Реферат на тему:
Фінансові посередники
У ринковій економіці здійснюють свою діяльність різноманітні фінансові
посередники, які взаємодіють на фінансовому ринку із суб’єктами
господарювання, а також між собою. Вони відіграють важливу роль у
переміщенні коштів, акумулюють невеликі, часто короткострокові
заощадження численних власників, дають великі суми і на тривалий час
тим, кому вони потрібні. Багато посередників мають унікальні риси, але
всім їм властиве одне: вони випускають власні зобов’язання. У цьому
значенні ні брокери, ні дилери, ні навіть біржі не є фінансовими
посередниками.
Фінансові посередники звичайно поділяються на три великі групи:
депозитні, контрактно-ощадні та інвестиційні.
Загальна характеристика посередників полягає в тому, що вони залучають
кошти через відкриття чекових та ощадних, у тому числі й страхових,
рахунків і використовують їх для надання різних позик, придбання
кредитних заставних і цінних паперів держави та корпорацій.
До фінансових посередників депозитного типу належать комерційні банки,
ощадно-кредитні асоціації, кредитні спілки, взаємні грошові фонди.
Комерційні банки є найпотужнішими установами депозитного типу. Пасиви
комерційних банків складаються переважно з поточних вкладів та ощадних
рахунків. Активи приблизно рівномірно розподілені між казначейськими
зобов’язаннями, муніципальними облігаціями, позиками бізнесу, кредитами
споживачам, заставними кредитами, готівкою і резервами. Відповідно до
високої рухливості пасивів активи комерційних банків мають високу
ліквідність. Банки-члени резервної системи перебувають під контролем
Центрального банку. Банки, які не є членами резервної системи, все одно
мають дотримуватися вимог щодо розмірів резервів. У зв’язку з величезною
роллю комерційних банків у створенні кредитів і банківських грошей
структуру і функції банківської системи докладніше розглянуто в підрозд.
1.7 та 2.5.
Ощадно-кредитні асоціації— це спеціалізовані фінансові організації, що
залучають кошти через відкриття ощадних рахунків і використовують їх для
надання цільових заставних кредитів. Аналогічно функціонують так звані
взаємні ощадні банки. Але на відміну від асоціацій вони призначені для
дрібних вкладників. Традиційно ці банки встановлюють верхню межу
вкладів, розраховуючи на їх стабільніший потік. Взаємні ощадні банки
обмежують номенклатуру активів в основному заставними кредитами,
казначейськими зобов’язаннями і високонадійними облігаціями корпорацій.
Ощадно-кредитні асоціації і взаємні ощадні банки — це так звані
не-банківські фінансові організації, тобто вони не є банками.
Кредитні спілки — це відносно невеликі ощадно-кредитні організації,
орієнтовані на надання споживчих кредитів. Створюються релігійними
організаціями, професійними спілками тощо. Вони відкривають ощадні
рахунки і надають позики своїм членам. Кредитними спілками керують
вкладники, як правило, на громадських засадах.
Взаємні грошові фонди — це організації, що випускають “акції”, які, по
суті, є вкладами з виплачуваним відсотком. На ці вклади клієнти можуть
виписувати чеки. Сума, що виставляється в чеку, і розмір вкладу мають
відповідати певним обмеженням. Взаємні грошові фонди залучають кошти від
тисяч вкладників і використовують фонди на придбання дохідних цінних
паперів (сертифікатів вкладів, казначейських білетів і комерційних
паперів). На відміну від перелічених фінансових установ та організацій
вклади у взаємних грошових фондах не страхуються, але завдяки високій
ліквідності активів є досить надійним засобом заощадження, що приносить
високі відсотки.
До фінансових посередників контрактно-ощадного типу належать компанії
страхування життя і майна, різноманітні пенсійні фонди. Усі вони
залучають кошти на основі вкладів відповідно до довгострокових
контрактів, що укладаються між клієнтами і фінансовою організацією.
Кошти, що залучаються, такі компанії вкладають у заставні кредити, акції
та облігації корпорацій, казначейські зобов’язання. Структура портфеля
активів залежить від ступеня надійності пасивів. Компанії страхування
життя можуть дозволити собі мати низьколіквідні, але дохідні активи.
Найліквіднішу структуру активів змушені мати компанії страхування майна.
Принципово важливо, що джерелом прибутку таких компаній є не так
перевищення суми вкладів над сумою виплат, як прибуток від вкладення
залучених коштів у цінні папери.
До фінансових посередників інвестиційного типу належать взаємні фонди,
інвестиційні компанії і траст-фонди. Усі вони реалізують механізм, який
дає можливість відносно малопотужним інвесторам володіти
диверсифікованим портфелем акцій.
Взаємні фонди — це компанії, що залучають кошти за рахунок випуску акцій
і продажу їх населенню. Виручені кошти взаємні фонди вкладають у
придбання акцій корпорацій бізнесу, забезпечуючи з огляду на високий
професіоналізм своїх працівників широку диверсифікацію активів компанії
і низьку вартість обслуговування операцій. На відміну від звичайних
корпорацій взаємні фонди скуповують випущені ними акції на вимогу
власників. Тому їх акції по суті є паями учасників, а самі вони
називаються фондами. Орієнтація ділової активності взаємних фондів дуже
різноманітна. Вони спеціалізуються на зберіганні інвестицій, купуючи
заставні заставних кредитів, орієнтуються на високу прибутковість,
збільшення капіталів.
Інвестиційні компанії закритого типу дещо відрізняються від взаємних
фондів. Вони звичайно випускають великий пакет акцій під час утворення
компанії, а крім того, — набір боргових зобов’язань (облігацій).
Залучені кошти інвестиційні компанії вкладають в акції корпорацій. Якщо
дохід від придбаних компанією акцій перевищує виплати за випущеними
борговими зобов’язаннями (зобов’язаннями з фіксованим відсотком), то
власники акцій компанії мають вищий прибуток на свої капітали. Тому ці
компанії більшою мірою схильні до ризику, ніж взаємні фонди.
Траст-фонди історично створювалися з метою управління за дорученням
майном і цінними паперами окремих осіб або організацій. Оскільки
довірителі часто є недосвідченими в тонкощах фінансового бізнесу, вони
укладають контрактну угоду з траст-компанією, якій доручають управляти
своїми активами за життя довірителів і на користь спадкоємців після
їхньої смерті. Нині траст-компанії управляють не тільки активами
підприємців і безприбуткових організацій, а й цінними паперами
корпорацій. Наприклад, корпорація регулярно переказує траст-компанії
кошти для створення так званого відкладеного фонду, за допомогою якого
траст-компанія погашає облігації корпорації після закінчення строку їх
дії. Траст-компанії можуть управляти добродійними і пенсійними фондами.
Готівкові кошти траст-компанія вкладає, як правило, у такі консервативні
цінні папери, як заставні заставного кредиту. Траст-фондами керують
звичайно трастові відділи комерційних банків, що дає можливість банкам
активно займатися не тільки кредитною, а й інвестиційною діяльністю.
На закінчення зазначимо, що навіть такий короткий перелік і опис функцій
різноманітних фінансових посередників та інструментів показує
надзвичайно складну структуру фінансового ринку, без якої неможливо
ефективно управляти сучасною економікою. При цьому найважливішу роль
відіграють ринки урядових цінних паперів і банківська система.
Список використаної літератури
Федоренко В. Г. і К°. Інвестування. Зайнятість. Освіта. — К.: Науковий
Світ, 2002.
Федоренко В. Г. і К°. Шляхи підвищення ефективності інвестицій в
Україні.: — К.: Науковий Світ, 2003.
Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент. —К.: МАУП, 1999.
Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових умовах. —
К.: Міжнар. фінанс. агенція, 1998.
Федоренко В. Г. Перспективи розвитку капітального будівництва за
ринкових умов // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1997. — № 2.
Федоренко В. Г. Створення промислово-фінансових груп і проблеми
управління корпоративними правами // Про приватизацію: Держ. інформ.
бюл. — 1999. — № 2.
Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. —
К: Знання, 1998.
Федоренко С. В. Проблеми залучення іноземних інвестицій і розвиток
економіки України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.
Федотова М. А. Доходи предпринимателя. — М.: Финансьі и статистика,
1993.—96 с.
Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений.
—К.:МЗУУП, 1994.
Чернявский А. Д. Современные тенденции развития организационных форм
управлення в Украине // Персонал. — 1997. —№4. — С. 3-7.
Чернявский А. Д. Трансформация организационных форм управления в
процессе развития рыночных отношений // Персонал. — 1996. —№2. — С.
22-36.
Шевчук В. Я. Умови ефективного інвестування в будівництві. — К.:
Будівельник, 1991. —112 с.
Шпек Р. Іноземні інвестиції в Україні // Уряд, кур’єр. — 1996. — № 62. —
2 квіт. — С. 5.
Щекин Г. В. К разработке концепции управления современным обществом //
Персонал. — 1999. — № 1. — С. 1-23.
ЩукінБ. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.
Эклунд К. Эффективная экономика — шведская модель. — М.: Экономика,
1991. —349 с.
ЯкушинЛ. С. Строительство инвестиции//экономика стрва. —1991. — № 4. —
С. 59-62.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
