Державне замовлення як засіб задоволення державних потреб (реферат)

Реферат на тему:

Державне замовлення як засіб задоволення державних потреб

Державне замовлення — це засіб державного регулювання економіки, який
передбачає, по-перше, формування на контрактній (договірній) основі
складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для задоволення
державних потреб, та, по-друге, розміщення державних контрактів на
поставку (закупівлю) продукції серед підприємств (організацій, установ).

Правову основу функціонування механізму державних закупівель в Україні
становлять Закон «Про поставки продукції для державних потреб» (1995
р.), постанови КМ України «Про порядок формування та розміщення
державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і
контролю за їх виконанням», «Про організацію та проведення торгів
(тендерів) у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг)», «Про
створення єдиної системи закупівель товарів (робіт, послуг) за рахунок
коштів Державного бюджету та іноземних кредитів, що залучаються під
гарантії Кабінету Міністрів України» та інші нормативно-правові акти.

Організаційна робота щодо впровадження державної політики у сфері
державних закупівель здійснюється Міжвідомчою комісією з питань
регулювання закупівлі товарів (робіт, послуг) для державних потреб при
Кабінеті Міністрів та Управлінням державних закупівель при Міністерстві
економіки, а також відповідними підрозділами інших центральних державних
органів. На регіональному рівні цю роботу здійснюють відповідні
структурні підрозділи управлінь економіки місцевих державних
адміністрацій.

Державні замовлення є інструментом задоволення державних потреб.
Державні потреби — це потреби країни в продукції, необхідній для
розв’язання соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності
країни та її безпеки, створення й підтримання на належному рівні
державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних
ЦКП, забезпечення функціонування установ сектору загального державного
управління.

Перелік видів продукції (робіт, послуг), необхідних для забезпечення
державних потреб, визначається Кабінетом Міністрів. Цей перелік
формується на підставі політики державних пріоритетів, досліджень
кон’юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків, завдань макроекономічних
планів (програм). Він може включати: озброєння; військову техніку;
будівництво найважливіших державних об’єктів; розвиток систем зв’язку та
інформатики; перевезення вантажів та пасажирів різними видами
транспорту; фундаментальні наукові дослідження; забезпечення приросту
запасів корисних копалин; продовольство; забезпечення функціонування
установ соціальної сфери та органів державного управління і т. ін.

Для обґрунтування ресурсної забезпеченості державних потреб Управління
державних закупівель Мінекономіки України розробляє однопродуктові
матеріальні баланси попиту і пропозиції найважливіших видів продукції,
які включаються до балансового розділу Державної програми економічного і
соціального розвитку України.

На 2000 р. розробляються баланси попиту і пропозиції, що охоплюють
продукцію восьми народногосподарських комплексів та галузей економіки:
паливно-енергетичний комплекс (7); металургійний комплекс (2); хімічна
промисловість (5); деревообробна промисловість (2); промисловість
будівельних матеріалів (3); машинобудування (5); легка промисловість
(3); агропромисловий комплекс (8 видів продукції). У табл. 3.4 наведено
як приклад плановий баланс попиту і пропозиції цементу на 1999 р.

Нині, коли в Україні невирішеною залишається проблема неплатежів та
відчувається брак оборотних коштів, попит і пропозиція на внутрішньому
ринку визначаються не реальними потребами споживача, а його фінансовими
можливостями. Оцінка стану матеріального виробництва, а тим більше
прогноз його розвитку на підставі матеріальних балансів, відображають
ситуацію, що склалася на момент розробки балансів. У зв’язку з цим
передбачається щоквартальне уточнення матеріальних балансів на підставі
звітності Держкомстату. Відповідно здійснюватиметься розробка пропозицій
стосовно вжиття необхідних заходів для стабілізації та оптимізації
матеріального виробництва.

Таблиця 3.4

БАЛАНС ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ЦЕМЕНТУ

ПРОПОЗИЦІЯ ПОПИТ

№ Назви статей тис. т № Назви статей тис. т

1 Виробництво 5650 1 Власне споживання 4760

2 Імпорт, разом 60 2 Експорт, разом 950

у тому числі:

у тому числі:

2.1 З країн СНД та Балтії 58 2.1 У країни СНД та Балтії 250

2.2 З інших країн 2 2.2 В інші країни 700

3 Інші надходження — 3 Інші потреби —

Усього: 5710 Усього: 5710

Державними замовниками є міністерства, інші центральні органи державної
виконавчої влади України, Рада міністрів АР Крим, обласні, Київська і
Севастопольська міські державні адміністрації та установи, уповноважені
Кабінетом Міністрів укладати державні контракти з виконавцями державного
замовлення.

Основними функціями державних замовників є: конкурсний відбір виконавців
державного замовлення; укладання державних контрактів з виконавцями
державного замовлення; гарантія оплати виконавцям державного замовлення
продукції, яка поставляється для задоволення державних потреб на умовах,
що визначаються державним контрактом.

Державні замовники мають право на договірній основі делегувати частину
своїх функцій відповідним підприємствам, установам та організаціям на
умовах, що визначаються урядом.

Виконавцями державного замовлення є суб’єкти господарської діяльності
всіх форм власності, які виготовляють і поставляють продукцію для
державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту.

Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково
на державній власності (державних підприємств, установ та організацій;
акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій
належить державі; орендних підприємств, заснованих на державній
власності), а також для суб’єктів господарської діяльності України всіх
форм власності — монополістів на відповідному ринку товарів, державні
замовлення на поставку продукції є обов’язковими, якщо виконання
державного замовлення не завдає збитків зазначеним виконавцям.

Стосунки між замовником і виконавцем регламентуються контрактом.
Державний контракт — це укладений державним замовником від імені держави
з виконавцем державного замовлення договір, в якому визначаються
економічні та правові зобов’язання сторін і регулюються взаємовідносини
між замовником і виконавцем.

Поставки продукції для задоволення державних потреб фінансуються за
рахунок коштів Державного бюджету та інших джерел фінансування, що
залучаються для цього. Обсяги коштів для закупівлі зазначеної продукції
передбачаються в законі про Державний бюджет України на поточний рік та
визначаються урядом відповідними рішеннями про використання
позабюджетних джерел фінансування.

У 1999 р. в Україні фінансування державного замовлення здійснювалося за
такими напрямками: підготовка фахівців, науково-педагогічних та
робітничих кадрів; завдання у сфері культури; випуск друкованої
продукції; поставка дорогоцінних металів; одержання приросту запасів
корисних копалин; поставки продукції виробничо-технічного призначення;
проведення інвентаризації, землеустрою та охорони земель; закупівля
сільськогосподарської продукції; фундаментальні наукові дослідження;
інші роботи та послуги.

Останніми роками намітилась чітка тенденція зменшення фінансування
державного замовлення. Сьогодні його питома вага у витратній частині
Державного бюджету України становить близько 1,5 процента.

N

P

n

»

$

n

J

gd…=O

J

gd…=O

J

gd…=O

J

gd…=O

J

gd…=O

J

gd…=O

gd…=O

7!

J

??????????????$????¬???????$????¬?щодо розміщення поставок, формують
державне замовлення і доводять до замовників збалансовані з фінансовими
ресурсами обсяги поставок продукції для укладання контрактів із
виконавцями.

Продукція, що поставляється виконавцями державних замовлень, має
відповідати обов’язковим вимогам державних стандартів та іншим умовам,
передбаченим контрактами.

З метою ефективного використання державних фінансових ресурсів,
створення конкурентного середовища на ринку і запобігання
необґрунтованому завищенню цін державний замовник зобов’язаний
здійснювати конкурсний відбір виконавців через проведення торгів.
Проведення торгів є обов’язковим, коли вартість закупівель становить 10
тис. грн. і більше.

Конкурс — це форма розміщення замовлення на поставку продукції
(виконання робіт, надання послуг), яка передбачає вибір претендента
шляхом оцінки його пропозицій. Претендент — це потенційний виконавець
державного замовлення, суб’єкт господарської діяльності будь-якої форми
власності, який підтвердив намір узяти участь у конкурсі і подав (або
збирається подати) тендерні пропозиції.

Конкурсний відбір виконавців здійснюється за такими етапами: формування
конкурсного комітету; оголошення про проведення конкурсу; попередня
кваліфікація претендентів; подання тендерних пропозицій; оцінка й
порівнювання тендерних пропозицій; визначення переможця конкурсу;
укладання контракту.

Формування конкурсного комітету в кількості не менше п’яти осіб здійснює
державний орган-замовник. До комітету мають входити представники
замовника, а в разі потреби також представники міністерств та інших
центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого
самоврядування. Головою комітету є керівник організації-замовника або
вповноважена ним особа.

Оголошення про проведення конкурсу публікується не пізніше як за 30 днів
до початку конкурсу в газетах «Урядовий кур’єр» або «Голос України» та в
іноземній пресі. Інформація повинна містити: назву та адресу замовника;
стислий опис продукції та вимог замовника; дату подання інформації для
попередньої кваліфікації претендентів; місце й дату отримання тендерної
документації та проведення конкурсу; роз’яснення щодо порядку проведення
конкурсу та ін.

Попередня кваліфікація претендентів здійснюється з метою визначення
списку претендентів. Для цього конкурсний комітет аналізує інформацію
(заяви, анкети і т. п.), одержану від претендентів, визначає на її
основі технічні, організаційні, фінансові можливості кожного з них та
приймає відповідне рішення. Кожному із затверджених претендентів
надсилається запрошення до участі в конкурсі, а також тендерна
документація. Тендерна документація — це комплект документів, який
містить інформацію про предмет замовлення, умови та вимоги до складання
тендерної пропозиції і т. п.

Подання тендерних пропозицій здійснюється учасниками конкурсу на адресу
конкурсного комітету. Тендерна пропозиція — це пропозиція щодо певного
об’єкта закупівлі, яка готується і надається на конкурс претендентом
відповідно до вимог тендерної документації. Тендерна пропозиція має
вміщувати дані щодо вартості виконання контракту, тобто суми коштів, за
яку претендент згоден виконати умови конкурсного замовлення.

Оцінка і порівнювання тендерних пропозицій здійснюється конкурсним
комітетом за такими критеріями:

найнижча ціна за умови забезпечення необхідної економічності та
ефективності продукції;

найвигідніша з економічного погляду тендерна пропозиція з урахуванням
різних критеріїв її оцінки: ціни; дати поставки; ефективності витрат;
якості; естетичних та функціональних характеристик; екологічної чистоти;
післяпродажного обслуговування й технічної допомоги; умов розрахунків;
обсягів застосування місцевих ресурсів; можливостей економічного
розвитку, що відкриваються у зв’язку з реалізацією тендерних заявок,
включаючи підвищення інвестиційної активності, розвиток підприємництва,
стимулювання зайнятості населення тощо.

Замовник торгів повинен зазначити в тендерних документах усі критерії,
які він має намір застосувати для визначення переможця.

Визначення переможця конкурсу здійснює конкурсний комітет з урахуванням
висновку спеціально створеної експертної ради. Протокол рішення комітету
затверджується замовником. Результати конкурсу публікуються в пресі.

Укладання державного контракту. Підставою для укладання контрактів з
переможцем конкурсу є затверджений замовником протокол рішення
конкурсного комітету.

Переказування коштів Державного бюджету на оплату договорів, укладених з
постачальниками — переможцями торгів, здійснюється через головне
управління та територіальні органи Державного Казначейства або через
уповноважені банки на підставі звіту, затвердженого Міністерством
зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі, про результати проведення
торгів (коли вартість закупівель дорівнює або перевищує суму,
еквівалентну 100 тис. доларів США) чи протоколу (коли вартість
закупівель становить від 10 тис. грн. до суми, еквівалентної 100 тис.
доларів США).

Слід зазначити, що в Україні переважна частина державних закупівель
товарів здійснюється поза межами державного замовлення. Насамперед, це
стосується закупівлі товарів іноземного виробництва. Фінансування таких
закупівель здійснюється згідно з кошторисом видатків на утримання
державних органів. Так сталося через те, що дія норм закону «Про
поставки продукції для державних потреб» поширюється лише на вітчизняних
постачальників. Тому існує нагальна потреба в законодавчому забезпеченні
функціонування єдиної системи державних закупівель, яка сьогодні
регламентується нормативно-правовими актами уряду. Цей крок дасть
можливість реалізувати наміри України щодо інтеграції до системи
Всесвітньої організації торгівлі (WTO).

Однак вступ до WTO не може бути самоціллю. Він повинен відповідати
національним інтересам. Питання, яку стратегію обрати: протекціонізм чи
конкурентоспроможність — має вирішуватися в контексті пріоритетів
зовнішньоекономічної політики.

Література

Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної
політики на 2000—2004 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради
України. 2000 рік // Урядовий кур’єр. — 2000. — № 34. — С. 5—12.

Бланк І. А. Інвестиційний менеджмент. — К.: ІТЕМ, 1995.

Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998.

Государственное регулирование экономики и социальный комплекс: Учеб.
пособие / Под ред. Т. Г. Морозовой, А. В. Пикулькина. — М.:
Финстатинформ, 1997.

Державне управління: теорія і практика / За ред. В. Б. Авер’янова. — К.:
Юрінком Інтер, 1998.

Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д’яконова І. І. Бюджет і фінансова політика
України. — К.: Наук. думка, 1999.

Курс переходной экономики / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.:
Финстатинформ, 1997.

Леслі А. П. Аналіз державної політики. — К.: Основи, 1999.

Линдерт П. Х. Экономика мирохозяйственных связей. — М.:
Прогресс-Универс, 1994.

Мельник О. Інфляція: теорія і практика регулювання. — К.: Знання, 1999.

Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання
економіки. — Львів: Укр. технології, 1999.

Панасюк Б. Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. — К.:
Поліграфкнига, 1998.

Розпутенко І. Управління державними видатками в перехідних економіках. —
К.: Основи, 1993.

Симоненко В. К. Регионы Украины: проблемы развития. — К.: Наук. думка,
1997.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *