Шляхи зародження та проблеми розвитку аудиту в Україні (курсова робота)

Курсова робота

Шляхи зародження та проблеми розвитку аудиту в Україні”

План

Вступ

Історія аудиту

Суть аудиту, історичні аспекти розвитку і становлення його в Україні

Мета та завдання аудиторського контролю

Організація і регулювання аудиторської діяльності

Створення і функціонування аудиторських фірм

Зміст МС і ННА. Їх характеристика.

Визначення сутності проблематики розвитку аудиту в Україні.

Висновки

Список літератури

Вступ

Протягом останніх двох років ситуація та відношення до аудиту
в Україні істотно змінилися. Ці зміни мають двоякий вплив.

Переважна більшість аудиторів розцінюють ці зміни як
негативні, оскільки з відміною обов’язкового аудиту для більшості
суб’єктів підприємницької діяльності звузила коло потенційних клієнтів,
сприяла підвищенню конкуренції між аудиторськими фірмами та призвела до
зниження доходності цього виду підприємництва.

На мою думку, треба прийняти до уваги і те, що вказані труднощі
спонукали аудиторів до пошуку нових форм обслуговування клієнтів,
підвищення якісного рівня аудиторських послуг, та сприяли очищенню
аудиторського загалу від людей, які ставили прибутковість понад
професійні стандарти.

В цей період справді відбулося зниження попиту на традиційні (для
України) аудиторські послуги, а саме – підготовку аудиторського висновку
стосовно звітності замовників (аудит річного звіту). Однак в той же час
відчувається наростаюча потреба в послугах нового типу, до яких можна
віднести проведення аудиту за міжнародними стандартами, трансформація
звітності українських підприємств та банків до міжнародних стандартів,
консультаційні послуги у сфері управління економікою підприємств,
економічний аналіз, впровадження комп’ютеризованих систем
бухгалтерського обліку та деякі інші.

Про те, що потреба в послугах міжнародного аудиту зростає,
свідчить хоча би те, що за дії Закону про аудиторську діяльність
кількість міжнародних аудиторських фірм в Україні, як і кількість
зайнятого в них персоналу зростала.

Також, незважаючи на велику кількість програмного забезпечення
для бухгалтерських потреб, проблема автоматизації обліку стала ще більш
гострою. Більшість недорогих, а тому привабливих, бухгалтерських програм
орієнтовані на “середню” бухгалтерію, якої в чистому вигляді майже не
існує. Тому найбільш виправданим є впровадження бухгалтерського
забезпечення того виробника, який надає крім самої програми, також
послуги по її впровадженню та навчанню персоналу підприємств роботі з
нею. Саме тут є потреба в послугах досвідченого аудитора, який може
запропонувати оптимальну форму автоматизації облікового процесу на
підприємстві, розробили та порекомендували необхідні контрольні
процедури, а також виявити слабкі місця комп’ютерної системи. Слід мати
на увазі, що в практиці міжнародного аудиту аналіз комп’ютерних систем
посідає одне з провідних місць, оскільки дозволяє виявити області
потенційного ризику.

Будь-які аудиторські послуги втрачають свою корисність, коли
аудитори не в змозі, або не вважають за потрібне, пропонувати клієнтові
свої думки про вдосконалення системи внутрішнього контролю підприємства,
документообороту, або не застерігають про можливі податкові наслідки
нестандартних операцій.

Особливе місце посідає аудит, пов’язаний з приватизацією
підприємств, тому він не є предметом дослідження в цій роботі.

Аудит мало чого вартий, коли аудитор спирається тільки на свій
попередній досвід та інтуіцію. Запорука якісного аудиту – наявність у
аудитора чіткої програми.

Аудиторська програма може бути різної ступені складності, від
простого переліку питань перевірки до багаторівневої програми, яка
об’єднує підпрограми для окремих сфер обліку, які в свою чергу містять
перелік питань перевірки та обов’язкових тестів.

Як правило, кожний аудитор використовує свою власну програму
аудиту.

В своїй практиці ми використовуємо декілька видів базових
програм, кожна з яких розроблена для аудиту окремого виду підприємств
(виробничих, торгівельних, банківських та інших). Ці програми
обов’язково переглядаються перед початком аудиту кожного нового
підприємства з оглядом на результати аналітичного огляду підприємства.
Чим більш деталізовані програми має персонал аудиторської групи, тим
менше залежатиме якість аудиту від суб’єктивних факторів.

В аудиторській програмі має міститись як перелік питань
перевірки, так і рекомендовані або обов’язкові тести, які мають виконати
аудитори.

1.1 Слово “аудит” походить від латинського слова “audio” (він слухає,
відповідно “auditor” – той, хто слухає).

Спеціалістів із аудиту у різних країнах називають по – різному: у
США- громадськими бухгалтерами; в Англії – ревізорами або присяжними
бухгалтерами; у ФРН –контролерами господарства, контролерами книг; у
країнах СНД – аудиторами, економістами з обліку й аудиту. Незважаючи на
різне найменування фахівців із аудиту, всі вони виконують одні й ті ж
самі функції.

Історія виникнення аудиту пов’язана з розвитком капіталізму та
ринкових відносин. Однак різноманітні примітивні форми контролю існували
і за первісно – общинного, рабовласницького та феодального ладу.

У Стародавньому Єгипті були чиновники, які поєднували функції
обліку та контролю. За часів правління І та ІІ династій (3400 – 2980
рр. до н.е.) через кожних два роки проводилися інвентаризації рухомого і
не рухомого майна, а вже за часів правління ІV династії періодична
інвентаризація була замінена поточною (перманентною). Пізніше почали
складати кошториси витрат та контролювати їх дотримання суб’єктами
господарювання ,що підтверджується документами.

У Вавилонському царстві законодавче регулювання обліку було
підпорядковано здійсненню контролю за діяльністю суб’єктів
господарювання для повноти і своєчасності сплати податків. Відповідно
до законів Хаммуралі ( 2200-2150 рр. до н. е ) передбачалося : купцям
–ведення самостійного обліку; храмам – державне рахівництво. Передавання
грошей без прописки вважалося не дійсним.

У Ізраїльському царстві, наприклад, облік поєднувався з незалежним
контролем. Про це у Біблії зберігся вислів царя Соломона щодо тих, хто
постійно перебував у торгових відносинах.

У Китаї у VII ст. до н.е. було запроваджено посаду головного
аудитора. Основний його обов’язок полягав у визначенні чесності урядових
чиновників, що розпоряджалися державними коштами, майном.

У Римській імперії функції контролю здійснювали спеціальні
службовці, так звані куратори. Водночас призначалися прокуратори –
намісники провінцій, фінансові чиновники з забезпечення державних
доходів; квестори займались фінансовими та судовими справами.

Афіни мали спеціальних чиновників і контролерів, до обов’язків
яких належало складання звітів про доходи і витрати держави та їх
контроль.

Перша згадка про аудиторів належить до 1299р. У 1324 р. Едуард ІІ
призначив трьох державних аудиторів . В указі про призначення
зазначалося , що аудитори зобов’язані запитувати , слухати і перевіряти
всі рахунки, які ведуться і які будуть заведені у провінціях Оксфорді ,
Уельсі та ін., відмічати всі зауваження щодо ведення рахунків.

В Італії аудит поширився після падіння Римської імперії . Купці
Флоренції, Генуї та Венеції використовували працю аудиторів для
перевірки платоспроможності капітанів торгових кораблів, які перевозили
товари в інші країни Європи. В той час метою контролю було попередження
помилок в облікових книгах.

Аудит, як і весь фінансово – господарський контроль, тісно
пов’язаний з бухгалтерським обліком. Слід зазначити ,що найбільший
внесок у зародження італійської подвійної бухгалтерії вніс
францисканський чернець – математик Лука Пачолі (1445-1515), який
узагальнив її принципи у Трактаті про рахунки і записи, опублікованому у
1494 р.

У період Середньовіччя разом із розвитком суспільно – економічних
відносин удосконалювався облік і контроль господарської діяльності,
з’явилися спеціальні трактати про контроль облікових записів і
звітності.

Звання аудитора в Росії було введено Петром І, який у військовому
статуті 1716 р. і в “Табелі про ранги” до військових чинів відніс і
аудитора. В 1797 р. аудитори були переведені в цивільні частини ,а в
1833 р. з метою навчання аудиторів у Петербурзі було засновано школу,
названо пізніше Аудиторським училищем. За характером посада аудитора
поєднувала в собі посади діловода, судового секретаря і прокурора.
Професійну організацію аудиторів у Російській імперії так і не вдалося
створити.

Поштовхом до розвитку аудиту в Англії став закон про британські
компанії, прийнятий у 1862 р. У ньому запропоновано в обов’язковому
порядку перевіряти рахунки і звіти компаній аудиторами не рідше одного
разу на рік. Це було зумовлено потребою в об’єктивній оцінці звітності
акціонерного товариства з тим, щоб мати достовірні дані про дійсний
фінансовий стан підприємства і результати його господарської діяльності
за конкретний період. Уже через п’ять років після встановлення
обов’язкового аудиту в Англії було прийнято такий самий закон у Франції.

Аудиторська діяльність у США виникла під безпосереднім впливом
британської практики аудиту. У 1896 р. законодавчими органами штату Нью
– Йорк було ухвалено закон, що регулював аудиторську діяльність.

Більшість вчених світу визнають, що офіційною датою виникнення
незалежного аудиту у сучасному його значенні є 23 жовтня 1854 р. Саме
тоді Спілці бухгалтерів Единбургу був наданий статус королівської, її
членам присвоєно звання “привілейованих бухгалтерів”. Спілка
бухгалтерів Единбургу налічувала 180 членів, Інститут бухгалтерів та
експертів Глазго – 144, а спілка бухгалтерів Абердіно — 244.

Шотландська бухгалтерська практика стала широко популярною у світі,
і вже до початку ХХ ст. було створено 12 організацій професійних
бухгалтерів: 1854 р. –Спілка бухгалтерів Единбургу, 1855 р. –Інститут
бухгалтерів та експертів Глазго, 1867 р. – Спілка бухгалтерів Абердіно,
1870 р. – Інститут привілейованих бухгалтерів Англії та Уельсу, 1880 р.
– Інститут привілейованих бухгалтерів Канади, 1886 р. – Інститут
привілейованих бухгалтерів Австралії, 1887 р. –Спілка бухгалтерів
Австралії, 1887 р. – Американський інститут дипломованих громадських
бухгалтерів, 1888 р. –Інститут привілейованих бухгалтерів Ірландії, 1891
р. – Привілейована асоціація дипломованих бухгалтерів Англії, 1894 р. –
Спілка бухгалтерів Нової Зеландії, 1895 р. – Інститут реєстрованих
бухгалтерів Голландії. Сьогодні такі організації діють практично в усіх
країнах з ринковою економікою.

З початком домінування з середини ХІХ ст. капіталістичного типу
виробництва в країнах Європи і Північної Америки, реальні власники
підприємств майже повністю перестали брати участь в управлінні , яке
було передано найманим працівникам – професійним менеджерам. Аудитори
стали інструментом реалізації контролю власника за діяльністю найманого
персоналу , результати якої знаходили формальне вираження у показниках
публічної фінансової звітності.

Відокремлення власників від безпосереднього управління власністю
стало важливою передумовою розвитку аудиту і створення інститутів
професійних бухгалтерів та аудиторів.

Глобальний характер сучасного бізнесу, збільшення кількості
суб’єктів підприємництва й ускладнення їхніх організаційних структур
приводить до посилення ролі стратегічного менеджменту, спрямованого
насамперед на вибір оптимального шляху підприємства на основі аналізу
зовнішнього та внутрішнього серидовища.

Сучасні підприємства підтримують ділові зв’язки з багатьма
партнерами, орієнтуються на численних конкурентів, враховують і
передбачають різноманітні вимоги споживачів, суcпільних організацій,
держави тощо.

Потреба досягнення конкурентних переваг і прагнення посісти позицію
лідера в галузі змушує великі компанії використовувати послуги не
тільки власних спеціалістів, а й зовнішніх експертів – аудиторів.

Необхідність залучення незалежних аудиторів для здійснення
перевірок та експертиз системи управління виникла, передусім у тих
компаніях. Які мали філії, дочірні підприємства , а також
диверсифіковану структуру.

У зв’язку з розвитком комп’ютерної техніки і сучасних
інформаційних технологій за останні десятиріччя посилилася тенденція
зростання обсягів фінансово – економічної інформації, доступної для
використання різними категоріями користувачів – акціонерами,
інвесторами, кредитними і страховими організаціями тощо. Водночас зросла
потреба у забезпеченні належної достовірності та якості фінансово –
економічної інформації, яка потрапляє на ринок і може розглядатися як
специфічний товар. Своєрідним “сертифікатом якості ” для такої
інформації є висновок незалежних аудиторів, який набагато збільшує її
достовірність і, відповідно , вартість. Одже аудит бере безпосередню
участь у процесі виробництва та створення нової вартості.

Слід зазначити, що у Радянському союзі бухгалтерський облік було
організовано на високому рівні. Зокрема багато уваги приділялося
розробці та вдосконаленню методології ведення бухгалтерського обліку для
всіх галузей народного господарства з урахуванням галузевої специфіки
ведення обліку. Було розроблено загально прийняті зразки первинних
документів. Це зумовлено тим фактом, що держава була єдиним власником
майна, а тому існувала потреба у створенні єдиної та чіткої системи
облікового контролю.

Самостійний початок розвитку аудиту в Україні почався в 1991 році
після набуття Україною незалежності.

Офіційне визнання обов’язкового аудиту відбулося в 1993 р., у
зв’язку з прийняттям Закону України “Про аудиторську діяльність” , у
якому визначені правові засади здійснення аудиторської діяльності в
Україні, що спрямовані на створення системи незалежного контролю з метою
захисту інтересів власника. Відповідно до даного закону у тому ж році
була створена Аудиторська палата України (АПУ), яка функціонує як
незалежний самостійний орган на засадах самоврядування. Також у 1993
році згідно того ж Закону України “Про аудиторську діяльність” була
створена Спілка аудиторів України (СПА), яка займається питаннями
розвитку аудиторської діяльності в Україні.

Розвиток аудиту в Україні налічує три етапи:

Перший — 1987 -1992 рр. — створення перших аудиторських структур.

Другий – 1993-1998 рр. — формування нормативно – правової бази аудиту в
Україні.

Третій – 1999 р. – дотепер – діяльність аудиту на новій нормативно –
правовій базі.

18 квітня 2003 року Аудиторською палатою України було прийнято в
якості національних Міжнародні стандарти аудиту. За цей час з мало
відомого терміну аудит перетворився на невід’ємний елемент ринкових
відносин.

1.2 Очевидно сьогодні в Україні вже не залишилося людей, які б не
чули слова ‘аудит” у всіх його реальних і нереальних іпостасях.Можна
досить впевнено сказати, що незалежний аудит як професія відбувся.
Переживши з 1993 р. злети і падіння, аудит поступово завойовує власну
нішу в сфері фінансового контролю сучасного підприємництва в досить
твердій конкуренції з фіскальним контролем у всіх його проявах. З
урахуванням світової інтеграції іглобалізації час ставить перед
українським аудитом досить конкретні задачі, на рішенні яких і варто
зосередитися аудиторській громадськості.

Після перших боязких кроків на початку 90 – х років аудит в
Україні став заявляти про себе усе голосніше, займаючи важливе місце в
сфері фінансового контролю за діяльністю суб’єктів господарювання. Це
особливо значимо в умовах становлення законодавчої і нормативної бази,
реформування власності і системи оподаткування.

Як відомо, аудит у нашій країні одержав розвиток із прийняттям
Закону Укаїни “Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 р. №
3125-ХІІ. Відповідно до нього проводилася сертифікація аудиторів,
затверджувалися аудиторські фірми і видавалися ліцензії і сертифікати на
цей винятковий вид діяльності.

Критерієм високої якості роботи аудиторської фірми чи аудитора в
цей період була гарантія правильності податкових розрахунків і
своєчасності сплати в їхній бюджет. Орієнтиром же податкових інспекцій
було виконання плану по штрафних санкціях. На цьому грунті між даними
інститутами виникла нездорова конкуренція. Підприємства, з одного боку,
були зобов’язані в досить стиснутий термін здійснювати платний аудит,
аудит з іншого боку-не звільнялися від планових перевірок податковими
органами.

У результаті численних звертань підприємств у Верховну Раду України
з приводу скасування обов’язкового платного аудиту аудиторськими
фірмами, а також зусиллями досить впливового у вищому законодавчому
органі країни промислового лобі сфера дії ст. 10 Закону була обмежена
(постанова Верховної Ради України “Про внесення змін у пункт 7 постанови
Верховної Ради України “Про порядок введення в чинність Закону України
“Про аудиторську діяльність” від 26 березня 1996 р. №110/96-ВР). У коло
суб’єктів, що хазяюють, що піддаються обов’язковому аудиту, входять
банки, довірчі товариства, валютні і фондові біржі, інвестиційні фонди і
компанії, кредитні союзи, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії й
інші небанківські фінансові установи.

Радикальні зміни в податковому законодавстві, недостатньо чіткі і
суперечливі тлумачення норм податкового права фахівцями податкових
органів різного рівня змушували шукати компроміс між ціною аудита і
вигодою, отриманою в результаті консультацій і перевірок аудиторськими
фірмами. Аудит був затребуваний уже за підсумками
фінансово-господарської діяльності підприємств за 1996 рік.

У малих підприємств виникла потреба не тільки в одержанні
епізодичних консультацій по бухгалтерському і податковому обліку, але й
у його відновленні чи супроводі.

Розвиток інвестиційних процесів в Україні обумовило необхідність
посилення контролю за цільовим використанням коштів. Мова йде про
контроль з боку як інвесторів за використанням вкладених ними коштів,
так і держави – у випадку використання коштів Державного інноваційного
фонду України. При цьому аудиторські фірми покликані захищати,
насамперед, інтереси власників і не повинні трансформуватися в органи
державного контролю.

Особливо високий попит на аудиторські послуги у випадку
реорганізації (злиття, придбання, поділу, виділення, перетворення)
підприємств через виникнення складних обліково-податкових проблем.

Рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку
України від 19 березня 1997 р. затверджені вимоги щодо аудиторської
перевірки відкритих акціонерних товариств і підприємств-емітентів
облігацій (крім комерційних банків, інституціональних інвесторів). У них
визначений зразковий перелік питань, на підставі яких незалежні
аудиторські фірми повинні підтвердити повноту і вірогідність
бухгалтерської звітності названих суб’єктів, що хазяюють, і сформулювати
на цій основі висновки про їх реальний фінансовий стан.

Згідно ст. 22 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”
від 18 червня 1994 р. № 1201-ХІХ зі змінами і доповненнями) аудит
бухгалтерської звітності і фінансового стану емітента при реєстрації
випуску цінних паперів є обов’язковим. При наданні регулярної інформації
про емітента (не рідше одного разу в рік) обов’язкове підтвердження
аудиторською фірмою річного балансу і складання довідки про фінансовий
стан.

Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку України,
використовуючи надане їй право на розробку і затвердження нормативних
документів, що регулюють ринок цінних паперів в Україні, ввела
обов’язкове підтвердження бухгалтерського балансу підприємства і звіту
про його фінансові результати при реєстрації про емісію цінних паперів.

Відповідно до Закону України “Про аудиторську діяльність” аудит
проводиться з метою визначення вірогідності звітності суб’єктів
господарювання, обліку, його повноти і відповідності чинному
законодавству і встановленим нормативам. Згідно ст. 8 Закону це повинно
бути відзначене в аудиторському висновку.

З прийняттям Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову
звітність в Україні” і положень (стандартів) бухгалтерського обліку в
українських аудиторів з’явилася надія, що, нарешті, припиняться дискусії
про право їхньої професії на існування, що розпочалися після прийняття
Закону України “Про аудиторську діяльність”. Полемічний запал повинний
націлюватися на визначення статусу, місця і ролі аудитора.

Податковий характер бухгалтерського обліку і звітності,
нерозвиненість фондового ринку, відсутність традицій широкого
обнародування фінансової інформації і користувачів, здатних сприймати і
використовувати цю інформацію, покладаючись на думку аудитора про її
вірогідність, привели до того, що місце і роль аудитора були зведені до
консультанта по оподатковуванню й обліку.

Фактично нічого не змінили і Національні нормативи аудита
Аудиторської Палати України, що одночасно з Кодексом професійної етики
аудиторів України набрали сили з 1 січня 1999р.

Ці нормативні документи деякою мірою випереджали розвиток реформи
бухгалтерського обліку в Україні. Так, у нормативі № 1 “Вимоги
національних нормативів аудита” мова йшла про фінансову звітність, тоді
як у нормативних документах, що регулюють облік і звітність, цей термін
з’явився лише в Законі України “Про бухгалтерський облік і фінансову
звітність в Україні” і положення (стандартах) бухгалтерського обліку.

1.3 Аудиторський контроль, як складова частина
фінансово-господарського контролю, розкриває нові явища у
підприємницькій діяльності господарюючих суб’єктів, встановлює
закономірності з метою удосконалення цієї діяльності на наукових
основах.

На всіх стадіях розширеного виробництва, яке охоплює виробництво,
розподіл, обмін і споживання продукту в суспільстві, аудиторський
контроль вивчає продуктивні сили і виробничі відносини з метою виявлення
суперечностей і своєчасного регулювання їх із застосуванням економічних
важелів.

Контролюючи виробничі відносини і продуктивні сили у сфері виробництва,
аудиторський контроль визначає ефективність використання праці як
доцільної діяльності людини, яка включає працю, предмети і засоби праці,
відповідності їх чинному законодавству, нормативно-правовим актам.
Зокрема, перевіряють організацію і технологічну підготовку виробництва,
планування і ефективність праці, витрачання заробітної плати, додержання
технологічної і трудової дисципліни, якість праці та її оплату,
використання робочого часу працівників, машин, обладнання та інших
засобів і предметів праці у межах як галузі, об’єднання, підприємства,
так і народного господарства в цілому. Отже, в предмет аудиторського
контролю включають усю стадію процесу відтворення суспільне необхідного
продукту та нормативно-правове регулювання її.

На стадії розподілу суспільне необхідного продукту аудиторський контроль
перевіряє його використання на задоволення різноманітних потреб
суспільства — відшкодування витрат використаних засобів виробництва,
розподіл та перерозподіл створеного продукту в умовах ринкових відносин.
Контролюють виробничі відносини щодо відтворення норм запасів засобів і
предметів праці, витрачання коштів на оплату живої праці відповідно до
кількості і якості її, відтворення і поповнення суспільних фондів
накопичення і споживання, відрахувань коштів державному бюджету,
соціальному страхуванню. На стадії розподілу суспільного продукту
предмет аудиторського контролю поширюється на всі ланки народного
господарства.

На стадії обміну суспільного продукту, тобто обороту товарів в умовах
товарно-грошових відносин, предмет аудиторського контролю включає
договірні відносини, виконання договорів поставок із збуту та заготівлі,
задоволення купівельного попиту на засоби матеріально-технічного
забезпечення народного — господарства і населення на товари народного
споживання насиченням ринку товарами. Отже, на стадії обміну контролюють
усі форми обороту суспільне необхідного продукту згідно із законами
ринкової економіки.

На завершальній стадії процесу відтворення — споживанні суспільно
необхідного продукту — аудиторський контроль перевіряє операції,
пов’язані в основному з виробничим споживанням, тобто відтворенням і
розширенням суспільних виробничих фондів і задоволенням суспільних
потреб. Щодо особистого споживання аудиторський контроль виявляє
диспропорції в задоволенні матеріальних і культурних потреб членів
суспільства, а також суперечностей, зумовлених порушеннями
нормативно-правових актів у процесі задоволення особистих потреб.

Отже, об’єктивні умови задоволення потреб пов’язані з процесом
виробництва. На всіх стадіях процесу відтворення аудиторський контроль є
засобом виявлення суперечностей у суспільстві з метою своєчасного
регулювання їх.

Суспільні і особисті потреби формуються на стадії виробництва, набуваючи
форми дійсних потреб. Під дією смаків і нахилів людини, які виявляються
в процесі обміну, структура потреб змінюється, а рамки звужуються до
задоволення на стадії розподілу.

Аудиторський контроль виявляє незадоволені потреби і через систему
управління впливає на задоволення їх. Задоволені потреби знову
відновлюються для наступного циклу суспільного відтворення, але вже в
якісно іншому вигляді. При такому контролі задоволення споживацького
попиту у фазі обміну предметом аудиторського контролю є визначенням
активної взаємодії впливу обміну на виробництво продукції, розподіл і
споживання суспільного продукту.

Отже, предметом аудиторського контролю є процес розширеного відтворення
суспільна необхідного продукту і додержання його економіка-правового
регулювання в умовах ринкової економіки.

2. Організація і регулювання аудиторської діяльності

Аудиторська діяльність є сферою підприємництва аудиторських фірм або
приватних аудиторів, яка включає організаційне і методичне забезпечення
аудиту, його практичне здійснення у формі надання різноманітних
аудиторських послуг.

Сертифікований аудитор може займатись аудиторською діяльністю
індивідуально, або створити аудиторську фірму з дотриманням вимог
чинного законодавства.

Аудиторські фірми можуть створюватися на основі будь-яких форм
власності. Загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів)
аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному капіталі не може
перевищувати 30 %. Аудиторська фірма має право здійснювати аудиторську
діяльність лише за умови, коли в ній працює хоча б один сертифікований
аудитор. Керівником аудиторської фірми може бути тільки сертифікований
аудитор.

Аудиторські фірми здійснюють свою діяльність відповідно до статутних
документів, затверджених і зареєстрованих у встановленому порядку.
Виконують аудиторські послуги вони із залученням штатних і позаштатних
працівників із погодинною оплатою або в порядку сумісництва на штатних
посадах.

Портфель замовлень на аудиторські послуги формується за договорами,
а також замовленнями, що надходять від підприємств, підприємців та ін.
За портфелем замовлень аудиторська фірма складає плани своєї діяльності
на календарний рік із розбиванням на квартали. На правах юридичної особи
аудиторська фірма затверджує самостійно плани своєї діяльності, здійснює
взаємовідносини з бюджетом, банками та замовниками аудиторських послуг.

Законодавством передбачені права і обов’язки аудиторських фірм і
аудиторів, які здійснюють аудиторську діяльність.

Аудитор – це висококваліфікований спеціаліст, який володіє
методологією фінансово-господарського контролю і аудиту, бухгалтерським
обліком, аналізом господарської діяльності, статистикою, фінансовою і
банківською справою, а також має необхідну професійну підготовку у
галузі юриспруденції, судово-бухгалтерської експертизи, методології
економічних досліджень, технології виробництва. Підготовку аудиторів
здійснюють економічні Вузи із числа осіб, які мають звання бакалавра.
Аудиторською діяльністю вони можуть займатися при наявності сертифіката,
виданого Аудиторською палатою України на встановлений строк. Після
закінчення строку чинності сертифіката аудитор підлягає атестації для
одержання сертифіката на наступний п’ятирічний або інший строк.

Права і обов’язки аудиторів визначені законодавством і нормативними
актами з питань аудиторської діяльності. Аудитори як суб’єкти
підприємницької діяльності можуть займатися аудиторством індивідуально
або в аудиторських фірмах, при наявності кваліфікаційного свідоцтва
(сертифіката) і ліцензії, виданих у передбаченому законодавством
порядку. Вони мають право займатися аудиторською діяльністю при
наявності договірних стосунків із підприємствами і організаціями або
завдання на проведення аудиту, виданого аудиторською фірмою. До
аудиторської перевірки не може бути залучена особа, яка має родинні
зв’язки з керівником підприємства або веде з ним підприємницьку
діяльність.

Результати аудиторської перевірки аудитор оформляє висновком про
якість складеної замовником бухгалтерської звітності і декларації про
фінансово-господарську діяльність. У випадках неналежного стану
бухгалтерського обліку у замовника аудитор на поданий звіт (декларацію)
висновок не складає. Після ліквідації недоліків у бухгалтерському обліку
проводиться повторний аудит, який оформляють окремим висновком, що
підтверджує достовірність бухгалтерського обліку, балансу і звітності
суб’єкта підприємницької діяльності. Одночасно у висновку аудитора
зазначається стан бухгалтерського обліку відносно своєчасності і
правильності відображення господарської діяльності. При цьому
вказується, чи відповідає первинна документація з обліку типовим формам,
затвердженим статистичними органами, або спеціалізованим формам,
затвердженим міністерствами і відомствами.

Висновком (актом) оформляються аудитором виконані роботи,
передбачені договором із замовником. До них можна віднести аудит
фінансового стану господарюючих суб’єктів або аудиторської оцінки
інвестиційних проектів чи стартової вартості майнових комплексів, що
виставляються на аукціон, та ін. Згідно з нормами аудиту (стандарт
затверджений Аудиторською палатою України) виконану роботу можна
оформляти спеціальним звітом. На практиці проведення аудиту здебільшого
оформляється спеціальним актом, який містить дослідну частину і висновки
питань, поставлених замовником.

Аудитор має право при виконанні договірних зобов’язань з дозволу
замовника:

перевіряти первинну документацію з обліку фінансово – господарської
діяльності замовника, облікові регістри, проводили інвентаризацію коштів
у касах, цінних паперів, матеріальних цінностей, вимагати від посадових
осіб пояснення з питань, які поставлені на вирішення аудитора
замовником;

одержувати необхідну для аудиту інформацію від третіх осіб (банків,
постачальників та ін.);

залучати для роботи на договірній основі фахівців, крім осіб, що
працюють у замовника, перебувають з ним у родинних стосунках або ведуть
спільний бізнес. Крім того, аудитор має право самостійно визначити
методичні прийоми і процедури, керуючись при цьому чинним
законодавством, існуючими нормами і стандартами, умовами договору із
замовником, професійними знаннями та досвідом власної роботи.

Система аудиторської діяльності має дві складові : зміст і форму.

До змісту аудиторської діяльності входять : суб’єкти; учасники;
об’єкти; аудиторські дії та операції; засоби та способи їх здійснення;
результати аудиторських дій.

Суб’єктами аудиторської діяльності є аудитори, аудиторські фірми,
АПУ. САУ, регіональні відділення, які залежно від виду професійної
діяльності, питань, які вони мають право вирішувати, мають згідно з
законодавством певні права та обов’язки, професійні аудиторські знання,
вміння їх реалізувати.

Учасники – це окремі особи або їх групи, які беруть участь або
сприяють аудиторській діяльності у процесі вивчення фактів
господарського життя підприємства.

Об’єкти – дії суб’єктів господарювання, господарські процеси,
документи та відображені в них операції тощо.

Аудиторські дії — це акти поведінки суб’єктів аудиторської
діяльності, направлені на всебічне дослідження фактів господарського
життя, які передбачені умовами договору, програми тощо.

Операції – сукупність взаємопов’язаних дій аудитора, спрямованих
на досягнення цілей, поставлених умовами договору, програми тощо.

Засоби аудиторської діяльності – це предмети та дії з ними, що
забезпечують досягнення необхідного результату аудиторської діяльності.

Система певних засобів, що застосовується аудитором, є
аудиторською технікою, а система способів – аудиторською тактикою.

Способи аудиторської діяльності – це конкретні шляхи досягнення
наміченого результату за допомогою застосування засобів та прийомів,
розроблених наукою про контроль. Вони мають бути гласними, базуватись на
наукових знаннях, бути обов’язковими чи бажаними.

Результат аудиторських дій – це підсумок перевірки відповідних
операцій і дій, досягнутий за допомогою певних засобів і способів
суб’єктами аудиторської діяльності і відображений в робочих документах
аудитора та наданих ним клієнту висновків.

Складовою системою аудиторської діяльності є форма аудиторської
діяльності. Розрізняють дві групи таких форм:

внутрішню – порядок організації діяльності фірми, який базується на
прийнятих внутрішніх аудиторських стандартах, введених правилах;

зовнішню – засоби зовнішньго прояву аудиторської діяльності у вигляді
оформлення аудиторських документів, прояву аудиторських дій, усних та
письмових висловлювань тощо.

Аудитори і аудиторські організації зобов’язані:

— при виконанні аудиторських послуг, згідно з договорами із
замовниками, додержувати чинного законодавства та встановлених
нормативів;

— повідомляти власників, уповноважених ними осіб, замовників про
виявлені в процесі аудиту недоліки у веденні бухгалтерського обліку і
звітності, а також недоліки у господарській чи комерційній діяльності;

— зберігати у таємниці інформацію, отриману при проведенні аудиту
та виконанні аудиторських послуг;

— не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної
таємниці і не використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах
третіх осіб;

— додержувати умов договору, укладених із замовником;

— обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг та
іншими видами робіт, які безпосередньо стосуються їх (консультації,
перевірки, експертизи), за винятком наукової та педагогічної діяльності.

Для усвідомлення сутності ц логіки методів аудиту, технічних
прийомів, ступеня старанності проведення аудиту слід також зрозуміти
умови й організаційні рамки його здійснення.

Питання, пов’язані з роботою і професійним захистом аудиторів,
регулюють Аудиторська палата України і Спілка аудиторів України.
Організацію аудиту очолює Аудиторська палата України, яка відповідно до
законодавства є неурядовим органом.

Аудиторська діяльність регулюється Законом України “Про
аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХП (зі змінами і
доповненнями, внесеними Законами України від 14 березня 1995 р. №
81-95-ВР*, від 20 лютого 1996 р. № 54/96-ВР**. Цей Закон визначає
правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні й
спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з
метою захисту інтересів власника. Положення цього Закону діють на
території України і поширюються на всі господарські суб’єкти незалежно
від форм власності та видів діяльності. Аудиторська діяльність включає в
себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання
аудиторських перевірок та надання інших аудиторських послуг.

Аудиторські послуги надаються у формі аудиту, експертиз,
консультацій із питань обліку, звітності, оподаткування, аналізу
фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового
забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Прибуток (дохід) від аудиторської діяльності оподатковується
згідно з чинним законодавством. Законом України “Про аудиторську
діяльність ” створено Аудиторську палату України, повноваження якої
виз0начаються цим Законом та Статутом палати України (далі — АПУ).

Статут АПУ підлягає затвердженню двома третинами голосів від
загальної кількості членів палати. АПУ здійснює сертифікацію суб’єктів,
що мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми
підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде реєстр аудиторських
фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги.
Затверджені АПУ норми і стандарти аудиту є обов’язковими для дотримання
підприємствами, установами та організаціями.

АПУ створюється і функціонує як незалежний, самостійний орган на
засадах самоврядування. Вона є юридичною особою, веде відповідний облік
та звітність.

АПУ формується шляхом делегування до складу п’яти представників
від професійної громадської організації аудиторів України, по одному
представникові від Міністерства фінансів України, Головної державної
податкової адміністрації України, Національного банку України,
Державного Комітету статистики України та Міністерства юстиції України.
При цьому порядок делегування визначається, відповідно, з’їздом,
правлінням, колегією або іншим керівним органом. Загальна кількість
членів АПУ становить двадцять осіб.

АПУ створює на території України регіональні відділення,
повноваження яких визначаються АПУ.

Ведення поточних справ АПУ здійснює Секретаріат, очолюваний
завідувачем. Останній несе відповідальність за ефективне використання
майна та коштів АПУ і створення сприятливих умов для виконання
функціональних обов’язків її членами.

Термін повноважень членів АПУ не може перевищувати п’ять років, а
членів АПУ першого скликання – відповідно, трьох років.

Персональний склад АПУ підлягає щорічній ротації у кількості не
менше трьох членів. Призначення нових членів АПУ замість вибулих
здійснюється у встановленому порядку шляхом таємного анкетування
аудиторів України. Всі рішення АПУ приймаються простою більшістю
голосів за наявності двох третин її членів або шляхом письмового
анкетування.

За рівності голосів перевага надається рішенню, за яке проголосував
головуючий, який веде засідання АПУ і функції якого виконують по черзі
всі члени палати за алфавітним порядком їхніх прізвищ. Члени АПУ
виконують свої обов’язки на громадських засадах.

Матеріальні витрати на сертифікацію покриваються за рахунок осіб,
які претендують на отримання сертифікатів у розмірах, визначених АПУ.

Аудитори або їх колективи мають право об’єднатися у громадську
організацію – Спілку аудиторів України, що може відкривати місцеві
осередки за наявності не менше п’яти аудиторів, котрі є членами Спілки.
Спілка аудиторів України має право делегувати своїх представників до АПУ
і достроково їх відкликати, а також може вносити на розгляд АПУ проекти
норм і стандартів аудиту.

Таким чином, основними завданнями АПУ є :

організація через аудиторські фірми незалежного контролю суб’єктів
підприємницької діяльності ;

надання методичної допомоги аудиторським фірмам ( розробка і
затвердження нормативів, положень щодо сертифікації тощо) ;

надання суб’єктам підприємницької діяльності методичної допомоги з
питань обліку, аналізу, контролю ;

підготовка та підвищення кваліфікаційного рівня аудиторів тощо.

2.1 Аудиторська фірма — це юридична особа, створена відповідно до
законодавства з питань діяльності господарських товариств, яка має право
вести виключно аудиторську діяльність. Аудиторські фірми можуть
створюватися у будь-яких організаційно-правових формах, за винятком
відкритих акціонерних товариств.

Загальна частка засновників (учасників, акціонерів) аудиторської
фірми, які не є аудиторами, у статутному капіталі не може перевищувати
30 %. Аудиторській фірмі дозволяється вести аудиторську діяльність лише
за умови, що в ній працює хоча б один аудитор, та після включення її до
Національного реєстру аудиторів та аудиторських фірм. Керівником
аудиторської фірми може бути тільки аудитор.

У новій редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України
«Про аудиторську діяльність» аудиторська фірма визначається як юридична
особа, котра має право на ведення виключно аудиторської діяльності та
внесена до Національного реєстру аудиторів та аудиторських фірм.

АПУ 31 жовтня 2000 р. (протокол № 95) затвердила Положення про Реєстр
суб’єктів аудиторської діяльності — офіційний загальнодержавний Реєстр
аудиторських фірм і аудиторів підприємців. При включенні до Реєстру
суб’єкта аудиторської діяльності видається свідоцтво встановленого АПУ
зразка.

Аудиторські фірми здебільшого надають такі види послуг:

— підтверджують достовірність та повноту річного балансу і звітності
фондів, бірж, банків, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та
інших суб’єктів господарювання незалежно від форми власності та виду
діяльності;

— перевіряють й аналізують фінансовий стан підприємств з різними формами
власності, у тому числі з іноземними інвестиціями; холдингових і
страхових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших
фінансових посередників;

— перевіряють емітентів цінних паперів при реєстрації емісії у
Міністерстві фінансів України;

— оцінюють майно державних підприємств у разі здавання в оренду цілісних
майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змін форм
власності;

— готують висновок при порушенні питання про визнання підприємства
неплатоспроможним або банкрутом;

— готують аудиторський висновок у разі ліквідації підприємств усіх форм
власності;

— аналізують господарську, фінансову та спільну діяльність;

— консультують з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування
та інших видів економіко-правового забезпечення, підприємницької
діяльності юридичних та фізичних осіб;

— складають бізнес-плани тощо.

До аудиторських послуг належать:

здійснення оперативних перевірок;

компіляція даних бухгалтерської інформації;

послуги консультативного та інформативного характеру;

бухгалтерська та економіко-правова експертизи;

ведення бухгалтерського обліку;

інші види економіко-правового забезпечення суб’єктів господарювання.

Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватись усно або
письмово з оформленням довідки та інших офіційних документів.
Аудиторські послуги у вигляді експертиз оформляються експертним
висновком або актом.

Згідно з порядком, установленим Законом України про аудиторську
діяльність та іншими нормативно-правовими документами проведення аудиту
є обов’язковим для таких суб’єктів господарювання:

1) відкритих акціонерних товариств та підприємств — емітентів облігацій
на підставі «Положення про надання особливої інформації відкритими
акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій»,
затверджене в комісії з цінних паперів та фондового ринку та
зареєстроване в Міністерстві України.

2) банків інвестиційних фондів, інвестиційних компаній, інших
небанківських фінансових установ, які залучають кошти громадян або
залучають чи здійснюють торгівлю іншими цінними таперами (крім операцій
з випуску (емісії) власних корпоративних прав), бірж, страхових
компаній, кредитних спілок недержавний пенсійних фондів — Постанова
Верховної Ради України № 544/97-ВР «Про внесення зміни до п. 7 Постанови
Верховної» Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про
аудиторську діяльність».

3) суб’єктів господарювання, що ліквідуються, за винятком товариств з
річним господарським оборотом не менше, ніж 250 неоподатковуваних
мінімумів, та тих організацій, що повністю утримають частку в загальному
оголошеному статутному фонді менше 5 % — «Положення про порядок
проведення зовнішнього аудиту юридичних осіб — акціонерів (учасників),
про перевірки правильності формування статутних фондів комерційних
банків», затверджене Постановою Правління Національного банку України.

Дозвіл на здійснення діяльності аудитор (аудиторські фірми)
одержують шляхом реєстрації їх до загальнодержавного реєстру
аудиторських фірм і аудиторів – суб’єктів підприємницької діяльності.

Реєстр суб’єктів аудиторської діяльності – це офіційний реєстр
аудиторських фірм і аудиторів-суб’єктів підприємницької діяльності з
видачею відповідного свідоцтва, які зареєстрували свою аудиторську
діяльність в органах державної влади згідно з вимогами Закону України
“Про аудиторську діяльність”.

Про включення до Реєстру суб’єкта аудиторської діяльності свідчить
Свідоцтво встановленого Аудиторською палатою України зразка, яке
видається терміном на 5 років.

До Реєстру вносяться суб’єкти аудиторської діяльності :

аудиторські фірми, які зареєстрували свою діяльність відповідно до
чинного законодавства України і відповідають вимогам Закону України “Про
аудиторську діяльність” , а саме:

а) проведена державна реєстрація як аудиторської фірми;

б) установчими документами передбачена виключно аудиторська діяльність;

в) загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів)
аудиторської фірми, які не є аудиторами у статутному капіталі не
перевищує 30 %;

г) директором фірми є сертифікований Аудиторською палатою аудитор;

д) наявність щонайменше одного аудитора, який пройшов підготовку або
підвищення кваліфікації з питань законодавства на ринку цінних паперів,
Національних нормативів аудиту, а також вимог Комісії до перевірки
звітності та діяльності учасників ринку фінансових послуг в Україні.

— аудитори, зареєстровані відповідно до Закону України “Про
підприємництво” як суб’єкт підприємництва – фізичні особи; мають чинний
сертифікат аудитора; Свідоцтво Палати про внесення до Реєстру
аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські
послуги; пройшли підготовку або підвищення кваліфікації з питань
законодавства на ринку цінних паперів, Національних нормативів аудиту, а
також вимог комісії щодо перевірки звітності та діяльності учасників
ринку фінансових послуг в Україні.

2.2. Зміст МС і ННА. Їх характеристика.

Аудит як форма інтелектуальної діяльності має певні особливості
організації і методики проведення. Міжнародні асоціації бухгалтерів і
аудиторів узагальнили досвід організації і методики обліку та аудиту в
країнах з різними формами власності і господарювання у вигляді
міжнародних норм аудиту (МНА), які певною мірою виконують функції
стандартів з обліку і аудиту.

Стандарти аудиту — це загальні керівні матеріали для допомоги
аудиторам у виконанні їх обов’язків з аудиту фінансової звітності. У них
подано професійні вимоги до якості (компетентність, незалежність,
об’єктивність) аудитора та аудиторських висновків і доказів (свідчень).
Метою стандартів аудиту є встановлення загальних правил
аудиторської діяльності щодо організації і методики проведення. У
практиці аудиту в Україні в перехідний період до ринкової економіки
необхідно користуватися міжнародними і національними стандартами,
нормативними документами з організації і методології бухгалтерського
обліку і фінансово-господарського контролю, які застосовуються у
вітчизняній практиці.

Основні принципи і вимоги щодо розробки стандартів аудиту
визначені міжнародними нормативами аудиту — 1 «Мета і основні принципи
проведення аудиту» і 3 «Основні принципи регулювання аудиту». Останній
унормовує принципи аудиторської професійної відповідальності, які
необхідно застосовувати при виконанні будь-якого аудиту і враховувати
при розробці конкретних стандартів аудиту.

До основних принципів норм аудиту відносять:

— цілісність, об’єктивність і незалежність, конфіденційність, знання і
компетентність;

— правила використання результатів робіт, виконаних іншими аудиторами;

— документальне оформлення, планування, одержання доказів аудитором;

— перевірка систем обліку і внутрішнього контролю;

— аналіз висновків аудитора і складання ним звіту.

Кожний стандарт має визначити певну частину або сторону
аудиторської роботи, повинен бути коротким і лаконічним, але з
достатньою повнотою описувати вимоги до регулювання об’єкта стандарту.

Міжнародні норми аудиту, розроблені і затверджені Міжнародною
федерацією бухгалтерів.

Подані МНА мають єдину внутрішню структуру, до якої входять такі
рубрики: вступ; мета аудиту; відповідальність за фінансові звіти; обсяг
аудиту; етика; планування; робота, виконана іншими аудиторами;
документація; очевидність аудиту; висновок і звіт.

Стосовно МНА 1 «Мета і основні принципи проведення аудиту»
розглянемо зміст кожної рубрики стандарту.

Вступ — розглядається загальна мета аудиту та основні принципи, які є
визначальними для професійної значущості аудиту і застосовуються при
аудиті фінансової звітності.

Мета аудиту — встановити достовірність фінансової звітності.

Відповідальність за фінансові звіти — визначається відповідальність за
достовірність фінансової звітності управлінського апарату об’єкта. Це
стосується точності й адекватності бухгалтерського обліку і внутрішнього
контролю принципам облікової політики, спрямованої на захист активів і
пасивів суб’єкта господарювання.

Обсяг аудиту — інформація, необхідна для оцінки фінансової звітності.
Для цього аудитору необхідно вивчити систему обліку і внутрішнього
аудиту, розібратися в оцінці ризиків контролю, що дасть змогу визначити
типи потенційних помилок, фактори ризику, методи перевірки.

Етика — вказується на потребу додержання основних правил етики
професійного аудитора, визначених Міжнародною федерацією бухгалтерів.
Зокрема, аудитор має бути

Таблиця 1

Орієнтовний перелік міжнародних норм аудиту (МНА), їх зміст та
використання під час проведення аудиту

Найменування норм

Зміст норм

Використання норм

МНА 1 «Мета і

Визначено мету аудиту,

При вирішенні організацій

основні прин —

його предмет і організаційні

питань проведення

ципи проведен —

принципи

аудиту

ня аудиту»

МИ А 2 «Обо

Конкретизовано обов’язки

При складанні організацій —

в’язки аудитора

аудитора перед клієнтом

ної документації догонірнодокументації

перед клієнтом»

(замовником)

МНА 3 «Основ —

Викладено принципи, перед

У всіх видах аудиторської

ні принципи ре —

бачені законодавством і нор —

діяльності

гулювання ау —

мативними документами, що

диту»

регулюють аудиторську ді —

яльність

МНА 4 «Плану —

Порядок організації і пла —

При складанні поточних і

вання аудиту»

нування аудиторської ді —

річних планів діяльності ау —

яльності

аудиторської організації

МНЛ 5 «Вико —

Методика використання

При проведенні комісійного

ристання мате —

висновку (акта) аудитора

аудиту на підприємстві

ріалів іншого

з інших питань, які вирішу —

(кілька аудиторів)

аудитора»

ють для одного замовника

МНА 6 «Оцінка

Можливий ризик помилок

При виборі методики з ме —

ризику і внут —

при проведенні аудиту,

тою запобігання неправиль —

рішній кон —

внутрішній контроль

ним висновкам

троль аудиту»

результатів аудиту

МНА 7 «Кон —

Методичні рекомендації до

На всіх стадіях аудиту

троль якості ро —

контролю роботи аудитора

боти аудитора»

МНА 8 «Ауди —

Обгрунтування доказів

У процесі проведення ауди —

торські докази»

результатів аудиторського

торського ддддддаааааааааадослідженндодослідження, об

дослідження

дослідження

МНА 9 «Доку —

Характеристика докумен —

У процесі проведення ауди —

ментація ауди —

тації, яка застосовується в

торських робіт

ту»

аудиті

МНА 10 «Вико —

Зміст внутрішнього аудиту,

Для дослідження результа —

ристання резуль —

що провадиться на підпри —

тів інвентаризації, тематич —

татів внутріш —

ємстві замовника, та поря —

них ревізій, при проведенні

нього аудиту»

док використання

внутрішнього аудиту

його зовнішнім аудитом

МНА 11 «По —

Характеризують типові по —

При визначенні методик

милки аудиту»

милки аудиторів та дають

проведення аудиту

рекомендації щодо запобі —

гання їм

МНА 12 «Аналі —

Методика виконання аналі —

Для процедур економічного

тичні процеду —

тичних процедур у ауди —

аналізу,

ри аудиту»

торському дослідженні

на всіх

стадіях аудиторського дос

дослідження

Продовження табл. 2

Найменунання норм

Зміст норм

Використання норм

МІ1А 13 «Синте —

Рекомендації до узагаль —

При оформленні результатів

тичні процедури

нення аудитором викона —

аудиту у машинограмах, таб

аудиту»

ної роботи

лицях, відомостях

МІ1А 14 «Інша

Характеризують інформа —

При складанні кон’юнктур

інформація з фі —

цію разом з фінансовою

них оглядів на достовірність

нансової діяль —

звітністю

інформації керівництва під —

ності, яка підля —

приємств, корпорацій із оп —

гає аудиту»

рилюдненими фінансовими

звітами

МИЛ 15 «Аудит

Методичні рекомендації

Для дослідження проектної

при електронній

щодо проведення аудиту в

документації з створення

обробці даних»

умовах автоматизованої

АС01, використання авто —

системи обробки інфор —

матизованого банку даних

мації (ЛС01)

(АБД)

МНЛ 16 «Техні —

Методика проведення ау

При дослідженні баз даних

ка проведення

диту з використанням нор-

АСОІ для аудиту фінансо —

аудиту з вико —

мативно-довідкоиої і фак —

во-господарської діяльності

ристанням ком —

тографічної інформації

п’ютерів»

АС01

МНА 17 «Конт —

Взаємний контроль опера

При складанні актів вивірян —

рагенти замовни —

цій і документів при про

ня взаєморозрахунків з контр

ка і аудит»

веденні аудиту

агентами, банками та ін.

МНА 18 «Вико —

Види експертиз (технічні,

При залученні експертів з

ристання виснов —

графічні, екологічні, това —

окремих питань фінансово-

ків експертів при

рознавчі та ін.), зміст і

господарської діяльності

аудиті»

призначення їх

МНА 19 «Ауди —

Методичні прийоми несу-

Для застосування теорії ймо-

торська вибірка»

цільного статистичного дос —

вірності

лідження

МНА 20 «Вплив

Достовірність початкових

Для автоматизації інформа —

електронної об —

і вихідних даних бухгал —

ційного забезпечення аудиту

робки даних на

терського обліку, передба —

у реальному масштабі часу

оцінку облікових

чених проектною докумен —

систем і внутріш

тацією із створення АС01;

нього контролю»

використання даних бух —

галтерського обліку для

внутрішнього контролю на

підприємстві

МНА 21 «Події,

Визначають відповідаль —

При внесенні змін до вис —

які відбулися у

ність аудитора після скла —

новку аудитора або при ро —

замовника після

дання висновку за даними

зробці додаткових рекомен —

складання балан —

балансу і подіями, які ви —

дацій акціонерам, директо —

су і висновку ау —

никли при затвердженні

рату щодо усунення нега —

дитора»

фінансового звіту збора —

тивних явищ у фінансово-

ми акціонерів, директора

господарській діяльності

том

МНА 22 «Репре —

Звернення аудиторів до ад —

Для уточнення, пояснен —

зентація керів-

міністрації з проханням про

ня окремих показників фі —

ництва щодо ін —

надання письмових репре —

нансової звітності замов —

формації, поданої

зентацій з окремих питань.

ника

аудиту»

Репрезентації керівництва як

в усній, так і в письмовій

формі є джерелом інформа —

ції для аудиту

М НА 23 «Оцінка

Визначають критерії, за

При визначенні платоспро —

аудитором мож —

якими підприємство є бан —

можності підприємства, його

ливості постійно —

крутом

ліквідності та інших крите —

го функціонуван —

ріїв можливого банкрутства

ня підприємства»

підприємства

МНА 24 «Вис —

Рекомендації щодо аудиту

Для проведення комісійно

новки аудиторів

з питань, які стосуються

го аудиту фінансово-госпо

спеціального

різних галузей знань

дарської діяльності

призначення»

МНА 25 «Обгрун —

Достовірність інформацій

При дослідженні достовір —

тованість і ауди —

ного забезпечення і запо —

ності інформації, представ —

торський ризик»

бігання ризику

леної аудитору метою за —

побігання помилкам

МНА 26 «Аудит

Методичні рекомендації

Для оцінки обліку матеріа

облікових

щодо контролю оцінки ре —

лів, основних засобів, інвен —

оцінок»

сурсів підприємства-замов

таря та обгрунтування дос

ника, відображених в об

товірності їх

ліку

МНА 27 «Аудит

Методи аналізу інформації

Для проведення перспектив

перспективної

з перспектив розвитку фі

ного аудиту фінансово-гос

фінансової ін

нансово-господарської ді

подарської діяльності (біз

формації (бізнес-

яльності підприємства-за

нес-плану)

плану)»

мовника

МНА 28 «Ауди

Стандарт аудиторського

При складанні висновку

торський звіт»

звіту включає структуру

(акта) про результати про

висновку щодо проведеної

веденого аудиту фінансової

перевірки фінансової звіт —

звітності і балансу,адекват —

ності в цілому, балансу і

ність їх бухгалтерському об

звіту про фінансовий стан,

ліку і відповідність чинно

відповідність їх чинному

му законодавству

законодавству

МНА 29 «Відпо

Правовий захист і відпо —

Додержання законодавства і

відальність ауди —

відальність аудитора при

виконання завдання (догово —

тора»

виконанні договірних зо —

ру) на проведення аудиту

бов’язань

Аудитор повинен бути прямолінійним і чесним, об’єктивним і не
піддаватися тиску інших, тобто бути повністю незалежним. Аудитор повинен
додержувати правил конфіденційності, необхідної для надання професійних
послуг. Правила етики також вимагають відповідності роботи аудитора
технічним і професійним стандартам та нормативам бухгалтерського обліку
і аудиту. Аудитор також має додержувати інструкцій клієнтів, якщо вони
не суперечать нормативно-правовим актам, що діють у країні.

Планування — зазначається потреба планування роботи аудитора, проведення
контрольних тестів, які дадуть змогу йому якісно виконати замовлення
клієнта. Планування необхідне для отримання інформації про бізнес
клієнта, вивчення системи обліку і внутрішнього контролю; оцінки ступеня
ризику, в тому числі ризику матеріальних втрат; розрахунку необхідного
часу і обсягу аудиторської роботи.

Робота, виконана іншими аудиторами — аудитор зобов’язаний перевіряти ту
частину роботи, яку доручив виконувати іншим фахівцям або аудиторам, що
підпорядковані йому. Якщо аудитор використовує результати роботи,
виконаної іншими працівниками, то він повинен бути упевнений, що ця
робота відповідає вимогам аудиту.

Документація — робота аудитора має документуватися ним самим, що
необхідно для оцінки її якості, своєчасності та відповідності стандартам
бухгалтерського обліку й аудиту.

Очевидність аудиту — для отримання показників ефективності
бухгалтерського обліку і контролю господарських операцій вдаються до
контрольних тестів.

Висновок і звіт — висновок аудитора має бути обгрунтованим фінансовою
звітністю, до якої висуваються такі вимоги:

відповідність фінансової інформації вимогам достовірної звітності;

адекватність звітності даним бухгалтерського обліку. До звіту аудитора
ставиться вимога висвітлення причин і наслідків аудиторської перевірки
фінансової звітності.

Отже, в МНА викладають основні напрями аудиту, зокрема планування,
контроль, і фіксацію результатів виконаної роботи. При цьому
зазначається, що аудитор має вивчити систему обліку і оцінити її
придатність для складання достовірної звітності. Отримані аудитором дані
повинні бути достовірними і достатніми для обгрунтування висновків з
питань, поставлених на дослідження аудиту. Аудитор може не виконувати
частину роботи у випадку, якщо він впевнений, що внутрішній контроль
(аудит) на підприємстві доброякісний. Так, аудитор може використати дані
інвентаризації матеріально-виробничих запасів, перевірених ревізорами
фірми, якщо він впевнений в якісному її проведенні та відображенні
результатів у системі обліку і звітності.

Аудиторська палата України з метою регламентування правил і порядку
проведення аудиту та виконання аудиторських послуг розробляє і частково
завершила складання національних стандартів аудиту. Грунтуються вони на
законодавстві України про аудиторську діяльність і міжнародних нормах
аудиту, а також професійній термінології, прийнятій у світовій практиці.

Правові й організаційні основи аудиторської діяльності н Україні
регламентуються законодавством, а також нормативними актами про
сертифікацію фахівців з аудиту і ліцензування їхньої діяльності.
Основними концепціями з розробки національних стандартів, затверджених
Аудиторською палатою України, передбачено скласти двадцять основних
нормативів.

З орієнтовного переліку національних норм аудиту, їх змісту
і використання при проведенні аудиторських робіт видно, що вони мають
певну відмінність від МНА, обумовлену законодавством України та чинними
нормативно-правовими актами з питань бухгалтерського обліку і звітності,
фінансово-господарського контролю і аудиту. Значна частина національних
норм аудиту затверджена до застосування Аудиторською палатою України,
інші — на стадії завершення розробки і апробації. За структурою побудови
вони відповідають МНА, що сприяє використанню зарубіжного досвіду в
аудиторській діяльності.

Норми аудиту передбачають основні принципи виконання аудиторських робіт,
але не є методиками чи інструкціями до застосування методичних прийомів
та притаманних їм процедур аудиту. Норми аудиту не мають законодавчого
статусу, тому не є обов’язковими для застосування у практиці
аудиторської діяльності, хоч у міжнародному і вітчизняному аудиті цих
норм здебільшого дотримуються. Разом з тим до норм аудиту розробляються
конкретні методики, методичні рекомендації, які сприяють поглибленому
дослідженню питань, поставлених на вирішення аудиту. Так, Аудиторська
палата України, дотримуючись основних положень нормативу № 13
«Аудиторський висновок», затвердила методичні рекомендації до нього, які
стосуються вимог до перевірки балансу та річної фінансової звітності
суб’єкта підприємницької діяльності та складання аудиторського звіту і
висновку аудитора. Методичними рекомендаціями розкривається зміст
повноти перевірки первинних документів аудитом, відображення їх у
облікових регістрах; адекватність показників аналітичного і синтетичного
бухгалтерського обліку, головної книги, балансу і фінансової звітності
на певні звітні періоди, які правдиво відображають
фінансово-господарську діяльність суб’єкта підприємництва, повноту і
своєчасність сплати державних і муніципальних податків, ліквідність і
платоспроможність його, гарантії від банкрутства.

Отже, застосування міжнародних і національних норм аудиту (стандартів)
сприяє поліпшенню якості контролю та активізації діяльності суб’єктів
підприємництва та достовірності відображення її в бухгалтерському обліку
і звітності.

3. Визначення сутності проблематики розвитку аудиту в Україні.

Проблеми розвитку аудиту є досить різні, всі вони пов’язані з
розвитком аудиторської діяльності в Україні, і потребують нагального
вирішення. Окрему увагу приділено питанню якості аудиту та аудиторських
послуг, показано можливість удосконалення методики визначення вартості
аудиторських послуг.

За аналізом останніх досліджень на початковому етапі розвитку
вітчизняного аудиту – у 1993-1994 роках, значення такому виду діяльності
ніхто з потенційних замовників не надавав. Аудит був нав’язаний
державними органами під тиском Світового банку і Міжнародного валютного
фонду. Такі обставини певною мірою уповільнювали розвиток вітчизняного
аудиту.

В 1999-2001 роках ситуація змінилась. Складність, заплутаність
обліку, особливо податкового, зміна фінансового обліку, істотна
суперечливість законодавства, реальність значних фінансових санкцій
підштовхують менеджерів, які прагнуть застрахуватись від
відповідальності і можливих фінансових втрат, до рішення скористатися
послугами аудиторської фірми.

Таким чином, в суспільстві виникла об’єктивна необхідність в
незалежному професійному контролі за діяльністю підприємств та її
результатами.

Однак, не дивлячись на це, реальної потреби в послугах аудитора як
захисника інтересів існуючого чи потенційного інвестора сьогодні, нажаль
не існує. Не дивлячись на законодавчу вимогу щодо обов’язкового
підтвердження незалежним аудитором показників річної фінансової
звітності, інвестори та інші користувачі звітності і не відносяться з
належною довірою до висновку аудитора про достовірність показників
фінансової –звітності.

Ситуація, що склалася в Україні, потребує вирішення ряду проблем,
які мають місце у професійній діяльності аудиторів, аудиторських фірм і
роблять неможливим успішний розвиток аудиту.

Одна з таких проблем – це проблема сучасного аудитора та довіри до
нього. Питання вибору аудитора – це, по – перше, питання довіри. Тобто
перед тим як клієнт вирішить надати інформацію аудитору, він повинен
бути впевнений, що в аудитора вистачить сил і можливостей зберегти її в
конфіденційності. Це, звичайно, пов’язано з професіоналізмом аудитора і
юридичним захистом його діяльності.

Серйозну стурбованість також викликає якість роботи більшості
українських аудиторських фірм. Це питання піднімається не лише
користувачами аудиторських послуг і державними органами, але й самими
аудиторами, які зацікавлені в стабільному розвитку ринку аудиторських
послуг, підвищенні престижу аудиторської професії.

Критерієм якості при проведенні аудиту вважається, насамперед,
виконання аудиторами вимог національних нормативів аудиту. Однак суворе
дотримання нормативів пов’язане із збільшенням трудозатрат аудиторів,
збором додаткової інформації, документуванням процесу перевірки,
розрахунками. Але такі затрати рідко відшкодовуються замовником.

Для вирішення такого роду проблем аудиторські фірми намагаються
враховувати рівень професійної компетентності своїх співробітників у
вигляді кваліфікаційних вимог, що висуваються до посад, передбачених
структурою їх управління.

Поряд з цим обов’язковими умовами якісного проведення аудиту,
планування і документування цього процесу. Аудиторською палатою України
затверджено вимоги обов’язковості таких елементів організації процесу
аудиту.

Ще одним з основних напрямів підвищення якості аудиту є розробка
внутрішньо-фірмових методик аудиту, робочої документації тощо,
оформлення у вигляді внутрішньо-фірмових стандартів.

Поряд з названими вище існує серйозна проблема формування ціни на
аудиторські послуги, а саме в частині методики її визначення.

Єдиної системи розрахунку вартості послуг аудиторської фірми в
Україні не існує, тому аудитори часто використовують, власну систему
формування ціни. Найчастіше така система заснована на визначенні
кількості відпрацьованих людино-годин або обсягу виконаних робіт.

Основною проблемою при проведенні оцінки послуг аудитора є можливість
завищення або заниження їх вартості, але це певною мірою насторожує
замовника, особливо, при його першому зверненні до аудиторської фірми.

Також однією з проблем є спроби з боку законодавців скасувати або
значно звузити аудиторську діяльність, обов’язковість аудиту, усунути
від аудиту приватних підприємців та малі приватні фірми тощо.

Ще однією проблемою є перманентні спроби гармонізувати український
аудит щодо його міжнародної теорії та практики, передусім, спираючись на
досвід США. Одним з постійних ініціаторів “міжнародності” вітчизняного
аудиту був і залишається Національний банк України.

Однією з найпримітивніших проблем є плутання понять “аудит” і
“бухгалтерський облік”. Причому деякі науковці зазначають, що в науковій
літературі немає єдності щодо їх визначення, їх нараховують близько 73.
Навряд чи така “різноманітність” збагачує науку. До того ж ця ситуація
заплутує і практиків.

Цій проблемі присвятив певну увагу доктор економічних наук В.В.
Сопко. Він зазначив, що, незважаючи на нерозривний зв’язок цих категорій
на практиці – “не знаючи бухгалтерського обліку, неможливо провести
аудит”, — ототожнювати їх все — таки можна.

Проблеми розвитку аудиту, як науки висвітлюється багатьма
науковцями, зокрема Ф.Ф. Бутинцем, В.В. Сопком, М.В. Кужельним, Г.М.
Давидовим та іншими. Багато з них зазначають, що аудит як наука, вже
себе затвердив і за цією наукою буде майбутнє, але існує багато проблем,
а особливо це підвищення рівня професійної компетентності аудиторів,
організація контролю якості аудиторських робіт та послуг, розвиток
правового поля аудиту в підприємництві, забезпечення реальної
професійної незалежності аудитора та інше.

Незважаючи на те, що для розвитку аудиту в Україні вже зроблено
дуже багато, ще залишаються проблеми, від правильного, успішного
вирішення яких залежить перспективи його подальшого розвитку. Одже,
першочергового роз’яснення потребує удосконалення законодавчого
регулювання аудиту в Україні; подальша розробка і впровадження
національних нормативів аудиту; поліпшення методики та організації
аудиторських перевірок, їх якості та розробка оптимальної методики
визначення вартості аудиту, аудиторських послуг, питання аудиторської
етики, підготовки і підвищення кваліфікації аудиторів та інші. Вирішення
зазначених проблем спрямоване укріпленню позицій та авторитету аудиту,
удосконалення аудиторської діяльності в Україні.

Таким чином, можна зробити висновки, що вчорашній аудит – це
невизначеність обов’язковості, невпевненість у майбутньому (чи
існуватиме аудит взагалі), не вирішення питання про віднесення чи
заборону віднесення затрат на аудит на валові витрати підприємства,
практично відсутність регулярного та обов’язкового підвищення
кваліфікації аудиторів, розпорошення аудиторів по різних професійних
об’єднаннях. Серед здобутків – прийняття та введення в дію в 1999 році
Національних нормативів аудиту та Кодексу професійної етики аудитора
України. Усе це є певними ознаками становлення цивілізованого ринку
аудиту в країні.

Одже аудит в Україні перебуває на стадії певного розвитку і
далеко не вмер, як вважають непрофесіонали. Роботи вистачить усім. При
цьому якість роботи повинна відповідати її вартості, а результати –
надійності аудиторських суджень.

Є зміни і серед складу замовників на аудиторські послуги. Якщо
вчора їх цікавили виняткова перевірка з огляду на її обов’язковість та
штрафи за неподання аудиторського висновку, і лише частково – стан
бухгалтерського обліку, то сьогодні, за спостереженнями контрольно
ревізійного комітету Аудиторської палати України, аудит звітності
відкритих акціонерних товариств залишається основним замовленням. Є
тенденція до зростання таких замовлень, як оцінка фінансового стану
підприємства, консультації з поліпшення діяльності управлінського
персоналу. Проте, все ще спостерігається “антифіскальний” характер
замовлень – усі побоюються відповідальності за порушення податкового
законодавства, що це цілком однозначно визначає сучасний український
аудит як винятково підтверджуючий.

В Україні аудит існує всього дванадцять років – це вкрай
незначний строк для визначення суспільством його значення та мети за
сучасної ринкової економіки. Тому він потребує широкої реклами,
насамперед, серед потенційних замовників, з одного боку, та серед
громадськості з іншого. Аудиторська спільнота має постійно роз’яснювати,
що аудит – це не тільки підтвердження звітності за вимогами Державної
комісії цінних паперів та фондового ринку України. Це і
контрольно-правове супроводження діяльності, і консультування з питань
правового та договірного забезпечення, і розробка системи внутрішнього
аудиту, і бізнес-планування, і науково-методичні розробки з питань
економіки, управління та права, і робота з персоналом (навчання,
підвищення кваліфікації тощо).

Висновок

Одже аудит, як і весь фінансово – економічний контроль, тісно
пов’язаний із бухгалтерським обліком. Завдяки обліку визначаються різні
види матеріальної відповідальності та збереження і витрати коштів
власника. Контроль стає головним знаряддям приватної власності. Пізніше
на перше місце виходить функція управління господарськими процесами, а
звідси об’єктами контролю стають сировина та її витрачання на
виробництво продукції, праця та заробітня плата робітників, використання
механізмів тощо.

Аудит – це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку,
первинних документів та іншої інформації щодо фінансово – господарської
діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх
звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та
встановленим нормативам.

Згідно із Законом України “Про аудиторську діяльність” проведення
аудиту є обов’язковим для :

підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності
комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів,
товариств та інших господарюючих суб’єктів незалежно від форми власності
та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком
установ організацій, що повністю утримуються за рахунок державного
бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Обов’язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності
господарюючих суб’єктів з річним господарським оборотом, меншим як
двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,
проводиться один раз на три роки;

перевірки фінансового стану засновників комерційних банків , підприємств
з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдингових компаній,
інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових
посередників;

емітентів цінних паперів;

державних підприємств при здаванні в оренду цілісних майнових
комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми
власності;

порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Проведення аудиту є обов’язковим також в інших випадках, передбачених
законами України.

В Україні більш широкий розвиток аудит дістав з виходом Закону про
аудиторську діяльність і утворення Аудиторської палати України і Спілки
аудиторів України.

Список використаної літератури

1. Курс лекцій “Аудит”. Коломия 2004р.

2. Білуха М. Бухгалтерська наука України в 21 ст. /Бухгалтерський
облік і аудит № 2, 2001р.

3. Величко О. Аудит у розкритті інформації акціонерними товариствами //
Бухгалтерський облік і аудит-№-10-2004.

4. Редько О. Генезис аудиту в Україні — між вчора та сьогодні. 2002р.

5. Інформація з сайту в інтернеті компанії УКРАУДИТ / http://
web.kiev.ua/ ~uadt/doctr_u.htm.ru

6. Інформація з сайту аудиторської фірми “Де візу”/
http://www.devisu.kiev.ua/histori.htm

7. Закон України “Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 р.

8. Білуха М.Т Курс аудиту. –Київ.: “Вища школа”,2000 р.

9. Рудницький В.С Методологія і організація аудиту. – Тернопіль:
Економічна думка, 2000 р.

10. Редько О. Вітчизняний аудит, вибір вектора розвитку// Бухгалтерський
облік і аудит. 2003р.

11. Бутинець Ф.Ф., Усач Б.Ф., Виговська Н.Г. та інші. Аудит і ревізія
підприємницької діяльності/ за редакцією проф. Ф.Ф. Бутинця – Житомир:
2001 р.

PAGE

PAGE 47

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *