Пiдготовка i подання фiнансової звiтностi (курсова)

Вступ

Перехід до ринкових відносин – багатогранна проблема. Однією з її
складових є приведення системи бухгалтерського обліку у відповідність з
Міжнародними стандартами, тому, що його нестикування з методикою,
прийнятою у розвинутих економічних країнах, не сприяє залученню
іноземних інвестицій в Україну, інтеграції нашої держави у світову
економічну систему. Однак не лише ці причини, хоч вони також важливі, є
визначальними щодо реформування бухгалтерського обліку в Україні. В
першу чергу це зумовлено вже давно назрілою проблемою систематизації
нормативної бази організації обліку та звітності. Бо часткові, до того ж
розрізнені заходи у вигляді доповнень і уточнень до окремих
інструктивних матеріалів, що регламентують методику ведення обліку та
складання звітності, давно себе вичерпали. З цією метою здійснено
кардинальні зміни методики ведення бухгалтерськогог обліку на
підприємствах виробничих галузей, будівництва, торгівлі та постачання.
Прийнято Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність
в Україні», який визначає правові засади регулювання, організації
ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в
Україні. На виконання «Програми реформування системи бухгалтерського
обліку із застосуванням міжнародних стандартів» розроблено ряд Положень
(стандартів) бухгалтерського обліку, новий план рахунків.

1. Загальні положення

Загальні вимоги до фінансової звітності, викладені в положенні
(стандарті) бухгалтерського обліку №1. Дане положення встановлює:

мету фінансових звітів;

їх склад;

звітний період;

якісні характеристики та принципи, якими слід керуватись під час
складання фінансових звітів;

вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.

П(С)БО №1 повинне застосовуватися при підготовці і наданні фінансових
звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними
особами усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Проте тут
не розглядаються правила складання консолідованої фінансової звітності.

Основою П(С)БО 1 є Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1
Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Фінансова звітність подається органам, до сфери управління яких належать
підприємства,трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам)
відповідно до установчих документів, а також згідно із законодавством –
іншим органам та користувачам, зокрема органам державної статистики.

Мета фінансової звітності

Фінансова звітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка
відображає фінансовий стан підприємства ірезультати його діяльності за
звітний період.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для
прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про
фінансовий стан, результати діяльнотсі та рух коштів підприємства.

Порядок надання фінансової звітності користувачам визнається чинним
законодавством.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:

придбання, продажу та володіння цінними паперами;

участі в капіталі підприємства;

оцінки якості управління;

оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов”язання;

забезпеченості зобов”язань підприємства;

визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

регулювання діяльності підприємства;

інших рішень.

Фінансова звітність повинна задовольняти потреби тих користувачів, які
не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їх конкретних
інформаційних потреб.

Інформаційні потреби основних користувачів фінансових звітів

Користувачі звітності Інформаційні послуги

Інвестори, власники Придбання, продаж та володіння цінним паперами,
участь у капіталі підприємства, оцінка якості упарвління, визначення
суми дивідендів, що підлягають розподілу

Керівництво підприємства Регулювання діяльності підприємства

Банки, постачальники та інші кредитори Забезпечення зобов»язань
підприємства, оцінка здатності підприємства своєчасно викрнувати свої
зобов»язання щодо кредиторів, відсотків за ними та погашення
кредиторської заборгованості

Замовники Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої
зобов»язання

Працівники підприємства Оцінка здатності підприємства своєчасно свої
зобов»язання перед працівниками та їх забезпечення

Органи державного управління Формування макроекономічних показників

Державні органи управління тепер стали одним з цих користувачів, а не
тим єдиним, що постійно диктував свої вимоги, змінюючи їх на потребу
податкового законодавства. Це є визнання того факту, що врахування
потреб інвестора (власника) та інших сторін, які приймають участь у
підприємницькій діяльності, не менш важливе, ніж інтересів держави в
отриманні податків. Адже якщо ніхто не буде вкладати свої кошти у
бізнес, то й нікому буде сплачувати податки.

Склад фінансової звітності

Для прийняття економічних рішень користувачами фінансових звітів
необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни
у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби
обумовили склад фінансової зівтності. За П(С)БО 1 до неї відносяться:

баланс;

звіт про фінансові результати;

звіт про рух грошових коштів;

звіт про власний капітал;

примітки до звітів.

Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звіт керівництва
компанії, звіт аудитора), які включені до звітності підприємства не є
фінансовою звітністю.

Новий склад звітності повністю відповідає вимогам Міжнародних стандартів
бухгалтерського обліку.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти одних і тих
же гоподарських операцій і подій за звітний період, відповідну
інформацію попереднього звітного періоду та розкриття облікової політики
та її змін, що робить можливим ретроспективний та перспективний аналіз
діяльності підприємства.

Такі компоненти фінансової звітності, як баланс, звіт про фінансові
результати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів,
складаються з статей, які об»єднуються у відповідні розділи.

Форми, перелік статей фінансових звітів та їх зміст встановлений П(С)БО
2-5. Але підприємство заносить інформацію до тієї чи іншої статті
відповідного фінансового звіту тільки тоді, коли:

існує ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигод,
пов»язаних з цією статтею;

оцінка статті може бути достовірно визначена.

Наведемо такий приклад. За Інструкцією №139 про порядок складання
річного бухгалтерського звіту підприємство мало право відображати у
балансі у складі розрахунків з іншими дебіторами штрафи, пені,
неустойки, що визнані боржником або по яких отримані рішення суду,
арбітражного суду чи іншого уповноваженого органу про їх стягнення. Як
бачимо, в цьому випадку надається перевага формальним ознакам (
підтвердженню боржником або органом, уповноваженим на стягнення штрафів,
пені, неустойки), хоча право на отримання відповідних сум підприємство
має за чинним законодавством (або безпосередньо за умовами договору
поставки чи підряду) і на цій підставі може достатньо достовірно
визначити розмір майбутнього надходження грошових коштів. Тому за П(С)БО
1 немає необхідності чекати такого підтвердження, а слід відобразити
суму дебіторської заборгованості у балансі. Звичайно, підприємство
повинне ще оцінити ступінь платоспроможності дебітора, інші фактори,
пов»язані з даною ситуацією. Обгрунтованість рішення керівництва
підприємства щодо цієї суми буде оцінена аудитором.

Критерії відображення статей у звітах:

Перший критерій відображення статей у фінансовій звітності пов»язаний з
тим, в якому звіті буде наведена стаття- у балансі чи у звіті про
фінансові результати, тобто відповідність результатів господарських
операцій визначенню активів, зобов»язань, власного капіталу, доходів чи
витрат.

За МСБО майбутня економічна вигода, втілена в активі, є потенціалом для
прямого або непрямого збільшення грошових коштів і їх еквівалентів.

Другий критерій допомагає визначитись з тим, чи результати господарських
операцій будуть відображені у фінансових звітах, чи тільки розкриті у
примітках до них. В обох випадках мова йде лише про суттєву інформацію,
тобто таку, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів
фінансової звітності.

Процес аналізу фінансової інформації на відповідність визначенню певної
статті фінансових звітів та описаними критеріями називається визнанням.

Припустимо, що на підприємство внаслідок господарської операції надійшли
матеріали. Підприємство передбачає використати їх для виробництва та
реалізації продукції. Отже, воно сподівається отримати майбутні
економічні вигоди шляхом використання цих матеріалів разом з іншими
активами у виробництві. Тому матеріали будуть відповідати критеріям
визнання активів- елементів балансу. Вартість матеріалів визначена
договорм з постачальниками і в документах на їх оплату. Це і є основою
для оцінки цієї статті в обліку.

Одночасно виникає заборгованість перед постачальником щодо сплати
вартості отриманих матеріалів. Сплата- це вибуття грошових коштів (чи
інших активів на умовах бартеру), тобто втрата у майбутньому економічних
вигод підприємства. Це ознаки іншого елементу- зобов»язань.

Припустимо, що у кінці звітного періоду підприємство відмовиться у
подальшому випускати продукцію як неконкурентноспроможну і не може
використати або реалізувати придбані для її виробництва матеріали. Отже,
ніяких економічних вигод від їх наявності підприємство вже не отримає.
Тому такі запаси слід виключити з активів і визнати у складі витрат
звітного періоду(збитків), елементу звіту про фінансові результати.

Під час складання фінансової звітності повинен також враховуватись
фактор ймовірності надходження чи втрати економічних вигод. Адже
ситуація на ринку стрімко змінюється і на дату балансу вона може
оцінюватись іншим чином, ніж на момент здійснення господарської
операції.

До фінансової звітності також включаються показники діяльності філій,
представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів
підприємства.

Якісні характеристики фінансової звітності

Інформація, яка надається у фінансових звітах, повинна бути дохідлива і
розрахована на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони
мають достатні знання та зацікавлені у сприйнятті цієї інформації.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО 1
вимагає у ній даних про підприємство, дату звітності та звітний період,
валюту звітності та одиницю її виміру; відповідні показники (статті) за
звітний період та попередній періоди; облікову політику підприємства та
її зміни; аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів;
консолідацію фінансових звітів; припинення(ліквідацію) окремих видів
діяльності; обмеження щодо володіння активами; участь у спільних
підприємствах; виявлені помилки та пов»язані з ними коригування;
переоцінку статей фінансових звітів; іншу інформацію, розкриття якої
передбачено відповідними П(С)БО.

Доречність інформації характеризується її впливом на прийняття рішень
користувачами та своєчасністю.

На прийняття рішень користувачами впливає лише суттєва інформація.

Суттєвість- це точка відсікання інформації, яка потрапляє до фінансової
звітності, тобто рівень точності такої інформації. Ця точка може бути
визначена на підставі як кількісних, так і якісних факторів.
Найпростішим прикладом застосування кількісного обмеження суттєвості
складання фінансової звітності у тисячах гривень з одним знаком після
коми. У цьому випадку суми, які становлять тисячі грн., у ній
відображені не будуть.

Суттєвість розглядається також в контексті групування статей фінансових
результатів: кожна суттєва стаття розкривається окремо, а несуттєві
можуть бути об»єднані, виходячи з їх економічного змісту чи функції. Тут
перевага надається якісним факторам.

Фінансова звітність повинна бути підготовлена та надана користувачам у
певні терміни, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної
затримки під час надання звітної інформації, вона може втратити свою
доречність.

Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінки результатів
звітного періоду, а й для їх прогнозування. Так, інформація щодо
фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як
основа для прогнозування майбутнього фінансового стану, результатів
діяльності, спроможності підприємства вчасно виконати свої зобов»язання,
сплатити дивіденди, тощо.

Аналітичні потреби користувачів задовольняються завдяки відповідній
структурі фінансових звітів (наприклад, у балансі статті розшифровуються
у порядку зростання їх ліквідності), наданню зіставної інформації за
звітний та попередні періоди.

Корисною для користувачів може бути лише достовірна
інформація.Достовірність досягається за відсутності суттєвих помилок та
необ»єктивних (упереджених) суджень. Як правило, керівництво
підприємства намагається так надати інформацію, щоб результати
діяльності виглядали найпривабливіше для інвестора або кредитора. З цією
метою може бути завищений фінансовий результат або вартість активів.
Знову ж таки, ступінь достовірності фінансової звітності оцінюється з
допомогою аудиту.

Метою П(С)БО 1 є також забезпечення зіставності фінансової інформації,
як наданої одним підприємством за різні звітні періоди, так і різними
підприємствами. Застосування вимог П(С)БО до структури фінансової
звітності, визнання, оцінки та розкриття допоможе досягти цю мету.

За П(С)БО 1 зіставна інформація попередніх звітних періодів має бути
розкрита в фінансовій звітності як в описовому, так і в цифровому
вигляді, якщо вона необхідна для розуміння фінансових звітів за поточний
період.

Принципи підготовки фінансової звітності

Для досягнення якісних характеристик інформації, яка міститься у
фінансовій звітності під час її формування, дотримуються ряду принципів.

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається
як юридична особа, що відокремлена від власників- фізичних осіб. Таким
чином, особисте майно та зобов»язання власників не повинні відображатись
у фінансовій звітності підприємства. Тому у фінансовій звітності
(зокрема, в балансі), передбачене відображення лише зобов»язань
власників за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді
відсотків, дивідендів, вилучення капіталу). Цей принцип отримав назву
принципу автономності підприємства.

Отже, якщо власник підприємства вносить власні грошові кошти у банк з
метою збільшення статутного капіталу даного підприємства, то ця
операція буде відображена у фінансовій звітності. Якщо ж метою власника
буде отримання відсотків за депозитним вкладом, що здійснений його
власними коштами, та їх використання на свої потреби, то така
господарська операція не вплине на показники фінансової звітності.

Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервної
діяльності підприємства, тобто підприємство не має ні наміру, ані потреб
ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності,і
залишатиметься таким у подальшому (принаймні протягом наступного
звітного періоду).

За протилежних обставин, якщо події після дати балансу свідчать про
намір підприємства припинити свою діяльність або про неможливість її
продовження. Підприємство не може використовувати П(С)БО як основу для
підготовки своїх фінансових звітів. Тоді поділ його активів і
зобов»язань на необоротні та оборотні (довгострокові та короткострокові)
втрачає доречність: адже підприємство повинне у процесі ліквідації
покрити усі свої зобов»язання (спочатку перед кредиторами, потім перед
власниками), тому всі активи стають оборотними, а зобов»язання-
короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу за історичною
собівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінити за
ринковою вартістю. Фактично втрачає сенс застосування майже всіх
принципів формування фінансової звітності безперервно діючого
підприємства.

В Україні, як відомо, правила підготовки звітності однакові для всіх
підприємств. Такий підхід був доцільним за умов державної власності. В
умовах ринкової економіки його застосування економічно не обгрунтоване.

Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на
певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової
звітності.

За П(С)БО 1 звітний період складає календарний рік. Проте для
новостворених підприємств, або підприємств, які ліквідуються, тривалість
звітного періоду може бути іншою. Новостворене підприємство може
подавати фінансову звітність за 15 місяців.

Передбачається також складання проміжної звітності (квартальної та
місячної) з наростаючим підсумком з початку року.

Під час визначення оцінки активів у балансі пріоритет надається їх
історичній собівартості, яка складається з витрат на їх виробництво або
придбання. Наприклад, до собівартості придбаного обладнання будуть
включені ціна постачальника, витрати на його доставку та монтаж.

Слід зауважити також на відмінностях у складі фактичної собівартості
зараз застосовується до оцінки статей балансу в Україні, та історичної
собівартості, як основної оцінки статей балансу за П(С)БО 1.

Тобто, тепер будь-які активи, виготовлені на підприємстві(незавершене
виробництво, готова продукція, основні засоби, нематеріальні активи)
будуть оцінюватись за виробничою собівартістю у складі прямих та
виробничих накладних витрат.

До собівартості придбаних активів включатимуться:

ціна придбання;

податки, мито, збори (крім тих, що повертаються згодом на підприємство);

витрати на їх доставку, вантажно-розвантажувальні роботи;

витрати доведення активів до стану, придатного до використання
(реалізації);

інші витрати, безпосередньо пов»язані з придбанням цих активів.

Будь- які торговельні та інші знижки вираховуються при визначенні витрат
на їх придбання.

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій
визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або
сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та
фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому
користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції,
пов»язані з виплатою або отриманням грошових коштів, але й про
зобов»язання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які
мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є
найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень.

П(С)БО 1 зазначає, що принцип нарахування має застосовуватись одночасно
з принципом відповідності, за яким витрати визнаються у звіті про
фінансові результати на основі прямого зв»язку між ними та отриманими
доходами.

Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути також
повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов»язані
з отриманням цієї інформації. Тому фінансова звітність не обмежується
лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух
грошових коштів, але й містить примітки, які надають інформацію про
облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей
цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для
користувачів фінансової звітності події, які відбулися після дати
балансу, наприклад, оголошення дивідендів за акціями.

У складі річного бухгалтерського звіту українських підприємств була
передбачена форма №3 «Звіт про фінансово-майновий стан» та пояснювальна
записка. Проте інформація, яка в них наводилась, лише в незначній мірі
покриває потреби користувачів для здійснення ретроспективного та
перспективного аналізу діяльності підприємства з метою прийняття
економічних рішень.

Що ж стосується непербачених подій та подій після дати балансу, то вони
взагалі не впливали на показники звітів і не рокривались у пояснювальній
записці.

Тепер, за П(С)БО 6, такі події поділяються на дві групи та коригують
певні статті звітності або розкриваються у примітках.

Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує
облікову політику, тобто обирає принципи, методи і процедури обліку
таким чином, щоб достовірно відобразити фінансове положення і результати
діяльності підприємства та забезпечити зіставність фінансових звітів.

Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку
підприємство повинно використовувати постійно при складанні фінансових
звітів, будь-яких змін у політиці та впливу таких змін на показники
фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Дотримання цього
принципу є передумовою зіставності фінансових звітів, адже користувачі
отримують можливість визначати відмінні риси різних політик
бухгалтерського обліку щодо схожих операцій та інших подій, які
використовуються одним і тим же підприємством або різними підприємствами
протягом певних звітних періодів.

Наші підприємства мали дуже обмежені можливості щодо формування
облікової політики, які визначались п. 1 «Вказівок щодо організації
бухгалтерського обліку в Україні», затверджених наказом Мінфіну України
від 07.05.93р. із змінами та доповненнями. У пояснювальній записці до
річного бухгалтерського звіту вимагалось попередити про намір зміни
облікової політики у наступному році.

За П(С)БО 1 підприємство буде висвітлювати свою облікову політику у
примітках, описуючи принципи оцінки та методи обліку щодо окремих статей
звітності. Тепер підприємство буде мати право вибору, прийматиме ці
рішення самостійно.

Що ж стосується змін облікової політики, то в П(С)БО 6 визначено:

коли можливі такі зміни;

що не вважається зміною облікової політики;

як впливають зміни облікової політики на показники фінансових звітів;

які примітки слід надавати у випадку змін облікової політики.

Цілий ряд господарських операцій, таких як погашення сумнівної
дебіторської заборгованості, визначення можливого строку корисного
використання основних засобів тощо, супроводжуються певною
невизначеністю та потребами професійного судження. Тому, при складанні
фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності , щоб активи або
дохід не були завищені, а зобов»язання чи витрати- занижені. Наприклад,
запаси підприємства на момент їх отримання відображаються в обліку за
історичною собівартістю, тобто застосовується принцип історичної
собівартості. Проте, під час складання балансу вони переоцінюються за
нижчою з оцінок- історичною собівартістю або чистою вартістю реалізації.

Тут перевага надається іншому принципу- принципу обачності.

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та
узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності.

Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися збалансувати
перелічені принципи таким чином, щоб досягти якісних характеристик
фінансової звітності.

Методика складання Балансу

Метою складання балансу є надання користувачам повної,правдивої та
неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну
дату. Баланс дає можливість визначити склад та структуру майна
підприємства, ліквідність та оборотність оборотних засобів, наявність
власного та запозиченого капіталу, зміну дебіторської та кредиторської
заборгованості та багато інших показників. Отримання такої інформації є
необхідною умовою для прийняття обгрунтованих управлінських рішень, а
також для оцінки ефективності майбутніх вкладень капіталу та ступеня
фінансових ризиків.

Бухгалтерський баланс складається на основі бухгалтерських записів, які
підтверджені відповідними первинними документами.

З метою зіставності фінансових звітів різних періодів у балансі
наводиться інформація на початок та на кінець звітного періоду.

Особливістю балансу є рівність підсумкових сум Активу та Пасиву, тобто
підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов”язань та
власного капіталу.

У першому розділі активу балансу відображається вартість необоротних
активів: нематеріальних активів, основних засобів, капітальних
інвестицій, довгострокових фінансових інвестицій та дебіторської
заборгованості.

У другому розділі активу відображається вартість оборотних
активів.Оборотні активи-це грошові кошти та їх еквіваленти, що не
обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації
чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців
з дати балансу. До них належать запаси, векселі одержані, поточна
дебіторська заборгованість за товари, роботи та інші операції, поточні
фінансові інвестиції та грошові кошти.

У третьому розділі активу відображається вартість витрат майбутніх
періодів- витрати, які мали місце протягом поточного або попередніз
звітних періодів, але належать до подальших звітних періодів.

У першому розділі пасиву розміщується інформація про власний капітал
підприємства: статутний капітал, додатковий капітал, нерозподілений
прибуто тощо.

У другому розділі відображається вартість сформованих резервів на
забезпечення наступних витрат та платежів, а саме: на виплату відпусток,
додаткових пенсій, гарантійних зобов”язань тощо, а також отримані
цільові фінансування та надходження.

У третьому розділі наводяться дані про довгострокові зобов”язання-
зобов”язання, які не будуть погашені протягом операційного циклу
підприємства або протягом дванадцяти місяців з дати балансу. До них
належать: довгострокові кредити банків, отримані позикові кошти,
заборгованість за виданими довгостроковими векселями та випущеними
облігаціями тощо.

У четвертому розділі відображається інформація про зобов”язання, які
будуть погашені у звичайному ході операційного циклу підприємства або
протягом дванадцяти місяців з дати балансу. До поточних зобов”язань
належать короткострокові кредити банків та позики, короткострокові
векселі видані, кредиторська з постачальниками та за іншими розрахунками
тощо.

У п”ятому розділі пасиву відображаються доходи майбутніх періодів-
доходи, які отримані протягом поточного або попередніх звітних та будуть
визнані в майбутніх звітних періодах.

Методика складання “Звіту про фінансові результати”

Форма і зміст Звіту про фінансові результати визначені Положенням
бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати”.

Звіт про фінансові результати – це звіт про доходи, витрати і фінансові
результати підприємства. Вимоги П(С)БО 3 стосуються підприємств,
організацій, установ та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім
банків та бюджетних установ). Особливості складання консолідованого
звіту про фінансові результати визначаються П(С)БО 20. Малі підприємства
складають такий Звіт за спрощеною формою відповідно до П(С)БО 25.

Звіт про фінансові результати складається з трьох розділів, кожний з
яких розкриває певний аспект доходів, витрат і фінансових результатів
підприємства.

Розділ 1 Звіту про фінансові результати надає інформацію про доходи і
витрати з точки зору власника підприємства і:

розглядає прибуток як джерело виплат власникам (нарахування і сплати
дивідендів тощо), створення резервного капіталу або збільшення
статутного капіталу;

усі витрати, пов”язані з отриманням доходу звітного періоду, включаючи і
податок на прибуток, вважає витратами звітного періоду.

Розділ 2 цього Звіту надає змогу провести необхідний аналіз структури
витрат на виробництво, управління, збут та інших операційних витрат за
економічними елементами та використовується для складання Звіту про рух
грошових коштів (під час коригування усми нерозподіленого прибутку на
негрошові статті, зокрема на суму амортизації).

Розділ 3 Звіту стосується лише акціонерних товариств, прості або прості
потенційні акції яких відкрито продаються та купуються на фондових
біржах, у тому числі таких товариств, які знаходяться у процесі випуску
зазначених акцій.

Загальні критерії визнання статей у фінансових звітах – ймовірність
збільшення або зменшення майбутніх економічних вигід, пов”язаних із цією
статтею, та можливість достовірного визначення оцінки статті-
установлені П(С)БО 1.

Доходи і витрати включаються до складу Звіту про фінансові результати на
підставі принципів нарахування та відповідності. Тому доходи і витрати
визначаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або
сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та
фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Крім того,
витрати визнаються у Звіті про фінансові результати на основі прямого
зв”язку між ними та отриманими доходами.

Методика складання Звіту про власний капітал

Метою складання Звіту про власний капітал є розкриття інформації про
зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Зміст і форма Звіту про власний капітал, а також вимоги до розкриття
інформації про власний капітал визначені П(С)БО 5 “Звіт про власний
капітал”. Цей стандарт поширюється на підприємства, організації та інші
юридичні особи усіх форм власності, крім банків та бюджетних установ.
Особливості складання консолідованого звіту про власний капітал
визначається П(С)БО 20 “Консолідована фінансова звітність”.

Для забезпечення порівняльного аналізу інформації підприємства повинні
додавати до річного Звіту про власний капітал за попередній рік.

Звіт про власний капітал доповнює інформацію про фінансовий стан
підприємства та зміни між датами балансу, яка надана в інших звітах:
Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів. Ця
інформація є корисною як для власників підприємства, так і для інших
користувачів фінансових звітів.

Процес складання Звіту про власний капітал можна поділити на кілька
етапів відповідно до видів власного капіталу. Структура Звіту про
власний капітал передбачає відображення кожного виду капіталу в окремій
колонці.

Першим етапом є підготовка та збір інформації для складанння Звіту.
Зазначена інформація отримується з наступних джерел:

баланс та аналітична інформація до нього;

Звіт про фінансові результати;

Установчі документи та свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

Інші.

Техніка складання Звіту полягає в поступовому заповненні колонок, які
відображають види власного капіталу. Ці колонки кореспондують з першим
розділом Пасиву Балансу. Особливості заповнення Звіту полягяють у тому,
що зміна одного виду капіталу одночасно призводить до зміни іншого.
Тобто показники Звіту відображаються із знаками додається (+) та
вилучається (-). Алгебраїчна сума, що відображає початковий залишок
(сальдо) з урахуванням змін по кожному виду власного капіталу (тобто по
кожній колонці), повинна дорівнювати залишку на кінець періоду (сальдо),
що відображено в Балансі.

Методика складання Звіту про рух грошових коштів

Метою складання Звіту про рух грошових коштів є надання користувачам
фінансової звітності повної, правдивої та неупередженої інформації про
зміни, що відбулися у грошових коштах підприємства.

Форма і зміст Звіту визначені П(С)БО 4 “Звіт про рух грошових коштів”,
що узгоджений з однойменним МСБО 7.

Звіт містить інформацію про грошові потоки підприємства за звітний
період.

Під грошовими потоками розуміють надходження і вибуття грошових коштів
та їх еквівалентів.

Грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках в банках, що можуть
бути використані для поточних операцій.

Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції,
які можуть бути вільно конвертовані у відому суму коштів і мають
незначний ризик щодо зміни вартості.

Звичайно такими еквівалентами є високоліквідні інвестиції в цінні папери
на строк, що не перевищує 3 місяці (казначейські векселі, депозитні
сертифікати тощо).

Рух коштів відображається у звіті за трьома видами діяльності-
операційною, інвестиційною та фінансовою.

Операційна діяльність- це основна діяльність підприємства, а також інші
види діяльності, що не є інвестиційною та фінансовою.

Прикладами руху внаслідок інвестиційної діяльності є:

надходження коштів від реалізації продукції (товарі, послуг);

надходження коштів за надання права користування активами (оренда,
ліцезії);

платежі постачальникам;

виплати працівникам;

отримання доходів майбутніх періодів;

оплата податку на прибуток від операційної діяльності.

Інвестиційна діяльність – це сукупність операцій з придбання та продажу
довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових
(поточних) фінансових інвестицій, що не є еквівалентами грошових коштів.

Це можуть бути:

платежі, пов”язані з придбанням основних засобів і нематеріальних
активів;

надходження коштів від продажу необоротних активів;

надання позик іншим підприємствам;

надходження коштів від фінансових інвестицій (дивіденди, відсотки).

Фінансова діяльність- це сукупність операцій, які призводять до зміни
величини та (або) складу власного і позикового капіталу.

Прикладами руху коштів є:

випуск власного капіталу (акцій);

отримання позик та їх погашення;

викуп акцій власної емісії;

виплата дивідендів.

Застосовуючи розглянуту класифікацію, слід мати на увазі, що віднесення
руху коштів до відповідної групи залежить у першу чергу від характеру
господарської діяльності підприємства. Наприклад, інвестиції в цінні
папери звичайно є інвестиційною діяльністю підприємства, але для
інвестиційної компанії це основна (операційна) діяльність.

Крім того, у разі якщо одна операція включає суми коштів від декількох
видів діяльності, їх слід розподіляти між відповідними видами
діяльності.

Так, суму , сплачену банку, яка включає погашення позики та відсотки,
буде відображено двома позиціями: відсотки- у складі операційної, а
погашення позики- у складі фінансової діяльності.

До Звіту не включаються негрошові операції.

Негрошовими операціями є операції, що не потребують використання
грошових коштів або їх еквівалентів.

Прикладами негрошових операцій є:

бартерні операції;

надходження основних засобів на умовах фінансової оренди;

перетворення зобов”язань на власний капітал.

Негрошові операції, пов”язані з фінансовою та інвестиційною діяльністю,
слід розкривати в Примітках до фінансових звітів.

Внутрішні зімни у складі грошових коштів та їх еквівалентів у Звіті не
відображають.

Примітки до фінансових звітів

Містять сукупність показників і пояснень, яка забезпечує деталізацію і
обгрунтованість статей фінансових звітів, а також іншу інформацію,
розкриття якої передбачене відповідними П(С)БО.

Усі компоненти фінансової звітності взаємопов”язані, оскільки
відображають відповідні аспекти господарської діяльності
підприємства.Наприклад, Баланс відображає фінансовий стан підпримства на
певну дату, а Звіт про рух грошових коштів пояснює зміни в одному з
важливих компонентів Балансу – грошових коштах та їх еквівалентах, які
відбулися між датами балансу.

У свою чергу, Звіт про фінансові результати показує результати
діяльності підприємства на певний період, а Звіт про рух грошових коштів
характеризує вплив цієї діяльності на грошові потоки підприємства.

Жодний звіт не може надати всю потрібну користувачам інформацію, а тому
всі компоненти фінансової звітності слід розглядати та інтерпретувати у
комплексі.

Фінансові звіти мають правдиво відображати фінансовий стан, фінансові
результати діяльності та грошові потоки підприємства.

За принципом повного висвітлення фінансова звітність повинна містити всю
інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка
може вплинути на рішення, що приймаються на її основі. Інформація, що
підлягає розкриттю, наводиться безпосередньо у фінансових звітах або у
Примітках до них.

Примітки до фінансових звітів- це сукупність показників і пояснень, яка
забезпечує деталізацію і обгрунтованість статей фінансових звітів, а
також інша інформація, розкриття якої передбачене відповідними
положеннями.

ТЕМА “Підготовка і подання фінансової звітності згідно знаціональними
стандартами бухгалтерського обліку”

ПЛАН

Вступ

Загальні положення.

Мета фінансової звітності.

Склад фінансової звітності.

Якісні характеристики фінансової звітності.

Принципи підготовки фінансової звітності.

Методика складння Балансу.

Методика складання Звіту про фінансові результати.

Методика складання Звіту про власний капітал.

Методика складання Звіту про рух грошових коштів.

Примітки до фінансової звітності.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *