Механізм вдосконалення інформаційно-консультаційного забезпечення розвитку агробізнесу (реферат)

Механізм вдосконалення інформаційно-консультаційного забезпечення
розвитку агробізнесу

Важливість проблеми вдосконалення інформаційного забезпечення
агробізнесу України відома давно і певні заходи щодо її вирішення
реалізуються, але є всі підстави стверджувати, що до завершення цього
процесу ще далеко. Адже ще 17 листопада 1995 р. в Постанові Кабінету
Міністрів України № 916 ставилось завдання: «З метою вдосконалення
існуючої системи інформації по реформування цін, руху продукції, впливу
різноманітних чинників на рівень виробництва і споживання продовольства
створити при Міністерстві сільського господарства і продовольства Центр
сільськогосподарської ринкової інформації» [1, c. 13]. Однак належним
чином і в повному обсязі це завдання все ще не виконане. До недоліків
системи інформаційного забезпечення продовольчої сфери слід віднести
насамперед те, що вона ґрунтується на відстаючих технологіях збору,
систематизації, обробки й розповсюдження інформаційних ресурсів і не
забезпечує необхідної оперативності. Слабо налагоджений обмін
інформацією з міжнародними і національними науковими та інформаційними
організаціями і службами.

У багатьох випадках статистична інформація не є вичерпною, не
порівнюється з аналогічними показниками за попередні роки, викликає
сумнів її достовірність.

Водночас в Україні з’явилося багато комерційних структур,
інформаційно-консалтингових фірм, головним напрямом діяльності яких є
саме надання вищезазначеної інформації, як уніфікованої, так і за
специфічним замовленням. Становлення інституту приватних
інформаційно-консультаційних служб (ІКС) в Україні – обґрунтована
необхідність для подальшого прогресивного розвитку аграрного бізнесу і
стабілізації продовольчої безпеки країни [3, c. 115].

Проте необхідно визнати низку проблем, пов’язаних з даним процесом.
По-перше, це проблеми психологічного характеру. Безумовно, для
стабільного функціонування приватних ІКС необхідний належний рівень
попиту на їх послуги. Моніторингові дослідження показують, що певна
частина сільськогосподарських товаровиробників готова співпрацювати з
консалтинговими фірмами на платній основі. Однак їх коло досить
обмежене, адже у вітчизняних товаровиробників відсутня усвідомлена
потреба в інформаційно-консультаційному продукті, за який вони повинні
платити, що здебільшого пояснюється новизною
інформаційно-консультаційного продукту на вітчизняному рівні. Значно
стримує розвиток комерційних інформаційно-консультаційних служб низький
платоспроможний попит виробників агропродовольчих товарів, особливо
дрібних сільськогосподарських формувань. До того ж такі фірми
знаходяться не в усіх регіонах країни, що ще більше ускладнює або
здорожчує отримання від них потрібної інформації на постійній основі.

Історичний досвід свідчить, що головною причиною формування
консультаційних структур практично у всіх країнах світу була криза
сільськогосподарського виробництва, коли галузь виявляла неспроможність
без державної підтримки перейти на істотно новий, ефективніший рівень
розвитку [6, c. 12; 4, c. 55]. За таких умов провідні координуючу і
управлінську функції беруть на себе державні органи та їх інститути. І
лише після того, як державні структури забезпечать стабільність
інформаційного та економічного середовища, формуються передумови
поступового переходу до відносно самостійного функціонування галузі на
принципах самодостатньої системи з відповідним відшкодуванням витрат на
інформаційно-консультаційне забезпечення і створення мережі приватних
консультаційних служб.

Наведені обставини дають вагомі підстави для постановки питання про
доцільність нині в Україні спрямувати зусилля
інформаційно-консультаційних служб усіх форм власності на створення
єдиної розвинутої інформаційної системи аграрного бізнесу за умови, коли
державні інформаційно-консультаційні служби з розвинутою системою
телекомунікацій будуть успішно конкурувати з недержавними стосовно
масштабів інформаційного сервісу. При цьому інформаційно-сервісні
структури недержавних формувань тісно співпрацюватимуть з державною
службою і тим самим доповнюватимуть і розвиватимуть інформаційну
систему.

Інформаційно-консультаційні служби як державного так і кооперативного чи
приватного характеру не можуть існувати самі по собі, вони повинні
перебувати у постійному взаємозв’язку між собою для як найкращого
задоволення інформаційних потреб споживачів.

Усі ці організації державного і приватного секторів звичайно
конкуруватимуть між собою при вирішенні практичних проблем, проте
взаємно доповнюватимуть одна одну при дослідженні фундаментальних
проблем. При цьому взаємне погодження дій державного і приватного
секторів дає змогу запобігати «дублюванню» [2, c. 74] у проведенні
консультацій, а також підвищувати рівень знань і спеціалізації.

Поряд з наведеними, існує ряд інших проблем, притаманних ІКС усіх форм
власності, зокрема, щодо визначення розмірів плати за
інформаційно-консультаційні послуги.

oe

дне чітке розмежування інформаційно-консультаційних послуг на загальні,
які повинні оплачуватися за рахунок державного бюджету, і спеціальні –
за рахунок оплати послуг самими споживачами.

Оцінку вартості потрібно здійснювати і при плануванні робіт, і при
укладанні угод, і при визначенні кінцевих результатів. Щоб визначити
доцільний розмір оплати інформаційних послуг, потрібно врахувати багато
чинників, у тому числі природу послуг, які виконуються, час, потрібний
для їх вирішення, досвід консультантів, їх можливості та фах, ступінь
відповідальності, котру братиме на себе служба, і вигоду, яку будуть
одержувати виробники від користування цими послугами [5, c. 4]. Тому
найдоцільніше оцінювати вартість робіт залежно від витрат часу на
виконання послуг, рівня кваліфікації фахівців (співробітників служби,
конкурентів), кількості й вартості витрачених ресурсів (матеріальних,
трудових, фінансових).

Загальні послуги слід надавати з метою пропаганди державної продовольчої
політики, досягнень науково-технічного прогресу, розповсюдження
загальнодоступної інформації ринкового і науково-технічного характеру,
узагальнення передового досвіду.

Правом на безоплатне одержання загальних послуг можуть користуватися
сільськогосподарські виробники і переробні підприємства, особи, які
займаються виробництвом сільськогосподарської продукції в особистих
господарствах, городніх і садівничих кооперативах тощо.

До числа загальних послуг слід віднести:

? заходи з пропаганди державної продовольчої політики;

? збір і узагальнення інформації щодо досягнень науково-технічного
прогресу у сфері продовольчого виробництва;

? збір статистичної інформації;

? формування регіональних банків даних та розповсюдження
науково-технічної і ринкової інформації;

? консультування виробників сільськогосподарської сировини і
продовольства;

? підготовка рекомендацій з проведення прогнозів виробництва і збуту
продовольчих товарів;

? підготовка аналітичних збірників, доповідей, записок на замовлення
місцевих державних адміністрацій;

? виготовлення відео-, радіо-, таблично-друкованої продукції на
замовлення місцевих державних адміністрацій;

? впровадження наукових розробок у базових господарствах і районах.

Види діяльності, які не пов’язані із загальними послугами, слід
розглядати як спеціальні послуги. Спеціальні послуги можуть надаватися
суб’єктам підприємницької діяльності та фізичним особам з питань
виробничої, збутової, переробної, фінансово-кредитної,
обліково-аналітичної діяльності з оплатою за виконані послуги.

До складу спеціальних послуг, зокрема, можна віднести:

? розробку рекомендацій з підвищення ефективності виробництва і
технологій;

? маркетингові дослідження збуту сільськогосподарської продукції;

? складання бізнес-планів та інвестиційних проектів підприємств і
об’єднань;

? безпосередню участь у виконанні наукових робіт з реалізації
технологічного процесу;

? рекламні послуги;

? надання посередницьких послуг з метою знаходження інвесторів,
співзасновників, покупців чи продавців тощо.

Висновки

Отже, важливим моментом у підвищенні ефективності інформатизації
суб’єктів агробізнесу є формування в інформаційно-консультаційних
службах конкретних переліків послуг (завдань і проблем), які в кожному
конкретному випадку можуть бути надані користувачам. Тобто має бути
реалізований системний підхід до інформатизації – необхідна узгодженість
попиту на конкретні послуги з їх пропозицією. Необхідно визначити, які
послуги (інформація) потрібні конкретним споживачам для ефективного
ведення виробництва і задоволення соціальних, правових та
культурно-побутових потреб. Без вирішення цієї проблеми потенційні
користувачі не будуть звертатися до інформаційно-консультаційної служби
і вона не зможе ефективно працювати (особливо на госпрозрахунковій
основі). Визначати конкретний перелік послуг та необхідної інформації,
які дійсно потрібні користувачам, необхідно проведенням спеціальних
досліджень. Тільки в такий спосіб можливо узгодити попит і пропозицію на
конкретні послуги, особливо, якщо вони будуть платними.

Література

1. Галанець В. Стратегія трансформації форм господарювання в аграрній
сфері: Вісник Львів. держ. аграр. ун-ту: Економіка АПК. – 2004. – № 9. –
С. 13.

2. Дем’яненко С., Свідерська І. До питання про стратегію розвитку
аграрної політики України // Економіка України. – 2005. – № 5. –
С.72-79.

3. Захарченко В.І. Ринкові перетворення і формування
територіально-галузевих корпоративних структур // Економіка АПК. – 2004.
– № 2. – С. 113-118.

4. Колос Б.О. Управління державою третього тисячоліття або стратегія і
тактика побудови української національної держави. – Львів: Ініціатива,
2004. – 976с.

5. Месель-Веселяк В.Я. Реформування аграрного сектора України: здобутки
і проблеми // Економіка АПК. – 2006. — № 5. – С. 3-8.

6. Мостовий Г.І. Агробізнес: державне регулювання: Монографія. – Харків:
Основа, 2002. – 300 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *