Роль податку на додану вартість в державному бюджеті (дипломна)

Дипломна робота

на тему:

“Роль податку на додану вартість

в державному бюджеті”

ЗМІСТ

Вступ

1. Особливості оподаткування податком на додану

вартість в Україні

Суть та призначення податку на додану вартість, як непрямого податку в
економічному житті країни

Платники податку на додану вартість та об(єкти оподаткування

База та ставки оподаткування

Пільги щодо податку на додану вартість

Порядок обчислення податку на додану вартість

2. Роль податку на додану вартість в державний бюджет

Аналіз надходжень податку на додану вартість до

зведеного бюджету України

3. Проблеми та перспективи розвитку ПДВ в Україні.

Зарубіжний досвід обчислення універсальних акцизів

та можливості його використання в Україні.

Основні напрямки вдосконалення ПДВ.

Зміни, що відбулися в оподаткуванні податком на додану вартість в
Україні з 1998 по 2001 роки.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Провідна роль у забезпеченні виконання державою функцій щодо регулювання
економічних процесів належить податкам.

Податки є невід’ємною частиною господарства держави як історичної форми
задоволення колективних потреб. Це найважливіше джерело формування
доходів держави, які, в свою чергу, використовуються на вирішення
економічних, соціальних, оборонних завдань, на розвиток освіти, науки,
культури. Держава не може існувати за рахунок лише добровільних,
благодійних надходжень. Вона повинна мати бюджет із стабільним джерелом
надходжень, роль яких виконують, в першу чергу, податки.

Входження України в ринкову економіку зумовило необхідність створення
власної податкової системи, яка не повинна бути простим копіюванням
досвіду інших країн. Адже податкова система має відображати конкретні
умови нашої країни: рівень розвитку економіки, соціальної сфери,
зовнішньої і внутрішньої політики, традицій народу, географічне
положення і безліч інших чинників. У зв’язку з цим склад податкової
системи, структурні співвідношення окремих податків, порядок їх
обчислення, форми розрахунків, організація податкової служби можуть
значно відрізнятися. Але існує ряд основних податків, які дістали
загально світове визнання, хоча механізм їх справляння може суттєво
відрізнятися в різних країнах. До них належать: основні прямі податки –
прибутковий податок із доходів юридичних осіб і фізичних осіб, а також
такі форми непрямого оподаткування, як специфічні акцизи представником
яких є акцизний збір, та універсальні акцизи, до яких належить податку
на додану вартість. Універсальні акцизи містяться в цінах на всі товари.
Роль їх у формуванні доходної частини бюджету на відміну від специфічних
акцизів зростає. Податок на додану вартість являється найпоширенішою
формою універсальних акцизів.

Саме податок на додану вартість і розглядається в даній курсовій
роботі.

Тобто, на сьогодні питання податок на додану вартість залишається
відкритою та актуальною темою над якою необхідно працювати і
вдосконалювати.

Основною метою даної курсовій роботи являється розкриття особливостей
оподаткування податком на додану вартість в Україні, його недоліки та
переваги.

В першому пункті роботи розглядається сутність податку на додану
вартість, його роль як “вбудованого стабілізатора” економічного циклу та
вплив на процеси ціноутворення, а також призначення в економічному житті
країни як непрямого податку. В цьому ж пункті приділяється увага деяким
особливостям оподаткування податком на додану вартість: так як він
охоплює найбільшу кількість суб(єктів господарювання, тому в одному з
підрозділів більш конкретно описується, хто є платниками податку на
додану вартість і що є об(єктом оподаткування. Також розкрито питання
щодо ставок і бази оподаткування податком на додану вартість.
Розглядаються особливості обрахунку та сплати податку і такі поняття як
податковий кредит та податкові зобов(язання по податку на додану
вартість. Звертаючи увагу на те, що з моменту введення в Україні податку
на додану вартість кількість пільг зросла, не менш важливе місце займає
питання щодо пільг по податку на додану вартість.

Так як податок на додану вартість, як непрямий податок, у загальній
системі податків та обов(язкових платежів посідає особливе місце та
являється одним з найважливіших джерел фінансових ресурсів держави, тому
у другому пункті проводиться аналіз податку на додану вартість в
доходній частині Зведеного бюджету України. В роботі були використані
дані Міністерства статистики України, а також проводиться детальний
аналіз надходжень податку на додану вартість до Зведеного бюджету
України по Державній податковій інспекції в місті Ірпені.

Виходячи з того, що згідно з чинним законодавством щорічно дуже часто
починають або припиняють діяти ті чи інші норми, положення, закони тощо
і Закон України “Про податок на додану вартість” не є виключенням, тому
в третьому пункті курсової роботи приділяється увага основним змінам в
оподаткуванні податком на додану вартість.

Також у цьому пункті представлена модель залежності зростання доходної
частини Зведеного бюджету України від податків, які мають найбільший
фіскальний потенціал: податку на додану вартість, податку на прибуток
підприємств, прибуткового податку з громадян.

Основними джерелами інформації, які використовувались для написання
курсової роботи є: Закони України про Державний бюджет України на 1998 —
2001 роки; Закон України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР
від 03.04.1997 р.; Закон України «Про внесення змін до Закону України
«Про податок на додану вартість » від 1999.12.03, № 1274-XIV; Закон
України “Про охорону праці” зі змінами та доповненнями від 27.10.1998
р. № 2694-ХІІ; Указ Президента України «Про деякі зміни в оподаткуванні»
від 1998.08.07, № 857/98; “Оподаткування в Україні податком на додану
вартість” Бюлетень законодавства юридичної практики в України. — 1998 р.
— № 4.

ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ПОДАТКОМ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ В УКРАЇНІ.

1.1. Суть та призначення ПДВ, як непрямого податку, в економічному житті
країни.

Податки за формою оподаткування класифікуються на прямі та непрямі.

Непрямі податки — це податки, закладені в ціні реалізованого товару чи
наданої послуги.

Одним із основних видів непрямих податків є акцизи (специфічні та
універсальні).

Акцизи — це непрямі податки, які встановлюються державою на
високорентабельні та монопольні товари (продукцію) і сплачуються
покупцем.

Специфічні акцизи включаються до ціни окремих товарів. Як правило, це
товари, рівень споживання яких є малоеластичним щодо рівня цін, а також
специфічні товари. Ставки цього податку є більш низькими на товари
вітчизняного виробництва і більш високими на імпортні товари. Така
диференціація ставок зумовлена політикою держави на підтримку
вітчизняних виробників.

Історія універсальних акцизів бере початок лише в нашому столітті, від
специфічних вони відрізняються універсальними ставками на всі групи
товарів та більш широкою базою оподаткування.

Універсальні акцизи містяться в цінах на всі товари. Роль їх у
формуванні доходної частини бюджету на відміну від специфічних акцизів
зростає. Поширення універсальних акцизів зумовлене рядом чинників.
Широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження в бюджет, які не
залежать від змін в уподобаннях споживачів та асортименті реалізованих
товарів.

Універсальні акцизи доволі нейтральні до процесів ціноутворення,
оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами
товарів. Недоліком цього виду акцизів є підвищення рівня цін у країні,
де вони вводяться або де на них підвищуються ставки, а також
регресивність у соціальному аспекті.

У податковій формі існують три форми універсальних акцизів:

податок з продажу (купівлі) у сфері оптової або роздрібної торгівлі;

податок з обороту;

податок на добавлену вартість.

Об(єктом оподаткування податку з продажу (купівлі) у сфері оптової або
роздрібної торгівлі є валовий доход на кінцевому етапі реалізації чи
виробництва товарів, тобто оподаткування проводиться лише один раз, на
одному ступені руху товарів.

Податок з обороту також стягується з обороту але вже на всіх ступенях
руху товарів. Із цим пов(язаний значний недолік податків цієї групи —
кумулятивний ефект, який полягає в тому, що в об(єкт оподаткування
включаються податки, котрі були сплачені раніше, на попередніх стадіях
руху товарів.

Податок на додану вартість сплачується на всіх етапах руху товарів, але
об(єктом оподаткування виступає вже не валовий оборот, а добавлена
вартість, що зберігає переваги податку з обороту, але в той же самий час
ліквідує його головний недолік — кумулятивний ефект.

Розглянемо більш конкретніше одну з найпоширеніших форм універсальних
акцизів податок на додану вартість.

У 1954 році француз М. Лоре описав схему дії податку, здатного замінити
податок з обороту. Цей податок вперше було апробовано в Республіці
Кот-д(Івуар у 1960 році, в 1967 році – у Данії та частково в Бразилії, у
1968 році – у ФРН і Франції. В 70 – 80х роках податок на додану вартість
дістав широке розповсюдження. На даний момент він є важливою складовою
частиною податкових систем більш ніж у сорока країнах світу, в тому
числі в 17 європейських країнах. В Україні податок на додану вартість
був введений в 1992 році Декретом КМУ “Про податок на додану вартість” і
разом з акцизним збором замінив податки з обороту і з продажу.

На сьогоднішній день в Україні порядок обчислення і сплати податку на
додану вартість регламентується Законом України “Про податок на додану
вартість” від 03.04.97 р. № 168/97-ВР, який набрав чинності 01.10.1997
року та іншими нормативними актами.

Податок на додану вартість – є частиною новоствореної вартосі і
сплачується до Державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів,
виконаних робіт, наданих послуг.

У загальній системі податків та обов(язкових платежів податок на додану
вартість посідає особливе місце. Цей податок, що охоплює найбільшу
кількість суб(єктів господарювання, є одним з основних джерел наповнення
Державного бюджету України. Податок на додану вартість має високо
ефективність з фіскальної точки зору. Широка база оподаткування, яка
включає не тільки товари, але й роботу і послуги. Сприяє вагомому
зростанню доходів держави від цього податку. Вилучення податку на всіх
етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілу податкового тягаря між
усіма суб(єктами підприємницької діяльності. Універсальні, тобто єдині,
ставки полегшують як обчислення податку безпосередньо для платників, так
і контроль державних податкових органів за дотриманням платіжної
дисципліни.

Також до переваг податку на додану вартість можна віднести і його роль
“вбудованого стабілізатора” економічного циклу. Багатовіковий досвід
ефективного функцінування податкових систем розвинутих країн привів до
розуміння, що сучасна бюджетна система має властивість пом(якшувати
циклічні коливання економіки, навіть якщо не проводяться ніякі
дискреційні заходи. Це, так звана, автоматична, або вбудована,
стабільність бюджетної системи. Податок на додану вартість, один з
непрямих податків, який виконує роль “вбудованого стабілізатора”
економічного циклу.

Ефективність дії непрямих податків, а отже і податку на додану вартість,
як “вбудованих стабілізаторів”, залежить від двох основних факторів.
Перший — це частка ВВП, яка вилучається державою. (табл. 1.1)

Таблиця 1.1

Частка податків у ВВП.

(у фактичних цінах)

Показники 1996 1997 1998

ВВП, млн. грн. 81519,0 92484,0 103869,0

Податки та обов(язкові платежі до бюджету, млн. грн 30218,7 28112,0
28915,8

Питома вага податків і обов(язкових платежів до бюджету у ВВП, % 37,1
30,4 27,84

Як видно з таблиці 1.1, в Україні частка податків у ВВП досить висока,
отже вони мають значний регулюючий потенціал.

Другим фактором є еластичність податкової системи — показник, який
відбиває зміну величини податкових надходжень залежно від зміни величини
ВВП або національного доходу. Кожен окремий податок впливає на
еластичність податкової системи України залежно від еластичності цього
податку і питомої ваги податку в загальній сумі податкових надходжень.
Збільшення першого і другого факторів збільшує еластичність податкової
системи в цілому (табл. 1.2)

Таблиця 1.2

Питома вага непрямих податків

в податкових надходженнях України (%).

Показники 1996 1997 1998

Податкові надходження, всього 100 100 100

Податок на додану вартість 36,4 35,4 31,4

Акцизний збір 3,7 5,4 5,4

Державне мито 1,1 1,3 1,2

Еластичність окремого податку визначається, по-перше, еластичністю
об(єкта оподаткування щодо ВВП; по-друге, видом податкових ставок:
фіксовані ставки зменшують еластичність надходжень від відповідного
податку, в той час як процентні ставки призводять до її збільшення.

Недоліком податку на додану вартість є значний його вплив на загальний
рівень цін та регресивність, особливо щодо малозабезпечених верств
населення.

Обчислення та стягнення ПДВ потребує чіткого визначення об(єкта
оподаткування — добавленої вартості. Вона є часткою нової вартості
товару чи послуги. Повна вартість товару чи послуги має такі складові:

Вартість матеріалів чи сировини, а також послуг виробничого характеру,
що відносять на собівартість;

Заробітна плата працівників, які займаються виготовленням цього товару
чи наданням послуги;

Прибуток.

Очевидно, що перша складова частина вартості товару чи послуги не
залежить від зусиль виготовлювача, вона суто арифметично включається в
нову вартість товару чи послуги. У свою чергу, заробітна плата та
прибуток є тими частинами нової вартості, які створюються на цьому етапі
в процесі виробництва, а тому є добавленою вартістю.

Обчислити її обсяг можна двома методами:

перший — від повної вартості відраховується вартість сировини,
матеріалів, послуг виробничого характеру;

другий — скласти величини заробітної плати та прибутку.

Найзручнішим і найпоширенішим є перший метод, він і застосовується в
Україні.

Обчислення добавленої вартості на кожному етапі виробництва товарів і
надання послуг дає змогу уникати подвійного оподаткування і створює
умови для рівномірного включення податку в ціни товарів та послуг на
всіх етапах виробництвах в реалізації.

Згідно з двома методами обчислення добавленої вартості суми ПДВ можна
вираховувати в чотири способи, залежно від того. як застосовується
ставка до об(єкта оподаткування:

( заробітна плата

1. ставка х ( х

( прибуток

2. ставка х заробітна плата

+

ставка х прибуток

( виручка від реалізації

3. ставка х ( —

( матеріальні затрати

ставка х виручка від реалізації

ставка х матеріальні затрати

Четвертий метод обчислення ПДВ дістав назву податкового кредиту, або
метод розрахунків-фактур. Саме він свого часу був прийнятий країнами
Євро Союзу при запровадженні ПДВ, і зараз найпоширеніший у практиці
оподаткуванні.

Для обчислення ПДВ може застосовуватись як одна так і декілька ставок. З
точки зору податкової адміністрації найкраще мати єдину уніфіковану
ставку, що полегшить контроль за стягненням податку. Але, як правило,
існують декілька ставок на різні групи товарів, що зумовлюються
соціально-політичними чинниками. В Україні відповідно до Закону України
“Про податок на добавлену вартість об(єкти оподаткування оподатковуються
за ставкою 20 відсотків. а також податок обчислюється за нульовою
ставкою.

Ставка 20% застосовується при включенні ПДВ до ціни реалізованих
товарів, робіт, послуг.

Для обчислення ПДВ до обороту, що включає у себе суму цього податку.
застосовується коефіцієнт 0,1667 (20%/120%).

Основні елементи ПДВ, які стягуються в Україні, зображені на
структурно-логічній схемі ПДВ (Додаток 1.1).

Платники податку на додану вартість та об(єкти оподаткування.

Платники податку на додану вартість

Платниками ПДВ являються як резиденти так і нерезиденти; фізичні і
юридичні особи; тобто — це всі юридичні особи та громадяни, які
здійснюють від свого імені виробничу та іншу підприємницьку діяльність
на території України, незалежно від форм власності та господарювання.

До фізичних осіб – платників ПДВ — відносяться громадяни України,
іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють діяльність,
віднесену до підприємницької згідно з законодавством або ввозять
(пересилають) товари на митну територію України.

До юридичних осіб — платників ПДВ — відносяться створені згідно
законодавства України:

прибуткові підприємства і організації;

неприбуткові підприємства і організації;

філії, відділення, відокремлені підрозділи підприємств і організацій;

інші суб(єкти підприємницької діяльності, а також створені згідно
законодавства інших держав:

міжнародні неурядові організації та міжнародні об(єднання;

іноземні юридичні особи, їх філії та представництва, які мають
розрахунковий рахунок в установах банків України та здійснюють
підприємницьку діяльність на території України.

Згідно статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» №
168/97-ВР від 03.04.1997 р. платником податку являється особа, яка
згідно з цим Законом зобов(язана здійснювати утримання та внесення до
бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, що ввозить
(пересилає) товари на митну територію України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» №
168/97-ВР від 03.04.1997 р. платниками податку є:

особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг)
якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних
місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

— особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України або
отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або
споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, не
зареєстрованих як платники податку, в разі коли такі фізичні особи
ввозять (пересилають) товари (предмети) в обсягах, що не підлягають
оподаткуванню згідно з законодавством;

— особа, яка здійснює на митній території України підприємницьку
діяльність з торгівлі за готівкові кошти незалежно від обсягів продажу,
за винятком фізичних осіб, які здійснюють торгівлю на умовах сплати
ринкового збору в порядку, встановленому законодавством; 

— особа, яка на митній території України надає послуги, пов’язані з
транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України;

— особа, яка відповідальна за внесення податку до бюджету по об’єктах
оподаткування на залізничному транспорті, що визначена у порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України; 

— особа, яка надає послуги зв’язку і здійснює консолідований облік
доходів та витрат, пов’язаних з наданням таких послуг та отриманих
(понесених) іншими особами, що знаходяться у підпорядкуванні такої
особи.

Об(єкти оподаткування

Об(єктом оподаткування є обороти з реалізації товарів, робіт, послуг.
При оподаткуванні товарів враховуються предмети, вироби, продукція,
теплоенергія, газ, вода, нерухоме майно, будинки, споруди тощо.

При реалізації товарів — об(єктом оподаткування є обороти з
відвантаження товарів, як власного виробництва так і придбаних;

при реалізації імпортних товарів, які були придбані за іноземну валюту —
об(єктом оподаткування є їх митна вартість або мінімальна вартість
встановлена законодавством;

при реалізації робіт — об(єкт оподаткування — це обсяг виконаних
будівельно-монтажних, науково-дослідницьких, ремонтних робіт в т. ч.
виконаних господарським способом, але при цьому об(єктом оподаткування є
фактична собівартість;

при реалізації послуг — об(єктом оподаткування є:

послу транспорту, транспортування енергетики, вантажно-розвантажувальні
роботи тощо;

послуги пов(язані із здачею в оренду рухомого та нерухомого майна, в т.
ч. землі;

послуги побутового характеру;

рекламні та інформаційні послуги;

послуги зв(язку та з обробки даних;

послуги поза відомчої охорони;

послуги з підготовки та підвищення кваліфікації кадрів та інші.

З метою зменшення випадків ухилення від сплати ПДВ до об(єктів
оподаткування відносять:

обороти з реалізації товарів, робіт, послуг без оплати іх вартості в
середині підприємства для потреб власного споживання, а також для своїх
працівників;

обороти з передачі товарів, робіт, послуг без оплати їх вартості;

обороти з передачі безоплатно або з частковою оплатою товарів, робіт,
послуг іншим підприємствам або громадянам;

та інше.

У громадян, які займаються підприємницькою діяльністю теоретично об(єкт
оподаткування — це чистий доход, тобто різниця між реалізацією та
фактичними матеріальними витратами, включаючи ПДВ на виробництво
товарів.

Відповідно до статті 3 пункту 3.1 Закону України «Про податок на додану
вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. об(єктом оподаткування є
операції платників податку з:

продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому
числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди
(лізингу) та операції з передачі права власності на об’єкти застави
позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості
заставодавця (за винятком сільськогосподарських товаровиробників —
учасників експерименту по запровадженню єдиного податку на території
Глобинського району Полтавської області згідно із Законом України від
15.01.98 р. N 25/98-ВР);

ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання
робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або
споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення
(пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;

вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та
надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної
території України (за винятком сільськогосподарських товаровиробників —
учасників експерименту щодо запровадження єдиного (фіксованого) податку
на території Глобинського району Полтавської області в частині всіх
операцій, що є об’єктом оподаткування, крім операцій з продажу продукції
власного виробництва такими сільськогосподарськими товаровиробниками)
(згідно із Законами України: від 15.01.98 р. N 25/98-ВР, від 20.11.98 р.
 N 277-XIV).

Відповідно до статті 3 пункту 3.2 Закону України «Про податок на додану
вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. не є об’єктом оподаткування
операції з:

випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу за
кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб’єктами
підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством
фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до
закону, включаючи приватизаційні та компенсаційні папери (сертифікати),
інвестиційні сертифікати, житлові чеки, земельні бони та деривативи;
обміну зазначених цінних паперів на інші цінні папери;
розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на
ринку цінних паперів. Ці норми не застосовуються до операцій з продажу
бланків дорожніх, банківських та особистих чеків, цінних паперів,
розрахункових та платіжних документів, пластикових (розрахункових)
карток;

передачі майна орендодавця (лізингодавця), що є резидентом, у
користування орендарю (лізингоотримувачу) згідно з умовами договору
оренди (лізингу) та його повернення орендодавцю (лізингодавцю) після
закінчення дії такого договору;

сплати орендних (лізингових) платежів за умовами договору фінансової
оренди (лізингу) або за умовами договору оренди житлового фонду, що є
основним місцем проживання орендаря;

передачі майна в заставу позикодавцю (кредитору) згідно з договором
позики та його повернення заставодавцю після закінчення дії такого
договору;

передачі кредитором, що є резидентом, об’єкта іпотечного кредиту у
власність або використання позичальником;

грошових виплат основної суми та процентів згідно з умовами іпотечного
кредиту;

надання послуг із страхування і перестрахування, передбачених Законом
України «Про страхування», соціального і пенсійного страхування;

обігу валютних цінностей (у тому числі національної та іноземної
валюти), банківських металів, банкнот та монет Національного банку
України, за винятком тих, що використовуються для нумізматичних цілей,
базою оподаткування яких є продажна вартість; випуску, обігу та
погашення білетів державних лотерей, запроваджених за дозволом
Міністерства фінансів України; виплати грошових виграшів, грошових
призів і грошових винагород; прийняття ставок, у тому числі шляхом
обміну коштів на жетони чи інші замінники гривні, призначені для
використання в гральних автоматах та іншому гральному устаткуванні,
продажу негашених поштових марок України, конвертів або листівок з
негашеними поштовими марками України, крім колекційних марок, конвертів
чи листівок для філателістичних потреб, базою оподаткування яких є
продажна вартість;

надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування,
залучення, розміщення та повернення грошових коштів за договорами
позики, депозиту, вкладу, страхування або доручення; надання, управління
і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських
поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або
поручительства;

торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов’язаннями, за
винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу
(факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об’єктом
боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні
папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, житлові чеки, земельні
бони та деривативи;

оплати вартості державних платних послуг, які надаються фізичним або
юридичним особам органами виконавчої влади і місцевого самоврядування та
обов’язковість отримання (надання) яких встановлюється законодавством,
включаючи плату за реєстрацію, отримання ліцензії (дозволу),
сертифікатів у вигляді зборів, державного мита тощо;

виплат заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій, інших
грошових або майнових виплат фізичним особам за рахунок бюджетів або
соціальних чи страхових фондів у порядку, встановленому законом; виплат
дивідендів у грошовій формі або у формі цінних паперів (корпоративних
прав), надання комісійних (брокерських) та дилерських послуг з торгівлі
або управління цінними паперами, у тому числі приватизаційними та
компенсаційними паперами (сертифікатами), інвестиційними сертифікатами,
житловими чеками, земельними бонами та деривативами на ринку цінних
паперів України, а також деривативами на фондових, валютних і товарних
біржах, створених у порядку, передбаченому відповідними законами»; 

передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи
для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею
корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну
територію України (крім підакцизних товарів) або їх вивезенні за межі
митної території України; продажу за компенсацію сукупних валових
активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому
платнику податку.

безоплатної передачі у державну власність чи комунальну власність
територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність
об’єктів всіх форм власності, які перебувають на балансі одного платника
податку і передаються на баланс іншого платника податку, якщо такі
операції здійснюються за рішеннями Кабінету Міністрів України,
центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого
самоврядування, прийнятими у межах їх повноважень. Це положення
поширюється на операції з безоплатної передачі об’єктів з балансу
платника податку, який перебуває в державній або комунальній власності,
на баланс іншої юридичної особи, яка перебуває відповідно в державній
або комунальній власності, що здійснюється за рішенням органу державної
влади або органу місцевого самоврядування, до сфери управління яких
належать такий платник податку та така юридична особа.

1.3. База та ставки оподаткування

База оподаткування

Відповідно до статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»

№ 168/97-ВР від 03.04.1997 р. база оподаткування може визначатися:

база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг)
визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної
за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного
збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів
(обов’язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що
включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з
питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості
включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних
активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або
через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів
(робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

у разі продажу товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою
оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій,
здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг),
натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що
перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів
(робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого
використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат
виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов’язаній з
продавцем особі чи суб’єкту підприємницької діяльності, який не
зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається
виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України
платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна)
вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у
ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування,
навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту
перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських,
комісійних та інших видів винагород, пов’язаних з ввезенням
(пересиланням) таких товарів, плати за використання об’єктів
інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних
зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов’язкових
платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну
товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань
оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за
валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на
момент виникнення податкових зобов’язань.

Для робіт (послуг), які виконуються (надаються) нерезидентами на митній
території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість
таких робіт (послуг) з урахуванням акцизного збору, а також інших
податків, зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану
вартість, що включаються у ціну продажу робіт (послуг) згідно із
законами України з питань оподаткування. Визначена вартість
перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом
Національного банку України, що діяв на момент виникнення податкових
зобов’язань.

для готової продукції, виготовленої на території України з давальницької
сировини нерезидента, у разі її продажу на митній території України,
базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість такої продукції з
урахуванням акцизного збору, ввізного мита, а також інших податків,
зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість,
що включаються у ціну такої готової продукції згідно із законами України
з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські
гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що
діяв на момент виникнення податкових зобов’язань. При цьому податок
сплачується до бюджету покупцем у порядку, передбаченому для
оподаткування товарів, що імпортуються, а відповідальність за сплату
податку покупцем такої продукції несе вітчизняний її переробник.

у разі коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка
зміна суми компенсації за продаж товарів (робіт, послуг), включаючи
перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на
такі товари продавцю, а також у зв’язку з визнанням боргу покупця
безнадійним у порядку, визначеному законодавством України, податок,
нарахований у зв’язку з таким продажем, перераховується відповідно до
змін бази оподаткування. При цьому продавець зменшує суму податкового
зобов’язання на суму надмірно нарахованого податку, а покупець
відповідно збільшує суму податкового зобов’язання на таку ж суму в
період, протягом якого була зменшена сума компенсацій продавцю. У
зворотному порядку відбувається перегляд сум податкових зобов’язань при
збільшенні суми компенсації продавцю.

Така база оподаткування не застосовується для перегляду цін за
операціями, якщо хоч одна із сторін такої операції не є платником
податку, за винятком операції з перегляду цін, пов’язаних з виконанням
гарантійних зобов’язань.

вартість тари, що згідно з умовами договору (контракту) визначена як
зворотна (заставна), до бази оподаткування не включається. У разі коли
протягом терміну позовної давності, визначеної законом, з моменту
отримання зворотної тари, вона не повертається відправнику, вартість
такої зворотної тари включається до бази оподаткування отримувача.

у випадках коли платник податку здійснює підприємницьку діяльність з
продажу вживаних товарів (комісійну торгівлю), що придбані в осіб, не
зареєстрованих платниками податку, та конфіскованого або безхазяйного
майна, переданого уповноваженими державними органами для його реалізації
у встановленому законодавством порядку, базою оподаткування є комісійна
винагорода такого платника податку. Правила комісійної торгівлі та
визначення комісійної винагороди встановлюються Кабінетом Міністрів
України.

У випадках коли платник податку здійснює діяльність з продажу товарів,
отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення,
довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що
уповноважують такого платника податку (далі — комісіонера) здійснювати
продаж товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі — комітента)
без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є
продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому
Законом України «Про податок на додану вартісь». Датою збільшення
податкових зобов’язань комісіонера є дата, визначена за правилами,
встановленими пунктом 7.3 цього ж Закону, а датою збільшення суми
податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь
комітента або надання останньому інших видів компенсації вартості
зазначених товарів. При цьому датою збільшення податкових зобов’язань
комітента є дата отримання коштів або інших видів компенсації вартості
товарів від комісіонера.

У разі коли платник податку (далі — повірений) здійснює діяльність з
придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої
особи (далі — довіритель), датою збільшення податкового кредиту такого
повіреного є дата перерахування коштів (надання в управління цінних
паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу) на користь
продавця таких товарів (робіт, послуг) або надання інших видів
компенсацій вартості таких товарів (робіт, послуг), а датою збільшення
податкових зобов’язань є дата передання таких товарів (результатів
робіт, послуг) довірителю. При цьому довіритель не збільшує податковий
кредит на суму коштів (вартість цінних паперів, інших документів, що
засвідчують відносини боргу), перерахованих (переданих) повіреному, але
має право на збільшення податкового кредиту у податковий період
отримання товарів (робіт, послуг), придбаних повіреним за його
дорученням.

Зазначене правило не поширюється на операції з вивезення (пересилання)
товарів за межі митної території України або з ввезення (пересилання)
товарів на митну територію України в межах зазначених договорів,
оподаткування яких регулюється відповідними нормами цього Закону.

у разі коли платник податку здійснює операції з продажу товарів (робіт,
послуг), які є об’єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3
Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від
03.04.1997 р., під забезпечення боргових зобов’язань покупця, надане
такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або
інших боргових інструментів (далі — вексель), випущених таким покупцем
або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість таких
товарів (робіт, послуг) без врахування дисконтів або інших знижок з
номіналу такого векселя, а за процентними векселями — договірна вартість
таких товарів (робіт, послуг), збільшена на суму процентів, нарахованих
або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

У разі коли платник податку здійснює за згодою векселедержателя
зустрічну поставку товарів (робіт, послуг) замість грошового погашення
суми боргу, зазначеного у векселі, базою оподаткування є договірна
вартість таких товарів (робіт, послуг) без врахування дисконтів або
інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями —
договірна вартість таких товарів (робіт, послуг), збільшена на суму
процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму
номіналу такого векселя. 

Векселі отримані, але не оплачені платником податку, або видані, але не
оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов’язань або
податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів
операцій, по яких такі векселі використовуються.

якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за
самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі,
не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних
фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна
передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як продаж
таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними
цінами, що діють на момент такого продажу, а для основних фондів групи 1
— за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Ці правила не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або
невиробничі фонди ліквідуються у зв’язку з їх знищенням або зруйнуванням
внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така
ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі
викрадення основних фондів, або коли платник податку надає податковому
органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення
основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може
використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

У разі коли внаслідок ліквідації основного фонду отримуються
комплектуючі, складові частини, компоненти або інші відходи, які мають
вартість, ліквідація таких комплектуючих, складових частин, компонентів
або інших відходів проводиться за правилами, встановленими для
ліквідації основного фонду. 

Ставки податку

Податок на додану вартість з відповідними ставками 21,875 та 28% був
введений в Україні в 1992 році. У 1993 році Україна впровадила нові
ставки: 16,67% — для визначення суми ПДВ і 20% — для включення ПДВ у
ціни реалізації. Та в України ці ставки проіснували недовго, з 15 травня
1993 року обчислення ПДВ знову почало проводитися за відповідними
ставками 21,875% і 28%, що було зумовлено необхідністю збільшенню
податкових надходжень в умовах надзвичайно великого дефіциту бюджету. З
1995 року ПДВ пропонується сплачувати за ставками 16,67% та 20%.

В Україні на даний час встановлено дві ставки: 20% та 0%. Ставка 20% є
домінуючою, нею оподатковується переважна більшість товарів, робіт,
послуг, вона застосовується при включенні ПДВ у ціни реалізованих
товарів, робіт, послуг, а для обчислення ПДВ до обороту, що включає у
себе суму цього податку, застосовується коефіцієнт 0,1667 (20%/120%).

Нульова ставка застосовується при обчисленні ПДВ у разі реалізації
товарів на експорт. Використання даної ставки означає повне
відшкодування податку, сплаченого постачальником за товари, послуги,
матеріальні ресурси, що використовуються для здійснення зазначених вище
поставок.

Згідно статті 6 пункту 6.1 Закону України «Про податок на додану
вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. об(єкти оподаткування ПДВ. за
винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій до яких
застосовується нульова ставка, оподатковується за ставкою 20 відсотків.

Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеною статтею 4
Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від
03.04.1997 р. та додається до ціни товарів, робіт, послуг.

За цією ж ставкою оподатковуються:

продаж товарів для постачання залізничного та автомобільного транспорту
на митну теріторію України незалежно від його належності та видів
перевезень, що здійснює такий транспорт;

продаж послуг з туризму резидентам на митній території України
безпосередньо особою, що здійснює туристичну діяльність або через її
агентів, що не є резидентами.

Відповідно до статті 6 пункту 6.2 Закону України «Про податок на додану
вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. податок за нульовою ставкою
обчислюється щодо операцій з:

продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за
межі митної території України.

У тому числі:

— поставки для заправки або постачання морських (океанських) суден, що:

використовуються для навігаційної діяльності, перевезення пасажирів або
вантажів за плату, іншої комерційної, промислової або риболовецької
діяльності, здійснюваної за межами територіальних вод України;

використовуються для рятування або подання допомоги у нейтральних або
територіальних водах інших країн;

входять до складу військово-морських сил України та відправляються за
межі територіальних вод України, у тому числі на якірні стоянки;

— поставки для заправки або постачання повітряних суден, що:

виконують міжнародні рейси для навігаційної діяльності чи перевезення
пасажирів або вантажів за плату;

входять до складу військово-повітряних сил України та відправляються за
межі повітряного кордону України, у тому числі у місця тимчасового
базування;

— поставки для заправки (дозаправки) та постачання космічних кораблів, а
також супутників.

Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі
митної території України в разі, якщо їх вивезення (експортування)
засвідчене належно оформленою митною вантажною декларацією.

продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за
межами митної території України.

У тому числі:

надання нерезидентам в оренду, чартер, фрахт морських або повітряних
суден, що використовуються на міжнародних маршрутах або лініях, а також
космічних кораблів або супутників чи їх частин або окремих функцій;

надання послуг персоналу з обслуговування морських, повітряних та
космічних об’єктів, зазначених у підпункті 6.2.1 пункту 6.2 статті 6
Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від
03.04.1997 р.;

надання послуг з передачі авторських прав, ліцензій, патентів, прав на
використання торгових марок та інших юридичних та економічних знань, а
також обробки даних та інформатики для нерезидентів;

надання послуг з організації реклами і публічних зв’язків за межами
України; забезпечення персоналом нерезидентів України; культурної,
спортивної, освітньої діяльності за межами України;

надання послуг з туризму на території України в разі їх продажу за
межами України безпосередньо або при посередництві нерезидентів із
застосуванням безготівкових розрахунків.

продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які
розташовані на території України у зонах митного контролю (безмитних
магазинах), відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів
України.

Продаж товарів (робіт, послуг) безмитними магазинами без нарахування
податку на додану вартість може здійснюватися виключно фізичним особам,
які виїжджають за митний кордон України, або фізичним особам, які
переміщуються транспортними засобами, що належать резидентам та
знаходяться поза митними кордонами України. Порядок контролю за
дотриманням цих норм встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порушення цих норм тягне за собою відповідальність, встановлену
законодавством.

Товари, придбані у безмитних магазинах без сплати податку на додану
вартість, у разі зворотного ввезення таких товарів на митну територію
України підлягають оподаткуванню у порядку, передбаченому для
оподаткування операцій з ввезення (пересилання) товарів на митну
територію України;

надання транспортних послуг з перевезення пасажирів та вантажів за
межами митного кордону України, а саме: від пункту за межами державного
кордону України до пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів
або вантажів з-під митного контролю на митну територію України
(включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з
випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону України
(включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межами державного кордону
України; між пунктами поза межами митного кордону України.

У разі коли надання транспортних послуг, визначених вище, здійснюється у
вигляді брокерських, агентських або комісійних операцій з транспортними
квитками, проїзними документами, укладання договорів або рахунків на
транспортування пасажирів або вантажів довіреною особою перевізника,
операції з таких послуг оподатковуються за ставкою 20 %.

Операції з надання послуг платником податку, пов’язані з перевезенням
(переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом через територію України,
оподатковуються за ставкою 20%, яка має включатися до вартості послуг за
транзит;

продажу переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою
сільськогосподарськими товаровиробниками всіх форм власності і
господарювання;

продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, за винятком
підакцизних товарів, посередницької та рекламної діяльності, грального
бізнесу, підприємствами, що засновані Українським товариством глухих та
майно яких є їх повною власністю, іншим платникам податку. Зазначена
норма поширюється тільки на підприємства, де кількість інвалідів, які
мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного
періоду не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих та фонд
оплати праці таких інвалідів становить протягом попереднього звітного
періоду не менше 40 відсотків суми загальних виплат на оплату праці, що
включається до складу валових витрат виробництва (обігу).

Порядок віднесення товарів (робіт, послуг) до власного виробництва
підприємств, заснованих Українським товариством глухих, встановлюється
Кабінетом Міністрів України.

до 1 січня 2008 року оподатковуються податком на додану вартість за
нульовою ставкою операції з продажу автомобілів власного виробництва
резидентів України, які мають інвестицію (у тому числі іноземну)
виключно в грошовій формі, що становить суму, еквівалентну не менше 150
мільйонам доларів США за офіційним валютним курсом Національного банку
України на день внесення такої інвестиції до їх статутного фонду, яка
зареєстрована у встановленому законодавством порядку. Ці
виробники-резиденти повинні зареєструвати у Кабінеті Міністрів України
інвестиційну програму, що передбачає поетапне доведення ступеня
локалізації виробництва складових частин такого автомобіля не менше 70
відсотків його кошторисної вартості на закінчення десятого року від
початку реалізації інвестиційної програми.

Під локалізацією виробництва слід розуміти запровадження виробництва
окремих складових частин автомобілів на митній території України із
використанням праці громадян України, які мають складати не менше 90
відсотків від середньо — спискової чисельності працівників на такому
виробництві. Кабінет Міністрів України встановлює графік поетапної
локалізації виробництва відповідно до затвердженої ним інвестиційної
програми.

Не дозволяється застосування нульової ставки податку до операцій з
вивезення (експорту) товарів (робіт, послуг) у разі, коли такі операції
звільнено від оподаткування на митній території України згідно з
пунктами 5.1 та 5.2 Закону України «Про податок на додану вартість» №
168/97-ВР від 03.04.1997 р.

1.4 Пільги щодо податку на додану вартість

Діючим податковим законодавством України передбачено широку систему
пільг з податку на додану вартість. Вірогідно, що перелік пільг
продиктований намірами соціальної справедливості. Звільнення того чи
іншого товару (роботи, послуги) від ПДВ передбачає автоматичне зменшення
його ціни на суму нарахованого податку. Зацікавлені в цьому і платники
податку, і його носії, оскільки у перших з(являється можливість завдяки
зниженню цін збільшити обсяг реалізації продукції за кількісними
параметрами, а для других істотно послаблюється податковий тиск.

Отже, звільнення від ПДВ має на меті два основних завдання. По-перше,
захист інтересів малозабезпечених верств населення, тобто
соціально-політичні мотиви; по-друге, стимулювання випуску окремих видів
товарів (робіт, послуг).

З моменту введення ПДВ в Україні діяло 64 пільги. На сьогодні згідно
чинного законодавства стаття 5 Закону України «Про податок на додану
вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. регулює подання пільг з:

продажу вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями та
спеціалізованими магазинами і куточками, які виконують функції
роздаточних пунктів, у порядку і за переліком продуктів, встановленими
Кабінетом Міністрів України;

продажу (передплати) і доставки періодичних видань друкованих засобів
масової інформації вітчизняного виробництва; продажу книжок вітчизняного
виробництва; продажу учнівських зошитів, підручників та навчальних
посібників вітчизняного виробництва;

надання згідно з переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України,
послуг з вищої, середньої, професійно-технічної та початкової освіти
закладами освіти, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на надання
таких послуг та послуг з виховання та освіти дітей будинками культури в
сільській місцевості, дитячими музичними та художніми школами, школами
мистецтв;

продажу товарів спеціального призначення для інвалідів за переліком,
встановленим Кабінетом Міністрів України;

послуг з доставки пенсій та грошової допомоги населенню;

надання послуг з реєстрації актів громадянського стану державними
органами, уповноваженими здійснювати таку реєстрацію згідно із
законодавством;

продажу лікарських засобів та виробів медичного призначення,
зареєстрованих в Україні у встановленому законодавством порядку, в тому
числі надання послуг з такого продажу аптечними установами;

надання послуг з охорони здоров’я згідно з переліком, встановленим
Кабінетом Міністрів України, закладами охорони здоров’я, які мають
спеціальний дозвіл (ліцензію) на надання таких послуг;

продажу путівок на санаторно-курортне лікування та відпочинок дітей у
закладах за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України.
Зазначена пільга не поширюється на продаж путівок нерезидентам;

надання в порядку та в межах норм, встановлених Кабінетом Міністрів
України, послуг з:

утримання дітей у дошкільних закладах, школах-інтернатах,
кімнатах-розподільниках установ Міністерства внутрішніх справ України,

утримання осіб у будинках для престарілих та інвалідів,

харчування та облаштування на нічліг осіб, які не мають житла, у
спеціально відведених для цього місцях,

харчування дітей у школах, професійно-технічних училищах та громадян у
закладах охорони здоров’я;

харчування, забезпечення речовим майном, комунально-побутовими та іншими
послугами, що надаються спецконтингенту в установах пенітенціарної
системи згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

надання послуг державними службами зайнятості України за переліком,
встановленим Кабінетом Міністрів України;

надання послуг архівними установами України, пов’язаних з наданням
документів Національного архівного фонду України юридичним і фізичним
особам, а також продажу архівним установам України документів
Національного архівного фонду України, які перебувають у власності
юридичних або фізичних осіб відповідно до законодавства України;

надання послуг з перевезення пасажирів міським і приміським пасажирським
транспортом та автомобільним транспортом у межах району, тарифи на які
регулюються у встановленому законом порядку, за винятком операцій з
надання пасажирського транспорту в оренду (прокат);

надання культових послуг та продажу предметів культового призначення
релігійними організаціями за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів
України;

надання послуг з поховання за переліком, встановленим Кабінетом
Міністрів України будь-яким платником податку;

передачі конфіскованого майна, знахідок, скарбів або майна, визнаних
безхазяйними, у розпорядження державних органів або організацій,
уповноважених здійснювати їх збереження або продаж згідно із
законодавством;

передачі земельних ділянок, що знаходяться під об’єктами нерухомості або
незабудованої землі у разі коли така передача дозволена згідно з
положеннями Земельного кодексу України;

безкоштовної передачі рухомого складу однією залізницею або
підприємством залізничного транспорту загального користування іншим
залізницям або підприємствам залізничного транспорту загального
користування державної форми власності в порядку, встановленому
Кабінетом Міністрів України;

приватизації державного майна, а також з безоплатної приватизації
житлового фонду, присадибних земельних ділянок та земельних паїв
відповідно до законодавства;

виконання робіт (вартість робіт) з будівництва житла незалежно від
джерел фінансування;

Подання благодійної допомоги, а саме безоплатна передача товарів (робіт,
послуг), у тому числі при їх ввезенні (пересиланні) на митну територію
України, закладам науки, фізкультури і спорту, що утримуються за рахунок
бюджетів; закладам дошкільної, початкової, середньої,
професійно-технічної та вищої освіти, закладам охорони здоров’я,
культури; релігійним, благодійним організаціям, зареєстрованим у
порядку, встановленому законодавством, а також операції з безоплатної
передачі таких товарів (робіт, послуг) набувачам (суб’єктам) благодійної
допомоги відповідно до законодавства України.

Під безоплатною передачею слід розуміти надання товарів (робіт, послуг)
набувачам благодійної допомоги без будь-якої грошової, матеріальної або
інших видів компенсацій благодійній організації такими одержувачами або
іншими особами, пов’язаними з ними. Порушення цього правила
прирівнюється до навмисного ухилення від оподаткування.

Правила маркування та порядок розподілу товарів, отриманих як благодійна
допомога, а також контролю за цільовим розподілом благодійної допомоги у
вигляді конкретно наданих послуг або виконаних робіт встановлюються
Кабінетом Міністрів України.

Марковані товари, отримані з метою подання благодійної допомоги, які
продаються за грошові кошти або інші види компенсації, та/або виручка,
отримана за такий продаж, підлягають вилученню у недобросовісного
продавця і конфіскуються в доход держави у встановленому порядку.

Не підлягають звільненню від оподаткування операції з подання
благодійної допомоги у вигляді товарів (робіт, послуг), оподатковуваних
акцизним збором, цінних паперів, нематеріальних активів та товарів
(робіт, послуг), призначених для використання у підприємницькій
діяльності, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі якщо товари (роботи, послуги) ввозяться (пересилаються) на митну
територію України як благодійна допомога у кількості, що становить чи
може становити загрозу конкурентоздатності аналогічним товарам (роботам,
послугам) платникові податку, Кабінет Міністрів України за заявою таких
платників податку має право ввести обмеження на застосування пільги,
встановленої цим пунктом стосовно окремої групи товарів на строк не
менше 12 календарних місяців:

оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних і
дослідницько-конструкторських робіт, які здійснюються за рахунок
Державного бюджету України. 

продажу товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів,
грального бізнесу, підприємствами, що засновані всеукраїнськими
громадськими організаціями інвалідів та майно яких є їх повною
власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи,
становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 відсотків
загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких
інвалідів становить протягом попереднього звітного періоду не менше 25
відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до
складу валових витрат виробництва (обігу). Перелік всеукраїнських
громадських організацій інвалідів, на підприємства яких поширюється ця
пільга, затверджується Кабінетом Міністрів України. Підприємство, яке
підпадає під дію цього пункту, реєструється в податковому органі у
порядку, передбаченому для платників податку, та отримує право виписки
податкової накладної без нарахування податку на додану вартість.
Податкова звітність таких підприємств здійснюється у порядку,
встановленому центральним податковим органом України.

Ці норми не поширюється на операції з продажу товарів (робіт, послуг),
зазначених в підпункті 6.2.8 пункту 6.2 статті 6 цього Закону України
«Про податок на додану вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р.;

виконання робіт за рахунок коштів інвесторів по будівництву житла для
військовослужбовців, ветеранів війни та членів сімей
військовослужбовців, що загинули під час виконання службових обов’язків;

безкоштовної передачі продукції (робіт, послуг) власного виробництва
допоміжними сільськими господарствами і лікувально-виробничими трудовими
майстернями (цехами, дільницями) будинків-інтернатів та територіальних
центрів по обслуговуванню самотніх громадян похилого віку (пенсіонерів),
за умови, що така передача здійснюється для забезпечення власних потреб
зазначених закладів;

надання в сільській місцевості сільськогосподарськими товаровиробниками
послуг з ремонту шкіл, дошкільних закладів, інтернатів, закладів охорони
здоров’я та подання матеріальної допомоги (в межах одного
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на місяць на одну особу)
продуктами харчування власного виробництва та послуг з обробки землі
багатодітним сім’ям, ветеранам праці і війни, реабілітованим громадянам,
інвалідам праці, інвалідам дитинства, одиноким особам похилого віку,
особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та школам,
дошкільним закладам, інтернатам, закладам охорони здоров’я; надання в
сільській місцевості сільськогосподарськими товаровиробниками в період
проведення польових робіт послуг з харчування механізаторів і
тваринників продуктами власного виробництва в польових їдальнях;

продажу та безкоштовної передачі приладів, обладнання, матеріалів
науковим установам та науковим організаціям, вищим навчальним закладам
III — IV рівнів акредитації, внесеним до Державного реєстру наукових
організацій, яким надається підтримка держави за умови використання їх
виключно для власних потреб.

надання послуг із збирання та заготівлі окремих видів відходів як
вторинної сировини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів
України.

звільняються від оподаткування операції з продажу товарів (робіт,
послуг), передбачених для власних потреб дипломатичних представництв,
консульських установ іноземних держав та представництв міжнародних
організацій в Україні, а також для використання дипломатичним персоналом
цих дипломатичних місій та членами їх сімей, які проживають разом з
особами цього персоналу. Порядок звільнення та перелік операцій, що
підлягають звільненню, встановлюються Кабінетом Міністрів України
виходячи з принципу взаємності стосовно кожної окремої держави.

звільняються від оподаткування операції з ввезення на митну територію
України товарів морського промислу (риба, ссавці, мушлі, ракоподібні,
водні рослини тощо, охолоджені, солоні, морожені, консервовані,
перероблені в борошно або в іншу продукцію), видобутих (виловлених,
вироблених) суднами, зареєстрованими у Державному судновому реєстрі
України або Судновій книзі України. Операції з подальшого продажу
зазначених товарів юридичними особами — судновласниками або
фрахтувальниками оподатковуються у загальному порядку.

звільнення від оподаткування, передбачені пунктами 5.1 та 5.3 статті 5,
за винятком підпункту 5.1.2 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про
податок на додану вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р., поширюються на
операції з ввезення (пересилання) на митну територію України зазначених
товарів (робіт, послуг).

звільнення від оподаткування, передбачені пунктами 5.1, 5.2 та 5.5
статті 5 Закону України «Про податок на додану вартісь» № 168/97-ВР від
03.04.1997 р., не поширюються на операції з підакцизними товарами.

звільняються від оподаткування операції з ввезення (імпортування)
науковими установами, науковими організаціями, вищими навчальними
закладами III — IV рівнів акредитації наукових приладів і обладнання,
які використовуються ними виключно для власних потреб.

1.5 Порядок обчислення і сплати ПДВ.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або
відшкодуванню з бюджету, та строки розрахунку з бюджетом.

Платником ПДВ є підприємство, яке реалізує продукцію за рахунок коштів
отриманих від покупців. Для того, щоб платник податку, у разі помилки,
не заплатив ПДВ із своїх коштів важливим є правильне включення цього
податку до ціни.

ПДВ включається в державні регульовані (фіксовані) та вільні ціни
(тарифи), а також до надбавок, знижок, націнок, винагород і т. д., за
ставкою 20% щодо оподаткованого обороту. Якщо оборот включає суму ПДВ,
то застосовується коефіцієнт 0,1667, тобто 20%/120%, який
використовується для визначення суми ПДВ.

Основою для визначення оподаткованого обороту, що не включає ПДВ є
відпускні (оптові) ціни підприємств, що складаються із собівартості та
прибутку. Ціна виробництва на товари (роботи, послуги) без ПДВ
визначається за формулою:

Ц = С + П,

де

Ц – ціна виробництва без ПДВ,

С – собівартість,

П – прибуток.

При формуванні ціни на підакцизні товари спочатку формується ціна з
урахуванням акцизного збору, що включає в себе акцизний збір за такою
формулою:

Ца = (С + П) / (100% — А) х 100%,

де

Ца – ціна на підакцизні товари без ПДВ,

А – ставка акцизного збору.

Ціна на підакцизні товари з урахуванням ПДВ визначається за формулою:

ЦВа = (С + П) / (100% — А) х 100% х 1,2

Якщо ж величина акцизного збору задається в євро, то ціна на підакцизні
товари з урахуванням ПДВ визначається за формулою:

ЦВа = (С + П + АЗ) х 1,2,

де АЗ – акцизний збір

Ціна відпускна на товари. роботи, послуги з урахуванням ПДВ визначається
за формулою:

ЦВ = (С + П) х 1,2,

де ЦВ – ціна відпускна.

Для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України
платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна)
вартість таких товарів, але не менша митної вартості, яка визначається
за формулою:

МВ = (В + М + МЗ + А) х 1,2,

де

МВ — митна вартість,

В – контрактна вартість імпортних товарів,

М – мито,

МЗ – митний збір,

А – ставка акцизного збору.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, або відшкодуванню згідно пункту
7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартісь» № 168/97-ВР
від 03.04.1997 р., визначається як різниця між сумою податку, одержаного
від покупців за реалізовані товари (роботи, послуги), тобто сумою
податкових зобов(язань і сумами податку, що сплачені або підлягають
сплаті постачальникам за виконані роботи, послуги, придбані матеріальні
ресурси, паливо, вартість яких відноситься на витрати виробництва та
обігу відповідно до основних положень про склад витрат та податку за
придбані та введені в експлуатацію основні фонди і взяті на облік
нематеріальні активи, тобто податкового кредиту звітного періоду. Для
цього використовуються формули:

Сума ПДВ, яку отримали підприємства в результаті реалізації товарів
(робіт, послуг)

ПЗ = Д х 0,1667

де

ПЗ – податкові зобов(язання по ПДВ,

Д – дохід отриманий від реалізації.

Сума ПДВ, що сплачена або підлягає сплаті постачальникам по матеріальних
витратах, основних виробничих фондах та нематеріальних активах
визначається:

а) ціна продажу без врахування ПДВ

ПК = ЦП х 0,2,

де

ПК – податковий кредит,

ЦП – ціна продажу.

б) ціна продажу з ПДВ

ПК = ЦП (з ПДВ) х 0,1667

Отже, до бюджету буде сплачена наступна сума ПДВ:

ЧСПЗ = ПЗ – ПК,

де

ЧСПЗ – чиста сума податкових зобов(язань, що необхідно сплатити до
бюджету.

Це правило поширюється на підприємства, що є платниками ПДВ, тобто
обкладаються ставкою 20% або 0% і не мають ніяких пільг.

У випадку, якщо підприємство звільняється від оподаткування ПДВ, то сума
ПДВ на придбання товарів, робіт, послуг відноситься до валових витрат і
покривається за рахунок інших джерел.

Якщо підприємство займається декількома видами діяльності, одні з яких
оподатковуються ПДВ, а інші не оподатковуються, та існують особливості
щодо розділу ПДВ у випадках придбання основних виробничих фондів та
взяття на облік нематеріальних активів, то у цьому випадку ПДВ
розподіляється пропорційно питомій вазі по кожному виду діяльності в
загальному обсязі продажу. При цьому проводиться перерахунок ПДВ по
закінченні звітного року.

Згідно пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану
вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. платник податку зобов’язаний
надати покупцю податкову накладну.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 5
Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від
03.04.1997 р., у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з
посиланням на відповідний підпункт пункту 5.1 чи пункт статті 5.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових
зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної
надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування,
складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно
розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку
товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не
містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково
поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у
порядку, встановленому центральним податковим органом України, та
враховується у визначенні загальних податкових зобов’язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку,
передбаченого законодавством для зобов’язань із сплати податків.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається
виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку,
передбаченому статтею 9 Закону “Про ПДВ”.

Для фізичних осіб, не зареєстрованих як суб’єкти підприємницької
діяльності, що ввозять (пересилають) товари (предмети) на митну
територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно з
законодавством України, оформлення митної декларації прирівнюється до
подання податкової накладної.

Податкова накладна видається в разі продажу товарів (робіт, послуг)
покупцю на його вимогу. У будь-якому випадку видається товарний чек,
інший розрахунковий або платіжний документ, що підтверджує передачу
товарів (робіт, послуг) та/або прийняття платежу із зазначенням суми
податку.

У разі порушення продавцем порядку виписування податкової накладної на
вимогу покупця згідно з пунктом 7.2.6 Закону України «Про податок на
додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. покупець має право
звернутися до кінця поточного податкового періоду з відповідною заявою
до податкового органу за своїм місцезнаходженням. До заяви додаються
копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують
придбання товарів (робіт, послуг). Своєчасно подана заява є підставою
для включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість,
сплачену у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна не виписується, якщо обсяг разового продажу товарів
(робіт, послуг) не більший двадцяти гривень, у разі продажу транспортних
квитків та при виписуванні готельних рахунків. При цьому підставою для
збільшення суми податкового кредиту є товарний чек (інший розрахунковий
або платіжний документ).

У разі ввезення (імпортування) товарів документом, що посвідчує право на
отримання податкового кредиту, вважається належним чином оформлена митна
декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Платники податку повинні вести окремий облік з продажу та придбання
щодо:

— операцій, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та
звільнених від оподаткування;

операцій, вартість яких не включається до складу валових витрат
виробництва (обігу) або не підлягає амортизації;

ввізних (імпортних) та вивізних (експортних) операцій.

Зазначений облік ведеться в спеціальних книгах, форма і порядок
заповнення яких встановлюються центральним податковим органом України.

Порядок сплати ПДВ.

У строк до 15 числа наступного місяця, платник податку подає податковому
органу за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від
того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов’язання чи ні (Додаток
2).

У випадках коли за результатами звітного періоду сума, визначена до
сплати до бюджету, має від’ємне значення, така сума підлягає
відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом
місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання
відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За
бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути
повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку.
Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

Відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум
з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що
його обслуговує, або шляхом видачі казначейського чека, який приймається
до негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами.
Правила випуску, обігу та погашення казначейських чеків встановлюються
законодавством.

Здійснення відшкодування шляхом зменшення платежів по інших податках,
зборах (обов’язкових платежах) не дозволяється.

Суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому
пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної
заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від
облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її
виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник
податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної
заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету
та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у
несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

Для підприємств гірничо-металургійного комплексу, які беруть участь в
економічному експерименті, що проводиться з 1 липня 1999 року до 1 січня
2002 року, у разі, коли за результатами звітного періоду сума податку на
додану вартість, визначена як різниця між загальною сумою податкових
зобов’язань та сумою податкового кредиту за будь-якими операціями з
купівлі-продажу товарів (робіт, послуг), має від’ємне значення, така
сума підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України платнику
податку протягом місяця, що настає після подання податкової декларації.
Підставою для отримання відшкодування є податкова декларація.
Відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум
з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що
його обслуговує, або шляхом видачі казначейського векселя на суму
відшкодування з бюджету. Казначейський вексель приймається в рахунок
сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів до Державного
бюджету України, акцизних і митних зборів, які стягуються під час
митного оформлення товарів, та інших кредитів, або за бажанням платника
податку використовується в розрахунках між резидентами відповідно до
законодавства України (згідно із Законом України від 14.07.99 р. N
934-XIV).

Податковий орган має право давати розпорядження про нарахування податку
у разі коли розмір податку, зазначеного у декларації, є меншим за
розмір, що випливає з поданих розрахунків, при цьому додаткова сума
податку, нарахована податковим органом, підлягає внесенню до бюджету у
строки, зазначені у розпорядженні податкового органу, але не пізніше 10
календарних днів з дати виписки такого розпорядження.

Суми податку на додану вартість зараховуються до державного бюджету та
використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на
додану вартість та формування бюджетних сум, що направляються як
субвенції місцевим бюджетам.

Суми податку, сплачені фізичними особами у складі ціни придбання товарів
(робіт, послуг), що вивозяться (експортуються) такими фізичними особами
в межах неторговельного (туристичного) обороту, бюджетному відшкодуванню
не підлягають.

Період. за який платник податку зобов(язаний проводити розрахунки
податку та сплачувати його до бюджету згідно з пунктом 1.5 статті 1
Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від
03.04.1997 р. називаться звітним або податковим періодом.

Відповідно до пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про податок на додану
вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р.:

для платників податку, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу
товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 7200
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, податковий (звітний)
період дорівнює календарному місяцю;

для платників податку, що мають обсяг операцій з продажу менший, ніж
зазначений вище, можуть застосовувати за своїм вибором податковий
період, що дорівнює календарному місяцю або кварталу. Заяву про своє
рішення з цього питання платник податку подає податковому органу за один
місяць до початку календарного року.

Протягом календарного року дозволяється заміна квартального податкового
періоду на місячний з початку будь-якого кварталу поточного року. Заява
про таку заміну надається платником податку до податкового органу за
один місяць до початку кварталу. Зворотні зміни в одному календарному
році не дозволяються.

В разі застосування квартального податкового періоду згідно із статтею 8
Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від
03.04.1997 р. платник податку, який також здійснює вивізні (експортні)
операції з продажу товарів (робіт, послуг), може одержати бюджетне
відшкодування частини податкового кредиту за підсумками результатів
діяльності першого місяця кварталу та двох перших місяців кварталу.

Бюджетному відшкодуванню підлягає відсоток податкового кредиту
розрахункового періоду, що дорівнює відсотку експортних обсягів продажу
товарів (робіт, послуг) у загальному обсязі оподатковуваних операцій з
продажу товарів (робіт, послуг) розрахункового періоду. До експортних
обсягів продажу товарів (робіт, послуг) не включаються майнові
добровільні пожертвування на користь нерезидентів, майнові внески для
продовження будь-якої спільної з нерезидентом діяльності за межами
України, майнові внески, що повертаються іноземному інвестору.

Відшкодування здійснюється у порядку, передбаченому підпунктом 7.7.3
Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від
03.04.1997 р. для податкового (звітного) періоду, що дорівнює
календарному місяцю, а оподаткування за підсумками звітного кварталу
здійснюється у порядку, визначеному пунктом 7.7 Закону України «Про
податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р.

РОЛЬ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ В ДОХОДАХ КРАЇНИ.

2.1 Аналіз надходження податку на додану вартість до Зведеного бюджету
України.

Україна переживає економічну кризу. Одним з головним чинників є
податкова система. З одного боку, вона не забезпечує держави достатніми
і надійними доходами, що породжує фінансову кризу держави на макрорівні,
а з другого — підриває фінансову базу підприємницьких структур, чим
вимовлює кризу в мікроекономічному середовищі.

З огляду на це, виникає потреба у глибокому аналізі способів мобілізації
доходів держави, обгрунтування напрямків, форм і методів підвищення
результативності її фінансової діяльності.

У країнах із розвинутою ринковою економікою державні доходи становлять
значну частину валового внутрішнього продукту і мають величезний вплив
на його перерозподіл і розширене відтворення.

У всіх постсоціалістичних економіках у період переходу до ринку частка
державних доходів у ВВП стала зменшуватися. Також тенденція і
спостерігалася в Україні. Питома вага доходів Зведеного бюджету у ВВП
становила у 1994 році 43,5%, у 1995 році – 38,1%, у 1996 – 37,1%, у 1997
році – 29,4%, у 1998 році – 27,7%.

Світовий досвід підтверджує, що існують різні фінансові способи
мобілізації доходів держави. У найзагальнішому вигляді їх поділяють на
податкові й неподаткові. Однак на сучасному етапі найважливішу роль
відіграє податкова діяльність.

Основним джерелом доходів бюджетів базового рівня є регулюючи доходи,
перш за все — прибутковий податок з громадян, податок на прибуток
підприємств, з прямих податків, та ПДВ, з непрямих податків.

Однак, як перелік регулюючих доходів, так і нормативи їх розподілу між
державними і місцевими бюджетами постійно переглядаються.

Якщо протягом 1992 – 1996 років ПДВ був одним з основним регулючих
доходів місцевих бюджетів, то в 1997 – 2000 роках він спрямовуються до
Державного бюджету України.

Державний бюджет України — це централізований фонд фінансових ресурсів
держави, які використовуються для виконання покладених на неї функцій,
передбачених Конституцією України. В організаційному аспекті бюджет — це
план утворення і використання фінансових ресурсів, що знаходяться в
розпорядженні держави.

Сукупність всіх бюджетів (Державний бюджет України, республіканський
бюджет АРК, місцеві бюджети) є Зведеним бюджетом України, який
використовується для аналізу визначення засад державного регулювання
економічного і соціального розвитку.

Як вже відомо, основним джерелом формування доходів Зведеного бюджету
України виступають податки.

В 1998 році податкові надходження склали 76% доходів Зведеного бюджету
України (Рис. 2.1.1)

Рис. 2.1.1 Структура Зведеного бюджету України в 1998 році.

Із них податок на додану вартість складає 25% Зведеного бюджету України,
податок на прибуток з підприємств 19%, прибутковий податок з громадян
12%, акцизний збір – 4% (Рис. 2.1.2). Найбільшу частку, як видно з
діаграми займає ПДВ (1/4 частину Зведеного бюджету України).

Рис 2.1.2 Податки в Зведеному бюджеті України в 1998 році.

Зупинимось детальніше на аналізі ПДВ в доходній частині Зведеного
бюджету. В доходній частині бюджету України податок на додану вартість
за період 1995 – 1998 років мав досить помітні коливання. З 1997 року
надходження від податку на додану вартість зменшились на 3,5% і склали
7460,1 млн. грн, але залишається домінуючим.

З точки зору формування надходжень у бюджет податок на додану вартість
серед непрямих податків займає перше місце. Це пов(язано з більшим
переліком товарів, та з меншою залежністю від циклу економічної
кон(юнктури. Більш детальніше зміни надходжень від ПДВ можна
прослідкувати по таблиці 2.1.1.

Як видно з даних таблиці 2.1.1 протягом 1995 – 1997 років відбувалося
постійне зростання надходжень від податку на додану вартість: у місцеві
бюджети у 1995 – 1996 роках надходження склали відповідно 3004,4 млн.
грн (66,3%) і 3480,9 млн. грн (55,7%), що помітно перевищує надходження
до Державного бюджету: у 1995 році на 32,6%, а у 1996 році на 11,0%. У
1997 – 1998 роках надходження до Зведеного бюджету відбувалося вже
тільки з Державного бюджету України. Хоча воно і забезпечило
стовідсоткове надходження, але в 1998 році відбулося помітне зниження –
на 782,2 млн. грн., менше ніж у попередньому році.

Таблиця 2.1.1

ПДВ у бюджетах України в 1995 – 1998 роках.

Показники 1995 1996 1997 1998

Зведений бюджет, млн. грн, в т. ч.: 4529,9 6246,2 8242,3 7460,1

Державний бюджет

всього

у % до Зведеного бюджету України 1525,5

33,7 2765,3

44,3 8242,3

100,0 7460,1

100,0

Місцеві бюджети

всього

у % до Зведеного бюджету України 3004,4

66,3 3480,9

55,7 —

— —

Але, якщо враховувати індекс інфляції, реальні надходження як від
податку на додану вартість, так і інших податків, постійно зменшуються.
Такі дані свідчать насамперед про те, що в Україні зменшився обсяг
виробництва, а також відбувається приховування податків, і не останнє
місце займає той факт, що після прийняття нової редакції Закону України
«Про податок на додану вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. було
прийнято ще десятки законів про внесення в нього змін та доповнень. За
таких умов значна кількість платників цього податку майже автоматично
поповнює кількість потенційних порушників, а отже значні суми не
надходять до бюджету, через неможливість своєчасно простежити усі зміни
та застосувати їх на практиці.

Проблеми та перспективи розвитку ПДВ в Україні.

3.1. Зарубіжний досвід обчислення універсальних акцизів та можливості
його використання в Україні.

Податок з обороту (універсальний акциз) — один із наймолодших у
фінансовій історії. Декілька десятиліть його віку — мить у тисячолітній
історії оподаткування. Податок на суму товарного обороту був
уперше прийнятий німецьким рейхстагом у 1916 році за проектом
Мюллер-Фульда ( доречі, представника центру тодішніх політичних сил)
після тривалої парламентської боротьби і в результаті компромісу
політичних партій з урядом ще не було відоме його майбутнє, проте в
момент своєї прояви на фіскальній арені податок з обороту став нерядовим
явищем, викликав багато пересудів. Уже тоді побачили в ньому прототип
доходно — прибуткового оподаткування, але поставленого в залежність не
від величини доходу платника, а від обсягу його споживання. Оскільки
податок з обороту здатний уловлювати кон’юнктурний приріст вартості,
точніше цінності оподатковуваних товарів і послуг, це зближує його з
оподаткуванням прибутків і спадщини.

У своєму первозданному вигляді податок з обороту був задуманий, як
податок на всякий оборот товарів (продаж, поставок) за цінністю обороту
незалежно від того, оплачується товар безпосередньо готівкою, в кредит
чи збувається за якійсь еквівалент.

Що сьогодні являє собою нащадок первісного податку з обороту — податок
на додану вартість. Якими є природа цього податку, проблеми
функціонування, його призначення й організація?

Податок на додану вартість (ПДВ) обкладає споживання товарів і послуг.
Податок на споживання стягується у двох формах: специфічних та
універсальних акцизів.

Найкрупнішими специфічними акцизами, якими оподатковуються окремі види
товарів масового споживання є акцизи на спиртні напої, бензин та інші
види палива, на тютюн і тютюнові вироби. З розвитком виробництва товарів
довгострокового користування розширюється й сфера підакцизних товарів:
телевізори, мотоцикли, автомобілі, холодильники та інше. Розширення
асортименту споживчої продукції обмежувало розвиток акцизів у
специфічній формі. Введення нових акцизів на кожний товар (або товарну
групу) та послугу збільшувало витрати на збір податків. Динамічні
зрушення у споживанні почали вимагати відповідних змін і в законодавстві
про оподаткування. Ось чому розширюється сфера застосування
універсального акцизу, яким оподатковується валовий оборот
торговельного або промислового підприємства. Оподатковуються всі товари,
що надходять у продаж.

Універсальний акциз автоматично враховує всі зміни в товарному
асортименті й стягується у трьох формах: податку з обороту в
однорівневій формі ; податку з обороту в багаторівневій формі; податку
на додану вартість. У першій формі він виступає як податок з продажу
(США, Швеція до 1969 року, Норвегія до 1970 року) чи податок із купівель
(Великобританія до 1973 року, Данія до 1967 року, Португалія до 1986
року) або як податок на виробників обробної промисловості (Франція,
Греція, Фінляндія, Туреччина до податкової реформи відповідно 1968,
1987, 1964 та 1988 роки). Податок з обороту в однорівневій формі
справляють на одному ступені руху товару.

Друга форма складніша, бо при її застосуванні обкладається валовий
оборот на всіх ступенях руху товару, що викликає кумулятивний ефект. До
оподатковуваного обороту потрапляють суми податків, сплачені при купівлі
товарів виробничого призначення та послуг. Таким чином, податок
утримується не тільки з обороту товарів і послуг, а й з податків уже
раніше сплачених за рахунками — фактурами. Перевагу здобувають фірми, у
витратах виробництва яких переважають сировина і напівфабрикати, послуги
власного виробництва. Ця форма штучно збільшує оподатковуваний оборот.

Третя форма — ПДВ — введена в більшості країн Західної Європи. Вона
зберігає переваги багаторівневого податку з обороту щодо оподаткування
всіх ступенів руху товару, але в той же час ліквідує його головний
недолік — каскадний ефект. У 1954 році француз М.Лоре описав схему дії
податку, здатного замінити податок з обороту. Цей податок вперше було
апробовано в Республіці Кот-д’ївуар у 1960 році — у Данії та частково в
Бразилії, у 1968 — у ФРН і Франції. В 70-80 роках ПДВ дістав широке
розповсюдження. На даний момент він є важливою складовою частиною
податкових систем більш ніж у 40 країнах світу, в тому числі в 17
європейських країнах.

Широке застосування ПДВ зумовлене численними його перевагами, серед яких
найголовнішими є те, що оподаткуванню підлягає переважно дохід, який
спрямовується на споживання; інша його частина значною мірою
використовується на нагромадження, яке опосередковано стимулює процес
інвестування. Широка база оподаткування ПДВ сприяє вагомому зростанню
доходів держави від податків на споживання. Вилучення податку на всіх
етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілу податкового тягаря між
усіма суб’єктами підприємницької діяльності. Єдині ставки полегшують як
обчислення податку безпосередньо для платників, так і контроль державних
податкових органів за дотриманням платіжної дисципліни. Оподаткування
власне доданої вартості, сплата податку пропорційно новоствореній
вартості на відповідному етапі виробництва чи просування товарів
наближають ПДВ до прямих податків із точки зору прогресивності
оподаткування.

Встановлення нульових ставок на експортні товари створює позитивні
передумови для збільшення його обсягу та підвищення
конкуренто-спроможності вітчизняних товарів на світовому ринку.

Об’єктом оподаткування ПДВ є додана вартість, тобто вартість створена на
даному конкретному ступені руху товару.

Визначення доданої вартості дає змогу обчислити всі ті податки, які дана
господарська структура заплатила при купівлі товарів виробничого
призначення, робіт, послуг. Саме це призводить до ліквідації
кумулятивного ефекту.

Поняття доданої вартості в теоретичному плані спирається на вчення про
суб’єктивну вартість, яке не визначає різниці між матеріальними і
нематеріальними благами, між продуктивною й непродуктивною працею,
оперуючи загальними поняттями корисностей та споживчих вартостей. Тоді в
статистичному підрахунку показник доданої вартості дуже простий і
зручний — це різниця між вартістю реалізованої продукції й затратами на
її виробництво й реалізацією, між виручкою та витратами в будь-якому
виді діяльності. Додану вартість можна також інтерпретувати як створений
дохід, або вартість чистої продукції. У цьому випадку додана вартість
вираховується шляхом сумування їх складових елементів — заробітної
плати, процента, прибутку (дивіденди плюс нерозподілений прибуток),
ренти, тобто всіх платежів на сторону, крім платежів тим господарським
суб’єктам, які самі є платниками ВАТ. Але тотожній результат простіше,
звичайно, одержати шляхом віднімання закупок від продажів.

Податкові ставки встановлюються у процентах, ПДВ може справлятися за
єдиною або диференційованими ставками. Стандартна ставка коливається від
12 % в Люксембургу та Іспанії, до 22 % у Данії й до 25 % для більшості
товарів в Ірландії. Кількість ставок варіюється від однієї в Данії, що
застосовується для всіх товарів, до семи у Франції. Зниженими ставками
від 2,1 до 13 % обкладаються у Франції товари та послуги першої
необхідності, стандартна ставка — 18,6 % -застосовується, головним чином
до промислових товарів і вища — 33,3% — до товарів, що є предметами
розкоші.

Саме четвертий метод, свого часу прийнятий країнами ЄС при запровадженні
ВАТ, поширений у практиці оподаткування. Застосування цього методу не
потребує визначення величини доданої вартості. Дана схема обчислення
податку за розрахунками — фактурами вписується в теорію американського
економіста В. Лєонт’єва «витрати — випуск». Цей метод має ряд переваг:

1) з’являється можливість обчислювання податкових зобов’язань щотижня,
щомісяця, щокварталу залежно від обсягу товарообороту, найповнішого
охоплення всіх реалізованих товарів і застосування більш ніж однієї
ставки ;

2) дає змогу застосовувати ставку при укладанні угоди , що створює
юридичну й технічну зручність для податкових органів ;

3) дає змогу простежити рух товарів ;

4) забезпечується певна «нейтральність» податку відносно виробництва
продукції;

5) утворюється можливість збільшення об’єктів оподаткування за рахунок
послуг, розвиток яких проходить швидко в найрізноманітніших формах;

6) знижується можливість ухилення від сплати податку.

Простота, економічні та організаційно-технічні якості забезпечили ВАТ
перевагу над усіма іншими типами оподаткування з обороту чи
універсальних акцизів. На початок 1989 року ВАТ був запроваджений у 50
країнах світу, зовсім різних за рівнем соціально-економічного розвитку.
Серед країн, що дотримуються цієї системи оподаткування, поряд із
провідниками світової економіки (крім США) — Чилі (ВАТ запроваджено
після воєнного перевороту Піночета), Гаїті, Сенегал, Гондурас. Від
незручного податку з обороту традиційного типу з тисячами ставок,
неефективного як з адміністративної так і з економічної точки зору, вже
відмовились деякі колишні соціалістичні країни Східної Європи (Польща,
Угорщина), модернізувавши і зміцнивши свої податкові системи за рахунок
ВАТ. Частка ВАТ у загальних податкових надходженнях бюджетів уже
перебуває у межах 10-25 %, а в Чилі сягає майже 40 % ; щодо валового
продукту — від 1 до 10 %.

Відмовилися або зіткнулись зі значними проблемами при запровадженні ВАТ
США, Канада, Австралія, Японія, Ісландія, Американці поки що задоволені
звичайною існуючою системою універсального акцизу за типом податку з
продажів на штатному та місцевому рівнях. ВАТ ускладнив би фінансові
стосунки штатів із федерацією. У США не пройшло декілька проектів
запровадження ВАТ. Американська суспільна думка, від якої залежать
політичні рішення, з різних причин досі настроєна проти. Ліберали
протестують проти ВАТ як регресивного податку, консерватори вбачають у
ньому індиферентну до людей і бізнесу «машину грошей». І ті, й інші
побоюються інфляційних наслідків ВАТ.

Звичайно, фіскальні чиновники всіх рівнів не хочуть втрачати вже набутих
традиційних навичок практичної роботи, а також очікують неминучих
стартових труднощів адміністративного характеру при запровадженні ВАТ.

Емпірично розроблений ВАТ за словами американського професора К.
Шоуна, колишнього члена фінансового комітету СС і президента
Міжнародного інституту державних фінансів, став «найповнішою й, певно,
остаточною формою історичної еволюції податків з обороту».

Він демонструє переваги більш успішного, ніж за допомогою інших
податків, вирішення проблем галузевого й територіального розміщення
фінансових ресурсів, подвійного оподаткування, зменшення кількості
податкових пільг.

Загалом у світі сучасних державних фінансів ВАТ учинив справжній
переворот в оподаткуванні, який можна порівняти за значенням із
введенням свого часу податків доходно-прибуткової групи, що стало епохою
в історії фінансів. У 60-70-ті роки очні називали ВАТ монстром, інші —
панацеєю. Тепер, схоже, суспільне ставлення до ВАТ цілком узгоджується з
відомим емпіричним правилом сприймання нововведень:

спочатку шок, потім опір, розуміння і, нарешті, згода.

Варто сказати про пільги в системі ВАТ: вилучення з оподаткування та
нульову ставку. В країнах «Спільного ринку» (ЄС), де система ВАТ набула
найбільшого розвитку, з соціальних і фіскальних міркувань винятки з
оподаткування більш поширені, ніж застосування нульової ставки. Нині
пільги з оподаткування ВАТ діють у 26 країнах світу, які прийняли ВАТ у
свої податкові системи, приблизно за 200 позиціями, з них тільки близько
ЗО нульових ставок.

У Європейських країнах певні соціальні напруження виникають навколо
оподаткування дитячого одягу, медичного обслуговування, державних
закупок і продажів, діяльності закладів культури, неприбуткових
організацій. Особливо збуджує суспільні емоції питання про звільнення
від податку дитячого одягу та взуття. З цього приводу прем’єр-міністр
Ірландії, який намагався запровадити ВАТ на дитячий одяг, навіть програв
на виборах. На Заході дійшли висновку, що в даному випадку більш
ефективною й справедливою е не податкова пільга, а пряма грошова
допомога малозабезпеченим сім’ям, яка компенсує відповідні витрати.

Країни ЄС досить по-різному ставляться до оподаткування культури й
мистецтва. Якщо Франція надає пільги торгівлі книгами, газетами, нотами,
витворами мистецтва, а також видовищам, виставкам, театральним виставам
головним чином у формі пониженої ставки ВАТ, то Данія робить єдиний
виняток для газет, а Італія навіть оподатковує витвори мистецтва за
підвищеною ставкою. В Англії для книг і газет встановлено нульову
ставку.

За законами ЄС, «державні, регіональні й місцеві органи влади та інші
установи, що підпорядковані державі не вважаються платниками стосовно
діяльності й операцій, в яких вони беруть участь як органи державної
влади, навіть, якщо ця діяльність супроводжується сплатою внесків,
зборів та інших обов’язкових платежів».

Звільнення від ВАТ неприбуткових організацій благодійного характеру
повністю морально виправдане.

Третій спосіб стимулювання малого підприємництва через систему ВАТ
побудований на ідеї оподаткування за підвищеною ставкою всіх продажів
малим фірмам, яким для цього надається особливий розпізнавальний номер
реєстрації. У процедурі ВАТ підвищена проти норми ставка на попередній
стадії означає пільгу на наступній, бо постачальники беруть на себе
сплату ВАТ за вартістю поставок малим фірмам. Останні зобов’язані лише
вести облік своїх закупок. Такий порядок іменується в Бельгії
розпізнавальним податком і застосовується також в Іспанії, Туреччині,
Аргентині. Комісія ЄС із податкової гармонізації виступає проти цієї
системи.

Деякі латиноамериканські та африканські країни прийняли з варіантами так
звану систему форвайт (угода). Зміст її полягає у визначенні величини
продажів за угодою між платником і місцевим податковим управлінням.
Обчислення виконують, виходячи з досягнутого в попередньому році рівня з
урахуванням кон’юнктурних факторів.

Не важко помітити : в системі ВАТ виняткове значення має досконалий і
вичерпний бухгалтерській облік, реєстрація всіх ділових операцій. Схоже,
найбільша повнота обліку властива сільському господарству. У високо
розвинутих країнах — Франція, Італія, Австралія — лише 3 % фермерів
ведуть адекватний бухгалтерській облік своєї господарської діяльності.

Так чи інакше, запровадження й функціонування ВАТ у сільському
господарстві пов’язане зі специфічними особливостями аграрної економіки.
В самому серці цивілізованої Західної Європи адміністративні структури
«Спільного ринку» визначають об’єктивні труднощі навіть для спрощеної
системи ВАТ у сільському господарстві.

Алан Таит на прекрасну, виконану під егідою Міжнародного валютного
фонду, монографію, на яку ми спираємося у характеристиці податку на
додану вартість, формулює позицію так: «Головна мета політики ЄС щодо
ВАТ — дати фермеру спокій, звільнити його від офіційної писанини, не
турбувати відвідуваннями податкового інспектора».

Англійські та датські фермери оподатковуються на загальних підставах
разом із платниками інших категорій. Тут цей порядок зуміли зробити
ефективним. Але в більшості країн «Спільного ринку» для агрохарчового
комплексу запроваджено спеціальний режим ВАТ. У Франції уніфікована
податкова компенсація ВАТ надається фермеру не безпосередньо через
покупця продукції, а урядовою установою. У країнах Західної Європи
ставка ВАТ на продовольчі товари коливається в межах від 10 до 15 %, а
компенсація покупцеві через механізм податкового кредиту становить 2-13
%.

В країнах, що розвиваються, заохочення агрохарчового виробництва
базується на комбінації повного звільнення від ВАТ та його нульових
ставок щодо дрібних господарств із нормальним оподаткуванням високо
товарних і рентабельних сучасних ферм. Так чи інакше всюди оподаткування
сільського господарства забарвлене преференційними намірами.

ПДВ став дуже популярним. На додаток до тих 50 країн, що вже мають його,
ВАТ запроваджений в Росії й Україні. Здається, ревниві до будь-яких
питань національної відокремленості парламенти ладні поступитися
принципами заради впровадження ВАТ. Відмінності в устрої податкових
систем різних країн, зумовлені історичними, соціальними, політичними
факторами, відступають перед раціональною ідеєю ефективного податку,
який найбільш відповідає засадам суспільної гармонії.

Погодившись на запровадження ВАТ, фіскальне самоствердження націй
знаходить вихід у збереженні відмінностей у самій конституції ВАТ на
внутрішньому, національному рівні. Зберігають свій вплив і регіональні
уподобання та інтереси. Отже, прагнення до несхожості ще не переборене
ні в міжнародному, ні навіть у внутрішньодержавному масштабі.

Протягом тривалого періоду питома вага двох найважливіших непрямих
податків — специфічних та універсальних акцизів у податкових доходах
держави невпинно зменшувалась.

Середній показник по країнах ОЕСР знизився з 33,7 % у 1965 році до 27,6
% у 1990 році, у країнах ЄС — з 35,6% до 29,5% відповідно. Найбільше
зменшення частки акцизів спостерігається у ФРН — з 31,1% до 23,4% ; у
Канаді — з 35,3% до 26,0% ; в Італії — 36,6% до 23,1% й навіть у Франції
— країні, де історично традиційно перевага віддавалась непрямим
податкам, — з 37,6% до 28,3% відповідно. Таке становище пояснюється
двома головними причинами :

— по-перше, в податкових надходженнях швидкими темпами зростає частка
податків на соціальне страхування ;

— по-друге, розширюється податкова база для особистого прибуткового
податку.

В країнах із ринковою економікою практично вся наймана робоча сила
сплачує ці податки, а тому вони стають масовими.

Найшвидшими темпами скорочувалась частка акцизів у загальній сумі
податків в Японії — з 33,1% у 1955 році до 12,0% у 1990 році, що
спричинене значним підвищенням частки податків на соціальне страхування.
По суті за ці роки в Японії сформувалася нова система соціального
страхування, що внесло зміни у співвідношення різних форм податків.

В Італії питома вага акцизів знизилася з 43,7% у 1955 році до 23,1% у
1990 році внаслідок розвитку соціального страхування та податкової
реформи, відповідно до якої сталося зниження непрямих і підвищення
прямих податків. Найменша питома вага акцизів характерна для Японії та
США — країн, де традиційно швидше розвивалося й переважало пряме
оподаткування порівняно з непрямим.

Найвища питома вага акцизів є в малих країнах Західної Європи, де вони
становлять основу оподаткування. В цьому плані їх випереджують інші
країни цієї групи — Ірландія (42,1%), Греція — 38,9%.

Державний фіск завжди прагнув до універсальних податків на споживання.
Розвиток галузей з виробництва споживчих товарів, постійні зміни
структури їхнього асортименту висунули на перше місце, серед усіх
непрямих податків, акциз в універсальній формі. Його перевага у тому, що
одним податком обкладаються практично всі товари, які надходять у продаж
; окрім того досить широко він застосовується у сфері послуг.

Найвищі темпи росту універсального акцизу за період, що розглядається,
були зафіксовані в малих країнах Західної Європи, які пізніше ніж решта
приєдналися до ЄС : Данія, Ірландія, Греція.

У більшій частині країн ОЄСР універсальний акциз стягується у формі ПДВ.
Наприкінці 80-х років його ставка досягала 25% в Ірландії;

22% — в Данії; 20,2% у Норвегії, Австралії; 19% у Бельгії; 18,6% у
Франції;

18% в Італії та Греції; 15% у Великобританії; 14% уФРН; 12% в Іспанії. У
1991 році ставка податку Великобританії сягнула 17,5% , але у Франції
вона була скасована щодо нафтопродуктів на два роки, а максимальна
ставка зменшена з 25% до 22% на автомобілі, хутряні вироби та
коштовності.

У Данії, Норвегії, Швеції та Великобританії була встановлена єдина
ставка податку, в Австрії, Бельгії, ФРН, Ірландії, Італії, Франції —
декілька ставок (залежно від товарних груп). Наприклад, у Франції, крім
основної (нормальної) ставки -18,6% були введені мінімальні ставки —
5,6% та 7% для товарів і послуг першої необхідності й максимальна ставка
— 33,3% для промислових товарів (відеокасети, фото- й кінокамери,
відеомагнітофони й інше), а також деякі предмети розкоші.

У провідних країнах західного світу частка непрямих податків у доходах
державного бюджету зменшується, У федеральному бюджеті ФРН абсолютна
сума акцизів знизилася з 66,2 млрд. марок у 1980 році до 65,1 млрд.
марок у 1986 році при зменшенні їхньої відносної частки з 39,1% до
37,9%.

3.2. Основні напрямки вдосконалення ПДВ.

Реформування фінансової системи нашої держави зумовило необхідність
суттєвих змін податкового поля, що є умовою економічного зростання та
досягнення певної соціальної гармонії в суспільстві. Постійне
вдосконалення податкової системи в цілому і конкретно окремих видів
податків дає змогу оптимізувати й стабілізувати прибутки бюджетів усіх
рівнів, регулювати дії ринкових суб’єктів господарювання, реалізовувати
соціальне справедливу податкову політику. Важливе місце у процесі
реформування податкової системи посідає вдосконалення і подальший
розвиток ПДВ.

Додана вартість створюється на даному конкретному етапі руху товару, в
результаті чого відбувається ліквідація кумулятивного (каскадного)
ефекту оподаткування.

По суті додана вартість наближається за своїм обсягом до заново
створеної вартості (частини національного доходу), виробленої в даній
господарській структурі (ланці). Визначення доданої вартості дає
можливість обчислити всі ті податки, котрі ця господарська ланка
заплатила при купівлі товарів, робіт, послуг. Якщо виходити з того, що
додана вартість — це створений прибуток чи вартість чистої продукції, то
в даному разі додана вартість визначається шляхом під сумування її
складових елементів — заробітної плати, процента, ренти, прибутку.

У статистичному підрахунку показник доданої вартості можна визначити як
різницю між вартістю реалізованої продукції та витратами на її
виробництво й реалізацію, між загальною сумою продажу і загальною сумою
закупівлі від усіх інших господарюючих суб’єктів.

Під час кожного акта купівлі-продажу податок нараховується за
стандартною ставкою, виплачується ж у сумі, зменшеній на величину ПДВ,
сплачену на попередній стадії. Кінцевий споживач сплачує за товар ціну,
збільшену на всю суму платежів ПДВ, авансованих на попередніх стадіях
виробництва і руху товару.

У платника податку (юридичної особи) додана вартість вимірюється
різницею між загальною сумою продажу закупівлі від усіх інших
господарських одиниць, котрі самі виступають платниками ПДВ.

Об’єкт оподаткування — додана вартість — створюється всіма незалежними
учасниками виробничо-комерційного процесу. Якщо уявити собі компанію як
єдине ціле із закінченим виробничо-торгівельним циклом (від власної
сировини та виготовлення виробничого обладнання до реалізації готової
продукції), то повна вартість продукції, що реалізується, стала б
результатом власної діяльності такої компанії, базою ж податку на додану
вартість вважалася б величина чистої суми продажу. В нашому прикладі
через процес послідовних стадій виробництва й реалізації продукції
загальна додана вартість дорівнює вартості залишкового продажу кінцевому
споживачеві без ПДВ.

Так, за логікою, додана вартість становить 100 гр.од., нарахований на
неї ПДВ (за ставкою 20 %) — 20гр.од. Таким чином, кінцева ціна
реалізації хліба покупцеві становить 120гр.од. Однак із схеми видно, що
на всіх етапах виробничо-комерційного циклу створена додана вартість
дорівнює у фермера — 40гр.од. ( припускаючи, що він не мав витрат при
створенні доданої вартості) у вигляді виробленого зерна, у мірошника -12
гр.од., у пекаря — 8 гр.од., у булочника — 4 гр.од.. Сукупна додана
вартість дорівнює 64 гр.од. (40+12+8+4). Отже, виявляється
невідповідність між раніше зафіксованою доданою вартістю ( 100 гр.од. )
і фактичною ( 64 гр.од. ) доданою вартістю на 36 гр.од.

Застосовуючи 20% ставку ПДВ до фактичної вартості (64 гр.од.), кінцевий
покупець заплатив би суму податку, що дорівнює 12,8 гр.од. (64 0,2). Але
він заплатив 20 гр.од. Зайві 7,2 гр.од. нарахованого податку одержані в
результаті подвійного оподаткування ПДВ на попередніх етапах
виробничо-комерційного циклу (8 0,2) + (12 0,2) + (16 0,2) = 7,2 гр.од.

Таким чином, можна дійти висновку, що ПДВ сплачується на кожному етапі
виробничо-комерційного циклу не тільки на додану вартість, а й раніше
нарахований податок на додану вартість, тобто кінцевий споживач товару
сплачує податок на додану вартість, створену на всіх етапах руху товару,
та на податок, що був доданий на цих етапах до ціни товару. І чим більше
ланок у цьому ланцюгу просування товару до покупця, тим вищим буде
розмір податку в ціні товару, що реалізується кінцевому споживачеві.

Виходить, проблема функціонування податку на додану вартість полягає не
тільки в тому, що існують розбіжності між особою, яка сплачує податок до
бюджету, і фактичним носієм податку, а й у подвійному (а то і в
багаторазовому) оподаткуванні. Як уже наголошувалося, сума ПДВ
збільшується, рухаючись від продавця до покупця, і лягає на плечі
кінцевого споживача. Однак, така універсальна схема перекладання можлива
лише тоді, коли не порушується дія закону попиту і пропозиції, що має в
ринкових умовах об’єктивний характер, тоді як податкова політика —
суб’єктивна. Якщо прибутки кінцевих споживачів знижуються і не
відповідають рівню підвищення цін, не призводить до скорочення
суспільного попиту. В такому разі покупці, котрі не є кінцевими
споживачами, змушені взяти частину тягаря ПДВ на себе, а це не що
інакше, як зменшення фактичних прибутків суб’єктів господарювання.

Саме така ситуація й склалася в Україні у середині 90-х років.

Дефіцит бюджету, інфляційні процеси, державний борг, високі темпи
падіння виробництва створили умови, коли із зародженням ринкових основ
господарювання в Україні рівень підвищення цін відхилився від рівня
прибутків кінцевих споживачів і тягар ПДВ відчуло багато учасників
господарського процесу.

Отже, вищенаведений механізм нарахування та сплати податку на додану
вартість свідчить про його обтяжливий характер не тільки для кінцевого
споживача, а й для інших учасників виробничо-комерційного циклу.

Для того щоб ПДВ став універсальним фінансовим інструментом ринкової
економіки, яка формується в Україні, слід удосконалити механізм
оподаткування, ліквідувати хиби, закладені в законі про ПДВ, оскільки
він не відповідає загальносвітовим стандартам і не враховує специфічних
умов переходу України до ринкових відносин.

Пропонується змінити методику нарахування даного податку з тим, щоб
ліквідувати багаторазове оподаткування ПДВ самого ж податку,
нарахованого на попередніх етапах руху товару до покупця. Тобто ПДВ має
нараховуватися на вартість товару, що реалізується, без ПДВ за мінусом
ПДВ, сплаченого на попередніх етапах руху товару. Пропонуємо методику
розрахунку ПДВ, яка ліквідує багаторазове обкладення ПДВ самого податку.

Запропонований механізм розрахунку ПДВ досить простий і водночас дає
змогу знизити рівень цін, зменшити рівень податкового тиску на
підприємництво та кінцевого споживача.

Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 року №
168/97 — ВР було введено в дію з 1 жовтня 1997 року. Але вже протягом
короткого терміну його застосування до нього було внесено більш 50 змін
та доповнень. Окремі положення Закону зумовлюють значне скорочення
надходжень податку до бюджету та відкривають широкому колу платників
податків реальні можливості для ухилення від оподаткування. Так
звільнення від оподаткування під час перетину митного кордону України
товарів критичного імпорту для вітчизняного виробництва вже протягом
жовтня 1997 року скоротило надходження ПДВ майже на 120 млн.грн.

Недоцільним та таким, що може викликати значні зловживання, Державна
податкова адміністрація України вважає внесені Законом України від
19.11.2000 р. № 644/97-ВР зміни до підпункту 7.2.6. статті 7 у частині
надання права платником одержувати податковий кредит по придбаних
товарах не на підставі податкової накладної, а на підставі заяви
платника податку до податкового органу. Дія такої норми неодмінно
викликає безліч безпідставних звернень про одержання податкового
кредиту, що, у свою чергу, призводить до відшкодування значних сум
податку із державного бюджету без будь-якого підтвердження їх фактичної
сплати під час придбання товарів, робіт або послуг.

За таких умов цілком логічним та вірогідним стає виникнення справжньої
індустрії отримання значних бюджетних відшкодувань за фіктивними заявами
через підставні фірми. Вже в грудні 2000 року було пред’явлено безліч
претензій на відшкодування ПДВ на величезну суму. Як правило, за цим
стоять не виробники продукції, а її експортери, тобто посередники, які
мають єдиний документ сумніву — декларацію. Проте «процес пішов».
Питання питань відшкодування ПДВ. Звернімося до закордонної практики, до
досвіду країн, де це положення працює понад 15 років. Чітко
простежується тенденція: пряме відшкодування цього податку з бюджету
застосовується аж ніяк не часто. Головна, але, не єдина, умова
застосування — стовідсоткове підтвердження того, що угода реально
відбулася — зарахування у рахунок наступних платежів.

За п’ять місяців 1999 року до держбюджету надійшло 1832,2 млн.грн. ПДВ.
За цей самий час було відшкодовано з бюджету грошима на розрахункові
рахунки 455,0 млн.грн., що більш як у два рази перевищує рівень минулого
року, а з моменту введення в дію закону — більш як 700 млн.грн. Крім
того , на сьогодні значні суми ПДВ не відшкодовано.

Результати детального аналізу, проведеного Державною податковою
адміністрацією України, численні звернення та пропозиції, що надходять
від міністерств, відомств та платників свідчать про те, що окремі
положення Закону ще й досі потребують додаткового врегулювання.

Широке коло платників ПДВ, які належать до різних галузей і форм
господарювання, значною мірою визначає його універсальність. Рівень
неоподатковуваного обороту, що визначається межею 1200
неоподатковуваних мінімумів на рік, а також відсутність такого обмеження
для підприємницьких структур, які здійснюють торгівлю за готівку, мають
певні негативні наслідки, серед яких — підвищення вартості справляння
податку. Відомо, що в більшості розвинутих країн 60-70% надходжень від
ПДВ припадає лише на 10-15% від усіх зареєстрованих підприємств. Завдяки
цьому немає потреби в перевірці документації та в обслуговуванні значної
кількості малих підприємств, платежі яких е незначними. Увага
податкових органів зосереджується на продуктивніших ділянках
роботи. На фоні недостатньої технічної забезпеченості вітчизняного
фіскального апарату необхідність встановлення порівняно високої
неоподатковуваної межі та її поширення на всі без винятку галузі
господарювання стає очевидною. Світовий досвід свідчить, що низька межа
або її відсутність спричиняє малоефективне справляння ПДВ. Для
порівняння — в Італії не існує подібних обмежень щодо підприємницьких
структур малого бізнесу і, як наслідок, ефективність оподаткування е чи
не найнижчою в Європі. Крім того, доведення неоподатковуваної бази до
економічно доцільної величини позитивно позначиться на розширенні сфери
діяльності малого бізнесу, який є важливою рушійною силою розвитку
ринкових відносин у країні.

Перегляду вимагає і якісний склад оподатковуваної бази. На наш погляд,
оподатковуваний оборот за чинною методикою має низку елементів, що за
своїм економічним змістом не можуть бути складовою доданої вартості. Це,
зокрема, стосується суми амортизації.

Закономірно, що при визначенні витрат на виробництво амортизація
прирівнюється до матеріальних витрат, тому при визначенні доданої
вартості (методом різниці між виручкою від реалізації та матеріальними
витратами) доцільно було б виручку зменшувати на суму всіх
матеріальних витрат, включаючи і амортизаційні відрахування. Це стає
особливо актуальним, якщо врахувати, що в системі оподаткування
підприємств в Україні у перспективі передбачено стягнення за рахунок
прибутку спеціального податку на майно. При зазначеній методиці
амортизація оподатковуватиметься двічі : один раз податком на майно, як
складовою вартості основних фондів, другий — ПДВ в складі доданої
вартості.

У структурі вітчизняної економіки значна питома вага припадає на
фондоємкі галузі, де амортизація є вагомим елементом собівартості, і, за
умови включення її до бази нарахування податкового зобов’язання з ПДВ,
дещо підвищуються ціни, негативно впливаючи на
конкурентоспроможність товарів і послуг. Це ще один аргумент на користь
виключення амортизації з об’єкту оподаткування. Крім того, з позицій
податкового менеджменту реалізація даної пропозиції не передбачає
особливої складності, оскільки амортизація має чітке відображення в
реєстрах бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Також слід уточнити порядок визначення бази оподаткування у випадку
безоплатного надання товарів, робіт, послуг, порядок проведення
бюджетного відшкодування, терміни сплати податку у разі ввезення
(імпортування) результатів робіт або послуг та по крупних платниках
податку. Необхідно чітко визначити питання, пов’язані з адмініструванням
податку, а саме: порядок виписки податкової накладної, уточнення правил
реєстрації платників податку.

Аналіз чинного законодавства з ПДВ засвідчив ще один істотний недолік —
подвійне оподаткування. Такий факт має місце при оподаткуванні
підакцизних товарів, коли в оподатковувану податком на додану вартість
базу включається сума акцизного збору. Більше того, в Україні існує
велика кількість місцевих податків і зборів, джерелом сплати яких є
собівартість — одна із складових бази для нарахування податкового
зобов’язання з ПДВ. Очевидно, що в такий спосіб держава вирішує свої
фіскальні інтереси, одночасно порушуючи задекларовані нею ж принципи
податкової політики. Тобто додана вартість з метою оподаткування має
бути максимально очищена від інших непрямих податків і платежів.

Діючим податковим законодавством України передбачено широку систему
пільг з ПДВ. Вірогідно, що перелік пільг продиктований намірами
соціальної справедливості. Звільнення того чи іншого товару (роботи,
послуги) від ПДВ передбачає автоматичне зменшення його ціни на суму
нарахованого податку. Зацікавлені в цьому і платники податку, і його
носії, оскільки у перших з’являється можливість завдяки зниженню цін
збільшити обсяг реалізації продукції, за кількісними параметрами, а для
других істотно послаблюється податковий тиск. Отже, звільнення від ПДВ
має на меті два основних завдання. По-перше, захист інтересів
малозабезпечених верств населення (соціально-політичні мотиви);
по-друге, стимулювання випуску окремих видів товарів (робіт, послуг).

Разом з тим характерною рисою ПДВ як із позицій фіскальної достатності,
так і з позицій економічної ефективності є його здатність сприяти
реальній оцінці вартості товарів. Тому широка система пільг щодо сплати
податку є недостатньо економічно виправданою.

Звільнення від сплати ПДВ повинно стосуватися таких товарів і послуг:
продуктів харчування, ліків і медичного обслуговування, витрат на
освіту, купівлі та найму житла, книг і газет, музеїв, державних послуг,
фінансових послуг, витрат на мистецтво, спорт, експортних операцій. При
цьому механізм пільгового оподаткування має грунтуватися на двох
методах: вилученні з оподаткування і встановленні знижених ставок на
предмети першої необхідності.

Внаслідок впровадження норм Закону України «Про податок на додану
вартість» значно зменшилася чисельність платників податку порівняно з
тим , які фактично сплачували ПДВ в умовах дії Декрету Кабінету
Міністрів України «Про податок на додану вартість». Якщо за даними
звітності про результати контрольної роботи на 01.07.99 р. налічувалося
428100 платників, то на 20 листопада 1999 року їх було зареєстровано
лише 345000, або на 21% менше.

Головною причиною цього є законодавче звільнення від оподаткування
фізичних осіб, котрі здійснюють торговельну діяльність за готівку за
умови сплати ними ринкового збору. Внаслідок дії цих норм прогнозується
зменшення кількості зареєстрованих платників податку, наприклад у
Дніпропетровській області на 64%, у Донецькій — на 55%, у м. Києві — на
30%.

Аналіз ситуації, що склалася, свідчить пор негативний вплив Закону
України «Про податок на додану вартість» не тільки на наповнення
доходної частини бюджету, а й на економічний стан суб’єктів
господарювання у виробничій сфері України. За п’ять місяців 1998 року
фактично надійшло до бюджету 1760 млн.грн. ПДВ, з яких 653 млн.грн. — за
рахунок переплати. Реально в умовах застосування Закону бюджет отримав
фактично тільки 1107 млн.грн., в той час , як у І кварталі 1997 року при
чинності Декрету до бюджету за винятком переплат надійшло 2267 млн.грн.
ПДВ.

При цьому основний контингент боржників бюджету по ПДВ, на який припадає
більше 50% недоїмки, — це акціонерні товариства, створені на базі
державних підприємств Міністерства промислової політики, Міністерства
енергетики, Міністерства вугільної промисловості, тобто виробничих
галузей. Такий стан свідчить про те, що Закон, інтенсивно стимулюючи
розвиток торговельно-посередницької діяльності та імпорту, водночас
ставить у невигідні економічні умови реальних вітчизняних виробників
продукції.

Із введенням у дію Закону було відкрито численні канали для ухилення від
сплати податку й інтенсивного виливання коштів із державного бюджету.
Скористатися перевагами Закону можуть тільки посередницькі структури, що
володіють достатніми оборотними коштами або можливостями одержання
вигідних кредитів. Велика кількість ретельно розроблених засобів
ухилення від сплати ПДВ зумовлюється наявність в Законі окремих, на
перший погляд прогресивних, норм. У результаті держава змушена віддавати
посереднику бюджетні кошти, в той час, як сплачений фіктивному учаснику
змови податок повертається йому ж. Фактично державний бюджет
використовується як безоплатний інвестор посередницьких структур.

Надходження ПДВ в умовах дії Закону скорочується. Так, касові
середньомісячні надходження в І — III кварталах 1999 року складали 345
-350 млн.грн., у IV кварталі 1999 року при введенні нового Закону, — 284
млн.грн., у І кварталі поточного року — 242 млн.грн.

Державна податкова адміністрація постійно працює над
удосконаленням податкового законодавства і вносить відповідні
пропозиції. Така робота буде сприяти розширенню податкової бази,
перекриттю каналів ухилення від оподаткування. Зокрема, відповідно
пункту 7.7 Закону України «Про податок на додану вартість» суми, не
відшкодовані платнику податку протягом місяця, наступного після подання
декларації, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної
заборгованості нараховуються проценти — 120% від облікової ставки НБУ,
встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи
день погашення.

Зазначена норма Закону створила сприятливі умови для отримання
платниками з державного бюджету значних сум відшкодування ПДВ по
господарських операціях з фіктивними структурами, які податки до бюджету
не сплачують, у тому числі й ПДВ. У результаті відшкодовані по таких
операціях суми податку складають прямі збитки Державного бюджету
України.

Визначення дати виникнення податкових зобов’язань також є досить
проблемним питанням у вітчизняному законодавстві. У Законі України «Про
податок на додану вартість» під датою виникнення податкових зобов’язань
вважається дата будь-якої з події що сталася раніше :

— або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківській
рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг) — або дата
відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата оформлення
документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником
податку.

Дія такого положення буде неоднозначною у сучасних економічних умовах. З
одного боку, такий порядок визначення дати виникнення податкових
зобов’язань вирівнюватиме платника податку і бюджет, платників між собою
на різних етапах сплати ПДВ, підвищуватиме стабільність надходжень від
ПДВ до бюджету, значно звужуватиме можливості ухилення від оподаткування
і, нарешті, відповідатиме світовій практиці оподаткування цим податком,
де датою реалізації вважається день переходу права власності на
продукцію, згідно з умовами поставки, що визначені сторонами.

З другого боку у вітчизняних економічних умовах значний розрив у часі
між моментом виникнення податкових зобов’язань (відвантаження продукції)
і моментом надходження коштів за цю продукцію (або й відсутність
останнього моменту) призведе до суттєвого відволікання обігових коштів
підприємств, що може спричинити банкрутство частини з них і у кінцевому
рахунку — скорочення обсягу ПДВ.

На сьогоднішній день актуальним залишається питання подальшого
удосконалення ПДВ в Україні з тим, аби він розглядався не лише як
важливе джерело доходів бюджету, а як свідомий, цілеспрямований
інструмент регулювання економічних процесів.

ПДВ посідає чільне місце в податковій системі України. Він має свої
переваги та недоліки як з фіскальних позицій, так і з огляду регулювання
обсягів споживання. Завдання науки про податки полягає в подальшому
вдосконаленні механізму справляння податку, що вимагає як високої
податкової техніки, так і великих фінансових витрат. Як свідчить
світовий досвід — єдино правильний шлях.

3.3. Зміни, що відбулися в оподаткуванні податком на додану вартість в
Україні з 1998 по 2001 роки.

З 1 січня нового року дуже часто починають (або припиняють) діяти ті чи
інші норми, положення, закони тощо. І якщо, припустимо, відкрите Закону
України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р.,
то це стає більш ніж очевидним.

З першого січня 2000 року набрав чинності Закон України “Про внесенння
змін до Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.12.99
року № 1274-ХІV, згідно з яким із Закону про ПДВ були вилучені підпункт
6.2.5 і підпункт 6.2.7, а також пункт 11.12. З цього виливаються два
факти:

31 грудня 1999 року стало останнім днем, коли операції з продажу:

вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торф(яних брикетів;

електроенергії;

газу, імпортованого в Україну,

мали право оподатковуватися податком на додану вартість за нульовою
ставкою.

Отже, пільговий пункт 6.2 Закону України «Про податок на додану
вартісь», в якому говориться, за якими операціями ПДВ обчислюється за
нульовою ставкою, зменшився на два підпункти – 6.2.5 і 6.2.7. Інакше
кажучи, віднині, з першого січня 2000 року, операції з продажу вище
зазначених товарів як за грошові кошти, так і шляхом бартеру не
пільгуються і оподатковуються податком на додану вартість на загальних
підставах, тобто за ставкою 20%.

Слід відзначити, що такі товари, як:

вугілля коксове (код згідно з ТН ЗЕД – 2701 12100);

вугілля кам(яне інше (код згідно з ТН ЗЕД – 2701 12900);

вугілля кам(яне, інше (код згідно з ТН ЗЕД – 2701 19000), а також

газ природний (код згідно з ТН ЗЕД – 271121000)

включені до Переліку товарів критичного імпорту (Постанова КМУ від від
18.06.99 року № 1080, з урахуванням змін та доповнень). Отже, згідно з
пунктом 11.5 Закону України «Про податок на додану вартісь» № 168/97-ВР
від 03.04.1997 р. до 01 січня 2001 року ввезення цих товарів для
вітчизняного виробництва у момент перетину митної території України
здійснюється без сплати податку на додану вартість. Таким чином,
податкові зобов(язання з ПДВ у підприємства-імпортера таких товарів (так
само, як і решті товарів кретичного імпорту) виникають тільки у випадку
їх продажу на території України.

З 01.01.2000 року припинився особливий порядок використання (виключно на
закладання матеріальних цінностей до державного резерву з метою
підтримки запасу, що не знижується, у порядку, встановленому Кабінетом
Міністрів України) Державним комітетом України з матеріальних резервів
сум ПДВ, сплачених за операціями з відпуску матеріальних цінностей, які
були закладені до державного матеріального резерву згідно з договорами,
укладеними до 01.01.98 рік.

Нагадаємо: “дата народження” пункту 11.22 Закону “Про ПДВ” – 28.03.98
рік, коли набрав чинності Закон України 169/98-ВРвід 04.03.98 р.

Довідково тут можна додати, що згідно із статтею 3 Закону України “Про
державний матеріальний резерв” від 24.01.97 р. № 51/97-ВР державний
матеріальний резерв призначається для:

забезпечення потреб України в особливий період;

надання державної підтримки окремим галузям народного господарства,
підприємствам, установам та організаціям з метою стабілізації економіки
у випадку тимчасових порушень строків поставки важливих видів сировини
та паливно-енергетичних ресурсів, продовольства виникнення диспропорцій
між попитом та пропозицією на внутрішньому ринку;

надання гуманітарної допомоги;

забезпечення першочергових робіт при ліквідації наслідків в надзвичайних
ситуаціях.

Відповідно до другої частини пункту 11.6 Закону України «Про податок на
додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. з першого січня 2000 року
платники податків, які експортують товари (роботи, послуги) шляхом
бартерних (товарообмінних) операцій, нарешті отримали право включати до
складу податкового кредиту суму ПДВ, сплачені (або нараховані) у зв(язку
з придбанням цих товарів (робіт, послуг). Раніше таки суми ПДВ
включалися до складу валових витрат експортерів.

Правда, виникає питання: як довго проіснує дане нововведення. Адже при
зовнішньоекономічному бартері на відміну від внутрішнього (на території
України) використовується нульова ставка – згідно з підпунктом 6.2.1 і
підпунктом 6.2.2 Закону України «Про податок на додану вартість» №
168/97-ВР від 03.04.1997 р. по суті у платника податків – експортера
(припустимо відбувається обмін товарами) після закриття
зовнішньоекономічного контракту з іноземним партнером виникає подвійний
податковий кредит. Перший – при оприбуткуванні товарів, які підлягають
експортуванню. Другий — при імпорті товарів (після сплати “імпортних”
податкових зобов(язань). І якщо при подальшому продажу імпортованих
товарів виникає відмінні від нуля податкові зобов(язання, то
віддебетовані суми ПДВ за експортованими товарами нічим “не
компенсуються”. Це витікає з того, що при експорті товарів податкові
зобов(язання виникають нуль гривень.

С 1 січня 2000 року скасовано “касовий” метод виникнення податкових
зобов(язань ( і, відповідно податкового кредиту) за операціями з
транспортування газу. Але є виняток: до 1 січня 2003 року податкові
зобов(язання з надання послуг із транспортування газу населенню та
установам, які фінансуються за рахунок бюджету, які і раніше, будуть
визначатися “за грошима”, а не “за першою подією”.

З 1 січня 2000 року набрав чинності Закон України від 14.07.99 року №
942-ХІV, що також вніс зміни до Закону про ПДВ (п.п. 5.1.20). Тут вже
йдеться не проте, що податковий прес “став жорсткіше”. а навпаки – про
надання податкових пільг. Тобто, з першого січня 2001 року операції з
виконання робіт (вартість робіт) із будівництва житла незалежно від
джерел фінансування звільняються від оподаткування податком на додану
вартість. Зауважте, “стара” редакція підпункту приписувала звільнення
від податку на додану вартість операцій із виконання робіт (вартість
робіт) із будівництва житла тільки за рахунок коштів фізичних осіб та
передачі такого житла у власність таким фізичним особам. У зв(язку з цим
може з(явитись питання: чи виникають податкові зобов(язання при передачі
побудованого житла у власність замовнику. На нашу думку, Закон “Про ПДВ”
(згідно з діючою редакцією підпункту 5.1.20) передбачає таке: якщо
підприємство (організація) виконує роботи з будівництва житла за рахунок
коштів замовника (юридичної або фізичної особи), то передача такого
житла замовнику податком на додану вартість не оподатковується, тому що
у цьому випадку відбувається продаж не житла як товару, а саме – робіт з
виконання його будівництва.

Висновок

Після розкриття теми “Податок на додану вартість та його роль у
формуванні бюджету” та підводячи підсумки роботи, можна зробити слідуючи
висновки.

Податок на додану вартість, як і будь-який інший податок, має свої
недоліки і переваги.

Основним недоліком податку на додану вартість, як непрямого податку, є
те, що він закладається в ціну товарів і тим самим підвищує її, що
спричиняє недоступність деяких товарів, які оподатковуються податком на
додану вартість малозабезпеченим верствам населення. Аналіз чинного
законодавства з податку на додану вартість засвідчив ще один істотний
недолік — подвійне оподаткування. Такий факт має місце при оподаткуванні
підакцизних товарів, коли в оподатковувану податком на додану вартість
базу включається сума акцизного збору. Більше того, в Україні існує
велика кількість місцевих податків і зборів, джерелом сплати яких є
собівартість – одна із складових бази для нарахування податкового
зобов(язання з податку на додану вартість. Очевидно, що в такий спосіб
держава вирішує свої фіскальні інтереси, одночасно порушуючи
задекларовані нею ж принципи податкової політики. Тобто додана вартість
з метою оподаткування має бути максимально очищена від інших непрямих
податків і платежів.

Широке застосування податку на додану вартість зумовлене чисельними його
перевагами, серед яких найголовнішими є те, що оподаткуванню підлягає
переважно дохід, який спрямовується на споживання; інша його частина
значною мірою використовується на нагромадження, яке опосередковано
стимулює процес інвестування.

Широка база оподаткування податком на додану вартість сприяє ваговому
зростанню доходів держави від податків на споживання. У загальній
системі податків та обов(язкових платежів податок на додану вартість
посідає особливе місце і є одним з основних джерел доходної частини
Зведеного бюджету України.

Вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному
розподілу податкового тягаря між усіма суб(єктами підприємницької
діяльності. Єдині ставки полегшують як обчислення податку безпосередньо
для платників, так і контроль державних податкових органів за
дотриманням платіжної дисципліни. В Україні на даний час встановлено дві
ставки: 20% та 0%. Ставка 20% є домінуючою, нею оподатковуються
переважна кількість робіт, послуг, товарів.

Встановлення нульових ставок на експортні товари створює позитивні
передумови для збільшення його обсягу та підвищення
конкурентноспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку.
Використання даної ставки означає повне відшкодування податку,
сплаченого експортером за товари, послуги, матеріальні ресурси, що
використовуються для здійснення експортних операцій.

Оподаткування власне доданої вартості, сплата податку пропорційно
новоствореній вартості на відповідному етапі виробництва чи просування
товарів наближають податок на додану вартість до прямих податків із
точки зору прогресивності оподаткування.

А широке коло платників податку на додану вартість, які належать до
різних галузей і форм господарювання, значною мірою визначає його
універсальність.

Таким чином, податок на додану вартість є найпрогресивнішою формою
споживання. Разом з тим, як свідчить вітчизняний досвід, практика
нарахування й сплати податку неповною мірою відповідає вимогам ринкового
середовища, що вимагає подальшого вдосконалення механізму справляння
податку на додану вартість відповідно до умов перехідної економіки
України.

Розглядаючи більш конкретно ставки податку на додану вартість, слід
особливо звернути на два моменти. Перший — пов(язаний з розміром ставки.
Спочатку її було встановлено на рівні 28%, її розмір перевищував усі
допустимі межі. Тому рішення про доведення ставки податку на додану
вартість до 20% є виправданим. Однак у сучасних умовах господарювання і
такий розмір податкової ставки є завищеним. У період становлення
ринкових відносин рівень оподаткування товарів народного споживання має
бути поміркованішим.

Другий момент – визначається кількістю ставок, що використовуються.
Встановлення єдиної ставки податку значно спрощує систему функціонування
та обслуговування податку на додану вартість.

Якщо податок на додану вартість обчислюється за єдиною ставкою до всього
споживання, то податок пропорційний споживанню, але регресивний стосовно
річного доходу. Тому, щоб послабити таку регресивність бажано було б
встановити нижчу ставку на ті товари, які споживаються
низькоприбутковими групами населення і в той же час підвищити ставки на
групи товарів і послуг, що споживаються переважно високодохідними
групами населення. В результаті така диференціація ставок податок
втрачає свою нейтральність із зменшенням регресивності.

У перспективі доцільно поступово переходити до диференційованої шкали
ставок, керуючись принципами: товари першої необхідності – знижена
ставка, товари розкоші – підвищена ставка, усі інші товари – стандартна
ставка. Розмір ставок податку на додану вартість мають визначатися не
лише бюджетними потребами, а й реальними доходами споживачів. Враховуючи
скрутний фінансовий стан у державі, необхідно зазначити, що
запровадження диференційованих ставок сьогодні буде малоефективним,
оскільки зумовить зростання адміністративних витрат щодо обслуговування
податку на додану вартість та значно ускладнить механізм його дії.

Діючим податковим законодавством України передбачено широку систему
пільг з податку на додану вартість. Вірогідно, що перелік пільг
продиктовано намірами соціальної справедливості. Звільнення того чи
іншого товару, роботи, послуги від податку на додану вартість передбачає
автоматичне зменшення його ціни на суму нарахованого податку.
Зацікавлені в цьому і платники податку на додану вартість і його носії,
оскільки у перших з(являється можливість завдяки зниженню цін збільшити
обсяг реалізації продукції за кількісними параметрами, а для других
істотно послаблюється податковий тиск. Отже, звільнення від податку на
додану вартість має на меті два основних завдання. По-перше, захист
інтересів малозабезпечених верств населення (соціально-політичні
мотиви); по-друге, стимулювання випуску окремих видів товарів, робіт,
послуг.

Разом з тим характерною рисою податку на додану вартість як із позиції
фіскальної достатності, так і з позиції економічної ефективності є його
здатність сприяти реальній оцінці вартості товарів. Тому широка система
пільг щодо сплати податку на додану вартість є недостатньо економічно
виправданою.

На нашу думку, звільнення від сплати податку на додану вартість повинно
стосуватися таких товарів і послуг: продуктів харчування, ліків і
медичного обслуговування, витрат на освіту, купівлі та найму житла, книг
і газет, музеїв, державних послуг, фінансових послуг, витрат на
мистецтво, спорт, експортних операцій. При цьому механізм пільгового
оподаткування має грунтуватися на двох методах: вилученні з
оподаткування і встановленні знижених ставок на предмети першої
необхідності.

Якщо ж говорити про аналіз податку на додану вартість в доходній частині
Зведеного бюджету, то протягом 1995 – 1999 років надходження мали
стрибкоподібний характер: у 1995 році надходження від податку на додану
вартість до Зведеного бюджету склали 22%, у 1996 році – 21%, у 1997 році
– 29%, у 1998 році – 26%. І хоча у 1998 році надходження від податку на
додану вартість і знизились на три відсотки порівняно з попереднім
роком, але в загальній системі податків та обов(язкових платежів податок
на додану вартість посідає особливе місце і є одним з основних джерел
наповнення доходної частини бюджету України. Податок на додану вартість
був і основним джерелом надходження бюджетів базового рівня до 1996
року, який складав у 1995 році 66,3%, у 1996 році – 55,7% до Зведеного
бюджету, що значно перевищувало надходження до державного бюджету, яке
складало відповідно у 1995 році – 33,7%, у 1996 – 44,3%.

В 1998 – 1999 роках відбулося невиконання плану відповідно на 6,1%
(855,3 тис. грн.) та 14% (2245,6 тис. грн).

Невиконання плану по податку на добавлену вартість пов’язано зі
зменшенням виробництва доданої вартості (падіння виробництва), а також з
тим, що значна частина юридичних і фізичних осіб – платників податку на
додану вартість не працюють. Але не зважаючи на це сума надходжень від
податку на додану вартість в номінальному виразі постійно зростає.

Таким чином, податок на додану вартість посідає значне місце в
податковій системі України. Він має свої переваги та недоліки, як з
фіскальних позицій, так і з огляду регулювання обсягів споживання.
Завдання науки про податки полягає в подальшому вдосконаленні механізму
справляння податку, що вимагає як високої податкової техніки, так і
великих фінансових витрат. Як свідчить світовий досвід – це єдиний
правильний шлях.

Список використаної літератури

Закон України «Про податок на додану вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997
р.

Закон України “Про внесення зміни до Закону України «Про податок на
додану вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р.

Закон України “Про податкову службу в Україні” // Нові Закони України.
1995.- № 12.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про податок на
додану вартість » від 1999.12.03, № 1274-XIV.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з
питань оподаткування» від 2000.03.02, № 1523-III.

Закон України «Про деякі питання оподаткування підакцизних товарів» від
1995.11.16, № 432/95-ВР.

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з метою
стимулювання інвестиційної діяльності» від 1999.07.15, № 977-XIV.

Закон України “Про операції з давальницькою сировиною в
зовнішньоекономічних відносинах” від 15.09.95 р. № 327/95-ВР.

Постанова КМ України»Про звільнення окремих видів товарів від податку
на добавлену вартість» від 1993.10.07, № 832

Постанова КМ України»Про затвердження Порядку внесення податку на
додану вартість до бюджету під час ввезення (пересилання) товарів на
митну територію України» від 1998.04.02, № 417.

Постанова КМ України»Про деякі питання відшкодування сум податку на
додану вартість та впорядкування розрахунків з бюджетом» від 1999.12.07,
№ 2215.

Указ Президента України «Про деякі зміни в оподаткуванні» від
1998.08.07, № 857/98.

Оподаткування в Україні податком на додану вартість/ Бюлетень
законодавства юридичної практики в України. — 1998 р. — № 4. – 352 с.

Федосов В.М. Податкова система України: Підручник – К.: Либідь, 1994 р.
– 464 с.

Чернік Д.Г Налоги: Учебное пособие – 3-е изд. – М.: Финансы и
статистика, 1997 р. – 688 с.

Податкова діяльність держави в умовах ринкової трансформації економіки
/ Фінанси України — 1999 р. № 12

Податки на споживання в системі доходів бюджету / Фінанси України –
1999 р. № 10.

Податкове регулювання: досвід США і його використання в умовах України
/ Фінанси України – 2000 р. № 3.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» від 17.02.2000
р. № 1458-III.

Закон України «Про Державний бюджет України на 1996 рік» від 22.03.1996
р., № 96/96-ВР.

Закон України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» від 31.12.1998
р., № 378-XIV.

РСР”Про систему оподаткування” від 2.02.1994 р., прийнятий Верховною
Радою України № 96/96-ВР від 22.03.96 р. // Галицькі контракти, № 42,
1996. -с. 76-79.

23.Закон України «Про Державний бюджет України на 1998 рік від 30.12.97
р. № 796/97-ВР.

PAGE 6

PAGE

PAGE 11

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *