Про механізми реформування податку з доходів фізичних осіб в Україні (реферат)

Реферат на тему:

Про механізми реформування податку з доходів фізичних осіб в Україні

Фінансовий механізм податку з доходів фізичних осіб є одним з головних
чинників у перерозподілі народногосподарських ресурсів у ринковій
економіці, що викликає особливу увагу дослідників до питання механізму
реформування податку з доходів фізичних осіб, а також до переваг і
недоліків нового закону з оподаткування фізичних осіб [4,5,7,8,9].
Оскільки новий закон вступає в дію з 01.01.2004 р., то дане питання є
актуальним, напевно, для кожного з нас.

Минуло більше 10 років з того моменту, як економіка України відмовилась
від адміністративно-командної системи управління і почала реформуватись.
Реформи знайшли своє відображення у роздержавленні, формуванні
конкурентного середовища, переході на міжнародні стандарти
бухгалтерського обліку і звітності, зміні податкової системи (створення
спрощеної системи оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності,
кардинальні зміни в оподаткуванні прибутку підприємств тощо.) На фоні
усіх цих подій дедалі наочнішою стає невідповідність між значними
змінами в економіці країни та неадекватності щодо них системи
оподаткування доходів фізичних осіб. Робляться певні спроби дещо
модифікувати цю систему, але, як правило, з метою пристосування до
чергових змін в економіці (наприклад, зміна шкали оподаткування у
зв’язку з інфляційними процесами). Така штучно підтримувана стабільність
призвела до посилення кризових явищ у цій сфері та накопичення ряду
проблем. Серед основних можна виділити такі:

1. Наявність прогресивної шкали оподаткування значно ускладнює
розрахунок податку, а також викликає необхідність проводити щорічні
перерахунки податку.

2. Наявність різних ставок оподаткування доходів за основним місцем
роботи та поза основним місцем роботи зобов’язує всіх громадян, які
отримували доходи поза основним місцем роботи, подавати декларацію про
доходи.

3. При збільшенні суми оподатковуваного доходу значно зростає сума
податку. У зв’язку з цим прогресивна шкала оподаткування не може
стимулювати зростання доходів, адже сума, що залишається у розпорядженні
фізичних осіб після оподаткування, значно не зростає, що у свою чергу
призводить до зрівнялівки. Це знову-таки змушує фізичних осіб
приховувати доходи ( отримання “чорної” заробітної плати у “білому”
конверті).

4. Розрахунок податку значно ускладнений різними пільгами, які до кінця
не систематизовані та неупорядковані.

5. Невиправдано висока ставка оподаткування низьких і середніх ( до 500
грн.) доходів громадян.

6. Наявність неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у розмірі
17,00 грн. давно було необхідно привести у відповідність з мінімальною
заробітною платою.

Отже, чинна система оподаткування доходів фізичних осіб суперечить новим
реаліям ринкової економіки. Наявність цих і деяких інших проблем
зумовлює необхідність проведення реформи системи оподаткування доходів
фізичних осіб.

Значним кроком вперед, на нашу думку, можна вважати прийняття Закону
“Про податок з доходів фізичних осіб” 22.05.2003, що вступає в дію з
01.01.2004. Цей нормативний акт [1] містить багато позитивних зрушень,
що стосуються оподаткування фізичних осіб, а саме:

1. Введення єдиної ставки оподаткування доходів фізичних осіб – 13 %.
Тобто з 01.01.2004 розмір ставки податку уже не залежатиме від суми
оподатковуваного доходу.

2. Усунення розмежування між місцями отримання доходу – сума податку
залежатиме від джерела отримання доходів.

3. Введено поняття податкового агента, відповідального за нарахування і
сплату податку.

4. Місячний оподатковуваний дохід зменшують на суму утриманих внесків до
фонду соціального страхування.

5. Введено поняття соціальних пільг. З 01.01.2004 р. сума
неоподатковуваного доходу залежатиме не від неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян, а від мінімальної заробітної плати.

6. З’явилась можливість зменшити оподатковуваний дохід на суму певних
витрат за результатами року. Тобто тепер з’явився ще податковий кредит з
податку на доходи фізичних осіб.

У той же час щодо питання оподаткування доходів громадян від
підприємницької діяльності без створення юридичної особи Закон “Про
податок з доходів фізичних осіб” висловлюється досить лаконічно – до
прийняття спеціального закону, що регулюватиме оподаткування доходів
фізичних осіб-підприємців, на суб’єктів підприємницької діяльності без
створення юридичної особи розповсюджуватиметься дія розділу IV Декрету
про прибутковий податок з громадян (пп. 22.10 Закону “Про податок з
доходів фізичних осіб”).

Але, з іншого боку, приватні підприємці, які мають найману робочу силу,
прямо стикаються із Законом “Про податок з доходів фізичних осіб”,
оскільки незалежно від обраної системи оподаткування (загальної,
спрощеної чи на умовах фіксованого податку) фізична особа – суб’єкт
підприємницької діяльності – виступає податковим агентом щодо всіх
фізичних осіб, яким вона виплачує дохід.

Єдиним позитивним моментом для суб’єктів підприємницької діяльності
фізичних осіб, на нашу думку, є застосування з 01.01.2004 р. фіксованої
ставки податку замість прогресивної шкали оподаткування.

Необхідно назвати ряд негативних моментів, що стосуються оподаткування
доходів від підприємницької діяльності. По-перше, судячи з усього,
приватним підприємцям відмовили у правах на соціальні пільги і
податковий кредит. Згідно із Законом “Про податок з доходів фізичних
осіб” ці права можуть бути застосовані тільки до заробітної плати. Але
підприємець не може сам собі нарахувати заробітну плату. У нього базою
оподаткування виступає дохід від зайняття підприємницькою діяльністю.
Тому щоб отримати право на податковий кредит і соціальні пільги, йому
потрібно йти працювати за наймом. Але, можливо, спеціальний закон про
оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб –
врахує цей недолік.

По-друге, закон зачепив підприємців, які тривалий час або на постійній
основі надають послуги одному і тому ж замовнику. Цікавим є те, що
тривалим вважається термін більше місяця за одним цивільно-правовим
договором. Це означає, що коли приватний підприємець більше місяця
працює з одним замовником, то його відносини автоматично переходять з
цивільно-правових у трудові, а тому і дохід підприємця потрібно
прирівняти до заробітної плати і оподаткувати як заробітну плату. На
сьогодні досить велика кількість бухгалтерів, аудиторів, юристів,
зареєстрованих приватними підприємцями, здебільшого на умовах сплати
єдиного податку, здійснюють так зване абонентське обслуговування фірм у
сфері організації і ведення бухгалтерського обліку, консалтингу,
юриспруденції. Це вигідно обом сторонам. Адже підприємець, який
знаходиться на спрощеній системі оподаткування, сплачує щомісяця до
бюджету єдиний податок, розмір якого на даний момент не перевищує 200
грн., та подає щокварталу простий за формою звіт. Для замовника це теж
вигідно – адже всю суму, сплачену підприємцю за послуги, воно відносить
на валові витрати, у той же час у штаті підприємства відпадає
необхідність утримувати бухгалтера, юриста, кур’єра тощо – тобто можна
зекономити на фонді заробітної плати, а значить і на сплаті внесків до
Пенсійного фонду і фондів соціального страхування [6]. Таким чином, з
нового року підприємствам буде просто невигідно працювати на постійній
договірній основі з бухгалтерами, юристами тощо. Доведеться шукати
юридичну або аудиторську фірму, але їх послуги не завжди доступні
широкому колу підприємств та підприємців. Тоді доведеться вводити до
штатного розкладу посаду бухгалтера, юриста і як колись нараховувати їм
заробітну плату з усіма податковими наслідками. На нашу думку, це крок
назад, краще переглянути термін “постійність” і збільшити його хоча б до
півроку.

По-третє, Закон не врегулював питання про уникнення подвійного
оподаткування при виплаті доходів підприємцям. До 01.01.2004 діє порядок
[2], згідно з яким, якщо приватний підприємець пред’являє свідоцтво про
реєстрацію, документ про сплату авансових внесків з прибуткового податку
чи єдиного податку, копію свідоцтва про сплату єдиного податку чи копію
фіксованого патенту, то при виплаті доходів такій фізичній особі
підприємство-платник ніяких податків не утримує.

З 01.01.2004 р. маємо не досить втішну картину. Адже сплачуючи дохід
підприємцю, наприклад, купуючи у нього певний товар, підприємство буде
зобов’язане утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів у
розмірі 13 %. У свою чергу, приватний підприємець, отримавши дохід,
також повинен буде утримати із суми доходу податок. Звичайно, зайвий
нарахований податок йому повернуть, точніше зарахують у рахунок сплати
майбутніх платежів, але й це буде лише в кінці року під час перерахунку.
На нашу думку, найпростішим виходом із такої ситуації було б залишити
діючий на сьогодні механізм уникнення подвійного оподаткування.

Теоретично та й практично Україна ще не втратила потенційних можливостей
за короткий термін стати високорозвиненою країною. Україні необхідно
використовувати наявний виробничий та в цілому економічний потенціал з
урахуванням досвіду з оподаткування доходів фізичних осіб у розвинених
країнах. Позитивними моментами у них є виключення з оподатковуваного
доходу витрат на утримання дітей (а у Франції виключаються ще й витрати
на утримання осіб похилого віку), витрат на благодійність. Так як і
заробітна плата оподатковується субсидоване харчування, користування
службовим автомобілем, житлом тощо.

Як відомо, роль держави в економіці розвинених країн виходить далеко за
рамки регулювання окремих галузей. Держава також керує загальним темпом
економічної діяльності, намагаючись підтримувати високий рівень
зайнятості і стабільні ціни. Вона має у своєму розпорядженні два головні
інструменти для досягнення мети: бюджетно-податкову та грошово-кредитну
політику.

Характерним є те, що для багатьох країн саме податок з доходів фізичних
осіб – одне з основних джерел поповнення бюджету (табл. 1) [10].

Таблиця 1

Структура податків у розвинених країнах у 1998 р. (% у сумі податків)

Цікавим у даному випадку буде й досвід США [7], адже головним джерелом
федерального доходу для покриття його видатків є податок з доходів
фізичних осіб, який забезпечує близько 48 % від загальної суми
федеральних доходів. Значення податку, що фінансує програми соціального
страхування і “Медікер” (програма пільгового соціального страхування для
осіб старше 65 років та інвалідів), зросло у зв’язку з розширенням цих
програм. У 2002 р. податок з доходів фізичних осіб забезпечив майже
половину усіх федеральних доходів; як роботодавці, так і наймані
робітники повинні платити 7,65 % від своєї зарплати, що не перевищує 68
400 доларів США на рік.

Об’єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб у США є
особистий дохід від некорпоративного бізнесу, з якого вираховуються
“ділові витрати”, пов’язані з отриманням такого доходу. До ділових
витрат належать витрати на ведення підприємницької діяльності, на
транспорт, на спецодяг тощо. Повністю або частково з бази оподаткування
виключаються нетрудові доходи: трансфертні виплати, половина доходів від
реалізації довгострокових капітальних активів, відсотки по облігаціях та
ін. Оподаткуванню підлягають усі доходи фізичних осіб – заробітна плата
найманих працівників, доходи осіб вільних професій, надходження від
індивідуальної трудової діяльності, гонорари та ін.

Дуже цікавим є підхід до нарахування і сплати податку. У США це носить
назву не сплати податків, а повернення їх (tax return). Але фіскальна
сутність податку від цього не змінюється. Комусь, дійсно, частина зайвих
утримань буде повернута, хтось зробить необхідні доплати. А той, кому не
призначені повернення утримань, може мати право на ті або інші кредити.
І вони також будуть проходити під назвою tax return, хоча, по суті, вони
не будуть поверненням податків (через відсутність наявності останніх).

Можна сказати, що є три варіанти відносин жителів США з IRS (податковою
службою):

1) якщо сума доходу фізичної особи перевищує визначену позначку (яка
залежить від джерела прибутку і від складу вашої сім’ї), то вона
зобов’язана подавати декларацію (під загрозою кримінальної
відповідальності). Звичайно, ті, хто зобов’язаний це робити, знають про
це і виконують вимоги закону. Інша справа, як вони заповнили декларацію.
Якщо вони пропустили можливість якихось списань, то IRS їм про це не
скаже. Це не їхня робота. Їхня робота – перевірити, чи не заявлено
зайвих відшкодувань. Як бути, якщо фізична особа через рік або два
дізналася, що у її декларації були помилки? Вона може їх виправити. Для
цього є спеціальна форма 1040Х, а належні кошти можуть бути повернені
протягом 3-х років;

2) якщо дохід фізичної особи нижчий від визначеної позначки (з
урахуванням вказаних чинників), то фізична особа може не подавати
податкову декларацію. Це вже не обов’язок її, а право;

3) дохід фізичної особи, нижчий за відповідну межу, але вона подає
декларацію. Таке рішення є правильним, оскільки практично завжди фізичні
особи з низьким доходом мають як пряму, так і непряму вигоду від tax
return. Варто зазначити, що коли самостійно фізична особа не може
скласти декларацію, вона може звернутись за допомогою до свого
інспектора. Це позитивно характеризує роботу податкової служби США. Адже
отримати консультації щодо заповнення податкової декларації у нас
практично неможливо, не кажучи вже про поради, як оптимізувати податки.

Але інспектор не всесильний. Він не може змінювати факти заднім числом.
Якщо була можливість відшкодування, але нею не скористалися, – то при
заповненні форми 1040Х про це можна тільки пошкодувати.

Наприклад, сім’я купує будинок, один або обидва члени подружжя працюють
і не мають на роботі пенсійних планів. Перед купівлею будинку така сім’я
могла б зробити легкий і витончений жест: відкрити особисті пенсійні
рахунки і внести туди по $ 2000 (на двоє – уже $ 4000). Крім того,
оскільки така подія, як купівля будинку, планується заздалегідь, сім’я
ця, знаючи, що в такому році має бути значна виплата, могла б і в
попередньому році внести по $ 2 000 у IRA (уже $ 8000). У результаті
цього, вони заощаджують тільки на федеральних податках 4 000 x 0,28 = $
1 120, або 8 000 x 0,28 = $2 240, тому що за останніми змінами рахунка
IRA можна використовувати для купівлі будинку (без штрафів та інших
недоречностей).

Але коли пройде якийсь час і ця сім’я з’явиться робити tax return за
минулий рік, нічого цього вже не буде (швидше за все, вони і не
дізнаються, що таке могло б бути). Хто з нормальних людей може все це
знати і передбачати? Ніхто, крім фахівців, не може стежити за всіма
нововведеннями в законах і продумувати шляхи економії для їхніх
клієнтів. Краще передбачати можливість tax return задовго до терміну
подачі декларації та почати його з податкового планування.

Що стосується вітчизняної системи оподаткування, то, на нашу думку,
доцільним було б, скориставшись основами американського tax return,
дозволити податковий кредит фізичним особам-підприємцям на купівлю
обладнання, приміщень для заняття підприємницькою діяльністю.

Отже, у результаті дослідження можна зробити такі висновки:

1. У зв’язку з прийняттям Закону України “Про податок з доходів фізичних
осіб” залишається невирішеним питання уникнення подвійного оподаткування
при виплаті доходів суб’єктам підприємницької діяльності – фізичним
особам. Це питання потребує якнайшвидшого законодавчого врегулювання,
оскільки на практиці більшість підприємців опиниться в ситуації, коли з
ними просто уникатимуть співробітництва контрагенти.

2. Новий закон суттєво зачіпає інтереси фізичних осіб-підприємців, які
мають постійні договірні відносини (більше одного місяця) з одним
замовником. Визнавати виплачені їм доходи заробітною платою не зовсім
коректно.

3. Необхідно розглянути питання щодо дозволу податкового кредиту для
фізичних осіб-підприємців, сформулювати перелік витрат, які можуть
підприємці відносити до податкового кредиту, встановити максимальну
величину податкового кредиту, наприклад, у відсотках до отриманого
доходу. При цьому корисно було б врахувати міжнародний досвід у цій
сфері.

У цілому ж, система оподаткування доходів фізичних осіб зазнала значних
змін, але все ще має певні недоліки, які необхідно усунути з урахуванням
міжнародного досвіду.

Література:

1. Про податок з доходів фізичних осіб: Закон України // Все про
бухгалтерський облік. – 2003. – № 97.– С. 3

2. Інструкція про оподаткування доходів фізичних осіб від заняття
підприємницькою діяльністю, затв. наказом ГДПІУ від 21.04.93 № 12// Все
про бухгалтерський облік. – 2003. – № 97. – С. 30.

3. Інструкція про порядок нарахування платником податку податкового
кредиту щодо податку з доходів фізичних осіб, затв. наказом ДПАУ від
22.09.2003 № 442 // Все про бухгалтерський облік. – 2003. – № 97. – С.
39.

4. Василик О.Д. Податки в системі регулювання доходів фізичних і
юридичних осіб// Економіка України. – 1993. – № 11. – С. 94.

5. Гопцій Р. Прощавай, прибутковий, – здрастуй, податок з доходів! //
Все про бухгалтерський облік. – 2003. – № 69. – С. 4.

6. Дроздова Т. Обговорюємо закон про податок з доходів фізичних осіб//
Все про бухгалтерський облік. – 2003. – № 99. – С. 3.

7. Злобін С. Чому в Америці жити добре// Комерсант – власть. – 1998. – №
11. – С. 48.

8. Иванов Ю. Налогообложение доходов граждан-предпринимателей и других
доходов // Сборник систематизированного законодательства. – 2002. – №
69. – С. 4.

9. Мельник П.В. Вплив податків на перерозподіл народногосподарських
ресурсів у ринковій економіці (теоретичний аспект)// Науковий вісник. –
2000. – № 1. – С. 94.

10. ОЕСD Economic Outlook. – 2001. – № 69. – С. 1.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *