Облік довгостроковіх фінансовіх інвестицій

74

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський університет туризму, економіки і права

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни

„Бухгалтерський облік в сфері послуг”

на тему: „Облік фінансових інвестицій”

Студентка ФЕМ

Курсу 41-ОА/З

Левченко К.В.

Науковий керівник: Балченко З.А., кандидат економічних наук,
доцент, завідуюча кафедрою бухгалтерського

обліку і аудиту КУТЕП.

КИЇВ — 2007

ПЛАН

ВСТУП

1. Економічна сутність фінансових інвестицій

2. Методи та оцінка фінансових інвестицій

3. Нормативна база фінансових інвестицій

4. Класифікація фінансових інвестицій

5. Організаційно-економічна характеристика ЗАТ „СК „Каштан”

6. Організація та документування обліку фінансових інвестицій

7. Аналітичний та синтетичний облік фінансових інвестицій

8. Шляхи удосконалення обліку та фінансових послуг на ЗАТ „СК”Каштан” з
використанням сучасних інформаційно-технічних систем

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Інвестиції є основою розвитку
підприємства, окремих галузей та економіки країни в цілому. Від уміння
інвестувати залежить розквіт власного виробництва, можливості вирішення
соціальних й екологічних проблем, сучасний рівень і потенційний динамізм
фізичного, фінансового та людського капіталів. Без надійних основ
інвестиційної діяльності, якими професійно володіли спеціалісти
відповідно профілю, важко сподіватися на сталий розвиток вітчизняного
виробництва, науково-технічний та соціальний прогрес, а з ним і на
належне місце у світовому господарстві

Ефективність інвестиційної діяльності вирішальною мірою залежить від
рівня розвитку капітального будівництва, інвестиційного та
промислово-будівельного комплексів, що у свою чергу зумовлюється
виробничим потенціалом цього матеріально-технічної бази, кваліфікацією
складу виконавців, науково-технічним рівнем проектних рішень, станом
організації та планування інвестиційного процесу, забезпеченістю його
фінансовими ресурсами, сукупною діяльністю всіх учасників процесу.

Одна з головних проблем, що сьогодні заважає підприємству розвиватися —
є відсутність фінансування як поточної діяльності, так і перспективної.
Стан підприємства і його навколишнього середовища не дозволяє
використовувати традиційні і доступні для західних компаній джерела
фінансування. З усіх існуючих причин, що ускладнюють вихід підприємств
на джерела фінансування, вибрати одну головну — неможливо. Ця проблема
багатофакторна, пов’язана як з об’єктивними, так і з суб’єктивними
коренями.

Формування в Україні ринкової інфраструктури докорінно змінює
економічне, інформаційне і правове середовище функціонування, зміст

фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм
власності в усіх сферах діяльності.

В умовах становлення та розвитку України як незалежної держави з
ринковою моделлю господарювання, коли господарюючі суб’єкти самостійно
вирішують проблеми фінансового забезпечення власної
виробничо-господарської та інвестиційної діяльності, значно зростає роль
своєчасного та якісного аналізу фінансового стану організацій, оцінки їх
ліквідності, платоспроможності та пошуку шляхів підвищення і зміцнення
фінансової стабільності.

В Україні дотепер не створено обгрунтованої системи підтримки
інвестиційної діяльності підприємств. Це стало однією з причин
катастрофічного спаду інвестиційної активності в країні, який перевищує
темпи зниження показників економічного розвитку

Разом з тим одними з головних причин є тягар чинної податкової системи,
надмірне вилучення її каналами прибутку та інших ресурсів простого і
розширеного відтворення.Реформування системи бухгалтерського обліку і
звітності відповідно до міжнародних стандартів є складовою частиною
заходів, спрямованих на розвиток ринкових відносин. Побудова нових
економічних стосунків неможлива без активізації інвестиційних процесів і
поліпшення якості управління ними на рівні окремих суб’єктів
господарювання. В цих умовах важливим є здійснення обліку, аналізу та
аудиту фінансових інвестицій як в інтересах інвесторів, власників
підприємства (об’єкта інвестування), так і будь-яких інших зацікавлених
користувачів фінансової звітності, потенційних інвесторів.

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження в курсовій роботі –це
особливості обліку фінансових інвестицій на підприємствах України.

Для досягнення встановленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

— визначити економічну сутність та надати характеристику фінансових
інвестицій;

— встановити методи оцінки фінансових інвестицій;

визначити шляхи удосконалення обліку фінансових інвестицій страхової
компанії.

Об’єктом дослідження є Закрите акціонерне товариство Страхова компанія
“Каштан”.

Предметом дослідження є методологія обліку та законодавче регулювання
фінансових інвестицій підприємств України.

В умовах перехідної економіки суттєво зростає роль фінансових
інститутів, що здатні забезпечити економічну, фінансову, соціальну
стабілізацію та стати новим джерелом залучення інвестиційних ресурсів.
Світовий досвід засвідчує, що страхові компанії є важливим джерелом
інвестиційного капіталу, що у першу чергу пов?язано з інверсією циклу,
оскільки отримання страхової премії передує наданню страхової послуги.
Крім того, страхова діяльність пов?язана з розподілом ризику у часі,
тому страхова компанія на протязі терміну дії страхової угоди тимчасово
розпорджається коштами страхувальника, які акумулюються у страхових
резервах.

Крім засобів страхових резервів, страховик має у розпорядженні власні
засоби у вигляді внесків засновників, а також спеціальних фондів,
сформованих за рахунок прибутку та суми нерозподіленого прибутку.

1. Економічна сутність фінансових інвестицій

Розвиток національної економіки України в цілому чи будь-якого
господарюючого суб’єкта пріоритетне пов’язують зі створенням належного
фінансування потреб за внутрішніми та зовнішніми інвестиціями. Згідно з
Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види
майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладають в об’єкти
підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється
прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. До інвестицій можна
віднести грошові внески, пільгові банківські вклади, паї, облігації
державних позик, облігації інших підприємств, депозитні сертифікати
банків, акції та інші цінні папери.

Треба виділити дві складові частини, які виражають економічну сутність
інвестування: вкладення капіталу й одержання переваг. Між ними існує так
званий інвестиційний лаг — як проміжок часу між вкладенням капіталу й
отриманою від цього перевагою.

Капітал на фінансовому ринку розподіляють на позичковий та акціонерний.
Джерело їх формування однакове — це капітал, що належить юридичним і
фізичним суб’єктам. Поділ відбувається за ознакою його функціонування у
процесі фінансування.

Якщо приватна особа зробила внесок у банк, і банк видав підприємству
кредит, то цей капітал почав життя у вигляді позичкового капіталу. У
випадку, якщо приватна особа вклала свої заощадження в інвестиційну
компанію (чи інвестиційний фонд), і ці засоби інвестовані в статутний
фонд підприємства з метою одержання доходу на вкладений капітал у формі
дивіденду, то цей капітал є акціонерним.

Згадаємо прийняте визначення поняття інвестиції: у першому випадку
(кредит банку) — це позикові засоби для підприємства, у другому випадку
(акціонерний капітал) — це інвестиція для підприємства. Хоча є і
узагальнене поняття інвестицій, як будь-яких вкладень ззовні в
діяльність підприємства.

За принципом використання механізмів і інструментів в процесі
фінансування розрізняють:

— банки (фінансові структури, компанії, об’єднання);

— інвестиційні фонди (інвестиційні компанії, інвестиційні банки,
пенсійні фонди, страхові компанії, трасти 1. Тип стосунків між клієнтом
і фінансовою організацією, фірмою щодо охорони і захисту інтересів
клієнта. 2. Різновид банківської організації, що оперує вкладами
клієнтів, сплачуючи їм відсотки від отриманих прибутків.);

— ринок цінних паперів (фондовий ринок);

— прямі інвестори (стратегічні інвестори, приватні інвестори).

Варто врахувати, що існування величезної маси фінансового капіталу з
численними і багатофункціональними механізмами обумовлює глибоку
зацікавленість капіталу в його розміщенні, тобто весь даний ринок
знаходиться в очікуванні об’єкта фінансування — підприємства. Ринок
створений для того, щоб задовольняти запити і надії підприємства. Один
без іншого не існує. Вартість капіталу формується винятково у процесі
співробітництва між двома ринками — ринком фінансів і ринком
виробництва. Це поняття необхідно усвідомити для того, щоб зняти
невпевненість у керівників підприємств. Необхідно активно рухатися
назустріч ринку капіталу. У процесі активного розвитку цього ринку за
останні 200 років вироблені основні правила функціонування капіталу.
Логіка появи таких правил виходить з елементарних бажань інвесторів
зберегти свої кошти, мінімізувати ризик їх втрати. Якщо підприємство
бажає взяти участь у цьому процесі, то, відповідно, насамперед, повинне
грати за сталими правилами. Для цього потрібно знати і виконувати
існуючу систему взаємин. Знання правил і суворе їх виконання — головна
умова участі підприємства в інвестиційному процесі. Крім того, інвестора
цікавить не формальне керівництво компанією, а особи, які за нею стоять.
Йому потрібна точна інформація, яким чином і поміж ким будуть
розподілятися прибутки у разі надання інвестиції. Необхідно лише
переконливо довести його переваги у порівнянні з конкурентами. Тобто,
потрібні і ретельний опис ринку і свого місця на ньому, і розуміння
конкурентів і перспективи. Треба довести інвестору, що від нього нічого
не приховується. Всю інформацію, яку запитуватимуть потенційні
інвестори, треба надавати максимально. При цьому необхідно враховувати,
що іноземний інвестор зацікавлений у прогресивному менеджменті, який у
нього ототожнюється з молодим керівником.

Усі залучені засоби, які використовує підприємство у своїй діяльності,
можна розділити на 2 групи за функціональною ознакою:

— позичкові (кредитні ресурси), за використання яких підприємство
повинне платити щорічний відсоток, так звану кредитну ставку;

— інвестиції (статутний і інший капітал), за використання яких
підприємство виплачує інвестору дивіденди з прибутку, якщо такий існує.

Існують принципові розходження між цими двома видами капіталу. У першому
випадку підприємство виплачує щорічні відсотки незалежно від результатів
діяльності, у другому випадку — дивіденди виплачуються тільки з
результатів діяльності (тобто при наявності прибутку).

Немає необхідності підкреслювати, наскільки ці розходження принципові
для керівника в момент ухвалення рішення про можливе джерело
фінансування майбутнього проекту. У випадку, якщо використовуються
позичкові засоби (кредитні ресурси), керівника будуть цікавити наступні
показники:

— умови їхнього одержання;

— надання зустрічних гарантій (застави, страхування й ін.);

— кредитна ставка (щорічний відсоток);

— термін, на який можуть бути надані кредити;

— умови погашення заборгованості (відсотки й основна сума боргу).

Якщо рішення прийняте на користь інвестицій, то керівник повинен знати:

— розподіл часток учасників у статутному фонді підприємства;

— розподіл обов’язків учасників (виконання інвестиційних зобов’язань
іноземного учасника, тобто інвестора) за умовами Установчого договору;

— сподівання інвестора на майбутню рентабельність вкладень.

З перерахованого вище випливає наступне принципове розходження між двома
видами фінансування: якщо використовуються кредитні ресурси, то
підприємство приймає на себе всі ризики перед кредитором. У випадку,
якщо проект з якої-небудь причини буде зірваний, підприємство виплачує
банку повну суму боргу плюс відсотки. Якщо такої можливості підприємство
не має, то реальною стає загроза втрати власності, яка у формі застави
перейде кредитору.

В другому варіанті (з інвестиціями) ризик утрати капіталу приймають на
себе учасники. Підприємство не несе фінансової відповідальності за
невдачі в процесі реалізації інвестиційного проекту.

Для сутньо-змістовної характеристики інвестицій істотне теоретичне і
практичне значення має визначення різновидів за окремими ознаками, їх
функціонально-елементний склад (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Функціонально-елементний склад інвестицій підприємства.

Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за
кордоном), відокремлюють внутрішні (вітчизняні) і зовнішні (іноземні)
інвестиції. У свою чергу внутрішні інвестиції поділяються на фінансові
та реальні, а зовнішні – на прямі і портфельні.

Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для
придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що
випускаються підприємствами або державою. За умови такого інвестування
має місце переміщення титулів власності, котрі дають право на одержання
нетрудового доходу. У літературі з питань політичної економії капітал у
вигляді цінних паперів називається ще фондовим, або фіктивним капіталом,
так як він не є реальним багатством і не має дійсної вартості, на
відміну від капіталу, вкладеного в різні сфери і галузі суспільного
виробництва.

В умовах ринкової економіки з фінансових інвестицій найбільш поширеним є
придбання акцій з метою одержання щорічного дивідендного доходу. За
характером розпорядження відрізняють два види акцій – іменні та на
пред’явника, а за розміром одержуваного доходу – звичайні та
привілейовані. На відміну від іменних акції на пред’явника можуть вільно
купуватись і продаватись. По звичайних акціях виплачуються дивіденди,
розмір яких залежить від величини одержуваного у тому або іншому році
підприємством (акціонерним товариством) прибутку, а по привілейованим –
фінансовий розмір (процент) незалежно від фактичної величини прибутку.

Вкладення підприємством з метою отримання додаткових доходів вільних
ресурсів (в т.ч. грошові кошти) в активи, не пов’язані з виробництвом
продукції (робіт, послуг) і створенням об’єктів тривалого користування,
називаються фінансовими вкладеннями.

Фінансові вкладення здійснюються з метою:

1.Отримання відповідного, як правило, сталого доходу. Так, більшість
інвесторів, купуючи акції підприємства, інвестують його з метою отримати
прибуток, який складається з двох елементів:

— доходу у вигляді дивідендів, отриманих протягом інвестиційного
періоду;

— зростання ринкової вартості акцій, що знаходяться у власності
інвестора, оскільки інвестори зацікавлені у розширенні підприємства, що
в кінцевому підсумку призводить до зростання ринкової вартості акцій.

У будь-якої юридичної особи, зайнятої в сфері матеріального виробництва
або торгівлі, вилучення ресурсів у вкладення з метою отримання доходу
будуть означати фінансові вкладення. В організаціях, що зайняті у
фінансовій сфері й є професійними учасниками ринку цінних паперів,
фінансові вкладення не є вилученням ресурсів і, внаслідок цього, не є
фінансовими вкладеннями. Для вказаних організацій робота з цінними
паперами, що придбані за рахунок власних коштів і за рахунок коштів
клієнтів, буде складати предмет їх основної (статутної) діяльності, в
тому числі за рахунок коштів клієнтів, — посередницьку діяльність.

2. Збільшення впливу на діяльність підприємства, що інвестується. Цей
вплив може виявлятися у можливостях інвестора контролювати повністю або
частково виробничу чи фінансову діяльність об’єкта інвестицій.
Підприємства, відносини між якими обумовлюють можливість однієї сторони
контролювати іншу або суттєво впливати на прийняття фінансових і
оперативних рішень іншою стороною, називаються пов’язаними сторонами.

3.Отримання податкових пільг за інвестиціями.

Досліджуючи інвестиційну діяльність, потрібно врахувати специфічні риси
інвестицій:

1) інвестиції вимагають значних фінансових витрат;

2) віддачу від інвестицій можна отримати лише у перспективному періоді
на стадії експлуатації об’єкта інвестування;

3) при здійсненні інвестицій виникає ризик, який варто врахувати,
вибираючи та реалізуючи інвестиційні проекти.

Також треба врахувати кваліфікаційні ознаки інвестицій, які виражають
зміст методики аналізу та її функціональне призначення.

2. Методи та оцінка фінансових інвестицій

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних
осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова
система України складається з більше ніж 100 законів та інших
нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність.

Законодавство визначає, що всі суб’єкти інвестиційної діяльності
незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в
частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі,
напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на
договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому
числі шляхом організації конкурсів та торгів.

Об’єктами інвестиційної діяльності в Україні є :

— новостворювані та ті, що реконструюються, основні фонди, а також
обігові кошти в усіх галузях народного господарства;

— цінні папери (акції, облігації та ін.);

— цільові грошові внески;

— науково-технічна продукція та інші об’єкти власності; майнові права та
права на інтелектуальну власність.

Аналогічні об’єкти має її діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона не
суперечить законодавству України. Іноземні інвестори мають право
здійснювати інвестування на території України шляхом :

— пайової участі спільно з юридичними та фізичними особами України у
створенні підприємств;

— створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, а також
філіалів підприємств іноземних юридичних осіб;

— придбання підприємств, будівель, споруд, паїв, акцій, облігацій та
інших цінних паперів, а також іншого майна, яке за законодавством
України може належати іноземним інвесторам;

— придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами;

— надання позик, кредитів, майна та майнових прав.

Суб’єктами інвестиційної діяльності можуть бути:

— інвестори (замовники);

— виконавці робіт (підрядники);

— користувачі об’єктів інвестиційної діяльності;

— постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної
продукції;

— юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації,
інвестиційні фонди та компанії та ін.).

— громадяни України;

— іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.

Суб’єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де
здійснюється практична реалізація інвестицій.

До складу інвестиційної сфери включаються:

— сфера капітального будівництва;

— екологічна сфера;

— інноваційна сфера;

— сфера обігу фінансового капіталу;

— сфера реалізації майнових прав суб’єктів інвестиційної діяльності.

Діяльність, пов’язана з управлінням інвестиціями, називається
інвестиційною. За визначенням національного П(С)БО 4 інвестиційна
діяльність охоплює придбання, реалізацію необоротних активів, а також
фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових
коштів. Інвестиційну діяльність визначають за трьома етапами:

— передінвестиційний етап визначає напрямки реального інвестування,
обґрунтування стратегії та тактики інвестування, джерела покриття
інвестицій та формування портфеля фінансових інвестицій;

— інвестиційний етап здійснює реальне та фінансове інвестування.

Реальне інвестування здійснюється при фінансуванні проектно-пошукових і
будівельно-монтажних робіт, придбанні машин і устаткування, введенні
об’єктів в експлуатацію, матеріально-технічному постачанні та поповненні
обігових коштів. Фінансове інвестування здійснюється через внески до
статутного капіталу інших суб’єктів, придбання акцій та інших цінних
паперів, банківські вклади, депозити та інші фінансові інструменти;

— післяінвестиційний етап передбачає формування інформації про одержані
від експлуатації інвестиційних проектів доходи, розрахунок фактичної
ефективності інвестицій, обґрунтування рішень про реінвестування
одержаних доходів. У процесі аналізу інвестицій і результатів
інвестиційної діяльності треба зробити висновки про:

-наявність інвестиційних ресурсів (за обсягом, структурою власного та
залученого капіталу);

-інвестиційну привабливість альтернативних проектів;

-очікувану дохідність інвестування;

-потребу капітальних затрат і фінансових вкладень;

-грошовий потік і фактичну ефективність інвестицій.

Для суб’єкта інвестування важливою є також інформація про етап і
структуру інвестиційного ринку, потенційних і реальних інвесторів, форми
інвестування та повернення інвестованого капіталу, можливий вихід з
інвестиційного проекту.

Фінансові інвестиції за національними П(С)БО 12 оцінюють за:

-ціною придбання з врахуванням супутніх витрат;

-справедливою вартістю інвестицій при обміні їх на цінні папери;

-справедливою вартістю, визначеної бартерним контрактом.

Формування собівартості фінансової інвестиції залежить від способу її
придбання. Фінансові інвестиції можуть бути придбані:

— за грошові кошти;

— в обмін на цінні папери власної емісії;

— в обмін на інші активи (крім грошових коштів).

Собівартість фінансової інвестиції, придбаної за грошові кошти,
складається з ціни придбання, комісійної винагороди, мита, податків,
зборів, обов’язкових платежів та інших витрат, пов’язаних з придбанням
цієї інвестиції.

П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції» при зарахуванні на баланс вимагає
відображати фінансові інвестиції за собівартістю, тобто за первинною
вартістю. В подальшому буде потрібна інша оцінка, яка, як правило,
відрізняється від первісної.

Методи обліку й оцінки довгострокових інвестицій в акції інших
підприємств залежать від того, якою часткою інвестицій володіє інвестор.

Реальна оцінка інвестицій необхідна, по-перше, для правдивого
відображення активів, по-друге, для практичних цілей — при виході
акціонера із підприємства — інвестора, який має право претендувати на
переоцінену частину інвестицій підприємства.

П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції» вимагає оцінки (фактично переоцінки)
фінансових інвестицій на кожну дату балансу. В залежності від
характеристики фінансові інвестиції, в частині оцінки на дату балансу,
поділяються на три види:

1. Фінансові інвестиції в асоційовані і дочірні підприємства, а також в
спільну діяльність з утворенням юридичної особи (спільні підприємства).

У цьому випадку фінансові інвестиції відображаються на дату балансу за
методом участі в капіталі. Збільшення (зменшення) балансової вартості
таких фінансових інвестицій відображається в складі прибутку (збитку)
від участі в капіталі. У Плані рахунків для цього призначені рахунки 72
«Доход від участі в капіталі» і 96 «Втрати від участі в капіталі», а
самі доходи і витрати відображаються на однойменних рядках 110 і 150
форми № 2 «Звіт про фінансові результати».

2. Фінансові інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення.
Такі фінансові інвестиції показуються в балансі за амортизованою
собівартістю. Частіше за все такі інвестиції виражені облігаціями. Сума
амортизації дисконту або премії показуються в складі інших фінансових
прибутків та інших фінансових витрат. У Плані рахунків для цього
призначені рахунки 73 «Інші фінансові доходи» і 95 «Фінансові витрати»,
а самі доходи і витрати відображаються на однойменних рядках 120 і 140
форми № 2 «Звіт про фінансові результати».

3 Всі інші фінансові інвестиції, крім названих вище.

Відображаються в балансі за справедливою вартістю, а якщо її не можна
визначити, то за собівартістю. Збільшення балансової вартості таких
фінансових інвестицій показується в складі інших доходів або інших
витрат. У Плані рахунків для цього визначені рахунки 74 «Інші доходи» і
97 «Інші витрати», а самі доходи і витрати відображаються на однойменних
рядках 130 і 160 форми № 2 «Звіт про фінансові результати».

Таким чином, оцінка фінансових інвестицій на дату балансу по-різному
впливає на доходи і витрати інвестора, а для самої оцінки застосовуються
різні методи.

3. Нормативна база обліку фінансових інвестицій

В бухгалтерському обліку визначення терміну «Фінансові інвестиції» та їх
класифікація наведена в П(с)БО 2. Відповідно до п.4 П(с)БО 2 фінансові
інвестиції — це:

активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку
(відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших
вигод для інвестора.

До таких активів зазвичай відносяться акції, облігації, інші цінні
папери (наприклад, депозитні сертифікати, казначейські зобов’язання,
тощо), корпоративні права. В податковому законодавстві, зокрема в Законі
№283/97-ВР, наведене інше визначення терміну „фінансові інвестиції».
Згідно з п.п. 1.28.2. даного Закону, під фінансовою інвестицією слід
розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних
прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Як
бачимо, в бухгалтерському та податковому обліку визначення терміну
„фінансові інвестиції» не відповідають один одному за формою, але за
економічним змістом ідентичні. І це зрозуміло, адже мета бухгалтерського
обліку — подання достовірної, неупередженої та повної інформації про
фінансові інвестиції користувачам фінансової звітності, а мета
податкового обліку з податку на прибуток — визначення оподаткованого
прибутку підприємства. При цьому класифікація (поділ) фінансових
інвестицій в податковому обліку з податку на прибуток відрізняється від
класифікації фінансових інвестицій в бухгалтерському обліку.

Дериватив — стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання
придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи,
а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Згідно з п.п.1.5.1
Закону №283/97-ВР, до деривативів належить форвардний Форвардні валютні
ринки – валютні ринки, на яких здійснюються угоди на термін і
проводяться операції із хеджування валютних ризиків. Форвардні операції
– термінові валютні операції, що їх здійснюють банки по телефону або
телексу на договірній основі.та ф’ючерсний контракти, опціони. Крім
того, деривативи поділяються за видами цінностей на фондовий, валютний
та товарний.

Класифікація фінансових інвестицій.

В Законі №283/97-ВР визначено, що фінансові інвестиції поділяються на
прямі та портфельні. Під прямою інвестицією слід розуміти господарську
операцію, яка передбачає внесення підприємством коштів або майна
безпосередньо до статутного фонду юрособи в обмін на корпоративні права,
емітовані нею. Господарські ж операції, які передбачають придбання
підприємством цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за
кошти на біржовому ринку (за винятком операцій по купівлі акцій як
безпосередньо підприємством, так і пов’язаними з ним особами, в обсягах,
що перевищують 50 відсотків загальної суми акцій, емітованих іншою
юридичною особою, які належать до прямих інвестицій) відносяться до
портфельних інвестицій.

Для цілей фінансової звітності розрізняють:

довгострокові фінансові інвестиції — утримуються підприємством на період
більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно
реалізовані в будь-який момент;

поточні фінансові інвестиції — інвестиції, які утримуються підприємством
на строк, що не перевищує один рік, і які можуть бути вільно реалізовані
в будь-який момент.

В свою чергу довгострокові фінансові інвестиції поділяються на:
інвестиції пов’язаним сторонам за методом участі в капіталі, інші
інвестиції пов’язаним сторонам і інвестиції непов’язаним сторонам.
Поточні фінансові інвестиції включають в себе еквіваленти грошових
коштів, тобто короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які
вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються
незначним ризиком зміни вартості та інші поточні інвестиції.

5 Згідно з П(с)БО 2, пов’язані сторони — це особи, стосунки між якими
обумовлюють можливість однієї сторони контролювати іншу або здійснювати
суттєвий вплив на прийняття фінансових і оперативних рішень іншою
стороною. Під суттєвим впливом слід розуміти повноваження підприємства
брати участь у прийнятті рішень з фінансової, господарської та
комерційної політики об’єкта інвестування без здійснення контролю цієї
політики.

В даному випадку слід зазначити, що чіткого розподілу між еквівалентом
грошових коштів та іншими поточними інвестиціями не існує. Як правило,
підприємство в Наказі про облікову політику визначає поточні фінансові
інвестиції, які будуть віднесені в бухгалтерському обліку до еквіваленту
грошових коштів (наприклад, інвестиції, строк погашення яких не
перевищує трьох місяців з дати їх придбання і відносно яких існує
впевненість у незмінності їх вартості) та інших поточних інвестицій
(наприклад, інвестиції, строк погашення яких більше трьох місяців з дати
їх придбання, але утримуються вони підприємством на строк, що не
перевищує один рік).

Визначившись із класифікацією, давайте розглянемо об’єкт обліку
фінансових інвестицій.

Об’єкт обліку фінансових інвестицій

Згідно з нормами П(с)БО 2 та П(с)БО 12, об’єктом бухгалтерського обліку
фінансових інвестицій є актив (наприклад, цінний папір, тощо), тобто
ресурс, що контролюється підприємством в результаті минулих подій, та
використання якого, як очікується, приведе до надходження економічних
вигод (наприклад, прибутку тощо) у майбутньому. Об’єктом же податкового
обліку є безпосередньо як фінансова інвестиція в цілому (див. визначення
вище), так і її окремі складові, зокрема, господарські операції (в т.ч.
купівля-продаж) з безстроковими цінними паперами6 , сертифікатами і
облігаціями, процентними і дисконтними цінними паперами (наприклад,
акціями)7 . Отже, фінансові інвестиції трактуються в бухгалтерському та
податковому обліку по різному, і крім того, їх класифікація та об’єкти
обліку дещо відрізняються. Тому, і методологічні засади формування
інформації про фінансові інвестиції в бухгалтерському обліку одні, а в
податковому обліку інші.

Відповідно до п.п.7.9.4 Закону №283/97-ВР, безстрокові цінні папери —
це цінні папери, які не мають встановленого строку погашення чи мають
строк погашення більш як 10 років з моменту їх емісії (випуску) або
згідно з умовами емісії передбачають право емітента приймати одноособове
рішення про продовження строку погашення (ліквідації) таких цінних
паперів, незалежно від загального строку дії таких цінних паперів.

4. Класифікація фінансових інвестицій

Виділяють такі класифікаційні ознаки (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Класифікація інвестицій

Класифікаційні ознакиВиди інвестицій1. За видамиРеальні і фінансові2. За
формами інвестуванняГрошова, майнові вкладення нематеріальними активами,
у формі лізингу тощо3. За об’єктами інвестуванняВнутрішні (основні
засоби, оборотні кошти, інтелектуальні цінності)Зовнішні (акції та інші
цінні папери, внески до статутного капіталу, надання позикових коштів)4.
За суб’єктами інвестуванняВітчизняні та іноземні (держава, суб’єкт
господарювання, громадянин)5. За участю в інвестуванніПрямі та непрямі
інвестиції6. За термінами інвестуванняКороткострокові та довгострокові7.
За джерелами фінансування3 прибутку, вкладення засновників, вкладення
зовнішніх інвесторів, кредитів

За видами фінансові інвестиції поділяються на:

— вкладення до статутного капіталу інших підприємств, в т.ч. дочірні та
залежні підприємства;

— придбання цінних паперів інших емітентів;

— надання позик іншим юридичним і фізичним особам;

— переведення грошових коштів на депозити в банки.

Поряд з цим підприємства, що здійснюють спільну діяльність, в складі
фінансових вкладень обліковують грошові кошти і вартість майна, передані
основному учаснику для ведення ним діяльності, на балансі простого
товариства у відповідності з договором про спільну діяльність.

За терміновістю фінансові вкладення поділяються на довгострокові
вкладення — інвестиції з строком більше одного року, та короткострокові
— на строк менше одного року.

Довгострокові фінансові інвестиції — це витрати підприємства на
придбання цінних паперів, вкладення коштів в дочірні та інші
підприємства. Довгострокові інвестиції здійснюють на тривалий термін з
метою участі в розподілі прибутку, отриманні відсотків та дивідендів. До
таких інвестицій належать також довгострокові фінансові вкладення в
боргові цінні папери, акції та інші корпоративні права.

Строк вилучення ресурсів у фінансові вкладення визначає саме
підприємство, якщо це не зазначено у відповідних документах (установчих
договорах — документах, які визначають строки функціонування цінних
паперів тощо).

Фінансові вкладення можуть здійснюватися підприємствами як за рахунок
власних коштів, так і за рахунок тимчасово залучених коштів і
зобов’язань.

До власних джерел фінансових вкладень належать кошти: резервного
капіталу, додаткового капіталу (в частині емісійного доходу та
фінансової допомоги), нерозподіленого (чистого) прибутку, а також
невикористані амортизаційні відрахування на оновлення основних засобів
та нематеріальних активів.

До тимчасово залучених засобів належать позикові кошти (кредити банків
та позики інших юридичних і фізичних осіб), кошти цільового
фінансування, аванси, одержані підприємством під продукцію (роботи,
послуги), кредиторська заборгованість, строк оплати якої в даний період
не настав тощо.

Важливими для вивчення фінансових інвестицій є функціональне призначення
інвестицій (на дослідження, на рекламу, на освіту і т.п.), цільове
спрямування інвестицій (на оновлення, модернізацію, розширення,
реконструкцію, на нову базу діяльності), галузева територіальна
характеристика їх розміщення.

Можливості промислових підприємств в одержанні фінансування дуже
обмежені, виникає ряд проблем: політична нестабільність; відсутність
нормативно-правової бази; розрив економічних зв’язків (тобто втрата
традиційних ринків збуту); відсутність ринкового мислення у багатьох
керівників, звичка до методів командної економіки. І як похідна з цього
переліку — збільшення ризику втрати капіталів, а для інвесторів,
відповідно, — зменшення інвестиційного інтересу. Для виправлення такого
становища Кабінет Міністрів України затвердив Програму розвитку
інвестиційної діяльності на 2002-2010 рр. В її межах передбачається
посилення державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств,
забезпечення фінансового оздоровлення виробництва, залучання іноземних
інвестицій. В числі важливих напрямків також — стимулювання внутрішнього
ринку до збільшення інвестиційної спрямованості заощаджень громадян,
розвиток банківської системи.

5. Організаційно-економічна характеристика компанії

Об?єктом дослідження даної роботи є ЗАТ Страхова компанія “Каштан”, яка
займається страховою діяльністю:

Добровільне страхування:

– Страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних
вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні
небезпечних вантажів;

– Страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних
насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами всіх форм
власності;

– Страхування відповідальності перед третіми особами (крім ЦВ влісників
наземного транспорту, відповідальності власників повітряного транспорту,
відповідальності власників водного транспорту (включаючи
відповідальність перевізника).

– Страхування відповідальності власників собак щодо шкоди, яка може
бути заподіяна третім особам.

– Страхування здоров’я на випадок хвороби.

– Страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту
(включаючи відповідальність перевізника).

– Страхування медичних витрат.

– Страхування від нещасних випадків.

– Страхування майна ( крім залізничного, наземного, повітряного, водного
транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту),
вантажів та багажу (вантажобагажу).

– Страхування наземного транспорту (крім залізничного).

– Страхування вантажів та багажу (вантажобагажу).

– Страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за
непогашення кредиту).

– Страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.

– Страхування фінансових ризиків.

У формі обов’язкового:

– Страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за
шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту.

– Особисте страхування від нещасних випадків на транспорті.

– Особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в
установах і організіціях, що фінансуються з Державного бюджету України)
та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин
(команд).

Організація роботи страхової компанії здійснюється за такими принципами.

Принцип лінійного підпорядкування. Це означає, що вищі керівники
наділяються правом давати розпорядження підлеглим співробітникам з усіх
питань, що випливають з їхньої діяльності. Наприклад, указівки керівника
страхової компанії є обов’язковими для всього персоналу. Такий порядок,
коли підлеглим структурам доводиться вирішувати справи виключно через
«верхи», забезпечує відповідний рівень контролю за діями структурних
підрозділів компанії. Проте в разі додержання лише функції лінійного
підпорядкування центральний апарат, і особливо керівництво,
перевантажується розглядом порівняно дрібних питань. Внаслідок цього
управління втрачає оперативність, найкваліфікованіші працівники
відволікаються від опрацювання перспективних, глобальних проблем
розвитку компанії.

Принцип функціонального підпорядкування. Право давати розпорядження
надається щодо виконання конкретних функцій, незалежно від того, хто їх
виконує. Наприклад, головний бухгалтер може дати вказівки з обліку
матеріальних і грошових цінностей, що перебувають у розпорядженні
будь-якого підрозділу компанії.

Носій функцій може отримувати вказівки від кількох керівників відділів
чи інших функціональних підрозділів і має, у свою чергу, звітувати перед
ними про виконання тих чи інших видів робіт. Це не поширюється на
дисциплінарну відповідальність. Накласти стягнення або матеріально
заохотити працівника може керівник компанії або та особа, якій
делеговані ці права.

Принцип лінійно-штабного підпорядкування. Це, здебільшого, «мозкові»
центри (штаби), які виконують консультаційні функції у процесі
стратегічного планування, підготовки рішень з інших найважливіших питань
роботи компанії. До них, крім штатних працівників, залучають
консультантів і експертів з вузів, наукових лабораторій та інших
установ. Такі фахівці опрацьовують ті чи інші питання та подають
керівництву свої висновки і пропозиції. Консультанти не наділяються
правом давати розпорядження працівникам компанії.

При формуванні організаційної структури використовуються усі три
принципи, ураховуючи можливості раціонального поєднання лінійного та
функціонального підпорядкування підрозділів, їх співробітників.

Компанія має розгалужену мережу філій, відділень та представництв.

Філія страховика — це відокремлений підрозділ, що не є юридичною особою.
Він може мати власну назву, яку дозволяється використовувати згідно і
Положенням про філію, має відокремлений баланс та здійснює страхову
діяльність за видами, на які страховик отримав ліцензії Міністерства
фінансів України (або раніше Укрстрахнагляду) і право на здійснення яких
було надано філії загальними зборами учасників страховика. Таке право
може бути надане повністю або з обмеженнями.

Організація роботи страхової компанії з філіями побудована як
централізована система. Вона передбачає прийняття всіх рішень, що
стосуються андеррайтингу та відшкодування збитків, на рівні центрального
офісу (головної контори). Тут підписуються поліси, здійснюються
розрахунки, пролонгуються поліси. На філії покладаються видача бланків,
отримання і перевірка анкет на страхування та покриття збитків. Ці
документи пересилаються до центрального офісу для прийняття рішень.
Переваги цієї системи полягають у тому, що вона вимагає менше
висококваліфікованих фахівців, скорочуються витрати на ведення справи.
До недоліків слід віднести те, що працівники філій мають малі
перспективи для кар’єри, на прийняття рішень витрачається багато часу,
причому рішення не завжди враховують місцеві умови.

Представництво страховика — це відокремлений підрозділ останнього, який
не є юридичною особою, діє згідно з Положенням про представництво, не
маючи права безпосередньо продавати страхові поліси, а також здійснювати
будь-яку підприємницьку діяльність. Представництво виконує функції і
завдання, які сприяють організації та здійсненню статутної діяльності
страховика, виступає від імені страховика і фінансується ним.
Представництва можуть бути створені на території як України, так і
іноземних держав. Вони мають такі завдання: збір інформації, реклама,
пошук клієнтів страховика в даному регіоні або країні, виконання
репрезентативної функції, надання консультацій.

Про створення чи ліквідацію філій і представництв страхова компанія в
10-денний термін інформує Міністерство фінансів України. Страховик несе
повну відповідальність за діяльність його відокремлених підрозділів.

Товариство є юридичною особою від дня його державної реєстрації і
здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України та
затвердженого Статуту. Майно товариства складається з основних засобів
та оборотних коштів, а також цінностей, вартість яких відображено в
балансі товариства. Товариство є власником:

— майна, переданого йому засновником та акціонерами у власність;

— продукції, виробленої товариством внаслідок господарської діяльності;

— доходів, одержаних від діяльності товариства;

— обєктів інтелектуальної власності;

— цінних паперів, придбаних товариством.

Товариство має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші
розрахунки в установах банків; товарний знак; круглу печатку, бланки.

Товариство має право продавати, передавати безкоштовно, обмінювати,
передавати в оренду юридичним та фізичним особам засоби виробництва та
інші матеріальні цінності.

Товариство має право укладати угоди з українськими, іноземними
юридичними та фізичними особами, зокрема угоди купівлі-продажу, підряду,
страхування майна, перевезення, доручення тощо, виступати в суді,
арбітражному суді.

Товариство має право у встановленому чинним законодавством порядку:

— випускати ціні папери;

— вступати в обєднання з іншими субєктами господарської діяльності;

— відкривати розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках,
користуватися кредитами;

— створювати на території України та за її межами філії, представництва
та дочірні підприємства;

— здійснювати благодійну діяльність з надання допомоги та організації
соціальної реабілітації.

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської
діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат на
оплату праці. З балансового прибутку товариства вносяться передбачені
законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий
прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, є власністю
товариства.

Умови прийняття, звільнення з роботи, зайнятості працюючих, режим праці
та відпочинку, відпусток оплата та охорона праці відображено у
колективному договорі.

Бухгалтерський облік здійснюється централізовано бухгалтерським
відділом, що є самостійним структурним підрозділом, який очолюється
головним бухгалтером. Організаційна структура бухгалтерського відділу
наведена на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Лінійна організаційна структура бухгалтерського відділу ЗАТ
Страхова компанія «Каштан»

Товариство веде облік результатів діяльності, оперативний,
бухгалтерський облік та статистичну звітність. Відповідальність за
організацію бухгалтерського обліку несе керівник Товариства. Керівник
створює необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку,
забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у
первинних документах. Товариство веде бухгалтерський облік майна та
результатів своєї роботи методом подвійного запису господарських
операцій згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік фінансово – господарської діяльності ЗАТ Страхова
компнія “Каштан” здійснюється бухгалтерією, яку очолює головний
бухгалтер, безпосередньо підпорядкований керівнику підприємства. До
основних обовязків головного бухгалтері відноситься:

— організація роботи відділу у відповідності з чинними законодавчими
актами;

— контроль за правильністю та своєчасністю проведення розрахунків із
бюджетом та діловими партнерами;

— організація підготовки відповідних даних до нарад, засідань,
переговорів;

— забезпечення працівників відділу бухгалтерії всім необхідним
приладдям;

— організує та контролює документообіг у відділі;

— розподіляє обовязки по бухгалтерії;

— перевіряє та контролює роботу підлеглих бухгалтерів;

— надавати фінансовим органам головну звітність підприємств.

У бухгалтерії ЗАТ Страхова компнія “Каштан” працює сім бухгалтерів під
керівництвом головного бухгалтера. Крім цього безпосередньо на діючих
обєктах обліку працюють робітники-сумісники, які не є робітниками
бухгалтерії, але виконують частково роботу бухгалтерів та збирають
необхідну первинну документацію для безпреривного ведення облікового
процесу.

Кожний бухгалтер має закріплений за ним обсяг робіт які повинні
виконуватися в обумовлений головним бухгалтером та законодавством час.

На підприємстві застосовується журнально-ордерна форма обліку. Облікова
політика визначається наказом по підприємству. Бухгалтер та головний
бухгалтер мають посадові інструкції. Бухгалтерські документи
зберігаються в бухгалтерії у книжкових шафах у хронологічному порядку.
Свідоцтво про державну реєстрацію, платника ПДВ, печатка — зберігаються
у сейфі.

Оцінка показників діяльності за 2004 рік порівняно з 2003 роком
надаються в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Показники діяльності ЗАТ Страхова компнія “Каштан”, тис. грн.

Показники20052006ВідхиленняАбсолют.%1. Товарообіг2143224360+2928+13,62.
Страхові відшкодування, тис. грн35724060+488+13,63. Доход від
реалізації1786020300+2440+13,64. Фінансові витрати1332015138+1818+13,65.
Операційні витрати36503965+315+8,66. Балансовий
прибуток8901197+307+34,57. Чистий прибуток623838+215+34,58.
Рентабельність,%17,121,1+4,0+23,4

Показники діяльності ЗАТ Страхова компнія “Каштан” свідчать про
збільшення товарообігу та, відповідно, доходу від реалізації у 2006 році
порівняно з 2005 роком на 13,6%. При цьому операційні витрати
збільшились лише на 8,6%. Випереджаючий темп зростання доходу у
порівнянні з витратами є позитивним фактором, в результаті якого чистий
прибуток підприємства збільшився на 215 тис. грн, що складає 34,5%.
Збільшення показника рентабельності на 4% доводить, що діяльність
підприємства у 2006 році значно покращилась.

6. Організація та документування обліку фінансових інвестицій на ЗАТ „СК
„Каштан”

Однією з умов правильного здійснення бухгалтерського обліку є наявність
і достовірність первинних документів, оскільки саме вони відображають
факт здійснення господарських операцій. На їх підставі здійснюються
бухгалтерські записи у аналітичному та синтетичному обліку, від
правильності яких залежить якість складання фінансової звітності.

Фінансові ресурси страхової компанії, які знаходяться в її
розпорядженні, є сукупністю ресурсів, за рахунок яких виконуються
зобов?язання у разі настання страхового випадку та забезпечується
нормальне функціонування компанії. Джерелами інвестиційних ресурсів ЗАТ
Страхова компанія “Каштан” є:

-надходження страхових премій;

-власні засоби, які можуть використовуватися на протязі декількох років.

При інвестуванні вказаних засобів необхідно враховувати структуру та
опимальний термін інвестування. При цьому необхідно виходити з того, що
резерви є засобами срахувальників та у разі настання страхового випадку
повинні вчасно повертатися їм у вигляді страхового відшкодування, яке
може бути більшим у порівнянні з внесками за надання страхової послуги.
Активи страхової компанії повинні бути розміщені з урахуванням безпеки,
прибутковості, ліквідності та диверсифікації Стратегія зменшення ризику
фірми за допомогою розподілу інвестицій та інших ресурсів між декількома
напрямками діяльності – виробництвом різнорідних товарів та наданням
різних послуг. // Проникнення фірм у галузі, які не мають прямого
виробничого зв’язку або функціональної залежності від основної галузі
їхньої діяльності..

Інвестиційна діяльність ЗАТ Страхова компанія “Каштан” підлягає певній
інвестиційній політиці, яку підприємство формує самостійно виходячи з
мети свого стратегічного розвитку і можливостей формування інвестиційних
ресурсів (інвестованого капіталу).

Головною метою інвестиційної політики ЗАТ Страхова компанія “Каштан” є
вибір і реалізація найбільш ефективних шляхів розширення його активів
для забезпечення основних напрямків його розвитку в довгостроковій
перспективі.

ЗАТ Страхова компанія “Каштан” здійснює свою інвестиційну діяльність у
відповідності з певними принципами, головними з яких є:

1. Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності у відповідності
з розробленою стратегією розвитку. (Розробка напрямку цієї діяльності
повинна підлягати меті та завданням стратегічного розвитку підприємства,
товарну та регіональну спрямованість цього розвитку, зростання
потенціалу та зростання ринкової вартості підприємства.)

2. Облік умов зовнішнього інвестиційного середовища та кон’юнктури
інвестиційного ринку. (Здійснюючи інвестиційну діяльність ЗАТ Страхова
компанія “Каштан” виходить з правових її умов у розрізі, окремих її
форм, аналізу поточної кон’юнктури інвестиційного ринку, можливостей
інвестиційної інфраструктури у регіоні своєї діяльності та інших
факторів зовнішнього характеру, які визначають ефективність
інвестиційного процесу.)

3. Визначення співвідношень різних форм інвестування на окремих етапах
перспективного періоду.(Функціональна спрямованість діяльності ЗАТ
Страхова компанія “Каштан” визначає пріоритетною формою здійснення
реальних інвестицій, які забезпечують процес постійного розвитку
матеріально-технічної бази та технологічний процес. Однак, на окремих
етапах розвитку виправдане здійснення і фінансових інвестицій. Така
форма інвестицій може бути викликана необхідністю ефективного
використання інвестиційних ресурсів, сформованих до початку здійснення
реального інвестування по відібраним інвестиційним проектам; у разі коли
кон’юнктура грошового або фондового ринків дозволяє отримати значно
більший рівень прибутку на вкладений капітал, ніж страхова діяльність в
окремих сегментах ринку страхових послуг; у випадках наміченого
«захоплення» інших підприємств перед товарною чи регіональною
девесифікацією своєї діяльності шляхом вкладення капіталу в їх статутні
фонди (або придбання значного пакунка їх акцій) та в ряді інших
аналогічних випадків.)

4. Формування необхідного об’єму інвестиційних ресурсів, потрібних для
здійснення інвестиційної діяльності. (Усі напрямки і форми інвестиційної
діяльності ЗАТ Страхова компанія “Каштан” здійснюються за рахунок
формованих ним інвестиційних ресурсів. Невеликі інвестиції здійснюються
підприємством за рахунок власних фінансових ресурсів та запозичених
коштів, сформованих в процесі поточної господарської діяльності.
Реалізація великих реальних інвестиційних програм потребує тривалої
аккуляції капіталу, призначеного до інвестування.

Формування інвестиційних ресурсів ЗАТ Страхова компанія “Каштан”
покликане забезпечити невпинну інвестиційну діяльність в передбачених
обсягах, найбільш ефективне використання накопиченого капіталу, а також
його фінансову стійкість у довгостроковій перспективі. Воно передбачає

-планування потреб в цілому об’ємі інвестиційних ресурсів (у межах
сукупної потреби в фінансових ресурсах на плановий період);

-визначення найбільш ефективних методів фінансування окремих
інвестиційних програм та проектів;

-вивчення можливостей формування інвестиційних ресурсів за рахунок
різноманітних джерел;

-оптимізацію структури джерел формування інвестиційних ресурсів.

5. Відбір найбільш ефективних об’єктів конкретного інвестування. (По
кожному з напрямків інвестиційної діяльності у розрізі окремих форм
інвестування повинні бути відібрані найбільш ефективні його об’єкти. З
цією метою на інвестиційному ринку вивчається склад таких об’єктів
(реальних інвестиційних проектів, грошових та фондових інструментів) та
здійснюється оцінка припустимої їх ефективності.)

6. Формування інвестиційного портфеля підприємства на наступний період.
(З переліку можливих об’єктів інвестування формується сукупний
інвестиційний портфель страхової компанії. Таке формування ґрунтується
на критеріях рівня ефективності, рівня інвестиційних ризиків та рівня
ліквідності такого портфеля в цілому.)

Процес здійснення інвестиційної діяльності вимагає різного роду
фінансових розрахунків пов’язаних з потоками грошових коштів в різні
періоди часу. Головну роль в цих розрахунках відіграє оцінка вартості
грошей в часі. Концепція цієї оцінки ґрунтується на тому, що вартість
грошей з часом змінюється з урахуванням норми прибутку на грошовому
ринку (рівня депозитного чи кредитного відсотків). Враховуючи, що
інвестування являє собою тривалий процес, у практиці інвестиційної
діяльності ЗАТ Страхова компанія “Каштан” часто доводиться порівнювати
вартість грошей з початку їх інвестування з вартістю їх повернення у
вигляді майбутнього прибутку, амортизаційних відрахувань, тощо (цей
поворотний потік інвестиційного капіталу носить назву «чистий грошовий
потік»).

В процесі порівняння вартості грошових коштів при їх інвестуванні та
поверненні використовують два основних поняття — майбутня вартість
грошей та їх теперішня.

Майбутня вартість грошей являє собою суму вкладених в нинішній момент
коштів, в яку вони перетворюються через певний період часу з урахуванням
певної ставки відсотка. Визначення майбутньої вартості грошей зв’язано з
процесом збільшення вартості грошових активів, які являють собою
поетапне їх збільшення шляхом приєднання до початкового їх розміру суми
відсотка (відсоткових платежів). Ця сума розраховується за так званою
«відсотковою ставкою». В інвестиційних розрахунках ЗАТ Страхова компанія
“Каштан” відсоткова ставка застосовується не тільки як інструмент
збільшення вартості грошових засобів, а і як вимірник ступеню
прибутковості інвестиційних операцій компанії.

Теперішня вартість грошей являє собою суму майбутніх грошових засобів,
приведених з урахуванням певної ставки відсотка (так званої дисконтної
ставки) до нинішнього періоду. Визначення теперішньої вартості грошей
пов’язано з процесом дисконтування їх вартості у часі, який являє собою
операцію зворотну збільшенню при обумовленому майбутнім розміром
грошових засобів. В цьому випадку сума відсотка (дисконту) віднімається
із кінцевої суми (майбутньої вартості) грошових засобів.

Така ситуація виникає у тих випадках, коли необхідно визначити скільки
грошових коштів необхідно інвестувати сьогодні для того, щоб через
визначений період часу отримати заздалегідь обумовлену їх суму.

Страхова компанія “Каштан” в своєї діяльності здійснює фінансові та
реальні інвестиції.

До фінансових інвестицій ЗАТ Страхова компанія “Каштан” належать:

— акції, а також інші цінні папери (облігації підприємств або державних
і місцевих позик);

— кошти, які вкладені у статутний капітал інших підприємств на території
України і за кордоном.

До реальних інвестицій ЗАТ Страхова компанія “Каштан” відносяться
капітальні вкладення, які являють собою періодично здійснювані
довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів і об’єктів
соціальної інфраструктури підприємства. З огляду на функціональну
цілеспрямованість розрізняють валові і чисті капітальні вкладення.
Валові капітальні вкладення – це загальна сума одноразових витрат
капіталу на просте і розширене відтворення виробничих основних фондів та
об’єктів соціальної інфраструктури, а чисті – витрати лише на розширене
їх відтворення. Величину чистих капіталовкладень неважко розрахувати;
для цього з загального обсягу капітальних вкладень треба вилучити розмір
амортизаційних відрахувань, котрі використовуються, як відомо, на просте
відтворення основних фондів та іншого майна підприємства.

За існуючою на ЗАТ Страхова компанія «Каштан» системою планування та
обліку до складу капітальних вкладень включають:

1) вартість будівельно-монтажних робіт;

2) вартість усіх видів устаткування, а також зарахованих до основних
фондів інструментів та інвентарю;

3) інші капітальні роботи і витрати.

Співвідношення між переліченими видами капітальних витрат характеризує
елементно-технологічну структуру капітальних вкладень.

Ціна будівельної продукції розраховується на підставі кошторисної
вартості. Якщо фактичні витрати менше, ніж кошторисна вартість, то це
означає, що підприємство отримає прибуток понад планових накопичень.
Якщо ж підприємство допустить перевитрати, то прибуток буде менше
кошторисної величини, і навіть можливе виникнення збитків.

Договірна ціна будівельно-монтажних робіт визначається як сума наступних
складових:

ДЦ = ВМ + ОЗП + ЕМ + НВ + ПН,

де ДЦ – договірна ціна будівельно-монтажних робіт;

ВМ – вартість будівельних матеріалів;

ОЗП –основна заробітна плата;

ЕМ – вартість експлуатації будівельних машин і механізмів;

НВ – накладні витрати;

ПН -планові нагромадження.

Всі ці складові, за винятком планових нагромаджень, тобто величини
прибутку, визначаються у відповідності з кошторисними нормативами і
фактичними цінами ресурсів, а накладні витрати розраховуються у
відповідності з державними будівельними нормами. Величина прибутку
визначається у процентному відношенні до суми інших складових (6-10% у
відповідності до державних будівельних норм). Враховуючи, що сума всіх
складових, за винятком вартості матеріалів, яка являє собою додану
вартість, маємо:

ДЦ = ВМ + ДВ,

де ДВ + ОЗП + ЕМ + НВ + ПН – додана вартість.

Під посиленням ринкових чинників у ціноутворенні мається на увазі
надання можливості підрядникам договірного визначення за узгодженням із
замовником розміру доданої вартості.

Облік будівництва розпочинається з відкриття об’єкту, який складається з
наступних етапів:

— складання кошторису робіт;

— прийняття наказу на початок капітального будівництва (генеральний
директор);

— наймання підрядників або призначення виконавців зі сторони
працівників підприємства;

— складання підрядником “Акту приймання-передачі виконаних робіт” форма
Ф-2, який повинні підписати: підрядчик, начальник цеха, та керівництво
підприємства в особі заступника генерального директора;

— до форми Ф-2 обов’язково додається форма Ф-3 “Довідка про вартість
виконаних робіт”.

При визначенні ціни використовуються показники кошторисної, планової
(розрахованої з урахуванням конкретних умов) і фактичної (реально
зформованої на будівельному майданчику) собівартості
будівельно-монтажних робіт в залежності від умов договорів.

Договір на виконання підрядних робіт є основним документом, що
забезпечує узгоджену діяльність учасників будівництва. Слід також
ураховувати застосування особливого порядку оподаткування результатів
діяльності, що здійснюється за довгостроковими контрактами.

Згідно п. 7.10. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
під терміном “довгостроковий контракт” слід розуміти будь-який договір
на виготовлення, будівництво або монтаж матеріальних цінностей, які
будуть входити в склад основних фондів замовника або складові частини
таких основних фондів, а також на створення нематеріальних активів,
пов?язаних з будівництвом (технологічні та конструкторські роботи та
розробки), при умові, якщо такий контракт не планується завершити
раніше, ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або
отримання передоплати. Виконавець таких контрактів, самостійно визначає
доходи та витрати, нараховані та понесені на протязі звітного періоду в
зв?язку з виконанням довгострокового контракту, використовуючи оціночні
коефіцієнти виконання такого довгострокового контракту.

Оціночний коефіцієнт виконання довгострокового контракту визначається як
співвідношення суми фактичних витрат звітного періоду до суми загальних
витрат, що плануються виконавцем при виконанні довгострокового
контракту.

Доход у звітному періоді визначається добутком ціни контракту на
оціночний коефіцієнт виконання довгострокового контракту. Витрати
виконавця у звітному періоді визначається на рівні фактично нарахованих
витрат, пов?язаних з виконанням довгострокового контракту. Витрати та
доходи, нараховані виконавцем довгострокового контракту на протязі
звітного періоду, включаються у склад валового доходу та валових витрат
у межах нарахованих сум.

Після завершення довгострокового контракту виконавець здійснює
перерахунок сум податкових зобов?язань, попередньо визначені ним за
результатами кожного податкового періоду на протязі строку виконання
такого довгострокового контракту, на підставі розрахунку фактичного
коефіцієнту виконання довгострокового контракту як співвідношення витрат
відповідних попередніх звітних періодів до фактичних загальних витрат.
Доход таких періодів визначається як добуток кінцевої договірної ціни
об?єкту довгострокового контракту на фактичний коефіцієнт виконання
довгострокового контракту.

Основи формування в бухгалтерському обліку страхової компанії “Каштан”
інформації про фінансові інвестиції та розкриття її у фінансовій
звітності визначаються П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції».

Згідно з П(С)БО 12 фінансові інвестиції первісно оцінюються та
відображаються в бухгалтерському обліку за собівартістю.

Аналітичний облік здійснюють за видами фінансових інвестицій із
забезпеченням можливості отримання інформації про інвестиції як на
території країни, так і за кордоном.

Інформацію про фінансові інвестиції розкривають у Примітках до
фінансової звітності, в яких указують:

— балансову вартість фінансових інвестицій, включених до статті балансу
«Довгострокові фінансові інвестиції, обліковані методом участі в
капіталі інших підприємств»;

— фінансові інвестиції, включені до статей балансу «Інші довгострокові
фінансові інвестиції» та «Поточні фінансові інвестиції» за собівартістю,
за справедливою вартістю, за амортизованою вартістю;

— підстави для визначення справедливої вартості фінансових інвестицій;

— доходи і втрати від змін справедливої вартості фінансових інвестицій
за звітний період;

— перелік асоційованих, дочірніх, спільних підприємств із зазначенням
частки в капіталі та методів оцінки, які використовуються для обліку
фінансових інвестицій.

Контрольний учасник спільного підприємства також розкриває інформацію
про зобов’язання інвестиційного характеру в Примітках до фінансової
звітності.

Цінними паперами, що відносяться до фінансових інвестицій, є облігації
внутрішніх державних і місцевих позик, а також облігації, які випускають
окремі підприємства, але які не дають права їх власнику на участь в
управлінні підприємством.

Облігації можуть випускати підприємства всіх форм власності, об’єднання
підприємств, акціонерні та інші товариства, не дають їх власникам права
на участь в управлінні. Ці облігації можуть бути іменними та на
пред’явника, вільно обертатися або з обмеженим колом обігу.

Акціонерні товариства мають право випускати облігації на суму не більш
як 25% від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати усіх
випущених акцій.

Облігації, запропоновані до відкритого продажу з наступним вільним
обігом, повинні мати купонний лист.

Не допускається випуск облігацій підприємствами для відшкодування
збитків, пов’язаних з їх господарською діяльністю.

Облігації всіх видів купуються громадянами лише за рахунок їх власних
коштів. Підприємства купують облігації всіх видів за рахунок коштів, що
надходять у їх розпорядження після сплати податків.

Усі цінні папери мають зберігатися у вогнетривких шафах, сейфах. За
відсутності необхідних умов їх можна здати на зберігання до банку.
Особливих умов зберігання потребують також чисті, незаповнені бланки
чеків, квитанцій, трудових книжок тощо. Для контролю за їх збереженням
ведуть окремий журнал, в якому розписуються особи, що отримали бланки
суворої звітності, із зазначенням номера та серії бланка.

Матеріальна відповідальність за їх збереження покладається на касира або
особу, яка виконує його обов’язки.

Усі цінні папери, що зберігаються в касі, описуються у відповідному
реєстрі (книзі), який складають у 2-х примірниках: один — для касира,
другий — для бухгалтерської служби. Записи в ньому ведуться за кожним
видом цінного папера.

Таким чином, обов’язком бухгалтера є також робота з цінними паперами, а
саме: забезпечення їх збереження, своєчасного пред’явлення при
розрахунках, обліку фінансових результатів за операціями з ними. Для
окремих підприємств (у страхових та інвестиційних компаніях, акціонерних
товариствах, банках, фондових біржах тощо) робота з цінними паперами —
їх основна діяльність, для інших — можливість отримання прибутків від
господарського використання коштів.

Порівняльна характеристика кореспонденції рахунків

Кореспонденція рахунків, що використовується на ЗАТ СК
„Каштан”Нормативні показникиНазва операціїВідхиленняДт 14 Кт 72Дт 14 Кт
72Дохід від участі в капіталіНемає Дт 96 Кт 14Дт 96 Кт 14Списуються
втрати, завдані внаслідок отримання асоційованим підприємством
збитківНемаєДт 97 Кт 10

Дт 97 Кт 10

Списання й уцінка основних засобівНемаєДт 79 Кт 97Дт 79 Кт 97Списання
виттрат на фінансові результатиНемаєДт 141 Кт 31Дт 141 Кт 31Інвестовані
кошти в акції асоційованого підприємстваНемаєДт 141 Кт 721Дт 141 Кт
721Отриманий дохід від інвестицій в асоційоване підприємствоНемаєДт 373
Кт 141 Дт 373 Кт 141Нарахування дивідендів за інвестиціямиНемає

Зробивши невелику характеристику кореспонденції рахунків, я можу зробити
висновок, що відхилень від нормативної бази немає.

7. Аналітичний та синтетичний облік фінансових інвестицій

Аналітичний облік довгострокових зобов’язань ведеться за їх видами і
термінами погашення.

Інформацію про наявність і рух довгострокових інвестицій (вкладів) у
цінні папери інших підприємств, облігацій державних і місцевих позик,
статутний капітал інших підприємств, створених на території країни та за
кордоном, узагальнюють на рахунку 14 «Довгострокові фінансові
інвестиції».

Цей рахунок має такі субрахунки:

-141 «Інвестиції пов’язаним сторонам за методом обліку участі в
капіталі»;

-142 «Інші інвестиції пов’язаним сторонам»;

-143 «Інвестиції непов’язаним сторонам».

Облік наявності та руху поточних фінансових інвестицій, інвестиційний
строк яких не перевищує одного року, що можуть бути реалізовані в
будь-який момент (крім інвестицій, що є еквівалентами грошових коштів),
ведеться на рахунку 35 «Поточні фінансові інвестиції», субрахунок 352
«Інші поточні фінансові інвестиції». На дебеті субрахунка 352
відображають придбання поточних фінансових інвестицій, на кредиті — їх
вибуття.

Отримання доходу від участі в капіталі асоційованих підприємств, від
спільної діяльності та дочірніх підприємств відображається в усіх
випадках записом:

Дебет 14 «Довгострокові фінансові інвестиції» (відповідно субрахунки
141, 142, 143);

Кредит 72 «Доход від участі в капіталі» (відповідно субрахунки 721, 722,
723).

Проте інвестиційна діяльність є значно ширшим поняттям, ніж «участь
підприємства в капіталі».

Інвестиційна діяльність пов’язана з придбанням і продажем довгострокових
(необоротних) активів і короткострокових (оборотних) фінансових активів,
які не відносяться до еквівалентів грошових коштів (вартість придбаних
основних засобів, необоротних і нематеріальних активів, надання позик
іншим підприємствам, надходження коштів від фінансових інвестицій —
дивіденди, проценти).

Для обліку таких операцій призначені рахунки 96 «Втрати від участі в
капіталі» та 97 «Інші витрати», на яких відображаються втрати від зміни
вартості капіталу, що використовується у спільній діяльності двох чи
декількох підприємств за методом участі в капіталі. При спільній
операційній діяльності капітал інвестора може збільшуватися чи
зменшуватися внаслідок збільшення (зменшення) його частки в об’єкті
інвестування. Капітал також може вкладатися в асоційовані та дочірні
підприємства.

Рахунок 96 «Втрати від участі в капіталі» має такі субрахунки:

— 961 «Втрати від інвестицій в асоційовані підприємства»;

— 962 «Втрати від спільної діяльності»;

— 963 «Втрати інвестицій в дочірні підприємства».

У дебет рахунка 96 списуються втрати, завдані внаслідок отримання
асоційованим підприємством збитків, переоцінки активів, збитків дочірніх
та спільних підприємств тощо. При цьому складається запис:

Дт 96 «Втрати від участі в капіталі»;

Кт 14 «Довгострокові фінансові інвестиції».

У кінці місяця рахунок 96 закривається:

Дт 79 «Фінансові результати» субрахунок 793 «Результати іншої звичайної
діяльності»;

Кт 96 «Втрати від участі в капіталі».

Інші витрати, хоча й виникають у процесі операційної діяльності, але не
відносяться до процесу виробництва і збуту, а пов’язуються з
інвестиціями. До таких витрат належать:

— залишкова вартість і витрати на реалізацію фінансових інвестицій;

— залишкова вартість і витрати на реалізацію необоротних активів;

— залишкова вартість і витрати на реалізацію макових комплексів;

— втрати активів та зобов’язань неопераційної діяльності від зміни курсу
гривні до іноземної валюти;

— уцінка необоротних активів та фінансових інвестицій;

— залишкова вартість списаних необоротних активів і витрат, пов’язаних
із ліквідацією (розукомплектовування, демонтаж та ін.);

— інші витрати звичайної діяльності;

— виплата страхових сум і страхових відшкодувань (у страхових
установах);

— перестрахування.

На рахунку 97 «Інші витрати» виділяється 9 субрахунків, що видно з
вищенаведеного переліку витрат. У дебеті рахунка 97 «Інші витрати»
відображаються такі витрати:

Дт 97 «Інші витрати»;

Кт 10 «Основні засоби» (списання й уцінка основних засобів);

Кт 11 «Інші необоротні матеріальні активи» (списання й уцінка
необоротних активів);

Кт 12 «Нематеріальні активи» (списання й уцінка нематеріальних активів);

Кт 14 «Довгострокові фінансові інвестиції» (списання й уцінка фінансових
інвестицій);

Кт 15 «Капітальні інвестиції» (списання й уцінка капітальних
інвестицій);

Кт 16 «Довгострокова дебіторська заборгованість» (списання боргів);

Кт 30 «Каса» (курсові різниці);

Кт 31 «Рахунки в банках» (курсові різниці);

Кт 35 «Поточні фінансові інвестиції» (реалізація фінансових інвестицій);

Кт 68 «Розрахунки за іншими операціями» (витрати звичайної діяльності).

Зібрані протягом місяця витрати повинні списуватися на фінансові
результати:

Дт 79 «Фінансові результати» субрахунок «Результат іншої звичайної
діяльності»;

Кт 97 «Інші витрати».

Особливістю довгострокових інвестицій є те, що вони не можуть бути
вільно реалізовані в будь-який момент. На дебеті рахунка 14 відображають
вартість довгострокових інвестицій, на кредиті — їх вибуття (списання)
або зменшення вартості, а також отримання дивідендів від обсягу
інвестування, якщо облік інвестицій ведеться за методом обліку участі в
капіталі.

Так, наприклад, в обліку страхової компанії «Каштан» інвестовані кошти в
акції асоційованого підприємства відображають такою бухгалтерською
проводкою:

Дт 141 «Інвестиції пов’язаним сторонам за методом обліку участі в
капіталі»;

Кт 31 «Рахунки в банках».

Отриманий дохід (в сумі збільшення частки інвесторів у капіталі) від
інвестицій в асоційоване підприємство в обліку відображають такою
бухгалтерською проводкою:

Дт 141 «Інвестиції пов’язаним сторонам за методом обліку участі в
капіталі»;

Кт 721 «Дохід від інвестицій в асоційовані підприємства».

Нарахування дивідендів за інвестиціями в наведеному вище прикладі
оформляють такою бухгалтерською проводкою:

Дт 373 «Розрахунки за нарахованими доходами»;

Кт 141 «Інвестиції пов’язаним сторонам за методом обліку участі в
капіталі».

Розглянемо різні методи оцінки фінансових інвестицій на конкретних
прикладах з практики ЗАТ Страхова компанія «Каштан».

1. Метод оцінки за собівартістю.

Довгострокові інвестиції, як правило, відображають в обліку за
собівартістю при зарахуванні на баланс.

Наприклад, Страхова компанія «Каштан» придбала для тривалого утримання
акції ВАТ «Азот» на суму 10000 грн. (10000 акцій х 1 грн.) за ринковою
вартістю. Номінальна вартість однієї акції — 75 коп. Було також сплачено
брокерові та за інші послуги на фондовій біржі 400 грн. Загальна
кількість акцій, випущених ВАТ «Азот» складає 100000 шт., тому, компанія
«Каштан» не має суттєвого впливу на це підприємство.

Собівартість довгострокових фінансових інвестицій дорівнює:

С = 10000+400 = 10400 грн.

Оцінка в подальшому на дату балансу використовує правило нижчої оцінки
довгострокових інвестицій в ринкові акції.

Довгострокові інвестиції оцінюються на кожній окремій інвестиції
(базовий підхід). Якщо має місце зниження (крім тимчасового) вартості
конкретної довгострокової інвестиції, її балансова вартість зменшується.
Сума уцінки списується на витрати звітного періоду.

Протягом наступних періодів відбулося зниження ринкової вартості акцій
ВАТ «Азот» до 50 коп. за акцію. Отже, балансова вартість цих інвестицій
становитиме 5000 грн. Різницю між собівартістю та переоціненою
балансовою вартістю слід відобразити як витрати періоду в звіті про
фінансові результати компанії «Каштан».

ЗАТ Страхова компанія «Каштан» придбало по 1000 акцій корпорації «Сатер»
та корпорації «Вега». Розглянемо портфель довгострокових інвестицій
страхової компанії «Каштан» в ринкові акції інших компаній станом на 31
грудня 2006 року в табл. 2.4.

Таблиця 2.4

Портфель довгострокових інвестицій ЗАТ Страхова компанія «Каштан» станом
на 31.12.06 р.

Об’єкт інвестуванняСобівартість, грн/акціюРинкова вартість,

грн/акціюНереалізований прибуток (збиток)Корпорація «Сатер» Корпорація
«Вега»1,446

2,3401,478

1,90032

(440)Разом3,7863,378(408)

Бухгалтерський запис станом на 31 грудня 2006 року буде мати наступний
вигляд:

Дебет рахунку 96 «Збитки від участі в капіталі»
408,000

Кредит рахунку 49 «Резерв знецінення цінних паперів» 408,000

Балансова вартість конкретної інвестиції оцінюється за справедливою
вартістю інвестицій на дату переоцінки. Результат переоцінки по поточним
інвестиціям списується на фінансові результати періоду, по
довгостроковим інвестиціям – на власний капітал.

2. Метод участі.

Метод участі застосовується, коли підприємство має суттєвий вплив на
компанію, акції якої купуються, проте не має можливості контролювати її
діяльність.

Підприємство, на яке інвестор може мати значний вплив, називають
асоційованою компанією.

На існування або наявність значного впливу вказують:

— володіння не менше ніж 20% акцій, або

— присутність інвестора в раді директорів контрагента; або

— участь його в процесах прийняття рішень; або

— матеріальні відносини між партнерами; або

— взаємообмін управлінським персоналом; або

— забезпечення важливою технічною інформацією.

Суть методу участі: балансова вартість інвестиції, яка була спочатку
оцінена за собівартістю, збільшується (зменшується) відповідно до частки
інвестора в прибутках (збитках) асоційованої компанії. Балансова
вартість інвестиції змінюється на суму отриманих дивідендів.

Використання методу участі в капіталі передбачає вплив на оцінку
фінансової інвестиції не тільки прибутку (збитку) об’єкту інвестування,
а й зміни у власному капіталі об’єкту інвестування. Прибуток є лише
однією із складових власного капіталу.

Цей метод раніше не використовувався в українській бухгалтерії, він
базується на тому, що в разі отримання підприємством прибутку інвестори
(акціонери або засновники) цього підприємства також отримують прибуток,
навіть якщо він не розподіляється у вигляді дивідендів. Отриманий
прибуток призводить до збільшення чистих активів підприємства, що
отримало прибуток, а оскільки корпоративні права виражають право
власності на частку в статутному капіталі, то й оцінка корпоративних
прав повинна бути відповідно змінена. Метод участі в капіталі дозволяє
відображати в балансі зростання (або зменшення) вкладеної інвестиції з
урахуванням фінансових результатів підприємства, в яке вкладена
інвестиція.

Розглянемо сутність застосування цього методу на прикладі придбання
страховою компанією «Каштан» акцій ВАТ «РТС» (табл. 2.5).

Таблиця 2.5

Застосування методу участі

Балансова вартість довгострокових фінансових інвестицій на початок року
(собівартість акцій ВАТ, придбаних інвестором)20000Частка інвестора в
статутному фонді26%Прибуток ВАТ за звітний період6000Нараховано
дивідендів ВАТ за звітний період2000Частка прибутку інвестора
(6000х0,26)1560Частина дивідендів інвестора (2000х0,26)520Балансова
вартість довгострокових фінансових інвестицій на кінець року при
застосуванні методу участі в капіталі21040Доход1040

Загальний же прибуток (кредитовий оборот рахунку 721) становить 1560
грн., тобто відповідає частці прибутку інвестора.

У наведеному прикладі вартість довгострокових фінансових інвестицій на
кінець року зросла на частку прибутку інвестора мінус отримані дивіденди
(20000+1560-520).

В обліку це буде відображатись проводками:

1. Дебет 141 «Інвестиції в пов’язані сторони згідно з методом обліку
участі в капіталі».

Кредит 721 «Дохід від інвестицій в асоційовані підприємства» 1560 грн.

1. Дебет 373 «Розрахунки за нарахованими доходами»

Кредит 141 «Інвестиції в пов’язані сторони згідно з методом обліку
участі в капіталі» 520 грн.

Тобто та частина прибутку у вигляді нарахувань дивідендів буде до їх
одержання відображена в інвестора на рахунку 37 «Розрахунки з різними
дебіторами», а прибуток у вигляді збільшення балансової вартості
довгострокової інвестиції в активі балансу збільшує залишок рахунку 14
«Довгострокові фінансові інвестиції». Саме ця сума і буде відображена в
балансі за рядком 040 «Довгострокові фінансові інвестиції, що
враховуються за методом участі в капіталі».

Якщо ж внаслідок застосування методу участі в капіталі вартість
довгострокових фінансових інвестицій буде зменшена, це буде
відображатись проводкою Дт 96 «Витрати від участі в капіталі» Кт 14
«Довгострокові фінансові інвестиції».

Доходи і втрати від участі в капіталі показуються, крім того, окремо і в
формі № 2 за рядками 110 і 150 відповідно.

Однак не завжди прибуток, отриманий підприємством-об’єктом інвестиції,
дає позитивний результат інвестору. Отриманий прибуток може бути
використаний не самим кращим, з точки зору інвестора, чином, наприклад,
на виплату премій, розкішний ремонт офісу та ін. Такі витрати емітент
цілком може зробити, не питаючи інвестора, якщо перший не контролюється
другим. Дійсно, якщо частка в статутному капіталі у інвестора невелика,
то у нього небагато і можливостей вплинути на підприємство, в яке
інвестовані кошти.

Отже, активи, що є у підприємства, можуть бути використані не в
інтересах інвестора, і останній не може бути впевнений в отриманні від
них вигоди.

Тому метод участі в капіталі використовується лише стосовно до
інвестицій в підприємства за умови, якщо частка інвестора в статутному
фонді досить велика. До таких підприємств належать асоційовані, дочірні
і спільні.

В новому Плані рахунків застосування методу участі спричинить проводку:

Дт 141 «Інвестиції пов’язаним сторонам за методом участі в капіталі»

Кт 72 «Доход від участі в капіталі».

Ця проводка виконується, якщо у об’єкта інвестування за звітний період
отриманий прибуток (як в приведеному вище прикладі). У разі збитків
кореспонденція рахунків буде мати наступний вигляд:

Дт 96 «Втрати від участі в капіталі»

Кт 141 «Інвестиції пов’язаним сторонам за методом участі в капіталі».

Тобто метод участі в капіталі працює в обидві сторони, впливаючи на
сальдо рахунку 141 у бік збільшення або зменшення, в залежності від
того, чи добився об’єкт інвестування прибутку або потерпів збитки.
Рахунок 96 є симетричним щодо рахунку 72 й аналогічно має три
субрахунки.

На практиці може виникнути ситуація, коли метод участі «з’їсть» всю
інвестицію, відображену на субрахунку 141, тобто обороти за рахунком 96
перевищать балансову вартість фінансової інвестиції, а об’єкт
інвестування буде продовжувати нести збитки. В цьому випадку кредитувати
рахунок 141 вже не треба, інвестиція не може бути відображена в балансі
від’ємною величиною.

У П(С)БО 12 зменшення балансової вартості фінансових інвестицій
відображається в фінансовому обліку тільки на суму, яка не приводить до
від’ємного значення вартості фінансових інвестицій. Фінансові
інвестиції, які внаслідок зменшення їх балансової вартості досягають
нульової вартості, відображаються в бухгалтерському обліку в складі
фінансових інвестицій за нульовою вартістю.

Разом з тим облік діяльності об’єкта інвестування не треба ігнорувати,
надалі об’єкт інвестування може стати прибутковим. Тоді його результати
діяльності знайдуть своє відображення по дебету субрахунку 141, але лише
тоді, коли будуть зараховані збитки попередніх періодів. Тобто,
незважаючи на те, що збитки об’єкта інвестування не можуть призвести до
від’ємної величини інвестиції, ці збитки необхідно враховувати за
балансом. Надалі, коли у об’єкта інвестування з’явиться прибуток, він
буде збільшувати оцінку фінансової інвестиції лише тоді, коли прибуток
перекриває не відображені на субрахунку 141 збитки.

Разом з тим застосування методу участі має обмеження, навіть якщо частка
інвестора досить велика.

Метод участі в капіталі не застосовується навіть щодо пов’язаних
підприємств у випадках, якщо:

1) фінансові інвестиції здійснені з метою їх продажу протягом року;

2) асоційоване або дочірнє підприємство веде діяльність в умовах, що
обмежують його здатність передавати кошти інвестору протягом року.

Отже, в першому випадку бухгалтеру необхідно знати наміри керівництва в
момент інвестування. Одні і ті самі акції можуть бути придбані з метою
продажу і з метою довготривалої участі в капіталі емітента акцій.
Зрозуміло, намір інвестора повинен бути оформлений письмово — наказом,
розпорядженням або, як мінімум, написом керівника на документі, що
стосується інвестиції.

Друга причина незастосування методу участі вимагає пояснень. Обмеження в
здатності передачі коштів інвестору, безумовно, повинно мати об’єктивний
характер. Прикладом такої ситуації може служити неконвертованість валюти
в країні розташування асоційованого (дочірнього) підприємства. Така
ситуація була в Україні до 1993 р., тому українські підприємства мали
дуже обмежені можливості направляти кошти своєму інвестору, навіть
належні йому дивіденди. Треба вважати, що зарубіжні
підприємства-інвестори не застосовували метод участі щодо українських
підприємств до набирання чинності валютного законодавства, що дозволяє
придбання валюти. Така ж ситуація може виникнути в українського
інвестора, що вклав кошти, наприклад, в білоруське підприємство, якщо в
Білорусії введуть обмеження з придбання валюти або її переліку. Також
обмеження можуть бути накладені за рішенням суду або контролюючого
органу, в якого такі права є (наприклад, податкової інспекції). Таким
чином, є підстави вважати, що на практиці незастосування методу участі
внаслідок обмежень здатності передавати кошти інвестору досить рідке.

Існує думка, що обмеженням можна вважати навіть вказівку інвестора
акумулювати весь прибуток на дочірньому підприємстві і не витрачати його
на дивіденди. Однак таку вказівку навряд чи можна назвати обмеженням,
оскільки заборона, яку наклав інвестор може в будь-який момент
відмінена. Отже, метод участі в цій ситуації повинен працювати.

Крім того, окремого розгляду заслуговує питання про те, як реагувати на
період обмежень після його закінчення, тобто обмеження передачі, що
існували раніше коштів інвестору усунені, і застосування методу участі
відновлене. Однак не викликає сумніву, що фінансові результати
діяльності об’єкта інвестування в період обмежень повинні бути
враховані.

Розглянемо приклад. Первинна вартість фінансової інвестиції на 1.01.2003
р. становила 40 тис. грн. Частка інвестора — 50%. У 2003 і 2004 роках
мали місце обмеження, і в цей же період збитки становили 20 тис. грн. і
30 тис. грн. У зв’язку з обмеженням інвестор метод участі в капіталі не
застосував. Якби обмежень не було, то залишок на рахунку 14 на 1.01.2005
р., розрахований за методом участі в капіталі, поменшав би на 25 тис.
грн. (50% збитків, згідно долі інвестора). Але через обмеження проводка
Дт 96 Кт 14 на суму 25 тис. грн. не відбулася. Якби метод участі
застосувався, сальдо на рахунку 14 становило б 15 тис. грн. У 2005 році
обмеження втратили силу, і в цьому ж році об’єкт інвестування отримав
прибуток у 36 тис. грн. Результати діяльності об’єкта інвестування
вимагають проводки: Дт 14 Кт 72 18 тис. грн. Але з цього не виходить, що
сальдо на рахунку 14 повинно становити 58 тис. грн., тобто первинну
вартість фінансової інвестиції плюс 18тис. грн. на основі попередньої
проводки. Фінансові результати діяльності об’єкта інвестування в період
обмеження також повинні бути враховані.

Незастосування методу участі в обмежувальний період не означає, що
сальдо на субрахунку 141 повинне бути законсервовано. В цьому випадку
повинен застосовуватися пункт 8 П(С)БО 12, який передбачає оцінку
інвестиції на дату балансу за справедливою вартістю. Тобто
незастосування методу участі, нехай навіть і тимчасово, внаслідок
обмежень, що з’явилися, не означає, що фінансові інвестиції повинні
оцінюватися за собівартістю або за іншою вартістю. Справедливою вартістю
цінних паперів (якщо ними виражені корпоративні права), згідно з
додатком «Визначення справедливої вартості придбаних ідентифікованих
активів і зобов’язань» за П(С)БО 19, є їх поточна ринкова вартість на
фондовому ринку.

Однак не всі цінні папери котируються на ринку, і не завжди інвестиція
представлена цінними паперами. В такому випадку при відсутності ринкової
вартості, згідно з тим же додатком до П(С)БО 19, повинна проводитися
експертна оцінка акцій. Очевидно, що і до оцінки корпоративних прав, не
виражених цінними паперами, необхідно застосовувати такий же спосіб,
оскільки внесок засновників в ТОВ має таку ж природу, як й акція
акціонера. Однак експертна оцінка фінансової інвестиції—спосіб значно
більш кропіткий і дорогий, ніж метод участі. Тому більш доцільно
застосовувати метод участі в капіталі.

Так,. ЗАТ Страхова компанія «Каштан» придбало 25% простих акцій АТ
«Бета» на суму 200 тис. грн. Протягом року АТ «Бета» одержало чистий
прибуток у сумі 120 тис. грн. і виплатило 80 тис. грн. дивідендів.

Записи в обліку ЗАТ Страхова компанія «Каштан» будуть мати наступний
вигляд:

На суму придбаних акцій:

Дебет рахунку 14 «Довгострокові фінансові інвестиції в акції 200000
грн.

Записи в обліку АТ «Бета» такі:

Кредит рахунку 31 «Рахунки в банку» 200000 грн.

На суму участі в прибутках АТ «Бета»: (120000х0,25=30000) грн.

Дебет рахунку 14 «Довгострокові фінансові інвестиції

в акції АТ «Бета» 30000 грн.

Кредит рахунку 72 «Доход від участі в капіталі» 30000
грн.

На суму нарахованих дивідендів: (80000х0,25=20000)
грн

Дебет рахунку 31 «Рахунки в банку» 20000
грн.

Кредит рахунку 14 «Довгострокові фінансові інвестиції

в акції «Бета» 20000 грн.

Розглянемо приклад обліку інвестицій в асоційоване підприємство за
методом участі у капіталі.

Страхова компанія «Каштан» 3 січня 2006 р. придбало частку (40%) у
власному капіталі підприємства «Барвинок» за 668 тис. грн. Страхова
компанія «Каштан» веде облік інвестиції в асоційоване підприємство
«Барвинок» за методом участі в капіталі (табл. 2.6).

Таблиця 2.6

Облік інвестицій в асоційоване підприємство

Статті власного капіталу асоційованого підприємства «Барвінок»На
1.01.06р.На 1.12.2006р.Зміни у власному капіталіСтатутний
капітал10001000—Резервний капітал250250—Додатковий
капітал300360″60Нерозподілений прибуток120180″60Разом16701790120

Зростання додаткового капіталу обумовле недооцінкою необоротних активів.

У складі нерозподіленого прибутку на 31.12.2006 р. прибуток від
реалізації страхової компанії складає 10 тис. грн.

Чистий прибуток за 2006 рік асоційованого підприємства складає 110 тис.
грн., сума нарахованих дивідендів — 50 тис. грн.

Вартість фінансової інвестиції компанії в асоційоване підприємство
«Барвінок», що відображається в обліку за методом участі в капіталі,
складе 712 тис. грн.

Відображення операцій в журналі господарських операцій показане в табл.
2.7.

Якщо компанія володіє більш ніж 50% акцій іншої компанії, вважають, що
інвестор володіє контрольним пакетом акцій і має можливість контролювати
діяльність об’єкта інвестування, тобто приймати рішення з питань його
фінансово-господарської діяльності.

Компанію інвестора розглядають як материнську компанію, а компанію, що є
об’єктом інвестування, як дочірню. Інвестиції в дочірні підприємства
відображаються за методом участі в капіталі або за собівартістю чи
переоціненою вартістю.

Таблиця 2.7

Операції обліку інвестицій

ПоказникиСума, тис. грн.Кореспонденція рахунківДебетКредитБалансова
вартість інвестиції на 01.01. 2004 р.668141 «Інвестиції зв’язаним
сторонам за методом обліку участі в капіталі»

ХЧастка інвестора в чистому прибутку за 2004 рік (110-10)х40%40141
«Інвестиції зв’язаним сторонам за методом обліку участі в капіталі»721
«Доход від інвестицій в асоційовані підприємства»Частка інвестора в
дивідендах (50х40%)20373 «Розрахунки за нарахованими доходами»141
«Інвестиції зв’язаним сторонам за методом обліку участі в
капіталі»Частка інвестора в сумі збільшен-ня додаткового капіталу
(60х40%)24141 «Інвестиції зв’язаним сторонам за методом обліку участі в
капіталі»423 «Дооцінка активів»Балансова вар-тість інвестиції на
31.12.2004 р.712141 «Інвестиції зв’язаним сторонам за методом обліку
участі в капіталі»

Х

Зміна оцінки цінних паперів відбувається шляхом створення резерву під
знецінення цінних паперів.

При вибутті (продажу, обміні тощо) цінних паперів можуть застосовуватись
такі методи їх оцінок:

— за вартістю одиниці кожного цінного паперу (або одного виду);

— за середньою вартістю;

— за вартістю останніх за часом закупок (метод ЛІФО);

— за вартістю перших за часом закупок (метод Ф1ФО).

Як правило, методи оцінки ЛІФО та Ф1ФО використовуються організаціями,
що є професійними учасниками ринку цінних паперів.

Акції, облігації та інші цінні папери оприбутковуються за купівельною
вартістю. Пов’язана особа — особа, яка відповідає будь-якій з наведених
нижче ознак:

— юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або
контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним
контролем з таким платником податку;

— фізична особа або члени сім?ї фізичної особи, які здійснюють контроль
над платником податку. Членами сім?ї фізичної особи вважаються: її
чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи,
так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого
прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини);

— посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені
платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або
зупинення правових відносин, а також члени її сім?ї.

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через
більшу кількість пов’язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою
часткою (паєм, пакетом акцій) статутного капіталу платника податку або
управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого
платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою
20 відсотків від статутного капіталу платника податку.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного капіталу
платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна
сума корпоративних прав, що належить такій фізичній особі, членам сім’ї
такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою
фізичною особою або членами її сім’ї.

Суму амортизації дисконту або премії нараховують одночасно з
нарахуванням відсотка (доходу від фінансових інвестицій), що належить до
одержання, і відображають у складі інших фінансових доходів або в складі
інших фінансових витрат з одночасним збільшенням чи зменшенням
балансової вартості фінансових інвестицій.

Фінансові інвестиції в асоційовані та дочірні підприємства і в спільну
діяльність з утворенням юридичної особи на дату балансу відображають за
вартістю, визначеною методом участі в капіталі, крім випадків, указаних
в пунктах 17 і 22 П(С)БО 12.

Інвестиції, які обліковують методом участі в капіталі, на дату балансу
відображають за вартістю, що визначається з урахуванням усіх змін у
власному капіталі об’єкта інвестування, крім тих, які є результатом
операцій між інвестором і об’єктом інвестування.

Балансова вартість фінансових інвестицій може збільшуватися або
зменшуватися на суму, що є часткою інвестора в чистому прибутку за
звітний період. Ці суми включають до доходів або втрат від участі в
капіталі. Одночасно балансова вартість фінансових інвестицій зменшується
на суму визнаних дивідендів від об’єкта інвестування.

Балансова вартість фінансових інвестицій може збільшуватися або
зменшуватися на частку інвестора в сумі інших змін у власному капіталі
об’єкта інвестування за звітний період. Ці суми вилучають або включають
у відповідні статті власного капіталу інвестора. Якщо сума зменшення
частки капіталу інвестора в сумі інших змін у власному капіталі об’єкта
інвестування більша за відповідну статтю власного капіталу інвестора, то
на таку різницю зменшується нерозподілений прибуток або збільшується
непокритий збиток. Зменшення балансової вартості фінансових інвестицій
відображають у бухгалтерському обліку лише на суму, яка не призводить до
від’ємного значення цих інвестицій. Фінансові інвестиції, які внаслідок
зменшення їхньої балансової вартості досягають нульової вартості,
відображають у бухгалтерському обліку в складі фінансових інвестицій за
нульовою вартістю.

Якщо інвестор продає активи або передає їх (як внесок до статутного
капіталу) дочірньому, спільному, асоційованому підприємству, в складі
фінансових результатів звітного періоду відображають лише ту частину
прибутку або збитку, яка припадає на інших інвесторів. Суму прибутку або
збитку від внеску чи продажу дочірньому, спільному, асоційованому
підприємству, яка належить інвестору, включають до складу доходів або
витрат майбутніх періодів. Такі суми визнаються прибутком або збитком
інвестора тільки після продажу активів дочірнім, спільним, асоційованим
підприємством іншим особам або в період амортизації одержаних чи
придбаних необоротних активів.

Інвестор дочірнього, спільного, асоційованого підприємства відображає
всю суму понесених збитків, якщо внесок або продаж свідчать про
зменшення чистої вартості реалізації оборотних активів чи зменшення
корисності необоротних активів.

Отже, якщо інвестор придбав активи у дочірнього, спільного,
асоційованого підприємства, суму прибутку чи збитку об’єкта інвестування
від цієї операції, що припадає на інвестора, відображають тільки після
перепродажу цих активів іншим особам або в періодах амортизації
придбаних необоротних активів. Збитки, що виникають внаслідок зменшення
чистої вартості реалізації оборотних активів або зменшення корисності
необоротних активів, відображають в період здійснення операції.

8. Шляхи удосконалення обліку та фінансових послуг на ЗАТ „СК”Каштан”

На підприємстві завжди функціонують паралельно декілька систем обліку,
причому кожна з них узагальнює дані за окремими інформаційними потоками,
але першоосновою всіх цих систем можна вважати саме бухгалтерський
облік, оскільки фінансова, податкова, статистична та інші види
звітності, які використовують грошовий вимір, базуються на інформації,
отриманої з джерел бухгалтерського обліку.

Сама процедура підготовки та прийняття управлінських рішень вимагає
двостороннього руху інформації. З одного боку, необхідні детальний
аналіз «вихідних» інформаційних даних бухгалтерського обліку узгодження
їх з плановими при врахуванні численних аспектів господарювання. З
іншого — вже прийняте та передане на виконання рішення обов’язково
потребує фактичного здійснення господарської операції з рухом фінансів,
матеріальних та інших цінностей і відповідних проведень в
бухгалтерському обліку.

В кожний момент часу підприємство знаходиться на стадії формування нових
та виконання прийнятих (затверджених) управлінських рішень. Саме тут
важливо додержуватися відомих принципів бухгалтерського обліку:

— обачності (застосовувати відповідні методи оцінки зобов’язань,
активів, витрат та доходів);

— повного висвітлення (подавати повну інформацію щодо фактичних та
потенціальних наслідків господарських операцій та подій, здатних
вплинути на рішення, що приймаються на її основі);

— послідовності (незмінно додержуватися обраної облікової політики, за
винятком окремих ситуацій, передбачених законодавством);

— безперервності (оцінку активів та зобов’язань здійснювати,
передбачаючи, що діяльність підприємства буде продовжуватися в
довгостроковому періоді) тощо.

Така практика з налагодженим зворотним зв’язком дає можливість
управлінському апарату приймати рішення, які у кожний момент часу будуть
гарантувати просування підприємства до поставленої мети.

Двосторонній зв’язок з обліком повинен служити не тільки контролю за
виконанням цілей, але й створенню реальної основи для управління
очікуваним розвитком.

Перехід економіки України до ринкових відносин зумовив потребу
кардинальної модифікації не лише методології, а й організації
бухгалтерського обліку згідно з міжнародною теорією та практикою. Таким
чином на сучасному етапі розвитку економіки все більшого значення
набуває вдосконалення засобів господарювання.

Особлива роль у рішенні цієї проблеми належить бухгалтерському обліку,
на одній з систем спостереження, групування, узагальнення, аналізу
інформації про господарську діяльність підприємства.

Перехід до ринкових умов господарювання обумовив виникнення нової
концепції управління у фінансовому менеджменті, яка перейшла до нас із
західної практики, — контролінг. Однією з основних передумов його
виникнення та впровадження була і є необхідність системної інтеграції
різних аспектів управління бізнес-процесами на рівні окремого
підприємства. Саме контролінг забезпечує методичну та інструментальну
базу для інтегрованої підтримки основних функцій менеджменту:
планування, координування, контролю, обліку та аналізу, а також оцінки
ситуацій для прийняття управлінських рішень. Але в той же час він являє
собою лише інструмент фінансового менеджера, що не може забезпечити
успіх підприємства без досвіду та відповідної кваліфікації
управлінського персоналу.

Термін «контролінг» походить від англійського та перекладається, як
«управляти», «регулювати», «контролювати», «наглядати» і «перевіряти». У
найбільш широкому значенні слово контролінг означає «бути у курсі
всього», тобто інформувати про події, консультувати, координувати та
пропонувати управлінські рішення для реалізації цілей підприємства та
задумів менеджерів.

З самого початку контролінг був тісно пов’язаний зі сферою обліку та
фінансів, розглядався як основна функція фінансового менеджменту, а
контролером був головний бухгалтер. Далі це поняття стали тлумачити
більш широко. До функцій контролінгу почали відносити не тільки
фінансовий контроль та оптимізацію використання фінансових ресурсів — на
перший план почали виходити координація та узгодження виробничих
проблем.

Управління підприємством охоплює не лише керівництво внутрішніми
процесами. Менеджери потребують інформації про всі процеси, що прямо або
побічно стосуються підприємства, її пошук та інтерпретація також є
основними завданнями контролінгу. Перш за все це спостереження за ринком
(збутом, заготівельною діяльністю, робочою силою, капіталом тощо).

Отже, контролінг, виходячи з поставленої генеральної мети, визначає цілі
підприємства, виявляє в них суть, вимір та часові аспекти, отримує
інформацію, оцінює можливі альтернативи та вибирає найоптимальніший
варіант.

Система контролінгу, у першу чергу, “співпрацює” з усіма економічними
видами діяльності підприємства, пов’язаними з виробництвом та
реалізацією продукції. Практично вона відокремлена від соціальної сфери.

Контролінг виступає гарантом підтримки здатності керівництва
координувати, реагувати та адаптуватися до постійних змін внутрішніх та
зовнішніх умов з єдиним наміром — досягти поставленої мети.

Необхідно відзначити, що кожне підприємство самостійно має вирішувати
питання щодо доцільності та можливості розмежування функцій, завдань і
повноважень між менеджером і контролером. Це залежатиме від багатьох
чинників, зокрема:

1) ступеня розвитку ринкових відносин у галузі;

2) розмірів підприємства та масштабів його діяльності;

3) прийнятої концепції економічного управління;

4) сформованої організаційної структури підприємства та бажання його
керівництва здійснити її реформування відповідно до цілей розвитку тощо.

Водночас необхідно враховувати, що менеджер і контролер працюють у
відособленій єдності. Це означає, з однієї сторони, що вони тісно
співпрацюють між собою, з другої — кожен із них виконує специфічні
функції та завдання.

Взагалі контролінг відповідає не тільки за розробку та впровадження
інформаційних систем для планування, управління, перевірки тощо, а й за
те, щоб надані цими системами дані були використані адекватно
поставленим цілям. Таким чином, контролінг починається з підготовки
ізольованих планів в підрозділах підприємства та продовжується
координацією розділів загального (генерального) плану. Це означає відхід
від розуміння процесу контролювання як окремої контролюючої одиниці.

Щодо місця контролера в організаційній структурі, то за кордоном
відсутній єдиний підхід до цього питання. На американських підприємствах
контролером досить часто виступає комерційний директор. Йому
підпорядковані підрозділи та відділи фінансової і виробничої
бухгалтерії, організації виробництва, страхування.

При створенні служби контролінгу слід враховувати, що контролер і
головний бухгалтер постійно діють в рамках певного інформаційного
простору. При цьому існують певні функціональні характеристики цих
посад, які надають їм відповідного професійного забарвлення та
визначають місце в організаційній структурі підприємства. Порівняльна
характеристика функцій директора (контролера) та головного бухгалтера на
ЗАТ Страхова компанія «Каштан» надається в табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Порівняльний аналіз функцій контролера та головного бухгалтера

КОНТРОЛЕР (Директор)Місце в орг. структуріГОЛОВНИЙ БУХГАЛТЕРУправління
справамиФункціональна сфераОблік, контроль та аналізКерівник
підприємстваРангКерівник відділуНайвищий
керівникПідлеглістьДиректоруРеалізація поставленої підпри-ємницької
мети, відповідальність за безперервну реалізацію функцій підприємства в
плануванні, поста новці завдань, управлінні, контролі.Мета
діяльностіРеєстрація, накопичення, узагаль-нення, зберігання та передача
ін-формації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім
користувачамОсновні функції (завдання) Створення онцепції управління
підприємством у довгостроковому періоді

Побудова інформативної системи для окремих рівнів прийняття рішень

Встановлення основних принципів поведінки у сфері планування,
звітності, контролювання тощо

Створення розгалуженої системи показників

З’ясування та документування Відображення в реєстрах обліку
інформації про здійснені господарські операції

Використання форм фінансової та внутрішньої звітності, орієнтованих на
певних користувачів інформації

Дотримання основних принципів облікової політики підприємства

Часткове використання системи показників для аналізу фактичного стану

Використання нормативів витрат для калькуляціїСкладання загального
плану розвитку, орієнтованого на генеральну мету підприємства

Координування та керівництво плановими роботами (заходами)

Планування та прогнозуванняЗабезпечення інформацією при постановці цілей
підприємства

Надання інформації за місцями виникнення та носіями витратВідстеження,
коригування та виявлення ступеню досягнення мети

Постійний нагляд за цілями

Виявлення відхилень та проведення заходів з їх усунення

УправлінняСвоєчасне подання інформації з обліку щодо втіленних
управлінських рішень

Джерело інформації для проведення аналізу відхиленьВстановлення завдань
відпові дальним посадовим особам

Розробка альтернатив при недосягненні поставлених цілей

Загальні контрольні завдання, в т.ч. утворення та розробка нормативів

КонтрольПостійне проведення контролю витрат, результатів

Відстеження причин відхилень в обліку

В господарський практиці підприємства функціональні обов’язки
контролера та головного бухгалтера розділені. Проте розмежування
функціональних обов’язків не виключає взаємозв’язків між ними. Звичайно,
організація контролю на ЗАТ Страхова компанія «Каштан» має свої
осбливості та залежить від організаційної структури (різні користувачі
інформації), виду економічної діяльності.

Значний обсяг завдань, що має виконувати бухгалтерія (враховуючи, що в
Україні додається ще ведення податкового обліку), призводить до
необхідності додаткового проведення аналітичної роботи.

Відхилення стимулюватимуть проводити контрольні дослідження заздалегідь,
до початку зустрічних заходів з усунення негативних наслідків цих
відхилень. З постійного осмислюваного двостороннього інформаційного
потоку на підприємстві починається розвиток нового типу мислення,
орієнтованого на майбутнє. Ключовим питанням при створенні служби
контролінгу є цілевизначення в цілому та ідентифікація цілей для кожного
рівня. Визначення цілей дає можливість ідентифікувати об?єкти управління
та обгрунтувати основні шляхи впливу на ці об?єкти.

Першочергова увага повинна приділятись контролю та дотриманню норм та
нормативів діяльності. Суттєвим об?єктом управління слід також вважати
прибуток та ліквідність підприємства. Даний підхід дає можливість
визначити критерії вибору найбільш суттєвих цілей та об?єктів
управління, обгрунтувати їх ієрархію. Цілі повинні орієнтуватись на
втілення у певному кінцевому результаті діяльності. Наведені показники
свідчать про найвищий ранг цілей державних органів та керівництво
підприємством, що показує співпадання їх соціальних та економічних
інтересів.

Контролінг- це перш за все система, орієнтована на перспективний
розвиток підприємства. Бухгалтерський облік має забезпечити цю систему
оперативною інформацією. Зрозуміло, що цю інформацію не слід приймати як
«незмінну», тобто залишати її без подальшого детального аналізу.
Інформація з минулого дозволяє вирішувати ціле коло питань, які так чи
інакше пов’язані з майбутнім підприємства. І тут виникає одна
особливість — сталість інформації бухгалтерського обліку щодо минулих
фактів господарської діяльності породжує численні альтернативи можливого
майбутнього розвитку.

Контролер є носієм управлінських функцій та відповідальним за
інформаційне забезпечення підприємства. Його основними завданнями є:

— участь у визначенні цілей підприємства;

— вплив на стратегічне планування;

— поточна цілеспрямована вертикальна, горизонтальна та часова
коордкнація інформаційного потоку з процесом управління;

— складання звітності;

— проведення інвестиційних та інших економічних розрахунків тощо.

Контролер є членом органів управління підприємством, самостійно обробляє
результати, отримані в процесі діяльності, та використовує їх на
засіданнях керівництва, в яких бере активну участь. Крім того,
контролеру передаються в адміністративне підпорядкування фінансова
бухгалтерія, відділ статистики, планування та прогнозування.

Головне ж завдання контролера полягає у постійному пошуку нових ідей та
пропозицій, які дозволять підприємству збільшити економічний ефект своєї
господарської діяльності.

Застосування обчислювальної техніки поширює можливості вдосконалення
обчислювальної техніки є найважливішою умовою успішного розвязання
задачі.

Механізація і автоматизація обліку та аналізу на ЗАТ Страхова компанія
«Каштан» є обєктивна необхідність, зумовлена зростанням обсягів
діяльності і значним збільшенням обсягу відомостей, необхідних для
науково-обгрунтованого керівництва господарства в цілому, а також
окремими підприємствами і організаціями. Впровадження обчислювальної
техніки полегшує працю робітників всіх дільниць, що займаються обліком
та контролем, підвищує продуктивність праці, покращує якість обліку,
скорочує терміни отримання облікової та звітної інформації. Крім того,
при цьому скорочуються по збору і обробці інформації, бо машинне
виробництво будь-якого товару в порівнянні з ручним зменшує величину
вартості товару. Автоматизація роботи бухгалтера потребує
комп’ютеризації його робочого місця, створення так званого АРМ –
автоматизованого робочого місця, яке являє собою інтегрований комплекс
програмно-технічного та інформаційного забезпечення, яке має на меті
підвищення ефективності виконання функцій фінансів та економічного
аналізу.

В основі побудови АРМ лежить формування структури інформаційного
забезпечення у вигляді банку даних – сукупності баз даних, які містять
інформацію, що безпосередньо становить предмет інтересів користувача АРМ
або звернень різних рівні програмних модулів СУБД, що покликане
оперувати інформацією баз даних. СУБД (система управління базами даних)
– комплекс програмно-технічного забезпечення, на проектуванні якого
ґрунтується створення будь-якого спеціалізованого АРМ. Фактично СУБД
являє собою персональний комп’ютер, який поряд з базовим програмним
забезпеченням (операційна система, прикладне програмне забезпечення для
технічного обслуговування комп’ютера) має спеціально розроблену програму
для роботи з базами даних. СУБД завжди має ряд типових функцій, як-то
створення нових записів у базі даних, вилучення існуючих записів, пошук
і коригування інформації у базі даних, виведення на екран чи друкування
на принтері звітів.

Слід зазначити, що на сьогодні обмежень в апаратно-технічному
забезпечення СУБД практично немає, оскільки досить не потужний по
сучасним критеріям комп’ютер може цілком задовольнити запити щодо
формування і підтримки у робочому стані локальної бази даних на
підприємстві. Слід відмітити також, що придбання підприємством
комп’ютера і створення АРМ з обліку чи економічного аналізу безумовно
матиме позитивний економічний ефект. Адже витрати на впровадження таких
заходів швидко окупляться в результаті значного підвищення
продуктивності праці з обліково-аналітичної роботи. Фактично
підприємство отримує ефект економії на заробітній платі: нововведення
вимагатиме 1-2 чол. Фінансистів чи економістів , які обслуговуватимуть
АРМ. Логічна схема функціонування АРМ з фінансового контролю та
економічного аналізу на підприємстві має такий вигляд, який відображено
на рис. 4.1.

picscalex1290100090000031602000002009601000000009601000026060f002203574d
464301000000000001006c5f000000000100000000030000000000000003000001000000
6c00000000000000000000001a00000037000000000000000000000064400000b7530000
20454d4600000100000300001000000002000000000000000000000000000000b0090000
b40d0000d200000029010000000000000000000000000000353403003388040016000000
0c000000180000000a00000010000000000000000000000009000000100000009b070000
e3090000520000007001000001000000d2ffffff00000000000000000000000090010000
000000cc04400022430061006c0069006200720069000000000000000000000000000000
000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000
0000110080ae110010000000e4b1110064af110052516032e4b11100dcae110010000000
4cb01100c8b1110024516032e4b11100dcae11002000000049642f31dcae1100e4b11100
20000000ffffffff4c4cd700d0642f31ffffffffffff0180ffff01800fff0180ffffffff
000000000008000000080000d0e6120001000000000000002c01000025000000372e9001
cc00020f0502020204030204ef0200a07b20004000000000000000009f00000000000000
430061006c006900620072000000000000000000a4af1100dee32e31e88d083204b31100
10af11009c38273104000000010000004caf11004caf1100e87825310400000074af1100
4c4cd7006476000800000000250000000c00000001000000250000000c00000001000000
250000000c00000001000000120000000c00000001000000180000000c00000000000002
540000005400000000000000000000001a0000003700000001000000df7b074139760741
000000002c000000010000004c0000000400000000000000000000009b070000e3090000
50000000200000001b00000046000000280000001c0000004744494302000000ffffffff
ffffffff9b070000e5090000000000004600000014000000080000004744494303000000
250000000c0000000e000080250000000c0000000e0000800e0000001400000000000000
10000000140000000400000003010800050000000b0200000000050000000c0200034d02
040000002e0118001c000000fb02f2ff0000000000009001000000cc0440002243616c69
62726900000000000000000000000000000000000000000000000000040000002d010000
040000002d010000040000002d0100000400000002010100050000000902000000020d00
0000320a0d00000001000400000000004d020003207308001c000000fb02050002000000
0000bc02000000cc0102022253797374656d000000000000000000000000000000000000
0000000000000000040000002d010100040000002d010100030000000000

74

Рис. 4.1 — Логічна схема СУБД АРМ фінансового обліку

Сучасні СУБД, що лежать в основі АРМ, мають відповідати критеріям
адаптованості (гнучкості, можливості пристосування до нових умов
зовнішнього середовища або внутрішньогосподарської ситуації). Це
означає, що при проектуванні функціональних модулів СУБД необхідно
передбачити формування вихідних параметрів їх функціонування в якості
інформації аналогічної якості і структури, як і дані бази (банку) даних.
Тоді при необхідності оператор АРМ має змогу модифікувати їх за потребою
аналізу та в результаті зміни згаданих умов.

Схема здійснення управління фінансовою діяльністю, яка лежить в основі
аналітичних модулів, не повинна також бути статистичною, зважаючи на ті
самі причини. Тому необхідно передбачити можливість оператора АРМ
задавати формалізовану схему (формули) розрахунків, що здійснюються
модулем, та за допомогою визначених програмно-інструментальних засобів
регламентувати йому доступ до будь-якої необхідної інформації бази
даних.

Нарешті, сучасна СУБД повинна мати дружній інтерфейс, оскільки в умовах
конкурентного середовища розробників програмного забезпечення цей
критерій поступово перетворюється на один з визначальних.

Створення та впровадження комп’ютеризованих робочих місць з належним
програмним забезпеченням – ефективний засіб підвищення ефективності
здійснення фінансової діяльності на підприємстві та управління
прибутком, економії витрат та підвищення продуктивності праці в
обліково-аналітичній роботі.

ВИСНОВКИ

Отже, розглянувши віс необхідні для вивченя даної теми документи та
джерела інформації ми можемо впевнено сказати що, згідно з Законом
України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових
та інтелектуальних цінностей, які вкладають в об’єкти підприємницької та
інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід)
або досягається соціальний ефект. До інвестицій можна віднести грошові
внески, пільгові банківські вклади, паї, облігації державних позик,
облігації інших підприємств, депозитні сертифікати банків, акції та інші
цінні папери.

За визначенням національного П(С)БО 4 інвестиційна діяльність охоплює
придбання, реалізацію необоротних активів, а також фінансових
інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

Прийняття рішень з інвестиційної діяльності зумовлено багатьма

факторами: вид інвестиції, вартість інвестиційного проекту, наявність
різних можливостей інвестування, обмеженість фінансових ресурсів, ризик
інвестування, прибутковість та окупність інвестиційних проектів тощо.
Водночас виникає необхідність інвестування, яка спричинена: розширенням
сфери діяльності, оновленням технічної бази господарюючого суб’єкта,
зміною видів діяльності (продукції, робіт, послуг).

Розв’язання названих проблем пов’язане з глибокими аналітичними
дослідженнями, які б гарантували прийняття найбільш ефективних рішень в
умовах нестабільності інвестиційного середовища, ризику помилки у виборі
альтернативних проектів, значних коливань зміни ефективності їх
реалізації.

Формуючи управлінські рішення на основі якогось обраного головним
критерію, інвестиційний менеджер має всебічно визначити характеристики
проекту, забезпечити науково точні параметри дослідження, яких вимагають
застосовані методи. Саме такий загальний підхід дозволить уникнути
помилок і втрат при реалізації проектів, ціна яких при інвестуванні є
дуже великою, а наслідки — навіть катастрофічними. Двома найважливішими
характеристиками, які є підставою для впровадження інвестицій в
виробництво, є їх новизна (науково-технічний аспект) та комерційний
успіх (економічний аспект), тобто кожний інвестиційний проект повинний
забезпечити визначений технічний, економічний та соціальний ефект.
Сутність, порядок розрахунку та особливості застосування в оціночній
практиці показників економічної ефективності інвестиційних проектів
треба постійно вивчати. Це обумовлено тим, що інвестиційний проект
виступає або як самостійний об’єкт оцінки, або як один з елементів
великого господарського механізму, який впливає позитивно чи негативно
на загальну діяльність підприємства.

Методологія обліку фінансових інвестицій в даній роботі розглядено на
прикладі ЗАТ Страхова компанія “Каштан”. Товариство веде облік
результатів діяльності, оперативний, бухгалтерський облік та статистичну
звітність. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку несе
керівник Товариства. Керівник створює необхідні умови для правильного
ведення бухгалтерського обліку, забезпечує фіксування фактів здійснення
всіх господарських операцій у первинних документах. Товариство веде
бухгалтерський облік майна та результатів своєї роботи методом
подвійного запису господарських операцій згідно з Планом рахунків
бухгалтерського обліку.

На підприємстві застосовується журнально-ордерна форма обліку. Облікова
політика визначається наказом по підприємству. Бухгалтер та головний
бухгалтер мають посадові інструкції. Бухгалтерські документи
зберігаються в бухгалтерії у книжкових шафах у хронологічному порядку.
Свідоцтво про державну реєстрацію, платника ПДВ, печатка — зберігаються
у сейфі.

Для обліку фінансових інвестицій призначені рахунки 14 «Довгострокові
фінансові інвестиції» (інвестиції пов’язаним сторонам за методом обліку
участі в капіталі, інші інвестиції пов’язаним сторонам, інвестиції
непов’язаним сторонам) та 35 «Поточні фінансові інвестиції» (еквіваленти
грошових коштів, інші поточні фінансові інвестиції).

Аналітичний облік за рахунком 14 ведеться за видами довгострокових
фінансових вкладів та об’єктами інвестування. Цей облік має забезпечити
можливість отримання інформації про довгострокові фінансові вклади в
об’єкти як на території країни, так і за кордоном.

Аналітичні процедури щодо фінансових інвестицій в роботі розглядено на
прикладі процесу прийняття рішення відносно вибору інвестиційного
проекту.

Для удосконалення обліку фінансових інвестицій ЗАТ Страхова компанія
«Каштан» в роботі запропоновано впровадження концепції контролінгу.
Сучасне управління процесами на підприємстві вимагає створення
спеціальної служби збору, обробки, аналізу інформації та підготовки
управлінських рішень. Контролінг здатен виконувати всі ці функції, не
замикаючись на діяльності окремих підрозділів, комплексно, враховуючи
всі зовнішні та внутрішні фактори, обгрунтовано та раціонально. Він
виявляє себе на підприємствах по-різному: як реєстратор подій, як
навігатор, постійно коригуючий курс підприємства, а також як інноватор.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в
Україні” від 16.07.99 р. № 996 // Галицькі контракти. – 1999. — № 36. –
112 с.

2. Закон України “Про визначення розмірів збитків, завданих
підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням),
недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння і
валютних цінностей” від 06.06.95 р. № 217/95-ВР.

3. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97
р. № 283/97-ВР // Все про бухгалтерський облік. – 1999. — № 53. – с.
2-35.

4. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.91 р. № 887-ХІІ.

5. Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. №
168/97-ВР.

6. Закон України “Про передачу об’єктів права державної та комунальної
власності” від 03.03.98 р. № 147/98-ВР.

7. Постанова Верховної Ради України “Про право власності на окремі види
майна” від 17.06.92 р. № 2471-ХІІ.

8. Інструкція по бухгалтерському обліку балансової вартості груп
основних фондів, затверджена наказом Міністерства фінансів України від
24.07.97 р. № 159.

9. Інструкція по застосуванню Плану рахунків бухгалтерського обліку
активів, капіталу, зобов’язань та господарських операцій підприємств та
організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України від
30.11.99 р. № 291.

10. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 “Баланс”, затверджене
наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87.

11. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №12 “Фінансові
інвестиції”

12. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 “Звіт про власний
капітал”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99
р. № 87.

13. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”, затверджене
наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92.

14. Інструкція по застосуванню Плану рахунків бухгалтерського обліку
активів, капіталу, зобов’язань та господарських операцій підприємств та
організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України від
30.11.99 р. № 291.

15. Білуха М. Т. «Теорія бухгалтерского обліку»: Підручник.- К.: 2000.

16. Бутинець Ф. Ф. Бухгалтерський упралінський облік. Навч. посібник для
студентів. – Житомир: ЖІТІ, 2000.- 448 с.

17. Горицька Н. Типовые проводки бухгалтерского учета по новому плану
счетов // Дебет – Кредит. – 2000. — № 13. – с. 11-15.

18. Кужельний М.В., Лінник В.Г. «Теорія бухгалтерского обліку»:
Підручник.- К.: КНЭУ, 2001.

19. Сопко В.В. Бухгалтерський облік. Навчальний посібник Київ: 2000.
752с.

20. Чебанова Н., к.э.н., доц., зав. кафедрой «Учёт и аудит», Харьковской
академии железнодорожного транспорта, «Учёт переоценки
товарно-материальных ценностей», // «Вестник бухгалтера и аудитора
Украины», № 12, 2000.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *