Реферат на тему:
Розвиток економіко-організаційних основ місцевого самоврядування в
регіоні
Один із підходів до соціально-економічного розвитку місцевих
співтовариств можна ідентифікувати як інституційний. Його застосування
пов’язане, насамперед, з потребою в забезпеченні високого якісного рівня
розробки програмних документів. Він реалізується за допомогою створення
структур, що концентрують висококваліфікованих кадрів, що безпосередньо
беруть участь в обґрунтуванні напрямів і механізмів територіального
розвитку [2].
Інший продуктивний підхід до організації процесів обґрунтування змісту
соціально-економічного розвитку територій можна визначити як системний.
Його суть – в інтеграції стратегій, що розробляються на кожному рівні
влади (муніципалітет, провінція, центральний уряд). Цей підхід (“підхід
POM”), вперше апробований у Голландії, стає все більш популярним у
країнах Західної Європи. Важлива відмітна риса нового підходу –
впровадження системи планування за принципом “знизу-вгору”
(“bottom-up”). Центральний уряд здійснює лише загальну координацію і
фінансування, тоді як реально управляють проектами регіональні й
муніципальні власті.
В основі корпоративного підходу лежить ідея діалогу між усіма
зацікавленими учасниками територіального розвитку. Його принциповою
вимогою є залучення до процесу розробки програмних документів усіх
потенційних стейкхолдерів, що представляють різні групи (бізнес, освіта,
охорона здоров’я та ін.). Важливим є і те, що їх ресурси дають змогу
істотно впливати на розвиток території. Цей підхід заслуговує на
серйозну увагу для вивчення і впровадження в таких умовах, що
характеризуються широким спектром соціальних груп, різноманітністю
інтересів учасників відносин у великих муніципальних утвореннях –
містах.
Наступний підхід – “делегування повноважень” – виходитиме з необхідності
децентралізації процесу підготовки й ухвалення рішень із
соціально-економічного розвитку території. Його обґрунтування певною
мірою можна знайти у таких відомих теоретиків, як Б.Йессоп і
M.Кастелльс. Так, відповідно до концепції “порожнеч” держави,
розробленої Б.Йессопом, держава, залишаючись політично значущим органом,
передає частину своїх функцій панрегіональним, полінаціональним і
міжнародним органам, кількість яких збільшується, потім реструктурованим
органам місцевого і регіонального управління, і, нарешті, деякі функції
держави перекриваються виникаючою горизонтальною системою влади, яка
розсуває державні кордони і пов’язує окремі місцевості або регіони
кількох держав.
Останніми роками помітно використання бенчмаркінга як підходу до
розробки проектів місцевого розвитку. Потреба в ньому зумовлена
обмеженістю ресурсів (кадрових, фінансових, економічних та ін.), які
мають у своєму розпорядженні окремі території. Можливий вихід з цієї
ситуації – використовувати досвід інших муніципальних утворень, що мають
схожі умови і потенціал розвитку. Реалізація такого підходу припускає
широкий доступ до Інтернету, що надає інформацію про кращі зразки
економічного розвитку.
Практика розробки програмних документів у сфері регіонального і
місцевого соціально-економічного розвитку відрізняється синтезом усіх
названих підходів, що дає змогу помітно підвищити якість технічних
рішень, проте серйозно погіршує концептуальну цілісність політики
соціально-економічного розвитку. Стратегія приноситься в жертву якості
тактичних і оперативних заходів.
Аналіз соціально-економічної політики великих міст крізь призму
використовуваних підходів до їх розвитку – інституційного, системного,
”делегування повноважень”, корпоративного, бенчмаркінга – показав, що
найбільш ефективним є системний тип. Проте в перспективі, враховуючи
розвиток світогосподарських зв’язків, підвищення рівня самостійності й
компетентності органів місцевого самоврядування, зростання впливу
самокерованих організацій, заслуговує на увагу інституційний тип, поява
якого тільки відзначена.
Загальна логіка демократичних перетворень в Україні, упровадження
конституційної реформи, перспективи адміністративної та бюджетної реформ
створюють необхідність зміни системи відносин державної влади і
місцевого самоврядування, реорганізації влади на місцях, упровадження
нових демократичних стандартів її роботи.
Суспільно-політична і економічна ситуація в Україні свідчить про кризу
управління. Відсутність науково обґрунтованої стратегії і тактики в діях
усіх гілок влади, конфлікт між старою за методами роботи
командно-адміністративною системою управління та місцевим
самоврядуванням і ринковою економікою стають гальмами в подальшому
розвитку держави.
На загальнодержавному рівні проти надмірної централізації влади та
управління мають стати здійснення децентралізації та деконцентрації
владних повноважень на основі принципу субсидіарності шляхом [3]:
– внесення змін до Конституції України;
– прийняття Закону України “Про Кабінет Міністрів України”, що буде
свідчити про наявність комплексу законодавчих актів, які дають змогу
здійснити справжню політреформу;
– прийняття нових редакцій законів України “Про місцеве самоврядування в
Україні” та “Про місцеві державні адміністрації”.
Завдяки цим крокам у систему місцевого самоврядування будуть передані
повноваження щодо надання основних адміністративних та громадських
послуг населенню. Для відновлення місцевого самоврядування на
регіональному рівні, а в перспективі – становлення регіонального
самоврядування в Україні необхідно забезпечити:
– створення виконавчих органів обласних, районних рад;
– передачу обласним, районним радам повноважень місцевих державних
адміністрацій у сфері соціально-економічного та культурного розвитку
територій.
вного та муніципального права, державного управління формулюється
бачення завдань, пріоритетних напрямів, механізмів та етапів
реформування системи територіальної організації влади на основі
децентралізації державного управління та розвитку місцевого
самоврядування. На сучасному етапі до завдань реформування системи
територіальної організації влади на місцях доцільно віднести [4]:
– формування ефективної системи публічної влади на регіональному та
місцевому рівнях, спроможної забезпечити сталий розвиток територій,
надання адміністративних та громадських послуг населенню на рівні, який
відповідав би європейським стандартам і нормативам;
– визначення територіальної основи місцевого самоврядування, утворення
дієздатних територіальних громад;
– формування механізмів належного ресурсного забезпечення виконання
функцій державного управління та місцевого самоврядування на
регіональному і місцевому рівнях;
– створення умов для запровадження в практику територіальних громад
сучасних систем (моделей) муніципального управління та новітніх
технологій муніципального менеджменту;
– створення ефективного механізму представництва та захисту прав і
законних інтересів місцевого самоврядування.
При цьому оптимізація системи органів публічної влади на регіональному
та субрегіональному рівнях [5] має бути здійснена на основі:
а) ліквідації районних державних адміністрацій і передачі їх повноважень
з питань соціально-економічного і культурного розвитку територій
відповідним районним радам (їх виконавчим комітетам);
б) зміни статусу обласних державних адміністрацій шляхом:
– передачі їх повноважень у сфері соціально-економічного та культурного
розвитку територій відповідним обласним радам (їх виконавчим комітетам);
– віднесення до їх компетенції контрольно-наглядових повноважень та
повноважень щодо координації управлінської діяльності з реалізації
функцій виконавчої влади, які не можуть бути децентралізовані;
– заборони делегування їм будь-яких повноважень місцевого
самоврядування, крім випадків надзвичайного або військового стану;
– установлення відповідальності голів обласних адміністрацій виключно
перед Президентом України та урядом України, знявши, таким чином, їх
підзвітність і підконтрольність перед обласними радами за виконання
делегованих їм радами повноважень;
в) утворення виконавчих органів обласних, районних рад на базі
структурних підрозділів відповідних місцевих державних адміністрацій;
г) запровадження адміністративних округів для формування систем місцевих
органів центральних органів виконавчої влади (наприклад місцевих органів
МВС України, ДПА України, Міністерства освіти і науки України, СБУ тощо
– поліцейські, податкові, освітні округи, округи СБУ тощо). Це дасть
змогу створити умови для утворення місцевих органів виконавчої влади
спеціальної компетенції, спільних для кількох
адміністративно-територіальних одиниць (громад, районів чи областей) з
урахуванням чітко визначених критеріїв доступності для населення
адміністративних послуг, що надаються цими органами.
Висновки. Аналіз економіко-організаційних основ функціонування місцевого
самоврядування є дуже корисним для України як для країни, що прагне
стати дійсно демократичною. Правильне розуміння та ефективне
використання досвіду вдосконалення основ місцевого самоврядування
необхідні при проведенні в країні політичної реформи, стосовно
адміністративно-територіального устрою та поглибленого реформування
органів влади на місцях.
Лише комплексний підхід до розробки та проведення реформ може
забезпечити становлення сучасної ефективної системи територіальної
організації влади в Україні. Для цього необхідне:
1) наявність політичної волі до проведення реформ у вищого керівництва
держави;
2) формування напрямів і пріоритетів майбутніх реформ у системі
місцевого самоврядування;
3) розробка наукового обґрунтування зазначених реформ та їх
науково-методичний супровід.
Перспективи подальших досліджень. Незважаючи на значний інтерес
дослідників до проблеми розвитку місцевого самоврядування, багато
принципових питань поки що тільки означені, але не вирішені. Це,
насамперед, стосується питань, пов’язаних із виявленням нових
інституційних характеристик місцевого самоврядування в умовах
трансформації суспільної системи країни, узагальненням позитивного
досвіду його формування та розвитку, обгрунтуванням варіантів ефективної
територіальної організації, продуктивним розподілом повноважень між
муніципальними утвореннями різних видів. Ці та інші аспекти і зумовлюють
необхідність подальших досліджень даної проблематики.
Список використаних джерел
1. Авдеева Т.Т. Социально-экономическое развитие местного сообщества:
теоретико-методологические основы: Автореф. дис. … д-ра экон. наук. –
Краснодар, 2001.
2. Местное самоуправление во Франции / Посольство Франции в России. –
M.: Сканрус. – С. 6-59.
3. Актуальні проблеми муніципального управління: Матеріали всеукр.
наук.-практ. конф., 15 груд. 2006 р., м. Київ. – К.: Акад. муніцип.
упр., 2007. – 266 с.
4. Правові та фінансові механізми муніципального управління: Зб. наук.
пр. – К.: Акад. муніцип. упр., 2007. – Вип. 2/2007. – 234 с. – (Сер.
“Управління”).
5. Проблеми трансформації територіальної організації влади: Зб.
матеріалів та док. / Наук. ред. М.Пухтинський. – К.: Атіка, 2005. – 852
с.
6. Лазор О.Д., Лазор О.Я. Місцеве управління: поняття, терміни,
визначення. – К.: Дакор, 2006. – 352 с.
7. Іванова Т.В. Організація місцевого самоврядування в Україні: Навч.
посіб. – К: ВД “Професіонал”, 2005. – С. 8-11.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
