.

Бюджетно-податкова політика (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
866 5546
Скачать документ

Реферат на тему:

Бюджетно-податкова політика

Бюджетна політика є інструментом реалізації фінансової політики держави
на основі централізації частини прибутків суб’єктів господарської
діяльності і розподілу їх відповідно до потреб і пріоритетів суспільства
і завдань підтримки стабільності макроекономічної політики.

Метою бюджетної політики є:

• визначення оптимальної частки ВВП, що перерозподіляється через бюджети
всіх рівнів і позабюджетні фонди;

• встановлення граничного розміру дефіциту державного бюджету, що
фінансується за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел;

• створення умов для ефективної оборотності і розподілу фінансових
ресурсів.

В основу всієї макроекономічної політики у теперішній та наступний
періоди необхідно покласти узгоджені заходи уряду та НБУ щодо
забезпечення надійної грошової стабілізації. Суттєве зниження інфляції
та прогнозовану стабільність валютного курсу гривні слід розглядати як
одну з визначальних передумов не лише досягнення прогнозованих
параметрів економічного зростання, а й заощадження та нагромадження
доходів населення. До відповідних завдань НБУ належить активне сприяння
дедоларизації української економіки шляхом збільшення гривневих активів
порівняно з вкладеннями в іноземних валютах.

Життєво важливим завданням фінансової політики уряду є також зміцнення
фінансів суб’єктів господарювання, інших юридичних осіб та домашніх
господарств. Без цього неможливо досягти реальної збалансованості
державних фінансів.

В умовах України необхідно забезпечити:

• відчутне зниження податкового навантаження;

• розширення бази оподаткування;

• вирівнювання умов оподаткування для всіх платників податків за рахунок
скасування пільг (особливо тих, що надаються за галузевими та
територіальними ознаками);

• створення ефективної та прозорої системи адміністрування податків,
узгодженої із забезпеченням прав і обов’язків платників податків та
інших обов’язкових платежів.

У бюджетній політиці Уряд повинен:

• привести зобов’язання держави у відповідність з її ресурсами,
забезпечити на цій основі реальну збалансованість та бездефіцитність
державного бюджету;

• здійснити заходи, які забезпечили б прозорість бюджетного процесу та
дієвий контроль за використанням бюджетних коштів на всіх рівнях;

• привести у відповідність з Бюджетним кодексом реформу міжбюджетних
відносин;

• забезпечити надходження до бюджетів усіх рівнів тільки у грошовій
формі;

• перевести місцеві бюджети на казначейське обслуговування;

• врегулювати кредиторську заборгованість державного бюджету;

• забезпечити своєчасність розрахунків за спожиті енергоносії на основі
жорсткої політики енергозбереження у державній сфері.

Надзвичайно актуальним є утвердження ефективної системи управління
державним боргом України, створення умов для її виходу на зовнішні ринки
капіталу, продовження співпраці з міжнародними фінансовими
організаціями, зокрема, з питань реструктуризації боргу перед Паризьким
клубом кредиторів. Усе це потрібно для зменшення боргової залежності
держави.

Бюджетне фінансування слід використовувати лише для стратегічно важливих
та пріоритетних галузей економіки держави. Це випливає з розгляду прямих
засобів державного регулювання інвестиційної діяльності. Основними
об’єктами такого виду фінансування є об’єкти, визначені на макрорівні
Кабінетом Міністрів з подальшим затвердженням їх вищим законодавчим
органом України — Верховною Радою України. Передумовою бюджетного
фінансування є необхідність забезпечення економічної стабільності та
незалежності держави, підтримання життєдіяльності головних галузей
економіки, забезпечення державної безпеки, проведення структурної
перебудови. Прикладом цього може бути бюджетне фінансування підприємств
ВПК, які є державною власністю, а продукція цих підприємств не може
використовуватися пересічним громадянином. Водночас фінансування випуску
продукції ВПК дає змогу забезпечити обороноздатність держави. А втім, це
прибуткова стаття експорту країни.

Кредитування з бюджету можна здійснювати за тими ж критеріями, що й
фінансування з бюджету, розмежовуючи їх за критерієм належності об’єкта
до державного сектору. Держава може надавати гарантії інвесторам,
спроможним ліквідувати інвестиційний ризик, який дає можливість
підвищити мотивацію до вкладання коштів у проект з метою розробки та
реалізації стратегічно важливих інвестиційних проектів.

Для України найважливішою стала проблема створення максимально можливих
обсягів бюджетного фінансування народного господарства. При вирішенні
цієї проблеми необхідно враховувати як існуючу структуру бюджету, так і
ту, що виникне після можливого її реформування. Основними формами
фінансування дефіциту бюджету до 1997 р. в країні була грошова емісія у
вигляді кредитів Національного банку та іноземних кредитів, а останніми
роками дефіцит бюджету покривався неемісійним шляхом — випуском
облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) з метою залучення
інвестицій. Саме через це нагромадження боргу впливало на зростання
процентних ставок за державними цінними паперами, а цей процес сприяв
відпливу значної суми коштів (фінансово-кредитних ресурсів) з економіки
і обмежував можливості кредитування реального сектору економіки. І хоч в
Україні було офіційно проголошено політику лібералізації економіки,
фіскальна функція держави, яка характеризує ступінь її втручання в
економіку, насправді посилалась. Посилення фіскальної функції держави
відбувалося шляхом значного зростання податкового навантаження на
вітчизняних товаровиробників і стало чи не найголовнішим чинником кризи
в економіці, збільшення обсягів бартерних операцій, зниження обсягів
промислового виробництва, збільшення обсягів тіньової економіки. І хоча
на тлі економічного спаду відбувалося незначне скорочення дефіциту
бюджету, видатки порівняно з обсягами ВВП мали стійку тенденцію до
збільшення, що свідчить про необхідність змін у бюджетному процесі.

У видатковій частині бюджету з року в рік збільшувалася частка витрат на
державне управління (3,4 % у 1999 p., 6,7 % у 2000 p.). Це є свідченням
неефективного функціонування апарату управління на тлі економічного
спаду. Бюджетне фінансування народного господарства за пріоритетними
напрямками слід розглядати як державне інвестування на незворотній
основі, але напрямки бюджетного інвестування, які закладалися в бюджет,
складалися іноді під впливом конкретної економічної ситуації, а іноді
залежно від належності управлінців державної рівня до того чи іншого
промислового клану.

Можна аналізувати різні статті видаткової частини державного бюджету,
спрямовані на фінансування народного господарства. Це фінансування
заходів щодо конверсії виробництва, реструктуризації вугільної
промисловості. Держава спрямовувала свою підтримку паливно-енергетичним
галузям, не приділяючи належної уваги машинобудуванню, металургії,
хімічній, нафтохімічній промисловості, будівництву та ін. Це відбувалося
на фоні різкого скорочення як централізованих, так і власних
капіталовкладень підприємств, зношеності основних фондів, нерозвиненості
банківсько-кредитної системи, фондового ринку.

Економічне зростання, на траєкторію якого виходить держава, значною
мірою залежить від структури видаткової частини державного бюджету.
Забезпечувати економічне зростання в державі має розвиток
інфраструктури, що сприяло б приватним інвестиціям, розробка заходів
щодо підвищення кваліфікаційного рівня трудового потенціалу, поліпшення
складу трудового потенціалу населення, яке сприятиме підвищенню
продуктивності праці, розвиток адміністративної і правової систем для
підтримки діяльності складного економічного механізму. Проблема
досягнення раціональної структури видатків державного бюджету
надзвичайно складна. її необхідно вирішувати, скорочуючи обсяги видатків
і, разом з тим, забезпечуючи хоча б мінімальний соціальний захист
малозахищених верств населення.

Експерти МВФ, досліджуючи взаємозв’язок обсягів державних видатків і
темпи економічного зростання, дійшли висновку, що видатки позитивно
впливають на економічне зростання, якщо вони сприяють поліпшенню зміни
розмірів капіталу у формі матеріальних активів, трудових ресурсів,
технологій, ефективності використання ресурсів. Це спонукає до висновку
про те, що державні видатки є вагомим фактором економічного зростання,
але найсуттєвіше впливає не обсяг видатків, а саме їх структура.

Діючий бюджетний механізм регулювання економіки не можна вважати
ефективним. Скорочення видаткової частини бюджету слід поєднувати з
рівнями інфляції і в разі потреби зменшувати обсяги споживання, а не
обсяги капіталовкладень. Збільшення обсягів внутрішніх заощаджень
приведе до збільшення обсягів капіталовкладень і забезпечить економічне
зростання держави.

Значним резервом розширення обсягів бюджетного інвестування
народногосподарського комплексу України має стати перебудова структури
бюджетних видатків, одним з напрямків якої є перегляд політики субсидій,
соціального забезпечення та заробітної плати. Політика субсидій держави
повинна базуватись на диференціації рівня доходів різних верств
населення, оскільки менш забезпечені верстви населення витрачають
порівняно більший обсяг своїх доходів, ніж високозабезпечені. Це дасть
змогу значно скоротити надання різних субсидій і переорієнтувати
вивільнені кошти на інвестиційні потреби.

Механізм фінансування закладів охорони здоров’я за час економічних
перетворень майже не змінився, за винятком запровадження окремих
категорій платних послуг, хоча обсяги коштів у сферу охорони здоров’я
постійно скорочувалися. Реформування системи охорони здоров’я необхідне,
по-перше, для підвищення якості медичних послуг, по-друге, для
врахування диференціації доходів різних верств населення, які одержують
ці послуги, і, по-третє, для вивільнення додаткових бюджетних коштів на
інноваційні потреби.

Перегляд політики субсидій та механізму фінансування системи охорони
здоров’я неможливий без реформування існуючої системи заробітної плати,
яка залишається досить низькою, спричиняючи незначний платоспроможний
попит, який безпосередньо прямо пропорційно впливає на рівень
інвестиційної активності.

Лібералізація податкової системи здатна підвищити інвестиційну
активність підприємств, що при одночасному вивільненні додаткових
бюджетних коштів та спрямуванні їх на структурну перебудову економіки
дасть змогу здійснити економічні реформи. Проведення реформи заробітної
плати в Україні можливе лише за умови повної модернізації виробництва,
запровадження новітніх технологій, адже заробітна плата має
підвищуватися пропорційно збільшенню продуктивності праці. На сучасному
етапі реформування економіки, коли ще недостатньо сформовано фінансовий
ринок і банківську сферу, політика обмеження бюджетних витрат і сама
бюджетна політика мають бути переорієнтовані від загального надання
субсидій на виробництво до формування державної політики економічного
зростання. У цих процесах державі відводиться заохочувальна роль.

В Україні методам державного регулювання як одним із засобів
стимулювання інвестиційної діяльності не приділяється достатньої уваги.
За час становлення незалежності не розроблено державної програми
інвестиційно-інноваційного характеру. Розробка такої програми дала б
можливість раціонально використовувати обмежені інвестиційні ресурси,
визначати умови інвестиційної діяльності, регулювати розвиток економіки
залежно від економічної кон’юнктури.

Таким чином, державне управління видатковою частиною бюджету є дієвим
механізмом, засобом впливу на економічне зростання і підвищення
інвестиційної активності. Аналогічним засобом, який може стимулювати або
гальмувати інвестиційну діяльність, є посилення або послаблення
фіскальної політики. Поглиблення економічної кризи в Україні, яке
спостерігалось протягом останніх років, прагнення урядів, які постійно
змінюються, подолати її шляхом дерегуляції і лібералізації економічних
відносин, посилення податкового тиску свідчить про відсутність у державі
дієвих ринкових механізмів, спрямованих на вихід з кризи і пожвавлення
інвестиційної діяльності.

Податкову політику можна характеризувати як систему правил, відповідно
до яких відбувається стягнення податків з учасників господарської
діяльності (юридичних і фізичних осіб), резидентів і нерезидентів у
бюджетну систему країни.

Метою податкової політики є забезпечення раціональних пропорцій між
частиною сукупних первинних прибутків, що концентруються для подальшого
перерозподілу в бюджетній системі, і частиною сукупних первинних
прибутків, що залишаються в розпорядженні юридичних і фізичних осіб.

Розробка податкової системи, яка б стимулювала виробництво, особливо в
умовах грошово-кредитної та банківської систем, є складним процесом.
Податкова система має стати засобом створення сприятливих умов для
вітчизняних товаровиробників. При цьому слід враховувати, що від моменту
запровадження нової податкової системи, яка б включала зниження
податкового навантаження, до економічного зростання минає два-три роки.
Прямі податки, які прямо залежать від обсягів доходів, є більш
виправданими, ніж непрямі, які не залежать від обсягів доходів.
Податкова система в Україні недосконала, вона не сприяє економічному
зростанню, відродженню вітчизняного товаровиробника та випуску
конкурентоспроможної продукції. Діюче податкове законодавство України не
несе в собі стимулюючої функції, а результатом його застосування є те,
що майже половина, а в деякі періоди (1992-1993 pp.) більше 2/3
податкових надходжень до бюджету складалися з податку на прибуток
(доходи) юридичних осіб та податку на додану вартість (ПДВ), обсяг якого
найчастіше перевищував обсяги надходжень до бюджету від податку на
прибуток.

Світовий досвід свідчить, що в передових країнах зниження надходжень від
податку на прибуток підприємств (компаній, корпорацій) відбулося
внаслідок зниження ставок оподаткування, і це привело до активізації
інвестиційних процесів. В Україні скорочення обсягів надходжень від
податку на прибуток підприємств при незмінній ставці оподаткування
сталося через падіння обсягів виробництва, а це, у свою чергу, призвело
до зменшення обсягів прибутку підприємств. Значний податковий тиск
сприяв виникненню таких негативних явищ, як приховування прибутків,
тінізація та бартери-зація економіки, що врешті-решт призвело до
поширення непрямих податків.

Важлива роль в активізації інвестиційної діяльності засобами податкової
політики належить загальному рівню оподаткування, ставкам окремих
податків, які формують обсяги прибутків господарюючих суб’єктів та
рівень цін у суспільстві. Податок на прибуток господарюючих суб’єктів та
прибутковий податок з громадян є тими важливими податками, які
безпосередньо впливають на активізацію або послаблення процесів
інвестування в державі. Адже підвищення і якісна зміна структури доходів
населення і розширення варіантів їх використання впливають на участь
населення у процесі капіталоутворення. Через відповідну податкову
політику може пригнічуватися схильність громади до заощадження коштів
(за умови високих ставок прибуткового податку) або, навпаки,
активізуватися (якщо ставки низькі), перетворюючись при цьому на
інвестиції. Склалося враження, що введення в дію Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” привело до пожвавлення інвестиційної
активності, бо він якраз і базується на засадах світового податкового
кодексу. Але цей Закон недостатньо враховує умови перехідного періоду і
більше придатний для розвинених країн. Недоліком Закону є застосування
єдиної 30-процентної ставки податку незалежно від обсягів прибутку, тим
більше, що економіка України є надмонополізованою і
висококонцентрованою. Запровадження єдиної ставки податку не стимулює
розвиток малого підприємництва. З метою стимулювання розвитку малого і
середнього підприємництва ставку податку необхідно диференціювати
залежно від рівня доходу.

Для України особливо актуальним у нинішніх умовах господарювання є
питання диференціації ставок прибуткового податку залежно від
пріоритетності галузей економіки та окремих підприємств. У передових
країнах спостерігається тенденція ліквідації податкових знижок і
застосування єдиної низької ставки оподаткування, що пояснюється
необхідністю надання податковим системам нейтрального впливу на
діяльність суб’єктів господарювання.

Наступним важливим податком, який безпосередньо впливає на інвестиційну
діяльність, є прибутковий податок з громадян. В Україні законодавством
встановлено чотири ставки прибуткового податку з громадян. Оподаткування
населення за верхніми ставками є досить проблематичним, оскільки за
низьких податкових ставок відбувається неадекватне забезпечення попиту,
а тому існує проблема приховування високих прибутків, зберігання коштів
за межами України. Такі тенденції зменшують потенційну можливість
інвестування коштів громадян в економіку держави (через низький рівень
заробітної плати та постійне підвищення цін), бо останніми роками
схильність населення до заощаджень значно скоротилась, а більша частка
доходів використовується на задоволення першочергових потреб. У разі
збереження існуючої тенденції до зниження реальних доходів та підвищення
цін частка доходів населення на забезпечення своєї життєдіяльності і
надалі збільшуватиметься, зменшуючи тим самим схильність громадян до
заощаджень. Без докорінної зміни системи оплати праці, яка не може
відбутися без модернізації та впровадження новітніх технологій,
найближчим часом навряд чи вдасться підвищити інвестиційну активність
завдяки фінансовим ресурсам, що утворились внаслідок заощадження коштів
населення через механізм банків та фондового ринку.

Гострим залишається питання стосовно впливу непрямих податків на
інвестиційну активність. У нинішніх умовах за відсутності конкуренції та
достатньої кількості на ринку товарів вітчизняного виробництва, при
розбалансованому фінансовому господарстві непрямі податки ведуть до
загального підвищення цін і є суттєвим чинником інфляції, бо переважно
включаються в ціну товару як надбавка до неї (ПДВ, акцизи) або
відносяться до витрат виробництва. Те, що в Україні непрямі податки
переважають над прямими, можна пояснити такими причинами. По-перше,
низьким рівнем податкової культури, що призводить до приховування
прибутків, існування тіньової економіки. По-друге, тим, що низький
рівень доходів переважної більшості населення не дає можливості
перемістити центр ваги на прибуткове оподаткування громадян, бо існує
закономірність між рівнем доходів громадян та співвідношенням прямих і
непрямих податків. Чим вищі доходи населення, тим більше поширені прямі
податки, а отже, менше поширені непрямі, і навпаки.

У розвинених країнах ПДВ запроваджувався поступово і суб’єкти
господарювання пристосувалися до нього, а в Україні цей податок було
запроваджено одномоментно, що в умовах економічного спаду призвело до
різкого підвищення цін та згортання інвестиційної діяльності. У країнах,
де діє ПДВ, він нараховується лише на додану вартість товарів, робіт,
послуг, а в Україні базою оподаткування є повна вартість товару з
урахуванням усіх податків та зборів.

У країнах з ринковою економікою застосовують стандартну, підвищену,
занижену та нульову ставки ПДВ. Для підвищення стимулюючої ролі ПДВ в
Україні необхідно запровадити його з диференціацією ставок для чіткого
отримання пріоритетів розвитку, а також для більш раціонального
розподілу товарів за соціальними групами населення. Зниженню цін на
товари і послуги, підвищенню інвестиційної активності може сприяти
поступова трансформація вартості товарів у бік підвищення частки оплати
праці та у бік скорочення частки внесків на обов’язкове соціальне
страхування і до Пенсійного фонду з подальшою переорієнтацією цих
платежів з категорії непрямих у категорію прямих. У перспективі це дасть
змогу перенести тягар окремих складових соціального забезпечення з
бюджету на самих громадян.

На рівень інвестиційної активності прямо впливає комплекс податкових
пільг для інвесторів. На результати прийняття рішень про інвестування
суттєво впливає обсяг продукту, який передбачається одержати. Обсяг
продукту безпосередньо залежить від ставки прибуткового податку, а тому
найбільш поширені пільги застосовувались саме до оподаткування прибутку
корпорацій. До основних пільг стосовно корпоративного податку належать:
прискорена амортизація, інвестиційний податковий кредит, податковий
кредит на дослідження, пільги на новостворені акціонерні товариства,
пільги для стимулювання експорту, виключення з оподаткованого прибутку
акціонерних товариств частки, яка розподіляється серед акціонерів
(дивіденди), звільнення від оподаткування частки прибутку, що
виділяється на фінансування наукових, резервних, благочинних фондів.

Інвестиційний податковий кредит, який широко використовують у західних
країнах, є ефективним засобом стимулювання оновлення основних фондів. За
своєю суттю інвестиційний податковий кредит є фінансуванням приватного
бізнесу, а за змістом — це податкова знижка. Інвестиційний податковий
кредит розраховується в процентах від вартості обладнання і віднімається
від суми податку або доходу, що оподатковується.

У розвинених країнах світу з метою заохочення підприємців до
фінансування власних наукових програм застосовується податковий кредит
на дослідження, який дає змогу віднімати від податку на прибуток певну
частину суми приросту власних витрат на НДДКР порівняно з аналогічними
витратами у попередньому періоді.

В Україні законодавством не передбачено застосування ні інвестиційного
податкового кредиту, ні податкового кредиту на дослідження. Було
запроваджено пільги стосовно прибутку, який оподатковується у розмірі 50
% від діючої ставки податку протягом перших трьох років, від реалізації
інноваційної продукції, якщо вона такою визнана відповідними установами.

Можливість отримання податкових пільг повинна визначатися окремим
законодавчим актом для всіх господарюючих суб’єктів. Кількість
податкових пільг потрібно істотно скоротити. Податкові пільги можуть
надаватися лише з метою стимулювання виробничої та інвестиційної
діяльності на початку становлення підприємств або в разі реалізації ними
інвестиційних проектів.

Таким чином, можна констатувати, що реформування податкової політики в
Україні треба спрямувати на створення конкурентоспроможного податкового
режиму, який забезпечить збереження власного капіталу в межах держави,
активізацію використання вільних коштів юридичних і фізичних осіб, а
також взаємовигідні умови для залучення іноземного капіталу.
Рекомендації щодо підвищення якісного рівня податкового режиму
інвестиційної діяльності охоплюють два основних напрямки. Перший
напрямок передбачає створення нормальних умов для функціонування
господарюючих суб’єктів, а саме:

• забезпечення стабільності податкового законодавства;

• ліквідацію неоднозначності трактування окремих ситуацій різними
нормативними актами;

• спрощення структури податків як у частині формування бази, так і в
частині самого порядку нарахувань;

• спрощення порядку створення суб’єктів підприємницької діяльності і
ліквідацію бюрократичних перешкод;

• обґрунтування надання податкових пільг (податкові канікули, ефективні
податкові ставки);

• забезпечення регулювання сфери використання капіталу залежно від
насиченості ринку певними товарами;

• залежно від економічної ситуації, яка склалася в Україні, регулювання
співвідношення умов оподаткування вітчизняних і закордонних інвесторів;

• удосконалення регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

• створення інфраструктури для ефективної інвестиційної діяльності;

• створення стимулюючих умов у сфері кредитно-фінансового регулювання
інвестиційної діяльності;

• удосконалення земельного законодавства (визначення приватної власності
на землю, купівля-продаж, оренда і плата за землю).

Другий напрямок, який стосується безпосереднього регулювання механізму
обчислення податків, передбачає:

• приведення у відповідність вартості основних фондів, що
використовуються, до діючого рівня цін (індексація, урахування
інфляції);

• вдосконалення амортизаційної політики;

• вдосконалення методики дооцінки залишків товарно-матеріальних
цінностей і незавершеного виробництва; вдосконалення регулювання
орендних відносин;

• удосконалення обліку і звітності;

• перехід на універсальну з точки зору міжнародних стандартів систему.

Реалізація зазначених напрямків податкової реформи дасть змогу створити
сприятливі умови для здійснення інвестиційної діяльності і виробничих
процесів загалом.

Список використаної літератури

Федоренко В. Г. і К°. Інвестування. Зайнятість. Освіта. — К.: Науковий
Світ, 2002.

Федоренко В. Г. і К°. Шляхи підвищення ефективності інвестицій в
Україні.: — К.: Науковий Світ, 2003.

Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент. —К.: МАУП, 1999.

Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових умовах. —
К.: Міжнар. фінанс. агенція, 1998.

Федоренко В. Г. Перспективи розвитку капітального будівництва за
ринкових умов // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1997. — № 2.

Федоренко В. Г. Створення промислово-фінансових груп і проблеми
управління корпоративними правами // Про приватизацію: Держ. інформ.
бюл. — 1999. — № 2.

Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. —
К: Знання, 1998.

Федоренко С. В. Проблеми залучення іноземних інвестицій і розвиток
економіки України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.

Федотова М. А. Доходи предпринимателя. — М.: Финансьі и статистика,
1993.—96 с.

Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений.
—К.:МЗУУП, 1994.

Чернявский А. Д. Современные тенденции развития организационных форм
управлення в Украине // Персонал. — 1997. —№4. — С. 3-7.

Чернявский А. Д. Трансформация организационных форм управления в
процессе развития рыночных отношений // Персонал. — 1996. —№2. — С.
22-36.

Шевчук В. Я. Умови ефективного інвестування в будівництві. — К.:
Будівельник, 1991. —112 с.

Шпек Р. Іноземні інвестиції в Україні // Уряд, кур’єр. — 1996. — № 62. —
2 квіт. — С. 5.

Щекин Г. В. К разработке концепции управления современным обществом //
Персонал. — 1999. — № 1. — С. 1-23.

ЩукінБ. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020