Шпаргалки

Шпаргалки

№ __1_ Бухгалтерський облік: поняття, завдання, види та особливості.

Бухгалтерський облік – це взаємообумовлене, чітко документоване
кількісне відображення господарської діяльності підприємства у тісному
зв’язку з її якісною стороною. Він здійснюється в узагальнюючому
грошовому вимірнику з використанням інших вимірників (натуральних,
умовно-натуральних, трудових та ін.).

Завдання бухгалтерського обліку зумовлені вимогами управління
господарством, функціонуванням господарського механізму.

Основними завданнями бухгалтерського обліку визнані:

формування повної і достовірної інформації про діяльність організації та
її майновий стан, необхідної внутрішнім користувачам бухгалтерської
звітності (керівникам, засновникам, учасникам і власникам майна
підприємства), а також зовнішнім (інвесторам, кредиторам) та іншим
користувачам бухгалтерської звітності;

попередження негативних результатів в господарській діяльності
організації і виявлення внутрішньогосподарських резервів забезпечення її
фінансової стійкості;

контроль за наявністю і рухом майна, за раціональним і цільовим
використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

формування науково-обґрунтованої системи показників, що характеризують
результати діяльності підприємства, його окремих підрозділів і служб;

дотримання державної дисципліни і законності при вирішенні господарських
питань.

Однак головним завдання бухгалтерського обліку залишається формування
якісної, повної, достовірної і своєчасної інформації про фінансову і
господарську діяльність підприємства, необхідної для управління і
становлення ринкової економіки, для підготовки, обґрунтування і
прийняття управлінських рішень на різних рівнях, для визначення
поведінки підприємства на ринку тощо.

В інформаційній системі підприємства домінуючу роль відіграє саме
бухгалтерський облік. Ця роль випливає з таких його особливостей:

перша, — в бухгалтерському обліку бізнес відображається як система
різнорідних, але взаємообумовлених об’єктів – майна (активів), джерел їх
утворення (пасивів) та змін внаслідок господарювання. Узагальнення
здійснюється в єдиному вимірнику шляхом безперервного спостереження та
вимірювання об’єктів.

друга, — бухгалтерський облік чітко документований, тобто кожний запис
здійснюється тільки на підставі правильно складених та оформлених
документів. Це забезпечує юридичну повноцінність та достовірність
інформації бухгалтерського обліку та її суспільне визнання.

третя, — бухгалтерська інформація дає суцільну, без будь-яких пропусків,
картину бізнесу і, відповідно, володіє найбільшою повнотою в порівнянні
з дискретними (перервними) оперативними і статистичними даними. Така
повнота інформації забезпечує підприємству свободу у прийнятті
управлінських рішень

В залежності від користувачів бухгалтерської інформації розрізняють
наступні підсистеми (види) бухгалтерського обліку: управлінський облік
та фінансовий облік.

Порядок ведення фінансового бухгалтерського обліку суворо
регламентується спеціальними загальноприйнятими принципами, положеннями,
правилами і стандартами. Дотримання цих нормативних вказівок є
обов’язковою вимогою при формуванні облікової інформації. На відміну від
фінансового управлінський облік не регламентується будь-якими
законодавчими або нормативними документами, тобто не регулюється
загальноприйнятими принципами та організується підприємством самостійно
і є його комерційною таємницею.

Управлінський облік забезпечує підготовку і аналіз бухгалтерської
інформації, щоб допомогти керівництву в управлінні, плануванні і
контролі діяльності підприємства, оскільки надає інформацію про
формування собівартості, забезпечує даними про відхилення фактичних
показників від прогнозних значень в оперативному порядку і спрямований
на формування інформації для прийняття управлінських рішень внутрішнім
користувачам.

Фінансовий бухгалтерський облік забезпечує бухгалтерське
оформлення і реєстрацію господарських операцій, узагальнення інформації
на рахунках і регістрах обліку, ведення зведеного обліку і складання
фінансової звітності, забезпечує контроль за використанням ресурсів у
процесі господарської діяльності, а також забезпечує інформацією
зовнішніх і внутрішніх користувачів.

№ __53_ Облік розрахунків за податками і платежами.

Податки — це обов’язкові платежі фізичних і юридичних осіб до
центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що
визначаються законодавчими актами держави.

Визначальним при організації бухгалтерського обліку податків і зборів
(обов’язкових платежів) є податкове законодавство.

Для постановки на облік платники податків — юридичні особи подають до
органів державної податкової служби за своїм місцезнаходженням такі
документи:

заяву за встановленою формою ;

завірені у нотаріальному порядку копії статуту;

копію свідоцтва про державну реєстрацію;

копію довідки з присвоєним ідентифікаційним кодом.

Постановка на облік платника податків — юридичної особи (філії)
здійснюється органом державної податкової служби протягом двох робочих
днів після надходження заяви за наявності всіх поданих документів.

Після постановки платника податків на облік (перереєстрації) орган
державної податкової служби ставить на примірнику статуту платника
податків відмітку (штамп) про постановку його на податковий облік за
підписом відповідальної особи і видає йому довідку про взяття на облік
платника податків за ф. № 4-ОПП. Для пред’явлення до установ банків, де
він вирішив відкрити поточні рахунки, та інших органів державної влади
видаються копії довідки.

Основними завданнями організації обліку розрахунків за податками,
платежами є:

забезпечення правильного та своєчасного нарахування податків;

правильне використання синтетичних рахунків, субрахунків та аналітичних
рахунків;

вибір облікових регістрів та правильне відображення їх даних в
звітності.

У бухгалтерському обліку для розрахунків за податками і платежами з
бюджетом застосовують рахунок 64 «Розрахунки за податками і платежами».
По кредиту цього рахунка відображають нараховані суми податків та
платежів до бюджету, а по дебету — їх фактичне перерахування.

Рахунок 64 „Розрахунки за податками і платежами” має такі субрахунки:

641 „Розрахунки за податками”

642 „Розрахунки за обов’язковими платежами”

643 „Податкові зобов’язання”

644 „Податковий кредит”

На субрахунку 641 «Розрахунки за податками» здійснюється облік податків
на додану вартість, податку на прибуток, прибуткового податку, акцизного
збору, податку з власників транспортних засобів, комунального податку,
податку з реклами, єдиного податку), які нараховуються та сплачуються
відповідно до чинного податкового законодавства.

Аналітичний облік розрахунків за податками ведеться за їх видами, тобто
на кожен вид податків відкривається аналітичний рахунок, що дає змогу
стежити за правильністю та своєчасністю розрахунків з бюджетом.

На субрахунку 642 «Розрахунки за обов’язковими платежами» ведеться облік
розрахунків за обов’язковими платежами (зборами), які нараховуються та
сплачуються відповідно до чинного податкового законодавства , а саме
митний збір, податок на землю, збір на розвиток виноградарства,
садівництва та хмелярства, збір за спеціальне використання водних
ресурсів та місцеві збори (обов’язкові платежі).

Субрахунки 643 та 644 призначені для обліку податкового зобов’язання та
податкового кредиту відповідно.

Податкове зобов’язання — це загальна сума отримана (нарахована)
платником податків у звітному (податковому) періоді.

Податковий кредит — сума, на яку платник податку має право зменшити
податкове зобов’язання звітного періоду.

Облік розрахунків за податками і платежами треба організувати таким
чином, щоб за кожним із них окремо можна було мати дані про нараховані і
сплачені суми, заборгованість на кінець місяця.

№ _3__ Функції бухгалтерського обліку та користувачі облікової
інформації

Відіграючи важливу роль в системі управління господарською діяльністю
підприємства, бухгалтерський облік виконує ряд функцій

Функції бухгалтерського обліку:

Контрольна функція полягає в простеженні фактичного виконання планів,
тобто визначення того, наскільки дія відповідає плану.

Працівники бухгалтерії, аудиторських фірм, податкових служб здійснюють
контроль за збереженням, наявністю та рухом майна підприємств та
організацій, правильністю та своєчасністю розрахунків з державною та
іншими суб’єктами господарських відносин.

Особливо важливим є те, що бухгалтерський облік представляє собою
частину загальної інформаційної системи, яка перетворює первинні дані,
зафіксовані в документах, на продукт для управління.

Інформаційна функція – одна з головних функцій бухгалтерського обліку.
Бухгалтерський облік є основним джерелом інформації, яка надходить
різним рівням управління. На її підставі приймаються відповідні рішення.
Інформація, яка одержується в системі бухгалтерського обліку, широко
використовується всіма видами господарського обліку. Інформація повинна
бути правдивою, об’єктивною, своєчасною та оперативною, а також містити
лише необхідні дані, що дозволяє їх швидше вивчати, приймати оптимальні
управлінські рішення.

Інформація повинна бути надана згідно із чинним законодавством. За це
несуть відповідальність керівник підприємства, бухгалтер та особи, які є
відповідальними за збереження матеріальних цінностей та грошових коштів.

Забезпечення збереження майна – функція, яка має велике значення в
умовах ринкових відносин та наявності різних форм власності.

Функція зворотного зв’язку означає, що бухгалтерський облік формує та
передає інформацію зворотного зв’язку, тобто інформацію про фактичні
параметри розвитку об’єкту управління.

Аналітична функція полягає в процесі вивчення всієї системи прийняття
рішень з метою її удосконалення.

Аналітична функція в умовах розвитку ринкових відносин дозволяє:
вивчити перспективи розвитку даного господарюючого суб’єкта, виявити
недоліки, знайти шляхи удосконалення всіх напрямків господарської
діяльності.

Планова функція передбачає процес формування порядку дій, який включає
постановку цілей, пошук шляхів їх досягнення і вибір найкращої
альтернативи. Для перспективного планування важлива інформація про
майбутній прибуток і потреби в грошових коштах.

Бухгалтерський облік потрібно розглядати і з точки зору бухгалтера , і
з точки зору користувача облікової інформації .

Основним завданням бухгалтера є складання бухгалтерських звітів для
користувачів інформації про діяльність підприємства .

По відношенню до підприємства всіх користувачів облікової інформації
можна умовно поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні.

Основним внутрішнім користувачем бухгалтерської інформації є
управлінська служба підприємства , головними умовами ефективності
діяльності якої є наявність інформації та вміння її аналізувати .Щоб
робити відповідні висновки та здійснювати аналіз , необхідно оперувати
необхідними даними , вивчати та аналізувати сукупність інформацій.

До складу зовнішніх користувачів бухгалтерської інформації належать :

—комерційні партнери , включаючи постачальників товарів в кредит і
клєнтів , які купують товари або послуги ;

—інвестори і кредитори підприємства . До них відносяться банки , які
надають підприємству кредит або здійснюють довгострокове фінансування
, надаючи позику;

—податкові служби ;

—працівники , які здійснюють роботу за наймом;

—фінансові аналітики і радники потребують іформацію для своїх
клієнтів або громадськості .

Податкові органи зацікавлені в тому, щоб кожне підприємство було
якомога більше прибутковим , так як в цьому випадку збільшуються
надходження до бюджету .

Для того ,щоб інформація була корисною та надійною , вона повинна мати
такі якісні характеристики:—зрозумілість ;—суттєвість
;—достовірність ;—об”єктивність ;—своєчасність.

№ _4__ Система нормативного регулювання бухгалтерського обліку в
Україні

Домінуючу роль в інформаційній системі підприємства відіграє саме
бухгалтерський облік. Бухгалтерський облік – це взаємообумовлене, чітко
документоване кількісне відображення господарської діяльності
підприємства у тісному зв’язку з її якісною стороною. Він здійснюється в
узагальнюючому грошовому вимірнику з використанням інших вимірників
(натуральних, умовно-натуральних, трудових та ін.).

Регулювання обліку в Україні здійснюється за допомогою нормативних
документів КМУ, міністерства фінансів, Держкомстатистики, головної
державної податкової служби, Національного банку та інших державних
органів. Нормативні органи регламентують як об’єкти обліку, так і схему
кореспонденції рахунків.

Система нормативного регулювання бухгалтерського обліку в Україні
представлена чотирма рівнями, кожен з яких охоплює наступні документи

Перший рівень- Документи, що регулюють порядок ведення бухгалтерського
обліку, складання і подання бухгалтерської звітності юридичними особами$

Другий рівень-Плани рахунків бухгалтерського обліку і положення
(стандарти) бухгалтерського обліку, що встановлюють правила і способи
ведення обліку господарських операцій, складання та подання
бухгалтерської звітності$

Третій рівень- Нормативні акти і методичні вказівки (інструкції, листи,
рекомендації) з питань бухгалтерського обліку, що розробляються
Міністерством фінансів України та іншими органами.

Четвертий рівень- Робочі документи, що формулюють облікову політику
підприємства (робочий план рахунків бухгалтерського обліку, графік
документообороту тощо).

З 01.01.2000 р. основними документами, які регламентують систему
бухгалтерського обліку в Україні, є:

Закону України від 16.07.99 р. №996-ХІV “Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність в Україні”;

Національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (далі –
П(С)БО).

Порядок подання фінансової звітності, затверджений постановою кабінету
Міністрів України від 28.02.2000 р. №419.

План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань та
господарських операцій підприємств і організацій та розроблена до нього
Інструкція із застосування, затверджені наказом Міністерства фінансів
України від 30.11.99 р. №291.

Безпосереднє регулювання обліку на Україні може мати методологічні і
правові аспекти.

Методологічне регулювання здійснює, як правило, Міністерство фінансів,
яке розробляє:

план рахунків бухгалтерського обліку;

положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському
обліку;

обсяг, форми і порядок складання річної (квартальної) бухгалтерської
звітності;

порядок ведення облікових регістрів різними підприємствами;

інші нормативні документи, що регулюють облік в цілому та окремі його
ділянки (операції в іноземній валюті, товарні операції, грошові кошти,
розрахунки, працю та її оплату, основні засоби, доходи і витрати тощо).

Накази та листи Міністерства фінансів є обов’язковими для виконання
всіма підприємствами (крім банків).

Основними завданнями бухгалтерського обліку визнані:

формування повної і достовірної інформації про діяльність організації та
її майновий стан, необхідної внутрішнім користувачам бухгалтерської
звітності (керівникам, засновникам, учасникам і власникам майна
підприємства), а також зовнішнім (інвесторам, кредиторам) та іншим
користувачам бухгалтерської звітності;

попередження негативних результатів в господарській діяльності
організації і виявлення внутрішньогосподарських резервів забезпечення її
фінансової стійкості;

контроль за наявністю і рухом майна, за раціональним і цільовим
використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

формування науково обґрунтованої системи показників, що характеризують
результати діяльності підприємства, його окремих підрозділів і служб;

дотримання державної дисципліни і законності при вирішенні господарських
питань.

№ _5__ Стандарти бухгалтерського обліку, їх призначення та структура

Стандарт перекладається з англійської мови як норма, зразок. Стосовно
нормативної документації з бухгалтерського обліку стандарт означає
комплекс документально оформлених правил ведення обліку. Кожне з цих
правил визначає термінологію, методи, способи, суть обліку при
відображенні того чи іншого явища.

Стандарти обліку поділяються на два види: міжнародні та внутрішні
(національні). Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку(МСБО) –
стандарти, які розроблюються Комітетом міжнародних стандартів
бухгалтерського обліку (КМСБО) і рекомендовані до застосування.
Внутрішні (національні) стандарти – нормативи з бухгалтерського обліку,
які видаються для внутрішнього користування окремою країною.

МСБО покликані забезпечувати єдність принципів бухгалтерського обліку в
різних країнах, співставлення показників фінансових звітів, поліпшення
взаєморозуміння між користувачами фінансових звітів в усьому світі та
тими, хто їх складає, забезпечення високої якості необхідної облікової
практики за конкретних економічних обставин. Всього міжнародних
стандартів бухгалтерського обліку 33. Кожен з них розглядає певні
питання і має відповідно певну назву.

Міжнародні стандарти — це документи, що носять характер рекомендацій. Є
країни, які застосовують міжнародні стандарти як національні. В Україні,
як і в багатьох інших країнах світу, прийняті свої правила (стандарти)
обліку.

Розробка та удосконалення стандартів є важливим елементом системи обліку
та звітності в країнах з розвиненою економікою. По-перше, вони
забезпечують співставлення бухгалтерської документації, як між
будь-якими підприємствами, так і за окремі звітні періоди; а, по-друге,
стандарти є умовою доступності звітної інформації для різних її
користувачів.

Основою стандартів та головною вимогою до фінансової звітності є
правдиве відображення фінансового стану підприємства та його фінансових
результатів у реальному часі. Розробка положень (стандартів) з
бухгалтерського обліку базується на загальноприйнятих методологічних
принципах, передбачених міжнародними стандартами і особливостями
національної системи бухгалтерського обліку.

Стандарти в основному відносяться до фінансового обліку та звітності.
Порядок реєстрації та обробки інформації управлінської бухгалтерії
визначається підприємством самостійно та не регламентується інструкціями
і стандартами.

В кожній країні розробкою принципів та стандартів займаються спеціальні
організації.

В Україні розробкою принципів та стандартів займається Міністерство
фінансів. В Україні перелік норм та правил налічує 25 положень
(стандартів)

Розробка та удосконалення стандартів є важливим елементом системи
обліку та звітності в країнах з розвиненою економікою. По-перше, вони
забезпечують зіставленість бухгалтерської документації, як між
будь-якими підприємствами, так і за окремі звітні періоди; а, по-друге,
стандарти є умовою доступності звітної інформації для різних її
користувачів.

Основою стандартів та головною вимогою до фінансової звітності є
правдиве відображення фінансового стану підприємства та його фінансових
результатів у реальному часі.

Розробка положень (стандартів) з бухгалтерського обліку базується на
загальноприйнятих методологічних принципах, передбачених міжнародними
стандартами і особливостями національної системи бухгалтерського обліку.

Структура Положень (стандартів) бухгалтерського обліку в Україні має
наступний вигляд:

вступ;

опис сутності;

розкриття інформації, яка повинна обов’язково знайти відображення у
звітності та примітках до неї;

необхідні пояснення (примітки), що регулюють процедуру практичного
застосування окремих вимог;

дата набуття чинності.

Кожне Положення присвячене окремій темі бухгалтерського обліку.

Маючи таку структуру, стандарти БО дещо спрощують роботу бухгалтера, та
використання даних бухобліку.

№ __6_ Основи організації бухгалтерського обліку на підприємстві

Основи організації бухгалтерського обліку на підприємстві визначені
Законом про бухгалтерський облік.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня
реєстрації підприємства до його ліквідації.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до
компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу
(посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Вони ж несуть відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та
забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у
первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і
звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно
обирає форми його організації.

Підприємство самостійно:

— визначає облікову політику підприємства;

— обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку,
порядку і способу реєстрації та узагальнення Інформації в них з
додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням
особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

— розробляє систему І форми внутрішньогосподарського (управлінського)
обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права
працівників на підписання бухгалтерських документів;

— затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової
інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

— може виділяти на окремий баланс філії, представництва. відділення та
інші відокремлені підрозділи, які зобов’язані вести бухгалтерський
облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності
підприємства.

Керівник підприємства зобов’язаний створити необхідні умови для
правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне
виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до
бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання
порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського
обліку підприємства

— забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних
методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у
встановлені строки фінансової звітності;

— організує контроль за відображенням на рахунках бух. обліку всіх
господарських операцій;

— бере участь в оформленні матеріалів, пов’язаних з нестачею та
відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів
підприємства;

— забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях,
представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах
підприємства.

Складовою частиною організації обліку на підприємстві є перелік
документів, що використовуються для первинного відображення
господарських операцій, а також перелік облікових регістрів, необхідних
для накопичення і систематизації інформації.

Перелік документів повинен бути затверджений в наказі або розпорядженні
керівника підприємства про облікову політику і може включати:

· робочий план рахунків бухгалтерського обліку, що містить синтетичні та
аналітичні рахунки, необхідні для ведення бухгалтерського обліку у
відповідності до вимог своєчасності та повноти обліку та звітності;

· форми первинних облікових документів, що застосовуються для оформлення
фактів господарської діяльності, за якими не передбачені типові форми
первинних облікових документів, а також форми документів для внутрішньої
бухгалтерської звітності;

· порядок проведення інвентаризації активів та зобов’язань;

· методи оцінки активів та зобов’язань;

· правила документообігу і технологія обробки облікової інформації;

· порядок контролю за господарськими операціями;

· інші рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку.

№ _7__ Зміст наказу про облікову політику та характеристика його
розділів

Облікова політика підприємства висвітлюється в Наказі про облікову
політику.

Наказ про облікову політику містить перелік всіх пунктів прийнятої на
звітний рік облікової політики. Бажано за кожним пунктом в наказі
наводити його нормативне обгрунтування (зазначати, на підставі якого
нормативного документа прийняте те чи інше положення про облікову
політику).

Положення облікової політики фіксуються в наказі керівника підприємства,
що передбачає наступні розділи:

1. Методологічні принципи та порядок ведення бухгалтерського обліку.

2. Організація роботи облікового апарату.

3. Технічна організація обліку.

4. Організація бухгалтерського обліку.

В першому розділі наказу «Методологічні принципи та порядок ведення
бухгалтерського обліку» визначаються способи ведення бухгалтерського
обліку, які суттєво впливають на оцінку і прийняття рішень користувачами
бухгалтерської звітності. До них відносять:

· оцінку запасів, товарів, незавершеного виробництва і готової
продукції;

· методи амортизації основних засобів;

· методи амортизації нематеріальних активів та інших необоротних
матеріальних активів;

· інші способи, що відповідають вимогам суттєвості;

· визнання доходів та витрат від реалізації продукції, товарів, робіт і
послуг;

· варіанти ведення обліку витрат виробництва.

Облік витрат на виробництво можна здійснювати:

— за елементами витрат (витрати на оплату праці, матеріали, амортизація
тощо);

— за видами продукції (робіт, послуг);

— в розрізі виробничих або інших підрозділів;

— з використанням рахунків класу 8 чи без їх використання.

Кількість і дати проведення інвентаризацій.

Другий розділ наказу присвячується організації бухгалтерського обліку.

В ньому визначаються:

· форма організації бухгалтерського обліку;

· форма ведення бухгалтерського обліку;

· розробка системи і форм управлінського (внутрішньогосподарського)
обліку, звітності і контролю;

· затвердження правил документообігу і технології обробки облікової
інформації, додаткової системи рахунків і регістрів аналітичного обліку;

· обов’язки головного бухгалтера.

Відповідно до принципу послідовності підприємство повинно постійно (з
року в рік) застосовувати обрану облікову політику.

Дотримуватись єдиної облікової політики мають і групи об’єднаних
підприємств (після об’єднання), а також ті підприємства, які складають
консолідовану фінансову звітність.

Зміна облікової політики можлива тільки у випадках, передбачених П(С)БО
і повинна бути обґрунтована і розкрита в Примітках до фінансової
звітності.

PRIVATE

№ __8_ Метод бухгалтерського обліку та його складові

Методом бухгалтерського обліку в практичному аспекті є використання
сукупності специфічних прийомів (способів, елементів) щодо послідовності
процедур виявлення, виміру, реєстрації, нагромадження, узагальнення,
зберігання і передачі інформації про діяльність підприємства.

Метод — це спосіб, порядок, дослідження чогось у певному порядку за
певними правилами, з допомогою певних засобів.

Більшість методичних засобів бухгалтерського обліку реалізується для
здійснення фахівцями бухгалтерського обліку його контрольної функції.

Бухгалтерський облік використовує ряд специфічних, характерних тільки
для нього способів

відображення явищ і процесів, які відбуваються на підприємстві. У
сукупності вони створюють

метод бухгалтерського обліку. Цей метод включає в себе ряд елементів,
які виходять із

змісту господарського обліку. Вони можуть умовно поділятися на 4
розділи:

а) елементи, пов’язані з організацією бухгалтерського спостереження. У
бухобліку для реєстрації первинних даних використовуються документація
та інвентаризація. Документи — це початок обліку, в них безпосередньо
фіксуються всі операції, які здійснені на підприємстві. Однак дані

обліку можуть мати розбіжності з дійсним станом майнових коштів

підприємства. Для усунення цих розбіжностей проводиться інвентаризація,

тобто перепис майнових коштів. Інвентаризація використовується також

для одержання первинних даних. Систематичні інвентаризації забезпечують
реальність облікових даних;

б) елементи, пов’язані з організацією бухгалтерського вимірювання.

В первинних даних фіксуються натуральні або трудові вимірювачі. Для

забезпечення узагальненого відображення всіх суб’єктів бухгалтерського

обліку необхідно їх відобразити в грошовому вимірі. Для цього
використовуються оцінка і калькуляція. Оцінка — це спосіб грошового
вимірювання господарських коштів та їхніх джерел. В окремих
господарських процесах присутні різні види затрат. На основі їх
підсумовування, групування і спеціальних розрахунків визначаються
затрати по кожному з них. Калькуляція — це спосіб визначення в грошовій
формі собівартості одиниці окремих господарських процесів;

в) елементи, пов’язані з групуванням об’єктів бухобліку. Зафіксовані

первинні дані, відображені в грошовій оцінці, необхідно в поточному
порядку систематизувати, згрупувати за їхнім економічним змістом. У
бухобліку для цього використовуються рахунки і подвійний запис.

Рахунки бухобліку відкриваються за принципом економічної однорідності,
за ними

проходить систематизація господарських операцій.

Рахунки бухобліку — це спосіб групування та поточного відображення змін
окремих об’єктів бухобліку.

Господарська діяльність являє собою складний взаємопов’язаний процес.
Кожна господарська операція пов’язує між собою два економічних явища.
Для відображення господарських операцій на рахунках необхідно встановити
і відобразити взаємозв’язок між економічними явищами, які викликані’
цими операціями. Подвійний запис — це спосіб, який дозволяє встановити
взаємозв’язок між економічними явищами, відображеними на рахунках.
Безперервне відображення на рахунках об’єктів бухгалтерського обліку
через подвійний запис являє собою поточний бухоблік господарських
операцій;

г) елементи, пов’язані з узагальненням даних обліку. Разом з поточним
обліком виникає необхідність в одержанні кінцевих даних про всю
господарську діяльність. Для цього використовуються баланс і звітність.

Баланс — це засіб узагальненого відображення і групування господарських
коштів підприємства та його зобов’язань (джерел їх утворення) в грошовій
оцінці на певну дату. Для аналізу роботи підприємства необхідні також
дані про господарські процеси за певний період. Ці дані надаються в
звітності, яка складається на основі записів на рахунках після
додаткової обробки. Звітність — це засіб одержання кінцевих даних про
господарську діяльність підприємства за певний період.

№ __9_ Групування господарської діяльності для відображення в
бухгалтерському обліку доходів і витрат

Як відомо, у широкому сенсі поняття „облік” означає спостереження,
вимірювання та реєстрацію певних природних або суспільних явищ. Для
людства важливим є облік усіх явищ, що впливають на членів суспільства,
але об’єктом особливої уваги є господарська діяльність, основу якої
становить виробництво матеріальних благ.

Господарська діяльність — це будь-яка діяльність, що пов’язана з
виробництвом, обміном і споживанням матеріальних та нематеріальних благ.

Інформація про господарську діяльність підприємства цікавить не лише
його власників і керівників, а й широке коло інших користувачів, які
приймають рішення щодо стосунків із цим підприємством, дотримання ним
укладених угод, установлених норм і правил. До таких користувачів
належать потенційні інвестори, працівники, кредитори, покупці, податкові
органи тощо.

Об’єктами бухгалтерського обліку щодо діяльності підприємства є доходи й
витрати, що можуть бути доповнені об’єктом, який похідний від двох
попередніх тобто фінансовий результат (прибуток чи збиток).

Доходами є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів
або зменшення зобов’язань, що приводить до зростання власного капіталу
(за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Витрати визначаються як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття
активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного
капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або
розподілену між власниками).

В основі відображення доходів і витрат як об’єктів бухгалтерського
обліку щодо діяльності підприємств лежить групування діяльності за
видами.

Діяльність підприємств поділяється на звичайну і надзвичайну. У процесі
звичайної діяльності підприємство може здійснювати операційну діяльність
та іншу, тобто, неопераційну, діяльність.

Операційна діяльність підприємства включає основну та іншу операційну
діяльність.

Що стосується доходів та витрат основної операційної діяльності, то вони
виникають за функціями цієї діяльності – виробничою, управлінською та
збутовою. Точніше, за усіма згаданими функціями основної діяльності
мають місце витрати, в той час, як доходи є наслідком виконання
виробничої функції.

Інша операційна діяльність – це діяльність, що не належить до основної,
інвестиційної чи фінансової і пов’язана , як правило, з реалізацією
інших оборотних активів, іноземної валюти, з операційною орендою активів
тощо.

Інша (неопераційна) діяльність, поділяється у свою чергу на інвестиційну
та фінансову.

Надзвичайна діяльність включає події або операції, які відрізняються від
звичайної діяльності підприємства, і не очікується, що вони будуть
повторюватися періодично або в кожному подальшому звітному періоді.

Бухгалтерський облік охоплює всі сторони діяльності підприємства,
об,єктами бухгалтерського обліку , господарські операції. Діяльність
підприємства пов(язана з постійним кругообігом капіталу. Фінансові
результати цієї діяльності значною мірою визначаються тим, наскільки
точно обчислені, зареєстровані і виміряні всі виробничі ресурси, всі
операції, всі елементи виробничого циклу, всі стадії кругообігу
капіталу. Це найважливіше завдання і виконує бухгалтерський облік. В
залежності від користувачів

№ __11_ Зміни в балансі, обумовлені господарськими операціями

Бухгалтерський баланс є не тільки однією зі складових методу
бухгалтерського обліку, а й одним із найважливіших джерел інформації для
управління.

Величезне значення бухгалтерського балансу не зменшилося протягом усієї
історії його існування. Той факт, що кожна господарська операція
відображається двічі, автоматично збільшує пізнавальне та контрольне
значення обліку.

Поділ господарських операцій на типи має теоретичне і практичне
значення, яке треба враховувати в процесі затвердження форми балансу,
визначення його будови та змісту, використання для оцінки фінансового
стану й платоспроможності підприємства.

Перший тип господарських операцій стосується тільки активу балансу.
Операції цього типу вносять зміни у склад та розміщення необоротних і
оборотних активів, витрати майбутніх періодів. При цьому валюта балансу
не змінюється. У названих господарських операціях завжди певні статті
балансу збільшуються, а інші, пов’язані з ними, — зменшуються.
Наприклад, процес випуску готової продукції і передача її на склад
спричиняє збільшення суми за статтею „Готова продукція” і зменшення її
за статтею „Незавершене виробництво” і т. д.

Другий тип господарських операцій стосується тільки пасиву балансу,
вносячи зміни в склад та розміщення власного капіталу й зобов’язань. При
цьому валюта балансу не змінюється.

До таких операцій належать: відображення суми ПДВ у рахунках підрядчиків
і проектних організацій; відображення депонованої заробітної плати (у
поточному бухгалтерському обліку зменшується заборгованість із
заробітної плати і збільшується сума розрахунків із депонентами — у
балансі це відбувається в межах однієї статті „Поточні зобов’язання за
розрахунками з оплати праці”); збільшення статутного капіталу за рахунок
збільшення номінальної вартості акцій; зменшення статутного капіталу
зменшенням номінальної вартості акцій; відрахування до резервного
капіталу (сума статті балансу „Резервний капітал” збільшується, а сума
нерозподіленого прибутку зменшується за рахунок збільшення суми
використаного у звітному періоді прибутку); нарахування сум, пов’язаних
з оплатою відпусток (зменшується сума статті балансу ”Забезпечення
виплат персоналу” і збільшується сума статей „Поточні зобов’язання за
розрахунками з оплати праці” .

Третій тип господарських операцій впливає на актив і пасив балансу в
сторону збільшення, тобто валюта балансу за активом і пасивом
збільшується на рівновеликі суми.

Операції третього типу охоплюють різноманітні ситуації і процеси
виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства і завжди
перебувають у динаміці. Найбільш характерними операціями цього типу є:
відображення фактичних витрат на спорудження й виготовлення основних
засобів (збільшення сум за статтею „Незавершене будівництво” і за
статтями поточних зобов’язань за розрахунками з оплати праці та зі
страхування); придбання за плату виробничих запасів, малоцінних та
швидкозношуваних предметів (збільшення суми за статтею „Запаси” і суми
заборгованості постачальникам та підрядчикам); зарахування на поточний
рахунок короткострокових позик банку (збільшення суми за статтею
„Грошові кошти та їх еквіваленти” і за статтею „Короткострокові кредити
банківтощо.

Четвертий тип господарських операцій впливає на актив і пасив балансу в
бік зменшення, тобто валюта балансу одночасно зменшується на рівновеликі
суми і за активом, і за пасивом. Найхарактернішими з них є: видача з
каси заробітної плати працівникам (зменшується сума за статтею „Поточні
зобов’язання за розрахунками з оплати праці” пасиву балансу і сума за
статтею „Грошові кошти та їх еквіваленти в національній валюті” актив
балансу), перерахування з розрахункового рахунка постачальникам на
погашення заборгованості (зменшується сума за статтею „Грошові кошти та
їх еквіваленти в національній валюті” і сума за статтею „Кредиторська
заборгованість за товари, роботи, послуги”); перерахування з
розрахункового рахунка податку на прибуток (зменшується сума за статтею
„Грошові кошти та їх еквіваленти в національній валюті” і сума за
статтями „Поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом ”).

Якщо розглядати господарські операції в цілому по підприємству, то
операцій першого і третього типу відбувається близько 70%, причому
кількість операцій обох цих типів є майже однаковою. Кількість операцій
другого і четвертого типу теж майже однакова і в цілому на них припадає
близько 30% усіх операцій.

№ _12__ Бухгалтерські рахунки, їх будова, види і призначення.

Рахунок — це спосіб групування, поточного обліку і контролю за наявністю
і рухом майна підприємства, джерел його утворення, господарських
процесів та їх результатів.

Бухгалтерський рахунок має вигляд двосторонньої таблиці: на кожній з
двох сторін якої відображаються господарські операції одного й того ж
типу (на одній стороні плюс — збільшення, надходження; на другій стороні
мінус — зменшення, витрачення).

Ліва сторона бухгалтерських рахунків називається дебет, а права сторона
— кредит.

Кожен бухгалтерський рахунок має свій номер (код) та назву, передбачені
Планом рахунків.

На рахунку може бути на початок періоду залишок (наявність)
господарських засобів чи їх джерел. Цей залишок називають початковим
сальдо.

Рахунки бухгалтерського обліку призначені для групування і поточного
обліку однорідних бухгалтерських операцій. Вони відкриваються як для
активних, так і для пасивних статей балансу. Внаслідок цього розрізняють
три види рахунків: активні, пасивні та активно-пасивні (в залежності від
того, в якій частині балансу відображається сальдо рахунку). Активні
рахунки призначені для обліку наявності та руху майна підприємства;
пасивні — для обліку наявності та руху джерел утворення майна,
активно-пасивні — для обліку розрахунків.

Активні рахунки відображають майно підприємства за його складом і
розміщенням. Їх сальдо записують в активі бухгалтерського балансу.
Початкове і кінцеве сальдо на активних рахунках записують у дебеті.

Пасивні рахунки відображають джерела утворення майна підприємства . Їх
сальдо записують в пасиві бухгалтерського балансу. Початкове і кінцеве
сальдо на пасивних рахунках записують у кредиті.

За своєю формою активні рахунки нічим не відрізняються від пасивних- і
ті, і інші мають дебетову і кредитову сторони, використовуються
для відокремленого обліку руху об(єктів, що обліковуються на цих
рахунках, мають однакові показники.

Розрізняються активні рахунки від пасивних не зовнішньою формою, а своїм
економічним змістом та будовою. Економічний зміст визначає що
обліковується на рахунку: якщо на рахунку обліковується майно, то
рахунок активний, якщо джерела майна — то рахунок пасивний.

В активних та пасивних рахунках різне призначення лівої та правої частин
(дебету та кредиту).

В активних рахунках значення Дт означає збільшення, Кт – зменшення .
Залишок на активному рахунку може бути тільки дебетовим.

В пасивних рахунках значення Дт означає зменшення, Кт – збільшення.
Залишок на пасивному рахунку може бути тільки кредитовим.

Активно- пасивні рахунки — це рахунки, на яких сальдо може бути і в
дебеті, і в кредиті. Якщо на активо-пасивному рахунку сальдо в дебеті,
то його слід розмістити в активі балансу, а якщо в кредиті — то
відповідно він повинен бути розміщений у пасиві балансу. Здебільшого
активно-пасивними є рахунки розрахунків.

Сума (разом) записів господарських операцій по дебету або кредиту
рахунку на певний період без початкового сальдо називається оборотом.

Для визначення сальдо на кінець по активному рахунку треба:сальдо на
початок (по Дт) + оборот (по Дт) – оборот (по Кт)

№ __13_ Подвійне відображення операцій на рахунках, його сутність і
контрольне значення

Спосіб відображення господарських операцій на рахунках, при якому
дебетується один рахунок і кредитується інший на одну і ту ж суму
наивається подвійним записом.

Механізм дії подвійного запису полягає в одночасному і взаємопов’язаному
відображенні кожної господарської операції в дебеті одного рахунку і в
кредиті іншого в однакових сумах.

Запис одної суми на двох рахунках — на одному по дебету, а іншому по
кредиту, називається кореспонденцією рахунків або бухгалтерським
проведенням.

Тобто, під кореспонденцією рахунків розуміють форму вираження
взаємозв’язку між двома і більше рахунками, що виникають при
відображенні на них господарських операцій методом подвійного запису.
Взаємозв’язані рахунки в цьому випадку є кореспондуючими.

За кількістю кореспондуючих рахунків бухгалтерські проведення
(проводки) поділяються на прості і складні.

Просте проведення — це проведення, в якому сума господарської операції
записується в дебет одного і кредит одного рахунку, тобто один рахунок
дебетується і один кредитується.Наприклад : Передано з виробництва на
склад готову продукцію на суму 5 000 грн. Дебет рахунку 26- Кредит
рахунку 23.

Складне проведення — це проведення, в яких декілька рахунків
дебетуються, один — кредитується або навпаки, один рахунок дебетується,
а декілька — кредитуються. При цьому загальна сума по дебету і кредиту
повинна збігатися. Наприклад. Придбані у постачальників: сировина і
матеріали — 32000 грн

запасні частини — 50000 грн

паливо — 15000 грн

Разом 97000 грн

Дебет рахунку 201 32000

Дебет рахунку 207 50000

Дебет рахунку 203 15000

Кредит рахунку 631 97000

Як видно із зроблених записів, дане бухгалтерське проведення стосується
4-х рахунків: одного рахунку по кредиту і 3-х по дебету. Складні
проведення не порушують правила подвійного запису, оскільки в них також
зберігається взаємозв’язок відбиття господарських операцій по дебету і
кредиту рахунків.

Подвійний запис операції на рахунках є важливим елементом методу б/о і
має велике контрольне значення,так як забезпечує можливість виявлення
помилок в облікових записах. Оскільки суму кожної господарської
операції записують по Дт одного і Кт іншого рахунку, підсумки оборотів
по Дт і Кт кореспондуючих рахунків повинні бути рівні між собою і
дорівнювати підсумку журналу реєстрації господарських операцій.
Відсутність такої рівності свідчить про наявність помилкок, які повинні
бути виявлені та виправлені.. Подвійний запис має також економічне
значення, оскільки допомагає з’ясувати, внаслідок яких операцій
відбулися зміни в складі засобів і джерел їх утворення, звідки засоби
надійшли або куди вибули. Для цього служить кореспонденція рахунків.

№ _14__ Первинне спостереження і його документальне відображення.

Відображення в бухгалтерському обліку його об’єктів (активів,
зобов’язань, власного капіталу, доходів, витрат) потребує виявлення,
вимірювання, реєстрації інформації про них, тобто первинного
спостереження.

Спостереження, як один із способів пізнання об’єктивної дійсності,
базується на безпосередньому, або за допомогою пристроїв, вимірюванні
речей та явиш. Його основна мета — переконатися в тому, що зміни в
складі, обсязі, якості об’єкта обліку дійсно мали місце.

Процес спостереження включає:

1) виявлення об’єкту спостереження;

2) встановлення облікових вимірників, що відповідають об’єкту
спостереження;

3) опис господарських операцій – дій або подій, які викликають зміни в
об’єкті спостереження (структурі активів або зобов’язань, власному
капіталі підприємства тощо);

4) фіксація даних про них на матеріальних носіях;

5) зберігання та передача даних для подальшої обробки в системі обліку.

Тому первинною одиницею бухгалтерського спостереження є факт
господарської діяльності, який призводить до зміни характеристики
об’єктів обліку, зміни або припинення господарсько-правових відносин.

Спостереження класифікуються:

— за обсягом охоплення: суцільне або вибіркове;

— за способом здійснення: автоматизовано чи вручну;

— за видами вимірників тощо.

Результати спостереження оформлюють за допомогою первинних документів.

Первинні документи та їх реквізити

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні
документи, які фіксують факти їх здійснення.

Первинний документ — документ, який містить відомості про господарську
операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення
господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її
закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі
первинних документів можуть складатися зведені облікові документи

Документація як елемент методу бухгалтерського обліку — це спосіб
суцільного та безперервного відображення господарських операцій за
допомогою бухгалтерських документів.

Показники документа, що характеризують ту чи іншу сторону господарської
операції, носять назву реквізитів.

Первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов’язкові
реквізити (ЗУ про БО)

· назву документа (форми);

· дату і місце складання;

· назву підприємства, від імені якого складено документ;

· зміст та обсяг господарської операції,

· одиницю виміру господарської операції;

· посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і
правильність її оформлення;

· особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу,
яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім загальних обов’язкових реквізитів по відображенню окремих
господарських операцій, у відповідних документах передбачаються
спеціальні реквізити, що також є обов’язковими. Наприклад, у чеку на
отримання готівки обов’язковими є підписи директора, головного
бухгалтера, цей документ оформляється на особливому папері, має
стандартні розміри тощо.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання
несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних
документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне
зберігання протягом встановленого строку.Відповідальність за несвоєчасне
складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та
недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та
підписали ці документи.

Дані бухгалтерських документів опрацьовуються, узагальнюються і за ними
складаються бухгалтерські проводки. На основі вже опрацьованих даних (у
поточному обліку) складається бухгалтерський баланс, звітність.

№ _15__ Організація документообігу та коротка характеристика його
етапів

Процес від складання документа до його здачі до архіву називається
документообігом або документопотоком.

Головний принцип ефективності документообігу: забезпечення проходження
документів по найкоротшому шляху та з мінімальними витратами праці на їх
обробку та пошук.

Чинниками, що визначають документообіг на підприємстві, є:

· особливості структури підприємства;

· обсяг здійснюваних господарських операцій;

· використання засобів електронно-обчислювальної техніки;

· спосіб передачі даних;

· вимоги до заповнення та зберігання окремих документів.

Інформація про документообіг, а саме про припустимий максимальний і
мінімальний документообіг конкретного відділу та середній документообіг
на одного бухгалтера є підставою для визначення чисельності бухгалтерів.

Основними етапами документообігу є:

1. Складання документів. Документи, як правило, складаються оперативними
працівниками підприємства (комірники, рахівники цеху, майстри тощо).

2. Передача документів з місця складання та прийом бухгалтерією із їх
перевіркою:

— за формою (заповнення певних реквізитів);

— за суттю (правильність відображення господарської операції та
відповідність даному документу);

— законності (законність господарської операції);

— арифметичною (правильність підрахунків).

Таким чином, при прийманні документів здійснюється документальний
бухгалтерський контроль за господарськими операціями.

3. Облікова реєстрація даних документів, у процесі якої проводиться:

· Групування (сортування) документів за визначеними ознаками. Так,
документи про видачу матеріалів (вимоги, лімітні карти тощо) групуються
за складами, цехами, замовленнями тощо.

· Таксировка документів, яка являє собою математичні дії— множення ціни
на кількість, тобто отримання суми або оцінка господарської операції у
грошовому вимірнику;

· Складання зведених документів – накопичувальних (за певний період, як
відомість надходжень грошових коштів на розрахунковий рахунок
підприємства) та групувальних (за ознаками та місцями здійснення
операцій, як відомість руху виробничих запасів на складі) відомостей.

· Складання бухгалтерських проводок на основі бухгалтерських документів
безпосередньо або за згрупованими їх даними у зведених документах.

· Систематизація відпрацьованих документів працівниками бухгалтерії у
хронологічному порядку.

4. Передача документів до архіву — спочатку до поточного архіву
бухгалтерії, де вони зберігаються протягом року, а потім до архіву
підприємства відповідно до положення про порядок передачі та зберігання
документів в архівах.

В цілому процес документообігу за етапами проходження однаковий за
різних умов опрацювання облікової інформації — вручну або ж
автоматизованої. Разом з тим автоматизація обліку має свою специфіку
щодо реалізації зазначеного процесу (складаються машинозчитувані
бухгалтерські документи або зафіксовані інформаційні об’єкти, які можуть
сприйматись за допомогою технічних засобів опрацювання облікових даних.

Рух документів (документообіг) найчастіше організовується за допомогою:

· схеми (графіку) документообігу;

· складання оперограми документа

· переліку робіт по створенню, обробці і перевірці документа тощо.

№ _16__ Інвентаризація як складова частина облікової політики
підприємства, її мета , завдання та види.

Одним із основних методів бухгалтерського обліку є інвентаризація. Вона
проводиться з метою забезпечення достовірності бухгалтерського обліку та
звітності на підприємствах.

Інвентаризація — це спосіб виявлення фактичної наявності та стану
цінностей на певну дату шляхом реєстрації, вимірювання, зважування і
т.д. з подальшим порівнянням отриманих даних із даними бухгалтерських
записів.

Основними цілями інвентаризації є: виявлення фактичної наявності майна,
перевірка повноти відображення в обліку зобов’язань, зіставлення
фактичної наявності майна із даними бухгалтерського обліку.

За часом проведення інвентаризації поділяють на періодичні та разові
(річні).

Періодичні проводяться, як правило, з ініціативи власника, керівника
постійнодіючого інвентаризаційною комісією.

Разові інвентаризації, як правило, є річними і проводяться перед
складанням річної звітності в листопаді — грудні поточного року.

За обсягом охоплення інвентаризації поділяють на повні і часткові.

Повні інвентаризації охоплюють все майно підприємства та стан
зобов’язань.

Часткові інвентаризації охоплюють окремі види майна або зобов’язань.

Для проведення інвентаризації керівник підприємства наказом призначає
інвентаризаційну комісію. В наказі зазначають терміни проведення
інвентаризації. Керівництво комісією здійснює сам керівник, або його
заступник. До складу інвентаризаційної комісії обов’язково має входити
головний бухгалтер або представник бухгалтерії. Проведення
інвентаризації є обов’язковим при переданні майна державного
підприємства в оренду, при зміні матеріально відповідальних осіб, при
встановленні фактів зловживань, крадіжок або псування цінностей, за
приписом судово-слідчих органів, у випадках техногенних аварій, пожежі,
стихійного лиха, при переданні підприємства та їх структурних
підрозділів, у разі ліквідації підприємства.

До початку інвентаризації комісія повинна отримати від
матеріально-відповідальної особи розписку про те, що в бухгалтерію
передані усі прибуткові та видаткові документи і що немає жодних
неоприбуткованих або не виданих матеріальних цінностей. На момент
інвентаризації потрібно зробити усі необхідні записи по рахунках і
вивести залишки на дату її проведення. Усі операції, пов’язані з рухом
матеріальних цінностей, повинні бути припинені.

Отримані дані під час інвентаризації, вносяться в спеціальні документи —
інвентаризаційні описи, в яких зазначають найменування і кількість
цінностей. Описи складають окремо по кожній матеріально-відповідальній
особі та місцем зберігання і підписуються усіма членами комісії. Після
цього, оформлені описи здають до бухгалтерії, де результати
інвентаризації зіставляють з обліковими даними у порівняльній відомості.

Унаслідок такого зіставлення може бути виявлено: відповідність фактичних
даних і бухгалтерських записів.

Основні засоби, матеріальні цінності, цінні папери, кошти, інше майно,
що виявилися у надлишку, підлягають оприбуткуванню (узяттю на облік) та
зарахуванню відповідно на результати фінансово-господарської діяльності
або збільшення фінансування з подальшим встановленням причин виникнення
надлишку і винних у тому осіб. Нестачу цінностей у межах затверджених
норм списують за рішенням керівника підприємства на витрати
виробництва, понаднормові нестачі цінностей, а також втрати від псування
відносять на винних осіб за цінами, за якими розраховують розмір шкоди.

Матеріали інвентаризації та рішення щодо регулювання розбіжностей
оформляються протоколом та затверджуються керівником підприємства.

№ _27__ Облікове і документальне оформлення операцій

по надходженню основних засобів

Основні заоби можуть надходити на підприємство внаслідок: купівлі у
інших підприємств, внеску до статутного капіталу засновників
підприємства, обміну на інший актив, безоплатного одержання.

Надходження на підприємство основних засобів оформляється такими
первинними документами:

актом прийому-передачі внутрішнього переміщення основних засобів;форма
03-1)

Даний акт застосовується для оформлення операцій по зарахуванню об’єктів
до складу основних засобів і для обліку введення їх в експлуатацію. Його
заповнюють також у випадках передачі основних засобів іншим
підприємствам. Оформляється він в одному примірнику, підписується
керівником та головним бухгалтером і разом з технічною документацією
передається в бухгалтерію.

актом здачі вілдремонтованих, реконструйованих та модернізованих
об’єктів (форма 03-2), підписується відповідним представником відділу
чи організації, що проводила ремонт та передається в бухгалтерію.

У бухгалтерії на кожен об’єкт основних засобів відкривається “інвентарна
картка обліку основних засобів” (форма 03-6) — регістр аналітичного
обліку, яка заповнюється на пфідставі форми 03-1, технічної та іншої
документації. В інвентаризаційній картці записуються якісні і кількісні
характеристики основних засобів 9назва підприємства, місце знаходження
об’єкту основних засобів, рахунок, субрахунок, код аналітичного рахунку,
первісна вартість, норма амортизації, рік випуску, сума зносу, номер
технічного паспорту, дата виготовлення) і записи про всі зміни, що
відбулися з об’єктом основних засобів за час експлуатації.

Всі інветаризаційні картки повинні бути зареєстровані у описі
інвентаризаційних карток (форма 03-7).

Для пооб’єктного зарахування на баланс підприємства 03 зараховуються за
первісною вартістю і відображаються по дебету рахунка 10. Якщо даний
об’єкт основних засобів не потребує монтажу і водиться в експлуатацію
відразу ж після надходження на підприємство в даному випадку Дт 10 Кт
63.

Якщо об’єкт основних засобів не відповідає вимогам тоді на обліку
надходження основних засобів використовують рахунок 15 “Капітальні
інвестиції”.Практично в усіх випадках витрати на придбання або
виготовлення основних засобів накопичуються по Дт 15 рахунка і при
введенні даного об’єкта в експлуатацію,капітальні інвестиції списуються
на Дт рахунка 15 тобто Дт10 Кт 15.

Внески основних засобів до статутного капіталу: відображаються по Дт 46
Кт40, Дт10 Кт46.

№ __28_ Амортизація (знос) основних засобів: сутність та методи
нарахування.

Амортизацію (знос) основних засобів обліковують відповідно до Положення
(стандарту) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби». Амортизація —
це систематичний розподіл амортизованої суми активу протягом терміну
його корисної експлуатації. У податковому обліку амортизація основних
засобів — поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або
поліпшення на зменшення скоригованого прибутку платника податку.

За економічним змістом амортизація — резервування коштів, необхідних для
заміни основних засобів, які вибувають внаслідок їхнього зносу. Таке
резервування відбувається шляхом щомісячного включення у витрати
виробництва частини вартості основних засобів, яку вони переносять на
новостворений продукт.

Знос — це втрата основними засобами своїх початкових властивостей
внаслідок експлуатації чи зберігання, у результаті чого вони руйнуються
і стають непридатними для подальшоговикористання. В той же час основні
засоби старіють морально. Оскільки науково-технічний прогрес зумовлює
випуск більш досконалих машин і механізмів, інших об(єктів основних
засобів. Тому, поряд із фізичним, розрізняють також моральний знос
основних засобів. Але, оскільки їх визначити у сумарному виразі важко, у
бухгалтерському обліку вважають суму зносу (фізичного і морального)
рівною нарахованій амортизації.

П(с)БО 7 “Основні засоби” визначає п”ять методів, які дозволяється
використовувати при нарахуванні амортизації:

Прямолінійний

Зменшення залишкової вартості

Прискореного зменшення залишкової вартості

Кумулятивний

Виробничий

Прямолінійний метод.

Згідно з цим методом, річна норма амортизації залежить тільки від
терміну служби об”єкта, а сума амортизації з року в рік не змінюється.

Цей метод полягає в тому, що річна сума амортизаці визначається діленням
вартості, що амортизується на очікуваний період часу використання
об”єкта основних засобів.

Метод зменшення залишкової вартості.

Це метод, за яким річна сума амортизації визначається як добуток
залишкової вартості об”єкта основних засобів на початок звітного
періоду, або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації,
та річної норми амортизації.

Річна норма амортизації (%) обчислюється як різниця між одиницею та
результату кореня ступеня кількості років корисного використання
об”єкта, з результату відділення ліквідаційної вартості об”єкта на його
первісну вартість.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості.

Це метод, за яким річна сума амортизації визначається як добуток
залишкової вартості об”єкта на початок звітного року, або первісної
вартості на дату початку нарахування амортизації, та річної норми
амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання
об”єкта, і подвоюється.

Кумулятивний метод.

Це метод, за яким річна сума амортизації визначається як добуток
вартості, яка амортизується та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний
коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до
кінця очікуваного строку використання об”єкта основних засобів, на суму
кількості років його корисного використання.

Виробничий метод.

Це метод, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток
фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробнича
ставка амортизації.

Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, що
амортизується на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який
підприємство очікує виробити (виконати) з використання об”єкта основних
засобів.

У бухгалтерському обліку нарахувану суму амортизації основних засобів
відображають кожного місяця у складі витрат виробництва за
кореспонденцією рахунків Дт 23, 91, 93, 94 – Кт 13. при списанні
нарахованих сум зносу у випадку вибуття об”єктів основних засобів
складають проводку Дт 13 – Кт 10.

№ __29_ Облік вибуття, реалізації, ліквідації основних засобів в
системі рахунків бухгалтерського обліку.

Основні засоби вибувають з підприємства, з виробництва з таких причин:

1) продажу;

2) ліквідації;

3) безплатна передача;

4) обмін на інший;

5) внеску до статутного капіталу та інше.

Якщо продаємо об”єкт, то отримаємо дохід, маємо розрахунки з покупцем, а
також маємо якісь витрати, які зв”язані з продажею і тому після
оформлення акту на списання ф.ОЗ -3 бухгалтерія складає проводки:

1) на суму продажі основних засобів покупців по договірній вартості

Дт рах. 361 „Розрахунки з вітчизняним покупцем” -Кт рах. 742 „Дохід від
реалізації необоротних акцизів”

2) на суму ПДВ

Дт рах. 742-Кт рах. 641 „Розрахунки за податками”

3) списано знос по реалізованих основних засобах

Дт рах. 13 „Знос необоротних активів”- Кт рах. 10 „Основні засоби”

4) на собівартість реалізованих основних засобів

Дт рах. 972 „Собівартість реалізованих необоротних активів” — Кт рах 10

5)т на суму витрат пов”язаний з основними засобами

Дт трах. 972 — Кт рах 311, 30, 66, 65

Слід пам”ятати, що суми які обліковуються на рахунок 90 „Собівартість
реалізації”, тобто собівартість витрат, списується на рахунок 79
„Фінансовий результат” і так само рахунок 70 „Дохід від реалізації”
тому, що рахунки класів 7 і 9 не балансові і вони сальдо не мають. І
тому в порядку закриття рахунку 972 робляться проводки:

1) на суму списаних витрат пов”язаних з реалізацією основних засобів

Дт рах. 975 „Собівартість реалізованих майнових комплексів” — Кт рах.
972

2) на суму списаного доходу на фінансовий результат, а фінансовий
результат це є прибутки чи збитки

Дт рах .742 — Кт рах. 793

3) на суму грошей від покупця, яка надійшла як оплата

Дт рах. 311 „Поточний рахунок в національній валюті” — Кт рах. 361
„Розрахунки з вітчизняними покупцями”

Ліквідація основних засобів може бути частковою або повною. Залишкова
вартість об”єкту, яка ліквідовує витрати, які зв”язані з зарплатою,
матеріали відображаються в обліку по рахунку 976 „Списання необоротних
активів”. Але якщо при продажі цього не має, то при ліквідації ми ще
можемо одержати матеріали, цінності, а це обліковується як дохід.
Враховуючи це при ліквідації складаються такі проводки:

1) на суму списаного зносу

Дт рах. 131 „Знос основних засобів” — Кт рах. 10

2) на суму залишкової вартості

Дт рах. 976 „Списання необоротних активів” — Кт рах. 10

3) на суму нарахованої зарплати працівникам, які розбирали об”єкт

Дт рах. 976 — К рах. 66, 65

4) на суму одержаних матеріальних цінностей

Дт рах. 20 „Виробничі запаси”

Кт рах. 746 „Інші доходи від надзвичайної діяльності”

Списати на фінансовий результат доходи і витрати ліквідації:

1) на суму витрат, які були в ліквідації

Дт рах. 793 — Кт рах. 976

2) Дт рах. 746 — Кт рах. 793

При безплатній передачі основних засобів іншому підприємцю дохід = 0, а
залишкова вартість відображається по дебету рахунку 976.

№ __30_ Нематеріальні активи: поняття, види та облік

Облік нематеріальних активів здійснюється згідно з Положенням
(стандартом) бухгалтерського обліку № 8 «Нематеріальні активи».
Обов’язковою ознакою нематеріального активу є відсутність матеріальної
форми відносно будь-якого об’єкту, що приймається на облік, проте,
повинні бути документи, що його ідентифікують, тобто підтверджують
існування самого об’єкту та права підприємства на його використання в
тій чи іншій формі . До таких документів відносяться, насамперед,
документи, що описують нематеріальний актив або порядок його
використання, а також документи, що підтверджують ті чи інші майнові
права підприємства. При цьому право на нематеріальний актив не пов’язане
з правом власності на матеріальний об’єкт, в якому він виражений,
наприклад, матеріальний носій програм для ЕОМ.

Зарахування нематеріального активу на баланс відбувається на підставі
акту про його отримання, після оформлення картки обліку нематеріальних
активів.

Бухгалтерський облік наявності та руху нематеріальних активів, прийнятих
на баланс, ведеться на рахунках 12 «Нематеріальні активи» та 19
«Негативний гудвіл».

Рахунок 12 «Нематеріальні активи» призначений для обліку і узагальнення
інформації про наявність та рух нематеріальних активів. По дебету цього
рахунку відображається придбання або отримання в результаті розробки
(від інших фізичних або юридичних осіб) нематеріальних активів, а по
кредиту — вибуття внаслідок продажу, безоплатної передачі або
неможливості отримання підприємством в подальшому економічних вигод від
його використання, а також сума уцінки нематеріальних активів.

Рахунок 19 «Негативний гудвіл» призначений для ведення обліку зменшення
вартості негативного гудвілу з моменту його виникнення. По дебету
рахунку відображається сума негативного гудвілу, яка визнана доходом, а
по кредиту — вартість виникнення негативного гудвілу.

Аналітичний облік організовується за видами нематеріальних активів та
інвентарними об’єктами, на кожний з яких відкривається картка обліку
нематеріальних активів.

Порядок облікових записів щодо надходження нематеріальних активів
визначається виходячи з джерела такого надходження. Підприємства можуть
купувати нематеріальні активи, одержувати їх безкоштовно або створювати
власними силами.

Для обліку витрат підприємства на придбання (створення) нематеріальних
активів використовується рахунок 154 «Придбання (створення)
нематеріальних активів».

Нематеріальні активи, отримані безоплатно, оцінюються за первісною
вартістю, яка дорівнює справедливій вартості на дату отримання цих
активів.

При внесенні нематеріальних активів до статутного капіталу підприємства
первісною вартістю таких нематеріальних активів визнається

узгоджена засновниками (учасниками) підприємства справедлива вартість.
Порядок оцінки внесків учасників до статутного капіталу визначається в
засновницьких документах товариства.

Амортизація нематеріального активу нараховується протягом строку
корисного використання, але не більше 20 років, за методом, самостійно
обраним підприємством, виходячи з умови отримання майбутніх економічних
вигод. Проте, якщо такі умови визначити неможливо, то використовують
прямолінійний метод.

Порядок застосування методів амортизації визначається згідно з П(С)БО 7
«Основні засоби». Нарахування зносу (амортизації) починають з 1-го числа
місяця, наступного за місяцем зарахування на баланс підприємства, а за
об(єктами, що вибули, припиняють з 1-го числа місяця, наступного за
місяцем вибуття Нараховану амортизацію нематеріальних активів за звітний
місяць відображують у бухгалтерському обліку проводкою:

Д-т 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93
«Витрати на збут» та ін. К-т 133 «Накопичена амортизація нематеріальних
активів» — на суму амортизації, нарахованої у встановленому
підприємством порядку.

Аналітичний облік ведуть за видами (авторські права, права використання
земельних ділянок, права на здійснення окремих видів діяльності,
програмне забезпечення обчислювальної техніки тощо) та окремих
інвентарних одиницях нематеріальних активів у цілих гривнях (без
копійок).

Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведуть на рахунку 12
«Нематеріальні активи» за первісною вартістю, що складається з фактичних
витрат на придбання і приведення до стану, в якому вони придбані для
використання із запланованою метою.

№ _33__ Облік витрат виробничих запасів у виробництві

Основним первинним документом на відпуск матеріалів у
виробництво є лімітно-забірні картки (ф. № М-8 та № М-9), в яких
вказується ліміт видачі даному цеху (бригаді, дільниці) матеріалів
відповідного номенклатурного номера (на декаду, півмісяця, місяць), а
потім робиться запис про фактичний відпуск матеріалів з виведенням
залишку невикористаного ліміту, який підтверджується підписом
завідуючого складом (у лімітній картці одержувача) і одержувача (у
лімітній картці складу). Наприкінці місяця лімітно-забірні картки
подаються до бухгалтерії для обліку витрат матеріалів.

Відпуск матеріалів на господарські та інші потреби, а також
при понадлімітному відпуску матеріалів (за дозволом керівника
підприємства або уповноваженої ним особи здійснюється за вимогами (ф. №
М-ІО та № М-ІІ). Щомісяця цехи та інші виробничі підрозділи
складають Звіт про використання сировини, основних матеріалів і
напівфабрикатів, у якому по кожному номенклатурному номеру
показуються: залишок на початок місяця, надходження за місяць, залишок
на кінець місяця, фактичні витрати, витрати за нормами, економія або
перевитрата. Бухгалтерія складає Зведений звіт про використання
матеріалів по груповій номенклатурі (в натуральних і грошовому
вимірниках), на підставі якого роблять відповідні облікові записи на
списання використаних матеріалів.

Підставою для списання використаних у виробнищта матеріалів
служить Відомість розподілу витрат матеріалів і палива за рахунками і
статтями витрат, яка складається за видатковими документами
(лімітно-забірними картками, вимогами, актами тощо). В ній зазначається,
на який синтетичний рахунок, субрахунок, продукцію (замовлення, переділ)
або на яку статтю треба віднести вартість витрачених запасів.

За даними цієї відомості витрачені протягом місяця виробничі
запаси за обліковими цінами списують з кредиту рахунка 20 «Виробничі
запаси» (відповідний субрахунок) на дебет рахунків:

23 «Виробництво» (на вартість виробничих запасів, використаних
для виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг);

91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати»
(на вартість запасів, використаних для загальновиробничих і
загальногосподарських потреб);

93 «Витрати на збут» (на вартість запасів, використаних на
потреби, пов’язані з реалізацією (збутом) продукції);

949 «Інші витрати операційної діяльності» (на вартість
запасів, використаних на утримання об’єктів житлово-комунального та
соціально-культурного призначення) та ін.

Для того щоб до собівартості продукції (робіт, послуг) запаси
були включені за фактичною собівартістю їх придбання (заготівлі),
наприкінці місяця визначають і списують суму відхилення від облікових
цін, яка відноситься до витрачених у виробництві запасів. З цією метою
визначають середній процент відхилення від облікових цін за формулою
С% = (В+В1) • 100 : (Мз+ Мо),

де В — сума відхилення від облікових цін, що відноситься до залишку
запасів на початок місяця; В — сума відхилення за звітний місяць; Мз —
вартість залишку запасів за обліковими цінами на початок місяця; Мо —
вартість оприбуткованих за обліковими цінами запасів, що надійшли від
постачальників протягом місяця.

Шляхом множення вартості витрачених у виробництві запасів за
обліковими цінами на визначений середній процент відхилення і ділення на
100 визначають суму відхилення, яка відноситься до витрачених у
виробництві запасів. Визначену суму відхилення від облікових цін
списують з кредита аналітичного рахунка «Транспортно-заготівельні
витрати» (або рахунок «Відхилення між плановою і фактичною
собівартістю запасів») на дебет тих самих рахунків, на які протягом
місяця були списані запаси за обліковими цінами (тобто дебет рахунків
23 «Виробництво», 91

«Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати
на збут» та ін). Отже, до собівартості виготовленої продукції (виконаних
робіт, послуг) матеріали включаються за фактичною собівартістю їх
придбання (заготівлі).

№ __34_ Особливості обліку малоцінних і швидкозношуваних предметів

У виробничій діяльності підприємства використовують засоби праці
відносно невисокої вартості і з невеликим терміном служби

Такі предмети як МШП, і належать вони до класу запасів. МШП визнаються
активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в
майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх використанням, та їх
вартість може бути достовірно визначена

Основним критерієм для віднесення предметів до складу МШП служить термін
їх використання. Відповідно (п. 6 П(С)БО 9) до МШП належать предмети,
які використовуються на підприємстві протягом не більше одного року або
нормального операційного циклу.

Якщо термін служби малоцінних предметів більше року або нормального
операційного цик лу, їх зараховують до складу малоцінних необоротних
матеріальних активів але за умови, що їх вартість не перевищує граничну
величину, установлену в наказі (розпорядженні) про облікову політику.

У разі перевищення граничної вартості предмети відносять до складу
основних засобів

Документальне оформлення й облік операцій, пов’язаних з надходженням
МШП, здійснюється аналогічно оформленню й обліку операцій з виробничими
запасами .

Для підприємств затверджені такі типові форми первинних документів, що
застосовуються для обліку МШП:

№ МШ-1 «Відомість на поповнення (вилучення) постійного запасу
інструментів (пристроїв)», № МШ-2 «Картка обліку МШП», № МШ-3
«Замовлення на ремонт або заточу вання інструментів (пристосувань)», №
МШ-4 «Акт вибуття МШП», № МШ-5 «Акт на списання інструментів
(пристосувань) та обмін їх на придатні»,

N» МШ-6 «Особова картка № обліку спецодягу, спецвзуття та захисних
засобів»,

№ МШ-7 «Відомість обліку видачі (повернення) спецодягу, спецвзуття і
захисних засобів», № МШ-8 «Акт на списання МШП»

Оскільки МШП є оборотними активами і належать до запасів, на них
поширюються норми П(С)БО 9.

При вибутті МШП іх оцінюють (оскільки вони є запасами) за одним з таких
методів

1) ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів,

2) середньозваженої собівартості,

3) собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО),

4) собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО),

5) нормативних затрат,

6) ціни продажу

Відповідно до П(С)БО 9 (п 23) вартість МШП, переданих в експлуатацію,
виключається зі складу активів (списується з балансу)

Бухгалтерський облік МШП ведеться за місцями зберігання, як правило, за
такими групами інструменти, господарський інвентар, спеціальні
пристосування, спеціальний одяг, спеціальне взуття, запобіжне приладдя
та інші МШП Інформація про наявність і рух МШП, що належить підприємству
і знаходиться на складі, відображається на рахунку 22 «Малоцінні і
швидкозношувані предмети»

По дебету рахунка 22 здійснюються записи щодо придбаних (отриманих) або
виготовлених МШП за первісною вартістю, а по кредиту — відпуску іх в
експлуатацій за обліковою вартістю, при цьому вартість МШП виключається
зі складу активів і списується на рахунки обліку витрат, також по
кредиту рахунка 22 відображається спи сання недостач і втрат від
псування МШП

У зв’язку з виключенням вартості МШП зі скла ду активів на підприємстві
необхідно організувати оперативний кількісний облік МШП за місцями
експлуатації та відповідальними особами протягом терміну їх фактичного
використання

Аналітичний облік МШП ведеться за видами предметів за однорідними
групами, які встанов люються підприємством, виходячи з його
потреб.Підприємство може вести аналітичний облік МШП за найменуваннями,
кількістю і цінами в розрізі місць зберігання та осіб, відповідальних за
іх збереження .

Зведені суми оборотів за рахунком 22 записуються у Відомість 5 1, яка
ведеться за матеріально відповідальними особами, місцями зберігання,
місцями витрачання Підсумкові дані Відомості 5 1 переносяться в Журнал 5
або 5А Із журналів підсумкові записи по дебету рахунка 22 дебету
кореспондуючих рахунків відображаються в Головній книзі

Вартість МШП, призначених для використання протягом одного року або
нормального операційного циклу, відображається в розділі II Активу
Балансу у статті «Виробничі запаси» у рядку 100

№ _35__ Організація процесу придбання товарно — матеріальних цінностей
та облік розрахунків з постачальниками

Загальна схема закупівлі товарно-матеріальних цінностей має такий
вигляд:

1. На підприємство постачальника направляється довірена особа
підприємства-покупця, яка оглядає товар і приймає рішення про його
купівлю.

2. На основі переговорів між постачальником та покупцем укладається
договір.

3. На основі повідомлення покупця підприємство-постачальник виписує
рахунок на оплату.

4. Підписаний рахунок керівником підприємства-покупця передається в
бухгалтерію з розпорядним надписом.

5. Підприємство-покупець передає в обслуговуючий банк розпорядження на
перерахування коштів зі свого рахунка на рахунок постачальника
відповідно до виписаного рахунка-фактури.

6. Отримання підприємством-продавцем виписки банку, яка підтверджує
надходження коштів на його банківський рахунок.

Залежно від умов договору, можливі такі варіанти розвитку подій:

— отримання товару після повної оплати його вартості;

— одержання всієї партії товару після його часткової оплати;

— отримання всієї партії товару до його оплати;

— оплата товару чеком з розрахункової чекової книжки й отримання всієї
партії товару одночасно з виписуванням чека;

— отримання частини партії товарів в міру їх оплати. У такому разі час
від часу між підприємствами має проводитися звірка (терміни
встановлюються в договорі).

Відпускаючи цінності із складу, постачальник виписує накладну-вимогу на
відпуск матеріалів (форма М-11) у якій зазначається номер довіреності та
дата її видачі, а також найменування товару, його кількість. Якщо товар
доставляється автотранспортом, то замість форми М-11 оформляється
товаротранспортна накладна.

Якщо постачальник є платником ПДВ, він виписує покупцю ще й податкову
накладну. Після відпуску матеріалів довіреність та другий примірник
накладної здається в бухгалтерію постачальника. Доставлені довіреною
особою на склад матеріали оприбутковуються комірником прибутковим
ордером (форми М-4), а також реєструються в «Журналі обліку вантажів»
М-1.

Довірена особа зобов’язана не пізніше від наступного дня після
оприбуткування цінностей надати працівникові, який виписує довіреності,
документи про придбання та оприбуткування матеріалів на складі. Для
розрахунків з постачальником за отримані товарно-матеріальні цінності
покупець переважно використовує платіжне доручення, за якими
обслуговуючий банк перераховує кошти на рахунок постачальника. Проте при
розрахунках між суб’єктами підприємницької діяльності можуть
використовуватися й інші форми безготівкових розрахунків, а також
готівкова форма оплати.

Коли оплата здійснюється за допомогою чеків, працівник
підприємства-покупця розраховується з постачальникам за придбану
продукцію на місці, виписуючи чек на потрібну суму.

3. При наданні послуг, виконанні робіт підставою для здіснення
розрахунків є підписаний замовником Акт виконаних робіт, наданих послуг.

У бухгалтерському обліку розрахунки з постачальниками та підрядниками за
одержані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи і надані послуги
ведуться на рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками».

За кредитом рахунка 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»
відображається заборгованість за отримані від постачальників та
підрядників товарно-матеріальні цінності, прийняті роботи, послуги, за
дебетом — її погашення, списання тощо.

Рахунок 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» має такі
субрахунки:

• 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»; • 632 «Розрахунки з
іноземними постачальниками».

Оприбутковано матеріали, МШП, товари, що надійшли від постачальників Дт
20,22,28 — Кт63

Виконані роботи, надані послуги підрядниками Дт 23 – Кт 63

Погашено кредиторську заборгованість грошовими коштами Дт 63 — Кт30,
31.

Аналітичний облік ведеться окремо за кожним постачальником та
підрядником в розрізі кожного документа (рахунка) на сплату.

№ _36_ Облік грошових коштів на поточному рахунку в банку.

Підприємства зберігають свої грошові кошти на поточних рахунках в банку
на договірних засадах. Розрахунки здійснюються у безготівковій або
готівковій формах у порядку, визначеному нормативними актами
Національного банку України.

Поточні рахунки відкриваються підприємствами усіх видів власності, а
також їх відокремленим підрозділам для зберігання грошових коштів та
здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного
законодавства України. На поточний рахунок зараховують кошти, що
надходять за реалізовану продукцію, виконані роботи, надані послуги,
позички банку, суми, отримані від дебіторів у погашення заборгованості,
а також усі інші надходження, які стосуються основної діяльності
підприємства.

З цього рахунку здійснюють оплату постачальницьким організаціям,
підприємствам, установам, організаціям та окремим особам, сплачують
заборгованість банку по позиках, отримують готівку для виплати
заробітної плати та на інші господарські потреби.

Підставою для зарахування коштів на розрахунковий рахунок, а також для
отримання та переказу коштів з цього рахунку є чеки, платіжні доручення,
платіжні вимоги-доручення, перекази та інші розрахункові документи, що
їх затверджено Національним банком України.

Розрахункові документи — це складені за встановленою формою документи,
що подаються до банку юридичними та фізичними особами і містять письмове
доручення ( чи вимогу) про перерахування певної суми грошей у
безготівковій формі за отримані товари, роботи, послуги та різні
платежі.

Розрахункові документи повинні вміщувати такі реквізити:

назву документа

номер документа, число, місяць, рік його виписки

назви платника і одержувача коштів, їх ідентифікаційні коди, номери
рахунків в установах банків

назви банків платника та одержувача

суму платежу цифрами та літерами

призначення платежу

на першому примірнику — відбиток печатки та підписи керівника та
головного бухгалтера підприємства

суму податку на додану вартість або напис „без податку на додану
вартість”.

Зарахування готівки на рахунок проводиться на основі оголошенння про її
внесення, відривна частина якого є квитанцією банку про підтвердження
цієї операції. Видача готівки проводиться на основі грошових чеків.
Кожна операція за цим рахунком у хронологічному порядку відображається у
виписці банку, яку слід читати у оберненому («дзеркальному»)
відображенні, оскільки записи за дебетом у ній означають видачу чи
перерахування коштів з рахунку, а за кредитом, навпаки, надходження
коштів на рахунок, хоч цей рахунок, як і інші рахунки з обліку коштів, є
активними. Така ж обернена побудова виписок і за рештою рахунків з
обліку коштів у банку.

Тому у виписках банку витрата коштів з рахунків записана в графі «Дебет»
і, навпаки, надходження коштів на рахунок у графі «Кредит». До виписки з
рахунку в банку прикладаються копії документів, на основі яких були
проведені операції з грішми: платіжні доручення, платіжні
вимоги-доручення тощо. Окремі копії документів є на підприємстві,
оскільки їхзабирають з банку відразу ж після здійснення операцій.

На основі виписок банку проводять записи операцій за дебетом і кредитом
цього рахунку у реєстрах аналітичного і синтетичного обліку.

Синтетичний та аналітичний облік операцій в національній валюті на
поточних рахунках ведеться на рахунку 311 „Поточні рахунки в
національній валюті” в журналі 1 розділ Ш за кредитом рахунка 31 та у
відомості 1.2 розділ ІУ.

Для відображення операцій, здійснених в іноземній валюті,
використовується журнал 1 і відомості до нього, які заповнюються у
валюті здійснення операції. Для кожної іноземної валюти ведеться журнал
1 і відповідні відомості до нього, в яких зазначається назва іноземної
валюти. Аналітичний облік в іноземній валюті ведеться у гривнях і,
одночасно, у тій валюті, в якій здійснюється операція.

Записи в журналі 1 і відомості можуть здійснюватися за 2-3 дні в
хронологічному порядку на основі нагромаджу вальних допоміжних
відомостей із наступним перенесенням підсумків оборотів до журналу 1 і
відомостей.

№ __39_ Форми безготівкових розрахунків, документальне і облікове їх
відображення

Загальні принципи організації безготівкових розрахунків здійснюються за
допомогою таких форм розрахункових документів: платіжними дорученнями;
платіжними вимогами-дорученнями; чеками; акредитивами; векселями;
платіжними вимогами; інкасовими дорученнями.

Платіжне доручення – документ, який є письмово оформленим дорученням
клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування коштів зі свого
рахунку. На суму оплачених банком платіжних доручень (на підставі
виписок банку) кредитується рахунок ЗІ “Рахунки в банках” і дебетуються
відповідно рахунки 63 “Розрахунки з постачальниками і підрядчиками”, 64
“Розрахунки за поатками і платежами”, 65 “Розрахунки за страхуванням”
тощо.

Платіжна вимога -доручення – комбінований документ, який містить вимогу
постачальника (одержувача) до покупця (платника) сплатити вартість
поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих
послуг) та доручення платника банку перерахувати з його рахунку
зазначену суму. Вимога приймається банком покупця тільки при наявності
коштів на поточному рахунку і при його письмовій згоді/акцепті/ повністю
чи частково оплатити платіжну вимогу – доручення.

Платіжні вимоги без акцепту використовуються при безспірному стягненні
коштів у випадках передбачених чинним законодавством.

Чек – документ, що містить розпорядження власника рахунку (чекодавця)
установі банку – емітента (банку, що видає чек або чекову книжку), яка
веде його рахунок сплатити чекодержателю (отримувачу коштів за чеком)
зазначену в чеку певну суму коштів. На суму ліміту придбаної чекової
книжки робиться запис по дебету рахнка 313 “Інші рахунки в банку в
національній валюті”, субрахунок “Розрахункові чекові книжки і
розрахункові чеки” в кореспонденції з кредитом рахунка ЗІ “Рахунки в
банках” (при придбанні чекової книжки за рахунок власних коштів) або
рахунка 601 “Короткострокові кредити банків у національній валюті” (при
придбанні чекової книжки за рахунок кредиту.

На суму виписаних підприємством і оплачених банком розрахункових чеків,
пред’явлених до оплати за товари і послуги, роблять запис по Дту 63
“Розрахунки з постачальниками і підрядчиками”, 93 “Витрати на збут” тощо
і Кт 313 (субрахунок “Розрахункові чекові книжки розрахункові чеки”).

Невикористаний залишок ліміту чекової книжки зараховується на поточний
рахунок підприємства або спрямовується на погашення заборгованості по
позичці, що відображається записом по Дту 31 “Рахунки в банках” або 601
“Короткострокові кредити банків у національній валюті” і Кту 313 “Інші
рахунки в банку в національній валюті” (субрахунок “Розрахункові чекові
книжки і розрахункові чеки”).

На підприємстві видані під звіт чекові книжки відображаються записом по
Дту 372 “Розрахунки з підзвітними особами” і Кту 685 “Розрахунки з
іншими кредиторами”. При поданні посадовими собами звіту на суму
використаних чеків робиться зворотний запис: Дт 685 і Кт 372. На суму
одержаних розрахункових чеків у рахунок оплати за реалізовані товари і
послуги роблять запис по Дт 331 “Грошові документи в національній
валюті” і Кт 36 “Розрахунки з поупцями і замовниками”. При одержанні
виписки банку про зарахування на його рахунок грошових коштів по
розрахункових чеках робиться запис по Дт ЗІ “Рахунки в банках” і Кт 331
“Грощові документи в національній валюті”.

Векселями вважається письмово оформлене зобов’язання векселедавця
сплатити, після настання терміну, певну суму грошей власнику векселя
(векселедержателю). Розрізняють прості та переказні векселя.

При акредитивній формі розрахунків підприємство-покупець перераховує
кошти в установу банку за місцем знаходження постачальника для наступної
оплати товарів, що підлягають відвантаженню на адресу покупця на умовах,
визначених в акредитивній заяві. Вказані кошти зберігаються на
акредитиві до виконання постачальником своїх зобов’язань перед покупцем.
Акредитиви можуть відкриватися як за рахунок власних коштів, так і за
рахунок кредитів банку і призначені для розрахунків тільки з одним
постачальником.

Після закінчення строку акредитив закривається, а невикористаний залишок
коштів перераховується на поточний рахунок покупця або спрямовується на
погашення банівського кредиту (якщо аредитив було виставлено за рахунок
кредиту банку), що оформляються записом по Дту ЗІ “Рахунки в банках” або
601 “Короткострокові кредити банків у національній ваюті” і Кту рахунка
33 “Інші рахунки в банку в національній валюті

№ _37__ Загальні положення про касу та документальне оформлення касових
операцій

Для зберігання грошових засобів і проведення розрахунків готівкою на
підприємствах, організаціях і складах створюється каса.

Каса – це спеціальне приміщення, обладнане сигналізацією, сейфами,
шафами для зберігання грошей та цінних паперів.

Касові операції здійснює касир, який несе повну матеріальну
відповідальність за прийняття та зберігання грошей і цінних паперів і за
збитки, скоєні організації, підприємству як в результаті навмисних дій,
так і недбалого відношення до своїх обов’язків.

Гроші, які зберігаються в касі відносяться до ненормованих оборотних
засобів. Підприємства і організації можуть мати в своїй касі гроші
готівкою в межах встановленого ліміту. Банк визначає ліміт залишку
готівки в касі в розмірі, необхідному для виплати невідкладних витрат.
Готівку можна витрачати лише на ті потреби, на які вони видані банком.

Касові операції здійснюються на підставі “Порядку ведення касових
операцій в народному господарстві України”, затвердженою постановою НБУ
№21 від 2.02.1995 р.

Готівка в касі може зберігатися лише у межах встановленого банком
ліміту. Усю готівку понад встановлений ліміт залишку готівки в касі
підприємства зобов(язані здавати до установи банку для зарахування їх на
поточний рахунок.

Приймання готівки касами підприємств проводиться за прибутковими
касовими ордерами ф.КО-1, підписаними головним бухгалтером або особою,
ним уповноваженою. Про приймання грошей видається квитанція за підписами
головного бухгалтера або уповноваженої особи і касира, завірена печаткою
(штампом) касира або відбитком касового апарату.

Видачу готівки з кас підприємств проводять за видатковими касовими
ордерами ф.КО-2 або за належно оформленими платіжними
(розрахунково-платіжними) відомостями. Документи на видачу грошей мають
бути підписані керівником і головним бухгалтером підприємства або особи,
ними уповноваженими. В документах ставиться спеціальний штамп
“Прийнято” або “Оплачено”. Прибуткові та видаткові касові ордери до
передачі у касу реєструються бухгалтерією у журналі реєстрації
прибуткових і видаткових касових документів ф.КО-3.

Зразу після видачі або одержання грошей касир записує ордера в касову
книгу ф.КО-4. Касова книга повинна бути пронумерована, прошнурована і
опечатана печаткою, а кількість її листків завіряється підписами
керівника підприємства і головного бухгалтера. Касова книга являється
регістром аналітичного обліку до рахунку 30 “Каса”.

Номер касового ордера Від кого одержано або кому видано Сума (грн.)

надходження видатки

Залишок грошових коштів на кінець дня ___________________

Касир _____________________/підпис/

Документів у кількості___________________

Прибуткових ____________________ Видаткових _________________

Передав касир ___________________ Одержав ____________________

В організації може бути стільки касових книг, скільки видів валюти.
Записи в ній ведуться касиром в двох примірниках через копіювальний
папір. Перший примірник залишається в касовій книзі, а другий служить
звітом касира. Щоденно вкінці робочого дня касир підраховує підсумок за
день, виводить залишок грошей на наступне число і передає в бухгалтерію
звіт разом з доданими до нього документами під розписку на першому
примірнику касової книги.

Підчистка та невмотивовані виправлення у касовій книзі забороняються.
Зроблені виправлення завіряються підписами касира, а також головного
бухгалтера підприємства.

Отримані бухгалтерією касові звіти і документи опрацьовуються. Кожний
запис звіряється з первинним документом, після чого проставляється в
звіті шифр кореспондуючого з рахунком 30 “Каса” синтетичного рахунку і
субрахунок. Залишок грошей на початок дня по звіту касира бухгалтер
співставляє з залишком в попередньому звіті, і перевіряє правильність
виведених оборотів і залишку.

На основі опрацьованого звіту касира у бухгалтерії ведеться облік
касових операцій в журналі І .р.І по кредиту рахунку 30 “Каса” і в
відомості І.І по дебету рахунку 30.

№ __38_ Облік розрахунків з підзвітними особами

Підзвітними вважаються робітники і службовці підприємства, які
одержали гроші під звіт для проведення деяких дрібних операційно –
господарських витрат, а також на відрядження. Список таких працівників
затверджує керівник підприємства. квккПідзвітній особі видають гроші на
основі її письмової заяви з дозволу керівника підприємства при наявності
довідки про бухгалтерії про те, що за даною особою не має заборгованості
по раніше виданих авансах. Аванси на відрядження видаються на основі
наказу (розпорядження) де вказується новий пункт призначення,
найменування, підприємства, куди відряджається працівник, строк і мета
відрядження і посвідчення про відрядження, підписаного керівником
підприємства, в якому вказують прізвище, ім’я, по батькові, займану
посаду, назву підприємства, що видала посвідку, місце призначення,
кількість днів, на які відправляється працівник, номер і дату видачі
наказу про відрядження. Строк відрядження встановлюється керівником
підприємства, але не більш одного місяця.

Відмітки про вибуття і прибуття у посвідченні завіряють печаткою.

Фактичний час перебування у відрядженні встановлюється за відмітками у
посвідченні про відрядження, а також відповідно до дат на квитках. За
відряджуваними зберігається місце роботи, і середній заробіток за час
відрядження, в тому числі і за час знаходження в дорозі.

Відряджуваному робітнику відшкодовують витрати, на проїзд до місця
відрядження і назад, витрати по найму житла, а також виплачують добові.

Витрати на добові до місця відрядження і назад до місця постійної роботи
відшкодовується працівнику у розмірі вартості проїзду всього транспорту
(крім таксі), враховуючи страхові платежі з державного обов’язкового
страхування пасажирів на транспорті, оплату послуг за попередній продаж
проїзних документів, витрати за користуванням у проїздах постільними
приналежностями.

Витрати по найму житла у місцях відрядження повертаються відрядженому
працівнику з дня прибуття до дня виїзду. Також виплачують добові за
кожний день знаходження у відрядженні, враховуючи вихідні і святкові
дні, а також дні знаходження в дорозі.

Після повернення з відрядження підзвітна особа повинна протягом трьох
днів подати авансовий звіт про використання у зв’язку з відрядженням
виданих йому сум. До авансового звіту додається посвідчення про
відрядження, оформлене в установленому порядку(з відмітками про вибуття
і прибуття) залізничні та інші квитки, копії товарних чеків, приймальні
акти або розписки осіб, що прийняли від підзвітної особи придбані
цінності та інше.

Авансовий звіт перевіряє бухгалтерія як з точки зору правильності його
оформлення і арифметичних підрахунків, так і по суті, тобто правильності
і законності витрати кожної суми, вказаної в звіті. Про перевірку
робиться запис на бланку авансового звіту, після чого його затверджує
керівник підприємства. Залишок невикористаних сум підзвітна особа
повертає в касу підприємства.

Гроші для видачі авансів під звіт надходять з поточного рахунку: Дт 30
– Кт 31. Для обліку підзвітних сум застосовується синтетичний рахунок
372 „Розрахунки з підзвітними особами”. Рахунок активно – пасивний,
оскільки, як підзвітна особа, так і підприємство можуть виступати
боржниками. Однак нормальною вважається заборгованість підзвітної особи
перед підприємством до моменту закінчення строку відрядження і подання
звіту за одержані суми. Дебетове сальдо показує суму заборгованості
підзвітних осіб підприємству, кредитове – невідшкодованих витрат. По Дт
цього рахунку групують суми, що видаються під звіт, і відображають
заборгованість осіб: Дт 372 – Кт 30.

По кредиту рахунку облікують суми проведених витрат на основі авансових
звітів і доданих до них виправдних документів: Дт
92, 93 – Кт 372 .

Якщо гроші видавались під звіт на придбання деяких господарських
матеріалів, запчастин, канцелярського майна (на великі суми) і є
підтвердження цих витрат документами, то роблять такий запис: Дт 20, 22
– Кт 372.

Облік розрахунків з підзвітними особами ведеться лінійно – позиційним
способом в журналі № 3, в якому зосереджений синтетичний і аналітичний
облік. По одній стороні записується сума виданого авансу і сума витрат
по затвердженому звіту в кореспонденції з дебетуючи ми рахунками. Суми
залишків, що рахуються за підзвітними особами беруться в журналі № 3 за
минулий місяць. Суми виданих авансів записуються по документах, які
відображені в журналі № 3. Суми здані в касу залишків невикористаних
авансів записуються на основі прибуткових касових ордерів, відображених
у відомості № 3.1 по Дт 30, а записи по Кт рахунку 372 – на основі
авансових звітів.

Підзвітні особи відквітовуються авансовими звітами додаючи до них всі
первинні документи (по відряджених, по закупівлях на господарські
витрати).

№ _40__ Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку
інформації про дебіторську заборгованість згідно з П(С)БО 10“Дебіторська
заборгованість”

Принципи формування та обліку інформації про дебіторську заборгованість
та вимоги щодо її розкриття у фінансовій звітності визначено у Положенні
(стандарті) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість». Усі
інші нормативні акти Міністерства фінансів України з бухгалтерського
обліку стосовно дебіторської заборгованості діють у частині, яка не
суперечить П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість».

Згідно з П(С)БО 10 дебіторська заборгованість — це сума заборгованості
дебіторів підприємства на певну дату.

Дебітори — юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій
заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або
інших активів.

Дебіторська заборгованість виникає, головним чином, у результаті:

— відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг:

— перерахування грошових коштів як передоплати або
авансу постачальникам чи підрядникам:

— перерахування грошових коштів як передоплати або авансу по
інших операціях (наприклад, сплата авансових внесків або переплата по
податках та обов’язкових платежах).

У П(С)БО 10 вказано, що дебіторська заборгованість може відноситися до
складу активу, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх
економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума. Поточна
дебіторська заборгованість визнається активом одночасно з визнанням
доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється
за первісною вартістю.

Точніше момент виникнення дебіторської заборгованості за продукцію,
товари, роботи, послуги описується П(С)БО 15 «Дохід». Згідно з цим
Стандартом даний вид дебіторської заборгованості є активом, якщо
виконуються такі умови:

• покупцеві передані ризики й вигоди, пов’язані з правом власності на
продукцію (товар, інший актив);

• підприємство не здійснює надалі управління та контроль за
реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

• сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

• є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення
економічних вигод підприємства, а витрати, пов’язані з цією операцією,
можуть бути достовірно визначені.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку дебіторська
заборгованість поділяється на довгострокову і поточну.

Довгостроковою дебіторською заборгованістю визнається та,
яка не виникає у ході нормального операційного циклу і буде погашена
після дванадцяти місяців з дати балансу.

До цього виду дебіторської заборгованості відносять суми заборгованості,
утворені через інвестиційну, фінансову діяльність підприємства, а також
внаслідок надзвичайних подій. При цьому строк погашення заборгованості
повинен становити більше дванадцяти місяців. Якщо ж очікуваний строк
погашення менше року, ця заборгованість відноситься до поточної.

Протягом терміну, початком виникнення якого вважається дата відпуску
продукції, а кінцем — дата оплати покупцем раніше отриманої продукції на
підприємстві постачальнику на суму реалізованої продукції буде існувати
дебіторська заборгованість.

№ __41_ Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку
інформації про зобов”язання згідно з П(С)БО 11 “Зобов”язання”

Зобов’язання — це борги (заборгованість) підприємства, які виникають
внаслідок придбання товарів та послуг в кредит, або кредити, які
підприємство отримує для свого фінансування.

Методологічні вимоги до формування в бухгалтерському обліку та
фінансовій звітності інформації про зобов’язання, а також принципи
відображення зобов’язань у фінансовій звітності визначає П(С)БО 11
«Зобов’язання».

3 метою правильного ведення бухгалтерського обліку слід чітко
розрізняти зобов’язання, групи яких виділені в П(С)Б011.
Найтиповішим видом зобов’язань є кредиторська заборгованість.
Кредиторська заборгованість – поточні зобовязання підприємства, що
відображають його заборгованість перед господарськими партнерами по
комерційних операціях по рахунках, прийнятих до оплати.

Виділяють наступні основні види кредиторської заборгованості
підприємства:

Кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги, строк оплати
яких не настав;

Кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги, не оплачені в
строк;

Кредиторська заборгованість по векселях виданих;

Кредиторська заборгованість по авансах одержаних;

Кредиторська заборгованість за розрахунками з бюджетом і з позабюджетних
платежів;

Кредиторська заборгованість зі страхування;

Кредиторська заборгованість з оплати праці;

Інші види кредиторської заборгованості;

За строками погашення зобов’язання поділяються на поточні і
довгострокові.

Довгострокові зобов’язання – зобов’язання, на яке нараховуються відсотки
і яке підлягає погашенню протягом 12 місяців від дати балансу.

Поточне зобов’язання – зобов’язання, яке буде погашено у процесі
звичайного операційного циклу підприємства або має бути погашено
протягом 12 місяців з дати балансу.

До довгострокових зобов’язань підприємства належать:

Довгострокові кредити банків;

Довгострокові фінансові зобов’язання;

Інші довгострокові зобов’язання;

Поточними зобов’язаннями є :

Короткострокові кредити банків;

Короткострокові векселі видані;

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги;

Поточна заборгованість за розрахунками:

а) з одержаних авансів;

б) з бюджетом;

в) з оплати праці;

г) зі страхування;

д) з учасниками;

Інші поточні зобов’язання:

а) розрахунки за нарахованими відсотками;

б) розрахунки з іншими кредиторами.

Основними завданнями організації бухгалтерського обліку зобов’язань є:

чітке документування розрахунків;

своєчасна та повна реєстрація даних первинного обліку в Основними
завданнями організації бухгалтерського обліку зобов’язань є:

чітке документування розрахунків;

своєчасна та повна реєстрація даних первинного обліку в регістрах;

правдиве відображення інформації щодо зобов’язань в звітності та
примітках до неї.

№ __42_ Облік короткотермінових кредитів банку. Умови та форми
кредитування.

Підприємства у сучасних умовах господарювання систематично залучають
позикові кошти. З цією метою укладається кредитний договір між установою
банку і підприємством, в якому визначаються об’єкти кредитування, умови
одержання та погашення позик включаючи плановий розмір кредиту,
процентні ставки плати за кредит, умови та розміри їх підвищення та
зниження, розмір власних обігових коштів, що використовуються
підприємством на формування матеріальних запасів і виробничих витрат,
зобов’язання підприємства по заставі цінностей, що кредитуються, джерела
погашення позики, терміни, на які вони надаються, та інші умови
кредитування.

Як правило, кредитний договір укладається на рік, але в окремих випадках
він може бути укладений і на більш тривалий термін. Так, за позиками на
капіталовкладення та іншими довгостроковими кредитами договір
укладається на термін наданого строку, наприклад, будівництва. У рамках
договору установи банку і підприємства виступають як рівноправні
партнери, котрі слідкують за додержанням умов кредитування. Якщо
заборгованість прострочена більше ніж на 30 днів, то надання нових
кредитів припиняється: при нестачі обігових коштів на підприємстві його
кредитування може бути продовжено під гарантію вищої організації,
підприємства-спонсора або ін.

Підприємства при збитковій праці переводяться на особливий режим
кредитування і розрахунків, при якому надані позики пред’являються до
дострокового стягнення і подальше кредитування підприємства
припиняється,

За рахунок кредиту, при відсутності грошових коштів на рахунках в
банках, оплачуються матеріальні цінності, що надійшли від
постачальників, товари, послуги, відкриваються акредитиви та лімітовані
чекові книжки для розрахунків за кредитовані цінності та послуги.

Виплата кредиту здійснюється установою банку шляхом перерахування
грошових коштів з рахунків в банках підприємства на рахунок банку.

В Україні в нових умовах господарювання великого поширення набуло
комерційне кредитування, при якому здійснюється продаж товарів на умовах
розстрочки платежу. Суму оплати можна оформляти векселями, іншими
борговими документами по кожному строку платежу або визначати порядок
розстрочки платежів, їх погашення по строках у договорах поставки або
підряду. Комерційні кредити підприємство покриває за рахунок власних
обігових коштів, інших джерел коштів, що є в його розпорядженні, а також
за рахунок залученого банківського та комерційного кредитів.

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікують за такими
ознаками:

за кредиторами;

за формами та видами;

за метою використання;

за терміном надання;

за забезпеченням;

за порядком надання.

Для обліку розрахунків у національній та іноземній валютах за кредитами
банків, термін повернення яких не перевищує 12 місяців з дати балансу, і
за позиками, термін погашення яких минув, застосовується рахунок 60
„Короткострокові позики”. Важливо зазначити, що для підприємств, в яких
звичайний операційний цикл більше року, на рахунку 60 також будуть
відображатися кредити банків, термін повернення яких перевищуватиме 12
місяців, починаючи з дати балансу, але при цьому такі кредити будуть
погашені протягом одного операційного циклу підприємства.

За кредитом рахунку 60 відображаються суми одержаних кредитів (позик)
за дебетом — погашення заборгованості за ними та переведення до
довгострокових зобов”язань у разі відстрочення кредитів (позик).

Погашено заборгованість за короткостроковими позиками готівкою:

Дт 30 — Кт 60

Погашено заборгованість за короткостроковими позиками за рахунок коштів
покупців:

Дт 60 — Кт 36

Переоформлено короткострокову позику на довгострокову:

Дт 60 — Кт 50

Отримано короткострокову позику готівкою:

Дт 30 — Кт 60

Сплачено податки за рахунок короткострокової позики:

Дт 64 — Кт 60

№ __43_ Облік особового складу працюючих підприємства.

Наказом Міністерства статистики України № 253 від 09.10.1995 р.
затверджено наступні типові форми з обліку особового складу працівників
підприємства:

П-1 «Наказ (розпорядження) про прийом на роботу»;

П-2 «Особова картка»;

П-3 «Алфавітна картка»;

П-4 «Особова картка спеціаліста з вищою освітою, який виконує
науково-дослідні, проектно-конструкторські і технологічні роботи»;

П-5 «Наказ (розпорядження) про переведення на іншу роботу» ;

П-6 «Наказ (розпорядження) про надання відпустки»;

П-7 «Список № _ про надання відпустки»;

П-8 «Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору
(контракту)».

Для обліку прийнятих на роботу працівників застосовується «Наказ
(розпорядження) про прийом на роботу» (форма № П-1), який заповнюється у
відділі кадрів.

Згода працівника з умовами праці, результати переговорів, в разі
необхідності медичного огляду, відмітки про проходження інструктажу з
техніки безпеки, протипожежному мінімуму та інші відмітки проставляються
на зворотній стороні форми.Підписаний керівником підприємства
(організації) наказ (розпорядження) оголошується працівнику під
розписку.

На підставі підписаного наказу (розпорядження) про прийом на роботу
відділ кадрів заповнює документ первинного обліку форма № П-2 «Особова
картка», робить відповідні записи у трудовій книжці; бухгалтерія
відкриває особовий рахунок чи аналогічний йому документ.

Основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на
підприємстві понад п’ять днів. Працівникам, що стають на роботу вперше,
трудова книжка оформляється не пізніше п’яти днів після прийняття на
роботу.

На великих підприємствах з метою полегшення роботи з картотекою, де це
доцільно, на кожного працівника відкривається додатково «Алфавітна
картка» (форма № П-3). Картотека алфавітних карток ведеться по
підприємству в цілому і картки в ній розкладаються в алфавітному
порядку.

При оформленні переведення працівника із одного цеху (відділу, дільниці)
в інший застосовується «Наказ (розпорядження) про переведення на іншу
роботу» (форма № П-5). Заповнюється працівником відділу кадрів у двох
примірниках. Один примірник зберігається у відділі кадрів, другий
передається до бухгалтерії.Наказ (розпорядження) візує начальник цеху
(відділу, дільниці) попереднього і нового місця роботи та підписує
керівник підприємства (організації).

На підставі наказу (розпорядження) про переведення на іншу роботу відділ
кадрів робить відмітки в особовій картці ф. № П-2, трудовій книжці та
інших документах.

Для оформлення щорічної та інших видів відпустки, що надається
працівникам у відповідності з чинними законодавчими актами
застосовується «Наказ (розпорядження) про надання відпустки» (форма №
П-6), який заповнюється у двох примірниках. Один залишається у відділі
кадрів, другий передається до бухгалтерії. Підписується начальником
(майстром) цеху (відділу, дільниці) та керівником підприємства
(організації).

На підставі наказу (розпорядження) про надання відпустки відділ кадрів
робить відмітки в особовій картці ф. № П-2 працівника, а бухгалтерія
робить розрахунок заробітної плати, що належить за відпустку. При
наданні відпустки без оплати поруч із зазначенням кількості днів
відпустки зазначається «без оплати».Відпустки для групи працівників
доцільно оформлювати за допомогою форми «Список про надання відпустки»
(форма № П-7).

Відділ кадрів на основі записки чи списку про надання відпустки відмічає
в особовій картці працівника дані про відпустку, а розрахунковий відділ
бухгалтерії робить розрахунок заробітної плати, що належить за
відпустку.

При звільненні працівників, за винятком тих, які звільняються
вищестоящим органом, оформляється працівником відділу кадрів у двох
примірниках на всіх працівників «Наказ (розпорядження) про припинення
трудового договору (контракту)» (форма № П-8). Один примірник
залишається у відділі кадрів, а другий передається в бухгалтерію.
Підписується начальником (майстром) цеху (відділу, дільниці) та
керівником підприємства (організації).

У розділі «Довідка про нездані майново-матеріальні та інші цінності»
робляться відмітки про нездані цінності, що рахуються за працівником.

На підставі наказу (розпорядження) про припинення трудового договору
бухгалтерія робить розрахунок із працівником.

№ __44_ Облік відпрацьованого часу та контроль за його витрачанням.

На кожному підприємстві (організації) незалежно від режиму роботи має
бути організований табельний облік робочого часу. Облік відпрацьованого
часу ведуть у табелях обліку використання робочого часу та розрахунку
заробітної плати (ф. П-12), в якому відображаються дані про кожного
працюючого щодо явок і неявок на роботу за кожен день і разом за місяць.
Явки і неявки мають відповідні буквені та цифрові коди.

У табелі за місяць вказується кількість відпрацьованих днів разом, годин
разом, у тому числі надурочних, нічних, вечірніх, кількість днів неявок
(з них за причинами), кількість вихідних та святкових днів. Такі дані
важливі не лише для нарахування робочого часу персоналові підприємства.
Кожному працівникові присвоюють відповідний табельний номер, який
вказують на всіх документах з обліку особового складу, праці та її
оплати.

Табелі ведуться в розрізі цехів, відділів, дільниць та інших структурних
підрозділів підприємства. Відповідальність за точність наведених даних
покладається на табельників або інших відповідальних осіб (майстрів,
начальників цехів, бригадирів). Облік неявок на роботу здійснюється на
основі відповідних документів (довідок медичних установ, довідок шкіл та
навчальних закладів, довідок про участь у судових засіданнях, наказів
про відрядження, заяв працівників, оформлених належним чином тощо).

Табелі здаються в бухгалтерію для нарахування заробітної плати, а тому
доцільно їх складати за окремими категоріями працюючих (робітники,
керівники, спеціалісти), за місцями роботи (цехи, дільниці, бригади,
зміни), виконуваними функціями (черговий слюсар, наладчик, електрик), за
виготовлення замовлень, робіт чи послуг. Ці дані потрібні для складання
бухгалтерських проводок і віднесення заробітної плати за призначенням на
ті чи інші види продукції, статті витрат.

Табелі використовуються також для економічного аналізу (5-а сторінка ф.
П-12), де наводяться дані про відпрацьовані людино-дні, людино-дні
цілеспрямованих простоїв, щорічні відпустки, відпустки на навчання,
відпуски за вагітністю і родами, хвороби, інші неявки, які дозволені
законом, неявки з дозволу адміністрації, в тому числі з ініціативи
адміністрації, прогули, страйки, кількість святкових і вихідних
людино-днів, понаднормові людино-дні роботи, внутрішньо-змінні простої
та деякі інші показники використання робочого часу. Контроль за
своєчасною явкою працівників на роботу та її закінченням організовується
за такими системами:

картковою (з допомогою контрольного годинника, який на листку з
табельним номером працівника пробиває час /години і хвилини/);

жетонною (з використанням жетонів із табельним номером працівника; при
явці на роботу жетони навішуються на спеціальну дошку з табельними
номерами або кидаються у ящик, після чого табельник дані про явку
записує у табель використання робочого часу);

перепустковою (шляхом здавання перепусток на початку зміни та отримання
їх у кінці зміни від контролера);

рапортно-відомістною (з використанням рапортів, табельних відомостей,
отриманих від майстрів, бригадирів та інших відповідальних осіб).

Метою подібного контролю є виявлення неявок (запізнень, надурочної
роботи), забезпечення точності фіксування робочого часу, що важливо для
нарахування заробітної плати погодинникам та визначення виконання норм
виробітку відрядників.

Облік відпрацьованого часу має важливе значення для визначення
продуктивності праці, яка встановлюється шляхом ділення обсягу продукції
за місяць на число відпрацьованих днів і годин. Такий показник точніше
характеризує продуктивність, ніж показник виробітку продукції на одного
працюючого. Доцільно також при калькулюванні собівартості продукції
визначити кількість витраченого сукупного робочого часу на виробництво
однієї одиниці продукції та аналізувати динаміку цього показника. Він
краще характеризує процеси виробництва, ніж вартісні показники, на які
великий вплив справляє інфляція.

Отже, відпрацьований час треба ретельно фіксувати в табелях, аналізувати
втрати робочого часу та використовувати інформацію для пошуків резервів
підвищення продуктивності праці та зниження собівартості продукції.

№ _45__ Форми та системи заробітної плати..

Заробітна плата — це основна форма оплати праці за виконану роботу або
надані послуги, згідно з трудовими договорами праці, як правило у
грошовій формі.

Система оплати праці регулюєтться на основі кодексу законів про працю
/КЗпП/ та системою угод, що укладені на відповідних рівнях.

КЗпП регулює трудові відносини працівників всіх підприємств незалежно
від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому термін дії,
права, обов(язки та відповідальність сторін, умови матеріального
забезпечення і організації праці працівників, умови розірвання договору
встановлюються угодою сторін.

Трудовий договір може бути:

— безстроковий (на невизначений термін);

— укладений на термін погоджений сторонами;

— такий, що укладається на виконання певної роботи.

З метою визначення прав та відповдальності працівників на підприємтсвах
усіх форм власності складається колективний договір при цьому слід
керуватися законом «Про колективні договори і угоди», в колективному
договорі узгоджуються умови прийняття на роботу, форми і системи оплати
праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів,
умови введення і розміри надбавок, доплат, премій, винагород та ін.

На підприємстві застосовують дві форми оплати праці: погодинну і
відрядну. Існують різновиди цих форм, які називають системами оплати
праці: проста погодинна, погодинно-преміальна, пряма відрядна,
відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна та акордна. В умовах ринкової
економіки набули розповсюдження форми оплати праці за кінцевий результат
— в процентах до одержаного доходу або прибутку.

Система оплати праці — це сукупність правил, які визначають
співвідношення між мірою праці й мірою винагороди працівників. Система
оплати праці регулюєтться на основі кодексу законів про працю /КЗпП /та
системою угод, що укладені на відповідних рівнях.

Погодинна форма оплати праці — це оплата праці, яка залежить від
кількості відпрацьованих годин і тарифної ставки (окладу) за одну
годину.

Погодинно-преміальна система оплати праці — це різновид погодинної
оплати праці, при якій понад заробітної плати, належної за фактично
відпрацьований час, сплачується преміальна винагорода за досягнення
високих кількісних і якісних показників.

Відрядна форма оплати праці має наступні системи: пряма відрядна,
преміальна, прогресивна, акордна, бригадна.

Пряма відрядна система — це система, при застосуванні якої заробіток
нараховується тільки за виконану роботу (виготовлену продукцію).

Відрядно-преміальна система — це різновид відрядної форми оплати праці,
при якій понад заробітної плати, належної за виконану роботу,
виплачується премія.

Відрядно-прогресивна система оплати праці — це різновид відрядної форми
оплати праці, при якій робота, виконана в межах встановлених норм,
оплачується за звичайними відрядними розцінками, а частина роботи,
виконаної понад норми, — за прогресивно-зростаючими розцінками і в
залежності від проценту перевиконання норм.

Акордна система оплати праці — це різновид відрядної системи, при якій
норма і розцінка для виконавця або групи виконавців встановлюється не за
кожною окремою операцією, а на весь комплекс робіт.

Відрядна бригадна система оплати праці — це оплата, яку визначають
шляхом множення розцінки за одиницю роботи на фактично виконаний обсяг
робіт бригадою.

Найбільш простий спосіб розподілу заробітку між членами бригади
здійснюється пропорційно відпрацьованого часу. Заробіток також може бути
розподілений між членами бригади за допомогою інших методів (наприклад,
за допомогою коефіцієнту розподілу).

№ __51_ Синтетичний та аналітичний облік заробітної плати.

Синтетичний облік розрахунків по оплаті праці підприємства здійснюють на
пасивному рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці» за субрахунками:

661 «Розрахунки за заробітною платою»,

662 «Розрахунки з депонентами».

По кредиту субрахунка 661 «Розрахунки за заробітною платою»
відображаються суми нарахованої основної і до даткової заробітної плати,
премій, допомоги по тимчасовій непрацездатності, а по дебету — утримання
із заробітної плати (прибуткового податку, збору до Пенсійного фонду,
до Фонду соціального страхування на випадок безробіття, за виконавчими
листками та інші утримання), суми виплаченої заробітної плати і
депонованої. Звідси в бухгалтерському обліку на суму нарахованої
заробітної плати роблять запис по кредиту рахунка 661 «Розрахунки за
заробітною платою» і дебету рахунків:

23 «Виробництво», 91 “Загальновиробничі витрати”, 92 «Адміністративні
витрати», 93 «Витрати на збут» та ін. (на суму нарахованої основної і
додаткової заробітної платні премій, які виплачуються із фонду оплати
праці);

652 «По соціальному страхуванню» (на суму допомоги по соціальному
страхуванню, нарахованої за рахунок коштів соціального страхування) та
ін.

Суми утримань із заробітної плати працівників підприємства
відображаються записом по дебету рахунка 661 «Розрахунки по заробітній
платі» в кореспонденції з кредитом рахунків:

641 «Розрахунки за податками» (на суму утриманого прибуткового
податку, що підлягає перерахуванню до бюджету);

651 «За пенсійним забезпеченням» (на суму утримані збору до
Пенсійного фонду);

653 «За страхуванням на випадок безробіття» (на суму утримань збору до
Фонду соціального страхування на випадок безробіття);

685 «Розрахунки з іншими кредиторами» (на суму утримань за
виконавчими листками) та ін.

Суми, виплачені з каси підприємства (заробітна плата премії,
допомога по тимчасовій непрацездатності тощо належні працівникам),
відображаються записом по дебету рахунка 661 «Розрахунки за заробітною
платою» і кредиту рахунка 30 «Каса».

На суму депонованої заробітної плати в бухгалтерському обліку роблять
запис по дебету рахунка 661 «Розрахунки за заробітною платою» і кредиту
рахунка 662 «Розрахунки з депонентами». В подальшому, при виплаті
працівникам заробітної плати, зарахованої раніше на рахунок депонентів,
роблять запис по дебету рахунка 662 «Розрахунки з депонентами» в
кореспонденції кредитом рахунка 30 «Каса».

Сума депонованої заробітної плати, по якій закінчився строк
позовної давності (3 роки), яка підлягає перерахуванню до бюджету,
відображається записом по дебету рахунка 662 «Розрахунки з депонентами»
і кредиту рахунка 642 «Розрахунки за обов’язковими платежами».
Перерахування зазначеної суми до бюджету відображається записом по
дебету рахунка 642 «Розрахунки за обов’язковими платежами» і кредиту
рахунка 31 «Рахунки в банках».

Аналітичний облік розрахунків з робітниками і службовцями по
оплаті ведеться в картках — особових рахунках (ф. № П-54 і № П-54а), які
містять інформацію по нарахованих сумах, утриманнях, виплаті. Ця
інформація використовується для наступних розрахунків середньої

заробітної плати (при оплаті відпусток, нарахуваннях допомоги по
тимчасовій непрацездатності тощо), видачі різного виду довідок.

Аналітичний облік депонованої заробітної плати ведеться по
кожній незатребуваній сумі безпосередньо в реєстрі або книзі обліку
депонованої заробітної плати. Виплата такої заробітної плати
оформляється видатковим касовим ордером

№ __46_ Поняття про заробітну плату. Порядок нарахування заробітної
плати різним категоріям працюючих по тарифних ставках, посадових
окладах, відрядних розцінках.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це
винагорода, обчислена, як   правило, у грошовому виразі, яку за трудовим
договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за
виконану роботу.

Згідно Кодексу законів про працю України (КЗпПУ) основою організації
оплати праці є тарифна система оплати праці, яка складається з тарифних
сіток, тарифних ставок, схеми посадових окладів і
тарифно-кваліфікаційних характеристик (довідників).

Тарифна система оплати праці — це сукупність правил, за допомогою яких
забезпечується порівняльна оцінка праці, залежно від кваліфікації, умов
її виконання, відповідальності, значення галузі та інших факторів, що
характеризують якісну сторону праці.

Згідно інструкції зі статистики заробітної плати витрати на оплату
складаються з: фонду основної заробітної плати, фонду додаткової
заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних витрат.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу згідно з
встановленими нормами праці (норми часу, виробітку, обслуговування,
посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок
(окладів) та відрядних розцінок для працівників і посадових окладів для
службовців.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за роботу, виконану понад
встановлених норм, за трудові успіхи і винахідництво та особливі умови
праці. Вона складається з доплат, надбавок, гарантійних та
компенсаційних виплат, передбачених чинним законодавством, премій,
пов’язаних з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у
формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними
системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні
виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які
здійснюються понад встановлених зазначеними актами норм.

Для того, щоб визначити тарифну ставку, розцінку або посадовий оклад
необхідно звернутися до єдиної тарифної сітки оплати праці робітників і
службовців. Ця єдина тарифна сітка має загальну класифікацію по всіх
професіях і посадах. Єдина тарифна сітка побудована таким чином ,що має
перелік тарифних розрядів від одного до двадцяти дев”яти. Найменування
професій, що належать до кожного з цих розрядів і єдині коефіцієнти
заробітної плати відповідно до першого розряду.

Категорію, розряд відповідно до єдиного тарифу сітки встановлює
кваліфікаційна комісія призначена, відповідним наказом по організації.

При погодинній системі оплати праці зарплата нараховується шляхом
множення кількості відпрацьованих годин згідно табелю обліку робочого
часу і розцінки за 1 годину.

При відрядній оплаті праці заробітна плата нараховується шляхом множення
кількості виготовленої продукції за розцінку за одиницю продукції.

Якщо заробітна плата здійснюється по посадовому окладу , то при
неповністю відпрацьованих днях зарплата нараховується так: місячний
оклад ділять на кількість робочих днів цього місяця, таким чином
одержують середньоденну зарплату, яку множать на кількість
відпрацьованих днів фактично.

Основний фонд заробітної плати включає:

1. Відрядна або погодинна зарплата.

2. Надбавки.

2.1. Надбавка за супроводження вантажу, яка передбачається в розмірі
7-30% від відрядної заробітної плати, залежно від цінності вантажу.

2.2. Надбавки за класність в розмірі 25% від тарифної ставки водіїв
першого класу і 10% від тарифної ставки водіїв другого класу.

2.3. Надбавка за керівництво бригадою в розмірі півмісячної тарифної
ставки.

2.4. Надбавка за зверхурочні роботи в подвійному розмірі годинної
тарифної ставки.

2.5. Надбавка за багатозмінний режим роботи в розмірі 20% від годинної
тарифної ставки у вечірній час і 40% в нічний час.

№ __47_ Порядок розрахунку заробітної плати за невідпрацьований час і
за особливі умови праці.

Відповідно до Кодексу законів про працю оплата за невідпрацьований час
і за особливі умови праці передбачається за певних умов і включає різні
види оплат.

Оплата годин нічної роботи.

Годинами нічної роботи вважається час з 22 до 6 години. При цьому
встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на 1 годину. До
роботи в нічний час не допускаються: вагітні жінки та жінки, що мають
дітей віком до 3 років; працівники до 18 років; працівники інших
категорій (згідно з чинним законодавством). Години нічної роботи
оплачуються в підвищеному розмірі, що встановлюється генеральною,
галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче
20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний
час.

Оплата годин понаднормової роботи роботи.

 Понаднормовою вважається робота понад встановлену законом тривалість
робочого дня. Надурочні роботи допускаються у виключних випадках і з
дозволу профкому підприємства. До надурочних робіт не допускаються:
вагітні жінки і жінки, що мають дітей віком до 3 років; працівники до 18
років; в дні занять працівники, що навчаються без відриву від
виробництва в загальноосвітніх школах і професійно-технічних навчальних
закладах; працівники інших категорій (згідно з чинним законодавством).

Робота в понаднормовий час оплачується погодинникам за перші дві години
в півтора разовому розмірі, а наступні – в подвійному розмірі погодинної
ставки.відрядникам доплата здійснюється за всі понаднормові години в
розмірв 100% тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації за
погодинною системою. Понаднормові роботи не повинні перевищувати для
кожного працівника 4 години протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік.
Компенсація надурочних робіт відгулом не допускається.

Порядок оплати роботи у святкові та неробочі дні.

Робота у вихідний день компенсується працівнику наданням іншого дня
відпочинку або за угодою сторін в грошовій формі. Робота у вихідні і
святкові дні оплачується не менш, ніж в подвійному розмірі:

а) відрядникам — не менше, ніж за подвійними відрядними розцінками;

б) працівникам, праця яких оплачується за годинними (денними) ставками,
— в розмірі не менше подвійної годинної (денної) ставки;

в) працівникам, що одержують місячний оклад, — в розмірі не менше однієї
годинної (денної) ставки окладу, якщо робота проводилась в межах
місячної норми робочого часу, і в розмірі не менше подвійної годинної
(денної) ставки понад окладу, якщо робота проводилась більше місячної
норми.

Оплата праці при виробництві продукції, що виявилась браком.

Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає, а частковий —
оплачується в залежності від ступеня придатності продукції за зниженими
розцінками.

Місячна заробітна плата працівника в цьому випадку не може бути нижчою
2/3 тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).

Брак, який виник в результаті прихованого дефекту в матеріалі, що
оброблявся, а також брак не з вини працівника, виявлений після приймання
виробу органом технічного контролю, оплачують працівнику нарівні з
придатними виробами.

Оплата часу простою на підприємстві.

Час простою з вини працівника оплаті не підлягає. В іншому випадку, якщо
він попередив адміністрацію (бригадира, майстра та ін.) про початок
простою, оплачують з розрахунку не нижче 2/3 тарифної ставки встановле-
ного працівнику розряду або окладу.

Оплата відпусток.

Суму відпускних нараховують, виходячи з середнього заробітку. Розмір
середньої зарплати визначають, виходячи з виплат за останні 12
календарних місяців роботи, що передували наданню відпустки. Святкові та
неробочі дні , що припадають на період відпустки , в розрахунок
тривалості відпустки не беруть і не оплачують.

№ __48_ Облік забезпечення оплати відпусток працівникам

В обліку заробітної плати працівників за час відпустки є деякі
особливості. Чергові відпустки працівникам надаються протягом року, як
правило, нерівномірно (особливо в сезонних виробництвах). З метою
рівномірного включення до собівартості продукції (робіт, послуг)
заробітної плати на оплату відпусток підприємствам дозволено створювати
резерв. Такий резерв створюється шляхом щомісячного включення рівними
сумами (визначеними за плановим відсотком до фактично нарахованої
заробітної плати) наступних витрат на оплату відпусток. При цьому резерв
створюється на наступні витрати по оплаті відпусток працівникам, а також
нарахуванням на ці суми збору на соціальне страхування (оскільки при
нарахуванні заробітної плати за час чергової відпустки працівнику в
розрахунок приймається і допомога по тимчасовій непрацездатності, яка
виплачується за рахунок коштів соціального страхування).

У бухгалтерському обліку на суму створеного резерву робиться запис
по дебету рахунка 23 «Виробництво», 91 «Загальновиробничі витрати», 92
«Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут» та ін., кредиту рахунка
471«3абезпечення виплат відпусток». Нарахована заробітна плата за час
відпустки відноситься на зменшення раніше створеного резерву записом
по дебету рахунка 471 у кореспонденції з кредитом рахунка 661
«Розрахунки за заробітною платою».

Сальдо (кредитове) рахунка 47 {«Забезпечення виплат відпусток»
показує залишок невикористаного на кінець року резерву.

Наприкінці року проводиться інвентаризація резерву на оплату
відпусток працівникам. З цією метою за даними відділу кадрів (або
уповноваженої для цього особи) складається список з зазначенням прізвища
кожного працівника, за який період не використана відпустка, кількість
днів невикористаної на 1 січня наступного року відпустки.

Якщо на підприємстві не прийнято створювати резерв на оплату
наступних відпусток, то заробітна плата нарахована працівникам при
наданні відпустки, відноситься на витрати виробництва або обігу в
загальному порядку (тобто відображається по дебету рахунка 23
«Виробництво» та ін (91,92, 93, 94). в кореспонденції з кредитом рахунка
661 «Розрахунки за заробітною платою»).

Суму відпускних нараховують, виходячи з середнього заробітку.
Виходячи із затвердженого Порядку визначення середньої
заробітної плати, при нарахуванні оплати за час чергової і додаткової
відпустки в календарних днях або за час відпустки у зв’язку з навчанням
без відриву від виробництва. які надаються в календарних днях, виходять
з сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців
(або менший фактично відпрацьований період). У підрахунок середнього
заробітку включаються всі види основної і додаткової заробітної
плати, преміальні виплати (у тому числі одноразові заохочення
працівникам за виконання важливих виробничих завдань, винагорода за
результатами роботи підприємства за підсумками року), а також допомога
по тимчасовій непрацездатності (за винятком виплат, передбачених п. 4
Порядку). Шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед настанням
відпустки 12 місяців (або менший фактично відпрацьований період) на
відповідну кількість календарних днів року (або менший відпрацьований
період), за винятком святкових і неробочих днів, встановлених
законодавством, і множенням на кількість календарних днів відпустки
визначають заробітну плату працівникові за час відпустки.

При наданні працівнику чергової відпустки прибутковий податок
утримується в такому порядку:

окремо утримується податок за попередній місяць;

окремо — із суми відпускних І заробітку за поточний місяць, якщо
працівник буде перебувати у відпустці до кінця місяця;

3) із суми відпускних, які приходяться на неповний наступний місяць,
при наданні відпустки податок не утримується. Податок з цих сум
утримується після повернення працівника із відпустки разом з заробітком
за весь даний місяць в загальному порядку.

№ _49__ Утримання із заробітної плати.

Законодавство України передбачає утримання із нарахованої заробітної
плати працівників підприємства частини грошей, що обумовлено системою
оподаткування доходів фізичних осіб, формуванням доходів пенсійного
фонду та органів соціального страхування, практикою судочинства тощо.
За своїм характером вони поділяються на 2 групи: обов’язкові та
утримання за ініціативою підприємства.

Обов’язкові утримання включають прибутковий податок, утримання до
Пенсійного фонду, утримання збору на соціальне страхування у зв’язку з
тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням і
похованням, утримання збору на соціальне страхування на випадск
безробіття, утримання за виконавчими листами і приписами нотаріальних
контор на користь юридичних і фізичних осіб тощо.

До утримань за ініціативою підприємства відносять: суми, утримані з
членів трудового колективу за заподіяну матеріальну шкоду, за допущений
брак, своєчасно не повернуті суми, одержані у підзвіт, своєчасно не
погашені безпроцентні позики, видані членам трудового колективу, за
формений одяг.

Прибутковий податок — це обов’язковий платіж, що встановлюється державою
для фізичних осіб, які отримують доходи. Суми прибуткового податку
надходять до державного бюджету.

Сукупний оподатковуваний дохід для обчислення прибуткового податку
визначається у гривнях, соті частини гривні (від 1 коп. до 99 коп.
включно) не враховуються.

Розмір податку працівників з доходів, одержаних за основним місцем
роботи, визначається за ставкою в розмірі 13 % нарахованої заробітної
плати .

Нарахування, утримання і сплата в бюджет прибуткового податку
здійснюється підприємствами всіх форм власності і фізичними особами –
суб’єктами підприємницької діяльності, які проводять виплату доходів.

Із доходів громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без
створення юридичної особи, прибутковий податок знімається з чистого
доходу, який являє собою різницю між валовим доходом (виручкою) і
документально підтвердженими витратами, які безпосередньо пов’язані з
одержанням доходів.

Існують наступні види відрахувань з суми фактичних витрат на оплату
праці найманих працівників:

— збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

— внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття;

— внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку
з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими
народженням і похованням;

— внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності ( в залежності від класу професійного
ризику виробництва).

   Утримання до Пенсійного фонду з нарахованої заробітної плати
здійснюються в розмірі: 1 %, якщо загальна сума нарахованої заробітної
плати складає до 150 грн., 2 %, якщо сума заробітної плати більше 150
грн. Утримання на соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою
працездатності становить 0,5%.

Утримання на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття
становить 0,5 % від нарахованої суми заробітної плати.

Утримання за виконавчими листами.

Виконавчий лист — це документ, спрямований на примусове виконання
рішення суду або денного компетентного органу (аліменти, оплата,
компенсація за каліцтво). Аліменти на неповнолітніх дітей з їх батьків
стягують в розмірі на одну дитину — 25%, на двох дітей — 1/3 заробітної
плати, на трьох і більше дітей — 50% заробітної плати.

Ще утримуються профспілкові внески, якщо працюючий є членом профспілки
в розмірі 1% від нарахованої заробітної плати.

Утримання із заробітної плати може здійснюватися також за заявами
працівників(перерахування в ощадний банк, погашення комунальних
платежів, погашення позик, перерахування торговим організаціям за товари
продані в кредит тощо).

В системі рахунків бухгалтерського обліку утримання із заробітної плати
відображається записами Дт 661 – Кт 64, 65, 68.

№ _50__ Порядок та документування операцій по виплаті заробітної
плати. Облік депонованої заробітної плати

Заробітна плата працівникам відповідно до законодавства про працю
виплачується в дні передбачені нормативним договором.

Основним регістром для оформлення розрахунків між робітниками і
службовцями є розрахункова відомість і особовий листок.

Особовий листок відкривається на кожного працюючого де вказується
прізвище , ім’я , по-батькові , рік і дата народження , професія ,
спеціальність , категорія , кількість дітей і інші дані , які необхідні
для розрахунку з/ти.

Як в розрахунковій відомості , так і в особистому листку є три розділи :

Нараховано /по видах нарахувань/.

Утримано /по видах утримань/.

До виплати.

Розрахункова відомість – це регістр аналітичного обліку , який
складається по кожному табельному номеру , кожному цеху , категоріях
працюючих щомісячно.

Особовий листок як правило відкривають на рік , а записи нагромаджуються
по місяцях.

Підставою для складання розрахункової відомості і особової картки є
документи :

Табель обліку використання робочого часу;

Нагромаджуючі карточки і інші документи по з/ті робітників відрядників;

Розрахунки бухгалтерії по всіх видах додаткової з/ти і допомоги по
тимчасовій непрацездатності;

Рішення судових органів на вирахування по виконавчих листах;

Таблиці про ставки і порядок утримань;

Платіжні відомості про раніше виданий аванс і інші документи;

Виплата з/ти здійснюється по платіжних відомостях , де вказуються
табельний номер , прізвище , ім’я , по-батькові і сума до виплати.

Підставою на право виплати з/ти є підписи на відомості / керівника
підприємства і головного бухгалтера/ . Виплату з/ти проводять протягом
трьох робочих днів , враховуючи день одержання грошей. По закінченню
третього дня в графі розписка про одержання , напроти прізвища особи ,
якій не виплачена з/та , касир ставить штамп “депоновано” і закриває
відомість двома сумами:

— Сума виплаченої з/ти

— Сума невиплаченої з/ти

На загальну суму не виплаченої з/ти складається видатковий касовий
ордер для здачі її в банк.

На своєчасно не виплачені суми з/ти касир складає реєстр депонованих
сум і передає відомість і цей реєстр в бухгалтерію для перевірки , сума
грошової готівки невиплаченої з/ти повертається назад в банк.

Своєчасно не виплачена з/та зберігається три роки , а потім
перераховуються у бюджет. Облік цих сум ведеться на рахунку 66 по
субрахунку 662.

Аналітичний облік , депонованої з/ти ведеться по кожній сумі .

Виплати депонованої з/ти оформляються видатковим касовим ордером.

В практиці застосовують виплату з/ти через ощадні банки. Це полегшує
роботу касира. Сума з/ти в даному випадку зараховується на особовий
рахунок працівника і виплачується по мірі необхідності.

Якщо працівник іде в відпустку чи звільнюється , то виплата з/ти
проводиться в інші дні не дочікуючи встановлених днів.

Відомості , які містяться в розрахунково-платіжних або розрахункових
відомостях в касових і банківських документах узагальнюються при
допомозі розроблюваних таблиць №3 “Зведення даних по розрахунках з
робітниками і службовцями” та №4 , якав являє собою зведення
розрахунково-платіжних відомостей в розрізі категорії персоналу і видів
оплат, які в підсумку відображають фонд оплати праці

№ __52_ Облік розрахунків по страхуванню.

Облік розрахунків по страхуванню проводиться за допомогою рахунків
шостого класу “Поточні зобов’язання”. Рахунок 65 “ Розрахунки за
страхуванням” має такі субрахунки:

651 “ За пенсійним забезпеченням”

652 “За соціальним страхуванням”

653 “За страхуванням на випадок безробіття”

654 “ За індивідуальним страхуванням”

655 “За страхуванням майна”

За кредитом рахунку 65 “Розрахунки за страхуванням” відображаються
нараховані зобов’язання за страхуванням, а також одержані від органів
страхування кошти. За дебетом – погашення заборгованості та витрачання
коштів страхування на підприємстві.

На окремих субрахунках синтетичного рахунку 65 сальдо на кінець місяця
може бути не лише кредитовим, але й дебетовим. Такі показники не
згортаються, а сальдо синтетичного рахунку визначається розгорнуто за
дебетом і кредитом як сума відповідного сальдо на субрахунках. Порядок
справляння та використання зборів на обов’язкове державне пенсійне
страхування, , на обов’язкове соціальне страхування на випадок
безробіття та на інші види страхування регулюється чинним
законодавством.

Аналітичний облік ведеться за кожним видом зборів і відрахувань, по
страхувальниках та окремих договорах страхування.

Суму відрахувань у Пенсійний фонд та на соціальне страхування визначають
у відомості обліку витрат на виробництво, виходячи з нарахованого фонду
оплати праці за аналітичними рахунками з обліку витрат та встановлених
відсотків відрахувань. Вирахування з оплати праці працівників на
соціальне страхування визначають на основі розрахунково-платіжних
відомостей. Загальну суму цих платежів записують за кредитом рахунку.
Сплату заборгованості із платежів за страхуванням і Пенсійного фонду
відображають на основі платіжниж доручень, а зарахування витрат на
зменшення заборгованості за внесками на соціальне страхування — на
основі розрахунків допомоги із тимчасової непрацездатності, або інших
виплат, встановлених законодавством — за дебетом рахунку.

Для правильного обчислення сум страхових внесків та відображення їх у
звітності потрібно правильно визначити оподатковуваний фонд оплати
праці. До фонду оплати праці, на який нараховують страхові внески,
відносять фактичні витрати на оплату праці найманих працівників, що
включають основну, додаткову заробітну плату, інші заохочувальні і
компенсаційні виплати, перелік яких встановлений законодавством. На
даний час розмір страхових внесків на соціальні заходи для підприємств
складає :1) Пенсійний фонд – 32%; 2)страхування на випадок безробіття-
1,9; 3)страхування на випадок тимчасової непрацездатності – 2,9;
4)страхування від нещасних випадків на виробництві від 0,2 до
13,8.(Утримання вищезгаданих внесків із зарплати працівників відповідно
складає 1).2%; 2). 0,5 %; 3). 0,5% 4).- найманими працівниками не
сплачується).

Типові операції по обліку розрахунків за страхуванням

№ Зміст операції Дт Кт

1 Проведено нарахування страхових внесків на соціальні заходи від
нарахованої заробітної плпати

23,91,92,93,94

651,652,653

2 Утримано із з/п:

Внески в пенсійний фонд 661 651

Внески у фонд зайнятості 661 653

Внески в соцстрах 661 652

3 Нараховано допомогу по тимчасовій непрацездатності 652 661

4 Перераховано з поточного рахунку заборгованість по страхових внесках
органам соціального страхування

651,652,653

311

№ 31 Визнання та оцінка виробничих запасів

Однією з обов’язкових умов здійснення процесу виробництва є
забезпечення його предметами праці (виробничими запасами) — сировиною,
матеріалами, напівфабрикатами тощо, з яких або за допомогою яких
здійснюється виробництво продукції. Відмітною особливістю їх є
одноразове використання в процесі виробництва, перенесення всієї
вартості на собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт,
послуг). Методологічні основи формування в бухгалтерському
обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності
регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9
«Запаси».

Відповідно до зазначеного Положення під запасами розуміють
активи, які:

утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської
діяльності;

знаходяться в процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту
виробництва;

утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання
робіт, надання послуг, а також управління підприємством.

Запаси визнаються активом, якщо існує вірогідність того, що
підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх
використанням, і їх вартість може бути достовірно визначена.

Важливою передумовою раціональної організації обліку
виробничих запасів є економічно обгрунтована їх класифікація.
Відповідно до Положення (стандарту) 9 для цілей бухгалтерського обліку
запаси поділяються на:

сировину, основні і допоміжні матеріали; комплектуючі вироби;

незавершене виробництво;

готову продукцію;

товари;

МШП;

молодняк тварин і тварини на відгодівлі, продукцію сільського і лісового
господарства.

Класифікація запасів оформляється розробкою номенклатури-цінника,
тобто систематизованим переліком матеріалів, що використовується
підприємством, у якому кожному найменуванню, розміру і сорту
присвоюється номенклатурний номер (шифр), а також вказуються одиниця
виміру і ціна.

Оцінка запасів. Важливе значення для правильного обліку має також
порядок оцінки запасів. Згідно з Положенням (стандартом) 9 придбані або
вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первинною
вартістю.

Первинною вартістю запасів, які прибрані за плату, є
собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:

суми, які сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю),

суми, які сплачуються за інформаційні, посередницькі та інші послуги у
зв’язку з пошуком та придбанням запасів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не
відшкодовуються підприємству; інші витрати, які безпосередньо пов’язані
з придбанням запасів .

Оцінка вибуття запасів. У разі відпуску матеріалів у
виробництво, продажу або іншому вибутті згідно з Положенням
(стандартом) 9 оцінка їх здійснюється по одному з таких методів:

ідентифікованій собівартості одиниці запасів;

середньозваженій собівартості;

собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

нормативних затрат;

ціни продажу.

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, які мають
однакове призначення і однакові умови використання, застосовується
тільки один із зазначених методів.

№ __54_ Облік податку на прибуток

Ставки податку на прибуток, об’єкти оподаткування і порядок
визначення оподатковуваного прибутку, порядок обчислення І сплати
податку, обов’язки і відповідальність платників регламентуються Законом
України «Про оподаткування прибутку підприємств» і Положенням
(стандартом) бухгалтерського обліку «Звіт про фінансові результати».

Платниками податку на прибуток є всі суб”єкти підприємницької діяльності
( в тому числі бюджетні та громадські організації), які одержують
прибуток від господарської діяльності.

Ставка податку складає 30 % від об”єкту оподаткування.

Об”єктом оподаткування є величина, яка визначається у податковому обліку
шляхом порівняння скоригованих валових доходів, скоригованих валових
витрат і амортизації.

Відповідно до Плану рахунків облік податку на прибуток ведеться
на рахунку 98 «Податки на прибуток» за субрахунками:

981 «Податки на прибуток від звичайної діяльності»,

982 «Податки на прибуток від надзвичайних подій».

На субрахунку 981 «Податки на прибуток від звичайної
діяльності» ведуть облік нарахованої суми податку на прибуток від
звичайної діяльності, визначеної за встановленою ставкою від прибутку,
відображеного в бухгалтерському обліку (незалежно від суми прибутку для
цілей оподаткування).

На субрахунку 982 «Податки на прибуток від надзвичайних
подій» відображають суму податку, яка підлягає сплаті з прибутку від
надзвичайних подій. При цьому треба мати на увазі, що у Звіті про
фінансові результати чистий прибуток (збиток) обчислюється як
алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності і
надзвичайного доходу, надзвичайних затрат і податку з надзвичайного
прибутку. У статтях звіту «Надзвичайні доходи» та «Надзвичайні затрати»
відповідно відображають:

прибуток або збиток від інших подій і операцій, що відповідають
визначенню надзвичайних подій;

невідшкодовані збитки від надзвичайних подій, включаючи затрати на
запобігання виникнення втрат від стихійного лиха, техногенних аварій,
які визначені за вирахуванням суми страхового відшкодування і покриття
втрат від надзвичайних подій за рахунок Інших джерел.

Збитки від надзвичайних подій відображаються за вирахуванням
суми, на яку зменшується податок на прибуток від звичайної діяльності.

На суму нарахованого податку з прибутку в бухгалтерському обліку
роблять запис:

Д-т рах. 98 «Податки на прибуток»

К-т рах. 641 «Розрахунки за податками».

Наприкінці року сума нарахованого податку на прибуток
списується на фінансові результати діяльності підприємства записом по
дебету рахунка 79 «Фінансові результати» в кореспонденції з кредитом
рахунка 98 «Податки на прибуток».

Після цього запису за даними рахунка 79 «Фінансові результати»
визначають чистий фінансовий результат, який відповідними записами
списується на рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки).

Отже, чистий прибуток від звичайної діяльності визначається як
різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування і сумою
податку на прибуток.

№ _55__ Групування витрат, що формують собівартість продукції, у
відповідності з П(С)БО 16 “Витрати”

Метою обліку собівартості є своєчасне, повне і достовірне визначення
фактичних витрат, пов’язаних з виробництвом продукції, обрахування
фактичної собівартості окремих видів і усієї продукції, а також контроль
за використанням матеріальних трудових та фінансових ресурсів. Для
досягнення вказаної мети витрати, що формують собівартість продукції,
групуються за певними ознаками. У відповідності з П(С)БО 16 витрати, що
складають виробничу собівартість продукції, групуються за: ·
видами продукції (робіт, послуг);

· способом віднесення до конкретного об’єкта витрат;

· ступенем залежності від обсягу виробництва;

· економічним змістом;

· відношенням до виробничого процесу.

За економічним змістом витрати групуються за економічними елементами і
за статтями калькуляції.

Елемент витрат – це сукупність економічно однорідних витрат.

Групування витрат за економічними елементами призначене для виявлення
усіх витрат на виробництво продукції за їх видами, тобто таке групування
дає змогу визначити, що саме та на яку суму витрачається на виробництво
в цілому по підприємству.

У П(С)БО 16 передбачене єдине для всіх підприємств групування витрат за
економічними елементами:

· матеріальні витрати;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація основних фондів та нематеріальних активів;

· інші витрати.

Проте групування витрат за елементами не дозволяє здійснити їх контроль
та аналіз за цільовим призначенням у процесі виробництва (по цехах,
дільницях, за видами виробів), тобто не відповідає на запитання, на які
цілі та потреби понесені такі витрати.

Отже, для контролю та аналізу за витратами поряд із обліком їх за
економічними елементами застосовується групування витрат на виробництво
за статтями калькуляції, в розрізі яких обраховується собівартість
продукції. Класифікація витрат за калькуляційними статтями собівартості
розкриває цільове призначення витрат та їх зв’язок з технологічним
процесом. Це групування використовується для узагальнення витрат за
видами виготовленої продукції та місцем виникнення витрат (по цехах,
дільницях тощо. Встановлення переліку і складу статей калькулювання
виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) віднесене до
компетенції підприємства і має бути регламентоване його обліковою
політикою.

З урахуванням вимог П(С)БО 16 промислові підприємства можуть
використовувати наступні калькуляційні статті:

· сировина та матеріали;

· покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати,

· паливо та енергія на технологічні цілі;

· зворотні відходи (вираховуються);

· основна заробітна плата виробничих робітників;

· додаткова заробітна плата виробничих робітників;

· відрахування на соціальні заходи;

· витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції;

· відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового
призначення;

· загально виробничі витрати;

· втрати внаслідок технічно неминучого браку;

· інші виробничі витрати.

Розрахунок собівартості продукції за вказаними статтями калькуляції дає
змогу обрахувати лише виробничу її собівартість. Але в практиці
господарювання з метою встановлення договірної ціни на реалізацію
продукції, а також для аналізу рентабельності окремих видів виробів
необхідно мати інформацію щодо повної собівартості окремих видів
продукції. Тому доцільно до вказаних статей калькуляції собівартості
додати адміністративні витрати та витрати на збут продукції, що дасть
змогу розрахувати повну собівартість виробів. При цьому адміністративні
витрати та витрати на збут продукції не включаються до собівартості
продукції, а списуються на фінансові результати, що відповідає чинному
законодавству.

№ __56_ Методи калькулювання собівартості продукції: поняття, види та
сфера застосування

Метод калькулювання являє собою сукупність способів аналітичного обліку
витрат на виробництво за калькуляційними об’єктами та прийомами
визначення собівартості калькуляційних одиниць.

Групування витрат на виробництво за об’єктами калькуляційного обліку –
замовленнями, переділами, продуктами відображає суттєву частину методу
калькулювання, його економічну характеристику.

Прийоми визначення собівартості калькуляційних одиниць – розподілу
витрат, виключення витрат тощо – відіграють допоміжну роль у системі
калькулювання.

Метод калькулювання залежить від типу організації і технології
виробництва та включає в себе принципи збору інформації про витрачені
ресурси в розрізі центрів витрат. На підприємствах, в яких виробництво
продукції відбувається в одному технологічному процесі, витрати
узагальнюються по виробництву в цілому (виробництво пару,
електроенергії, добування піску, вугілля тощо). На підприємствах, в яких
продукція у процесі виробництва проходить декілька послідовних стадій
(переділів), облік витрат доцільно організовувати по окремих стадіях
(виробництво чавуну, сталі, прокату, цегли, хімічні виробництва тощо).

В економічній літературі наводиться багато різних методів калькулювання,
але найчастіше зустрічаються 4 методи: позамовний, попередільний,
попроцесний (простий) та нормативний.

Об’єктом калькулювання при позамовному методі є замовлення, на якому
збираються витрати на протязі виконання даного замовлення. Собівартість
робіт визначається методом сумування усіх витрат з моменту відкриття
замовлення до його завершення. Калькуляція складається після закінчення
виконання замовлення.

Суть попередільного методу полягає у тому, що собівартість продукції
калькулюється на кожному переділі окремо, по мірі обробки деталей.
Витрати узагальнюються в розрізі статей номенклатури по фазах, стадіях,
переділах. Аналітичний облік витрат на виробництво організується по
виробах, при цьому прямі витрати (на матеріали, зарплату основну та
додаткову з відрахуваннями на соціальні заходи виробничих робітників
тощо) відносяться на конкретні види виробів, а накладні витрати
збираються протягом місяця окремо та розподіляються між виробами
пропорційно вибраній базі в кінці місяця.

Попроцесний метод використовується в тих виробництвах, де технологічний
процес не є складним, наприклад, в підсобних та допоміжних виробництвах,
в добувних галузях, на електростанціях тощо, а також у галузях з масовим
типом виробництва.

Особливістю даного методу є те, що витрати на виробництво узагальнюються
в цілому по процесу. Собівартість одиниці продукції (робіт, послуг)
розраховується шляхом ділення узагальнених таким чином витрат на
загальний обсяг продукції (робіт, послуг).

Фактична собівартість одиниці продукції за нормативним методом
розраховується наступним чином:

Сф = Сн ± З ± В,

де: Сф – фактична собівартість,

Сн – нормативна собівартість,

З – зміни норм,

В — відхилення від норм.

Відхилення від норм узагальнюються в розрізі причин та винних осіб і
слугують для аналізу і прийняття рішень з боку апарату управління.
Інформація провідхилення повинна надходити щодня або на протязі
короткого проміжку часу. Чим швидша реакція на відхилення, тим менше
зусиль необхідно для усунення їх негативного впливу на формування
собівартості продукції, тому нормативний метод обліку витрат та
калькулювання собівартості продукції розглядається як метод управління
собівартістю за відхиленнями.

Методи калькулювання доповнюються способами калькулювання, які являють
собою технічні прийоми розрахунку собівартості продукції за допомогою
певних процедур, наприклад, нагромадження (сумування) витрат, розподілу
витрат, прямого розрахунку, виключення витрат, нормативний спосіб.
Послідовність та порядок розрахунків у калькуляції залежить від
технології створення продукції, можливостей локалізації витрат за
калькуляційними об’єктами, наявності супутніх і побічних видів продукції
та інших обставин.

№ __57_ Брак у виробництві: сутність, оцінка, документування та облік

Одним з основних видів втрат у виробництві є брак продукції.

Брак- це продукція,напівфабрикати,деталі,вузли і роботи,які не
відповідають за своєю якістю встановленим стандартам або технічним
умовам і не можуть бути використані лише після додаткових витрат на
виправлення.

Брак в обліку класифікують за такими ознаками:

1).за місцем виникнення:-внутрішній (виявлений до відвантаження або
передачі покупцеві); та -зовнішній(виявлено у покупця)

2).за характером дефектів: непоправний або остаточний(який неможливо
виправити); виправний(який можливо виправити);

3).за причинами виникнення: неякісні матеріали;нестача електроенергії;не
кваліфікованість працівників;

4).за винуватцями: робітник;постачальник;служба постачання.

Для обліку та узагальнення інформації про втрати від браку у виробництві
продукції призначений активний, балансовий рахунок 24 «Брак у
виробництві». По дебету цього рахунку відображаються витрати від
виявленого зовнішнього та внутрішнього браку, вартість невиправного,
остаточного браку та витрати на виправлення браку, витрати на
гарантійний ремонт в обсязі, що перевищує норму, витрати на утримання
гарантійних майстерень; по кредиту — суми, що відносяться на зменшення
витрат на брак, що списуються на витрати на виробництво як втрати від
браку, суми зменшення втрат від браку продукції: вартість відходів від
бракованої продукції або реалізації її за зменшеною ціною; вартість
утримання з винуватців браку; суми відшкодувань, одержаних від
постачальників недоброякісних матеріалів та напівфабрикатів, які
спричинили виникнення браку продукції.

Аналітичний облік по даному рахунку ведеться за видами виробництва —
продукції, по якій виник брак, а також в розрізі статей калькуляції.

В кінці місяця рахунок 24 «Брак у виробництві» щомісяця закривається. До
статті калькуляції «Втрати внаслідок технічного неминучого браку»
включаються : -собівартість остаточно забракованої
продукції (виробів,напівфабрикатів) з технологічних причин та
витрати на усунення технічно неминучого браку.

Зовнішній остаточний брак оцінюється за фактичною виробничою
собівартістю забракованих виробів, включаючи витрати на відправку,
демонтаж і повернення цих виробів. Вартість забракованих виробів
відновлюється на рахунку 23 «Виробництво» сторнувальними записами по
відвантаженню продукції. Після цього вартість забракованих виробів
списується проводкою Д-т рах. 24, К-т рах. 23.

Методи оцінки забракованої продукції в бухгалтерському обліку залежить
від ступеня її придатності та місця браку.

Оскільки бракована продукція є одним з видів запасів підприємства при
її оцінці слід керуватися нормами П(с)БО-9”Запаси”.

Згідно з Положенням щодо планування обліку і калькулювання
собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості собівартість
внутрішнього остаточного браку визначається виходячи з фактичних витрат
(основних витрат , включаючи відповідну частку загальновиробничих
витрат).

Втрати підприємства від браку продукціїї, який можна виправити,
складаються з витрат на їх повторну та додаткову обробку .При цьому
втрати від браку зменшуються на вартість отриманих матеріалів за ціною
їх можливого використання,а також на суму претензій до постачальників
за поставку неякісних матеріалів, які стали причиною браку.Суми втрат
від браку відображаються на виробничих рахунках за мінусом втрат,які
віднесені на винних осіб.

Згідно П(С)БО 16 “Витрати” втрати від внутрішнього і зовнішнього
браку, крім витрат на гарантійний ремонт та обслуговування гарантійних
майстерень,включаються до складу загальновиробничих витрат.

Виникнення браку у виробництві документують актом про брак,
повідомленням, листом про брак, або у відомостях. В цих документах
зазначають дані про забраковану продукцію (її вид, сорт, одиницю
виміру,кількість, причини виникнення браку, винну особу, вид браку).
Зазначені документи підписуються комісією в складі керівника або
заступника керівника підприємства, головного бухгалтера, керівників
відділів підприємства.

№ __58_ Облік загальновиробничих витрат та їх розподіл.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»
визначено, що до складу загальновиробничих витрат включаються:

— витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління
цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне
страхування апарату управління це-, хами, дільницями; витрати на оплату
службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

— амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового,
дільничого, лінійного) призначення;

— амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового,
дільничого, лінійного) призначення;

— витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну
оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого
призначення;

— витрати на вдосконалення технології й організації виробництва ;

— витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та
інше утримання виробничих приміщень;

— витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці
загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне
страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на
здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю
продукції, робіт, послуг);

— витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього
природного середовища;

— інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей,
напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на
склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування
матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

Облік виробничих накладних витрат на організацію виробництва та
управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими
підрозділами основного й допоміжного виробництва, а також витрат на
утримання та експлуатацію машин і устаткування ведеться на рахунку 91
«Загальновиробничі витрати».

За дебетом рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» відображається сума
визнаних витрат, за кредитом — щомісячне, за відповідним розподілом,
списання на рахунки 23 «Виробництво» та 90 «Собівартість реалізації».

Аналітичний облік ведеться за місцями виникнення, центрами і статтями
(видами) витрат.

Загальновиробничі витрати поділяються на змінні і постійні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на
обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що
змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу
діяльності. Наприклад, витрати електроенергії для приведення в рух
устаткування, заробітна плата з відрахуваннями на соціальні заходи
наладчиків устаткування, втрати від технічно неминучого браку.
Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з
використанням бази розподілу (годин роботи, заробітної плати, обсягу
діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності
звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на
обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або
майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Наприклад, амортизація
основних засобів, заробітна плата з відрахуваннями на соціальні заходи
керівників структурних підрозділів тощо.

Постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об’єкт
витрат з використанням бази розподілу (годин роботи, заробітної плати,
обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності.
Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу
собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх
виникнення.

Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних
загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат
установлюється підприємством.

№ __59_ Склад , облік та списання адміністративних витрат

Адміністративні витрати – це витрати, які пов’язані з операційною
діяльністю підприємства і до собівартості реалізованої продукції не
включаються .

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» визначено,
що до адміністративних витрат відносяться витрати, спрямовані на
обслуговування та управління підприємством:

— загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на
проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

— витрати на службові відрядження і утримання апарату управління
підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

— витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних
активів загальногосподарського використання (операційна оренда,
страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення,
водопостачання, водовідведення, охорона);

— винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки
майна тощо);

— витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс
тощо);

— амортизація нематеріальних активів загальногосподарського
використання;

— витрати на врегулювання спорів у судових органах;

— податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі
(крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до
виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

— плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

інші витрати загальногосподарського призначення.

Облік цих витрат здійснюється на рахунку 92 «Адміністративні витрати»

За дебетом рахунку 92 «Адміністративні витрати» відображається сума
визнаних адміністративних витрат, за кредитом — списання на рахунок 79
«Фінансові результати».

Аналітичний облік ведеться за статтями витрат.

Бухгалтерськими документами, які є підставою для визначення
адміністративних витрат, виступають:

— по амортизації — «Розрахунок амортизації основних засобів»;

— по малоцінних та швидкозношуваних предметах — «Акт на списання
малоцінних та швидкозношуваних предметів»

— грошових коштів — «Видатковий касовий ордер», виписка банку;

— витрат на відрядження — «Авансовий звіт»;

— заробітної плати — «Табель обліку використання робочого часу», а також
складена на його підставі «Розрахунково-платіжна відомість».

Щомісячне списання адміністративних витрат оформляється за допомогою
розрахунку (довідки), складеного працівником бухгалтерії.

Для узагальненого обліку адміністративних витрат використовують при
журнально-ордерній формі обліку журнал №5,або 5А а при спрощеній формі
обліку — відомість В-3 .

Типові бухгалтерські проводки по обліку адміністративних витрат

Зміст господарської операції Дебет

Кредит

Нараховано амортизацію по основних засобах і нематеріальних активах
адмін. призначення

92 «Адміністративні витрати»

13″Знос необоротних активів»

Віднесено виробничі запаси на адміністративні витрати

92 «Адміністративні витрати»

20″Виробничі запаси»

Передано в експлуатацію МШП адміністративного призначення

92 «Адміністративні витрати»

22 «МШП»

Списано витрати по відрядженню на адміністративні витрати

92 «Адміністративні витрати»

372 «Розрахунки з підзвітними особами»

Проведено нарахування на заробітну плату до фондів соціального
спрямування

92 «Адміністративні витрати»

65″Розрахунки за страхуванням»

Нараховано заробітну плату працівникам адміністративного персоналу

92 «Адміністративні витрати»

66″Розрахунки з оплати праці»

Списано адміністративні витрати на фінансові результати

791″Результат основної діяльності»

92 «Адміністративні витрати»

№ __60_ Облік витрат на збут

Витрати на збут включають витрати, пов’язані з реалізацією (збутом)
продукції (товарів, робіт, послуг), а саме:

— витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на
складах готової продукції; ·

— витрати на ремонт тари;

— оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та
працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

— витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

— витрати на передпродажну підготовку товарів;

— витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

— витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних
активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг
(операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення,
освітлення, охорона);

— витрати на транспортування і страхування готової продукції (товарів),
транспортно-експедиційні та інші послуги, відповідно до умов договору
(базису) поставки;

— витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

— інші витрати, пов’язані зі збутом продукції, товарів,робіт, послуг.

На рахунку 93 «Витрати на збут» ведеться облік витрат,пов’язаних із
збутом (реалізацією, продажем) продукції, товарів,робіт і послуг.

За дебетом рахунку відображається сума визнаних витратна збут, за
кредитом — списання на рахунок 79 «Фінансові результати» .

Типові бухгалтерські проводки по обліку витрат на збут

Зміст господарської операції

Дт

Кт

Нараховано амортизацію по основних засобах торгівельного призначення

93 «Витрати на збут»

13 «Знос необоротних активів»

Віднесено до витрат на збут вартість пакувальних матеріалів

93 «Витрати на збут»

20″Виробничі запаси»

Передано в експлуатацію МШП торгівельного призначення 93 «Витрати на
збут»

22″МШП»

Витрати по відрядженню віднесено до витрат на збут

93 «Витрати на збут»

372 «Розрахунки з підзвітними особами»

Віднесено частину витрат майбутніх періодів до витрат на збут (оренда
торгівельного приміщення)

93 «Витрати на збут»

39 «Витрати майбутніх періодів»

Проведено нарахування на заробітну плату працівників збуту до фондів
соціального спрямування

93 Витрати на збут»

65″Розрахунки за страхуванням»

Нараховано заробітну плату . працівникам збуту

93 «Витрати на збут»

66″Розрахунки з оплати праці»

Віднесено витрати по рекламі до витрат на збут

93 «Витрати на збут»

685″Розрахунки з іншими кредиторами»

Списано витрати на збут на фінансові результати

791″Результат основної діяльності»

93 «Витрати на. збут»

Бухгалтерськими документами, які є підставою для визначення витрат на
збут, виступають:

по амортизації — «Розрахунок амортизації основних засобів»;

по МШП — «Акт на списання малоцінних та швидкозношуваних предметів»

грошових коштів — «Видатковий касовий ордер», виписка банку;

витрат на відрядження — «Авансовий звіт»;

заробітної плати — «Табель обліку використання робочого часу», а також
складена на його підставі «Розрахунково-платіжна відомість.

Щомісячне списання витрат на збут оформляється за допомогою розрахунку
(довідки), складеного працівником бухгалтерії.

Для узагальненого обліку витрат на збут використовують і журнал-ордер №5
при журнально-ордерній формі обліку, а при 1 спрощеній формі обліку —
відомість В-3 .

№ __62_ Поняття готової продукції, документальне і облікове

відображення її руху.

Готовою продукцією є така, яка повністю пройшла передбачені технологією
стадії і процеси, перевірена на предмет її відповідності технічним
умовам і стандартам і оприбуткована на склад або прийнята замовником. До
готової продукції зараховують також виконані для замовників роботи і
послуги автотранспорту, ремонтного виробництва, будівельно-монтажні
роботи. Якщо на підприємстві, поряд з виробництвом, здійснюють
капітальні вкладення, то виконані для них послуги також відображають в
обліку як готову продукцію.

Готову продукцію оцінюють за плановою і фактичною собівартістю
(виробничою чи повною) або за оптовими цінами, якщо на такий вид
продукції вони регулюються державою.

Оприбутковують готову продукцію з виробництва на склади за накладними
(приймально-здавальними накладними) або відомостями здачі продукці.

Для обліку готової продукції призначений рахунок 26 «Готова продукція».

За дебетом рахунку 26 «Готова продукція» відображають надходження
готової продукції власного виробництва за фактичною виробничою
собівартістю. Виконані і здані за актами замовникам роботи
списуються з кредита рахунка 23 «Виробництво» на дебет рахунка 903
«Собівартість реалізованих робіт і послуг».

Аналітичний облік готової продукції ведуть за її видами у розрізі
матеріально відповідальних осіб за масою, кількістю та собівартістю або
оптовими цінами — в окремих підприємствах промисловості. В цьому випадку
повинен бути забезпечений облік відхилень фактичної виробничої
собівартості готової продукції від затверджених оптових цін.
Підприємства реалізують свою продукцію покупцям на підставі укладених
договорів (угод). Відпуск готової продукції покупцям оформляється
накладною на відпуск товарно-матеріальних цінностей (ф. № М-20), яка є
підставою для списання готової продукції підприємством-виробником. що
здійснило її відпуск, для оприбуткування її підприємством-одержувачем
та для дозволу на вивезення її з території підприємства-постачальника.

У накладній зазначаються назва, номенклатурний номер, одиниця
виміру, кількість, ціна кожного виду і сорту продукції, що
відпускається. За потреби (при значній кількості назв, видів готової
продукції, що відпускається) накладна за формою № 20 складається як
обов’язковий додаток до товарно-транспортної накладної (ф. № І-ТН або
№ І-ТР спирт). Якщо дані про готову продукцію, яка відпускається і
вивозиться автотранспортом на сторону, вміщуються у
товарно-транспортній накладній, то накладна за формою № М-20 не
складається.

Згідно із Законом України «Про податок на додану вартість»
постачальник (продавець) повинен надати підприємству-покупцю податкову
накладну, форма І В податковій накладній, крім інших реквізитів,
вказуються ціна, ставка і сума ПДВ, загальна сума, що підлягає сплаті
постачальнику. Для проведення розрахунків з покупцем постачальник
виписує рахунок-фактуру та інші розрахунково-платіжні документи, що
підтверджують факт передачі (відпуску) матеріальних цінностей і їх
оплату з зазначенням суми ПДВ

Відповідно до національного Плану рахунків на відпускну вартість
відвантаженої (реалізованої) покупцям готової продукції в
бухгалтерському обліку підприємства робиться запис по дебету рахунка 36
«Розрахунки з покупцями і замовниками» і кредиту рахунка 701 «Доход
від реалізації готової продукції».

Одночасно робиться запис на списання виробничої
собівартості реалізованої продукції:

Д-т рах. 901 «Собівартість реалізованої готової продукції»

К-т рах. 26 «Готова продукція».

Сума податкового зобов’язання по ПДВ, визначена за
встановленою ставкою до суми доходу від реалізації готової продукції,
відображається записом по дебету рахунка 701 «Доход від реалізації
готової продукції» в кореспонденції з кредитом рахунка 641 «Розрахунки
за податками».

№ __61_ Проведення й оформлення результатів інвентаризації готової
продукції

Проведення й оформлення результатів інвентаризації готової продукції
здійснюється підприємствами відповідно до вимог Інструкції по
інвентаризації основних засобів нематеріальних активів,
товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, документів і
розрахунків, затвердженою наказом Мінфіну України .

Виявлені при інвентаризації залишки готової продукції
оприбутковують на дебет рахунка 26 «Готова продукція» в
кореспонденції з кредитом рахунка 719 «Інші доходи від операційної
діяльності».

Вартість недостачі готової продукції, незалежно від причин
виникнення, списується з кредиту рахунка 26 «Готова продукція» на дебет
рахунка 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей». Після прийняття
рішення керівником підприємства, зафіксованого у протоколі результатів
Інвентаризації, вартість недостачі готової продукції з вини матеріально
відповідальних осіб відноситься на їх рахунок і відображається записом:

Д-т рах. 375 «Розрахунки по відшкодуванню завданих збитків»

К-т рах. 716 «Відшкодування раніше списаних активів».

Якщо на час виявлення недостачі продукції винні особи не
встановлені, то вартість такої недостачі продукції списується на
невідшкодовані втрати на забалансовий рахунок 07 «Списані активи»,
субрахунок 072

«Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей».

Після встановлення конкретних винуватців зазначеної нестачі
готової продукції роблять запис:

Д-т рах. 375 «Розрахунки по відшкодуванню завданих збитків»

К-т рах. 716 «Відшкодування раніше списаних активів».

Одночасно роблять запис по кредиту забалансового рахунка 072
«Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей».

Розмір нанесеного підприємству збитку від недостачі і псування
готової продукції) який підлягає відшкодуванню матеріально
відповідальними особами, визначається згідно із Законом України «Про
визначення розміру збитків, нанесених підприємству розкраданням,
знищенням (псуванням), недостачею або втратою цінностей», затвердженим
постановою Верховної Ради та Порядком за № 116. Згідно з ним розмір
збитку від розкрадання і недостачі, що підлягає відшкодуванню винними
особами, визначається виходячи з балансової вартості цих цінностей (за
вирахуванням амортизаційних відрахувань), але не менше 50% від Їх
балансової вартості на день виявлення таких фактів, з урахуванням
індексу інфляції, відповідного розміру ПДВ і акцизного збору із
застосуванням встановлених коефіцієнтів. На суму різниці між
балансовою вартістю матеріальних цінностей, яких не вистачає, і сумою
збитку, визначеного у відповідному порядку, в бухгалтерському обліку
роблять запис по дебету рахунка 375 «Розрахунки по відшкодуванню
завданих збитків» і кредиту рахунка 716 «Відшкодування раніше списаних
активів». При відшкодуванні винними особами збитку від недостачі і
розкрадання матеріальних цінностей у визначеній сумі роблять запис по
дебету рахунка ЗО «Каса» (або рахунка 66 «Розрахунки по оплаті праці»,
якщо керівником прийнято рішення про утримання вартості збитку із
заробітної плати винуватця) і кредиту рахунка 375 «Розрахунки по
відшкодуванню завданих збитків».

Із внесених матеріально відповідальними особами сум
відшкодовуються збитки підприємства, решта суми (різниця між обліковою
вартістю недостачі цінностей і відшкодованою сумою збитку) підлягає
перерахуванню до бюджету і в бухгалтерському обліку відображається
записом по дебету рахунка 716 «Відшкодування раніше списаних активів»
І кредиту рахунка 642 «Розрахунки за обов’язковими платежами».

Взаємний залік лишків і недостач готової продукції, що
виникло внаслідок пересортиці, може бути допущений в порядку винятку,
якщо пересортиця відбулася у однієї і тієї самої особи, за один І той
же звітний період, по продукції одного і того самого найменування. Проте
різниця у вартості недостач і лишків продукції при більшій вартості
недостач списується на рахунок винних осіб, які допустили пересортицю, і
з них стягується.

№ __63_ Облік фінансових результатів діяльності INCLUDEPICTURE \d \z
«k_img.asp?M=k073&T=10&I=image002&R=gif»

Узагальнення інформації про фінансові результати підприємства від
звичайної діяльності та надзвичайних подій ведеться на рахунку 79
«Фінансові результати».Рахунок 79 «Фінансові результати» – тимчасовий
(транзитний), результатний, має ознаки пасивного рахунку.

По кредиту рахунку 79 «Фінансові результати» на підставі довідок та
розрахунків бухгалтерії відображаються суми в порядку закриття рахунків
обліку доходів, по дебету — суми в порядку закриття рахунків обліку
витрат, а також належна сума нарахованого податку на прибуток. Сальдо
рахунку при його закритті списується на рахунок 44 «Нерозподілені
прибутки (непокриті збитки)».

Бухгалтерський облік фінансових результатів ведеться щодо результатів
від кожного виду діяльності, для яких відкривається відповідний
субрахунок.

Рахунок 79 «Фінансові результати»має субрахунки:

791 «Результат основної діяльності»

792 «Результат фінансових операцій»

793 «Результат іншої звичайної діяльності»

794 «Результат надзвичайних подій».

По кредиту субрахунку 791 «Результат основної діяльності» відображається
в порядку закриття рахунків сума доходів від реалізації готової
продукції, товарів, робіт, послуг та від іншої операційної діяльності
(рахунки 70 «Доходи від реалізації», 71 «Інший операційний дохід»), а по
дебету субрахунку відображається сума в порядку закриття рахунків обліку
собівартості реалізованої готової продукції, товарів, робіт і послуг,
адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат (90
«Собівартість реалізації»‘, 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на
збут», 94 «Інші витрати операційної діяльності»).

Аналітичний облік фінансових результатів ведеться за їх характером,
видами продукції, товарів, робіт, послуг та іншими напрямками,
визначеними підприємством самостійно.

Первинними документами при відображенні накопичення фінансових
результатів різних видів діяльності та віднесення до складу
нерозподіленого прибутку (збитку) є довідки та розрахунки бухгалтерії.

При складанні квартальних звітів порівнюються обороти по дебету та
кредиту рахунку 79 «Фінансові результати», і якщо кредитовий оборот по
рахунку 79 «Фінансові результати» буде більше дебетового обороту цього ж
рахунку, то підприємство на суму різниці має нерозподілений прибуток
поточного року. Якщо дебетовий оборот по рахунку 79 «Фінансові
результати» більше кредитового обороту даного рахунку, то підприємство
здійснило більше витрат, ніж мало доходу.

Дані по рахунку 79 на підставі облікових регістрів відображаються в
Головній книзі та у Звіті про фінансові результати.

Залишений нерозподілений за звітний рік прибуток (або непокритий
поточними доходами збиток) перераховують на рахунок 44″Нерозподілені
прибутки (непокриті збитки)»

По кредиту рахунку відображається збільшення прибутку від усіх видів
діяльності, по дебету — збитки та використання прибутку.

Приклади проводок по рахунку 79:

списання витрат підприємства, які використовують рах. 9-го класу

Дт 79 — Кт 90, 92, 93, 94, 95, 96, 97, 98, 99

списання доходів від господарської діяльності

Дт 70, 71, 72, 73, 74, 75 — Кт 79

закриття рахунку

прибуток Дт 79 — Кт 44

збиток Дт 44 — Кт 79

№ __65_ Власний капітал підприємства : загальне поняття та
характеристика його складових

Капітал є залишковою частиною в активах підприємства після вирахування
всіх його зобов’язань.

Власний капітал підприємства можна згрупувати за різними ознаками:

— джерелами утворення;

— формою;

— рівнем відповідальності;

— складовими.

Серед джерел утворення власного капіталу виділяють внески власників
підприємства у вигляді грошових коштів та інших активів і нагромадження
суми нерозподіленого прибутку, що залишається на підприємстві. Також
існують інші джерела. Так, збільшення власного капіталу може мати місце
при до оцінці необоротних активів, їх безкоштовному надходженні тощо.

За формами існування власний капітал представлений інвестованим і дарчим
капіталом та нерозподіленим прибутком.

Найчастіше капітал поділяють на дві частини:

— внесений, або оплачений капітал;

— нагромаджений капітал, або нерозподілений прибуток.

Рівень відповідальності, закріплений за статутним та додатковим
капіталом, різний. Статутний капітал, розмір якого визначений в
установчих документах та зареєстрований у державному реєстрі
господарюючих одиниць, забезпечує регулювання відносин власності і
управління підприємством. Незареєстрований (додатковий) капітал — це
інші види капіталу, розмір яких не підлягає реєстрації та регламентації
на відміну від зареєстрованого капіталу, який не може бути меншим від
встановленої законодавством суми.

Серед видів (складових) власного капіталу домінуючим є статутний
капітал. Саме це підкреслено в П(С)БО 2 „Баланс”, за яким статутний
капітал — зафіксована в установчих документах загальна вартість активів,
які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства.

Наступна складова власного капіталу — неоплачений капітал. За П(С)БО 2
„Баланс” ним визнається сума заборгованості власників (учасників) за
внесками до статутного капіталу. Внесення активів зменшує величину
неоплаченого капіталу, зводячи її до нуля.

Одним із видів власного капіталу акціонерного товариства є вилучений
капітал — фактична собівартість акцій власної емісії або часток,
викуплених товариством у його учасників. У деяких підприємствах
статутний капітал може бути представленим пайовим капіталом — сумою
пайових внесків членів спілок та інших підприємств, передбаченою
установчими документами. Категорія пайового капіталу використовується
кредитними спілками, колективними підприємствами, підприємствами
споживчої кооперації та іншими пайовиками, де частина власного капіталу
підприємства формується у вигляді пайових внесків.

Додатковий капітал найбільш широко представлений окремими його видами
(складовими) щодо власного капіталу акціонерного товариства. Сума, на
яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну
вартість (емісійний доход), кваліфікується як додатковий вкладений
капітал. Інший додатковий капітал — це сума до оцінки необоротних
активів, вартість активів, безоплатно отриманих підприємством від інших
юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

Окремим елементом власного капіталу є резервний капітал. Він втілює суму
резервів, створених відповідно до чинного законодавства чи засновницьких
документів. У П(С)БО 2 „Баланс” підкреслюється, що резервний капітал
формується за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства. Отже,
розмір власного капіталу визначається як алгебраїчний підсумок його
видів (складових):ВК = СК + ПК + ДК + ІДК + НП (-НЗ) – НК – ВК,

де: ВК — власний капітал;СК — статутний капітал;ПК — пайовий капітал;ДК
— додатковий вкладений капітал;ІДК — інший додатковий капітал; НП(НЗ) —
нерозподілений прибуток (непокритий збиток); НК — неоплачений капітал;ВК
– вилучений капітал.

№ __2_ Процес обліку та вимірники , що в ньому застосовуються

Господарський облік – це одна з важливих функцій управління
господарством. Процес обліку складається з декількох етапів:

постійне спостереження за господарськими операціями;

вимірювання;

реєстрація і узагальнення даних в грошовому виразі.

1) Спостереження дозволяє встановити багато чисельні і різноманітні
явища і факти, з яких складається господарська діяльність; 2) Дані
зібрані в результаті спостереження необхідно вимірювати, тобто – вказати
їх в певних числових показниках; 3) Дані показники необхідно
зареєструвати і згрупувати для використання даних з метою управління тим
чи іншим процесом в будь-який час. Завершується обліковий процес
узагальненням отриманих показників, які характеризують господарську
діяльність підприємства. Отже, господарський облік – це систематичне
спостереження, вимірювання, реєстрація і узагальнення господарських
процесів матеріального виробництва з метою контролю і управління ними.

Оскільки господарська діяльність підприємства дуже різноманітна по
своєму характеру і змісту, тому для відображення її процесів необхідні
різні вимірники при допомозі всі господарські процеси отримали кількісну
і якісну характеристики. Для відображення Г.Д.П. використовують такі
види вимірників:

натуральні

трудові

грошовий.

Натуральні вимірники служать для одержання інформації про господарські
засоби і процеси у натуральному виразі. Їх використовують для обліку
матеріальних цінностей, готової продукції, основних засобів тощо.

Обліковані об’єкти залежно від їх фізичних властивостей вимірюють
лічбою (кількість одиниць), мірою ваги (кг, ц, т), мірою довжини (см,
м), мірою об’єму (л, м3) та інші.

Трудові вимірники використовують для визначення кількості затраченої
праці, вони виражають кількість затраченого часу в днях, годинах,
хвилинах, змінах (людинодні, людиногодини).

Трудові вимірники на відміну від натуральних можуть певною мірою
узагальнювати і порівнювати між собою різнорідні величини, проте повним
узагальнювальним вимірником бути не може.

Грошовий вимірник є узагальнюючим і служить для відображення
господарських засобів в різних матеріальних цінностей і операцій в
єдиному показнику грошових одиницях, гривнях, копійках.

Грошовий вимірник часто використовують поряд з натуральними і
трудовими.

2. Єдина сист. на підприємства, галузях і в цілому в державі
забезпечується трьома нерозривно пов’язаними видами обліку:

1. Оперативним (оперативно-техніним); 2. Статистичним; 3. Бухгалтерським

№ 18Розрахунки синтетичного і аналітичного обліну та взаємозвязок між
ними .

За способом групування та узагальнення облікових даних бух .
розрахунки поділяються на систематичні і аналітичні .

Синтетичні або, як їх ще називають, об’єднуючі рахунки надають
узагальнені дані з економічно однорідних груп засобів, джерел їх
утворення і господарських операцій. Синтетичні рахунки на практиці
визначені Планом рахунків.

Система синтетичних рахунків — це система вартісного обліку складових
засобів (майна) підприємства. Відповідно до принципу єдиного грошового
вимірника інформація, що відображається на синтетичних рахунках, містить
тільки вартісну оцінку, яка дозволяє отримати узагальнені дані про
різноманітні об’єкти бухгалтерського обліку.

Облік, що здійснюється на синтетичних рахунках, називається синтетичним
(зведеним). Його дані використовуються при заповненні форм
бухгалтерської звітності, передусім складанні балансу, а отже, служать
для аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства.

Таким чином, в балансі відображаються сумарні, вартісні оцінки
узагальнюючих показників або дані синтетичних рахунків.

Проміжною  ланкою   між   синтетичними  та та аналітичними рахунками є
субрахунки

Наприклад, на синтетичному рахунку 67 «Розрахунки з учасниками»
міститься узагальнена інформація про всі види розрахунків з учасниками
підприємства: за внесками до статутного капіталу, за виплатою дивідендів
тощо. Ця інформація деталізується на субрахунках 671 «Розрахунки за
нарахованими дивідендами» та 672 «Розрахунки за іншими виплатами».
Аналітичний облік ведеться по кожному засновнику в розрізі встановлених
субрахунків.

Ще приклад. Мале підприємство здійснює навчально-виробничу діяльність.
Кожен вид діяльності пов’язаний з певними витратами, отже, витрати на
навчальну діяльність повинні обліковуватися окремо від виробничої. Таким
чином, до рахунку 23 «Виробництво», на якому обліковуються витрати
підприємства на основну діяльність, доцільно відкривати два субрахунки:
«Навчання» та «Основне виробництво». В свою чергу субрахунок «Основне
виробництво» може бути деталізований на більш дрібні підгрупи, які вже
будуть відображати витрати на виробництво конкретних виробів, наприклад,
виробництво вимірювальних приладів типу «А» та виробництво вимірювальних
приладів типу «Б».

Облік конкретних виробів ведеться на аналітичних рахунках.

   Аналітичні рахунки використовуються для деталізації інформації про
об’єкти, що обліковуються на синтетичному рахунку.

Аналітичні рахунки відкриваються в розвиток певного синтетичного рахунку
в розрізі його видів, частин, статей і, де це вимагається, з оцінкою
інформації в натуральному, трудовому та грошовому виразах.

Наприклад, синтетичний рахунок 28 «Товари» має такі субрахунки:

281 «Товари на складі», 282 «Товари в торгівлі», 283 «Товари на
комісії», 284 «Тара під товарами», 285 ‘Торгова націнка». Субрахунок 281
«Товари на складі» може мати такі аналітичні рахунки: «Кондитерські
вироби», «Напої» тощо. Аналітичний рахунок «Кондитерські вироби» може
поділятись на аналітичні рахунки за конкретними найменуваннями сортів
печива, цукерок тощо.

Отже, аналітичні рахунки — деталізовані рахунки ІІІ-го, ІУ-го, У-го і
т.д. порядку, які формуються на підставі узагальненої, конкретизованої
та об’єднаної на відповідному рівні інформації. Аналітичні (деталізуючі)
рахунки е способом узагальнення і групування даних, що об’єднані
синтетичним рахунком (вертикальні зв’язки). Система аналітичних рахунків
узагальнює й водночас деталізує господарські операції за їх змістом.

Синтетичний облік неспроможний контролювати кожний вид господарських
засобів чи процесів. Для одержання показників, необхідних для управління
в певних розрізах, тобто для   деталізованих записів синтетичного обліку
за окремими йоговидами і процесами організовується аналітичний облік. З 
цією метою до окремих складних рахунків синтетичного обліку
відкриваються рахунки аналітичного обліку.

Аналітичні  рахунки  формуються на  підставі  інформації,  яка
узагальнюється та об’єднується на відповідному рівні. Їх склад і, певною
мірою, зміст визначаються конкретною характеристикою господарських
операцій, завданнями контролю та аналізу господарської діяльності на
підприємстві.

№ 19 План рахунків бухгалтерського обліку і його характеристика .

План рахунків бухгалтерського обліку визначає методологію обліку в усіх
сферах економічної діяльності.

План рахунків – це систематизований перелік рахунків , який визначає
організацію всієї системи бухгалтерського обліку на підставах , в
організаціях і установах , з метою одержання інформації , необхідної для
управління і контролю. На виконання програми реформування, системи бух.
обліку і застосування міжнародних стандартів затвердженою
постановоюкабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р .за № 1706 ,
наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999р. за №291
затверджений план рах. бух.обліку активів , капіталу , зобов”язань і
госп . операцій та інструкцію про застосування . Застосування плану
рахунків на підприємствахздається у 2000р. з дати визначеної
розпорядчим документальним керівником підприємства. Новий план рах.
разом з інструкцією закріплює загальний концептуальний підхід до
побудови бух . обліку . Інструкція містить коротку характеристику
рахунків та субрахунків –структура і призначення рахунків, економічний
зміст госп. операцій , що відображаються на них , порядок обліку найбіл
. характар фактів діяльність підприємства , зв”язок рахунків з іншими
рахунками , що деє змогу зрозуміти об”єкт обліку цього рах . і субрах .
виходячи з цього визначити вид рахунку—активний , пасивний , регулюючий
, розподільчий , калькулямійний.

План рах . поширюється на всі підприємства і організації незалежно від
форм власності, видів , умов господарювання, галузей і обсягу дійсноті.

План рах . передбачає групування рах . за презначенням і частково за
змістом на 10 класів від 0 до 9 .

План рах . передбачає номери (коди) рахун .В плані рахунку вони подані
за десятковою системою : клас , рахунок , субрахунок. Відповідно до
класу залишки рах . відображаються в балансі .

Залишки по рах . класу 1 „ Необоротні активи”, 2 „Запаси” , 3 „ Кошти ,
розрахунки та інші активи” відповідають новим розділам активу . Рах .
„Власний капітал і забезпечення зобов”язань” , 5 „Довгострокові
зобов”язання”, 6 „Поточні зобов”язання” відображаються у відповідних
розділах пасиву . Рах . 7 „Доходи і результати діяльності” , 8 „Витрати
за елементами” , 9 „ Витрати діяльності”

Інструкція містить коротку характеристику рахунків та субрахунків
–структура і призначення рахунків, економічний зміст госп. операцій , що
відображаються на них , порядок обліку найбіл . характар фактів
діяльність підприємства , зв”язок рахунків з іншими рахунками , що деє
змогу зрозуміти об”єкт обліку цього рах . і субрах . виходячи з цього
визначити вид рахунку—активний , пасивний , регулюючий , розподільчий ,
калькулямійний.

План рах . поширюється на всі підприємства і організації незалежно від
форм власності, видів , умов господарювання, галузей і обсягу дійсноті.

Структура Плану рахунків відповідає структурі фінансової звітності
(Балансу, Звіту про фінансові результати. Звіту про рух грошових коштів
та Звіту про власний капітал). Залишки рахунків класів 1-3 дають
можливість заповнити актив Балансу, а класів 4-6 — пасив . Звіт про
фінансові результати складається за даними рахунків класів 7-9. Для
задоволення потреб внутрішніх користувачів на рахунках управлінської
бухгалтерії при використанні відповідних статей можна вести облік за
центрами відповідальності, сегментами діяльності, що сприяє посиленню
контролю, аналітичності отриманих даних, а отже, прийняттю оптимальних
управлінських рішень.

Включаючи рахунки до робочого плану рахунків, бухгалтер керується
практичними потребами підприємства. Так, невеликій фірмі достатньо мати
декілька десятків рахунків, а великому підприємству необхідно
використовувати тисячі рахунків. Тому кожен господарський суб’єкт,
виходячи із своїх потреб, розробляє власний робочий план рахунків, який
відображає специфіку галузі, вид діяльності, визначає зміст аналітичного
обліку і характеристику форми обліку, яка застосовується.

Робочий план рахунків бухгалтерського обліку містить синтетичні та
аналітичні рахунки, необхідні для ведення бухгалтерського обліку
відповідно до вимог своєчасності і повноти обліку і звітності. В ньому
може бути використано стільки рахунків і субрахунків, скільки необхідно
для відображення господарської діяльності.

Розроблений підприємством робочий план рахунків повинен відповідати
таким вимогам:

— бути гнучким;

— відповідати міжнародним принципам і стандартам обліку;

— повністю задовольняти потреби як зовнішніх, так і внутрішніх

користувачів;

— бути зручним у користуванні;

— сприяти здійсненню контролю за фінансовою, інвестиційною та
операційною діяльністю підприємства шляхом створення дієвої системи
контролю.

Гнучкість плану рахунків проявляється в можливості (з максимальною
ефективністю в системі єдиного національного Плану рахунків) організації
бухгалтерського обліку на підприємствах різних форм власності та різних
за розмірами.

№ 17 Облікові регістри, їх види і класифікація.

Всі госпдарські операції , які відображені в первинних документах ,
підлягають групуванню і відображенню в певному порядку в облікових
реєстрах .

Облікові реєстри – це носії іформації спеціального формату і будови,
призначені для реєстрації , групування і узагальнення господарських
операцій , оформлених відповідними первинними документами .

облікові регістри – це форма групування даних з первинних документів за
однорідними ознаками, які використовуються для ведення бухгалтерського
обліку і управління господарською діяльністю підприємства. Записи
господарських операцій в реєстрах називаються обліковою реєстрацією.

По зовнішньому вигляді ці регістри можуть бути у  вигляді  карток,
відомостей, книг, вільних аркушів і ін. (наприклад, картка 
аналітичного  обліку,  книга  обліку  господарських засобів,
реєстраційний журнал, різні відомості й ін.). У залежності від  
змісту   облікові   регістри   бувають синтетичного  й аналітичного
обліку. За характером облікових записів — хронологічного  і 
систематичного  порядку. У першому випадку записи ведуться  в 
хронологічному  порядку,  у  другому  випадку  — у системі рахунків.

Структура синтетичних регістрів залежить від форми бухгалтерського
обліку, а аналітичних регістрів – від особливостей об’єктів, що
обліковуються.

В процесі господарської діяльності з’являється потреба в накопичені та
групуванні даних. Для групування по об’єктам обліку використовуються
групувальні відомості. Накопичувальні відомості використовуються для
збору необхідних даних на протязі певного відрізку часу за однорідними
операціями. Підсумки записів накопичувальних відомостей відображаються в
регістрах синтетичного обліку. Для ведення аналітичного та синтетичного
обліку використовуються бухгалтерські книги, у яких всі листки повинні
бути зброшуровані, пронумеровані, а на останній сторінці вказана
кількість сторінок та завірена підписами керівника та головного
бухгалтера та печаткою.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації
господарських операцій, прізвище і підпис або інші дані, що дають змогу
ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Інформація , що міститься в облікових реєстрах використовується :

—для оперативного керівника ;

— економічного аналізу господарської діяльності і підприємств ;

— для складання звітності.

Залежно від змісту здійснюваних операцій реєстри бухгалтерського обліку
мають різну будову , форму та по-різному класифікуються .

Техніка облікової реєстрації

Порядок запису господарських операцій в облікових реєстрах
Регламентується Пол оження про документальне забезпечення записів у
бухгалтерському обліку , затвердженим наказом Мінфіну України від 24
травня 1995 р . №88.

Відповідно до Положення записи в облікових реєстрах роблять :

на підставі належно оформлених і опрацьованих документів;

чорнилом темного кольору або пастою кулькових ручок ;

в міру надходження документів до місця опрацюваня .

Записи в облікові реєстри можуть бути прості (здійснюються тільки в
одному примірнику); копіювальні (застосовуюють у тому випадку , кили
преба мати копію )(касова книга).

Основні напрямки удосконалення облікової інформації :

—об”єднання в одному обліковому реєстрі хронологічного і
систематичного обліку ;

— застосування позиційного (лінійного) і шахового записів у облікові
реєстри ;

— використання системи накопичувальних і групувальних документів для
одержання узагальнених показників по групі однорідних документів і
скорочення їх дальшої реєстрації

максимальне вповадження сучасної обчислювальної техніки для опрацьованої
облікової інформації .

Регістри бухгалтерського обліку побудовані за кореспонденцією рахунків
бухгалтерського обліку, що встановлені Інструкцією про застосування
Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і
господарських операцій підприємств і організацій.

№ __10_ Бухгалтерський баланс як форма фінансової звітності: зміст,
структура, призначення.

Бухгалтерський баланс є способом економічного групування і узагальненого
відображення у грощовій оцінці стану господарських засобів за складом і
розміщенням та за джерелами їх утворення і цільовим призначенням на
певну дату.

У   Балансі  представлені  кінцеві  результати  усіх  фінансових
рішень,  прийнятих  підприємством — як воно сформувало майно
підприємства, за рахунок яких джерел

Основа Балансу — це класичне рівняння бухгалтерського обліку: Актив =
Зобов’язання + Капітал.

Як правило, баланс складають на перше число місяця.

Для роздільного відображення господарських засобів та інших джерел
формування баланс будується у вигляді двохсторонньої таблиці. У лівій
частині балансу, що називається активом, показують склад і розміщення
господарських засобів, а в правій, що називається пасивом — джерела
утворення засобів; їх цільове призначення.

До активу балансу входять кошти, кошти у розрахунках, вилучені кошти; до
пасиву — статті, що відображають джерела власних і залучених засобів —
фонди, резерви, бюджетне фінансування, прибуток, кредити банків,
зобов’язання по розрахунках з постачальниками, бюджетом робітниками і
службовцями по оплаті праці та іншими кредитами.

Метою складання балансу є надання користувачам повної правдивої та
неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну
дату. У балансі відображається активи, зобов’язання та власний капітал
підприємства.

Актив балансу складається з таких розділів: 1. Необоротні активи;
2.Оборотні активи; 3.Витрати майбутніх періодів.

Бухгалтерський баланс — це звіт про фінансовий стан підприємтсва, який
відображає на певну вагу його активи, зобов(язання та власний капітал.

Бухгалтерський баланс будується у вигляді двосторонньої таблиці. У лівій
частині балансу, що називається активом, показують склад і розміщення
майна підприємства, а в правій, що називається, пасивом, — джерела
утворення майна та його цільове призначення.

Загальні підсумки активу і пасиву балансу повинні бути рівні між собою.
Це обов(язкова умова правильності його складання. Кожен вид майна
підприємства, розміщеного в активі, має відповідати джерело його
утворення, відображене в пасиві балансу.

Зміст і форма балансу визначаються Положенням (стандартом)
бухгалтерського обліку 2 «Баланс».

Отже, групування статей активу і пасиву балансу дає змогу порівнювати
розміщення господарських засобів (майна) з відповідними джерелами їх
покриття.

Актив і пасив балансу складається з окремих статей, кожна з яких
відображає величину певного економічного однорідного типу майна або його
джерел.

Отже. стаття балансу — це складова частина балансу (активу або пасиву),
шо характеризує групу економічно однорідного майна або джерел його
утворення. До активу балансу входять статті, що відображають:
нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, виробничі
запаси, готову продукцію, товари, грошові кошти; до пасиву — статті, що
відображають власний капітал, зокрема статутний капітал, додатковий
вкладений капітал.

Особливістю групування статей у розділи балансу за П(С)БО 2 „Баланс” є
їх зв’язок з Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу,
зобов’язань та господарських операцій підприємств і організацій. В
бухгалтерському обліку групування інформації про дебуторську
заборгованість за товари, роботи, послуги призначений рахунок 36 (А).

Тому за дебетом рахунку 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»
відображають вартість відвантажених продукції, товарів, виконаних робіт
чи наданих послуг за відповідними цінами, включаючи податок на додану
вартість, незалежно, здійснена оплата за них чи ні. За кредитом цього
рахунку відображають надходження коштів від покупців і замовників у
оплату за товари, продукцію, роботи чи послуги. Аналітичні рахунки
відкривають окремо на кожного покупця чи замовника.

Оскільки тут ведуть облік розрахунків за реалізовану продукцію, роботи і
послуги, первинні документи і реєстри тут ті ж самі, що і за рахунком 70
«Доходи від реалізації». Це товарно-транспортні накладні,
рахунки-фактури, приймальні квитанції, акти на виконані роботи, на
основі яких проводять запси за дебетом рахунку в коресподенції з
кредитом рахунку 70 «Доходи від реалізації». Первинними документами про
оплату є платіжні доручення (зведені платіжні доручення) покупців,
розрахункові чеки, векселі — при безготівкових розрахунках або
прибуткові касові ордери, якщо розрахунки проводилися готівкою, чи
квитанції — на піприємствах зв(язку.

На субрахунку 362 «Розрахунки з іноземними покупцями» аналітичний облік
ведуть у гривнях та валюті, обумовленій договором.

Аналітичний облік розрахунків з покупцями та замовниками ведуть за
кожним покупцем та замовником за пред(явленими до сплати рахунків

№ __68_ Зміст звіту про фінансові результати за П(С)БО 3 “Звіт про
фінансові результати”, послідовність визначення та оцінка доходів і
витрат для його заповнення

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для
прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про
фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Інформація, яка надається у фінансових звітах, повинна бути дохідлива і
розрахована на однозначне тлумачення її користувачами. Вона повинна
містити лише доречну інформацію, яка впливає на прийняття рішень
користувачів. Інформація, наведена у фінансовій звітності, є
достовірною, якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні
вплинути на рішення користувачів звітності.

Звіт   про   фінансові   результати   розглядає   фінансове положення 
підприємства  з  інших  позицій,  відмінних  від прийнятих при
складанні  Балансу  (якщо  Баланс  відбиває стан підприємства на
визначений   момент  часу,  то  Звіт  про  фінансові  результати
відбиває  результати  виробничої  діяльності  за  визначений проміжок 
часу).  Інвестора  або  кредитора  (а  в  міжнародної практиці  саме їм
у першу чергу представляються фінансові звіти, а  не  контролюючим 
органам,  як  це  робиться в нас) цікавить, скільки   заробило  
підприємство   і   яка  ціна,  яким  чином підприємство   дістає 
прибуток,  чи  можна  сподіватися  на  подальшу прибутковість
підприємства.

При   заповненні  Звіту  про  фінансовий результатах,  першої його
частини , необхідно  керуватися  нормами  П(С)БО  15 «Доход», 
затвердженого  наказом  Міністерства  фінансів  України  від 29.11.99 
р.  N  290 , а також П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого  наказом
Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. N 318 . В статті  «Доход
(виторг) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» 
показується  загальна  сума  отриманого  доходу від реалізації
продукції  (товарів,  робіт,  послуг), включаючи ПДВ (для платників) і
акцизний  збір.  Загальний  обсяг доходу  (виторгу) визначається по
кредитовому обороті рахунка 70 «Доходи від реалізації».

З загального  обсягу  доходу  (виторгу)  виключається сума непрямих
податків  (ПДВ,  акцизний  збір)  і сума інших відрахувань з доходу, що
відображається в  рядку «Непрямі податки та інші відрахування з
доходу».Даний рядок  може  заповнюватися  по  формулі: зведений оборот
по дебету рахунка  70 «Доходи від реалізації» у кореспонденції з
кредитом рахунка 64 «Розрахунки  по  податках  і платежам».

При  заповненні рядка «Собівартість реалізованої продукції (товарів, 
робіт,  послуг)»  необхідно  керуватися вимогами як  П(С)БО  9,  так і
П(С)БО 16. Загальна сума витрат визначається по дебетовому   обороту  
рахунка  791  «Фінансові  результати»  у  частині, стосовно до 
собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

При заповненні  інших  рядків  першої  частини  Звіту  про фінансовий
результатах   слід пам”ятати, що всі доходи, що враховуються по кредиту 
рахунків 71 «Інший операційний доход», 72 «Доход від участі в
капіталі»,  73  «Інші  фінансові  доходи»,  74  «Інші доходи», 75
«Надзвичайні доходи», відображаються без ПДВ): Сума  податку  на 
прибуток  (для платників єдиного податку — сума єдиного податку
відображається  по рядку  «Податок  на  прибуток».

Наприкінці  першого  розділу  Звіту  про  фінансові  результати  в
рядках  «Чистий  фінансовий  результат:  прибуток»  і «Чистий
фінансовий  результат:  збиток»  приводиться  сума  чистого прибутку або
чистого збитку.

Заповнення  другого  розділу  Звіту про фінансові результати для
підприємств особливої  праці не викликає, так як  його рядки цілком
відповідають рахункам класу 8.

№ 64___ Методологічні засади формування інформації про доходи та
фінансові результати діяльності П(С)БО 15 “Дохід”

Методологічні засади формування, оцінювання і визнання у б/о інформації
про доходи та фінансові результати діяльності, а також порядок їх
розкриття у фінансовій звітності визначають П(С)БО 15 “Дохід” та П(С)БО
3 “Звіт про фінансові результати”, норми яких поширюються на
підприємства (організації) та інших юридичних осіб незалежно від форм
власності (крім бюджетних та банківських установ).

Фінансовим результатом господарської діяльності підприємства є прибуток
або збиток. Прибуток в основному утворюється в результаті продажу
(реалізації) готової продукції (послуг, товарів). Крім того, і
підприємство може продавати (реалізовувати) інші матеріальні цінності і
послуги допоміжних виробництв та господарств, а також мати доходи і
збитки, що збільшують або зменшують розмір прибутку від інвестиційної та
фінансової діяльності.

Прибуток формується поступово протягом фінансово-господарського року.
Більшу частину прибутку становить прибуток від реалізації продукції,
одержаний у вигляді різниці між виручкою від реалізації продукції і
витратами на її виробництво та збут.

На підприємстві можливі доходи, втрати, які не пов’язані з реалізацією
продукції, але збільшують або зменшують суму прибутку або збитків, — це
фінансові результати, отримані від інвестиційної та фінансової
діяльності, а також результати, які пов’язані з надзвичайними подіями.

Поняття фінансових результатів діяльності трактується в П(С)БО 3 «Звіт
про фінансові результати».

Прибуток — сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати.
Збитки — перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких
здійснені ці витрати.

Визначення фінансового результату полягає у визначенні чистого прибутку
(збитку) звітного періоду. З цією метою в бухгалтерському обліку
передбачається послідовне зіставлення доходів та витрат.

В бухгалтерському обліку чистий прибуток (збиток) формується поступово
протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та
надзвичайної діяльності та включає:

— чистий дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, послуг);

— валовий прибуток (збиток);

— фінансові результати від операційної діяльності;

— фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування;

— фінансові результати від звичайної діяльності;

— фінансові результати від надзвичайної діяльності;

— чистий прибуток (збиток).

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт,
послуг), визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від
реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) податку на додану
вартість, акцизного збору, інших зборів, знижок тощо.

Різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції
(товарів, робіт, послуг) називається валовим прибутком (збитком).

Що стосується фінансового результату від операційної діяльності, то він
визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого
операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших
операційних витрат.

А фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування
визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної
діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності визначається як різниця
між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку
з прибутку.

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності
відображаються невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій
(стихійного лиха, пожежі, техногенних аварій тощо).

Остаточний фінансовий результат — чистий прибуток (збиток) визначається
як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний
період.

Розмір та характер прибутків і збитків за кожний період діяльності
підприємства є найважливішими підсумковими показниками їх роботи.

Узагальнення інформації про фінансові результати підприємства від
звичайної діяльності та надзвичайних подій ведеться на рахунку 79
«Фінансові результати».

№ __66_ Порядок формування та облік змін статутного капіталу.

Статутний капітал – це зареєстрована вартість простих і привілейованих
акцій для акціонерних товариств та розмір статутного капіталу для інших
підприємств, зафіксований в статутних документах.

Статутний капітал на державному підприємстві являє собою державні кошти,
виділені у постійне користування і розпорядження госпрозрахунковому
підприємству у вигляді основних засобів та оборотних коштів. Розміри
основних та оборотних коштів визначаються обсягом виробничої діяльності.

Оборотними коштами наділяються підприємства виходячи з необхідності мати
мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей, що забезпечують
виконання плану. Ці мінімальні запаси оборотних коштів називаються
нормативами. До них належать: сировина, основні та допоміжні матеріали,
куповані та власного виробництва напівфабрикати, паливо, запасні частини
для ремонту, малоцінні та швидкозношувані предмети, незавершене
виробництво, витрати майбутніх періодів, інші нормовані кошти.

Подальше збільшення Статутного капіталу підприємства по основних засобах
здійснюється за рахунок об’єктів капітального будівництва, прийнятих до
експлуатації у звітному році; вартості проектно-дослідницьких робіт по
прийнятих до експлуатації об’єктах капітального будівництва; дооцінки
основних фондів, виявлених при інвентаризації, що раніше не були взяті
на баланс.

У частині оборотних коштів Статутний капітал збільшується на суми
вартості безкоштовно одержаних товарно-матеріальних цінностей та інших
оборотних засобів; вартості матеріальних цінностей, що надійшли від
ліквідації основних засобів, фінансування з бюджету для поповнення
оборотних коштів, дооцінки товарно-матеріальних цінностей згідно з
постановами та розпорядженнями Уряду України тощо.

Статутний капітал зменшується у частині основних засобів на суму
вартості безкоштовно переданих основних засобів по розпорядженню вищих
органів, зносу по безкоштовно прийнятих засобах; списування об’єктів з
балансу, уцінки основних засобів; ліквідованих основних засобів
(залишкова вартість) тощо.

У частині оборотних коштів зменшення Статутного капіталу відбувається за
рахунок безкоштовно вилучених товарно-матеріальних цінностей та інших
оборотних засобів;

витрат, пов’язаних з ліквідацією основних засобів; сум уцінки
товарно-матеріальних цінностей за постановами та розпорядженнями Уряду
України та ін.

Статутний капітал, виділений підприємству, а також його зміни
(збільшення, зменшення) обліковуються на пасивному рахунку № 40
„Статутний капітал”.

Джерелами формування статутного капіталу господарських товариств є
грошові та матеріальні внески засновників. Сума статутного капіталу і
рішення про його збільшення або зменшення приймається лише засновниками
товариства т обов’язково реєструються в Державному реєстрі господарських
одиниць.

Для узагальнення інформації про стан та рух статутного капіталу
призначений пасивний рахунок 40 “Статутний капітал”. По дебету рах. 40
відображається зменшення статутного капіталу, а по кредиту – збільшення.

Сума кредитового сальдо по рах. 40 повинна відповідати розміру
статутного капіталу, зафіксованому у статуті підприємства і
відображається в балансі підприємства.

Статутний капітал може збільшуватися а рахунок: додаткових внесків
учасників; належних учасникам дивідендів, нерозподіленого прибутку.

Для прийняття рішення про зменшення статутного капіталу необхідна згода
всіх його учасників та відсутність заперечень з боку кредиторів
підприємства, для цього публікується повідомлення в пресі.

Збільшення статутного капіталу відображається записами:

Д 46 К 40 – реєстрація статуту;

Д 443 К 40 – збільшення за рахунок нерозподіленого прибутку;

Д 671 К 40 – за рахунок належних учасникам дивідендів.

Зменшення статутного капіталу:

Д 40 К 672 – зменшено статутний капітал в розмірі внеску учасника

Акціонерні товариства мають свої особливості при формуванні та зміні
статутного капіталу. Це формування здійснюється шляхом випуску певної
кількості акцій рівною номінальною вартістю. Акціонерне товариство має
право збільшувати статутний капітал при умові, що раніше випущені акції
повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної.

№20 Характеристика та ознаки класифікації активів підприємства
Господарські засоби підприємства (майно, активи) поділяються на
необоротні і й оборотні .

Необоротні (необігові) господарські засоби (активи) підприємства — це
сукупність його майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у
процесі його господарської діяльності. У практиці бухгалтерського обліку
до них належать господарські засоби з тривалістю використання понад рік.

До складу необоротних (довгострокових) господарських засобів
підприємства відносять: основні засоби;нематеріальні активи;капітальні
інвестиції;довгострокові фінансові вкладення (інвестиції);довгострокову
дебіторську заборгованість;інші довгострокові активи (музейні експонати,
бібліотечні фонди, МШП із тривалістю використання понад рік, природні
ресурси тощо).

Оборотні (обігові) засоби — це сукупність майнових цінностей
підприємства, які обслуговують поточну господарську діяльність
підприємства і котрі повністю споживаються протягом одного операційного
(виробничо-комерційного) циклу.

В практиці бухгалтерського обліку до оборотних активів належать майнові
цінності всіх видів із терміном використання до року. Основними
елементами оборотних засобів є товарно-матеріальні цінності, запаси у
виробництві, готова продукція, поточна дебіторська заборгованість,
грошові кошти на рахунках у банках і в касі.

Оборотні засоби в свою чергу поділяють на нормовані (виробничі) (запаси,
паливо, незавершене виробництво), та ненормовані (кошти та дебіторська
заборгованість).

Кошти поділяються на:кошти в касі;кошти на поточному рахунку кредитних
установ;кошти на валютному рахунку;інші кошти.

Дебітори (боржники) — це і покупці, і підзвітні особи, і дебітори різні.

Важливим завданням підприємства є своєчасне стягнення дебіторської
заборгованості, постійне зменшення її величини.

За функціональною роллю у процесі відтворення активи поділяють :

засоби у сфері виробництва;

невиробничі засоби;

засоби у сфері обігу;

вилучені засоби.

До виробничих засобів належать засоби підприємства, які беруть
безпосередню участь у процесі виготовлення продукції чи надання послуг.
Це виробничі будівлі та споруди, машини та механізми, транспорт,
сировина, матеріали, паливо, незавершене виробництво тощо

До невиробничих засобів підприємства належать засоби, які не беруть
безпосередньої участі у виробництві продукції, але їх використовують для
створення нормальних умов праці й відпочинку працівників підприємства.
До невиробничих засобів підприємств належать житлові будинки,
гуртожитки, готелі, дитячі садки, амбулаторії, клуби, бібліотеки з
обладнанням та інвентарем у них тощо, які перебувають на балансі
підприємства.

До засобів підприємства у сфері обігу належать предмети обігу (готові
вироби, призначені для реалізації), грошові кошти, кошти в розрахунках
та засоби, які обслуговують сферу обігу.

До засобів, які обслуговують сферу обігу, належать торгово-складські
споруди з торгово-складським обладнанням, устаткуванням та інвентарем
(торгівельні приміщення, склади готової продукції, вагове господарство
тощо).

№ 24 Облік процесу постачання, його економічна сутність і значення.
Відображення операцій процесу постачання в системі рахунків
бухгалтерського обліку.

Підприємство можна розглядати як систему, призначену поєднання факторів
виробництва (техніка, сировина і матеріали, жива праця, капітал) у
готову продукцію.

Завдання процесу постачання полягає в забезпеченні потреб виробничого
процесу в різноманітних факторах виробництва — сировині, матеріалах,
паливі, тарі, запасних частинах, МШП, основних засобах (будівлях,
спорудах, транспортних засобах, машинах, верстатах, устаткуванні), живій
робочій силі (робітники, управлінці, службовці), капіталі (інвестиції,
гроші) та інших ресурсах.

Важливо підкреслити, що для здійснення процесу постачання необхідні
фінансові ресурси (гроші), які підприємство отримує лише після збуту
продукції покупцям. Крім цього необхідно забезпечити безперебійність
усіх процесів — постачання, виробництва  і збуту. Якщо готова продукція
не буде швидко реалізована, то підприємство не зможе закупити необхідні
фактори виробництва, що ускладнить кругооборот капіталу. Несвоєчасне
забезпечення потреб виробничого процесу призведе до зменшення випуску
продукції, обсягу реалізації і виручки.

Серед цих факторів значне місце посідає раціональна організація
матеріально-технічного постачання, яке забезпечує укладання договорів на
поставку ресурсів, доставку їх на склади, розміщення і зберігання,
доставку на робочі місця.

У фінансовому обліку процес постачання чітко не виділяється, хоча немало
економістів пропонують організувати облік у системі бухгалтерських
рахунків та використовувати інформацію для визначення ефективності цього
процесу. 

Робота відділу постачання значною мірою визначається зовнішніми
факторами, зокрема пошуками постачальників у зовнішньому середовищі.

Процес постачання в широкому розумінні означає загальне керівництво
постачальницькою діяльністю, здійснення якої покладено на
спеціалізований відділ. Завданням відділу постачання є визначення рівня
витрат на організацію постачання, здійснення політики щодо
постачальників, укладання договорів тощо. У вузькому розумінні під
управлінням постачання розуміють процес планування і щоденного
керівництва забезпеченням поставок для виробничих і невиробничих потреб.

. Особлива увага звертається на умови розрахунків та доставку найбільш
економічним способом з метою зниження транспортних та складських витрат.

 Вантаж, що прибув на склад покупця, оформляється прибутковим ордером,
якщо між фактичною наявністю цінностей і даними документів постачальника
немає розходжень, а при розходженнях – акт приймання матеріалів.

На відвантажені матеріальні цінності постачальники виписують рахунки,
прикладають до них вантажні квитанції залізничного чи водного транспорту
і висилають покупцям. Можуть також висилатися інші документи, що
характеризують товари, а на продовольчі товари — сертифікати якості,
довідки аналізів, що характеризують якість товару.

Бухгалтерія веде оперативний контроль за вантажем, що надійшов,
документами постачальника, їх оплатою та повнотою оприбуткування в
журналі реєстрації документів і надходжень вантажів. Після
оприбуткування вантажів на складах і здачі документів у бухгалтерію в
журналі надходження вантажів записують дату надходження цінностей на
склад, номер і дату звіту матеріально відповідальної особи.

Якщо документи на постачання цінностей надійшли від постачальника, а
самі цінності не надходили, то вони вважаються «товарами в дорозі». В
цьому випадку треба прийняти заходи щодо розшуку цінностей.

Облік ТЗВ (транспортно-заготівельних витрат) на практиці організовуються
трьома методами:

— на окремому субрахунку, який відкривають на балансовому

рахунку 20 «Виробничі запаси» окремо до кожного субрахунку;

— на резервному рахунку 29 «Заготівля та придбання матеріальних

цінностей» з виділенням субрахунків за окремими видами матеріальних
цінностей;

— збираються загальною сумою на рахунку 20 «Виробничі запаси» чи 29
«Заготівля та придбання матеріальних цінностей».

Стандартом бухгалтерського обліку 9 «Запаси» передбачено отримані з
різних джерел матеріальні цінності (від постачальників, прийняті без
оплати, виявлені при інвентаризації, від ліквідації необоротних активів
і малоцінних та швидкозношуваних предметів, виготовлені в своєму
виробництві, подаровані тощо) оцінювати за первинною вартістю.
Синтетичний облік транспортно-заготівельних витрат (за кредитом рахунків
20 чи 29) доцільно відображати у журналі 5 або 5А, а дані аналітичного
обліку — у відомості 5.1.

Завданням процесу постачання повинно стати правило: мати більше
постачальників, компонентів для виробництва з метою попередження
можливих збоїв та розробити систему поставок мінімальними партіями і в
строк.

Процес постачання є дуже динамічним, оскільки реагує на зміну потреб
виробничого процесу. Необхідно стежити за обсягами виробництва й
тривалістю його процесу, щоби точно визначити кількість, якість і
періодичність поставок. Раціональне використання матеріалів, мінімальний
розмір витрат на їх зберігання, операційний контроль за рухом і
залишками матеріальних цінностей великою мірою залежить від організації
складського господарства.

Процес постачання завершується не тоді, коли оприбутковано матеріальні
ресурси від постачальників, а лише після визначення собівартості
заготовлених цінностей, порівняння кошторисної вартості придбаних
матеріалів з їх фактичною собівартістю і знаходження відхилень
(економія, перевитрати). На основі бухгалтерських даних та кошторису
витрат на придбання матеріалів можна зробити аналіз роботи та виявити
резерви процесу постачання. В обліку  оприбутковуються матеріали, що
надійшли від постачальника записом:

Д 20, 21, 22, 23 (матеріальні витрати);

К 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками».

№ 26 Загальна характеристика звітності, її сутність, значення та
організація в Україні

Звітність підприємства (господарюючого суб’єкта ) — це
система взаємозв’язаних економічних показників, що характеризують
діяльність підприємства за певний звітний період (місяць, квартал, рік)
та його фінансовий і майновий стан на конкретну дату.

Фінансова звітність – це сукупність форм звітності,
складених на основі даних бухгалтерського обліку з метою надання
користувачам узагальненої інформації про фінансовий стан і результати
діяльності підприємства, а також змін грошових коштів за звітний період.

Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв
іноземних суб’єктів господарської діяльності і суб’єктів малого
підприємництва) містить:

квартальна – Баланс та Звіт про фінансові результати;

річна — Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових
коштів, Звіт про власний капітал і примітки до звітів .

Відповідно до Національних стандартів, окрім вищеназваних форм
розрізняють фінансову звітність: консолідовану, зведену та фінансовий
звіт суб’єкта малого підприємництва. За видами звітність поділяють на
бухгалтерську (фінансову), внутрігосподарську (управлінську),
статистичну і податкову. Складається звітність за даними первинної
документації, облікових регістрів, вибіркових і суцільних спостережень
та інших джерел інформації.

Загальні вимоги до фінансової звітності викладені в положенні
(стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі — П(С)БО 1), затвердженому
наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87. Дане положення
встановлює:

• мету фінансових звітів;

• їх склад;

• звітний період;

• якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час
складання фінансових звітів;

• вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.

Зміст і форма звітів визначаються та регламентуються відповідними
положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Перед початком складання звітності підприємства виконують велику
підготовчу роботу:

перевіряють повноту відображення в поточному обліку господарських
операцій, оформлюють їх відповідними документами;

уточнюють розподіл витрат і доходів між суміжними звітними періодами;

перевіряють стан розрахунків і списують в установленому порядку
нереальну дебіторську заборгованість, а також кредиторську
заборгованість, за якою минули строки позовної давності;

розподіляють витрати на обслуговування виробництва й управління;

визначають та списують фінансовий результат;

перевіряють правильність облікових записів, взаємно звіряють дані
синтетичного та аналітичного обліків;

перед складанням річного звіту здійснюють повну інвентаризацію.

(можна доповнити питанням № 67)

№ 32 Документальне та облікове відображення операцій по надходженню
виробничих запасів.

Приймання матеріалів, що надійшли на склад підприємства, здійснюється
на підставі накладної на відпуск товарно-матеріальних цінностей (ф. №
М-20) або оформляється прибутковим ордером (ф. № М-4), якщо під час
приймання виявлені розходження між фактичною кількістю матеріальних
цінностей, що надійшли, і кількістю, вказаною у накладній. При цьому
недостача (псування) матеріальних цінностей, виявлена при прийманні їх
від залізниці (порту), оформляється комерційним актом, а при
прийманні їх на складі — приймальним актом. Матеріали, доставлені
автотранспортом, прибуткуються на підставі товарно-транспортних
накладних (ф. № І-ТН).

Синтетичний облік придбаних запасів на рахунку 20 «Виробничі запаси»
та його субрахунках підприємства обліковують за фактичною собівартістю
їх придбання (заготівлі).

У бухгалтерському обліку роблять записи:

на покупну вартість запасів (без ПДВ):

Д-т рах. 20 «Виробничі запаси» (відповідний субрахунок), 22 «Малоцінні і
швидкозношувані предмети» та ін.

К-т рах. 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками»;

2) на суму податкового кредиту по ПДВ, на яку підприємство має
право зменшити податкове зобов’язання:

Д-т рах. 641 «Розрахунки за податками»

К-т рах. 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками»;

3) на суму, перераховану постачальникам в оплату вартості за придбані
запаси (включаючи ПДВ):

Д-т рах. 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками)

К-т рах. 31 «Рахунки в банках».

Запаси, які надійшли на підприємство без
товаросупровідних документів постачальника (невідфактуровані поставки),
приймаються на облік за приймальними актами (ф. № М-7) і оформляються
записом по дебету рахунка 20 «Виробничі запаси» (відповідні субрахунки)
в кореспонденції і кредитом рахунка 63 «Розрахунки з постачальниками і
підрядчиками». Після одержання від постачальника рахунків-фактур та
інших товаросупровідних документів раніше зроблений запис (у цій же
кореспонденції рахунків) сторнується і робиться звичайний запис на суму,
яка значиться в одержаних документах.

Якщо при прийманні вантажу виявлена недостача матеріальних
цінностей, то на дебет рахунка 20 «Виробничі запаси» прибуткують
тільки фактично одержані цінності; на вартість недостачі матеріалів,
що виникла при перевезенні, на підставі належно оформлених актів
пред’являть претензію (передають до судового органу) винуватцю
(транспортній організації тощо) і в бухгалтерському обліку відображають
по дебету рахунка 374 «Розрахунки за претензіями» в кореспонденції з
кредитом рахунка 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками».

Транспортно-заготівельні витрати, пов’язані з придбанням
(заготівлею) виробничих запасів (оплата залізничного тарифу, водного
фрахту, навантажувально-розвантажувальних робіт тощо), обліковуються
на аналітичному рахунку «Транспортно-заготівельні витрати», який
відкривається в складі рахунка 20 «Виробничі запаси». На суму
транспортних та інших витрат, які підлягають оплаті постачальникам та
іншим стороннім організаціям, у бухгалтерському обліку підприємства
роблять запис по дебету рахунка 20 «Виробничі запаси», аналітичний
рахунок «Транспортно-заготівельні витрати», і кредиту відповідних
рахунків (63, 685 тощо).

Таким чином на дебеті синтетичного рахунка 20 «Виробничі запаси»
(відповідний субрахунок) відображається покупна вартість запасів і
транспортно-заготівельні витрати, що в сукупності становлять їх фактичну
собівартість.

Облік розрахунків з постачальниками і підрядчиками
(транспортними та іншими сторонніми організаціями) за надані послуги по
перевезенню вантажу здійснюється в журналі № 3, а при спрощеній формі
обліку — у відомості ф. № В-7 «Відомість обліку розрахунків з
постачальниками»

Оприбуткування виробничих запасів, одержаних з інших
джерел, відображається записом по дебету рахунка 20 «Виробничі запаси»
(відповідний субрахунок) у кореспонденції з кредитом рахунків:

40 «Статутний капітал» (на вартість запасів, внесених
засновниками (учасниками) до статутного капіталу підприємства);

нші доходи від операційної діяльності» на вартість безоплатно
одержаних запасів від інших юридичних осіб, а також оприбуткованих
раніше, не взятих на облік цінностей);

доход від реалізації необоротних активів» (на вартість придбаних
запасів у результаті обміну на необоротні активи).

№ 22 Узагальнення даних обліку в оборотних відомостях за синтетичними
і аналітичними рахунками

Для порівняння оборотів і залишків по всіх рахунках синтетичного обліку
в умовах ручного ведення обліку застосовується особливий прийом
узагальнення й перевірки записів по рахунках — складання оборотних
відомостей.

Дані синтетичних та аналітичних рахунків узагальнюються в кінці звітного
періоду з метою одержання зведеної інформації, а також перевірки записів
суми з рахунків, для чого вони переносяться в загальну таблицю. Остання
називається пробним балансом або оборотною відомістю.

Оборотна відомість по рахунках синтетичного обліку представляє собою
зведення оборотів та залишків по рахунках за певний період.

Оборотна відомість включає назву, початкові залишки, обороти по дебету
та кредиту за звітний місяць і кінцеві залишки по всіх рахунках.

Шляхом підрахунку всіх стовпчиків одержуються три пари рівних між собою
підсумків:

— початкових дебетових і кредитових залишків;

— оборотів по дебету і кредиту;

— кінцевих дебетових і кредитових залишків.

Якщо подвійний запис за весь попередній період здійснювався правильно,
то загальна сума дебетових записів буде дорівнювати загальній сумі
кредитових записів.

Відсутність рівності в будь-якій парі колонок вказує на помилку в
записах або в підрахунку сум по відповідних рахунках.

Перевірка правильності оборотів та залишків по рахунках базується також
на тому, що господарські операції не тільки записуються на синтетичних
рахунках, але й відображаються в більш деталізованих показниках
аналітичного обліку. Щоб впевнитися в правильності записів аналітичного
обліку при веденні їх окремо від синтетичного обліку, необхідно
зіставити їх загальні підсумки з оборотами та залишками відповідного
синтетичного рахунку: якщо всі записи та підрахунки проведені правильно,
обороти і залишки синтетичного обліку повинні дорівнювати підсумкам
оборотів та залишків, отриманих в аналітичному обліку.

Яке ж значення має оборотна відомість?

По-перше, оборотна відомість по синтетичних рахунках застосовується для
перевірки правильності і повноти записів по них.

По-друге,   оборотна   відомість   по   синтетичних   рахунках
використовується для складання балансу на наступну звітну дату. Кінцеві
залишки по всіх рахунках, вказані в крайніх колонках, складають у своїй
сукупності новий баланс підприємства.

По-третє,   оборотна   відомість   по   синтетичних   рахунках
використовується для загального ознайомлення з діяльністю підприємства
Дані, що містяться в ній, не дають можливості глибоко дослідити
господарську діяльність, але деякі загальні висновки про активи та
пасиви підприємства на її підставі можна зробити.

Всі аналітичні рахунки, які відносяться до певного синтетичного рахунку,
узагальнюються в оборотній відомості.

Оскільки записи на синтетичних та аналітичних рахунках виконуються
паралельно, тому й підсумки оборотних відомостей в аналітичному обліку
повинні співпадати з відповідними показниками синтетичного рахунку, в
розвиток якого ведуться аналітичні рахунки.

Таким чином, всі облікові показники слід перевіряти за трьома основними
напрямками:

порівняння оборотів по кожному синтетичному рахунку з підсумками
документів, які були підставою для записів на цьому рахунку;

порівняння відповідних оборотів і залишків або тільки залишків по всіх
рахунках синтетичного обліку;

порівняння оборотів і залишків або тільки залишків по кожному
синтетичному рахунку з відповідними показниками аналітичного обліку.

В умовах ведення обліку без застосування комп’ютерних технологій
виправдане складання двох форм оборотного балансу — оборотної відомості
по рахунках та шахового балансу, який називається також шаховою
оборотною відомістю.Шахова оборотна відомість призначена, головним
чином, для більш глибокого ознайомлення зі змістом господарських
оборотів.

Вона застосовується також для перевірки правильності кореспонденції
рахунків. Таку назву цей носій інформації одержав через те, що за
зовнішнім виглядом він нагадує шахову дошку. В кожну клітинку шахової
оборотної відомості записується тільки одна сума, що представляє собою
підсумок проводок з однаковою кореспонденцією. Шахова оборотна відомість
використовується, головним чином, для контролю за правильністю
відображення господарських операцій на рахунках, тобто для контролю за
кореспонденцією рахунків. Але при наявності великої кількості
господарських операцій шахова відомістьстає громіздкою та незручною в
користуванні.

№ 23 Процес створення підприємства. Початок обліку операцій.

З моменту реєстрації розпочинається ведення бухгалтерського обліку на
підприємстві. На початковому етапі роботи бухгалтер повинен встановити,
чи своєчасно і в якому розмірі засновники внесли свою частку до
статутного капіталу підприємства (засновник зобов’язаний повністю внести
свій внесок не пізніше року після реєстрації ТзОВ). Адже саме статутний
капітал є стартовим капіталом на початку роботи;

визначити, в якому вигляді внесли учасники свою частку до статутного
капіталу, і перевірити, чи правильно оформлені документи на цю операцію.

Всі внески засновників на момент надходження повинні бути оформлені
первинними документами, на підставі яких бухгалтер відображає в обліку
перехід права власності та факт передачі майна. Документами, що
підтверджують витрати в період створення підприємства, є:

-квитанція прибуткового касового ордера (ПКО) про сплату реєстраційного
збору;

-накладні або акти приймання матеріалів, що засвідчують внесення
засновниками майна до статутного капіталу;

-акти приймання-передачі на одержані від засновників об’єкти основних
засобів;

-квитанції ПКО, що засвідчують внесення грошових коштів засновниками до
статутного капіталу та інші документи.

При відсутності цих документів жоден з фактів оплати не буде
відображеним в обліку, і, відповідно, не буде включатись до складу
витрат або до складу доходів даного підприємства.

Незалежно від того, яке майно вноситься до статутного капіталу,
бухгалтер обов’язково складає засновницький опис, який розкриває
інформацію про якісну та кількісну характеристику об’єктів.

При формуванні статутного капіталу засновники складають акт оцінки та
передачі майна щойно створеному господарському товариству. Оцінка
засобів, які вносяться засновниками, є дуже важливим аспектом, адже
відповідно до частки внеску кожного з них у подальшому розподіляються
фінансові результати діяльності.

Ознайомлення з процедурою бухгалтерського обліку передбачає виділення
бухгалтерських дій, що виконуються на момент створення підприємства
(реєстрація статутних документів) та тих, що здійснюються у кожному
звітному періоді.

Під час реєстрації засновницьких документів складається вступний
(засновницький) баланс, де зазначається:

сума внесеного власниками майна як внеску до статутного, пайового
капіталу;

зобов’язання учасників по непогашених внесках.

Розмір оголошеного капіталу товариства відображається в бухгалтерському
обліку з використанням контриасивного рахунку 46 «Нсоплачений капітал»
наступним чином:

Д-т 46 «Неоплаченин капітал» К-т 40 «Статутний капітал».

На кожного засновника відкривають аналітичний рахунок до рахунків 40
«Статутний капітал» та 46 «Неоплачений капітал».

При внесенні засновниками цінностей (майна) здійснюється запис:

Д-т 10 «Основні засоби», 12 «Нематеріальні активи», 20 «Виробничі
запаси», 30 «Каса», 31 «Рахунки в банках» тощо К-т 46 «Неоплачений
капітал».

№ 25 Форми бухгалтерського обліку, їх відмінні ознаки та історичний
розвиток.

Законом  України  від «Про бухгалтерський облік і  фінансової 
звітності  в  Україні»  визначено  першорядну  задачу  бухгалтерського
обліку: формування повної,  правдивої  і  неупередженої інформації про
фінансове становище, результати діяльності і руху грошових коштів
підприємства.

Одним  із  засобів  виконання  цієї  задачі є вибір форми
бухгалтерського  обліку,  під  якою  розуміється  визначена система
регістрів обліку, порядок і спосіб  реєстрації й узагальнення 
інформації у  них  з  дотриманням  єдиних  принципів, установлених
Законом,   і   з   урахуванням   особливостей  діяльності  підприємства
та технології обробки облікових даних.

Згідно Закону України «Про бухгалтерський облік і  фінансової 
звітності  в  Україні» підприємство самостійно обирає форму
бухгалтерського обліку, при цьому розробляє  систему регістрів
бухгалтерського обліку, затверджує порядок і спосіб реєстрації, а також
узагальнення  інформації  в них. Міністерством фінансів України 
розроблені і затверджені  “Методичні рекомендації про застосування 
регістрів бухгалтерського обліку”, в яких наведено форми облікових
регістрів, призначення кожного з них, порядок ведення, терміни
складання, порядок виправлення помилок тощо.

Форма бухгалтерського обліку за змістом, уявляє собою технологію
переробки і представлення облікової інформації

Для того, щоб створити форму бухгалтерського обліку необхідно визначити:

— макет первинних документів та процедуру їх заповнення і затвердження;

— склад і структуру облікових регістрів,о призначені для групування
даних в необхідних аспектах;

— задати послідовність етапів відображення (починаючи від первинних
реєстрації) кожної господарської операції, т.т. відтворити динаміку 
перетворень облікових регістрів;

— сформувати склад, структуру та процедуру формування звітності.

З розвитком рахівництва змінювалась сама уява про форму обліку.

Огляд відомих облікових шкіл дозволяє стверджувати, що
італійська облікова думка досить тривалий час розвивалася у юридичному
напрямку, французька – в економічному, німецька – у процедурному.
Відомий російський  історик бухгалтерського обліку проф. Я.Соколов дає
ще й характеристику  англо-американської школи обліку, розглядаючи у ний
психологічно- поведінкові аспекти, пов’язуючи їх з управлінською
спрямованістю.

Аналіз визначення форми бухгалтерського обліку доводить, що з
використанням обчислювальної техніки змінюється ї її зміст. Якщо раніше
(у 30-х роках ХХ століття) під формою розуміли сукупність і поєднання
різних видів облікових регістрів, послідовностей і способів проведення
записів, то з 80-х років ХХ століття  форму розуміють як сукупність
методів облікових процедур.

В бухгалтерському обліку в Україні  застосовуються наступні форми
обліку: меморіально-ордерна; журнально-ордерна(журнальна); спрощена
форма обліку; автоматизована(комп”ютерна).

Між собою форми  обліку мають принципові відмінності, але й мають
спільні моменти. Кожна з них містить:

— аналітичний і синтетичний облік;

— хронологічний і системний запис.

Цей запис може здійснюватися окремо й одночасно; аналітичний та
синтетичний облік може вестися за хронологічними чи системними записами,
а також синхронно, якщо систематичний та хронологічний запис
поєднується; аналітичний та  синтетичний облік може вестися окремо чи
спільно; передувати одне одному чи вестися одночасно. Особливу увагу
слід приділити обліковим регістрам, як основі форми бухгалтерського
обліку.

№ 67 Фінансова звітність підприємств : мета складання, склад та зміст
форм

Звітність підприємства (господарюючого суб’єкта ) — це система
взаємозв’язаних економічних показників, що характеризують діяльність
підприємства за певний звітний період (місяць, квартал, рік) та його
фінансовий і майновий стан на конкретну дату.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для
прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про
фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Річний бухгалтерський звіт підприємства подають за такими типовими
формами:

Баланс підприємства (форма №1);

Звіт про фінансові результати (форма №2);

Звіт про рух грошових коштів (форма№3);

Звіт про власний капітал (форма №4);

Примітки, пояснення до звітів.

Крім того, у складі річного звіту подають спеціалізовані форми звіту,
встановленні міністерствами і відомствами, для відображення галузевих
особливостей діяльності підприємств. До складу річного бухгалтерського
звіту включають також пояснювальну записку і аудиторський висновок, коли
відповідно до законодавства бухгалтерська звітність підлягає аудиту.

Бухгалтерська звітність має бути зрозумілою для всіх учасників
підприємства. Якісними ознаками звітної інформації, насамперед, є
повнота і достовірність (надійність), а також доречність її.

Правдивість даних бухгалтерської звітності підтверджується обліковими
регістрами, складеними на підставі первинних документів, які суцільно і
безперервно відображають господарські операції підприємства, та даними
Головної книги. На підставі останньої складають баланс підприємства
(форма №1) і решту звітних форм. Крім того, правдивість звітних даних
встановлюється їх відповідністю до Інструкції про порядок заповнення
форм річного бухгалтерського звіту підприємства, затвердженої Мінфіном
України.

Бухгалтерський баланс є основою бухгалтерської звітності, в якій
відображають результати господарської і фінансової діяльності
підприємства за певний період (квартал, рік) на конкретну дату.
Ділова активна діяльність підприємства характеризується фінансовими
результатами, зокрема прибуток, отриманими від підприємницької
діяльності, інвестиційної та інших.

Звіт про фінансові результати — це звіт про доходи, витрати і фінансові
результати підприємства. Він складається з 3-х розділів:

Перший розділ звіту про фінансові результати надає нам інформацію про
доходи і витрати з точки зору власника підприємства. Другий розділ цього
звіту надає змогу провести необхідний аналіз структури витрат на
виробництво, управління, збут та інших операційних витрат за
економічними елементами та використовується для складання звіту про рух
грошових коштів (під час коригування суми нерозподіленого прибутку на
негрошові статті, зокрема на суму амортизації). Третій розділ звіту про
фінансові результати — Розрахунок прибутковості акцій —Це новий розділ,
який відповідає вимогам МСБО 33 «Прибуток на акцію».

Звіт про рух грошових коштів містить інформацію про грошові потоки
підприємства за звітний період, де відображається в розрізі трьох видів
діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової. Для складання
звіту про рух грошових коштів звичайно використовують показники балансу,
звіту про фінансові результати та дані аналітичного бухгалтерського
обліку.

Метою складання звіту про власний капітал є розкриття інформації про
зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.
Для забезпечення порівняльного аналізу інформації підприємства повинні
додавати до річного звіту звіт про власний капітал за попередній рік.

Примітки до фінансових звітів — це сукупність показників і пояснень, яка
забезпечує деталізацію і обгрунтованість статей фінансових звітів, а
також інша інформація, розкриття якої передбачене відповідними
положеннями (стандартами).

Система фінансової звітності, визначена за національними стандартами
бухгалтерського обліку, відповідає принципам міжнародних стандартів.
Тому забезпечує потреби в інформації внутрішніх і зарубіжних інвесторів,
акціонерів, банків, податкових адміністраторів.

№ 21 Ознаки класифікації і характеристика майна підприємства за
джерелами утворення і цільовим призначенням

Залежно від обсягу і характеру діяльності кожне підприємство повинно
мати відповідні джерела існування.

Джерела утворення майна підприємства поділяються на такі дві великі
групи: власні і позичкові (залучені):

До власних включають — статутний капітал, пайовий капітал, додатково
вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал,
нерозподілений прибуток (непокритий збиток), неоплачений капітал,
забезпечення наступних витрат і платежів

Склад власних коштів та величина статутного капіталу визначаються під
час створення підприємства і фіксуються в його статуті. Статутний
капітал — це сукупність внесків (у грошовому вираженні) учасників /
власників у спільне майно під час створення підприємства для
забезпечення його діяльності в розмірах, що їх визначено засновницькими
документами.

Резервний капітал створюються для покриття непередбачених витрат та
збитків, рівномірного включення майбутніх витрат у витрати виробництва
чи обігу.

Прибуток (нерозподілений прибуток минулих років, нерозподілений прибуток
звітного року) — це частина чистого доходу,

котра після відповідних відрахувань залишилась на підприємстві як
джерело його власних коштів.

До залучених джерел утворення майна відносять – позики банку (довго – і
короткострокові);- кредиторську заборгованість, зумовлену діючими
розрахунковими взаємовідносинами;- розрахунки з розподілу національного
доходу.

Позики банку (довгострокові позики банків, довгострокові позичкові
кошти) надаються банківськими установами підприємствам, яким тимчасово
не вистачає власних оборотних коштів для цілей капітального будівництва,
придбання основних засобів, модернізації обладнання та ін. Ці кредити є
цільовими, строковими і поворотними. На таких самих умовах надаються
короткострокові кредити банків та короткострокові позичкові кошти, коли
підприємству бракує власних коштів для розрахунків з постачальниками,
погашення кредиторської заборгованості, виплати заробітної плати
працівникам.

Кредиторська заборгованість (постачальникам, за векселі видані, за
аванси одержані, іншим кредиторам), як і дебіторська, теж має постійний
характер, але її абсолютна величина коливається в різні звітні періоди.
Головна вимога до обліку — забезпечити достовірність і реальність
розрахунків з кредиторами. Розрахунки з кредиторами відображаються
кожною стороною у звітності в сумах, що випливають із бухгалтерських
записів.

Зобов’язання за розподілом — це тимчасово залучені в оборот підприємства
кошти в результаті розподілу національного доходу.Так, наприклад,видача
заробітної плати та перерахування до бюджету здійснюються пізніше
(переважно протягом перших п’яти днів наступного за звітним місяця), ці
кошти перебувають в обороті підприємства, мають постійний характер і
виступають у формі зобов’язань з оплати праці, зобов’язань зі
страхування, зобов’язань перед бюджетом, інших зобов’язань.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *