.

Розподіл прибутку підприємства на реінвестування розвитку виробництва і дивіденди (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
626 2535
Скачать документ

Реферат на тему:

Розподіл прибутку підприємства на реінвестування розвитку виробництва і
дивіденди

Фінансові надходження підприємство розподіляє на чотири основні потоки:
відшкодування поточних матеріальних витрат; оплату праці; грошові
нагромадження і сплату податків, відрахувань; здійснення різноманітних
платежів.

Важливим завданням фінансового менеджера є розподіл прибутку
підприємства на розвиток виробництва і виплату дивідендів власникам
цінних паперів. Розподіл прибутку, з одного боку — це результат
ефективності виробництва, з іншого — раціональність розподілу прибутку,
що визначає ефективність подальшого виробництва.

Розподіл прибутку підприємства у загальному вигляді ілюструє рис. 38.
Прибуток спрямовується насамперед на сплату податків у бюджети різних
рівнів, виплату відсотків за кредит і за облігаціями, далі — на
інвестування розширення основних і оборотних коштів, у резервні та
страхові фонди, на виплату дивідендів за акціями.

При розподілі прибутку найважливіше визначити пропорції розподілу
прибутку на реінвестування і виплату дивідендів. Розглянемо цю проблему
докладніше.

Рішення про розподіл прибутку на реінвестиції та виплату дивідендів
оцінюється показником норми розподілу, тобто відношенням суми дивідендів
до прибутку після відрахування податків. Припустимо, сума дивідендів
дорівнює 500 млн грн, а прибуток після сплати податків — 900 млн грн.
Тоді норма розподілу дорівнює 55,5 %, або 0,555. Що менший цей
коефіцієнт, то більші можливості підприємства для розвитку. Водночас
низький коефіцієнт може не влаштовувати інвесторів; оптимальний
коефіцієнт розвитку — 0,4-0,6.

Для аналізу дивідендної політики підприємства використовують коефіцієнт,
який визначає відношення дивіденду на одну акцію до прибутків на акцію.
Використовують також показник дивідендного покриття, який показує,
скільки разів дивіденд може бути виплачений з прибутку на одну акцію.
Припустимо, що сума сукупного дивіденду дорівнює 990 грн, прибуток на
одну акцію — 3340 грн. Тоді коефіцієнт виплати дорівнює 29,6 % (990 :
3340 • 100), а дивідендне покриття — 3,37. У розвинених країнах Заходу
коефіцієнт виплати звичайно становить 35-55 %.

Найпростішою моделлю визначення дивідендів є встановлення диві-денду як
залишку або незалежної теорії дивідендів. Згідно з цією теорією
підприємство, вибираючи дивідендну політику, має насамперед визначити
оптимальний бюджет капітальних вкладень, а також частину власних коштів,
що піде на фінансування цього бюджету. Тільки після цього можна
розраховувати суму доходу, що спрямовується на виплату дивідендів.
Будь-який інший підхід призведе до того, що ефективність підприємства в
майбутньому стане нижчою за можливу. За цією моделлю коефіцієнт виплати
може змінюватися щорічно.

Підприємство може здійснювати політику постійного коефіцієнта виплати
доходу у вигляді дивідендів. Але тоді через зниження доходу дивіденди
зменшаться, а це, безумовно, призведе до зниження ринкової ціни акцій
підприємства. Причому зниження може бути істотним, якщо інвестори
сприймуть падіння дивідендів як сигнал про негативні перспективи
розвитку підприємства. Через це на практиці менеджери рідко дотримуються
цієї політики.

Поширенішою на практиці є політика постійного збільшення доходу на одну
акцію, девіз якої — ніколи не зменшувати щорічного дивіденду. Якщо
доходи на одну акцію підприємства збільшуються, то збільшуються і
дивіденди на акцію, однак дещо повільніше, ніж дохід. Але якщо дохід на
акцію зменшується, то дивіденд на акцію залишається на тому самому рівні
або дещо меншому (рис. 39).

У період інфляції більшість підприємств вибирає політику постійного
збільшення дивідендів, що звичайно приводить до підвищення ринкової ціни
акцій фірми.

Стратегія низького регулярного дивіденду плюс екстрадивіденд дають
підприємству мобільність, а інвесторам — впевненість у невеликому, але
гарантованому дивіденді, що найбільшою мірою підходить підприємствам,
для яких характерне високе коливання прибутку. Менеджери вибирають
розмір гарантованого дивіденду з огляду на гірші прогнози про прибуток у
низькоприбуткові роки, а за підсумками року виплачується екстрадивіденд.

Для підприємства оптимальною є дивідендна політика, яка забезпечує
максимізацію цін його акцій. Якщо підприємство планує збільшити
виплачувані дивіденди, воно повинно або випустити нові акції, або
збільшити борг. При цьому небажано, щоб зменшувалися темпи розвитку
виробництва або відбувалося різке відхилення від оптимальної структури
капіталу.

За характером впливу на дивідендну політику розрізняють чинники, які
визначають:

• дивідендні платежі;

• інвестиційні можливості;

• вартість альтернативних джерел капіталу;

• вплив дивідендної політики на необхідну ставку прибутковості. Чинники,
що визначають дивідендні платежі:

• положення, зафіксовані в емісійному проспекті про випуск облігацій,
оскільки підприємство, перед тим як виплатити дивіденди за акціями,
повинно виконати зобов’язання за облігаціями;

• розмір нерозподіленого прибутку. Дивіденди не можуть його перевищувати
(за винятком ліквідації підприємства);

• забезпечення готівкою, тому що в разі дефіциту готівки банк може
обмежити розмір дивідендів.

Чинники, що визначають інвестиційні можливості:

• ефективність можливих інвестиційних проектів з урахуванням часу;

• можливість прискорювати або сповільнювати проекти, що дає змогу
здійснювати гнучкішу дивідендну політику.

Чинники, що визначають вартість альтернативних джерел капіталу:

• витрати з продажу нових акцій;

• ризик втрати контролю, тобто випуск нових акцій може призвести до
втрати контролю над підприємством;

• гнучкість структури капіталу. Підприємство може фінансувати певний
рівень інвестицій за рахунок або власних фінансових ресурсів, або
позикових коштів. Якщо на випуск нових акцій витрачено не дуже багато,
то немає значення, за чий рахунок підприємство виплачуватиме дивіденди:
нерозподіленого прибутку чи випуску нових акцій. Те саме стосується
боргових фінансових ресурсів. Витрати на залучення додаткових фінансових
ресурсів впливають на гнучкість структури капіталу.

Вплив дивідендної політики на необхідну ставку прибутковості
здійснюється через:

• ставки податків. На вибір дивідендної політики впливає податкове
законодавство, особливо співвідношення податкових ставок на дивіденди і
приріст капіталу;

• переваги акціонерів. Одні інвестори вибирають виплату великих поточних
дивідендів, інші — майбутній приріст капіталу. Якщо акціонера не
влаштовує дивідендна політика підприємства, то він вкладає власні
капітали в акції інших компаній;

• оцінку акціонерами припустимого ступеня ризику операцій підприємства.
Акціонери, які вважають, що підприємство має підвищений ризик, можуть
вкладати отримані дивіденди в акції інших компаній;

• ціну акцій підприємства на ринку.

Переважання тієї чи іншої дивідендної політики залежить від податкової
ситуації інвестора, його віку, освіти, психологічних особливостей, а
також від того, індивідуальний це інвестор чи інституціональний.

Держава в разі потреби може регулювати загальну суму виплати дивідендів.
Розмір дивідендів може бути обмежений законами або рішеннями уряду, що
спричинить також обмеження розміру дивідендів. Законодавство регулює
дивідендну політику підприємств, що перебувають у важкому фінансовому
становищі, і не обмежує діяльності фінансово стабільних підприємств.
Такі обмеження можуть бути запроваджені законодавчо. Наприклад,
дивіденди забороняється виплачувати, якщо це призведе до втрати
підприємством платоспроможності; дивіденди можна виплачувати тільки
тоді, коли є поточний оперативний прибуток; не розподілені в минулому
дивіденди можуть бути виплачені в наступні роки.

Уряд має право обмежувати виплату дивідендів; як правило, це вважається
складовою політики боротьби з інфляцією. Політика обмеження доходів, у
тому числі й у вигляді дивідендів, використовувалась у Великобританії в
1973-1980 pp. як одна зі складових антиінфляційної

політики. Це поєднувалося з контролем за цінами. Після приходу до влади
уряду консерваторів контроль за дивідендами було знято і багато
підприємств різко збільшили поточні дивіденди, а деякі фірми навіть
виплатили дивіденди за попередні роки.

В Україні порядок виплати дивідендів за акціями акціонерних товариств
регулюється положенням про порядок виплати дивідендів за акціями і
відсотків за облігаціями.

Дивіденди можуть виплачуватися тільки з чистого прибутку щокварталу,
один раз на півроку або на рік. Розмір остаточного дивіденду не може
перевищувати рекомендований Радою директорів, але може бути зменшений за
рішенням загальних зборів. Фіксований (або мінімальний) розмір
дивідендів за привілейованими акціями встановлюється акціонерним
товариством під час випуску. Виплата дивідендів за цими акціями в разі
недостатності прибутку або збитковості акціонерного товариства можлива
тільки за рахунок і в межах спеціальних фондів, створених з цією метою.
Витрата коштів резервного фонду не допускається.

Виплата дивідендів за простими акціями не є конкретним зобов’язанням
акціонерного товариства перед акціонерами. Раді директорів і загальним
зборам акціонерів забороняється повідомляти і виплачувати дивіденди,
якщо акціонерне товариство неплатоспроможне або стане таким після
виплати дивідендів. Якщо в річному балансі товариства є збитки, то Рада
директорів або загальні збори акціонерів не мають права повідомляти і
виплачувати дивіденди за акціями доти, поки збитки не будуть покриті або
не буде зменшений статутний капітал (фонд) акціонерного товариства. На
дивіденди мають право акції, придбані не пізніше ніж за ЗО днів до
офіційно оголошеної дати їх виплати. За рішенням Ради директорів або
загальних зборів акціонерів дивіденди можуть виплачуватись акціями
(капіталізація прибутку), облігаціями і товарами. Незалежно від форми
виплати дивіденди оподатковуються відповідно до чинного податкового
законодавства. Згідно із законодавством України податок сплачує
акціонерне товариство.

Список використаної літератури

Федоренко В. Г. і К°. Інвестування. Зайнятість. Освіта. — К.: Науковий
Світ, 2002.

Федоренко В. Г. і К°. Шляхи підвищення ефективності інвестицій в
Україні.: — К.: Науковий Світ, 2003.

Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент. —К.: МАУП, 1999.

Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових умовах. —
К.: Міжнар. фінанс. агенція, 1998.

Федоренко В. Г. Перспективи розвитку капітального будівництва за
ринкових умов // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1997. — № 2.

Федоренко В. Г. Створення промислово-фінансових груп і проблеми
управління корпоративними правами // Про приватизацію: Держ. інформ.
бюл. — 1999. — № 2.

Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. —
К: Знання, 1998.

Федоренко С. В. Проблеми залучення іноземних інвестицій і розвиток
економіки України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.

Федотова М. А. Доходи предпринимателя. — М.: Финансьі и статистика,
1993.—96 с.

Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений.
—К.:МЗУУП, 1994.

Чернявский А. Д. Современные тенденции развития организационных форм
управлення в Украине // Персонал. — 1997. —№4. — С. 3-7.

Чернявский А. Д. Трансформация организационных форм управления в
процессе развития рыночных отношений // Персонал. — 1996. —№2. — С.
22-36.

Шевчук В. Я. Умови ефективного інвестування в будівництві. — К.:
Будівельник, 1991. —112 с.

Шпек Р. Іноземні інвестиції в Україні // Уряд, кур’єр. — 1996. — № 62. —
2 квіт. — С. 5.

Щекин Г. В. К разработке концепции управления современным обществом //
Персонал. — 1999. — № 1. — С. 1-23.

ЩукінБ. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.

Эклунд К. Эффективная экономика — шведская модель. — М.: Экономика,
1991. —349 с.

ЯкушинЛ. С. Строительство инвестиции//экономика стрва. —1991. — № 4. —
С. 59-62.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020