Реферат на тему:
Калькуляція затрат праці та заробітної платні.
Порядок складання та затвердження
У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце
займає калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів.
У процесі калькуляції прямі витрати обчислюються безпосередньо на
калькуляційну одиницю згідно з чинними нормами й цінами. На не прямі
витрати спочатку складають кошторис на певний період, після чого витрати
розподіляють між різними виробами за відомою методикою.
Стаття «Основна заробітна плата виробників» містить витрати на оплату
праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної
продукції. Обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання
технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на
операції, деталі, вузли.
Додаткова зарплата (оплата відпусток, часу виконання державних
обов’язків, доплати за виконання додаткових функцій та ін.) обчислюється
у відсотках від основної, а відрахування на соціальні потреби –
виробників у відсотках від суми основної та додаткової зарплати.
Стаття «Утримання та експлуатація машин і устаткування» є комплексною та
охоплює такі витрати, як амортизаційні відрахування стосовно машин та
устаткування, котрі належать до основних фондів, витрати на
електроенергію, стиснуте повітря, пальне для приведення їх у дію,
технологічний інструмент, ремонт, оплату праці з відповідними
відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини
(наладчики, електрики, слюсарі та ін.). На ці витрати складається
кошторис для кожного цеху (виробництва) на рік (квартал). На одиницю
кожного різновиду продукції витрати на утримання та експлуатацію машин і
устаткування обчислюються методом розподілу.
Найбільш поширеним на наших підприємствах є розподіл цих витрат
пропорційно основній зарплаті виробничників, тобто
де См – витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування на
одиницю продукції, грн.;
С з.о- основна заробітна плата виробників на одиницю продукції, грн.;
Рм – відношення витрат на утримання та експлуатацію машин і
устаткування до основної зарплати виробників (по цеху, виробництву), %.
Перевага цього методу полягає в його простоті, але вади його надто
великі. По-перше, за такого розподілу витрати на кожний виріб
обчислюються як середні по цеху незалежно від того, на якому
устаткуванні його обробляють; по-друге, зарплата не може бути точною
базою розподілу витрат на утримання та експлуатацію устаткування, бо за
умов різного рівня механізації праці вона не відображає адекватно витрат
машинного часу; по-третє, за комплексної механізації та автоматизації
виробництва функції робітників змінюються в напрямі зростання значення
функцій контролю й регулювання роботи виробничих систем. Відтак зарплату
вже не можна нормувати по операційно, а отже, вона не може бути базою
розподілу інших витрат.
Статті «Загально виробничі витрати», «Загальногосподарські витрати»
близькі за змістом і різняться тільки за рівнем узагальнення витрат.
Загально виробничі – це витрати на управління, виробниче й господарське
обслуговування в межах цеху (виробництва). Сюди входять витрати на
зарплату з відрахуваннями на соціальні потреби працівників управління
цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування
стосовно будівель і споруд, кошти на Їхнє утримання, ремонт, на охорону
праці та ін. Загальногосподарські витрати є такими самими, тільки на
рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включають витрати
на набір і підготовку кадрів, відрядження, обов’язкові платежі
(страхування майна, платежі за забруднення довкілля тощо), виплату
відсотків за кредити і т. п. На невеликих підприємствах з без цеховою
структурою ці дві статті єднаються в одну.
Розподіляються загально виробничі та загальногосподарські витрати
здебільшого однаково – пропорційно основній зарплаті виробників.
Точнішим є їхній розподіл пропорційно сумі основної зарплати й витратна
утримання та експлуатацію машин і устаткування за умови, що останні
обчислено на одиницю продукції достатньо обґрунтованим способом.
Стаття «Підготовка та освоєння виробництва» може містити три різновиди
витрат на: освоєння нових підприємств, виробництв, цехів, агрегатів
(пускові витрати); підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі
роботи в добувній промисловості. Ці витрати списуються на продукцію
рівними частками за встановлений період Їхнього відшкодування. Витрати
на підготовку та освоєння нової продукції в серійному і масовому
виробництві згідно з прийнятим порядком фінансуються із прибутку або з
позабюджетних фондів фінансування науки і техніки.
Стаття «Поза виробничі витрати» містить витрати на вивчення ринку, на
рекламу та продаж продукції. Деякі з цих витрат є прямими, і їх можна
обчислити безпосередньо для окремих виробів (витрати на тару, пакування,
рекламу, транспортування, в певний район ринку). Непрямі витрати (на
аналіз ринку, комісійні виплати організаціям збуту, проведення ярмарків
тощо) розподіляються між виробами пропорційно їхній виробничій
собівартості
Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань:
обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва,
аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах,
визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних
заходів.
На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні
калькуляції. Перші обчислюють за плановими нормами витрат, другі за їх
фактичним рівнем.
Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні
калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на
стадії їх проектування. Особливість цих калькуляцій у тім, що обчислення
є приблизним за браком детальної нормативної бази.
Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції
калькулювання передбачає розв’язування таких методичних завдань:
визначення об’єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць,
визначення калькуляційних статей витрат та методики їх обчислення.
Об’єкт калькулювання-це та продукція чи послуги собівартість яких
обчислюється. До об’єктів калькулювання на підприємстві належать:
основна, допоміжна продукція, послуги та роботи. Головний об’єкт
калькулювання – готові вироби, які поставляються за межі підприємства
(на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.
Для кожного об’єкту калькулювання вибирається калькуляційна одиниця –
одиниця його кількісного виміру.
У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи
калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом
виробництва та традиціями внутрішньо фірмового управління. Найчастіше
використовується калькулювання за повними й неповними витратами.
За використання методу калькулювання за повними витратами всі види
витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у
калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих
підприємств.
В інших країнах порівняно широко застосовують калькулювання за неповними
витратами, тобто в калькуляцію включають не всі витрати на виробництво і
збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість
окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період
під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за
неповними витратами є таз званий метод “ direct- cost” , коли на
собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі –
на певний період.
Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції
підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним та методично
простим є калькулювання одно продуктивному виробництві. Собівартість
одиниці продукції тут обчислюється діленням сукупних витрат за певний
період на кількість виготовленої продукції.
Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями,
номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. Установлюючи
статті витрат, необхідно дотримуватись таких вимог :
??Максимальну частку витрат, які включаються в собівартість треба
обчислювати прямо на окремі вироби
??Статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було
цілком обґрунтовано розподілити між виробами.
Орієнтована номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості
підприємств різних галузей виглядатиме так:
??Сировина та матеріали
??Енергія технологічна
??Основна заробітна плата виробників
??Додаткова заробітна плата виробників
??Відрахування на соціальні потреби виробників
??Утримання та експлуатація машин і устаткування
??Загальногосподарські витрати
??Підготовка та освоєння виробництва
??Поза виробничі витрати (витрати на маркетинг)
Сума перших семи статей становить цехову, дев’яти – виробничу і всіх
статей – повну собівартість.
В окремих галузях економіки (і передусім у промисловості) номенклатура
калькуляційних статей відхиляється від наведеної. Так, для
машинобудування специфічними є статті „ закупівельні вироби,
напівфабрикати, виробничі послуги сторонніх підприємств організацій”,
„спрацьовування інструментів і пристроїв спеціального призначення”,
„утрати від браку”, у деяких галузях промисловості виокремлюється
стаття” напівфабрикати власного виробництва” (чорна й кольорова
металургія) та ін.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
