Кластери негативного соціального розвитку та конфлікти в Україні (реферат)

Кластери негативного соціального розвитку та конфлікти в Україні

 

Під «кластером негативного соціального розвитку» пропонується розуміти
сукупність індивідуумів, бізнесових структур, урядових організацій,
кримінальних угруповань, залучених до нелегальної або кримінальної сфери
бізнесу, що призводить до зростаючого негативного соціального ефекту,
який відчувають всі групи населення.

Звичайно, не лише нелегальна або кримінальна діяльність може
спричинювати негативний соціальний ефект. Функціонування офіційно
зареєстрованих підприємств, що платять податки та надають робочі місця,
може руйнувати екосистему регіону, негативно впливати на демографічну
ситуацію, соціальний потенціал, але у демократичних країнах із значним
впливом громадянського суспільства соціальне руйнування, спричинене
такими підприємствами, має короткостроковий ефект.

Система відносин між основними агентами кластера негативного соціального
розвитку характеризується такими рисами:

1. Утворенням та розвитком норм інституціонального виключення —
обмеження доступу людей до інститутів держави, встановлення перешкод у
застосуванні норм права, небажанні людей покладатись на формальні норми
та правила як у діловій активності, так і у повсякденному житті.

Інституціональне виключення призводить до посилення кордонів між
формальними правилами, законами, які встановлює держава, з одного боку,
та реальним життям людей з іншого; до утворення соціальних груп, які
живуть поза законом. Інституціональне виключення відбувається в умовах
слабких інститутів держави, її неспроможності забезпечувати права
громадян, реалізовувати послуги для всіх соціальних груп, особливо,
соціально вразливих груп, що призводить до того, що громадяни починають
сприймати державу як нелегітимну.

2. Існуванням та закріпленням альтернативних суспільних інститутів і
практик, у тому числі альтернативної справедливості, культури, моралі.

Теоретично, будь-яка організація клубного типу, наприклад, нетрадиційна
церква або асоціація, може бути генератором та провайдером
альтернативної моралі, іноді загрозливої для цілісності суспільства.

У кластерах негативного соціального розвитку формується та усталюється
 альтернативна культура — «культура виживання», типова для примітивних
та кримінальних суспільств, яка базується на прагненні людей забезпечити
свої базові потреби в їжі та безпеці, часто нехтуючи правами інших.

Повертання суспільства до варварства є результатом падіння легітимності
інститутів держави, пошуку громадою альтернативних інститутів
регулювання відносин. Ще Томас Гоббс оцінював роль держави у
забезпечення внутрішнього миру, стабільності та добробуту. «Люди, які
живуть без іншої безпеки, крім тієї, яка гарантується їхньою власною
силою», – писав Томас Гоббс, – «знаходяться у ситуації, в якій немає
місця промисловості, культурі, суспільству» [2].

Насилля є наріжним каменем «культури виживання»; засобом отримання
ресурсів, влади, захисту інтересів та безпеки.

Вкорінення інституціонального виключення разом з «культурою виживання» є
навіть більш небезпечним у довгостроковій перспективі: протягом
десятиліття з’являється покоління, виховане на принципах насилля та
«війни всіх проти всіх», яке не розподіляє норм суспільної етики та
моралі. Відомо, що Європейськім Союзом у межах стратегічної програми
соціального включення запроваджуються заходи, спрямовані на соціетальне
руйнування  ціннісної бази соціально виключених громад, які становлять
небезпеку для країн, де вони проживають. Найбільш радикальні заходи
включають, наприклад, вилучення з цих громад дітей, дівчат та молодих
жінок з дітьми, реалізацію спеціальних освітніх програм у напрямку цих
груп, включення їх до соціального життя.

В Україні небезпека формування інституціонально виключених анклавів, які
живуть за принципами «культури виживання», пов’язана з поглибленням
проблем, які існували до дезінтеграції Радянського Союзу, перш за все,
поширенням кримінальних видів діяльності, зменшенням ресурсної бази для
фінансування програм адаптації народностей рома й сінті, безпритульних,
осіб з алкогольною залежністю. Разом з тим, у перехідний період
з’явились «нові» соціально виключені групи: хворі на ВІЛ-СНІД, деякі
етнічні меншини, нелегальні мігранти, біженці та шукачі притулку, що
проживають компактно на території нашої країни. Особливий кластер
негативного соціального розвитку формують особи, включені до нелегальних
та кримінальних видів підприємницької діяльності: торгівлі наркотиками,
зброєю, людьми, органами тощо.

Одним з кластерів негативного соціального розвитку в Україні є група
приватних осіб та підприємств, включених до нелегального видобутку
вугілля в Донецькій та Луганській областях.

Зонами нелегального видобутку вугілля у Донецькій області є мм.
Шахтарськ, Торез та Сніжне, у Луганській – Свердловський,
Антрацитовський, Лутугінський, Перевальський райони та м. Краснодон.

Зона нелегального видобутку – це концентрована на певній території група
взаємозалежних підприємств і компаній, включених до нелегальної
діяльності щодо видобутку та збуту вугілля. Підприємства можуть бути
виробниками, постачальниками обладнання, спеціалізованих послуг,
забезпечувати збут та функціонування інфраструктури нелегальної галузі.
Для економіки України наявність подібних зон призводить до негативного
синергетичного ефекту – розповсюдженню та усталенню нелегальних та
кримінальних практик, поширенню їх на інші форми діяльності, внаслідок
цього деякі території фактично живуть поза законом.

Поширення нелегальних норм здобуття прав власності на землю,
нелегального використання надр, економічна конкуренція, у тому числі
перерозподіл власності на тлі зростаючої соціальної нерівності є
факторами, які прямо впливають на розвиток соціальних конфліктів та
ескалацію насилля в зонах нелегального видобутку ресурсів.

Травматизм, у тому числі смертельний, є показником, який дозволяє
оцінити не тільки динаміку видобутку на нелегальних шахтах, але й
негативний соціальний ефект від поширення цього виду діяльності.

Згідно із офіційною статистикою, коефіцієнт смертельного травматизму на
шахтах Міністерства вугільної промисловості України складає у середньому
3,2-3,3 особи на 1 млн. тон видобутого вугілля, на малих приватних
шахтах – 6,0-7,0 осіб. [9].

Офіційної статистики щодо смертельних випадків на шахтах – «копанках» не
існує. Опосередковано можна оцінити рівень смертельного травматизму,
використовуючи аналогії із країнами, де здійснюється моніторинг
нелегального видобутку вугілля й смертельного травматизму на вугільних
шахтах.

У боротьбі з нелегальною економікою, зокрема, з нелегальним видобутком
вугілля, Україна може використовувати досвід Китаю, де обсяги
нелегального видобутку є значно вищими. Згідно з оцінками уряду Китаю, у
цій країні у 2008 р. функціонувало більш ніж 16 000 нелегальних шахт. На
нелегальних шахтах видобувається третина всього вугілля, а смертність
складає більш ніж 70% смертельних випадків вугільної галузі в цілому
(приблизно 8-9 осіб на 1 млн. тон). Смертність на нелегальних шахтах
усього світу має тенденцію до зростання, у той час як кількість
смертельних випадків на офіційних шахтах зменшується. Використання даних
офіційної статистики Китаю (дані, які характеризують нелегальний
видобуток у Китаї та в Україні, є близькими), можна оцінити рівень
смертельного травматизму на нелегальних шахтах України.

???????????????\

????$??\

???????????\?Поширення практики нелегального видобутку корисних копалин
призводить до усталення нетрадиційного для України феномену – рабства.

За даними Міжнародної організації міграції, Україна є одним з
європейських лідерів по експорту рабів (за різними оцінками понад 120
тис. осіб було вивезено та продано у рабство за роки незалежності).
Усупереч розповсюдженому твердженню щодо переважання форм рабства у
сфері сексуальної індустрії, фахівці правозахисних організацій вважають
трудове рабство більш поширеним в Україні. На нелегальних шахтах —
«копанках» примусово працюють не лише чоловіки, жінки, але й діти.

Рейтинг Міністерства внутрішніх справ щодо кримінальних міст України у
2009 р. за показником кількості зареєстрованих злочинів на 10 тис.
населення показує лідерство Луганська (56,6), Лисичанська (54,0),
Краснодона (46,9) — міст, які розташовані у Луганській області, Селідова
(44,2), Макєєвки (41,3), які розташовані в Донецькій області. У сфері
обсягу наркотиків лідером є Луганська область (8,4), по кількості
злочинів у стані алкогольного сп’яніння – Донецька (2,0), по кількості
збройних нападів – Донецька (0,99). Як правило, порушниками закону є
безробітні (82% затриманих) та особи, які вже мали кримінальний досвід
[10].

Понад із високим рівнем злочинності, у зонах нелегального видобутку
фіксуються випадки збройних конфліктів, пов’язаних із перерозподілом зон
впливу.

Фактично, усталеність функціонування галузі нелегального видобутку
вугілля пояснюється значною кількістю груп інтересів, прямо або
опосередковано зацікавлених у продовженні існуючого стану речей.

По-перше, це працівники галузі нелегального видобутку, які отримують
хоча б мінімальний прибуток в умовах відсутності інших можливостей
зайнятості. По-друге, це підприємці, які організовують процеси
нелегального видобутку. Вони не сплачують податки та не витрачаються на
соціальний захист працівників. Формальні видобувні підприємства (шахти)
зацікавлені у дотаціях з державного бюджету при мінімальній виробничій
активності. І, нарешті, центральна та місцева влада сприяє продовженню
функціонування нелегальної галузі. Залишаючи осторонь корупційні аспекти
включення посадовців у діяльність на нелегальних ринках вугілля, можна
назвати цілий комплекс інших вагомих аспектів. Вирішення проблем
колишніх шахтарських містечок – соціально та економічно депресивних
територій, особливо, в умовах кризи, неодмінно буде болісним для
населення, призведе до протестів, та, швидше за все, зробить
непопулярним будь-який уряд. Тому всі уряди України вважали за краще не
торкатись цієї проблеми, залишати її розв’язання своїм наступникам.

 

Висновки

1. Функціонування галузі нелегального видобутку вугілля на соціально та
економічно депресивних територіях Східної України тимчасово вирішує
проблему зайнятості населення, чим утворює ілюзію соціальної
стабільності.

Але існує суттєвий ризик ескалації вже існуючого напруження як всередині
груп, які живуть поза законом, так і між групами. Потенційна ескалація
соціальних конфліктів з участю кримінальних груп і громадян, зайнятих у
нелегальному видобутку вугілля, є питанням соціально-економічної безпеки
з подальшим ефектом на національну безпеку України.

2. Соціальні конфлікти у зонах нелегального видобутку вугілля можуть
впливати на безпеку України декількома шляхами:

— навмисні або ненавмисні вибухи, систематичні порушення безпеки праці у
зонах нелегального видобутку можуть призвести до масштабної екологічної
катастрофи, руйнування інфраструктури промислового регіону;

— гуманітарна та соціальна безпека України зазнає загрозливого впливу —
усталюється практика примусової праці, рабства, торгівлі людьми,
поглиблюються соціальні ризики, пов’язані з поширенням нелегальної
міграції, наркоманії, ВІЛ-СНІД;

— будь-які спроби припинити нелегальний видобуток без запровадження
ефективної соціально-економічної політики, забезпечення зайнятості
мешканців депресивних територій можуть обернутись масштабними
соціальними протестами проти влади.

3. Кластери негативного соціального розвитку, у тому числі зони
нелегального видобутку вугілля, є анклавами, в яких розробляється,
запроваджується та усталюється нова та небажана для України практика
відносин між владою, бізнесом та громадянами, побудована на
інституціональному виключенні, нехтуванні правами людини та нормах
«культури виживання». «Культура виживання» розподіляє суспільство на
групи біднішого населення, яке намагається вижити за будь-яку ціну,
нехтуючи законом і мораллю, та заможні групи, байдужі до горя й злиднів
інших. Вона є ознакою слабкості інститутів держави, поверненням до
варварства та війни всіх проти всіх. Насилля є невід’ємним елементом
«культури виживання».

4. Незважаючи на те, що кластери негативного соціального розвитку в
Україні мають локалізований характер, інститути та норми, прийняті в
них, швидко поширюються на все населення країни через легітимізацію
насилля, порушення прав людини, запровадження близьких практик на
сусідніх територіях тощо.

Відсутність комплексних підходів до вирішення соціально-економічних
проблем депресивних територій призводить до утворення анклавів, які
живуть поза законом та практично не керуються центральною владою, що є
однією з головних ознак дезінтеграції держави.

Політика соціальної безпеки України в першу чергу повинна бути
спрямована на соціально вразливі групи, які мають високий протестний
потенціал. В періоди підвищення загального рівня соціальної
напруженості, як це трапляється, наприклад, під час виборів, дії саме
цих груп призводять до радикалізації насилля та дестабілізують ситуацію
в країні.

Література

1. Martinussen J. Society, state and market: a guide to competing
theories of development / J. Martinussen. – London:  Zed Book, 2007. –
385 p.

2. The Oxford encyclopedia of economic history / [уклад. Joel Mokyr]. –
Oxford : Oxford university press. – 2003. – 4167 p.

3.   Sen A. The concept of development / A. Sen. – New York: Chenery and
Srinivasan, 2010. – 198 p.

4.  Sen A. Social exclusion: concept, application and scrutiny / A. Sen
// Social development papers, printed by Asian Development Bank. – 2010.
– № 1. – 60 p.

5. Collier P. The bottom billion : why the poorest countries are failing
and what can be done about it /  P. Collier. – Oxford: Oxford University
Press, 2007. – 224 p.

6. Основні показники економічного і соціального розвитку України за 2009
р. [Електронний ресурс] Режим доступу:
http://www.me.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id

7.   Ukraine in 2015: Millennium development goals [Електронний ресурс]
Режим доступу: http://www.undp.org.ua/en/millenium-development-goal

8. Олейник А.Н. Институциональные аспекты социально-экономических
трансформаций / А.Н. Олейник. – М.: ТЕИС, 2000. – 159 с.

9. Довідка про стан виробничого травматизму зі смертельними наслідками
та аварії на підприємствах вугільної галузі України [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: www.mvp.gov.ua/mvp/control/uk

10.  Найбільш кримінальні міста та області України [Електронний ресурс]
// Українська правда. — №156 (10.06.2009). – Режим доступу:
http://life.pravda.com.ua/problem/4a2fc231e1346

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *