Облік розрахунків з оплати праці

Облік розрахунків з оплати праці

План:

Організація оплати праці на підприємстві; види, форми і системи оплати
праці

Порядок нарахування заробітної плати працівникам

Утримання і вирахування з заробітної плати

Порядок оформлення й олік розрахунків з оплати праці

Облік забезпечення оплати відпусток працівникам

Організація олеати праці на підприємстві; види, форми і системи оплати
праці

Види заробітної плати. Заробітна плата посідає одне із
центральних місць в обліку на підприємстві. Основою організації оплати
праці на підприємстві є тарифна система, яка включає: тарифні сітки,
тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні
характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці
використовується для розподілу робіт за їх складністю, а працівників —
залежно від їх кваліфікації й відповідальності за розрядами тарифної
сітки. Вона служить підставою для формування і диференціації розмірів
заробітної плати.

Підприємства й організації при складанні трудової угоди
встановлюють кожному працівникові розмір тарифної ставки (посадового
окладу), види доплат, компенсаційні і гарантовані виплати, передбачені
чинним законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна
тата — це винагорода, визначена, як правило, в грошовому вимірнику, яку
відповідно до трудової угоди власник або уповноважений ним орган
виплачує працівникові за виконану ним роботу. Заробітна плата
поділяється на основну, додаткову, інші зоохочувальні і компенсаційні
виплати.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу
згідно з встановленими нормами (норми часу, виробітку, обслуговування,
посадові оклади). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок і
відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців. До
додаткової заробітної плати належать винагороди за працю понад
встановлені норми, за трудові досягнення і винахідництво, а також
особливі умови праці. Вона включає доплати і надбавки до тарифних
ставок і посадових окладів у розмірах, передбачених чинним
законодавством: премії працівникам, керівникам, спеціалістам за
виробничі результати, включаючи премії за економію конкретних видів
матеріальних ресурсів; винагороди за вислугу років і стаж роботи;
оплату щорічних і додаткових відпусток згідно із законодавством,
компенсацій за невикористану відпустку тощо.

До інших заохочувальних і компенсаційних виплат належать
надбавки і доплати, не передбачені чинним законодавством і понад
встановлені розміри; винагороди за підсумками роботи за рік; премії за
винахідництво і раціоналізацію; за створення, освоєння і впровадження
нової техніки; за своєчасну поставку продукції на експорт; одноразові
заохочення окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих
завдань тощо.

Вичерпний перелік основної і додаткової заробітної плати та
інших заохочувальних і компенсаційних виплат міститься в інструкції по
статистиці заробітної плати, затвердженій наказом Мінстату України від
11.12.95 №323.

Усі державні, кооперативні підприємства і господарські
товариства повинні вести окремий облік:

фонду заробітної плати робітників і службовців:

спискового складу

позаспискового (позаштатного) складу;

разових та інших премій, які не включаються до фонду заробітної плати;

інших грошових і натуральних виплат робітникам і службовцям.

Джерелами коштів на оплату праці на підприємствах є кошти,
одержані в результаті їх господарської діяльності; в бюджетних
установах асигнування з бюджету, а також частка доходів, одержаних у
результаті їх господарської діяльності.

У підприємствах недержавної форми власності й об’єднаннях
громадян (кооперативах, спільних підприємствах з іноземними
інвестиціями, акціонерних та інших господарських товариствах) оплата
праці здійснюється відповідно до положень, передбачених установчими
документами, з дотриманням норм і гарантій в оплаті праці відповідно
до

чинного законодавства.

Держава згідно з Законом України «Про оплату праці» здійснює
регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності
шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати, інших
державних норм і гарантій, а також шляхом прогресивного оподаткування
доходів громадян.

Форми і системи оплати праці. На підприємствах застосовують
дві форми оплати праці — відрядну і погодинну. Кожна з цих форм має
різновиди (системи). Так, відрядна форма оплати праці має системи:
пряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, акордна. При
прямій відрядній системі оплата праці здійснюється за кожну одиницю
виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг).

Відрядно-преміальна система передбачає, що робітникам, крім
основного заробітку, нараховуються премії (за виконання норм виробітку,
економію матеріалів, якість продукції тощо). Ця система стимулює
покращення кількісних і якісних показників роботи, тому широко
застосовується на підприємствах. При відрядно-прогресивній системі
виконані роботи оплачуються: в межах норми — за твердими розцінками,
понад норми — за підвищеними прогресивно-зростаючими розцінками. Ця
система має обмежене застосування (на найважливіших ділянках
господарської діяльності), оскільки при її застосуванні темпи зростання
заробітної плати можуть випереджати темпи росту продуктивності
праці, що може призвести до перевитрати фонду оплати праці, підвищення
собівартості продукції.

При акордній системі оплати праці норма і розцінка
визначаються на весь комплекс виконуваних робіт (ремонтних,
будівельних тощо).

Погодинна форма оплати праці має дві системи: проста погодинна
і погодинно-преміальна. При простій погодинній системі праця
працівників оплачується виходячи тільки з кількості відпрацьованого часу
і тарифної ставки (посадового окладу) відповідно до їх кваліфікації. При
погодинно-прєміа.чьній системі до погодинної ставки (посадового окладу)
за досягнення визначних показників працівникам виплачується премія.
Економічна доцільність застосування тих або інших форм і систем оплати
праці визначається їх стимулюючою роллю в підвищенні ефективності
діяльності кожної ділянки і підприємства в цілому.

Порядок нарахування заробітної плати працівникам

Порядок нарахування заробітної плати, належної працівникам
підприємства, залежить від форм оплати праці, що застосовуються на
підприємстві, і організації виконання самих робіт (в, індивідуальному
порядку чи бригадою).

При погодинній оплаті праці основним документом, який служить
підставою для нарахування заробітної плати, є табель використання
робочого часу (ф. № П-12 і № П-13).

У цьому разі для розрахунку погодинного заробітку працівника
достатньо знати його розряд, погодинну тарифну ставку даного розряду і
кількість відпрацьованих годин за табелем. При розрахунку заробітної
плати за посадовим окладом останній зберігається при відпрацюванні всіх
робочих днів місяця. Якщо відпрацьована неповна кількість робочих
днів, середньоденний заробіток перемножається на кількість
відпрацьованих днів.

Приклад. Посадовий оклад працівника — 200 гри. Робочих днів у
звітному місяці — 25, фактично відпрацьовано працівником — 21 день.
Середньоденний заробіток — 8 грн. (200 грн. : 25). Сума погодинного
заробітку -168 грн. (8 грн.-21).

При відрядній оплаті праці та індивідуальному виконанні робіт
заробіток робітника визначається множенням кількості виготовленої
продукції (виконаних робіт, послуг), зазначених у відповідних первинних
документах, на встановлену розцінку за одиницю роботи. При бригадній

формі організації праці заробітна плата і премії за виконану роботу
нараховуються всій бригаді, а потім розподіляються між членами бригади
пропорційно до відпрацьованих кожним робітником годин з урахуванням їх
кваліфікації (розряду). Для цього роблять розрахунок у такій
послідовності: 1) спочатку множенням відпрацьованої кількості годин
кожним робітником на їх погодинні тарифні ставки і підсумком цих
добутків знаходять заробіток бригади за тарифними ставками; 2) потім
визначають відношення відрядного заробітку бригади до заробітної плати
її членів за тарифними ставками (коефіцієнт приробітку); 3) множенням
заробітку за тарифною ставкою кожного члена бригади за фактично
відпрацьований час на коефіцієнт приробітку визначають відрядний
заробіток окремих членів бригади.

Оплата праці за понадурочний час здійснюється відповідно до ст.
106 КЗпП України в подвійному розмірі погодинної ставки (при погодинній
оплаті праці); при відрядній оплаті праці нараховується доплата в
розмірі 100% тарифної ставки робітника відповідної кваліфікації, оплата
праці якого здійснюється за погодинною формою, — за всі відпрацьовані
понадурочні години.

Оплата праці в нічні години (з 10 годин вечора до 6 годин
ранку) відповідно до ст. 108 КЗпП України здійснюється в підвищеному
розмірі, який встановлюється генеральними, галузевими (регіональними)
угодами, але не нижче 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину
роботи в нічний час.

Оплата праці у святкові і неробочі дні згідно зі ст. 103 КЗпП
України здійснюється в подвійному розмірі.

Порядок оплати за час простою не з вини робітника оплачується
з розрахунку не нижче 2/3 тарифної ставки встановленого йому розряду
(окладу). Час простою з вини робітника не оплачується.

Доплати за сумісництво професій (посад) встановлюються на
певний строк і визначаються за наказом керівника у розмірі, який
залежить від характеру і складності виконуваних робіт.

Оплата пращ по середньому заробітку. Кабінет Міністрів України
постановою від 08.02.95 № 100 (з доповненнями і змінами, внесеними
постановами від 16.05.95 № 348 та від 24.02.97 № 185) затвердив Порядок
визначення за робітної плати, дія якого поширюється на підприємства,
установи й організації всіх форм власності. Зазначений Порядок
застосовується у випадках:

надання працівникам щорічної відпустки, додаткової відпустки у зв’язку з
навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (або
виплати компенсацій за не використану відпустку);

надання працівникам творчої відпустки,

виконання працівниками державних і громадське обов’язків;

переведення працівників на іншу легшу нижчеоплачувану роботу за станом
здоров’я;

переведення вагітних жінок, які мають дітей віком до трьох років, на
іншу легшу роботу;

надання жінкам, які мають немовлят, додаткових перерв для годування
дитини;

виплати вихідної допомоги, збереження середньої заробітної плати
звільненим працівникам на встановлений чинним законодавством період їх
працевлаштування;

службових відряджень; вимушеного простою; виплати допомоги по
тимчасовій непрацездатності, вагітності і пологах та в інших випадках,
коли за чинним законодавством виплати здійснюються виходячи з
середнього заробітку.

Виходячи із затвердженого Порядку визначення середньої
заробітної плати, при нарахуванні оплати за час чергової і додаткової
відпустки в календарних днях або за час відпустки у зв’язку з навчанням
без відриву від виробництва. які надаються в календарних днях, виходять
з сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців
(або менший фактично відпрацьований період). У підрахунок середнього
заробітку включаються всі види основної і додаткової заробітної
плати, преміальні виплати (у тому числі одноразові заохочення
працівникам за виконання важливих виробничих завдань, винагорода за
результатами роботи підприємства за підсумками року), а також допомога
по тимчасовій непрацездатності (за винятком виплат, передбачених п. 4
Порядку). Шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед настанням
відпустки 12 місяців (або менший фактично відпрацьований період) на
відповідну кількість календарних днів року (або менший відпрацьований
період), за винятком святкових і неробочих днів, встановлених
законодавством, і множенням на кількість календарних днів відпустки
визначають заробітну плату працівникові за час відпустки.

Якщо визначена за таким розрахунком сума заробітної плати за
час відпустки виявиться нижче тарифної ставки або посадового окладу
працівника на день відпустки, то підприємствам згідно з постановою
Кабінету Міністрів України від 21.03.92 № 140 «Про додаткові заходи у
зв’язку з підвищенням заробітної плати» дозволено брати до розрахунку
заробітну плату, встановлену з дня її останньої зміни, починаючи з якої
здійснюється виплата по середньому заробітку.

У випадках, коли частина відпустки переходить на наступний
місяць, заробітна плата за ці дні відпустки обліковується у звітному
місяці як виданий аванс і при складанні балансу відображається в складі
статті активу «Розрахунки з різними дебіторами». Зазначені суми
відносяться

на витрати виробництва або обігу в наступному місяці (в кореспонденції з
кредитом рахунка 66 «Розрахунки з оплати праці»).

В інших випадках збереження середньої заробітної плати
(оплата часу при виконанні державних і громадських обов’язків, перерв у
роботі матерів, які годують немовлят, пільгових годин підлітків тощо), а
також при нарахуванні допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплаті
відпусток по вагітності і пологах середньомісячна заробітна плата
визначається виходячи з виплат за останні два календарних місяці.

Працівникам, які відпрацювали на підприємстві менше двох
місяців, середня заробітна плата визначається виходячи з виплат за
фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох місяців працівник не працював,
заробітна плата визначається виходячи з виплат за попередні два місяці
роботи. Час, протягом якого відповідно з чинним законодавством або з
інших поважних причин працівник не працював і за ним не зберігався

заробіток або зберігався частково, з розрахункового періоду
виключається.

Крім того, не враховуються виплати за час, протягом якого
зберігався середній заробіток працівника (за час виконання державних і
громадських обов’язків, щорічної і додаткової відпустки тощо), а також
допомога по тимчасовій непрацездатності.

Нарахування виплат, визначених за два останніх місяці,
здійснюється множенням середньоденного заробітку на кількість робочих
днів. Середньоденний заробіток визначається діленням заробітної плати за
фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на кількість
робочих днів (годин) за цей період.

У разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів) згідно
із законодавчими актами в періоді, протягом якого за працівником
зберігається середній заробіток, робиться коригування заробітку на
коефіцієнт його підвищення.

Час виконання державних і громадських обов’язків оформляється
табелем обліку робочого часу і засвідчується довідкою організації і
установи, де вони виконувались. Він оплачується за середньоденним (або
середньогодинним) заробітком з розрахунку двох календарних місяців
роботи.

Додаткові перерви в роботі матерів, які годують немовлят,
оформляються довідками медичних установ. Перерви мають бути не раніше
ніж через три години і тривалістю не менше 30 хвилин кожна.
Середньогодинний заробіток визначається виходячи з середньої заробітної
плати за останніх два календарних місяці.

Чинним законодавством для працівників-підлітків встановлена
тривалість робочого часу на тиждень: віком від 16 до 18 років — 36
годин, віком від 15 до 16 років – 24 години. Пільгові години
оплачуються: робітникам-відрядникам — за тарифною ставкою
робітника-відрядника відповідного розряду; робітникам-погодинникам —
за тарифною ставкою робітника-погодинника відповідного розряду.

При звільненні працівника або виході на пенсію з ним
здійснюється остаточний розрахунок як позаробітній платі за
відпрацьований час у звітному місяці, так і за час відпустки, яка до
звільнення не була використана.

При звільненні працівника у зв’язку із змінами в організації
виробництва (у тому числі ліквідації, реорганізації або
перепрофілюванню, скорочення чисельності працівників) за звільненим
працівником згідно з п. І ст. 40 КЗпП України зберігається середня
заробітна плата на період

працевлаштування) але не більше ніж за три місяці з дня звільнення з
урахуванням вихідної допомоги, а також безперервний стаж роботи, якщо
перерва в роботі після звільнення не перевищує 3 місяці.

Вихідна допомога визначається виходячи з виплат за останні два
календарних місяця, що передували звільненню. Якщо протягом останніх
двох календарних місяців перед звільненням працівник не працював,
середня заробітна плата визначається виходячи з виплат за попередні два
місяці роботи. У разі, якщо працівник не мав заробітку і в ці два
календарних місяці, то розрахунок вихідної допомоги здійснюється
виходячи зі встановлених йому в трудовому договорі тарифної ставки або
посадового окладу.

При призові працівника до військової служби (або направленні
до альтернативної служби) вихідна допомога виплачується у розмірі не
менше 2-місячного середнього заробітку (п. З ст. 39 КЗпП).

Вихідна допомога не оподатковується прибутковим податком і
ніякі інші утримання з неї не робляться.

При розрахунку середньомісячної заробітної плати для
призначення пенсій згідно зі ст. 65 Закону України «Про пенсійне
забезпечення» за вибором особи, яка звернулась за пенсією, вибірка
заробітної плати може здійснюватися за 24 останніх календарних місяці
роботи підряд перед

звертанням за пенсією, або 60 календарних місяців роботи підряд протягом
всієї трудової діяльності перед звертанням за пенсією, незалежно від
наявності перерв у роботі.

Утримання і вирахування із заробітної платні

Із заробітної плати робітників і службовців можуть
здійснюватись тільки дозволені законом утримання: прибутковий податок
(з суми понад неоподатковуваний мінімум доходів громадян); утримання
збору до Пенсійного фонду (в розмірі 1% заробітку, якщо сукупний
оподатковуваний доход не перевищує 150 грн., і 2%, — якщо такий доход
перевищує 150 грн.), до Фонду соціального страхування на випадок
безробіття (в розмірі 0,5% заробітку), за виконавчими листками
(аліменти тощо); за рішенням адміністрації (у відшкодування втрат від
браку, нестачі матеріальних цінностей тощо).

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» загальна сума
утримань не повинна перевищувати 20% (а в окремих випадках,
передбачених законодавством, — 50%) суми заробітку, який залишається
після вирахування прибуткового податку, збору до Пенсійного фонду і
Фонду соціального страхування на випадок безробіття. Ці обмеження не

поширюються на утримання із заробітної плати при відбуванні покарання
у вигляді виправних робіт, а також при стягненні аліментів на
неповнолітніх дітей.

Прибутковий податок з доходів громадян утримується згідно з
Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»
від 26.12. 92 № 13-22, Законом України від 13.12.98 № 129 «Про внесення
змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з
громадян» від 26.12.92 № 13-22», а також інструкцією про прибутковий
податок з громадян від 21.04.93 № 12.

Об’єктом оподаткування громадян, які мають постійне місце
проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний
рік (який складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів),
одержаний з усіх джерел як на території України, так і за її межами.
Об’єктом оподаткування громадян, які не мають постійного місця

проживання в Україні, є доход, одержаний із джерел України.

основної роботи (служби, навчання) визначається за такими ставками:

При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються
доходи, одержані як в грошовій, так і в натуральній формі. При цьому
доходи, одержані в натуральній формі, зараховуються до сукупного
оподатковуваного доходу за календарний рік за вільними ринковими цінами,
крім доходів, одержаних від сільськогосподарських підприємств, які
визначаються за цінами продажу державі.

Забороняється оплата прибуткового податку з громадян за рахунок
підприємств, установ і організацій, а також суб’єктів підприємницької
діяльності, крім колективних сільськогосподарських підприємств.
Колективні сільськогосподарські підприємства, включаючи риболовні
колгоспи, суми прибуткового податку з громадян сплачують за рахунок
прибутку (доходу), що залишається в розпорядженні підприємства, за
ставками згідно з чинним законодавством.

Суми виплат, які не включаються до сукупного оподатковуваного
доходу з громадян відповідно дол. 1. ст. 6 Декрету:

допомога за рахунок коштів державного соціального страхування (крім
допомоги по тимчасовій непрацездатності);

суми одержаних аліментів;

державні пенсії, а також додаткові пенсії, що виплачуються за умови
добровільного страхування;

компенсаційні виплати в грошовій і натуральній формі в межах норм,
передбачених чинним законодавством (за винятком компенсації за
невикористану відпустку);

доходи громадян від продажу вирощеної в особистому підсобному
господарстві, присадибній дачній і садовій ділянці продукції
рослинництва і бджільництва;

виграші по облігаціях державних позик і державних лотерей, проценти і
виграші по вкладах в установах банків, по ощадних сертифікатах і
державних казначейських зобов’язаннях;

суми, одержані громадянами по обов’язковому і добровільному страхуванню;

суми, одержувані працівниками на відшкодування шкоди, заподіяної їм
каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ними
трудових обов’язків, а також у зв’язку із втратою годувальника;

суми, що перераховуються за заявами громадян на благодійницькі цілі в
межах 12 мінімальних заробітних плат;

вартість путівок на лікування, відпочинок і у дитячі оздоровчі табори
(крім туристичних і міжнародних) та деякі інші доходи, передбачені
Декретом.

Відповідно до ст. 6 Декрету сукупний оподатковуваний

доход зменшується:

1) на суму одного неоподатковуваного мінімуму:

одному з батьків (опікунів) на кожну дитину віком до 16 років, якщо
місячний сукупний оподатковуваний до ход не перевищує розміру 10
мінімальних місячних заробітних плат

2) на суму 5 неоподатковуваних мінімумів:

громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи і віднесені до
3-ї та 4-ї категорій;

інвалідам з дитинства, Інвалідам 1-ї і 2-Ї груп;

батькам і одному із подружжя військовослужбовців які загинули чи
померли або пропали безвісти при виконанні службових обов’язків;

одному з батьків, який виховує інваліда з дитинства і батькам, які
виховують двох і більше інвалідів з дитин ства, що проживають з ними і
потребують постійного догляду

3) на суму 10 неоподатковуваних мінімумів:

громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи і віднесені до
1-Ї і 2-ї категорій;

на суму 15 неоподатковуваних мінімумів:

учасникам бойових дій; інвалідам війни; учасникам війни;

особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

особам, які мають заслуги перед Батьківщиною (Герої Соціалістичної
Праці, повні кавалери ордена Трудове Слави, Герої Радянського Союзу,
повні кавалери ордені Слави)

зменшення прибуткового податку на 50%:

— одному з батьків (опікунів), що мають на утриманні трьох або
більше дітей віком до 16 років;

пільга на прибутковий податок у вигляді зменшення податкової ставки на
50Уо для працівників атомної енергетики і промисловості;

оподаткування прибутковим податком за ставкою10% за основним місцем
роботи доходів працівників, зайнятих на підземних роботах у вугільній і
гірничодобувній промисловості.

Не оподатковуються прибутковим податком суми доходів, що направляються
у джерела їх одержання на придбання акцій, та суми, які інвестовані на
реконструкцію і розширення виробництва суб’єктів підприємницької
діяльності.

З доходів, одержаних громадянами не за місцем основної роботи,
у тому числі по сумісництву, за виконання разових та інших робіт на
підставі договорів (угод) цивільно-правового характеру прибутковий
податок визначається за ставкою 20% до суми заробітку (при цьому
із

заробітку не виключається неоподатковуваний мінімум доходів громадян і
не поширюються пільги, передбачені ст. 6 Декрету).

Доходи, одержані громадянами у вигляді дивідендів,
прибутковим податком не оподатковуються.

Громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю без
створення юридичної особи (ремонт житла, пошиття одягу, торгівля на
вулиці тощо), прибутковий податок утримується з чистого доходу (тобто
різниці між валовим доходом (виручкою) і документально підтвердженими
витратами, пов’язаними з одержаним доходом). Якщо такі витрати не
можуть бути підтверджені, то вони визначаються податковою інспекцією при
проведенні остаточних розрахунків за рік за встановленими нормами
(згідно з додатками 5 І 6 до Інструкції про прибутковий податок з
громадян).

З доходів громадян, прийнятих на роботу, прибутковий податок за
перший місяць роботи утримується з виплат за першу половину наступного
місяця. Якщо заробіток виплачується один раз на місяць, податок
утримується при його виплаті за поточний місяць.

При наданні працівнику чергової відпустки прибутковий податок
утримується в такому порядку:

1) окремо утримується податок за попередній місяць;

2) окремо — із суми відпускних І заробітку за поточний місяць, якщо
працівник буде перебувати у відпустці до кінця місяця;

3) із суми відпускних, які приходяться на неповний наступний місяць,
при наданні відпустки податок не утримується. Податок з цих сум
утримується після повернення працівника із відпустки разом з заробітком
за весь даний місяць в загальному порядку.

При звільненні працівника з основного місця роботи бухгалтерія
підприємства повинна скласти остаточний розрахунок за
відпрацьований період і видати довідку ф. № 3 про суму сукупного
доходу, нарахованого в поточному -році, і утримані суми прибуткового
податку. Цю довідку працівник повинен подати в бухгалтерію за новим
місцем роботи. Після закінчення року перевірка утриманого податку
проводиться за новим місцем роботи з урахуванням одержаних доходів і
утриманого податку за попереднім місцем роботи.

Нарахування, утримання і перерахування до бюджету прибуткового
податку здійснюються підприємствами всіх форм власності і фізичними
особами — суб’єктами підприємницької діяльності, які проводять виплату
доходів. Визначення податку протягом року здійснюється з сум місячного
сукупного оподатковуваного доходу за затвердженими ставками (з
урахуванням наданих пільг). Після закінчення року визначається сума
сукупного річного доходу. Прибутковий податок з річного доходу
визначається виходячи з середньомісячного доходу з урахуванням
утриманого (сплаченого) протягом року податку з місячних доходів.
Розрахунок здійснюється в такій послідовності:

1) визначається середньомісячний оподатковуваний податком доход
(діленням сукупного річного доходу на 12):

2) визначається прибутковий податок з суми середньо місячного
заробітку (доходу);

3) визначається сума прибуткового податку з розрахуй ком
оподаткування середньомісячного доходу за рік;

4) зіставленням визначеної суми з сумою фактично утриманого за рік
податку визначають різницю (якщо вона мала місце), яка підлягає
поверненню платнику (-) або додатковому стягненню з нього (+) за річним
розрахунком.

Стягнення (або повернення) відповідної суми податку
допускається не більше ніж за три роки після виявлення факту
неправильного оподаткування. Проте, якщо суми податку не утримані
внаслідок ухилення платника від оподаткування, податок стягується за
весь період ухилення від його сплати.

Визначення податку і перерахування здійснюються підприємствами
й особами до 1 лютого наступного за звітним року, а до 15 лютого ці
відомості за встановленою формою (ф. № 3) подаються до органів
податкової служби. Платники податку, які протягом року мають доходи не
за місцем основної роботи (по сумісництву, за договором підряду,
авторські винагороди тощо), повинні до 1 березня наступного за звітним
роком подати до органів податкової служби за місцем проживання
декларацію про суму свого доходу за рік (ф. № 1). Особи, які не подали

декларацію в установлений строк або подали неправильні дані, а також у
разі приховування (заниження) громадянами доходу, притягуються до
відповідальності згідно з чинним законодавством.

Наказом ДПА України від 06.01.99 № 10 затверджено

Порядок заповнення та подання юридичними особами всіх форм
власності і фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності
довідки ф. № 8 ДР. Дія цього порядку поширюється на підприємства,
установи, організації усіх форм власності, включаючи Національний банк
України та його установи, комерційні банки, інші фінансово-кредитні
установи (далі — юридична особа), і фізичних осіб — суб’єктів
підприємницької діяльності, які виплачують доходи фізичним особам.

Довідки подаються до органів податкової служби
щоквартально до 15 числа місяця наступного за звітним періодом на всіх
працюючих з обов’язковим заповненням їхніх10-розрядних ідентифікаційних
номерів. У графі» З Довідки «Сума виплаченого доходу» відображаються
(за звітний квартал) доход працівника як за основним, так і за
неосновним місцем роботи, матеріальна допомога, доходи у вигляді
дивідендів та доходи внаслідок розподілу при поділу прибутку (доходу)
цих підприємств та інших корпоративних прав, додаткові матеріальні
блага у грошовій та натуральній формі за рахунок коштів підприємств,
установ, організацій, фізичних осіб — суб’єктів підприємницької
діяльності та інші доходи (без вирахування прибуткового податку, збору
до Пенсійного фонду та Державного фонду сприяння зайнятості населення).
У графі 4 «Сума утриманого прибуткового податку» відображається фактично
утримана сума прибуткового податку у звітному періоді. Сума виплаченого
доходу у графі 3 та сума прибуткового податку у графі 4 проставляються
у грошовій формі незалежно від того, в якій формі проводилась виплата: в
грошовій чи натуральній. У графі 8 Довідки «Ознака пільги щодо
прибуткового податку» відображається ознака пільги згідно з довідником
ознак пільг щодо прибуткового податку, наведеним у додатку до Порядку.
Ця графа заповнюється тільки для фізичних осіб, які мали пільги щодо
прибуткового податку у звітному періоді згідно з чинним законодавством,
за винятком пільги у розмірі мінімальної місячної заробітної плати
(неоподатковуваний мінімум) за місцем їхньої основної роботи.

В останньому рядку Довідки вказуються загальні суми:
виплаченого доходу по графі 3 та утриманого прибуткового податку по
графі 4. У кінці Довідки проставляються кількість заповнених рядків,
кількість фізичних осіб, на яких подано інформацію, та кількість аркушів
у довідці.

За наявності комп’ютерної техніки юридичні та фізичні особи —
суб’єкти підприємницької діяльності формують і подають інформацію про
доходи й утримані з них податки у вигляді файла даних, який передається
в електронному вигляді (можливо на дискеті), та його друкованої копії
(за формою Довідки). Довідка або друкована копія даних файла на своєму
останньому аркуші завіряється: для юридичної особи — підписами керівника
юридичної особи і головного бухгалтера (і засвідчується печаткою); для
фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності — підписом особи,
що подає довідку.

За неподання або несвоєчасне подання юридичними особами і
фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності або подання у
перекрученому вигляді відомостей до органів податкової служби керівники
та посадові особи юридичних осіб і фізичні особи — суб’єкти
підприємницької діяльності несуть відповідальність згідно з пунктом II
статті II Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Оподаткування доходів суб’єктів малого підприємництва. Згідно
з Законом України від 13.02.98 № 129 «Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок громадян» значно
спростився порядок оподаткування доходів підприємців без створення
юридичної особи, якщо щодо нього виконуються такі умови: кількість
осіб, що знаходяться з ним у трудових відносинах, не перевищує 5
чоловік; валовий доход за останні 12 місяців не перевищує 7000
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; підприємець торгує на
ринку і є платником ринкового збору, не торгує лікеро-горілчаними та
тютюновими виробами. За бажанням такий підприємець може сплачувати
фіксований податок. Розмір фіксованого податку встановлюється органами
місцевої Ради і коливається від 20 до 100 гривень на місяць для самого
підприємця, для кожного працюючого на нього — додатково 50% фіксованого
податку. При — сплаті фіксованого податку платник звільняється від
ведення обов’язкового обліку доходів і витрат, не платить нарахувань і
зборів на фонд оплати праці (збір на обов’язкове соціальне страхування,
збір до Фонду соціального захисту інвалідів), звільняється від
придбання патенту згідно із Законом України «По патентування деяких
видів підприємницької діяльності», а також ліцензії. Доходи громадян,
одержані від здійснення підприємницької діяльності, що оподатковуються
фіксованим податком, не включаються до сукупного оподатковуваного доходу
за підсумками звітного року.

Спрощена система оподаткування. З метою реалізації державної
політики розвитку і підтримання малого підприємництва Указом Президента
України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності
суб’єктів малого підприємництва» з 1 січня 1999 р. введено спрощену
систему оподаткування, обліку і звітності для суб’єктів підприємницької
діяльності (юридичних і фізичних осіб) будь-якої організаційно-правової
форми і форми власності, у яких кількість працюючих не перевищує 10
осіб і обсяг реалізації продукції (робіт, послуг) за рік становить не
більше 500 тис. грн.

Ставка єдиного податку для фізичних осіб встановлюється
місцевими Радами за місцем державної реєстрації суб’єкта
підприємницької діяльності залежно від місця її здійснення і не може
бути менше 20 грн. І більше 200 грн. за кожен місяць. Сума єдиного
податку зараховується на окремий рахунок відділень Державного
казначейства України і підлягає перерахуванню: до місцевого бюджету —
55%, до Пенсійного фонду України – 40%, на обов’язкове соціальне
страхування – 5%. При цьому доходи, одержані платником єдиного
податку, не включаються до складу його сукупного оподатковуваного
податку за підсумками року.

Ставка єдиного податку для юридичних осіб встановлена в
розмірі 6% обсягів- виручки від реалізації продукції (робіт, послуг).
Зараховані на окремий рахунок Державного казначейства суми єдиного
податку розподіляються: до Державного бюджету — 20^о, до місцевого
бюджету – 35%, до Пенсійного фонду — 40%, на обов’язкове соціальне
страхування — 5%.

Суб’єкти підприємницької діяльності, які сплачують єдиний податок,
звільняються від таких обов’язкових платежів: податку на прибуток
підприємства; податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб
підприємницької діяльності); податку на землю; збору на обов’язкове
державне соціальне і пенсійне страхування; збору в Державний
інноваційний фонд; збору на спеціальне використання природних
ресурсів і збору на видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі і
сфери послуг.

Платники єдиного податку — юридичні особи до 5 числа місяця,
наступного за звітним кварталом, подають до місцевого податкового
органу Звіт суб’єкта малого підприємства, яке було платником
єдиного податку, а також платіжні доручення про його сплату з
відміткою

банку про зарахування коштів.

Утримання аліментів. Утримання аліментів із заробітної плати
згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.93 «Про види
заробітку (доходу), які підтягають обліку при утриманні аліментів» (зі
змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від
27.09.95 № 769) здійснюються з усіх видів основної і додаткової
заробітної плати (як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом),
а також з допомоги по тимчасовій непрацездатності, нарахованій за
звітний місяць, після утримання з них прибуткового податку, збору до
Пенсійного фонду і збору до Фонду соціального страхування на випадок
безробіття.

Проте треба мати на увазі, що аліменти не утримуються з таких
виплат: вихідної допомоги при звільненні; одноразових премій;
матеріальної допомоги при оздоровленні; грошової компенсації за
путівку при самостійному санаторно-курортному лікуванні або відпочинку;
компенсаційних виплат при службових відрядженнях і переведенні на іншу
роботу; вартості безоплатно наданого обмундирування, комунальних послуг
і деяких інших видів доходів, що не мають постійного характеру
(передбачених в додатку постанови Кабінету Міністрів України від
26.02.93 № 196).

Розмір аліментів, що утримуються з батьків на утримання
неповнолітніх дітей, становить: на одну дитину – 25% заробітку (доходу),
на двох дітей — 33%, на трьох і більше — 50%.

Підставою для утримання аліментів служать виконавчі листки
або письмові заяви громадян про добровільну сплату аліментів) які
бухгалтерією підприємства реєструються в окремому журналі або картці.

Порядок оформлення й облік розрахунків з оплати праці

Первинні документи по обліку праці і заробітної плати, що
надходять до бухгалтерії, після перевірки і опрацювання групують за
ідентифікаційними номерами працівників і використовують для складання
розрахунково-платіжних відомостей (ф.№П-49). При значній
кількості первинних документів по обліку виробітку робітників для
складання розрахунково-платіжних відомостей використовують дані
накопичувальних карток виробітку і заробітної плати (ф.№П-55 і
ф.№П-56).

Розрахунково-платіжні відомості є основним документом, який
використовується для оформлення розрахунків з робітниками і службовцями.
Вони містять інформацію про всі нарахування за видами оплат, утримання
із заробітної плати і суми, що належать видачі на руки. Підставою для
складання розрахунково-платіжних відомостей служать:

табель використання робочого часу (для нарахування заробітної плати та
всіх інших оплат, в основу яких покладено час — доплати за роботу в
нічний і понадурочний час, оплата простоїв, за час непрацездатності
тощо);

накопичувальні картки виробітку і заробітної плати (для
робітників-відрядників);

довідки-розрахунки бухгалтерії (за всіма видами додаткової заробітної
плати і допомоги по тимчасовій непрацездатності);

розрахункові відомості за минулий місяць (для розрахунку сум утримань
прибуткового податку з доходів громадян);

рішення судових органів (на утримання за виконавчими листками);

заяви працівників на різні види перерахувань;

платіжні відомості (на раніше виданий аванс за першу половину місяця)
тощо.

Підприємства замість розрахунково-платіжних відомостей як єдиних
документів можуть складати окремо розрахункові відомості (ф.№П-50), які
містять повний розрахунок належної заробітної плати і утримань з неї, і
окремо — платіжні відомості (ф.№П-53), які використовуються тільки для
виплати заробітної плати.

На платіжних відомостях повинен бути надпис про дозволення
видачі грошових коштів із каси, підписаний керівником підприємства і
головним бухгалтером, із зазначенням суми і строку виплати (як правило)
протягом трьох днів, враховуючи день одержання грошових коштів в банку).

Після закінчення трьох днів) встановлених для виплати
заробітної плати, касир перевіряє у платіжній відомості підписи в
одержанні коштів і підраховує суму виплаченої заробітної плати.
Своєчасно не одержана робітниками і службовцями заробітна плата
депонується, тобто напроти

прізвища осіб) які її не одержали, проставляється штамп або пишеться від
руки «Депоновано». Платіжна відомість закривається двома сумами: видано
готівкою і депоновано. На депоновані суми касир складає реєстр
невиданої заробітної плати (ф. № П-ІІ). Виплачена за платіжною відомістю
сума заробітної плати оформляється видатковим касовим ордером (ф. №
КО-І). Суму депонованої заробітної плати касир вносить в банк для
зарахування на поточний рахунок. При цьому в об’яві на внесення готівки
зазначається «Депонентські суми». Це необхідно для того, щоб банк взяв
ці суми на окремий облік і видав підприємству за його першою вимогою. В
подальшому кожна виплата депонованої заробітної плати здійснюється за
реєстром (або книгою) невиданої заробітної плати й оформляється
видатковим касовим ордером.

Депоновану заробітну плату підприємство зберігає на своєму
рахунку в банку протягом трьох років, після чого вона підприємствами
всіх форм власності підлягає перерахуванню до бюджету не пізніше 10
числа наступного місяця (наказ Мінфіну України від 09.08.93 № 55). За
несвоєчасне перерахування до бюджету зазначених депонентських сум
стягується пеня у розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожен день
прострочення.

На підставі розрахунково-платіжних відомостей (або відповідних
машинограм) складають розробні таблиці «Зведення нарахованої
заробітної плати за її складом і категоріями працівників» і «Зведення по
розрахунках з робітниками і службовцями», які містять інформацію про

склад фонду оплати праці за групами і категоріями персоналу і видами
виплат за звітний місяць.

Синтетичний облік розрахунків по оплаті праці підприємства
здійснюють на пасивному рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці» за
субрахунками:

661 «Розрахунки за заробітною платою»,

662 «Розрахунки з депонентами».

По кредиту субрахунка 661 «Розрахунки за заробітною платою»
відображаються суми нарахованої основної і до даткової заробітної плати,
премій, допомоги по тимчасовій непрацездатності, а по дебету — утримання
із заробітної плати (прибуткового податку, збору до Пенсійного фонду,
до Фонду соціального страхування на випадок безробіття, за виконавчими
листками та інші утримання), суми виплаченої заробітної плати і
депонованої. Звідси в бухгалтерському обліку на суму нарахованої
заробітної плати роблять запис по кредиту рахунка 661 «Розрахунки за
заробітною платою» і дебету рахунків:

23 «Виробництво», 91 “Загальновиробничі витрати”, 92 «Адміністративні
витрати», 93 «Витрати на збут» та ін. (на суму нарахованої основної і
додаткової заробітної платні премій, які виплачуються із фонду оплати
праці);

652 «По соціальному страхуванню» (на суму допомоги по соціальному
страхуванню, нарахованої за рахунок коштів соціального страхування) та
ін.

Суми утримань із заробітної плати працівників підприємства
відображаються записом по дебету рахунка 661 «Розрахунки по заробітній
платі» в кореспонденції з кредитом рахунків:

641 «Розрахунки за податками» (на суму утриманого прибуткового
податку, що підлягає перерахуванню до бюджету);

651 «За пенсійним забезпеченням» (на суму утримані збору до
Пенсійного фонду);

653 «За страхуванням на випадок безробіття» (на суму утримань збору до
Фонду соціального страхування на випадок безробіття);

685 «Розрахунки з іншими кредиторами» (на суму утримань за
виконавчими листками) та ін.

Суми, виплачені з каси підприємства (заробітна плата премії,
допомога по тимчасовій непрацездатності тощо належні працівникам),
відображаються записом по дебету рахунка 661 «Розрахунки за заробітною
платою» і кредиту рахунка ЗО «Каса».

На суму депонованої заробітної плати в бухгалтерському обліку роблять
запис по дебету рахунка 661 «Розрахунки за заробітною платою» і кредиту
рахунка 662 «Розрахунки з депонентами». В подальшому, при виплаті
працівникам заробітної плати, зарахованої раніше на рахунок депонентів,
роблять запис по дебету рахунка 662 «Розрахунки з депонентами» в
кореспонденції кредитом рахунка ЗО «Каса».

Сума депонованої заробітної плати, по якій закінчився строк
позовної давності (3 роки), яка підлягає перерахуванню до бюджету,
відображається записом по дебету рахунка 662 «Розрахунки з депонентами»
і кредиту рахунка 642 «Розрахунки за обов’язковими платежами».
Перерахування зазначеної суми до бюджету відображається записом по
дебету рахунка 642 «Розрахунки за обов’язковими платежами» і кредиту
рахунка ЗІ «Рахунки в банках».

Аналітичний облік розрахунків з робітниками і службовцями по
оплаті ведеться в картках — особових рахунках (ф. № П-54 і № П-54а), які
містять інформацію по нарахованих сумах, утриманнях, виплаті. Ця
інформація використовується для наступних розрахунків середньої

заробітної плати (при оплаті відпусток, нарахуваннях допомоги по
тимчасовій непрацездатності тощо), видачі різного виду довідок.

Аналітичний облік депонованої заробітної плати ведеться по
кожній незатребуваній сумі безпосередньо в реєстрі або книзі обліку
депонованої заробітної плати. Виплата такої заробітної плати
оформляється видатковим касовим ордером.

Облік забезпечення олеати відпусток працівникам

Деякі особливості є в обліку заробітної плати працівників за
час відпустки. Чергові відпустки працівникам надаються протягом року,
як правило, нерівномірно (особливо в сезонних виробництвах). З метою
рівномірного включення до собівартості продукції (робіт, послуг)
заробітної плати на оплату відпусток підприємствам дозволено створювати
резерв. Такий резерв створюється шляхом щомісячного включення рівними
сумами (визначеними за плановим відсотком до фактично нарахованої
заробітної плати) наступних витрат на оплату відпусток. При цьому резерв
створюється на наступні витрати по оплаті відпусток працівникам, а також
нарахуванням на ці суми збору на соціальне страхування (оскільки при
нарахуванні заробітної плати за час чергової відпустки працівнику в
розрахунок приймається і допомога по тимчасовій непрацездатності, яка
виплачується за рахунок коштів соціального страхування).

У бухгалтерському обліку на суму створеного резерву робиться запис
по дебету рахунка 23 «Виробництво», 91 «Загальновиробничі витрати», 92
«Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут» та ін., кредиту рахунка
471«3абезпечення виплат відпусток». Нарахована заробітна плата
відноситься на зменшення раніше створеного резерву записом по дебету
рахунка 471 у кореспонденції з кредитом рахунка 661 «Розрахунки за
заробітною платою».

Сальдо (кредитове) рахунка 47 {«Забезпечення виплат відпусток»
показує залишок невикористаного на кінець року резерву.

Наприкінці року проводиться інвентаризація резерву на оплату
відпусток працівникам. З цією метою за даними відділу кадрів (або
уповноваженої для цього особи) складається список з зазначенням прізвища
кожного працівника, за який період не використана відпустка, кількість
днів невикористаної на 1 січня наступного року відпустки.

Шляхом множення середньоденного заробітку працівника на кількість
днів ненаданої відпустки визначають суму резерву за невикористані
відпустки. Якщо) наприклад, за даними інвентаризації визначена загальна
кількість невикористаної відпустки 500 людино-днів, то при
середньоденному заробітку працівників 8 грн. сума резерву з
урахуванням збору на соціальне страхування дорівнює 4160 грн. (8
грн.-500-1,04). Ця сума має дорівнювати кредитовому сальдо рахунка
471 «Забезпечення виплат відпусток». Зайво нарахована сума резерву
сторнується, а на суму, якої не вистачає, робиться донарахування.

Якщо на підприємстві не прийнято створювати резерв на оплату
наступних відпусток, то заробітна плата) нарахована працівникам при
наданні відпустки, відноситься на витрати виробництва або обігу в
загальному порядку (тобто відображається по дебету рахунка 23
«Виробництво» та ін. в кореспонденції з кредитом рахунка 661 «Розрахунки
за заробітною платою»).

Наказом Мінфіну України від 01.02.94 № 10 підприємствам
дозволено, поряд з резервом на оплату відпусток резервувати також кошти
для виплати винагороди за вислугу років, яка здійснюється згідно з
чинним законодавством.

PAGE 2

PAGE 2

PAGE 1

PAGE 2

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *