

Дозволь(те) висловити тобі (Вам) моє щире співчуття;

Прийми(іть) моє глибоке співчуття;

Я розумію твоє (Ваше) горе;

Я поділяю твій (Ваш) смуток.

Схвалення

Ти (Ви) правильно вчинив(ли) (сказав, виступив);

Дуже правильний (розумний, доречний) вчинок;

Ти (Ви) прийняв(ли) надзвичайно вдале (розумне, продумане) рішення;

Я в захопленні від твого (Вашого) вчинку (виступу).

За нормами доброго тону особа, вчинок якої схвалено, має належно
відреагувати. З цією метою можна скористатися такими формулами:

Дякую!

Це тобі (Вам) тільки здається;

Мені приємно, що ти (Ви) так оцінив(ли) мій вчинок;

Я не вартий такої оцінки (таких слів);

Те ж саме я можу сказати і про тебе (Вас).

Зауваження, докір

Я змушений зробити тобі (Вам) зауваження;

Ти (Ви) не зовсім добре вчинив(ли) (зробив, сказав);

Ти (Ви), напевно, недостатньо це обміркував(ли) (продумав(ли) як слід);

Тобі (Вам) так робити (говорити) неличить;

На мою думку, цей вчинок не робить тобі (Вам) честі;

Твій вчинок виходить за межі етичних норм;

Це було недобре.

Залежно від предмета розмови і змісту зауваження адресат може висловити:

а) вибачення:

Вибач(те), я помилився;

Я не хотів (не мав наміру) чинити тобі (Вам) прикрощі;

Я це зробив не навмисно;

Мені дуже неприємно! Вибач(те)!

б)заперечення:

Даруй(те), ти (Ви) мене неправильно зрозумів(ли);

На мою думку, твоє (Ваше) зауваження не цілком обґрунтоване (цілком
безпідставне, необґрунтоване);

Вибачте, але ти (Ви) тут не маєш (те) рації.

в) з’ясування:

Не бачу причини для зауваження (докору);

Не розумію, в чому ти (Ви) бачиш(те) мою помилку;

Не розумію, за що ти (Ви) на мене образився(лися);

Перепрошую, а в чому, власне, річ?

Висловлення сумніву

Так?

Хіба?

Вельми сумніваюся, що …;

Вам краще видно, але …;

Воно ніби переконливо, проте …;

Мені хотілося б вірити, однак …;

Мені важко сказати, чи … .

Висловлення власного погляду

На мій погляд;

На мою думку;

На моє переконання;

Я переконаний, що…;

Я думаю, що …;

Мені здається, що…;

Наскільки я розумію…;

Я хочу (хотів би) підкреслити, що …;

На завершення (розмови, дискусії) вважаю за доцільне (потрібне) ще раз
сказати …;

Така моя думка.

Комплімент

У тебе (Вас) такий чудовий вигляд!

Ти (Ви) так чудово виглядаєш(єте)!

Ти (Ви) така красуня!

У тебе (Вас) такі красиві очі!

Ти (Ви) така чарівна!

Ти (Ви) маєш(єте) тонке почуття гумору (витончений смак, прекрасні
манери);

З тобою (Вами) так приємно спілкуватися;

Тобі (Вам) винятково пасує цей капелюшок (костюм, пальто).

Твої (Ваші) діти прекрасно виховані!

Ти (Ви) неперевершена господиня!

За правилами етикетної поведінки комплімент потребує словесної відповіді
адресата:

Дякую!

О, дякую за комплімент!

Ви так люб’язні!

Ви мені лестите!

На жаль, це лише комплімент.

Прощання

До побачення!

Будь(те) здоров(і)!

Бувай(те) здоров(і)!

Бувай(те)!

До зустрічі!

Усього (тобі, Вам) найкращого!

Хай (тобі, Вам) щастить!

Прощавайте!

Прощальним фразам можуть передувати такі фрази:

Уже пізно;

Мені пора;

Будемо прощатися;

Шкода (жаль), але я мушу йти;

Ми прекрасно провели час;

Дякую (тобі, Вам) за зустріч!

Отже, типові етикетні ситуації мають багатий арсенал словесних формул,
семантико-стилістичні властивості яких дають можливість мовцеві зробити
правильний вибір, врахувавши структуру комунікативної ситуації, взаємини
із співрозмовником, його вік, стать, соціальне становище.

Культура мовлення – це не тільки загальноприйнятий мовний етикет, а й
дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні
лексичними, фонетичними, морфологічними, стилістичними і синтаксичними
засобами мови. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично
багатим, синтаксично різноманітним.

Неабияке значення має й тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й
доречно підтримати тему. Уважність, чемність і ввічливість – основні
вимоги культури усного спілкування.

Бесіда

Бесіда – це розмова двох або більше осіб з метою отримання певної
інформації, вирішення важливих проблем.

Бесіда – чи не найскладніший з усіх жанрів усного ділового спілкування,
оскільки значною мірою це експромт, а для експромтів треба мати значний
життєвий досвід, величезний запас теоретичних знань, а також досконало
володіти мовним етикетом.

Щоб досягти успіху під час бесіди, треба ретельно готуватися до неї,
бути уважним, тактовним до співрозмовника, постійно стимулювати в нього
зацікавленість розмовою, враховувати точку зору співбесідника,
висловлювати свої думки точно, логічно, переконливо.

Зазвичай бесіда складається з таких етапів:

Визначення місця й часу зустрічі (на нейтральній, своїй, чужій
території).

Початок бесіди. Він відіграє особливу роль у створенні сприятливої
атмосфери спілкування. Отже, на початку бесіди передусім слід заручитися
прихильністю свого співрозмовника, тобто справити приємне враження про
себе. Час, відведений на це, досить обмежений, а тому слід продумати
форму вітання, початкову фразу. На цьому етапі важливе значення мають
невербальні форми взаємодії – вираз обличчя, поза, вітальний жест.

Формування мети зустрічі.

Обмін думками та пропозиціями.

Закінчення бесіди.

Під час бесіди треба триматися скромно й одночасно впевнено. Не слід
розмовляти уривчасто, ви маєте бути спокійним, чемним, щоб створити
психологічно сприятливу атмосферу довіри, доброзичливості.

Десять кроків, що дозволять провести бесіду успішно

Ретельна підготовка.

Перед початком бесіди складіть її план, проаналізуйте ситуацію.

Пам’ятайте, до чого Ви прагнете.

Чітко сформулюйте мету бесіди.

Намагайтесь створити атмосферу довіри.

Співбесідник намагатиметься для Вас зробити щось хороше, якщо Ви
справите приємне враження на нього.

Не підозрюйте співбесідника в ненадійності.

Взаємна довіра завжди необхідна, аби досягти поставленої мети.

З’ясуйте перед бесідою, чи має ваш співбесідник відповідні повноваження.

Не змушуйте співбесідника постійно приймати рішення.

Зосереджуйтесь на реальних потребах, а не на амбіціях.

Поважайте думки співрозмовника, як свої власні. Дотримуючись цього
правила, Ви матимете більше шансів обминути гострі кути й узгодити
рішення.

Слухайте уважено співбесідника й ставте коректні запитання.

Вміння слухати співрозмовника спонукає його до висловлювання власних
думок, почуттів, переконань. Тоді виникає мить щирості, істинності,
взаєморозуміння, поваги.

Працюйте на перспективу, а не на проміжні результати.

Підсумуйте результати бесіди.

Важливі рішення бажано зафіксувати на папері.

Телефонна розмова

У наш час телефон – не лише один із найефективніших засобів зв’язку, а й
спосіб налагодження офіційних ділових контактів між установами, спосіб
підтримання приватних стосунків між людьми. По телефону здійснюються
переговори, домовляються про важливі ділові зустрічі, вирішують численні
оперативні питання, що виникають у ході управлінської діяльності,
надають консультації, звертаються із проханнями, запрошеннями,
висловлюють подяки, вибачення.

Телефонна розмова – один із різновидів усного мовлення, що
характеризується специфічними ознаками, зумовленими екстрамовними
причинами:

співрозмовники не бачать один одного й не можуть скористатися
невербальними засобами спілкування, тобто передати інформацію за
допомогою міміки, жестів, відповідного виразу обличчя, сигналів очима
тощо (відсутність візуального контакту між співрозмовниками);

обмеженість у часі (телефонна бесіда не може бути надто тривалою);

наявність технічних перешкод (втручання сторонніх абонентів, погана
чутність).

Отже, якщо ви людина ділова й цілеспрямована, передбачлива, якщо ви
турбуєтеся про власний авторитет, а також престиж своєї установи і
звикли враховувати все до найменших дрібниць, то вироблення певних
принципів поведінки у телефонному спілкуванні є просто необхідним і
незамінним.

Фахівці з проблем усного ділового спілкування пропонують дотримуватися
таких правил ведення телефонної розмови.

Якщо телефонуєте ви:

насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а
також своє прізвище, ім’я та по батькові. Зазвичай перші слова
телефонної розмови сприймаються погано, а тому називайте своє прізвище
та ім’я останнім – принаймні це буде почуто;

якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід запитати
прізвище, ім’я та по батькові свого співрозмовника. Можете також
повідомити, з ким саме ви хотіли б поговорити;

якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спочатку, чи є у вашого
співрозмовника достатньо часу для бесіди;

попередньо напишіть перелік питань, котрі необхідно з’ясувати, і
тримайте цей перелік перед очима упродовж усієї бесіди;

завжди закінчує розмову той, хто телефонує. Завершуючи розмову,
неодмінно попрощайтеся, нетактовно класти слухавку, не дочекавшись
останніх слів вашого співрозмовника;

у разі досягнення важливих домовленостей згодом надішліть підтвердження
листом або факсовим повідомленням.

Якщо телефонують вам:

спробуйте якомога швидше зняти трубку й назвіть організацію, яку ви
представляєте;

у разі потреби занотуйте ім’я, прізвище та контактний телефон
співрозмовника;

розмовляйте тактовно, ввічливо: демонструйте розуміння сутності проблем
того, хто телефонує;

не кладіть несподівано трубку, навіть якщо розмова є нецікавою, нудною
та надто тривалою для вас;

якщо ви даєте обіцянку, намагайтесь дотримати слова й виконати її
якомога швидше. У разі виникнення складних питань запропонуйте
співрозмовникові зустріч для детального обговорення суті проблеми;

завжди стисло підсумовуйте бесіду, перелічіть ще раз домовленості, що їх
ви досягли.

Незалежно від того, хто телефонує;

будьте доброзичливим, у жодному разі не виказуйте свого невдоволення
чимось;

ставте запитання та уважно вислуховуйте відповіді на них;

намагайтесь залишатися тактовним і стриманим, навіть якщо розмова стає
вельми неприємною для вас;

симпатія до вас зросте, якщо ви кілька разів упродовж бесіди назвете
співрозмовника на ім’я та по батькові;

особливо наголошуйте на найсуттєвішому. Якщо під час бесіди ви називаєте
якісь числа, їх варто повторити кілька разів, аби уникнути прикрих
непорозумінь;

пам’ятайте, що по телефону звучання голосу значною мірою спотворюється,
тому ваша артикуляція неодмінно повинна бути чіткою, а темп мовлення –
рівним, тон – спокійним, витриманим;

намагайтеся якомога ширше використовувати лексичні можливості
літературної мови (насамперед багату синоніміку), але при цьому завжди
висловлюйтеся стисло й точно, правильно побудованими реченнями. Стежте
за логікою викладу своїх думок, послідовністю;

розмовляйте середнім за силою голосом.

Службова розмова складається з таких етапів:

момент налагодження контакту;

викладення сутності справи (повідомлення мети дзвінка, підхід до
питання, обговорення повідомленої інформації);

закінчення розмови. Будь-яку телефонну розмову починаємо коротким
виявленням ввічливості:

Добрий день (ранок, вечір)! Доброго дня (ранку, вечора)! Якщо
телефонуєте у справі, то потрібно назвати не лише прізвище, ім’я та по
батькові, а й посаду, що її ви обіймаєте. Якщо той, хто телефонує, забув
назвати себе, співрозмовник має право запитати: Вибачте, з ким я
розмовляю? У відповідь ви не повинні обурюватися чи одразу класти
слухавку – згідно із правилами етикету вам слід відрекомендуватися; на
анонімний дзвінок можна не відповідати й одразу покласти слухавку. Якщо
до телефону підійшов не той, хто вам потрібен, ви повинні перепросити і
звернутися з проханням покликати потрібну вам людину: Добрий день.
Перепрошую за турботу, чи не могли б ви запросити до телефону Івана
Петровича (пана Петренка); Дуже прошу, попросіть до телефону Ольгу
Власівну (пані Ольгу, пані Романчук); Будь ласка, покличте до
телефону… Зазвичай відповідають так: Добрий день. Зачекайте, будь
ласка, хвилиночку, я зараз передам їй слухавку; … Прошу зачекати; …
Будь ласка, зачекайте; … На жаль (шкода, вибачте), Іван Петрович
вийшов, повернеться о 14-й годині. Можливо, ви хотіли б йому щось
передати. Є його заступник, можливо, він зміг би допомогти вам. Коли до
телефону підійде потрібна вам людина, неодмінно слід знову привітатися і
назвати себе.

Нетактовно давати абонентові неправильну інформацію, розмовляти грубо,
якщо він помилився номером телефону. Буде люб’язно з вашого боку, коли
допоможете абонентові з’ясувати причину невдачі. У свою чергу, якщо ви
зателефонували не за потрібним вам номером, маєте обов’язково
перепросити за завдані турботи. Намагайтеся завжди бути ввічливим, адже
ваша тактовність – це насамперед повага до самого себе. Ввічливість має
стати духовною потребою кожної людини.

th

? ? ¬ ®

$

0

2

A

A

ue

th

9, що не зловживає чужим часом і увагою, як людину, котра досконало
володіє етикетом телефонної бесіди. Ще однією надзвичайно важливою
умовою ведення розмови є логічність та послідовність висловлення думок.
Неприпустимо, щоб ваша розмова була хаотичною, адже так мета вашого
дзвінка може залишитися незрозумілою для співрозмовника. Не забувайте
про дотримання пауз – у такий спосіб ви надасте співрозмовникові
можливість висловити своє ставлення до проблеми. У розмові уникайте
категоричності, докладайте зусиль, аби тон вашої розмови був якомога
доброзичливішим. Якщо ви поважаєте себе і свого співрозмовника,
намагайтеся уникати категорично-наказових висловлювань.

Ініціатива закінчення розмови належить зазвичай тому, хто телефонував.
Іноді викликаний до телефону може ввічливо сказати, що з тієї чи іншої
причини поспішає, хоче закінчити розмову. Завершуючи розмову,
обов’язково треба попрощатися.

Не варто телефонувати в особистих справах зі службового телефону, а в
службових справах недоречно телефонувати додому тій особі, котра має їх
виконати (розв’язати). У разі, якщо вам телефонують на роботу в
особистих справах, відповідайте, що ви неодмінно зателефонуєте після
роботи.

І насамкінець, не зловживайте займенником я, адже ваша розмова – діалог,
а не монолог.

Мистецтво публічного виступу. Доповідь

Доповідь – одна з найпоширеніших форм публічних виступів. Вона порушує
нові проблеми, що ще потребують вирішення, має характер гострої
злободенності. Доповідь є дуже важливим елементом системи зв’язків із
громадськістю (приміром, повідомлення своєї точки зору на проблему,
наукової та громадянської позиції тощо). Розрізняються політичні,
звітні, ділові та наукові доповіді.

1. Представлення доповідача

Представлення доповідача передбачає надання стислої інформації про
нього: його прізвище, ім’я та посада. Не потрібно викладати зміст його
повідомлення, адже це його власне завдання, але голова зібрання може
пояснити, чому саме цю людину запрошено виступити. Якщо вже з моменту
представлення доповідач прагне справити враження, він має дати якомога
більше інформації про себе тому, хто його представлятиме.

2. Попередня інформація для доповідача

Доповідач повинен знати заздалегідь:

тему засідання, конференції, круглого столу, зустрічі тощо;

склад аудиторії;

хто ще виступатиме на зібранні;

де й коли відбудеться засідання, конференція, круглий стіл, зустріч
тощо.

3. Доповідь

Проголошення доповіді вимагає серйозної підготовки. Перший крок у
підготовці – накреслити мету та завдання виступу, визначити коло питань,
що їх він має охопити. Насамперед, заздалегідь слід сформулювати предмет
та тему останнього (можливо, все це вже було визначено організаторами
зібрання). Другий крок – добір допоміжної інформації. Вона може бути
отримана з двох джерел 1) теоретичні джерела – це можуть бути статті в
періодичних виданнях, книги та окремі публікації, що стосуються теми,
енциклопедичні, термінологічні та галузеві словники; 2) усні розмови з
обізнаними з проблемою людьми. Висвітлювані питання мають ґрунтуватися
на найновіших дослідженнях та наукових публікаціях (якщо це науковий
виступ), на останніх виступах у пресі, на радіо та телебаченні як
прихильників, так і опонентів (якщо це політичний виступ), на аналізі та
посиланнях на протоколи попередніх засідань (якщо це громадські збори).
Добираючи інформацію, необхідно пам’ятати, що повідомлення буде
теоретично обґрунтованим та актуальним лише за умови наявності
промовистих прикладів.

Завершивши підготовку, слід організувати інформацію в певні категорії,
надати їй чіткості, визначити та сформулювати власне бачення проблеми.
Доповідь слід будувати, дотримуючись таких вимог: теоретична
обґрунтованість, опора на фактичний матеріал, наведення переконливих
прикладів, власне бачення проблеми.

Наступний крок – написання плану доповіді, що містить:

вступ;

основний текст (серцевина доповіді);

висновки.

Вступ

Початок доповіді є визначальним і повинен чітко й переконливо відбивати
причину та мету виступу, розкривати суть конкретної справи, містити
докази. Першочерговим завданням доповідача на цьому етапі є привернути й
утримати увагу аудиторії. Для того, аби не дозволити думкам слухачів
розпорошитися, вже після перших речень доповіді необхідно висловлюватися
чітко, логічно та змістовно, уникаючи зайвого. Відповідно, речення мають
бути короткими й стосуватися виключно суті питання, варто інтонаційно
виділяти найважливіші місця висловлювання і виражати своє ставлення до
предмета мовлення.

Практичні поради доповідачеві:

подякуйте тому, хто представив вас аудиторії (наприклад, голові);

чітко назвіть тему вашої доповіді та проблему, що їй присвячена
остання;

стисло поясніть, у який спосіб ви аналізуватимете проблему, на що
насамперед звернете увагу. Обмежте кількість аналізованих у доповіді
питань. Зазначте, яку візуальну допомогу ви задієте (відеофільми,
графіки, діаграми, таблиці та інші ілюстративні матеріали).

Основний текст

В основній частині викладається суть проблеми, наводяться докази,
пояснення, міркування, дотримуючись попередньо визначеної структури
доповіді. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі
цифри, факти, цитати (проте кількість подібних прикладів не має бути
надто великою — нагромадження ілюстративного матеріалу не повинно
поглинати змісту доповіді). Варто подбати про зв’язки між частинами,
поєднавши їх в єдину струнку систему викладу; усі питання мають
висвітлюватися збалансовано (при цьому не обов’язково кожному з них
приділяти однакову кількість часу). Постійно й уважно потрібно стежити
за відповідністю між словом і тим, що воно позначає.

Надзвичайно важливо продумати, в яких місцях тексту потрібні своєрідні
«ліричні» відступи, адже суцільний текст погано сприймається. Приміром,
у політичних доповідях доцільно розповісти анекдот чи якусь кумедну
історію. Анекдот — випробуваний і перевірений спосіб утримати увагу.
Останній дає можливість дещо розрядити напруження, а слухачам —
перепочити. При цьому не слід забувати, що подібні відступи обов’язково
мають бути короткими і, певна річ, мають ілюструвати повідомлення.
Одного анекдоту цілком достатньо, розповідаючи більше, промовець ризикує
зробити зміст доповіді фрагментарним.

Висновки

Підсумуйте все сказане.

Висновки певним чином мають узгоджуватися із вступом і не випадати з
загального стилю викладу.

У тому разі, якщо, готуючись до виступу, доповідач вирішить записати
доповідь на папері, йому слід врахувати, що розмовна мова значною мірою
відрізняється від писемної. Тому не варто говорити так, як пишемо,
навпаки, потрібно писати так, як говоримо, адже розмовна мова менш
формалізована, менш структурована, вільніша, сприймається легше (для
порівняння зверніть увагу на мову оглядача новин на ТБ). При цьому не
можна нехтувати дотриманням загальноприйнятих літературних норм у
користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними й стилістичними
засобами мови, адже важливою умовою успіху є бездоганна грамотність.
Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим,
синтаксично різноманітним.

Варто записати промову на касету й прослухати, оцінюючи її критично.
Виступаючи, можна користуватися нотатками. Зважаючи на це, було б
доречно записати найважливіші речення, щоб під час виступу відтворити їх
дослівно. Останнє може бути особливо корисним у процесі виголошення
завершальної частини доповіді.

4. Страх перед аудиторією

Страх перед аудиторією – явище досить поширене серед промовців. Він
дається взнаки по-різному: може тремтіти голос, мов під час першого
освідчення у коханні, може вкриватися червоними плямами обличчя, ніби
доповідач щойно вчинив щось ганебне, може супроводжуватися повільним
блокуванням будь-яких проявів волі. Ці ознаки – справжня напасть для
доповідача. Найгірше ж те, що вони лише посилюють страх і доповідач
зазвичай думає вже не про логічний виклад думок, а про якомога швидше
завершення цієї екзекуції. Він усвідомлює, що прояви страху є очевидними
для слухачів і, як наслідок, поспішає, ще більше плутається, що часом
призводить до завчасного завершення виступу.

Страх перед аудиторією відрізняється від емоційного напруження, що може
виникати під час публічних виступів; останнє є навіть необхідним – не
натягнутий лук не може випустити стрілу. Емоційно врівноважений
доповідач значно «небезпечніший» у своїй нудній промові, аніж той, у
чиєму настрої присутня здорова доза нервового збудження.

Хоча боротьба зі страхом і є досить складною, все ж можна дати кілька
порад.

По-перше, потрібно гарно підготуватися; найкраще записати усю доповідь
на папері, виклавши її розмовною мовою, а потім прочитати уголос. З
часом текст виступу можна прочитати ще раз – перед дзеркалом (варто
зробити це двічі або тричі).

По-друге, слід уявити себе на місці слухача, оцінити свій виступ
критично. Чи хотілося б вам спостерігати за тим, як доповідач не може
уникнути поразки? Ви – звичайна людина, як і решта, котрі прийшли на
зустріч, щоб почути щось нове, цікаве, а не для того, щоб марнувати час.

По-третє, переконайтеся, що в разі потреби ви зможете швидко
зорієнтуватися, зазирнувши у записи. Нотатки варто зручно розмістити,
щоб ними одразу можна було скористатися.

По-четверте, варто шукати підтримки в аудиторії. Завжди є люди, котрі
усміхнуться, кивнуть чи якось інакше схвально відреагують на ваш виступ.

Отже, щоб позбутися нерішучості, несміливості, використовуйте кожну
нагоду, щоб потренуватися в мовленні.

5. Зв’язок з аудиторією

Подумки варто постійно спілкуватися з аудиторією. Доброзичливість,
відвертість, продемонстровані доповідачем, спрацьовують найефективніше
лише в тому разі, якщо вони ґрунтуються на щирому непідробному інтересі.
Доповідач випромінюватиме довіру, якщо сам віритиме в себе, не
применшуватиме своїх можливостей, але й не перебільшуватиме їх,
залишатиметься діловитим, не ображаючи при цьому інших. У жодному разі
не можна зверхньо ставитись до слухачів та співдоповідачів, адже подібна
поведінка викликає антипатію та неповагу.

Процес спілкування не вичерпується усним повідомленням, важливу роль при
цьому відіграють невербальні засоби інформування. Важливе значення для
утримання уваги аудиторії має зоровий контакт. Варто дивитися
безпосередньо в очі слухачам, використовуючи питання типу: «Ви
розумієте…», «Ви також помітили, що…», «Як Ви знаєте,,.». Це
подобається людям, оскільки свідчить про те, що промовець бачить їх.

6. Жести

Дійовими є також жести,які є виявом людських думок, емоцій, У поєднанні
зі словами вони стають надзвичайно промовистими: жести посилюють
емоційне звучання сказаного. Щоб оволодіти бодай азами жестикулювання,
потрібне тривале тренування, розуміння ролі кожного жесту. Частота
жестикуляції залежить передусім від культури поведінки людини.

Практичні поради:

жести мають бути мимовільними. Застосовуйте жест, відчуваючи
необхідність у ньому;

жестикуляція не повинна бути безперервною. Не жестикулюйте руками
протягом усієї доповіді;

керуйте жестами – жест не повинен відставати від слова;

урізноманітнюйте жестикуляцію. Не користуйтеся одним і тим самим жестом
у всіх випадках, коли потрібно надати словам виразності;

жести мають відповідати своєму призначенню.

7. Використання голосу

Невербальна комунікація супроводжується словами з певною інтонацією,
тоном. Голос, тон, виклад, уся сукупність виразових засобів і прийомів
повинні свідчити про істинність думки й почуття промовця. Темп мовлення
також має практичне значення.

Практичні поради:

Постійно тренуйте свій голос; найзручніший спосіб для цього – читання
вголос; контролюйте правильність вимови.

Пристосуйте свій голос до тієї обстановки, де відбувається спілкування.

Не говоріть надто голосно – це справляє враження агресивності.

Хто говорить надто тихо, справляє враження людини, яка погано володіє
тим матеріалом, про який говорить, або ж не впевнена в собі.

Голос підвищуйте тоді, коли ставите запитання, виявляєте радість чи
здивування.

Голос понижуйте тоді, коли хочете когось переконати або відповісти на
запитання.

Отже, щоб не виникало, непорозумінь під час спілкування, слід
узгоджувати несловесні засоби із словесними, адже дослідження свідчать,
що невербальні сигнали справляють вплив утричі більший, ніж слова.

Перелік рекомендованих джерел

Основна література

1. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитися і правильно говорити / за
заг. ред. О. Сербенської. – Львів: Світ, 1994. – 152 с.

2. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення / Н. Д. Бабич. – Львів: Світ,
1990. – 232 с.

3. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови : навч.
посіб./ Н. Д. Бабич. – Львів : Світ, 2003. – 432 с.

4. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови :
навч. посіб. / Наталія Ботвина. – К. : АртЕк, 1998. – 192 с.

5. Волкотруб Г. Й. Стилістика ділової мови : навч посіб. / Г. Й.
Волкотруб. – К. : МАУП, 2002. – 208 с.

6. Глущик С. В. Сучасні ділові папери / Глущик С. В., Дияк О. В.,
Шевчук С. В. – К. : А.С.К., 2000. – 400 с.

7. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова / М. Г. Зубков. – Х. :
Торсінг, 2003. – 448 с.

8. Коваль А.П. Ділове спілкування: навч. посіб. / Коваль А.П. – К. :
Либідь, 1992. – 280 с.

9. Культура фахового мовлення: навч. посіб. / за ред. Н. Д. Бабич. –
Чернівці : Книги-ХІІ, 2006. – 496с.

10. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: навч. посіб. /
Мацюк З., Станкевич Н. – К. : Каравела, 2006. – 352 с.

11. Онуфрієнко Г.С. Науковий стиль української мови: навч. посіб. /
Онуфрієнко Г.С. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 312с.

12. Пахомов В.М. Ділова українська мова: конспект лекцій / Пахомов В.М.
– Івано-Франківськ : Факел, 2002. – 358 с.

13. Плотницька І. М. Ділова українська мова у сфері державного
управління : навч. посіб. / Плотницька І. М. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. –
192 с.

14. Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: навч.
посіб. / О. Д. Пономарів. – 2-ге вид., стереотип. – К. : Либідь, 2001.
– 240 с.

15. Українська ділова і фахова мова: практичний посібник на щодень /
М. Д. Гінзбург, І. О. Требульова, С. Д. Левіна, І. М. Корніловська ; за
ред. М. Д. Гінзбурга. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : «Фірма «ІНКОС»,
Центр навчальної літератури, 2007. – 672 с.

Додаткова література

1. Ботвина Н. В. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового
спілкування: навч. посіб. / Н. В. Ботвина. – К. : АртЕк, 2000. – 192 с.

2. Волошин В. Г. Комп’ютерна лінгвістика: навч. посіб. / В. Г. Волошин.
– Суми : ВТД » Університетська книга», 2004. – 382 с.

3. Гуць М.В. Українська мова у професійному спілкуванні : навч. посіб. /
Гуць М. В., Олійник І. Г., Ющук І. П. – К. : Міжнародна агенція
«BeeZone», 2004. – 336 с.

4. Довідник з культури мови: [ посібник] / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик,
Н. М. Сологуб [та ін.] ; за ред. С. Я. Єрмоленко. – К. : Вища шк., 2005.
– 399 с.

5. Жайворонок В. В. Велика чи мала літера? Словник-довідник/
Жайворонок В. В. – К. : Наукова думка, 2004.

6. Корніяка О. М. Мистецтво гречності: Чи вміємо ми себе поводити ? /
О. М.  Корніяка. – К. : Либідь, 1996. – 96 с.

7. Культура мови на щодень / Н. Я. Дзюбишина-Мельник, Н. С. Дужик,
С. Я. Єрмоленко [та ін.]. – К.: Довіра, 2000. – 304с.

8. Культура української мови: довідник / С. Я. Єрмоленко, Н.
Я. Дзюбишина-Мельник, К. В. Ленець [та ін.] ; за ред. В.М.
Русанівського. – К. : Либідь, 1990. – 304 с.

9. Малиновський В. Я. Словник термінів і понять з державного управління
/ В. Я. Малиновський. – вид. 2-ге, доп. і виправл. – К. : Центр сприяння
інституційному розвитку державної служби, 2005. – 254 с.

10. Палихата Е.Я. Культура наукового і ділового мовлення / Е. Я.
Палихата. – Тернопіль, 1997. – 132 с.

11. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування /
Радевич-Винницький Я. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2006.
– 291с.

12. Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин,
А.Капелюшний, О.Сербенська, З.Терлак. – К. : Знання, 2004. – 367с.

13. Словник іншомовних слів : 23000 слів та термінологічних
словосполучень / уклад. Л. О. Пустовіт [та ін.]. – К. : Довіра, 2000. –
1018 с.

14. Словник скорочень в українській мові / уклад. Н.Д.Гула [та ін.] ;
ред.-упоряд. В. В, Жайворонок, М . М. Фещенко ; за ред. Л. С.
Паламарчука. – К. : Вища шк. Головне вид-во, 1988. – 512 с.

15. Словник труднощів української мови / за ред. С. Я. Єрмоленко. – К. :
Радянська школа, 1989.

16. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О.
Потебні; Інститут української мови. – стереотип. вид. – К. : Наукова
думка, 2003. – 240 с.

17. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів / С. П. Бибик,
І. Л. Михно, Л. О. Пустовіт, Г. М. Сюта. – К. : Довіра : УНВЦ «Рідна
мова», 1997. – 399 с. – (Б-ка держ. службовця. Держ. мова і
діловодство).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *