Реферат на тему
Лібералізація цін. Вільні ціни, їх переваги та недоліки. Норма прибутку
як орієнтир в господарській діяльності.
Лібералізація цін передбачає перехід до вільних цін, які формуються на
ринку під дією попиту і пропозиції.
Тверді, стабільні державні ціни мають ряд недоліків. Вони обмежують
конкуренцію, так як не дають можливості змінювати ціни у порівнянні з
конкурентами. Ціни поступово відриваються від реальних умов ринку, не
враховують змін у співвідношенні попиту і пропозицій, в результаті чого
по одних товарах спостерігається затоварювання, по інших – дефіцит. Якщо
ціни тривалий час не переглядаються, вони відриваються від вартості –
затрат відтворення. При занижених цінах дороге виглядає дешевим, при
завищених – дешеве дорогим. В результаті потреби в предметах широкого
вжитку і засобах виробництва задовольняються при затратах більших, ніж
це необхідно. Ускладнюється вільний обмін товарами: для деяких
товаровиробників стає невигідним через підвищення витрат виробництва
виробляти певну продукцію.
Якщо затрати виробництва знижуються, це не призводить до скорочення
виробництва в гірших умовах, так як попередня ціна дозволяє мати
достатній прибуток і в гірших умовах виробництва. Збільшення затрат
відтворення при незмінності ціни призводить до збитковості виробництва
або зменшення прибутку, стимулює припинення виробництва або блокує його
розширення.
Внутрішні ціни відриваються від світових, ускладнюється міжнародний
обмін.
Стабільні ціни стримують підвищення якості продукції (підвищення якості
продукції зазвичай вимагає додаткових затрат та підвищення цін).
Ускладнюється процес створення нової продукції: це вимагає складної та
тривалої процедури утвердження цін на нові вироби.
Вільні ціни розширюють самостійність підприємств. Організація
виробництва якогось нового товару вже не вимагає попередніх тривалих
узгоджень, ціна на нього встановлюється виробником самостійно, і якщо
при цій ціні товар буде реалізований, буде забезпечене подальше його
виробництво.
Ціни на товари підвищеної якості, машини, що приносять економію часу,
встановлюються з врахуванням отриманого ефекту. Це забезпечує
зацікавленість підприємств у виробництві нової продукції, підвищує їх
сприйнятливість до НТП. Поступово, по мірі насичення ринку певними
машинами, ціни на них знижуються. Таким шляхом нова техніка поступає
спочатку туди, де вона в стані принести підвищений ефект, потім туди, де
ефект нижчий і т.д.
Певна частина сировини, матеріалів може виявитися в дефіциті. При
вільних цінах це призводить до росту цін на них. При підвищених цінах
певну сировину купують ті підприємства, на яких її застосування
приносить підвищений ефект. Підприємства, які виробляють цю сировину,
орієнтуються на розширення її виробництва, сюди перетікає капітал,
переходить робоча сила, що веде в кінцевому підсумку до ліквідації
дефіциту.
Ціни змінюються по мірі зміни затрат відтворення. Це сприяє припиненню
виробництва там, де воно недостатньо ефективне. По мірі росту затрат
виробництва зростають і ціни. Не виникає проблеми дотацій. Виробництво
не припиняється через збитковість (як це може бути при стабільних
цінах): ціни зростають по мірі збільшення витрат.
Із введенням вільних цін включається в дію механізм ринкового
регулювання економіки. Підвищення попиту викликає підвищення цін, норми
прибутку на вкладений капітал, курсу акцій. Через банки, цінні папери,
створення акціонерних компаній капітал плине туди, де він приносить
більш високий прибуток. Виробництво товарів підвищеного попиту
розширюється. При ситуації, коли пропозиція перевищує попит, ціни на
товари падають, прибуток зменшується, норма прибутку падає,
відбувається відтік капіталу, виробництво даних товарів скорочується.
Вільні ціни забезпечують постійну насиченість ринку, збалансованість
попиту та пропозиції. Це сприяє дії протизатратного механізму. При
диктаті споживача і розвинутій конкуренції поганий, неякісний, дорогий
товар не продати. Насичений ринок стимулює зниження затрат, підвищення
якості, розширення асортименту товарів, в кінцевому підсумку –
задоволення потреб населення з мінімальними затратами.
Виробництво орієнтується на максимум прибутку, прибуток стає основним
оціночним показником, який стимулює розширення виробництва та скорочення
затрат. Знімаються тим самим негативні наслідки застосування показників
валової (реалізованої, товарної) продукції як оціночних.
Ціни формуються по затратах відтворення, наближуються до вартості, до
світових цін. Тим самим долається їх затратний характер.
Однак практика застосування вільних цін в наших умовах в останні роки
виявила суттєві вади, які притаманні цим цінам.
Перехід до вільного ціноутворення створив умови для різкого підвищення
цін, яке переросло в гіперінфляцію. В свою чергу гіперінфляція привела
до зменшення попиту, знецінення коштів підприємств, що викликало падіння
виробництва.
Невміле регулювання вільних цін стало причиною порушення паритету цін на
продукцію сільського господарства та промислову продукцію для села:
умови обміну для села погіршилися вп ’ ятеро. Завищення курсу гривні
привело до такого зниження цін на імпортні товари, яке зумовило масову
нерентабельність виробництва (збиткові 50% підприємств та 90% КСП) та
захоплення нашого внутрішнього ринку іноземними виробниками товарів.
Нагадаємо, що у Франції перехід від твердих цін, які встановлювала
держава, до вільних цін зайняв майже 40 років; при цьому було
використано 14 модифікацій цін: перехідних від твердих до вільних.
Використання показника прибутку (норми прибутку) як основного орієнтира
при прийнятті господарських рішень має свої плюси і мінуси.
Показник реалізованої (валової) продукції, який використовувався як
оціночний, мав затратний характер, бо стимулював, зокрема, зростання
матеріалоємності продукції. Показник прибутку виступає як
противитратний, бо зацікавлює підприємства в зниженні матеріалоємності
продукції.
Прибуток – узагальнюючий показник, в якому враховуються зміни в усіх
елементах процесу праці: робочій силі, предметах і засобах праці, а
також в споживних вартостях, які створюються в процесі праці. Ця
властивість показника прибутку дозволяє однозначно оцінювати варіанти
господарських рішень, наслідки діяльності підприємств, порівнювати їх,
співставляти ефект і витрати на його досягнення. В цьому його перевага,
як показника оцінки діяльності, в порівнянні з системою оцінки наслідків
за 2-3 показниками.
Орієнтація на максимізацію прибутку як мету діяльності може мати своїм
наслідком безробіття і нераціональне використання капітальних вкладень.
Припустимо, що вивільнення одного робітника досягається ціною
капітальних вкладень в 25 тис. крб., а вартість робочого місця дорівнює
15 тис. крб. Разом для отримання приросту матеріальних благ чи послуг в
обсязі річного виробітку одного робітника ВГ потрібно 25+15=40 тис. крб.
капітальних вкладень.
Якщо на розвиток економіки можна направити 40 млрд. крб., їх треба
поділити в пропорції 25:15 на заміщення робочої сили та для створення
робочих місць. В цьому випадку не буде безробіття: 1 млн. вивільнених
робітників отримає 1 млн. додаткових робочих місць, а виробництво зросте
на 1 млн. ВГ.
Але якщо витрати на заміщення робочої сили приносять норму прибутку у
30%, а витрати на створення робочих місць – 15%, 40 млрд. крб. будуть
використані на заміщення робочої сили. Вигідне приватним власникам
капіталу його вкладення (40 млрд. крб. при нормі прибутку 30% принесуть
12 млрд. крб. прибутку) буде невигідним для суспільства: обсяг
виробництва не зросте, а кількість безробітних збільшиться на 40 млрд.:
25 тис. = 1,6 млн. осіб.
В ринковій економіці держава має так регулювати кредит, капітальні
вкладення, підприємництво, щоб вивільнення робітників не привело до
масового безробіття.
Прибуток можна отримати як за рахунок збільшення обсягу виробництва, так
і за рахунок зниження витрат. Власник капіталу зацікавлений у всемірному
збільшенні виробництва; одночасно він зацікавлений в скороченні витрат
на зарплату. Така масова орієнтація власників капіталу врешті решт
приводить до того, що постійно відтворюється невідповідність між
пропозицією товарів та попитом на них. Попит відстає від виробництва, і
це породжує кризи перевиробництва. Держава в цьому випадку приймає
заходи до зниження темпів зростання виробництва, якщо спостерігається
“перегрів” економіки, до збільшення споживання (підвищення розміру
мінімальної зарплати, пенсій і т. ін.), щоб уникнути кризи
надвиробництва.
Орієнтація на прибуток в умовах надлишку робочої сили не забезпечує
вибору оптимальних варіантів розвитку економіки (див. табл. 1.1).
Орієнтація на прибуток в останні роки привела до рішень, вигідних
власникам капіталу, а не суспільству. Сировину стало вигідним вивозити
за кордон, а не продавати вітчизняним підприємствам. Це привело до
деіндустріалізації країни.
Після реформи стало вигідним ввозити вугілля з Польщі і закривати власні
шахти. В країнах з потужним експортним потенціалом це дійсно вигідно:
потреби у вугіллі можна задовольняти при менших витратах (на експорт
продукції, за рахунок якого купують вугілля). Але в наших умовах це веде
до зростання безробіття і зовнішньої заборгованості (вугілля фактично
купують за рахунок іноземних кредитів).
Гривня економії на зарплаті в складі показника прибутку прирівнюється
гривні економії матеріалів чи засобів праці. Але вплив цих форм економії
часу на зростання економіки та загального добробуту не однаковий. Так,
економія 6 тис. крб. в рік на зарплаті до реформи означала вивільнення
двох працівників, матеріалів – одного працівника і тих капітальних
вкладень, які йдуть на створення робочого місця. Економія 6 тис. крб. на
засобах праці не еквівалентна економії 6 тис. крб. зарплати: кожен
карбованець, витрачений на машину, заощаджує на зарплаті кілька
карбованців.
Норма прибутку неточно характеризує внесок того чи іншого варіанту
економії часу в підвищення продуктивності праці, зростання загального
добробуту.
Припустимо, що в кожному з двох випадків прибуток зростає на 60 тис.
крб. за рахунок зменшення витрат виробництва коштом 300 тис. крб.
вкладень у відповідні машини. Норма прибутку по варіантах однакова
(60:300=20%), тому згідно існуючого методичного підходу варіанти слід
визначати рівними по ефективності.
Але можна припустити, що зменшення собівартості на 60 тис. крб. в рік є
наслідком вивільнення в першому випадку 40 робітників з зарплатою
кожного 1,5 тис. крб., а в другому – 10 робітників (наслідок економії
матеріалів при виробітку їх на одного робітника на 6 тис. крб. в рік). В
першому випадку продуктивність суспільної праці зростає більше, внесок
цього варіанту в підвищення загального добробуту вищий, ніж другого.
Можна також припустити, що 300 тис. крб. капітальних вкладень є
результатом праці в першому випадку 40, а в другому 100 робітників, що
строк служби машин складає: першої 10, другої 5 років. Таким чином, щоб
отримувати в рік 60 тис. крб. прибутку, треба зайняти в середньому на
рік в першому випадку 40:10=4, а в другому 100:5=20 робітників.
В першому випадку продуктивність суспільної праці підвищується: один
робітник, зайнятий виробництвом машин, забезпечує заміщення Е3=40:4=10
робітників. В другому випадку продуктивність суспільної праці
зменшується: щоб вивільнити 10 робітників, виробництвом машин в
середньому за рік довелося зайняти 20 робітників.
При прийнятті рішень на державному рівні треба брати до уваги цю
неточність норми прибутку як критеріального показника при виборі
варіантів НТП, розвитку економіки.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
