Податки, їх функції та види (реферат)

Реферат на тему:

Податки, їх функції та види

Податки є частиною загальної фінансової системи як держави в цілому,
так і окремих її суб’єктів. Крім того, вони виступають однією з
категорій ринкової економіки.

Податки існують у сфері виробничих відносин, оскільки є вилученням
частини виробленого продукту (в грошовій формі) в дохід держави. Але
податки — це нестійка категорія. Вони постійно змінюються. Змінна й
сфера їх дії.

Сутність податків, як економічної категорії, проявляється через ті
функції, які вони виконують. Виділяють три головні функції податків
(рис. 25).

Фіскальна функція. її сутність полягає в забезпеченні надходження коштів
до державного бюджету. В будь-якому суспільстві ця функція послідовно
реалізується. За її допомогою відбувається формування фінансових
ресурсів держави, призначених для покриття витрат, пов’язаних із
виконанням державою своїх функцій — економічних, соціальних, оборонних,
охорони здоров’я, екологічних тощо.

У свою чергу, ця функція поділяється на дві (деякі економісти та вчені
виділяють їх окремо): контрольну та розподільчу.

Контрольна функція. Вона полягає в обліку кількості податків і розміру
кожного з них, а також в оцінці ефективності кожного каналу надходження
податків. Це передбачає не тільки здійснення контролю за отриманням
податків, а й застосування різних санкцій до порушників. Крім того,
виконання цієї функції передбачає також внесення постійних змін у
систему оподаткування з метою підвищення її ефективності, яка залежить
від існуючої в державі податкової дисципліни, законослухняності
платників податків та їх ставлення до держави. Основна мета цієї функції
— досягнення своєчасної і повної за обсягом сплати податків.

Виконання розподільчої функції пов’язане зі стягненням податків і
забезпеченням наповнення бюджету, який потім буде розподілений. При
виконанні цієї функції держава повинна збирати постійні, стабільні та
рівномірні податки.

Постійність в отриманні податків означає, що вони повинні надходити до
бюджету не у вигляді разових платежів, а протягом усього бюджетного
періоду в чітко встановлені строки згідно з чинним законодавством.

Стабільність означає, що надходження податків повинно визначатись
високим рівнем гарантії того, що передбачені чинним законодавством
податки держава отримає у повному обсязі.

Рівномірність означає, що податки повинні розподілятися по території
таким чином, щоб забезпечити достатні доходи всім ланкам бюджетної
системи як на державному, так і на місцевому рівні.

Регулююча функція. її сутність полягає в перерозподілі вартості валового
національного продукту між державою та платниками податків. Податки при
цьому утворюють особливі механізми, які забезпечують баланс особистих і
загальнодержавних інтересів.

Мета цієї функції — забезпечення неперервності інвестиційних процесів,
зростання фінансових результатів бізнесу, сприяння збільшенню коштів.

Виконання регулюючої функції передбачає:

1. Визначення системи оподаткування. Але система оподаткування повинна
постійно пристосовуватись до особливостей розвитку економіки держави,
ситуацій, які склались, запланованих реформ тощо. Тому важливе не тільки
формування, а й удосконалення системи оподаткування, заміна існуючих
податків, методики їх розрахунку, сплати тощо.

2. Ефективність застосування податків залежить від їх прогресивності,
можливості отримання будь-яких пільг і загального зменшення в межах
чинного законодавства. За допомогою податкових пільг держава має змогу
регулювати кон’юнктуру загальнодержавного ринку товарів і послуг.
Встановлення податкових пільг дає можливість підприємству збільшити свої
доходи, прибуток, знизити витрати та ціну виробу, збільшити реалізацію
продукції. І навпаки, збільшення розмірів сплачених податків призводить
до підвищення ціни та зменшення обсягів виробництва.

3. Визначення податкових ставок. Держава встановлює ставки оподаткування
і диференціює їх відповідно до чинної системи та особливостей розвитку
економіки. Диференціація проводиться залежно від виду підприємства та
форми його власності, напряму діяльності, обсягів виробництва або
надання послуг, важливості його для споживачів або держави, а також від
часу діяльності суб’єкта оподаткування тощо.

Слід зазначити, що виконання цієї функції податків з подальшим розвитком
ринкових відносин повинно бути гнучкішим (за умови, що загальна система
оподаткування залишається незмінною). Так, від виконання регулюючої
функції залежить розвиток підприємства, зацікавленість у розширенні
обсягів діяльності. Податок на прибуток визначає ту його частину, яка
залишається в розпорядженні підприємства. Якщо податок на прибуток
занадто великий, це зменшує зацікавленість підприємства в його
отриманні, і воно намагається приховати прибуток і будь-якими засобами
збільшити фонд оплати праці чи інші витрати або зменшити масштаби
діяльності. При зменшенні податку на прибуток ця функція може впливати
на ту частину, яка підлягає капіталізації. Якщо з боку держави
проводиться політика, спрямована на стимулювання капіталовкладень
(наприклад, надаються пільги при інвестуванні у нові виробництва,
придбанні обладнання та прискоренні його амортизації), то більша частина
прибутку використовується на ці цілі. Якщо держава зменшує або взагалі
скасовує оподаткування дивідендів, то підприємство зацікавлене у
збільшенні споживчої частини прибутку і підвищує розміри дивідендів на
свої акції.

У межах виконання цієї функції виділяють два її напрями: стимулюючий та
стримуючий.

Сутність стимулюючого напряму полягає в наданні податкових пільг або
звільненні від сплати податків взагалі.

Стримуючий напрям застосовується, коли держава бажає захистити власного
виробника. Для цього встановлюються додаткові податки чи підвищуються
митні тарифи або вже діючі податки (наприклад, акцизний збір на
горілчані та тютюнові вироби тощо). У результаті зростає ціна виробу, і
він стає неконкурентоспроможним.

Як надання пільг, так і різні стримуючі важелі застосовуються незалежно
від виду підприємства, галузі виробництва чи обслуговування.

В Україні особливого значення набуває третя функція податків —
соціальна. її виконання суттєво впливає на добробут громадян та
справедливий розподіл коштів державного бюджету між усіма верствами
населення.

Податки відповідають на запитання «для чого?». А в цьому разі на перший
план виходить запитання «для кого?». Податки встановлюються для
утримання державних структур і для забезпечення виконання ними функцій
управління, оборони, соціальної, економічної та ін. Вони не мають ні
елементів конкретного цільового обміну, ні конкретного призначення. Так,
при відрахуванні коштів на обов’язкове пенсійне страхування платник
знає, що, коли він досягне пенсійного віку, вони підуть на виплату
пенсій. Це стосується і обов’язкових платежів на страхування на випадок
безробіття, виплат в інноваційний фонд та інших відрахувань та платежів.
Коли сплачується податок (наприклад, на прибуток, прибутковий податок з
громадян, податок на додану вартість тощо), то платник не знає, на що
будуть витрачені ці кошти: на освіту, охорону здоров’я, на утримання
збройних сил тощо. Ці кошти акумулюються в державному бюджеті, а потім
розподіляються Верховною Радою України при його затвердженні. Тому
податок — це не тільки юридична, а й економічна категорія. При стягненні
та отриманні податку відбувається перерозподіл частини засобів власності
усього суспільства. Отже, податки виступають і як форма перерозподілу
національного доходу. Інші обов’язкові платежі та відрахування, внески
до державного бюджету є податками тільки за формою, а не за суттю.

Податок встановлюється тільки державою і є тільки її атрибутом.
Встановлення податку в законі держави є формою прояву державного
суверенітету. Індивідуальність податку проявляється у тому, що при його
стягненні держава бере на себе обов’язки надання кожному платнику
визначеного еквівалента, який дорівнюватиме розміру його платежу.

Податки стягуються не один раз, а періодично, в строки, визначені чинним
законодавством. Відносини, що складаються при визначенні розміру податку
та його сплаті, регулюються нормами фінансового права, які в сукупності
створюють інститут податкового права. У ньому передбачаються спеціальні
норми, які встановлюються щодо кожного податку, регулюються порядок
нарахування, стягнення та відміни податку, строки сплати, пільги,
відповідальність платника, порядок оскарження та застосування штрафних
санкцій. Податки не мають територіальної закріпленості і не належать до
конкретних витрат платника.

Але в податках закладені деякі суперечності. Об’єктивно сплата податку
призводить до зменшення загального доходу платника. При цьому кожен із
них зацікавлений у зменшенні бази оподаткування, для того щоб зменшити
сплату відповідного податку. З другого боку, держава зацікавлена в
отриманні податків у повному обсязі. Тому від того, як виконується
фіскальна функція, залежить відношення платника податку до держави. А
від того, як виконується економічна функція, залежить ставлення держави
до платника податку.

Але треба мати на увазі, що податки не завжди нараховуються з тих
джерел, які визначаються чинним законодавством, тобто об’єкт
оподаткування та суб’єкт, який сплачує податок, можуть не збігатись.
Платник податку завжди бажає перекласти сплату податків на інших
суб’єктів ринку: на споживачів за рахунок підвищення ціни пропорційно
зростанню податку або на тих, від кого сам отримує виріб, на таку суму,
яка б дорівнювала його вартості за умови відсутності цього податку
взагалі. У деяких випадках це відбувається в межах національної
економіки. Тому з’являється проблема визначення сфери цього перекладання
і впливу кінцевих пунктів, куди податок переміщується. Процес
переміщення має особливості щодо окремих податків. Це можна розглянути
на таких прикладах.

Оподаткування фізичних осіб. Стягнення прибуткового податку стосується
всіх громадян України, які повинні сплачувати цей податок і мають дохід,
що підлягає, згідно з чинним законодавством, оподаткуванню. Якщо платник
податку має право самостійно встановлювати ціни на свій виріб або
послугу, то він може перекласти сплату податку на споживачів. Так,
підприємства, які займаються особистою професійною діяльністю і
отримують за це гроші, можуть підвищувати ціни на свої послуги
пропорційно збільшенню розміру податку з метою компенсації цих витрат, а
також підвищувати заробітну плату працівників, що, з одного боку, є
позитивним моментом для працівників, а з другого — збільшує витрати
роботодавця і, відповідно, підвищує ціну виробу. Тобто підвищення
заробітної плати працівникам означає додаткову сплату податків (як через
заробітну плату, так і при придбанні товарів). Це ж стосується і
податків на спадщину.

Податок на прибуток підприємства. Сфера застосування та перекладання
цього податку досить обмежена. Якщо підприємство встановлює ціни,
розраховуючи отримати найбільший прибуток, то, коли вводиться новий
податок, воно може і не підвищувати ціну чи зменшувати обсяги
виробництва. У цьому разі співвідношення між цінами та отриманим
максимальним прибутком буде практично незмінним як до введення, так і
після введення цього податку. Весь податковий тягар лягає на власників
компанії, акціонерів у вигляді меншого розміру дивідендів або меншого
розміру нерозподіленого прибутку. Але компанія може перекласти весь
тягар сплати нового податку на споживачів, підвищуючи ціну на свій виріб
пропорційно новому податку. Крім того, податковий тягар може бути
перекладений і на постачальника за рахунок купівлі ресурсів за нижчою
ціною. Але, як правило, перерозподіл податкового тягаря щодо цього
податку здійснюється між власниками цінних паперів (передусім акцій)
підприємства за рахунок перерозподілу дивідендів.

Акцизний збір. Сфера дії перерозподілу цього податку невелика. Платнику
важко перекласти сплату акцизного збору на споживача, наприклад,
алкогольних напоїв, кондитерських виробів, тому що останній може купити
інші товари та вироби за нижчою ціною, у тому числі товари іноземного
виробництва (або алкогольні напої домашнього виробництва). Підвищення
ціни може настільки зменшити обсяги виробництва, що платник згоден буде
ці податкові витрати взяти на себе. Але й тут виникають різні варіанти.
Наприклад: • збільшення ціни відбувається поступово й у невеликих
розмірах, тобто споживач поступово звикає до незначного підвищення ціни;

• перекладання сплати податків можливо в тих випадках, коли на

даному ринку відсутні товари-замінники, а аналогічні вироби

дуже відрізняються від них за якістю.

Отже, перекладання акцизного збору на споживачів відбувається насамперед
через підвищення ціни.

Податок на майно, яке здається в оренду. В цьому разі перекладання
податку відбувається через підвищення орендної плати, й податковий тягар
перекладається на орендаря.

Це стосується і деяких інших податкових платежів.

Велике значення при дослідженні системи оподаткування, впливу внутрішніх
і зовнішніх чинників, при розробці податкової політики держави відіграє
класифікація податків за різними ознаками. її необхідність визначається
різновидами податкових форм і застосуванням різних податкових режимів.
При цьому враховуються особливості їх розрахунку, сплати, віднесення на
витрати виробничої діяльності тощо.

Перша ознака — належність до рівня суб’єктів, які отримують податкові
платежі: загальнодержавні та місцеві податки. Розподіл за цією ознакою
визначається згідно з Законом України «Про систему оподаткування» від 25
червня 1991 р. № 1251-12 в редакції Закону від 18.02.97 р. № 77/97-ВР з
наступними змінами та доповненнями. (Далі подано перелік податків та
інших обов’язкових платежів з урахуванням доповнень та змін.) Перелік
загальнодержавних податків, зборів та обов’язкових платежів подано в ст.
14 вищезгаданого Закону:

1. Податок на додану вартість.

2. Акцизний збір.

3. Податок на прибуток підприємств.

4. Податок на доходи фізичних осіб.

5. Мито.

6. Державне мито.

7. Податок на нерухоме майно (нерухомість).

8. Плата (податок) на землю.

9. Рентні платежі.

10. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів.

11. Податок на промисел.

12. Збір на геологорозвідувальні роботи, які виконуються за рахунок
державного бюджету.

13. Збір на спеціальне використання природних ресурсів.

14. Збір за забруднення навколишнього середовища.

15. Збір на обов’язкове соціальне страхування.

16. Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.

17. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

18. Фіксований сільськогосподарський податок.

19. Збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.

20. Єдиний збір, що справляють у пунктах пропуску через державний кордон
України.

Перелік місцевих податків, зборів та обов’язкових платежів визначається
ст. 15 цього ж Закону. До них належать два податки:

1. Податок з реклами.

2. Комунальний податок.

А також 14 місцевих зборів та обов’язкових платежів:

1. Готельний збір.

2. Збір на паркування автотранспорту.

3. Ринковий збір.

4. Збір за видачу ордера на квартиру.

5. Курортний збір.

6. Збір за участь у бігах на іподромі.

7. Збір за виграш у бігах на іподромі.

8. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі.

9. Збір за право використання місцевої символіки.

10. Збір за право проведення кіно- і телезнімання.

11. Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і
лотерей.

12. Збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що
прямує за кордон.

13. Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери
послуг.

14. Збір з власників собак.

Друга ознака — місце податків, зборів та обов’язкових платежів у ціні
виробу або послуги. За цією ознакою виділяють такі види: 1. Податки, які
входять у собівартість:

• збір на обов’язкове соціальне страхування;

• збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

• збір до державного інноваційного фонду;

• плата за землю;

• плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

• податок на промисел;

• фіксований сільськогосподарський податок;

• податок на рекламу;

• комунальний податок тощо.

2. Податки, збори та обов’язкові платежі, які сплачуються з прибут-

ку підприємства:

• податок на прибуток підприємства;

• податки з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів;

• збір за забруднення навколишнього середовища;

• державне мито тощо.

3. Податки та збори, які входять до ціни виробу:

• податок на додану вартість;

• акцизний збір.

Третя ознака — джерела податкової бази. За цією ознакою виділяють
податки, збори та обов’язкові платежі, які сплачуються за рахунок:

• індивідуального доходу (податок на доходи фізичних осіб);

• доходу від продажу (податок на додану вартість);

• фінансового результату діяльності (податок на прибуток);

• витрат підприємства (збір на обов’язкове соціальне страхування та
обов’язкове державне пенсійне страхування).

Четверта ознака — за об’єктом оподаткування (за податковою базою):

• ресурсні;

• рентні;

• на споживання;

• майнові (на нерухомість).

П’ята ознака — за методом розрахунку ставок оподаткування:

• регресивні;

• пропорційні;

• прогресивні;

• лінійні;

• ступеневі.

Шоста ознака — за засобом вилучення:

• прямі — податок на прибуток підприємств, на землю, з власників
транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, на нерухоме
майно (нерухомість);

• непрямі — податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Сьома ознака — за суб’єктами сплати:

а) юридичні особи — вони сплачують прямі, непрямі податки, збори в
цільові фонди;

б) фізичні особи сплачують:

• прибутковий податок з громадян;

• податок на промисел;

• плату за землю;

• податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів;

• мито;

• державне мито;

• внески (індивідуальні) на державне пенсійне страхування;

• внески на страхування на випадок безробіття;

• торговельний патент;

• єдиний податок (для тих фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку
діяльність за спрощеною формою сплати податку та бухгалтерського
обліку);

• місцеві податки та збори.

Список використаної літератури

БіленчукП. Д., ЗадоянийМ. Т., Форостовець В. А. Місцеві податки і збори.
Правове регулювання: Навч. посіб. — К.: АТІКА, 1999.

Болдырев Г. И. Подоходный налог на Западе и в России. — Л., 1924.

Боголепов Д. Краткий курс финансовой науки. — Харьков: Пролетарий, 1929.

Василии О. Д. Державні фінанси України. — К.: Вища шк., 1997.

Величко О., Дмитренко І. Іноземний досвід реформування податкової
системи // Економіст. — 1998. —№ 7-9. С. 120-123.

Гридчина М. В., Вдовиченко Н. И., Калина А. В. Налоговая система
Украины: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2000.

Дикань Л. В. Налогообложение. —Харьков: Консум, 1996.

Д’яконова І. І. Податки та податкова політика України. — К.: Наук,
думка, 1997.

Караваева И. В. Налоговое регулирование рыночной экономики. — М.: ЮНИТИ,
2000.

Мельник Д. Ю. Налоговый менеджмент. — М.: Финансы и статистика, 1999.

Милль Дж. Основы политической экономии. — М.: Прогресс, 1981. —Т. 1.

Налоги /В. В.Буряковский, В. Я.Кармазин и др. — Днепропетровск: Пороги,
1998.

Налоги и налогообложение / Под ред. И. Г.Русаковой и др. — М.: Финансы;
ЮНИТИ, 1998.

Налоговые системы зарубежних стран / Под ред. В. Г. Князева и Д. Г.
Черника. — М.: Закон и право, 1997.

Податкова система України / За ред. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 1994.

Пушкарева В. М. История финансовой мысли и политики налогов: Учеб.
пособие. — М.: ИНФРА-М, 1996.

Сомове Р. Г. Общая теория налогов и налогообложения: Учеб. пособие. —
М., 2000.

Сутырин С. Ф., Погорлецкий А. И. Налоги и налоговое планирование в
мировой экономике: Учеб. пособие. — СПб.: Полиус, 1998.

Фінансове право: Підруч. / За ред. Л. К. Воронової. — Харків: Консум,
1998.

Юткина Т. Ф. Налоги и налогообложение: Учеб. — М.: ИНФРА-М, 1998.

Юткина Т. Ф. Налоговедение от реформы к реформе. — М.: ИНФРА-М, 1999.

ЧерникД. Г. Налоги в рыночной экономике. — М.: ЮНИТИ, 1997.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *