.

1. Склад та структура промислового виробництва країни. 2. Прогнозування потреб суспільства в промисловій продукції. 3. Склад та структура платних посл

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
602 6452
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ “ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ”

1. Склад та структура

промислового виробництва країни

Промисловість – це найбільша галузь національної економіки, ведуча ланка
народногосподарського комплексу. Від рівня і масштабів її розвитку
залежить розвиток всієї економіки, життєвий рівень населення, зміцнення
обороноздатності країни.

В основі державного регулювання промислового виробництва лежить
галузевий поділ промислового виробництва. Промисловість України
складається з спеціалізованих галузей та міжгалузевих комплексів.

В промисловості України є такі спеціалізовані галузі: електроенергетика,
нафтовидобувна, газова, вугільна, торф`яна, чорна металургія, кольорова
металургія, хімічна та нафтохімічна, машинобудівна і металообробна,
лісова, деревообробна та целюлозно-паперова, промисловість будівельних
матеріалів, скляна та фарфоро-фаянсова, легка, харчова,
мукомольно-круп`яна, комбікормова, мікробіологічна, поліграфічна та інш.

Міжгалузеві комплекси це єдині господарські системи, які складаються з
групи взаємопов’язаних галузей і покликані забезпечити потреби
національної економіки у певному виді кінцевої продукції (послуг). Кожен
комплекс має низку спеціалізованих галузей, пов`язаних між собою
технологічно, економічно і організаційно. До складу міжгалузевих
комплексів промислового виробництва належать такі: паливно-енергетичний,
металургійний, машинобудівний, хіміко-лісовий.

Об`єктами державного регулювання на макроекономічному рівні є
міжгалузеві комплекси .

Державне регулювання промислового виробництва має два напрямки (залежно
від типу галузей і форм власності):

1) пряме державне управління об`єктами (підприємствами);

2) регулювання їхньої підприємницької діяльності.

Пряме управління промисловим виробництвом передбачає:

1) управління з боку міністерств об`єктами, що є у сфері державної
власності;

2) організацію монопольного виробництва деяких видів промислової
продукції;

3) індикативне планування;

4) контроль за виробництвом і розподілом частини продукції, яку
виготовляють на державних підприємствах.

До методів регулювання підприємницької діяльності в промисловому
виробництві належать:

1) державні дозволи та контроль за розміщенням промислових підприємств;

2) залучення промислових підприємств (незалежно від форм власності) до
виконання державних та регіональних цільових комплексних програм;

3) антимонопольні заходи;

4) застосування системи податків (ПДВ, акцизного збору, податків на
прибуток) і податкових пільг;

5) грошово-кредитне регулювання;

6) регулювання цін на деякі види промислової продукції аж до
запровадження державних цін;

7) впровадження норм амортизації і інших норм та нормативів.

План промислового виробництва розробляється в тісному зв`язку з іншими
розділами народногосподарського плану і будується таким чином, щоб
забезпечити засобами виробництва АПК та його ведучу галузь – сільське
господарство, транспорт, будівництво, і тим самим сприяти їх подальшому
розвитку. На основі плану промислового виробництва формується обсяг та
структура роздрібного товарообігу, показники розвитку
матеріально-технічної бази житлового, комунального господарства, охорони
здоров`я, освіти, культури та інших галузей невиробничої сфери.

Завданнями програми промислового виробництва є:

1) зростання промислового потенціалу країни, безперервне нарощування
обсягів виробництва продукції в промислових комплексах та
спеціалізованих галузях;

2) вдосконалення структури промисловості на основі першочергового
розвитку прогресивних галузей, які визначають технічний прогрес в усіх
галузях національної економіки (машинобудуванні);

3) підвищення технічного рівня, економічності, якості продукції, питомої
ваги виробів, що відповідають найвищим досягненням вітчизняної та
світової науки і техніки;

4) підвищення ефективності промислового виробництва на основі
раціонального використання основних фондів, виробничих потужностей,
матеріальних, трудових та фінансових ресурсів;

5) вдосконалення розміщення промислового виробництва, прискорення
освоєння природних ресурсів.

2. Прогнозування потреб суспільства

в промисловій продукції

Прогноз промислового виробництва являє собою комплексне завдання з
обсягу (тобто кількості), номенклатури, якості промислової продукції та
термінів поставки. Ці показники розробляються в таких розрізах:

1) в цілому по промисловості;

2) по групах “А” і “Б”;

3) по промислових комплексах;

4) по спеціалізованих галузях;

5) по міністерствах і відомствах;

6) по регіонах країни та підприємствах.

Основою плану промислового виробництва є показники по випуску продукції
в натуральних вимірниках. На їх базі встановлюються пропорції між
ресурсами даного виду продукції і потребами в ній. За їх допомогою
визначають обсяги промислової продукції в вартісному вигляді та інші
показники цього розділу плану.

В натуральних вимірниках прогнозуються (встановлюються) завдання з
випуску найважливіших видів промислової продукції, що контролює держава,
а саме:

1) продукція, виробництво якої визначає головні напрямки, темпи і
пропорції розвитку національної економіки;

2) найважливіші види предметів споживання, що визначають рівень життя
населення;

3) продукція, виробництва і використання якої сприяють прискоренню НТП
та забезпечують економію витрат суспільної праці;

4) продукція, яка має велике значення для зовнішньої торгівлі;

5) продукція, виробництво якої забезпечує спеціальні потреби (ліквідація
наслідків стихійних катастроф).

Багато з цих завдань доводяться Міністерством економіки у вигляді
державного замовлення міністерствам і відомствам, а ті, в свою чергу,
підприємствам.

Важливими складовими плану є виробництво і поставка продукції згідно з
державним замовленням (державним контрактом). Система державного
замовлення (державного контракту) в промисловості покликана задовольнити
потреби держави у виробництві продукції виробничо-технічного
призначення, товарах народного споживання, а також надати державну
підтримку найважливішим галузям народного господарства та забезпечити
виконання міждержавних угод.

Підприємства розраховують план виробництва по розгорнутій номенклатурі і
асортименту, виходячи із замовлень конкретних споживачів, можливостей
виробництва, максимального використання виробничих потужностей і
досягнення найвищого рівня ефективності виробництва.

Основою для планування обсягу, темпів росту та пропорцій промислового
виробництва є потреби народного господарства. Під потребою народного
господарства у промисловому виробництві розуміють сукупність потреб
галузей виробничої та невиробничої сфер, потреб населення та оборони
країни. При визначенні потреби враховуються реальні можливості її
задоволення та необхідність дотримання певної пропорційності у розвитку
галузей національної економіки та промисловості.

Потреби народного господарства у найважливіших видах промислової
продукції визначаються шляхом розробки матеріальних балансів та
використання прогресивних техніко-економічних норм. При розробці
державних планів використовуються матеріальні баланси засобів
виробництва та матеріальні баланси предметів споживання.

Розробка державного плану починається з розрахунків потреби у головних
видах засобів виробництва, для чого складаються відповідні баланси. У
кожному такому матеріальному балансі є свої специфічні статті, але є й
загальні статті, що дозволило розробити принципову схему матеріального 
балансу засобів виробництва (схема 1).

СХЕМА 1. Схема матеріального балансу засобів виробництва.

ПОТРЕБИ ПЛАН РЕСУРСИ ПЛАН

1.Виробничо – експлуатаційні потреби   1.Залишки на початок планового
періоду  

2.Капітальне будівництво   2. Виробництво  

3. Ринковий фонд   3. Імпорт  

4. Експорт   4.Інші надходження  

5. Державні резерви      

6. Поточні резерви      

7. Залишки на кінець планового періоду      

ВСЬОГО ПОТРЕБ   ВСЬОГО РЕСУРСІВ  

 Виробничо-експлуатаційні потреби показують потребу у сировині,
матеріалах, паливі, напівфабрикатах, запасних частинах, що потрібні для
виконання плану виробництва продукції у різних галузях народного
господарства (промисловості, сільського господарства), для
ремонтно-експлуатаційних потреб та науково-дослідних робіт. Основним
методом розрахунку цієї статті є метод прямого розрахунку, сутність
якого полягає у тому, що потреба у даному виді засобів виробництва
визначається на основі виробничої програми та норм витрат окремих видів
засобів виробництва на одиницю випускаємої продукції.

Потреби капітального будівництва в усіх видах засобів виробництва
(обладнання, будівельні матеріали, метал та інші) визначаються, виходячи
з планових обсягів будівельно-монтажних робіт та середніх норм витрат
матеріалів на одну тисячу гривень їх вартості.

Ринковий фонд включає вироби, призначені для продажу через державну та
кооперативну торговельну мережу. У більшості засобів виробництва
ринковий фонд складає незначну величину. Потреба в ньому визначається по
заявках торгівельних організацій виходячи із обсягу продажу у минулі
роки.

Експорт – це продукція, призначена для продажу за кордон. Потреба у
продукції для експорту визначається у відповідності до
зовнішньоторговельних угод.

Державні резерви призначені на випадок різного роду несподіванок
(стихійне лихо, війна). Розмір державного резерву залежить від закладки
продукції у попередні роки та термінів її зберігання.

Поточні резерви призначені для ліквідації диспропорцій внаслідок
нерівномірного виробництва продукції. Вони використовуються за
розпорядженням КМУ в тому році, в якому створюються. Розміри цих запасів
визначаються, виходячи із досвіду минулих років.

Залишки у постачальників на кінець планового періоду утворюються із
продукції, яка виготовлена у останні дні планового періоду і не
відправлена споживачу. Величина залишків визначається, виходячи із даних
минулого періоду з коригуванням на зміну обсягу виробництва продукції та
термінів відправки продукції.

Загальна потреба у засобах виробництва встановлюється шляхом додавання
статей балансу.

Баланси предметів споживання складають за найважливішими видами
продовольчих та непродовольчих товарів (баланси муки, м`яса, цукру,
тканин, взуття, меблів та інше).

Основним завданням при розробці балансів промислового споживання є
найбільш повне задоволення потреб населення з урахуванням
науково-обгрунтованих норм харчування та раціональних норм споживання
непродовольчих товарів.

По основних продовольчих товарах баланси складаються у натуральних
показниках, а по тканинах, взуттю, та інших непродовольчих товарах, як у
натуральних, так і у вартісних показниках.

У зв`язку з розбіжностями в призначенні продукції схема балансу
предметів споживання відрізняється від схеми балансу засобів виробництва
(схема №2).

Схема 2. Схема матеріального балансу виробництва предметів споживання

ПОТРЕБИ ПЛАН РЕСУРСИ ПЛАН

1) ринковий фонд;   1)залишки на початок періоду  

2) промислова пере-робка;   2) виробництво  

3)позаринковий фонд, в тому числі:   3) імпорт  

а)фонд промислового споживання;   4)інші надходження  

б) фонд спецвзуття і одягу;      

в) фонд бюджетних організацій;      

4).державний резерв;      

5) експорт;      

6)залишки на кінець планового періоду.      

ПОТРЕБИ ВСЬОГО   РЕСУРСИ ВСЬОГО  

Ринковий фонд у балансах предметів промислового споживання є головною
статтею потреб. Потреба у окремих предметах споживання для продажу через
торгівельну мережу визначається по різних товарах різними методами.
Головним є метод визначення потреб на основі науково-обгрунтованих норм
споживання та численності населення, що купує даний товар у торгівельній
мережі.

У фонді промислової переробки враховуються товари, які є основною
сировиною для різних галузей промисловості. Тобто, внаслідок промислової
переробки отримують інший предмет споживання. Наприклад, до фонду
промислової переробки відносяться: борошно, цукор для кондитерської
промисловості, тканини для швейної промисловості. Визначається потреба в
товарах для промислової переробки методом прямого розрахунку.

До позаринкового фонду відносяться товари, які надходять у споживання
поза торговельної мережі. Він включає:

– фонд промислового споживання; у якому враховуються товари, що є
допоміжними матеріалами для галузей промисловості (тканини, які
використовуються у меблевій, взуттєвій та інших галузях промисловості).
Потреба в товарах для промислового споживання визначається, виходячи із
планового обсягу виробництва продукції (методом прямого розрахунку);

– фонд спецодягу та спецвзуття визначається для забезпечення
спеціальними видами одягу та взуття робітників окремих галузей народного
господарства, що користуються правом на отримання їх безкоштовно за
встановленими нормами. Потреба в спецодязі і взутті визначається
виходячи з діючих норм видачі, які встановлені окремо для різних
професій з урахуванням умов їх роботи;

– фонд державних бюджетних організацій включає товари для
лікувально-оздоровчих, дитячих та інших закладів. Потреби у не
продовольчих товарах (білизна, посуд, меблі) по фонду державних
бюджетних організацій визначаються приблизно так само, як і фонд
спецвзуття і спецодягу.

Наступні статті балансу промислового споживання (державний резерв,
експорт, залишки на кінець року) аналогічні відповідним статтям балансу
засобів виробництва і методи їх обчислення такі ж.

Одночасно з розрахунками потреби у матеріальних балансах визначаються
розмір та джерела надходження ресурсів у плановому періоді. Вони
включають:

1) Залишки продукції на початок планового періоду, які визначаються як
очікувані на основі даних про можливі обсяги виробництва.

2) Виробництво продукції – це головна стаття, що складає 90-95% всіх
ресурсів. Плановий обсяг виробництва необхідно обчислити.

3) Імпорт, який визначається виходячи із зовнішньоторговельних
довгострокових угод.

4) Інші надходження, що утворилися за рахунок повторного використання
металу, палива, лісових матеріалів тощо.

Сумарна потреба у продукції є основою для визначення необхідного обсягу
її виробництва у плановому періоду. Щоб його встановити, необхідно від
сумарної потреби відняти наявні ресурси (залишки продукції на початок
року, імпорт та інші надходження).

3. Склад та структура платних послуг населенню

Особливістю розвитку сфери обслуговування у період формування ринкової
економіки є збільшення питомої ваги послуг, які надають населенню за
плату, а також розвиток комерційного сектора. До платних послуг належать
побутові, житлово-комунальні, пасажирського транспорту, зв’язку,
культури, деякі послуги установ освіти, охорони здоров’я, фізичної
культури і спорту, правові, фінансових установ, санаторно-курортні,
туристсько-екскурсійні, послуги дитячих дошкільних закладів та ін.

Сфера обслуговування має низку особливостей, які обмежують ринкове
саморегулювання у виробництві товарів.

По-перше, у її складі є ринки, попит на яких настільки великий і ціна
рівноваги визначена так високо, що стає недоступною для більшості членів
суспільства (наприклад, ринок житла в Україні).

По-друге, ціновий механізм регулювання для деяких видів послуг не
спрацьовує.

Специфіка механізму функціонування ринку послуг і розвитку сфери
обслуговування в Україні у перехідний період зумовлює особливості
їхнього державного регулювання, яке передбачає регулювання
підприємницької діяльності суб’єктів ринку, що надають платні послуги
населенню, і державну підтримку розвитку некомерційного сектора сфери
обслуговування.

Для сфери послуг можна виділити чотири рівні регулювання: міждержавний,
державний, регіональний, місцевий, які залежать від виду послуг,
належності підприємств до комунальної або загальнодержавної власності, а
також від способів регулювання, а саме: правове, індикативне планування,
регулювання ЦКП, бюджетно-фінансове та грошово-кредитне, цінове
регулювання.

Характерною є тенденція зміщення центру державного регулювання на
регіональний та місцевий рівні.

Центральні економічні органи виконують такі регулювальні функції:

– визначають головні цілі і пропорції розвитку сфери послуг, його
концепцію;

– прогнозують головні показники на довготерміновий період за обсягом і
ресурсами, визначають головні параметри розвитку послуг на коротко- і
середньотерміновий періоди;

– розробляють нормативи споживання послуг, соціально-економічні
нормативи розвитку інфраструктури тощо;

– складають програми розвитку окремих галузей сфери послуг (освіти,
охорони здоров’я, культури);

– забезпечують бюджетне фінансування некомерційного сектора послуг, що є
загальнодержавною власністю.

Особливістю сучасного механізму державного регулювання сфери послуг є
поєднання індикативного планування платних послуг населенню і бюджетного
планування галузей послуг, орієнтованих переважно на некомерційні
критерії (освіти, охорони здоров’я, культури, мистецтва).

Функції індикативного планування платних послуг населенню на макрорівні
виконує Міністерство економіки України. Цим займається спеціально
створений відділ – економіки виробництва непродовольчих товарів і
послуг.

У прогнозі та Державній програмі економічного і соціального розвитку
України є показник обсягу реалізації платних послуг населенню. Його
визначають на підставі прогнозних розрахунків потреби населення у
споживанні платних послуг і пропозицій областей. Показник обсягу
реалізації платних послуг населенню підприємствами і організаціями
охоплює: послуги, які надають власне підприємства і організації;
послуги, надані профспілками на базі культурно-освітніх, спортивних,
позашкільних закладів; послуги кооперативів, колгоспів (селянських
спілок). У загальному обсязі реалізації платних послуг населенню не
враховують: виторг від продажу будівельних матеріалів, інструменту,
інженерного і санітарно-технічного обладнання, труб, стандартних
дерев’яних будинків, добрив, насіння, посадкового матеріалу, молодняку
тварин і птиці, кормів, продовольчих товарів, друкованих видань та іншої
продукції, яка входить до обсягу роздрібного товарообігу; послуги, які
виконують на замовлення підприємств і організацій. За сучасною
методологією до обсягів реалізації платних послуг населенню належать
послуги, що надають населенню усі підприємства й організації,
розташовані на території України, у тім числі послуги з перевезення
пасажирів залізничним та морським транспортом, цивільною авіацією,
послуги туристичних організацій (вартість путівок).

Обсяг платних послуг (за видами та асортиментом) визначають за
показниками розвитку цих послуг у натуральному вираженні (кількістю
наданих послуг контингентом обслуговуваних) та цінами послуг.

Обсяг реалізації послуг зв’язку розраховують як суму надходжень від
населення за пересилання листів, бандеролей, посилок, грошових
переказів, телеграм, за міжміські переговори, встановлення і
користування квартирними телефонами, радіотрансляційними точками. Доходи
поштового і телеграфного зв’язку визначають на підставі розрахунків
вартості поштово-телеграфних послуг на одного жителя (скоригованих на
індексні ціни) та кількості населення; послуги телефонного зв’язку і
радіофікації-за кількістю апаратів і динамікою зростання тарифів на ці
послуги.

Обсяг реалізації послуг пасажирського транспорту визначають як суму
доходів від перевезень пасажирів залізничним, морським, річковим,
повітряним, електро- й автомобільним транспортом, зважаючи на обсяги
перевезень пасажирів, платного пробігу і середніх транспортних тарифів.
До обсягу послуг залізниць також входять доходи від перевезення багажу і
діяльності контор з обслуговування пасажирів.

Обсяг житлово-комунальних послуг розраховують як суму обсягів реалізації
послуг громадянам, які проживають у житлових будинках, гуртожитках,
готелях, а також послуг, які надають бюро з обміну житлової площі.

Обсяг реалізації послуг дитячих дошкільних закладів є сумою внесків
населення за утримання дітей. Його обчислюють за кількістю дітей і
середнім розміром плати за одну дитину в рік.

Обсяг послуг культури визначають як валовий збір коштів від кінозалів,
театрів, концертних організацій, цирків, музеїв і виставок, музичних,
художніх і хореографічних шкіл, парків культури і відпочинку, клубних
закладів, бібліотек. Розрахунок ведуть, за кількістю відвідувачів і
середньою ціною квитка, а також кількістю учнів і середнім розміром
оплати.

Обсяг туристсько-екскурсійних послуг є сумою доходів від продажу путівок
на туристичні маршрути, туристського й екскурсійного обслуговування. Він
залежить від кількості путівок і ціни однієї путівки.

Послуги фізичної культури і спорту визначають як суму зборів від продажу
квитків (абонементів) і обчислюють шляхом множення кількості
відвідувачів на середню вартість квитків.

Обсяг санаторно-курортних послуг розраховують за сумою виторгу від
реалізації путівок у санаторії, профілакторії, будинки і бази
відпочинку; пансіонати, в дитячі табори і на курортно-санаторне
лікування, з огляду на кількість путівок та їхню середню вартість (за
повною вартістю).

Платні послуги охорони здоров’я визначають як суму оплати населенням
різних видів медичної допомоги, яку надають госпрозрахункові та бюджетні
заклади охорони здоров’я на підставі середньої вартості послуг та
їхнього обсягу, передбаченого показниками, прийнятими для цього виду
закладів (кількість осіб, забезпечених зубопротезуванням. косметологічна
допомога тощо).

Обсяг реалізації послуг правового характеру є сумою державного мита, яке
стягують під час виконання нотаріальних операцій, надходжень від
населення за надання юридичної допомоги.

Обсяг реалізації послуг фінансових установ визначають у вигляді
комісійної винагороди, яку виплачує цим установам населення за операції
переказу вкладів, видачу чеків банку, трудових заощаджень і акредитивів,
прийому на зберігання цінних паперів, а також за користування
індивідуальними сейфами. Цей показник обчислюють за кількістю звертань
громадян стосовно відповідної послуги і середнім тарифом.

Обсяг побутових послуг розраховують на підставі перспективної кількості
населення, нормативів споживання послуг на одного жителя в рік і з
прейскурантних цін.

Для прогнозування потреби населення у платних послугах можна
використовувати ще й такі методи: екстраполяції; орієнтовані на
досягнення раціональних нормативів споживання послуг; економічної
статистики, зокрема кореляційного аналізу. Міністерство економіки
України застосовує комплексну модель прогнозування обсягів платних
послуг, яка складається з трьох блоків розрахунків: І – нормативи
забезпечення населення послугами, співвідношення між споживанням послуг
сільським і міським населенням, ресурсні обмеження: II – засоби
опрацювання показників, які характеризують динаміку зміни обсягів
споживання послуг; III – диференціація нормативів забезпечення населення
послугами на підставі прогнозу індексів рівня економічного І соціального
розвитку регіонів. Модель дає змогу коригувати прогноз з метою виходу на
заданий балансовий показник (обсяг послуг в цілому по Україні) і є
інструментом для прийняття рішень у класі задач з визначення пріоритетів
у розвитку галузей і регіонів. Вона розрахована на довготерміновий
період.

Внаслідок нестабільності і складності економічної ситуації в Україні
перевагу надають короткотерміновому прогнозу послуг. З цією метою
Міністерство економіки застосовує методику прогнозу, побудовану на
групуванні населення за рівнем середніх доходів на особу і типології
споживання послуг.

На підставі прогнозів та індикативних планів виробляють регулятори
діяльності товаровиробників послуг. У перехідному до ринку періоді ними
можуть бути: державне замовлення (в основному регіональне), ціни і
тарифи, податки і податкові пільги, фінансові допомоги.

Цінове регулювання щодо розвитку комплексу сфери послуг застосовують
диференційовано. На послуги, оплата яких має форму обов’язкових
платежів, ціни і тарифи визначають місцеві органи. Тарифи і ціни на
послуги загальнодержавного значення (послуги залізничного транспорту,
повітряного транспорту, зв’язку) є прерогативою держави. На решту видів
платних послуг ціни регулює попит і пропозиція.

Метою державного регулювання і підтримки некомерційного сектора сфери
обслуговування є захист населення від такого явища, як зникнення з ринку
соціально-потрібних послуг. Регулювальні функції держава виконує за
допомогою таких заходів:

– створення нового механізму використання коштів державного і місцевого
бюджету через систему програм розвитку галузей освіти, охорони здоров’я,
спорту, культури, мистецтва;

– формування страхових медичних фондів та фондів підтримки сфери
обслуговування.

Особливістю державного регулювання розвитку об’єктів некомерційного
сектора сфери обслуговування є перехід до планування і фінансування
галузей соціальної сфери за стабільними нормативами в розрахунку на
одного жителя.

В індикативних планах розробляють показники розвитку мережі
культурно-освітніх установ та закладів охорони здоров’я, а також
програми розвитку освіти, культури, охорони здоров’я. У Державній
програмі економічного і соціального розвитку України – показники
розвитку об’єктів освіти, охорони здоров’я, культури, які належать до
загальнодержавної власності.

Показники розвитку матеріально-технічної бази об’єктів цих галузей, що
належать до комунальної власності, передбачені у Програмах економічного
і соціального розвитку регіонів.

Висновки

Промисловість – ведуча ланка народногосподарського комплексу, від рівня
і масштабів розвитку якої залежить розвиток всієї економіки.

В основі державного регулювання промислового виробництва лежить
галузевий поділ промислового виробництва.

Об’єктами державного регулювання на макроекономічному рівні є
міжгалузеві комплекси.

Державне регулювання промислового виробництва має два напрямки: пряме
державне управління об’єктами і регулювання їхньої підприємницької
діяльності.

Прогноз промислового виробництва являє собою комплексне завдання з
обсягу виробництва, номенклатури, якості промислової продукції та
термінів поставки.

Основою плану промислового виробництва є показники по випуску продукції
в натуральних вимірниках, в яких встановлюються завдання з найважливіших
видів промислової продукції.

Загальний обсяг промислової продукції визначається у вартісних
показниках, до яких відносяться чиста, товарна, валова і реалізована
продукція.

Якість промислової продукції характеризується системою показників, які
відображають її найважливіші властивості і параметри.

Основою для планування обсягу, темпів росту та пропорцій промислового
виробництва є потреби народного господарства, які визначаються шляхом
розробки матеріальних балансів та використання прогресивних
техніко-економічних норм.

Плани виробництва промислової продукції обґрунтовуються розрахунками
виробничих потужностей, основних фондів, матеріальних, трудових та
фінансових ресурсів.

Використана література

Марцин В.С. Становлення ринкової економіки в Україні (проблеми,
перспективи). – К., 1999.

Мельник А.Ф. Організаційно-економічний механізм розвитку територіального
комплексу послуг. – Тернопіль,1997.

Михасюк І.Р., Мельник А.Ф., Крупка А. Державне регулювання економіки. –
Львів, 1999.

Михасюк І.Р., Залога С.М., Сажинець С.И. Основи та важелі державного
регулювання економіки. – Львів, 1998.

Науменко В. І., Панасюк Б.Я. Впровадження методів прогнозування і
планування в умовах ринкової економіки. -К.,1995.

Панасюк Б.Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. – К.,
1998.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020