Реферат на тему:
Сутність і мета соціальної політики
У перехідному до ринкових відносин періоді соціальна політика є
визначальним напрямом внутрішньої політики держави. Вона забезпечує
захист прав людини, створює передумови для розширеного відтворення
людиною своєї діяльності та для стабільності суспільної системи.
Соціальна політика будь-якої держави передбачає визначення глибинних
тенденцій розвитку в усіх сферах соціально-політичного життя, що
обумовлюють процес розвитку соціального буття й соціальної безпеки
людини та цілеспрямований вплив на них суб’єктів регулятивної
діяльності. Політика такого типу має створити необхідний економічний
механізм для розв’язання суперечностей як об’єктивного, так і
суб’єктивного характеру в економіці, політиці, соціальних, духовних
відносинах суспільства, міжособистісних соціальних зв’язках людей, тих
чи інших аспектах і тенденціях розвитку та функціонування, що впливають
на соціальне буття, соціальне самопочуття та безпеку людини.
Соціальна політика — це складова частина загальної політики, головне
завдання якої полягає в розробці та здійсненні необхідних заходів щодо
збереження і зміцнення наявного суспільного та державного ладу.
Соціальна політика — це система управлінських, організаційних,
регулятивних, саморегулятивних заходів, дій, принципів і засад,
спрямованих на забезпечення оптимального соціального рівня та якості
життя, соціального захисту малозабезпечених верств населення, їх
соціальної безпеки в суспільстві.
Нині в Україні створюються нові приватні, суспільні й державні
організації, що обслуговують соціальну сферу і споживчий ринок. Головним
їх призначенням є врахування потреб громадян, які (потреби) залежать від
загальноприйнятих у суспільстві морально-психологічних норм і цінностей,
і послідовне забезпечення цих потреб шляхом реформування систем
соціального захисту, освіти, охорони здоров’я, забезпечення житлом,
охорони довкілля, захисту прав людини та в широкому розумінні — захисту
інтересів споживачів. Ці системи поступово пристосовуються до ринкових
умов, змінюючи свої функції та структуру, що, у свою чергу, сприяє
досягненню основних макропоказників споживання, підпорядкованих
завданням суспільного розвитку.
З метою забезпечення переходу до соціально-орієнтованої ринкової
економіки за останні роки були створені принципово нові організаційні
структури, досягнуто грошово-фінансової стабілізації та певних успіхів у
боротьбі з інфляцією на засадах монетарної концепції. Водночас цей
процес супроводжувався спадом виробничої діяльності, зростанням
безробіття, несвоєчасною виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій,
зменшенням обсягів ВВП у легальному секторі економіки, продовженням її
«тінізації» та доларизації, спадом платоспроможного попиту населення.
В Україні здійснювалися заходи для поліпшення матеріального становища
населення за рахунок підвищення мотивації до праці як основного джерела
доходів; проведення активної політики зайнятості; створення сприятливих
умов для демографічного відтворення населення, реформування пенсійного
забезпечення та соціального страхування, соціальної допомоги, адресної
допомоги малозабезпеченим верствам населення, соціального захисту
громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи.
У загальному вигляді соціальну політику можна визначити як одну із
складових загальнодержавної політики, утілену в соціальні програми й
соціальну практику із задоволення соціальних потреб як сукупність
різноманітних заходів, форм діяльності суб’єктів соціально-політичного
життя, заходів, що відображають інтереси людини і суспільства і є
життєво необхідними, для їхньої нормальної соціальної діяльності.
Виходячи з цього, можна виділити основні напрямки соціальної політики в
Україні:
підвищення добробуту за рахунок особистого трудового внеску,
підприємництва та ділової активності;
надання відповідної допомоги по безробіттю, збереження робочих місць,
фахова перепідготовка осіб, що втратили роботу;
проведення грунтовної пенсійної реформи, що буде забезпечувати
справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового вкладу
особи;
надання адресної допомоги найнужденнішим у грошовій та натуральній
формах;
сприяння всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу
суспільства, його ефективному використанню та примноженню;
запобігання комерціалізації, забезпечення стабільного фінансування та
державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки і культури;
широка підтримка сім’ї, материнства та дитинства;
проведення активної екологічної політики.
Способом реалізації соціальної політики держави є система соціального
захисту та соціальних гарантій. Соціальний захист — це система державних
заходів щодо забезпечення достойного матеріального і соціального
становища громадян. Соціальні гарантії — це система обов’язків держави
перед своїми громадянами стосовно задоволення їхніх соціальних потреб.
?
?
&
F
gd10?
&
gd10?
&
F
gd10? нання обов’язковості загальнодоступної і безоплатної освіти,
сприяння реалізації здібностей у процесі трудової діяльності,
недопущення примусової праці і гарантування мінімізації втрат у зв’язку
із закінченням трудової діяльності.
Існують різні підходи до реалізації соціальної політики. Соціальний
підхід виходить із того, що суспільство має гарантувати кожному
громадяну доходи, не нижчі за межу малозабезпеченості. Ринковий підхід —
з того, що суспільство бере на себе зобов’язання тільки створити умови
кожному члену суспільства для виявлення ним економічної активності та
одержання доходу. В економічно розвинутих країнах найчастіше
комбінуються обидва ці підходи, що забезпечує результативність
соціальної політики та достойний рівень життя населення.
Становлення нової економічної системи на засадах ринкових відносин
безпосередньо пов’язане з реформуванням існуючої соціальної політики. На
сучасному етапі ринкових перетворень в Україні вже здійснено
лібералізацію економіки та зовнішньоекономічної діяльності, розпочато
приватизацію, практично ліквідовано адміністративно-командну й
розподільну систему управління, демократичнішими стали трудові
відносини. В основному сформовано недержавний сектор економіки,
фінансові та банківські структури, валютний і фондовий ринки, ринок
цінних паперів. Проте розрив економічних зв’язків у межах колишнього
СРСР, нестача енергоносіїв, повільна конверсія значної кількості
підприємств оборонного комплексу призвели до спаду виробництва,
вимушеної неповної зайнятості та безробіття, руйнування соціальної
інфраструктури. Як наслідок, знизилися реальні доходи значної частини
населення.
На жаль, компенсаційні заходи з індексації заробітної плати та
соціальних виплат істотно відстали від зростання споживчих цін. Численні
пільги, соціальні виплати нерідко надавалися за відомчою ознакою, без
урахування реального матеріального становища різних верств населення,
їхніх можливостей забезпечити свій добробут. Це породило соціальне
утриманство в суспільстві та зменшило можливості надання допомоги тим,
хто її справді потребує.
Відтак погіршився соціальний захист найвразливіших верств населення:
дітей, пенсіонерів, інвалідів, самітніх людей, багатодітних сімей та
безробітних. Знизився рівень соціально-трудових прав і соціальних
гарантій багатьох громадян.
Водночас проблема побудови нової соціальної політики полягає не тільки в
посиленні соціального захисту окремих категорій населення (пенсіонерів,
студентів, інвалідів, багатодітних сімей тощо). За ринкових умов кожна
працездатна людина мусить сама забезпечити добробут своєї сім’ї. Проте
для побудови системи матеріального самозабезпечення необхідні належні
макроекономічні передумови. Створення таких передумов — важлива складова
державного регулювання соціальної політики.
Світовий досвід свідчить, що створення макроекономічних передумов, які
сприяють матеріальному самозабезпеченню працездатних осіб є дуже
ефективним засобом соціального захисту в країнах Західної Європи,
особливо в скандинавських країнах. У більшості держав з розвинутою
ринковою економікою діють гарантії щодо рівня доходів, загальнодержавні
системи регулювання зайнятості, підготовки та перепідготовки кадрів,
стимулюється професійна та територіальна мобільність населення та ін.
Отже, головна мета соціальної політики у соціально орієнтованій ринкової
економіки — зняти всі обмеження на шляху вільної економічної діяльності,
дати можливість кожному працівникові, кожному трудовому колективу
одержувати доходи відповідно до свого реального внеску в збільшення
суспільного багатства.
Метою соціальної політики держави є забезпечення стабільного, без
заворушень і потрясінь, функціонування суспільства, досягнення
суспільної злагоди та соціальної цілісності, належного рівня
життєдіяльності людей. Метою соціальної політики є забезпечення кожному
громадянину можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності,
одержувати належний дохід, поліпшувати добробут.
Література
Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної
політики на 2000—2004 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради
України. 2000 рік // Урядовий кур’єр. — 2000. — № 34. — С. 5—12.
Бланк І. А. Інвестиційний менеджмент. — К.: ІТЕМ, 1995.
Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998.
Государственное регулирование экономики и социальный комплекс: Учеб.
пособие / Под ред. Т. Г. Морозовой, А. В. Пикулькина. — М.:
Финстатинформ, 1997.
Державне управління: теорія і практика / За ред. В. Б. Авер’янова. — К.:
Юрінком Інтер, 1998.
Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д’яконова І. І. Бюджет і фінансова політика
України. — К.: Наук. думка, 1999.
Курс переходной экономики / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.:
Финстатинформ, 1997.
Леслі А. П. Аналіз державної політики. — К.: Основи, 1999.
Линдерт П. Х. Экономика мирохозяйственных связей. — М.:
Прогресс-Универс, 1994.
Мельник О. Інфляція: теорія і практика регулювання. — К.: Знання, 1999.
Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання
економіки. — Львів: Укр. технології, 1999.
Панасюк Б. Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. — К.:
Поліграфкнига, 1998.
Розпутенко І. Управління державними видатками в перехідних економіках. —
К.: Основи, 1993.
Симоненко В. К. Регионы Украины: проблемы развития. — К.: Наук. думка,
1997.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
