.

Проблеми ринку цінних паперів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3469
Скачать документ

Реферат на тему:

Проблеми ринку цінних паперів

 

Вступ

З часу прийняття Закону України “Про Національну депозитарну систему й
особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” минуло два з
половиною роки. Розроблено практично всі нормативно – правові акти щодо
регулювання діяльності Національної депозитарної системи, в яких
відтворено міжнародний досвід і норми Європейського співтовариства та
адаптовано їх з реаліями українського законодавства.

Однак, сподівання на будівництво ринком нормально діючої системи обліку
прав на ринку цінних паперів, нажаль, не виправдалися. Відсутність
достатньої капіталізації учасників ринку та передумов щодо їх
консолідації для вирішення стратегічних проблем розбудови в Україні
фундаменту фондового ринку постійно супроводжується конфліктами,
байдужістю, “гарячими пресовими коментарями” і некомпетентністю. Якби в
Україні затягнули б з розбудовою власної платіжної системи важко уявити
наслідки цього для фінансової системи і взагалі незалежності країни. При
грошовій приватизації відсутність в Україні надійної системи обліку прав
за цінними паперами і виконавчої системи щодо угод з цінними паперами
може мати не менш фатальні наслідки для безпеки держави.

Саме ці причини обумовили необхідність відволіктись від нормотворчості і
написати ряд статей.

 

Світовий досвід

Глобалізація економічного розвитку всіх сторін сучасної господарської
діяльності диктує відповідні вимоги, кількісні та якісні параметри для
української економіки. Відповідність української економіки світовим
стандартам потребує створення сприятливого інвестиційного клімату для
вітчизняних і закордонних інвесторів. Створення такого інвестиційного
клімату передбачає політичну і законодавчу стабільність, формування
економічно обгрунтованої податкової політики, вмикання економіки у
світові господарські комунікації, розвиток в Україні повного комплексу
інфраструктури фондового ринку. Формування відповідних умов для
інвестиційної діяльності є важливим напрямком державної політики.

Для забезпечення розвитку власної економіки кожна країна вживає заходи
щодо розвитку ринку капіталу. Створення банківської системи,
методологічне та технологічне забезпечення її функціонування Центральним
банком є загально визнаним фактом економічного розвитку кожної країни. В
Україні функціонування банківської системи забезпечено платіжною
системою, створеною Національним банком України у 1994 році. Саме
поєднання в особі Центрального банку емісійного, методологічного,
технологічного і наглядового центру забезпечує фундамент фінансового
сегменту ринку капіталу.

Функціонування ринку капіталів залежить від чіткої організації не тільки
банківської системи в країні а й ринку цінних паперів. Взаємозв’язок між
цими складовими ринку капіталів продемонструвала недавня криза в
багатьох країнах світу. Розвиток ринку цінних паперів забезпечується
формуванням його інфраструктури. Ефективність інфраструктури ринку
цінних паперів:

впливає на акумуляцію та концентрацію коштів населення і підприємств;

сприяє залученню вітчизняного й іноземного капіталу в економіку країни;

сприяє приватизації на її завершальному етапі;

узгоджує майнові інтереси країни, інституціональних і індивідуальних
інвесторів в процесі обігу цінних паперів;

економить суспільні витрати на обіг фінансових інструментів та поліпшує
взаємні розрахунки підприємств;

сприяє підвищенню ефективності керування підприємством;

створює умови для інтеграції країни у світову економічну систему завдяки
впровадженню загальносвітових принципів і стандартів функціонування
ринку цінних паперів.

Інфраструктура ринку цінних паперів включає:

Систему укладання угод (інформаційну систему) (в Україні є 6 фондових
бірж та 2 торгівельно-інформаційні системи)

Систему обліку прав власності (її в Україні утворюють 376 реєстраторів
та 72 зберігачі)

Систему виконання угод (в Україні вона складається з 3 депозитаріїв та
розрахункових банків)

Світовий розвиток ринків цінних паперів пред’являє усе більш жорсткі
вимоги до оборотності цінних паперів. Нові інформаційні технології
призвели до створення нових технологій і на ринку цінних паперів.
Технічний прогрес виявився чинником, який стимулював розвиток
централізованих комп’ютерних систем. Він забезпечив випуск та обіг
цінних паперів в формі електронних записів та підвищив ефективність
розрахунків. Країни, в яких сформувався та функціонував ринок цінних
паперів, у 80-х – 90-х роках відчули, що його подальший розвиток
можливий лише в глобальних масштабах. Фактично розпочалася
інтернаціоналізація ринків капіталів, яка супроводжувалася реформуванням
національних ринків та пристосуванням їх до глобальних систем
ціноутворення і обігу цінних паперів.

Проте, специфічність національних ринків цінних паперів, інколи навіть
принципова відмінність законодавства щодо обігу цінних паперів однієї
країни від іншої значно ускладнювали вирішення цієї проблеми. Звичаї та
практика діяльності місцевих ринків значно відрізнялися, що заплутувало
і збивало іноземних учасників. В зв’язку з швидким розвиненням
міжнародного бізнесу з цінними паперами ускладнювалося становище
стосовно вимог щодо відповідної міжнародної ідентифікації фінансових
інструментів. Таким чином, із зростанням міжнародної торгівлі критично
важливим стало виконання вимоги щодо стандартизації всіх видів
діяльності на ринку капіталу і особливо на ринку цінних паперів.

Стандартизація на ринку цінних паперів у сполученні з можливістю
застосування нових інформаційних технологій надали поштовх до розвитку
депозитарної діяльності, як системної функції ринкової інфраструктури
щодо виконання угод та обліку прав власності. Свій розвиток депозитарна
діяльність одержала в доповідях Групи Тридцяти і Базельского
банківського комітету, в рекомендаціях міжнародній організації IOSCO,
стандартах ISO, директивах ЕС та в інших документах. В результаті цього
розвитку в більш ніж у 100 країнах світу з’явилися повно функціональні
Центральні депозитарії, які стали основою обігу “електронних цінних
паперів” та надали додатковий поштовх для розвитку ринку капіталу цих
країн.

Головним фактором для розвитку Центральних депозитаріїв стали
рекомендації групи 30-ти про Кліринг і розрахункову систему світових
ринків цінних паперів, опублікованих у 1989 р. У доповіді відзначалися
велика різноманітність і якісна неоднорідність розрахункових систем у
усьому світі. Описувалися ризики і дорожнеча, породжені відсутністю
ефективності в розрахункових системах на внутрішніх ринках. У доповіді
Групи 30-ти були дані дев’ять рекомендацій для поліпшення ефективності і
стандартизації діяльності локальних клірингових і розрахункових систем.
Третя рекомендація спеціально стосувалася центральних депозитаріїв із
пропозицією здійснення її до 1992 р:

“кожна країна повинна мати розвинутий і ефективно діючий Центральний
депозитарій цінних паперів, організація і керування якого сприяли б
залученню найбільшого числа учасників.”

Депозитарна та розрахунково-клірингова діяльність в останні десятиріччя
стала одним з провідних видів професійної діяльності на світових ринках
цінних паперів. Ця діяльність забезпечує фундамент ринку цінних паперів.
Значною мірою процедури обліку, клірингу та розрахунків визначають
дієвість та ефективність фондового ринку і допомагають забезпечити
цілісність ринку, знизити рівень ризику та заощадити значні кошти.

З часу опублікування Доповіді Групи 30-ти кількість організацій
Центральних депозитаріїв зросло з 32 до 102. Найближчим часом повинно
бути засноване додатково щонайменше 20 Центральних депозитаріїв.

Головні принципи, на які Центральні депозитарії орієнтуються у своєму
розвитку

Існуючі Центральні депозитарії

Дематеріалізація цінних паперів.

Розвиток послуг кредитування / застави цінних паперів

Розширення кола цінних паперів / інструментів, що беруться на
обслуговування.

Впровадження міжнародних операцій.

Встановлення зв’язків між іноземними й іншими Центральними
депозитаріями.

Центральні депозитарії, що знаходяться в процесі становлення

Створення методологічних основ стабільності та зниження ризиків на
фондовому ринку і залучення іноземних інвестицій.

Створення методологічних основ та стандартів депозитарного обліку і
оптимальних умов для роботи Центральних депозитаріїв.

Підвищення ліквідності / оборотності ринку.

Розвиток інформаційно -технологічних систем.

Модифікація та уніфікація існуючих методів роботи у сфері операцій із
цінними паперами.

Цінні папери в документарній формі можуть бути знерухомлені в
депозитарній організації або можуть бути дематеріалізовані (тобто
існувати тільки у виді записів на електронних носіях).

Рівень відповідності Центральних депозитаріїв дев’ятьом рекомендаціям
Групи 30-ти виражений в різноманітності і якості їхніх розрахункових
систем. Виняткове значення має Рекомендація 3 (Центральні депозитарії),
найвищий рівень відповідності. Найнижчий рівень відповідності –
Рекомендація 2 (торгова звірка для непрямих учасників). У середньому
Центральні депозитарії відповідають 6 -7 рекомендаціям.

 

 

 

 

Більше 41% Центральних депозитаріїв у світі прийняли рішення про те, що
немає необхідності в наданні власникам цінних паперів у їх фізичній
формі. При цьому облік цінних паперів і прав власності здійснюється у
вигляді електронних записів. 31% Центральних депозитаріїв здійснюють
знерухомлення, у той час як транзакції проводяться через електронну
розрахункову систему без фізичного переміщення цінних паперів. Інші 28%
Центральних депозитаріїв зберігають цінні папери як у електронній, так і
в знерухомленій формі.

Найчастіше доступ інвесторів до Центрального (Національного) депозитарію
здійснюється через зберігача (89%). Це цілком відповідає нормам Закону
України “Про Національну депозитарну систему й особливості електронного
обігу цінних паперів в Україні”.

 

 

Вибір найкращого методу доступу повинний визначатися функціональними
складовими кожного локального Центрального депозитарію. Навіть якщо
правила локального членства дозволяють прямий доступ інвесторам, це може
бути не дуже вигідним, і більш доцільним варто вважати доступ у
Центральний депозитарій через локального агента, який завжди є членом
Центрального депозитарію.

Більшість (52%) депозитаріїв мають власника в одній особі (або у
власності локальної фондової біржі, або в державній формі власності і
включаючи власність центрального банку). 79% Центральних депозитаріїв
мають розвинуту систему зв’язку і повідомлень з учасниками, яка
використовується для підтвердження права власності цих учасників. З
числа Центральних депозитаріїв, які мають такі розвинуті системи, у
середньому 90% допущенних учасників спілкуються за допомогою цих систем.

Усе більше зростає роль Центральних депозитаріїв у міжнародних
розрахунках і клірингу.

Як правило, на локальному ринку Центральний депозитарій і клірингове
агентство – це одна юридична особа. Центральні депозитарії здійснюють
звичайне обслуговування операцій на ринку цінних паперів, проте
починають брати на себе також функції банків і брокерів. Для проведення
необхідних кредитних операцій більшість Центральних депозитаріїв мають
статус банку.

Окрім зберігання цінних паперів і розрахунків через електронну систему,
Центральні депозитарії здійснюють 52 різноманітних функцій і видів
обслуговування.

Деякі функції Центрального депозитарію

(за даними видавництва “Томас Мюррей” CSD в розрізі

100 центральних депозитаріїв інших країн)

Назва функції Існує

% Немає

% запла-новано

Відкриття і ведення рахунків щодо цінних паперів 99 0 1

? Облік прав власності на цінні папери 99 0 1

? Застава, позика цінними паперами 70 16 14

? Кодифікація цінних паперів 69 14 17

? Корпоративні операції цінних паперів і виплата дивідендів 69 10 21

? Забезпечення використання права голосу 31 39 30

? Гарантовані розрахунки за угодами з цінними паперами 62 21 17

? Визначення взаємних зобов’язань щодо угод з цінними паперами
(кліринг) 61 25 14

? Облік угод за цінними паперами 90 3 7

? Управління ризиками 53 33 14

? Реєстрація нових цінних паперів 62 20 18

? Ведення розрахункового рахунку (кредитні лінії) 26 61 13

? Управління інвестиціями 27 56 17

? Інформаційне обслуговування кожної операції 72 23 5

? Ведення реєстру власників цінних паперів 58 30 12

Від загальної кількості ринків, відкритих для інвестицій, 80 %
обслуговуються операційними Центральними депозитаріями. Саме Центральні
депозитарії забезпечують фундамент для безризикового виконання угод щодо
цінних паперів. Будь які операції з цінними паперами так чи інакше
проходять через повнофункціональні Центральні депозитарії. З початком
функціонування Центральних депозитаріїв, як системи виконання угод щодо
цінних паперів для учасників ринку цінних паперів критично важливим стає
діяльність системи укладання угод – інформаційної системи (біржі), тобто
що, де і як продавати або купувати.

Незважаючи на успішне перетворення в життя у переважній більшості країн
світу міжнародних рекомендацій, ще існує ряд локальних ринків цінних
паперів, відкритих для інвестицій, що не мають операційних Центральних
депозитаріїв, як в Україні.

 

Українські проблеми

Україна ще й досі знаходиться далеко від головних потоків капіталу.
Спроби ринкових перетворень окремих сторін господарської діяльності,
нажаль, не призводять до бажаного результату. Відсутність ефективно
діючої інфраструктури, яка забезпечує акумулюванню капіталу для
інвестицій у виробничу і соціальну сфери та сприяє раціональному
розміщенню фінансових ресурсів, не дає можливості ефективно управляти
господарською діяльністю і конкурентно оцінювати вартість виробничих
ресурсів. Недосконала система обліку прав власності на майно у поєднанні
із відсутністю загальнонаціональних ринків основних ресурсів виробництва
робить українську продукцію неконкурентною а українські підприємства
збитковими.

З початку реформи у постсоціалістичних країнах Східної Європи та деяких
країнах СНД створення національного фондового ринку відбувалося водночас
з розбудовою сучасної моделі його інфраструктури в суворій відповідності
до рекомендацій Групи Тридцяти, IOSCO, та вимог міжнародних фінансових
організацій.

Як відповідь на глобальні тенденції в Україні було прийнято Закони “Про
цінні папери та фондову біржу”, ”Про господарські товариства”. Акцент на
біржову торгівлю сприймався як знак ринкових перетворень. При цьому
фундаментальні передумови існування біржової торгівлі, які створювались
в інших країнах десятиріччями, вважалось виникнуть якось собою.
Відсутність систем виконання угод і обліку прав власності обумовили
появу низки законодавчих (Укази Президента України №247/94, 160/96 тощо)
і нормативних документів. Цей поступовий розвиток привів до появи Закону
України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного
обігу цінних паперів в Україні” та Указу Президента України від 22
червня 1999 року N 703/99 “Про загальні засади функціонування
Національного депозитарію України”.

Необхідно визнати, що до сьогоднішнього дня ринкова інфраструктура в
Україні формувалась безсистемно та контролювалась різними державними
установами за принципом “у семи няньок дитина без ока”. За допомогою
різних міжнародних організацій в Україні намагалися “методом прямого
впровадження вживити” ринкові інфраструктури. Кожний з цих
інфраструктурних елементів, нажаль, не враховував у повній мірі
українське законодавство і національні особливості. Україна, як і інші
постсоціалістичні країни, стала “експериментальним полігоном” щодо
“схрещення” континентального і англосаксонського права. Вважалося, що
імплантація ззовні готової системи буде мати користь для країни –
реципієнта. Однак “віз і нині там”.

Поява цілковито нового фактору на світовому ринку – єдиної платіжної та
фондової систем Європи може унеможливити нормальні кореспондентські
відносини щодо цінних паперів між фінансовими установами Європи і
України та знижує надходження закордонних портфельних інвестицій.

На жаль, впровадження сучасної моделі Національних біржової та
депозитарної систем в Україні виявилося неможливим з ряду суб’єктивних
та об’єктивних факторів. На відміну від інших країн, в яких причиною
розвитку депозитарної діяльності було стрімке зростання операцій на
ринках цінних паперів, в Україні розвиток Національної депозитарної
системи вимагали результати проведення масової приватизації.

Процеси реформування власності в Україні супроводжувались структурною
перебудовою економіки і зумовили створення ринку цінних паперів, як
складової частини ринкових відносин. Проведення приватизації в Україні,
нажаль, здійснювалось майже при повній відсутності законодавства, яке б
вирішувало весь комплекс проблем щодо обігу цінних паперів і враховувало
бодай частину досвіду інших держав. Держава запропонувала переважній
більшості підприємств єдиний шлях до “нового управління” – акціонування.
Більшість емітентів в Україні використовували емісію фінансових
інструментів не з метою залучення інвестицій, а для перетворення з
державної форми власності в приватну зі зміною форми господарювання. Це
призвело до обігу великої кількості неліквідних цінних паперів (35 тисяч
емісій цінних паперів акціонерних товариств). Шляхом обміну
приватизаційних сертифікатів та льготної підписки була сформована велика
кількість (30 мільйонів) власників цінних паперів, які за своєю суттю не
є власниками і не мають можливості (а інколи бажання) управляти належною
їм власністю. В Посланні Президента України до Верховної Ради України
щодо стратегії економічної і соціальної політики на 2000 –2004 рр.
зазначено: “неефективним та логічно незавершеним виявився процес
приватизації. Ії здійснення не забезпечило формування відповідального
господаря, якій був би зацікавлений в інвестиційній діяльності,
прискореному оновленні виробництва, його реальному оздоровленні. Не
досягнуто оптимальної глибини приватизаційного процесу. Як наслідок, у
ході реформування економіки не вдалося забезпечити глибокої
структуризації відносин власності, запровадити повноцінні правові та
організаційні механізми реалізації переваг приватної власності,
всебічного зміцнення позицій національного капіталу”.

Зміна форми управління і неможливість власників управляти належною їм
власністю призвела до відсутності стимулів для покращання показників
роботи цих підприємств а навпаки сприяло спаду виробництва. Це призвело
до відсутності будь-якого взаємозв’язку між формою власності і
показниками роботи цих підприємств. Президент України визначив
необхідність “забезпечити прозорість та поглиблення процесу грошової
приватизації. Його основна мета – формування ефективного власника”.

В результаті проведення масової приватизації в Україні виникли проблеми:

дієвості структури управління виробництвом, які пов’язані із
розпорошеністю капіталу;

обігу великої кількості неліквідних цінних паперів;

обліку прав власності на цінні папери акціонованих підприємств.

Показники рентабельності інвестицій у цінні папери в реальних секторах
економіки призвели до стагнації ринку цінних паперів. Невисока
рентабельність капіталовкладень у цінні папери українських корпорацій –
одна з причин відтоку капіталу з ринку цінних паперів, а податки –
причина, яка знижує цю рентабельність ще більше. Цей процес пов’язаний
також із наявністю більш рентабельних і менш ризикованих сфер
капіталовкладень.

Дрібний або некваліфікований інвестор психологічно ще не став
“господарем” і частіше приймає рішення щодо інвестування за допомогою
спеціалізованих фінансових інститутів. Професійний учасник, який оперує
цінними паперами у організатора торгівлі цінними паперами, фактично
намагається обумовити майбутню прибутковість корпорації. Визначення
такої ціни – одна з головних задач професійних учасників ринку цінних
паперів, які в Україні мають невисокий рівень капіталізації.

Стагнація українського ринку корпоративних цінних паперів має негативні
наслідки для України не тільки зниженням обсягу інвестицій, а й для
найбільшого власника корпоративних цінних паперів – держави. Складність
визначення справедливої ціни на цінні папери поза функціонуючим ринком
цінних паперів може призвести до збитків держави у випадку продажу
пакетів цінних паперів. Визначення такої ціни (котирувальної ціни, що
формується між попитом і пропозицією, при якому укладається максимальна
кількість угод щодо цінних паперів) можливо для ліквідних цінних паперів
у організатора торгівлі цінними паперами. Враховуючи це Указом
Президента № 1626/99 від 29.12.1999 “Про невідкладні заходи щодо
прискорення приватизації майна в Україні” передбачено вжити заходів для
зосередження вторинної торгівлі цінними паперами інвестиційно –
привабливих підприємств виключно на фондових біржах та у ліцензованих
торговельно-інформаційних системах.

Відзначається загрозлива тенденція зростання кількості правопорушень
щодо обліку прав власності. Так за 1997 рік на ринку цінних паперів
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку зареєструвала 2200
правопорушень, а за 1998 рік у тричі більше. Становище, що склалося в
даний час стосовно фіксації прав власності на цінні папери наближається
до критичного стану.

Указом Президента № 1626/99 від 29.12.1999 “Про невідкладні заходи щодо
прискорення приватизації майна в Україні” передбачено пріоритети в
діяльності Уряду, серед яких визначено:

вдосконалення механізму захисту прав дрібних інвесторів;

сприяння залученню інвестиційних ресурсів, у тому числі легалізованих у
встановленому порядку, підвищення заінтересованості інвесторів щодо
українських підприємств на внутрішньому і міжнародних фондових ринках;

забезпечення у процесі приватизації мінімального розпорошення акцій
підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки
держави чи займають монопольне становище на загальнодержавному ринку
відповідних товарів (робіт, послуг), та продажу акцій таких підприємств
промисловим інвесторам єдиним пакетом;

забезпечення здійснення ефективного управління корпоративними правами,
що належать державі.

За відсутності єдиного в країні фондового центру майже неможливою стає
прозорість ринку. Прозорість ринку цінних паперів дає інвесторам
впевненість у правильності свого вибору. Інвестор не віддасть своїх
грошей туди, де від нього не приховують інформацію. Зазначені недоліки
суттєво впливають на фінансову довіру дрібних інвесторів і на розміри
коштів, що залучаються.

Принцип цілісності ринку потребує впровадження єдиних підходів до
функціонування організованих ринків на всій території України. Світова
практика свідчить, що ринок неминуче еволюціонує від хаотичності і
роздробленості до цілісності, централізації. Це характерно для усієї
фінансової системи ринкових відносин – як у межах однієї країни, так і в
міжнародних фінансово-економічних відносинах.

Концентрація капіталу, зменшення кількості акціонерних товариств і
зростання їхньої рентабельності (включаючи прибутковість для інвестора),
централізація Національної депозитарної системи разом з розвитком і
концентрацією біржової і позабіржової торгівлі, розумна достатність
державного регулювання та податкового пресінгу – от далеко не повний,
але важливий комплекс мір для підйому ринку цінних паперів в Україні.

Національна депозитарна система повинна для більше половини населення
України забезпечувати облік їхніх прав власності, а це в грошовому
вираженні більше 20 мільярдів гривень. Крім того, для розвитку ринку
цінних паперів саме Національна депозитарна система забезпечує зниження
ризиків інвестиційної діяльності.

Указом Президента України від 30 жовтня 1999 року № 1415/99 “Про Основні
напрями розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році” визначено ряд
головних завдань, які необхідно вирішити для розвитку фондового ринку в
Україні, серед яких :

розбудова інфраструктури фондового ринку;

вдосконалення системи захисту прав інвесторів.

Інфраструктурні елементи організованого ринку є учасниками Національної
депозитарної системи України, якісне функціонування якої має забезпечити
утворений Національний депозитарій України. Адекватне функціонування та
взаємодія інформаційної, облікової системи та системи виконання угод
створює умови для появи цілісного, високоліквідного, ефективного і
справедливого фондового ринку в Україні. Цей фундамент має забезпечити
ефективність державного регулювання, необхідний рівень захисту прав
власності інвесторів і має сприяти надходженню інвестицій в економіку
України.

Правові особливості цінного паперу, що перетворюють звичайні
зобов’язальні права боржника і кредитора також у майно, підвищують
оборотність цих зобов’язань і, у кінцевому рахунку, роблять фінансові
відношення в економіці більш мобільними й ефективними. Однак ця
обставина робить цінні папери відмінними від інших фінансових
інструментів (наприклад, грошових коштів). Це, у свою чергу, обумовлює
необхідність розробки і використання спеціалізованих способів обігу
цінних паперів і обліку прав на цінні папери. Суто кількісні
характеристики (35 тисяча емісій цінних паперів і 30 мільйонів власників
цінних паперів) диктують додаткові технологічні вимоги, що визначають
складність вирішення всього комплексу проблем, пов’язаного з формуванням
Національної депозитарної системи України.

Радянське цивільне законодавство не приділяло багато уваги цінним
паперам і розглядало їх як річ. Наявність в обігу паперових облігацій 3%
позики ставили первинним майнове право на цінний папір. Такий підхід
цілком справедливий, якщо ми маємо справу з надрукованими на папері
документами – цінними паперами на пред’явника. Саме вони є найбільш
яскравим прикладом сполучення зобов’язальних прав, що надаються
емітентом інвестору, і майнових прав на цінний папір. Однак, в Україні
вся приватизація здійснювалась іменними цінними паперами, за умови
практично повної відсутності їх правового аналізу.

Важливо зауважити, що на даний час обіг (укладання та виконання угод
щодо цінних паперів) цінних паперів регулюється великою кількістю
законодавчих і підзаконних актів, що регулюють майнові взаємовідносини.
З одного боку загальне законодавство (Цивільний кодекс України, Закон
“Про власність”, “Про нотаріат” тощо) із низкою підзаконних актів, а з
іншого – спеціальне законодавство. Цілком можливо при обігу цінних
паперів порушити (практично не можливо не порушити) хоча б один з цих
актів. Це може відбутися незважаючи на Закон України “Про Національну
депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в
Україні”, який також регулює “обіг цінних паперів”. Однак цей закон для
багатьох правознавців є чомусь вторинним. І це відбувається незважаючи
на п.7 розділу 4 Закону України “Про Національну депозитарну систему й
особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” “До приведення
законодавства у відповідність з цим Законом закони та інші нормативні
акти України, прийняті до набрання чинності Законом України “Про
Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних
паперів в Україні”, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.”

Відсутність чіткої визначеності щодо порядку застосування загальних та
/або спеціальних нормативно – правових актів дає можливість вирішувати
долю учасників ринку цінних паперів суб’єктивно.

Україна в даному випадку навіть не вчиться на власному досвіді, вже не
кажучи про досвід інших країн. Українське загальне законодавство
визначає, що обіг фінансового інструменту – грошей регулюється
спеціальним законодавством і документами Національного банку України.
Невже у відношенні ще більш специфічного фінансового інструменту –цінних
паперів важко застосувати ту ж саму норму. Тим більше таке спеціальне
законодавство існує а стандарти, встановлені Національним депозитарієм
України підлягають обов’язковому виконанню всіма учасниками Національної
депозитарної системи(Указ Президента України від 22 червня 1999 року N
703/99). Цілком зрозуміло, що для впровадження цієї ідеї необхідно
ревізувати нормативну базу щодо ринку цінних паперів. Однак, досвід
інших країн і стан справ в Україні наполегливо підштовхує до вирішення
цієї проблеми.

Створення чітко зрозумілої і прозорої системи законодавчого регулювання
надасть інвестору впевненість, що в Україні його права власності
захищені. У випадку обрання цього шляху вирішення проблем обліку прав,
закріплених цінними паперами можливо регулювати спеціальним (чітко
визначеним) законодавством.

Відсутність в Україні практики формування депозитарного обліку обумовлює
необхідність концентрації інтелектуальних і фінансових зусиль навколо
Національного депозитарію, до компетенції якого відноситься
стандартизація депозитарного обліку і стандартизація документообігу.
Допомогу у створенні депозитарного обліку в Україні можуть зробити
практичні розробки в цьому напрямку інших країнах. Найбільшою проблемою
цього напрямку є обмежений доступ українських фахівців до найкращого
практичного досвіду іноземних депозитарних систем, який є “ноу-хау” і не
підлягає поширенню. Практичне вивчення роботи конкретних депозитарних
систем може стати за порукою не допущення помилок та підгрунтям для
адаптації та інтеграції українського ринку цінних паперів у міжнародні
ринки. При вирішення цієї задачі застосування “під копірку” таких
“готових рецептів” країн із розвинутими ринками цінних паперів повинно
враховувати правові норми України й особливості пост-приватизаційного
періоду. Такі практичні розробки повинні бути вивчені й адаптовані з
урахуванням усього комплексу законодавчих і нормативних актів України.
Важливу роль у справі створення депозитарного обліку в Україні може
зіграти також багатий досвід Національного банку України, накопичений
при створенні банківської системи, а також при розробці і впровадженні
передових інформаційних банківських технологій (система електронних
платежів НБУ – одна з кращих у Європі).

Президент України в Указі від 30 жовтня 1999 року № 1415/99 “Про Основні
напрями розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році” визначив, що
розбудова інфраструктури фондового ринку передбачає, зокрема,
запровадження стандартів діяльності професійних учасників фондового
ринку щодо обліку прав власності на цінні папери на основі подальшого
розвитку Національного депозитарію України і клірингового депозитарію,
запровадження сучасних фінансових та інформаційних технологій.

Стандартизація обліку прав власності на цінні папери Національним
депозитарієм України має стати практичним кроком щодо гармонізації
законодавства України з світовими і Європейськими нормами. Встановлення
відповідних стандартів депозитарного обліку буде сприяти підвищенню
прозорості фондового ринку та сприяти зростанню операцій на фондовому
ринку, що фактично веде до підвищення доходної частини бюджету України
за рахунок відповідних податків.

Стандартизація Національним депозитарієм операцій на ринку цінних
паперів дає можливість сформувати фундамент ефективного ринку цінних
паперів, забезпечити дієвий контроль з боку державних органів та створює
умови для надійного захисту прав інвесторів. З метою створення єдиної
системи депозитарного обліку Національним депозитарієм із залученням
фахівців державних органів, експертів фондового ринку і представників
міжнародних організацій розроблено та затверджено Стандарт депозитарного
обліку. В цьому стандарті вперше на теренах країн СНГ вдалося створити
основу для формування єдиної системи депозитарного обліку як для
державних так і для корпоративних цінних паперів.

Але норми законодавства і стандартизація не можуть замінити собою високі
технології та програмні продукти, що мають забезпечити функціонування
Національної депозитарної системи. Розбудова Національної депозитарної
системи передбачає впровадження сучасних принципів і технологій, які
відповідають тенденціям глобалізації ринків і в світовому масштабі.
Запровадження стандартів має супроводжуватися створенням системної
технології, що поєднує облікову і виконавчу систему інфраструктури ринку
цінних паперів. Приклад такого будівництва в Україні вже є. Це поєднання
методологічної роботи Національного банку зі створенням системи
електронних платежів. Вирішення цієї проблеми забезпечить рух інвестицій
в Україну, вихід цінних паперів українських емітентів на іноземні
фондові ринки, буде сприяти прозорості і надійності фондового ринку
України.

Постійна увага Президента України і Уряду до формування фондового ринку
в Україні, на мій погляд, мають забезпечити консолідацію усіх здорових
сил для якнайскорішого подолання проблем на ринку цінних паперів в
Україні.

Від цього виграють всі. Тим більше, що частіше топтатися на проблемах а
не вирішувати їх – простіше. А інколи проблеми вигадані.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020