Місцеве самоврядування: джерела, принципи, структура, компетенції (пошукова робота)

Пошукова робота:

Місцеве самоврядування: джерела,

принципи, структура, компетенції

Місцеве самоврядування є одним із визначальних елементів демократичного
устрою країни. Суть місцевого самоврядування зводиться до гарантованого
державою права територіальних громад та їх виборчих органів вирішувати
самостійно, під свою відповідальність, питання місцевого значення, діючи
в межах конституції та законів своєї держави.

Для того щоб місцеве самоврядування посіло чільне місце в системі
публічної влади, необхідно знати історичні умови його розвитку, базові
принципи, систему та основні компетенції самоврядних органів
відповідного рівня.

Зародження та розвиток місцевого самоврядування: історичний аспект

Витоки історії місцевого самоврядування сягають періоду XI-XV століть,
коли ще у феодальній Європі існували князівства, міста, приходи та інші
місцеві форми урядування. Розвиток торгівлі приводив до становлення
міських громад, багато з яких отримували статус напівсуверенних одиниць
і таким чином закладали основу виникнення місцевої автономії. Одним із
прикладів такої автономії слід вважати появу, починаючи з XIII ст., у
середньовічній Європі значної кількості міст, у тому числі і на землях
Галицько-Волинського князівства, які користувалися магдебурзьким правом.
У ході подальшої розбудови суверенних держав-націй у XVI-XVII ст.
відбулося підпорядкування міст та інших менших форм місцевого
самоврядування центральній державній владі, після чого місцева влада
почала набувати форм адміністративних підрозділів центрального уряду.
Цей попередній автономний розвиток міст заклав підґрунтя для вирішення
прав місцевих громад та розвитку їх самоврядування, а процес утвердження
домінування центрального уряду окреслив роль самоврядних органів як
таких, що надають місцеві послуги та вирішують місцеві проблеми.

Саме поняття «самоврядування» виникло та було вжите в період Великої
французької революції, щоб підкреслити самостійність громади щодо
держави. 1808 року пруський міністр барон фон Штейн використав ідею
самоврядування в законі про статуси міст, що визначав міську громаду як
політичну одиницю.

Місцеве самоврядування в його сучасному розумінні з’явилося в середині
XIX ст., і сам термін «місцеве самоврядування» вперше ввів в
користування німецький юрист Рудольф Гнейст для визначення такого виду
управління на місцях, за якого територіальні громади, що історично
склались, законодавчо були наділені правом самостійного вирішення
місцевих проблем. При цьому діяльність самоврядних громад була вільна
від державної адміністрації та її чиновників на місцях.

У Західній Європі та Північній Америці за останні двісті років право на
місцеве самоврядування, незважаючи на значну різноманітність систем,
стало конституційно визнаним у більшості держав. Конституційні норми в
цих країнах гарантують муніципалітетам, провінціям, іншим регіональним
та територіальним угрупуванням право самостійного урядування і а
самоорганізації. Зовсім недавно всі посткомуністичні держави Східної
Європи внесли положення про місцеве самоврядування до своїх конституцій
та законів.

Основною проблемою сучасних демократичних країн є забезпечення рівноваги
між вимогою проведення загальнодержавної політики та необхідністю
врахування інтересів різних верств населення. Цю проблему можна
розв’язати лише шляхом децентралізації влади, яка полягає в передаванні
повноважень у вирішенні окремих конкретних питань від центральних
органів держави до виборних місцевих органів. Ідеалом децентралізованої
держави є Швейцарія, в якій 70 відсотків доходів держави споживається
територіальними громадами конфедерації, що в абсолютних цифрах становить
73 млрд. доларів США на 7 млн. населення (у порівнянні з Україною — 8
млрд. доларів США на 50,1 млн. населення).

Місцеве самоврядування в Україні

Місцеве самоврядування на теренах нашої держави виникло в середні віки у
вигляді перших спроб міського самоврядування, що надавалось
магдебурзьким правом, частково зберігалось у часи козацької республіки
(XV-XVII ст.), але остаточно занепало в часи після безславного
об’єднання України з Росією (1654 року). Незначна його реанімація за
умов царизму (початок XX ст.) та часів УНР закінчилась фактичним
відродженням національного поняття місцевого самоврядування лише у
березні 1990 року після обрання депутатів Верховної Ради Української РСР
та місцевих Рад

Європейська Хартія місцевого самоврядування народних депутатів. Але шлях
до демократичних реформ був невідомий. Відсутність достатнього власного
історичного досвіду, правового регулювання питань місцевого
самоврядування, децентралізації державної влади, нерідко призводила до
конфлікту з іншими владними структурами (як виконавчої, так і місцевої
влади різних рівнів).

Перші кроки щодо цього регулювання зроблено завдяки Законові України
«Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування» від 7
грудня 1990 року. Саме тут визначено основні принципи побудови місцевого
самоврядування. Період від грудня 1990 року до червня 1996 року
визначався серйозною роботою в царині державного устрою та місцевого
самоврядування, які знаходили своє відображення в складному
конституційному процесі. Прийняття Конституції та Закону України «Про
місцеве самоврядування в Україні» зробило важливі кроки на шляху
становлення та конституційного закріплення основ місцевого
самоврядування в нашій державі.

Європейська Хартія місцевого самоврядування

Базові принципи місцевого самоврядування сформульовані в Європейській
Хартії про місцеве самоврядування, яка була схвалена Комітетом міністрів
країн Ради Європи 1985 року і ратифікована Україною 1995 року. Цими
широкими принципами є правова, організаційна та фінансова автономії
органів місцевого самоврядування.

Суть правової автономії органу місцевого самоврядування полягає в тому,
що він має власні повноваження, визначені писаним законом і, де це
можливо — конституцією (ст. 2 Європейської Хартії про місцеве
самоврядування), а також має право на судовий захист для забезпечення
своїх повноважень та дотримання конституційних принципів самоврядності
(ст. 11). Повноваження мають бути повними і виключними, тобто такими, що
не належать одночасно іншим органам. У межах своїх повноважень орган
місцевого самоврядування цілком незалежний у здійсненні власних
ініціатив з будь-якого питання, що належить до його компетенції. Це
правило чинне і тоді, коли йдеться і про делеговані цьому органові
повноваження (ст.ст. 3 і 4).

Суть організаційної автономії полягає в тому, що орган місцевого
самоврядування повинен мати можливість сам визначати свою власну
внутрішню структуру, яка б відповідала місцевим потребам і забезпечувала
ефективне управління (ст.ст. 6, 7 і 10). Діючи в межах закону, орган
місцевого самоврядування не підпорядковується іншим органам влади, а
будь-який адміністративний контроль за його діями можливий лише за умови
забезпечення законності та конституційних принципів місцевого
самоврядування (ст. 8).

Суть фінансової автономії місцевого самоврядування полягає у праві
органів місцевого самоврядування володіти та розпоряджатись власними
коштами, достатніми для здійснення їх функцій та повноважень (ст. 9).

Європейська Хартія місцевого самоврядування зобов’язує всі країни, які
її ратифікували, застосовувати у своєму законодавстві основні принципи,
що гарантують самостійність місцевої влади.

Країни — члени Ради Європи, серед них і Україна, уже зробили істотні
кроки в напрямі досягнення цілей цього документа, який є гарантом і
дієвим Інструментом демократизації всіх країн Європейського
співтовариства.

Конституційно-правові засади місцевого самоврядування

Конституційно-правові засади розглядаються як основні принципи, під
якими розуміються вихідні ідеї та провідні напрями, котрі становлять
фундамент системи ідей, положень про органи місцевого самоврядування,
мають найбільш загальний характер, визначають весь комплекс суспільних
відносин, що виникають у процесі організації і діяльності всієї системи
місцевого самоврядування.

Основний Закон нашої держави (ст. 7) твердить: «В Україні визнається і
гарантується місцеве самоврядування». Закон України «Про місцеве
самоврядування в Україні» (ст. 2), відповідно до Конституції, визначає
поняття місцевого самоврядування, як гарантоване державою право та
реальну здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного
об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста —
самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і
Законів України. На рис. 1.2 Додатку це поняття подано у вигляді схеми з
навчального посібника М. Коноха, який і надалі використано для
унаочнення статей Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Ст. З Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» гарантує
громадянам України право на участь у місцевому самоврядуванні. Будь-які
обмеження цього права забороняються законом (рис. 1.3 Додатку).

Ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплює
основні принципи місцевого самоврядування: народовладдя; законність;
гласність; колегіальність; поєднання місцевих та державних інтересів;
виборність; правова, організаційна та матеріально-фінансова
самостійність у межах повноважень, визначених цим та іншими законами;
підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами їх
органів та посадових осіб; державна підтримки та гарантія місцевого
самоврядування; судовий захист прав місцевого самоврядування (див. рис.
1.4 Додатку).

Розгляд основних принципів місцевого самоврядування, що базуються на
Європейській Хартії про місцеве самоврядування, Конституції та Законі
України «Про місцеве самоврядування в Україні», повинен допомогти
працівникам місцевого самоврядування краще зрозуміти теорію і практику
місцевого самоврядування в Україні для їх ефективного впровадження в
життя.

Принцип народовладдя

Принцип народовладдя закріплений ст. 5 Конституції України, де сказано,
що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та
органи місцевого самоврядування. Визначення народу верховним носієм
державної влади є вираженням народного суверенітету. Це означає, що
народ, не поділяючи ні з ким своєї влади, здійснює її самостійно і
незалежно, виключно у своїх інтересах. Право народу на встановлення і
здійснення влади є його природним правом, а народний суверенітет —
невідчужуваний і недоторканий.

Сьогодні можна сказати, що настав етап корінних змін у пріоритетах
реалізації народовладдя на теренах України на користь саме
безпосереднього здійснення народом належної йому публічної влади, що в
кінцевому результаті має сприяти справжньому і реальному широкому
залученню громадян до управління державними справами і створює умови для
зменшення відчуженості громадян від влади, яке фактично до певної міри
завжди існує за умов будь-якого суспільства, навіть найбільш
демократичного.

Ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплює
територіальну громаду села, селища, міста, а не раду, як у радянський
період, первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм
його функцій та повноважень (див рис. 1.6 Додатку). Свої функції і
повноваження територіальна громада здійснює як безпосередньо: у формі
виборів, референдумів, загальних зборів громадян, місцевих ініціатив,
громадських слухань, — так і через створювані ними органи: ради, як
представницькі органи місцевого самоврядування, їх виконавчі органи;
сільського, селищного, міського голову, органи самоорганізації населення
та інші.

Багато питань внутрішнього функціонування територіальних громад,
діяльності органів місцевого самоврядування, їх взаємодії між собою
залишаються неврегульованими. Існують значні відмінності в історичний
традиціях місцевого самоврядування різних регіонів України. Усе це
викликає необхідність розв’язання таких питань шляхом розроблення та
прийняття територіальними громадами своїх Статутів.

Проект Статуту територіальної громади, села, селища, що містять її
основні функції та повноваження і який може бути використаний як приклад
для розроблення та подальшої реєстрації в Міністерстві юстиції України
Статуту конкретної територіальної громади, подано на формі 1.1 Додатку,

Принцип законності в організації і діяльності органів місцевого
самоврядування

врядування означає, що ця система місцевого самоврядування функщ0НуЄ у
точній відповідності із законодавством України. Принцип законності
стосовно системи місцевого самоврядування виявляється у двох формах.
Перша пов’язана із забезпеченням вимог законності в роботі
територіальних сільських, селищних, міських громад, їх представницьких
та виконавчих органів. Друга пов’язана із забезпеченням законності на
їхній території. Ця діяльність регламентується Законом України «Про
місцеве самоврядування в Україні» (ст. 38), зокрема: сприяння діяльності
органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, внутрішніх справ та
адвокатури; внесення подань до відповідних органів про притягнення до
відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнорують законні вимоги та
рішення рад і їх виконавчих органів, прийнятих у межах їхніх
повноважень; звернення до суду про визнання незаконних актів органів
виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств,
установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, а
також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Важливо зазначити діяльність органів місцевого самоврядування із
забезпечення на своїй території вимог законодавства щодо розгляду
звернень громадян, здійснення контролю за станом цієї роботи на
підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми
власності.

У разі стихійного лиха, екологічних та техногенних катастроф, епідемій,
епізоотій, пожеж, інших надзвичайних ситуацій органи місцевого
самоврядування зобов’язані вживати необхідних заходів для забезпечення
державного І громадського порядку, врятування життя людей, захисту їх
здоров’я, збереження матеріальних цінностей, забезпечення
життєдіяльності підприємств, установ та організацій.

Органи місцевого самоврядування вживають ряд інших заходів щодо
реалізації принципу законності на своїй території.

Принцип гласності

Принцип гласності забезпечує відкритий (публічний) характер діяльності
органів місцевого самоврядування і систематичну інформацію населення про
цю діяльність для залучення широких народних мас до активної діяльності
територіальних сільських, селищних, міських громад та їх виконавчих
органів.

З моменту закріплення на конституційному рівні територіальної громади як
первинного суб’єкта місцевого самоврядування, а також становлення і
розвитку таких її форм діяльності, як місцевий референдум, загальні
збори громадян, місцеві ініціативи, громадські слухання населення має
більші можливості одержати інформацію про їх діяльність у сфері
місцевого самоврядування.

Крім цього, сесії сільських, селищних, міських рад, як правило,
проводяться відкрито. Кожний громадянин може бути присутнім на
пленарному засіданні ради чи постійної комісії. Часто на сесію ради
запрошують керівників підприємств, установ, організацій, громадських
організацій, які Інформують згодом своїх працівників, членів громадських
організацій про прийняті на ній рішення.

Органи місцевого самоврядування — це колективна відповідальність, яка
вимагає ділового партнерства та співпраці між громадськістю села, селища
і вибраними до його керівництва особами. Зв’язок із громадськістю
(паблік рілейшнз) — це найбільш ефективний засіб досягнення такого
співробітництва. Найбільш важливим аспектом зв’язків з громадськістю
завжди залишається особистий контакт сільського, селищного голови,
депутатів місцевої ради з виборцями. Якщо до сільської, селищної ради
звернувся відвідувач зі своєю проблемою, і його погано вислухали, не
заглибилися в його проблеми, він пішов і місцевої ради в пригніченому
стані, то ніякі наступні зусилля вже не зможуть змінити його враження
про роботу посадових осіб цієї ради. Про вирішення тієї чи іншої
місцевої проблеми громадськість повинна бути проінформована на сході
села, селища, якщо це глобальна проблема, або розміщенням інформації на
дошці оголошень, якщо це проблеми локальні. Зростає необхідність
створення розгорнутого інформаційного середовища всередині організації,
що дозволяє всім членам ради та її виконавчого комітету орієнтуватися в
навколишніх проблемах і швидше знаходити їх розв’язання. На сьогодні,
щоб завоювати довіру громади, сільському, селищному голові потрібно
чинити так:

своєчасно і частіше спілкуватися з мешканцями; демонструвати довіру до
громадян повідомленням як добрих, так і поганих новин; залучати більшу
кількість мешканців до процесу вирішення місцевих проблем, знати їхні
ідеї та думки. У кожній сільській, селищній раді необхідно
використовувати, як мінімум, два комунікаційні засоби: усні комунікації
та інформаційні листки. Інформаційний листок — один із друкованих
засобів комунікації, він може бути тематичним (екологія довкілля,
проблеми громадських доріг, нове в роботі ради тощо). Листки повинні
виходити регулярно, у чітко встановлені терміни. На селі досить часто
поширюють плітки — найбільш сильний засіб комунікації. їх важко
зупинити, тому місцева рада зобов’язана провести спростування
неправдивих чуток, що можна зробити прямою офіційною заявою сільської,
селищної ради. Важливо зауважити, що комунікаційну функцію виконують не
лише різного роду інформаційні випуски та живе спілкування, а й елементи
інтер’єру місцевої ради. Саме приміщення, місце, де проводяться сільські
сходи, робочий стіл голови, кошик для сміття несе громадянам один із
варіантів комунікаційного повідомлення: «Те, що ви робите, має зміст»
або «Те, що ви робите, — беззмістовне». Добру справу роблять ті районні
й обласні ради, які через засоби масової інформації пропагують кращий
досвід роботи територіальних громад, їх рад І виконавчих органів. Окремі
районні газети мають навіть спеціальну рубрику про діяльність місцевого
самоврядування в районі.

Принцип гласності повинен будити інтерес громадськості до підвищення
ефективності в роботі органів місцевого самоврядування, стимулювати
ініціативу, сприяти розвиткові підприємництва, соціальної сфери,
політичної активності громадян.

Принцип колегіальності

Принцип колегіальності означає таку організацію і діяльність
відповідного колективного органу, коли до його складу входить відповідне
число осіб, вибраних персонально у встановленому законом порядку, а
питання, що належить до компетенції колегіального органу, вирішують
більшістю голосів на засадах колективного, вільного та ділового
обговорення. Таке входження до складу колегії породжує виникнення
відповідних при цьому рівних прав і обов’язків.

Ради, як представницькі органи територіальних громад, повинні
функціонувати колегіально. Колегіальність створює найширші можливості
для використання професійних знань, досвіду, організаторських здібностей
усіх осіб, які входять до складу колегій, а також широких мас населення,
з якими підтримується тісний зв’язок.

Сесії рад, які є організаційно-правовою формою діяльності рад, дають
можливість обраним депутатам на базі широкої колегіальності обговорювати
І вирішувати всі важливі питання, що входять до їх компетенції.

Регулярне проведення сесій — одна із основних умов послідовного
здійснення принципу колегіальності і розвитку творчої активності
депутатів. Принцип колегіальності лежить в основі організації й органів
ради. Колегіальними є постійні комісії ради, виконавчі комітети рад і
комісії виконкомів.

Колегіальність передбачає не лише право, а й обов’язок депутатів активно
брати участь у роботі ради та її органів, до яких вони вибрані. Але в
силу різних причин, частіше об’єктивного характеру, деякі депутати не
можуть бути присутніми на пленарних засіданнях ради або її колегіального
органу. ї тому Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»
визначає необхідний мінімум, або кворум, без якого діяльність
колегіального органу, або його рішення визнаються недійсними. «Сесія
ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше
половини депутатів від загального складу ради» — гласить ст. 46 п. 11
цього Закону. Встановлений законом кворум — це важлива, але не єдина
правова гарантія колегіальності. Чинне законодавство наділяє депутатів —
членів колегіальних органів — рядом прав, що забезпечують їм активну
участь у роботі цих органів. Сюди належить право вносити питання до
порядку денного, брати участь в обговоренні, давати довідки, голосувати.

Поряд з правовим забезпеченням колегіальність забезпечується низкою
організаційних заходів — такими як створення ділової, творчої атмосфери,
що дозволяє всебічно обговорити питання, прийняти щодо них оптимальні
рішення.

Принцип поєднання місцевих і державних інтересів

Принцип поєднання місцевих і державних Інтересів означає, що в Україні
збігаються державні і місцеві інтереси. Український народ, який протягом
століть боровся за свою державу, є єдиним джерелом влади І здійснює
владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого
самоврядування. У цей період для українського народу немає важливішого
завдання, ніж зміцнення своєї держави, в якій людина, її життя і
здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека були б найвищою
соціальною цінністю.

Процес реалізації цього завдання проходить у поєднанні зусиль державних
органів і органів місцевого самоврядування. Центральні органи держави
мають цілу низку засобів впливу на структури та діяльність
територіальних громад. Основними засобами, якими парламент користується
для впливу на територіальні громади, є конституційне і законодавче
регулювання. Саме воно визначає систему функцій, повноважень органів
місцевого самоврядування. Законами регулюються фінансування органів
місцевого самоврядування, а також надання їм грошових сум у вигляді
трансфертів, щоб спонукати їх до діяльності, яку б вони інакше не могли
здійснювати.

Через делеговані повноваження від виконавчої влади органи місцевого
самоврядування здійснюють управління у різних сферах і галузях
життєдіяльності населених пунктів та надають конкретні послуги
громадянам.

Без системи органів місцевого самоврядування держава через свої
центральні й регіональні органи не змогла б дійти до кожного громадянина
та забезпечити його всім необхідним для активної життєдіяльності в
цивілізованому суспільстві.

З іншого боку, держава через свої органи не зможе залучити всіх громадян
до будівництва громадянського суспільства і правової держави. Це можуть
зробити лише територіальні сільські, селищні, міські громади, їх
виконавчі органи з широким залученням громадських організацій. Так, для
вирішення багатьох питань, які мають місце в житті та функціонуванні
суспільних відносин територіальної громади, згідно зі ст. 140
Конституції України, ст. 14 Закону України «Про місцеве самоврядування в
Україні» сільські, селищні ради мають право надавати дозвіл на створення
відповідних органів самоорганізації населення певного рівня
територіального охоплення, делегуючи їм певну частину власної
компетенції, фінансів та майна. Правовий статус, порядок організації та
діяльності цих органів визначається чинним законодавством (див. рис. 1.8
Додатку).

Зокрема, рішення про створення таких комітетів приймаються на сесіях
сільської, селищної ради, відповідно до ст. 26 п. 20 Закону України «Про
місцеве самоврядування в Україні»,

Проект положення про органи самоорганізації населення подано на формі
1.2 Додатку.

Тільки в поєднанні місцевих і державних інтересів, у мобілізації зусиль
центральних і регіональних органів державного управління та місцевого
самоврядування можемо побудувати громадянське суспільство, в якому кожен
громадянин буде усвідомлювати відповідальність за свої обов’язки перед
ним, і правову державу, в якій найвищою цінністю буде людина, закон і
справедливість.

Принцип виборності в місцевому самоврядуванні

Принцип виборності в місцевому самоврядуванні означає, що органи
місцевого самоврядування формуються шляхом виборів. В Україні виборами
формуються сільські, селищні, міські, районні в містах, районні та
обласні ради; заміщуються посади сільських, селищних і міських голів.

Згідно з чинною Конституцією України вибори до органів місцевого
самоврядування є вільними і здійснюються на основі загального, рівного і
прямого виборчого права таємним голосуванням терміном на чотири роки.
Основний Закон передбачає як чергові (через 4 роки), так і позачергові
(до закінчення терміну) місцеві вибори. Верховна Рада призначає чергові
і позачергові вибори до органів і посадових осіб місцевого
самоврядування (п. 30 ст. 85 Конституції України). Чергові вибори
депутатів місцевих рад та сільських, селищних і міських голів
відбуваються одночасно, а позачергові можуть проводитися окремо. Крім
цього, існують повторні вибори та вибори замість вибулих депутатів
місцевих рад, сільських, селищних, міських голів.

Відповідно до Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та
сільських, селищних, міських голів» виборчий процес здійснюється на
засадах: вільного і рівноправного висування кандидатів; рівності
можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої компанії;
неупередженості до них з боку органів державної влади, органів місцевого
самоврядування та посадових і службових осіб цих органів; контролю за
джерелами фінансування та витратами на виборчу компанію; гласності й
відкритості виборчої компанії; свободи агітації.

Право голосу на місцевих виборах мають громадяни України, яким на день
проведення виборів виповнилось 18 років і які проживають на території
відповідних сіл, селищ, міст, районів у містах. Не мають права голосу на
місцевих виборах громадяни, яких визнано судом недієздатними. Здійснення
виборчого права призупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають
у місцях позбавлення волі, — на час перебування в цих місцях.

Депутатом сільської, селищної, міської, районної в місті, районної,
обласної ради, сільським, селищним, міським головою може бути обраний
громадянин України, який має право голосу і на день виборів досяг 18
років.

Вибори депутатів, сільських, селищних, міських рад проводяться за
мажоритарною виборчою системою відповідної більшості по одномандатних
виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села,
селища чи міста.

Принцип правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності
в межах повноважень, визначених законодавством

Цей принцип місцевого самоврядування означає:

Правову самостійність органів місцевого самоврядування, що
регламентується Конституцією України (ст. 140), Законом України «Про
місцеве самоврядування в Україні», іншими законами, що закріплюють
повноваження органів місцевого самоврядування, Статутами територіальних
громад, що регулюють діяльність сільських, селищних, міських громад,
враховуючи їх історичні, національно-культурні, соціально-економічні та
інші особливості.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються
законодавством України власними повноваженнями, у межах яких діють
самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до
закону.

Сільські, селищні, міські ради мають печатки із зображенням Державного
Герба України і своїм найменуванням, рахунки в установах банків України.

Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі
повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є
підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Організаційну самостійність органів місцевого самоврядування, що
регламентується Основним Законом України, Законом України «Про місцеве
самоврядування в Україні», іншими законами держави. Кожен зі структурних
підрозділів системи місцевого самоврядування має свої власні форми
діяльності.

Територіальна громада свої повноваження здійснює через такі форми
діяльності: місцеві вибори та референдуми; загальні збори громадян;
місцеві ініціативи і громадські слухання.

Ради, як представницькі органи місцевого самоврядування, свої
повноваження здійснюють у формі пленарних засідань, у формі діяльності
постійних і тимчасових комісій, у формі діяльності депутатів у виборчих
округах.

Сільський, селищний, міський голова свої повноваження здійснює у . формі
організаційного забезпечення в межах наданих законом повноважень органів
виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та
Законів України, виконання актів Президента України та відповідних
органів виконавчої влади.

Виконавчі органи місцевих рад свої повноваження здійснюють через основну
форму роботи виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради —
засідання виконавчих комітетів, через діяльність їх структурних
підрозділів, комісій виконавчих комітетів тощо.

Матеріально-фінансову самостійність органів місцевого самоврядування, що
регламентується законодавством і базується на власному рухомому і
нерухомому майні, на доходах місцевих бюджетів, позабюджетних цільових
(у тому числі валютних) та інших коштах. Земля, природні ресурси, що є в
комунальній власності територіальних громад, а також об’єкти їхньої
спільної влади, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, є
підтвердженням їх матеріально-фінансової самостійності.

Місцеві бюджети є самостійними, вони не входять до Державного бюджету
України та інших місцевих бюджетів вищого рівня (районних, обласних).

Принцип підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами
їхніх органів та посадових осіб

Принцип підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами
їхніх органів та посадових осіб означає, що органи та посадові особи
місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і
відповідальними перед територіальними громадами.

Вони повинні періодично, але не менш як два рази на рік інформувати
населення про виконання програм соціально-економічного розвитку,
місцевого бюджету, про Інші питання місцевого значення, звітувати перед
територіальними громадами про свою діяльність.

Територіальна громада в будь-який час може достроково припинити
повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, якщо
вони порушують Конституцію України або Закон України «Про місцеве
самоврядування в Україні», обмежують права і свободи громадян, не
забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень.

У разі порушення органами та посадовими особами місцевого самоврядування
Конституції або Законів України вони будуть нести відповідальність перед
державою.

Шкода, заподіяна юридичним І фізичним особам у результаті неправомірних
рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування,
відшкодовується за рахунок коштів місцевого самоврядування, а в
результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб
місцевого самоврядування — за рахунок їх власних коштів у порядку,
встановленому законом.

Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що
виникають у результаті рішень, дії чи бездіяльності органів або
посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Принцип державної підтримки та гаранти місцевого самоврядування

Цей принцип означає, що на рівні Основного Закону в Україні визнається і
гарантується місцеве самоврядування. Місцеве самоврядування

в нашій державі відповідно до Конституції України виявляється в наданні
територіальним громадам та їхнім органам — радам владно-управлінських
повноважень. Україна не тільки визнає і гарантує місцеве самоврядування
на рівні свого Основного Закону (ст. 7), а й розглядає його як
фундаментальну засаду устрою держави і суспільства.

Місцеве самоврядування є формою залучення громадян України до участі в
управлінні своїми справами, а тому має розглядатися як здійснення
демократії на місцевому рівні.

Державною гарантією місцевого самоврядування є, зокрема, участь держави
у формуванні дохідної частини його бюджетів, компенсація у необхідних
випадках витрат місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України).

Територіальні громади, виконавчі органи та посадові особи місцевого
самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження: «Органи
виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну
діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також
вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими
законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого
самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами
повноважень та в інших випадках, передбачених Законом» — постулює ст. 71
п. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». У разі
розгляду місцевою державною адміністрацією питань, які зачіпають
інтереси місцевого самоврядування, вона повинна повідомити про це
відповідні органи та посадових осіб місцевого самоврядування (ст. 71 п.
З Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ).

Принцип судового захисту прав місцевого самоврядування

Цей принцип на конституційному рівні закріплює ст. 145 Основного Закону.
Він має принципове значення на рівні забезпечення правової,
організаційної і фінансової самостійності місцевого самоврядування,
оскільки якою б досконало організованою не була система місцевого
самоврядування, вона ніколи не стане повноцінною, якщо не буде спиратися
на незалежну судову гілку влади. Це повною мірою узгоджується з
Європейською Хартією про місцеве самоврядування, згідно з якою органи
місцевого самоврядування повинні мати право на судовий захист для
забезпечення вільного здійснення ними своїх повноважень і дотримання
закріплених конституцією і законодавством країни принципів місцевого
самоврядування.

Передбачене цією статтею право органів місцевого самоврядування на
захист своїх прав у суді є передусім важливим правовим засобом
забезпечення виконання їх рішень, які відповідно до ст. 144 Конституції
України є обов’язковими на відповідній території, якщо вони прийняті в
межах, визначених законом. Це пояснюється тим, що невиконання або
неналежне виконання законних рішень органів місцевого самоврядування з
боку будь-яких державних органів, інших органів самоврядування,
підприємств, організацій і установ, посадових осіб та громадян с грубим
порушенням прав територіальних колективів на самостійне вирішення питань
місцевого значення в межах Конституції і Законів України.

Водночас органи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду
з позовом про визнання недійсними актів державних органів, інших органів
самоврядування, підприємств (об’єднань), організацій та установ, які
обмежують їх повноваження. Ст. 144 Конституції України встановила
правило, за яким рішення органів місцевого самоврядування можуть
припинятися з мотивів їх невідповідності Конституції і Законам України з
одночасним зверненням до суду. Проте це не позбавляє органи місцевого
самоврядування, як це випливає зі змісту названої статті, зустрічного
права звернутися до суду про визнання недійсним рішення, яким було
припинено рішення органу місцевого самоврядування, якщо відповідний
орган зволікає зі зверненням до суду, або його рішення, на думку органу
самоврядування, не є досить обґрунтованим. Такий підхід врівноважує
позиції державного органу вищого рівня, що припиняє рішення, і органу
місцевого самоврядування.

Структура органів місцевого самоврядування села, селища

Згідно з класичною схемою, органи місцевого самоврядування складаються з
виборного законодавчого органу (ради) та його виконавчого органу, які
разом забезпечують здійснення всього комплексу владних повноважень та
адміністративних функцій.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в
Україні» до системи місцевого самоврядування належать: територіальна
громада; сільська, селищна, міська рада; сільський, селищний, міський
голова; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та
обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад
сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення (рис. 1.5 Додатку).

На рівні села, селища структура системи місцевого самоврядування буде
такою:

територіальна громада села, селища;

представницький орган територіальної громади села, селища (сільська,
селищна рада);

посадова особа місцевого самоврядування (сільський, селищний голова);

виконавчий орган (виконавчий комітет сільської, селищної ради).

Сільська, селищна рада на термін її повноважень утворює виконавчий
комітет сільської, селищної ради, який очолює сільський, селищний
голова.

У територіальних громадах, які налічують до 500 мешканців, згідно з
пунктом 3 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»,
виконавчий комітет ради може не утворюватись і його функції (окрім
розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює одноособово
сільський голова. Функції секретаря виконавчого комітету відповідної
ради за рішенням ради може виконувати секретар ради.

Сільська, селищна рада формує та обирає постійні та тимчасові комісії.
Структура самоврядних органів села, селища зображена на рис. 1.1.

Основні компетенції органів місцевого самоврядування

Однією із передумов створення ефективної системи місцевого
самоврядування в будь-якій державі є правильне визначення її сфер
повноважень, тобто компетенції. Ця вимога визначається Європейською
Хартією про місцеве самоврядування (ст. 2), Кожна із країн наділяє
органи місцевого самоврядування повноваженнями з урахуванням своїх
економічних, національних, культурних та інших традицій. Але, як
правило, до

Рис. 1.1. Структура органів самоврядування села (селища)

компетенції органів місцевого самоврядування сучасних демократичних
країн світу належать нижченазвані шість основних напрямів діяльності:

Розвиток територіальної громади

формування внутрішньої структури

економічний розвиток та будівництво території

Розвиток навколишнього середовища

використання природних ресурсів

захист довкілля

збирання, утилізація та використання відходів

муніципальні дороги та громадський транспорт

Освітні, оздоровчі та соціальні функції

навчальні заклади

лікарняні та оздоровчі заклади

послуги соціального захисту

забезпечення житлом

Захист функції

пожежна служба

полщійна служба

захист прав та інтересів споживачів

Комунальні функції

водозабезпечення та водовідведення

енерго- та теплопостачання

Спорт та дозвілля

спортивні споруди

бібліотеки

культурні послуги та місця дозвілля

туризм

Розв’язанню проблем компетенції органів місцевого самоврядування
присвячена ст. 143 Конституції України, в якій окреслено перелік
найважливіших питань, віднесених до компетенції місцевого
самоврядування, а також подається конкретизація повноважень органів
місцевого самоврядування в межах чинного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 143 Конституції України органам місцевого
самоврядування можуть надаватись і окремі повноваження органів
виконавчої влади. Але на відміну від практики, яка існувала раніше,
делегування державних повноважень надається, згідно із законом, органам
місцевого самоврядування, а не виконавчим органам. Це, своєю чергою,
створює сприятливіші умови для залучення потенціалу представницьких
органів. ЦІ окремі делеговані повноваження не повинні переважати власні
(самоврядні) повноваження органів місцевого самоврядування, основне
соціальне призначення яких полягає у вирішенні питань місцевого
значення.

Конкретизацію повноважень сільських, селищних рад та їх виконавчих
комітетів подано в розділі 2 «Організаційно-правова основа місцевого
самоврядування» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»
(ст.ст. 25-40). Ст. 26 глави 1 цього Закону визначає виключні
компетенції місцевих рад, які вирішуються на пленарних засіданнях рад.

Широкі повноваження із царини місцевого самоврядування виконавчих
органів сільських, селищних рад (глава 2, ст.ст. 27-40 Закону)
диференційовані на власні (самоврядні) та делеговані повноваження.

Тлумачення основних термінів, задекларованих ст. 1 розділу І Закону
України «Про місцеве самоврядування в Україні» (див. рис. 1.1 Додатку),
подано в Глосарії цієї книжки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України, прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 року.- Київ1. Вид-во, «Просвіта», 1996. — 42 с.

2. 18 липня 1963 року. Закон Української РСР «Про затвердження
Цивільного кодексу Української РСР».

3. 2 липня 1968 року. Закон Української РСР «Про сільську Раду народних
депутатів Української РСР».

4. 2 липня 1968 року. Закон Української РСР «Про селищну Раду народних
депутатів Української РСР».

5. 15 липня 1971 року. Закон Української РСР «Про районну Раду народних
депутатів Української РСР».

6. 15 липня 1971 року. Закон Української РСР «Про міську, районну в
місті Раду народних депутатів Української РСР».

7. 31 жовтня 1980 року. Закон Української РСР «Про обласну Раду народних
депутатів Української РСР».

8. 5 грудня 1990 року. Закон Української РСР «Про бюджетну систему
Української РСР».

9. 7 грудня 1990 року. Закон Української РСР «Про місцеві Ради народних
депутатів Української РСР та місцеве самоврядування».

10. 7 лютого 1991 року. Закон України «Про власність».

11. 25 червня 1991 року. Закон України «Про охорону навколишнього
природного середовища».

12. 25 червня 1991 року. Закон України «Про систему оподаткування»
(стара редакція).

13. 26 березня 1992 року. Закон України «Про місцеві ради народних
депутатів та місцеве регіональне самоврядування».

14. З липня 1992 року. Закон України «Про плату за землю».

15. 26 жовтня 1992 року. Закон України «Про охорону атмосферного
повітря».

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *