Бухгалтерський облік розрахункових операцій в комерційних банках України (диплом)

2. Практичні аспекти ведення бухгалтерського обліку розрахункових
операцій в комерційних банках України

2.2. Організація обліку розрахунків платіжними дорученнями та операцій
з примусового списання коштів з рахунків платників

На сьогоднішній день в безготівковому обороті України розрахунки
платіжними дорученнями займають провідне місце і значно випереджають
інші форми безготівкових розрахунків в загальній їх структурі.

Платіжне доручення — це розрахунковий документ, який являє собою
доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку на рахунок
одержувача визначену суму коштів.

Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом
десяти календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного
доручення не враховується. Банк приймає до виконання платіжне доручення
від платника за умови, якщо сума цього доручення не перевищує суми
залишку коштів на його рахунку. Платіжні доручення платника у разі
відсутності або недостатності коштів на його рахунку банк приймає лише
тоді, якшо порядок приймання та виконання таких доручень передбачено
договором між банком та платником.

Доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними
платежами. Зокрема :

— за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги
тощо);

— у порядку попередньої оплати, якщо такий порядок розрахунків
установлено законодавством та обумовлено в договорі;

— для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості
підприємств, які складені не пізніше строку, установленого чинним
законодавством;

— для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам
(заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банку;

— для оплати податків і зборів з бюджетів та державних цільових
фондів;

— в інших випадках відповідно до чинного законодавства та укладених
договорів.

Платіжні дорученння можуть використовувати також фізичні особи у разі
перерахування коштів зі своїх поточних рахунків згідно з режимом
використання цих рахунків.

Реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення зповнюється
платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи,
на підставі яких здійснюється перерахування коштів одержувачу. В даному
реквізиті зазначається (залежно від конкретного випадку) наступне :

під час розрахунків за фактично відвантажену / продану продукцію
(виконані роботи, надані послуги)-назва/ вид (робіт, послуг), за які
здійснюється оплата, номер і дата документа, на підставі якого вона
здійснюється;

якщо платник перераховує кошти як попередню оплату, то зазначається, що
це попередня оплата на назва/вид товарів (робіт, послуг), за які
здійснюється оплата а також назва, номер і дата документа, на підставі
якого вона здійснюється;

при перерахуванні коштів за актом звірки взаємної заборгованості назва
вид товарів (виконаних робіт, наданих послуг), дата і номер чинного акта
звірки та дата, за станом на яку її здійснено;

у разі сплати платежів, утриманих із заробітної плати працівників та
нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету і зборів до
державних цільових фондів,- дата виплати заробітної плати, форма її
видачі (у натуральній формі виплати з виручки тощо) і період, за який
здійснено виплату. Крім того, можуть зазначатись інші потрібні дані.

У цьому реквізиті зазначається, що податки до бюджету та збори до
державних цільових фондів, які утримані із заробітної плати та
нараховані на фонд оплати праці, перераховуються повністю, або (у разі
недостатності коштів на рахунку платника для перерахування утриманих сум
повністю), що вони перераховуються пропорційно сумі виплаченої
заробітної плати.

Відповідальність за повноту перерахування платежів, утриманих із
заробітної плати працівників і нарахованих на фонд оплати праці податків
до бюджету та зборів до державних цільових фондів, несе платник.

Платіжне доручення на перерахування заробітної плати на рахунки
працівників підприємств, відкриті в установах банку, грошові чеки на
отримання заробітної плати платник подає в банк разом з платіжним
дорученням на одночасне перерахування платежів, утриманих із заробітної
плати працівників та нарахованих на фонд оплати праці податків до
бюджету і зборів до державних цільових фондів або документальним
підтвердженням їх сплати раніше.

Документальним підтвердженням про сплату платником утриманих з цієї
заробітної плати сум є примірники платіжних доручень про їх
перерахування, в яких банк платника заповнив реквізит «Дата виконання»,
або орігінал листа відповідного органу про звільнення цього платника від
сплати податку чи збору, або наявність за ним переплати.

У договорі про розрахунково-касове обслуговування банк і платник можуть
передбачати можливість подання платником платіжного доручення в
довільній формі, яка передбачається цим договором. Цей договір має
визначати також правила заповнення платником таких доручень та умови їх
приймання та виконання банком.

Якщо фізична особа не має рахунку в банку, то платник може здійснювати
розрахунки з нею, перераховуючи кошти за платіжним дорученням на
повідомлений цією особою відповідний рахунок в банку, який
здійснюватиме виплату цих коштів готівкою.

У реквізиті «Призначення платежу» такого платіжного доручення платник
обов’язково має зазначити повністю: прізвище, ім’я та по батькові цієї
фізичної особи, інша інформація надається за бажанням платника.

Виплата коштів з цього рахунку здійснюється згідно вимогам Інструкції №
1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків України.

Якщо кошти, що надійшли на відповідний рахунок, не отримані фізичною
особою протягом 30 календарних днів, то банк меморіальним ордером
повертає їх платнику.

Якщо фізична особа не має рахунку в банку або розрахунки безпосередньо
з фізичною особою чи підприємством через банк неможливі, то платник
також може здійснювати розрахунки з ними через підприємства поштового
зв’язку шляхом перерахування відповідної суми на рахунок з переказних
операцій підприємства зв’язку.

Через підприємства поштового зв’язку здійснюються перекази:

на ім’я окремих фізичних осіб — кошти, що належать їм особисто (пенсії,
аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження,авторський гонорар
тощо);

підприємствам — розпорядникам коштів на виплату заробітної плати для
організованого набору працівників, заготівлі сільськогосподарської
продукції тощо в тих населених пунктах, у яких немає банків.

Для перерахування коштів підприємству зв’язку платник подає до
обслуговуючого банку платіжне доручення, в якому зазначає реквізити
підприємства поштового зв’язку, з рахунку якого сплачуватимуться
перекази їх одержувачам, та номери списків одержувачів коштів.

Взаємовідносини між підприємствами зв’язку, платниками та одержувачами,
що стосуються здійснення підприємствами зв’язку переказу коштів,
регулюються відповідними документами Українського державного
підприємства поштового зв’язку «Укрпошта».

Основними перевагами розрахунків платіжними дорученнями є простий
документооборот за даними операціями, мінімальний час проходження
платежу за умови наявності коштів на рахунку платника, зручність даної
форми розрахунків для обидвох контрагентів, а також для банківських
установ. Цим і пояснюється широке застосування в безготівковому обороті
України розрахунків платіжними дорученнями.

За умови виконання комерційним банком платіжного доручення клієнта в
обліковій системі банку виконується наступний бухгалтерський запис:

Дебет: поточного рахунку платника (2600)

Кредит: інших рахунків, зокрема

поточного рахунку одержувача (2600) або

кореспондентського рахунку банку (1200; 3900).

Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень є формою
розрахунків за суттю своєю дуже близькою до розрахунків платіжними
дорученнями.

Платіжні вимоги-доручення можуть застосовуватись в розрахунках усіма їх
учасниками. Верхня частина вимоги-доручення оформляється одержувачем
коштів і передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох
примірниках. Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк
одержувача через банк платника на договірних умовах. У разі згоди
оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину і подає до
банку, що його обслуговує.

Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній
частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до
сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20
календарних днів з дати оформлення її одержувачем.

Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що
зазначена платником, перевищує суму, що є на рахунку платника.

Причини неоплати платником вимоги-доручення з’ясовуються безпосередньо
між платником та одержувачем коштів.

При оплаті платіжної вимоги-доручення в банку виконуються такіж
бухгалтерські записи, як і у випадку використання платіжних доручень.

В умовах значних обсягів неплатежів в господарстві особливого значення
набувають операції примусового списання коштів з рахунків платників.
Вони виконуються лише у випадках, установлених законами України.
Зокрема, такі операції здійснюються на підставі виконавчих документів,
установлених законами України, рішень податкових органів та визнаних
претензій.

Примусове списання коштів здійснюється з усіх рахунків підприємств, у
тому числі з поточних, депозитних, рахунків відкритих підприємствами для
здійснення розрахунків за акредитивами, якщо інше не передбачено чинним
законодавством. Примусове списання коштів здійснюється також з поточних
та депозитних рахунків фізичних осіб.

Розпорядження про примусове списання коштів оформляє стягувач на бланку
платіжної вимоги. Важливо зауважити, що стягувач не обов’язково є
одержувачем даного платежу.

Порядок виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення)
коштів з платників, рахунки яким відкриті в органах державного
казначейства, визначається і регулюється нормативно-правовими актами
Державного казначейства України.

У разі надходження до банку платіжних вимог на примусове списання коштів
з цих рахунків вони передаються для виконання відповідному органу
державного казначейства, якщо це передбачено договором між банком та цим
органом державного казначейства, в іншому випадку повертаються без
виконання.

Стягувач несе відповідальність за обгрунтованість примусового списання
коштів і правильність даних, що внесені в платіжну вимогу. Реквізит
«Призначення платежу» платіжної вимоги стягувач заповнює залежно від
конкретного випадку примусового списання коштів, а саме :

у разі примусового списання (стягнення) коштів на підставі виконавчого
документа зазначаються його назва, номер і дата. Оригінал виконавчого
документа, на підставі якого оформлено платіжну вимогу, або його
дублікат (оформлений відповідно до вимог законодавчих актів) стягувач
подає до банку разом з цією платіжною вимогою;

якщо законами передбачено примусове списання (стягнення) коштів на
підставі рішенння податкового органу, то в цьому реквізиті стягувач
зазначає назву, номер і дату цього рішення, а також назву та статтю
закону, що передбачає примусове списання (стягнення) коштів. Рішення,
на підставі якого оформлено платіжну вимогу, у банк не подається;

якщо примусове списання (стягнення) коштів здійснюється згідно зі
статтею 8 Арбітражного процесуального кодексу України, то цей реквізит
має містити назву, номер, дату листа-відповіді платника про визнання
претензії та суму визнаної претензії. У цьому разі платіжну вимогу
стягувач подає до банку разом з орігіналом листа-відповіді платника про
визнання претензії, що оформляється відповідно до вимог законодавчих
актів, а якщо в цьому листі не зазначено суму визнаної претензії, то
додається також копія претензії.

У разі заповнення даного реквізиту з порушенням зазначених вимог банк
повертає платіжну вимогу без виконання.

Сума платіжної вимоги визначається стягувачем, але банк не приймає
платіжну вимогу до виконання, якщо її сума перевищує суму, яка підлягає
сплаті відповідно до наданого разом з нею супровідного документа , на
підставі якого її оформлено, виконавчого документа, листа-відповіді про
визнання претензії.

Платіжну вимогу та супровідні документи стягувач подає до банку, що його
обслуговує, разом з реєстром платіжних вимог, складеним не менше ніж у
двох примірниках.

Банк стягувача, приймаючи від стягувача платіжні вимоги, супровідні
документи та реєстри платіжних вимог, перевіряє наяаність усіх
супровідних документів та відповідність назви, коду, підпису (підписів)
та відбітка печатки стягувача, які зазначені в картці із зразками
підписів та відбитка печатки.

Перевірку інших реквізитів цих документів банк стягувача здійснює, якщо
це передбачено договором між банком та стягувачем.

Якщо стягувач і платник обслуговуються в різних банках, то банк
стягувача надсилає банку платника не менше ніж два примірники платіжної
вимоги на примусове списання коштів (один з яких — перший) та супровідні
документи. При цьому стягувачу повертається не менше ніж один примірник
платіжної вимоги та реєстру платіжних вимог. Перший примірник реєстру
залишається в банку стягувача.

Якщо платіжну вимогу на примусове списання коштів у банк платника
надсилає безпосередньо державний виконавець, то всі примірники
платіжної вимоги, супровідні документи та не менш ніж один примірник
реєстру повертається цьому державному виконавцю, а перший примірник
реєстру, платіжних вимог залишається в обслуговуючому його банку.

Платіжні вимоги приймаються банком стягувача протягом 10 календарних
днів з дати їх складання, а банком платника-протягом 30 календарних днів
з дати їх складання.

Платіжні вимоги стягувачів приймаються банком до виконання незалежно від
наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника.

Ці платіжні вимоги виконуються банком частково в межах наявного залишку
коштів, а в невиконаній сумі повертаються разом з супровідними
документами, що надавалися з ними :

якщо платіжна вимога надійшла від банку стягувача, то вона повертається
стягувачу через цей банк;

якщо платіжна вимога надійшла безпосередньо від державного виконавця і
в ній зазначено його адресу — безпосередньо цьому державному виконавцю.
Якщо адресу державного виконавця в платіжній вимозі не зазначено, то
вона повертається через банк, який обслуговує даного державного
виконавця.

У разі надходження до банку платника платіжних вимог на примусове
списання коштів з рахунку платника про їх надходження банк повідомляє
платника не пізніше ніж наступного робочого дня, якщо це передбачено
договором про розрахунково- касове обслуговування платника (у порядку,
передбаченому цим договором).

У разі здійснення часткової оплати платіжної вимоги на суму часткової
оплати банк платника виконує наступне бухгалтерське проведення:

Дебет: поточного рахунку платника (2600)

Кредет: відповідних рахунків (наприклад,

кореспондентського рахунку або рахунку одержувача)

Відповідальний виконавець банку платника на зворотному боці супровідних
документів, за якими здійснена часткова оплата, обов’язково зазначає
суму (цифрами та словами), яку списано з рахунку платника, та дату
списання, засвідчуючи їх своїм підписом та відбитком штампа банку.

Часткову оплату платіжної вимоги банк оформляє меморіальним ордером,
який завсідчується підписом відповідального виконавця і працівника, на
якого покладені функції контролера, та відбітком штампа банку.

У реквізиті «Призначення платежу» меморіального ордера банк зазначає
номер і дату платіжної вимоги, яка частково сплачується, та повторює
текст, що наведений у реквізиті «Призначення платежу» цієї платіжної
вимоги. Для підтвердження часткової оплати відповідальний виконавець
окреслює в платіжній вимозі реквізит «Сума» та на звороті всіх поданих в
банк її примірників зазначає дату, суму часткового платежу та суму, що
залишилася до сплати, засвідчуючи це своїм підписом.

Примусове стягнення (стягнення) коштів з кореспондентських рахунків
банків здійснюється з урахуванням вимог Інструкції про міжбанківські
розрахунки в Україні.

Платіжні вимоги та супровідні документи на примусове списання коштів з
кореспондентського рахунку банк стягувач подає до банку, що його
обслуговує. Банк стягувача надсилає отримані документи до банку, в якому
відкритий кореспондентський рахунок банку- платника (юридичної особи).

У реквізиті платіжної вимоги «Платник» мають зазначатися реквізити
комерційного банку-юридичної особи.

Якщо стягувач є одночасно клієнтом банку, з кореспондентського рахунку
якого він примусово списує кошти, то стягувач може надіслати
розрахункові та супровідні документи безпосередньо до банку, в якому
відкритий кореспондентський рахунок цього банку — платника (юридичної
особи).

У платіжній вимозі, яка оформлюється з метою примусового списання коштів
з кореспондентського рахунку банку, у відповідних реквізитах
зазначається таке:

«Платник»- назва банку (банку-платника), з якого здійснюється примусове
списання коштів;

«Банк платника»-назва банку, в якому відкритий кореспондентський рахунок
банку-платника (юридичної особи);

«Рахунок платника» — кореспондентський рахунок банку-платника, з якого
здійснюватиметься списання коштів, та через символ «/»-рахунок,
відкритий на балансі банку-платника (юридичної особи).

Якщо банк здійснює примусове списання (стягнення) коштів з іншого банку
на підставі визнаної претензії, то в реквізитах зазначається наступне :

«Стягувач» — назва стягувача (юридичної особи).

«Банк стягувача» — назва банку, в якому відкритий кореспондентський
рахунок стягувача, на який здійснюватиметься зарахування коштів, та
через символ «/»- рахунок, відкритий на балансі стягувача (юридичної
особи).

2.3. Облік розрахунків чеками, їх характеристика та місце в системі
безготівкових розрахунків

Розрахунки чеками застосовуються при платежах за фактично отримані
товари, виконані роботи, надані послуги. На практиці чекова форма
розрахунків є не досить поширеною. Основна причина в тому, що кошти за
даним видом розрахунків депонуються на окремому аналітичному рахунку
«Розрахунки чеками» балансових рахунків №№ 2526, 2550, 2552, 2554,
2602, 2622. Отже, від моменту депонування до моменту платежу проходить
певний час, впродовж якого, обігові кошти відволікаються з
господарського обороту. Більш того, СЕП забезпечує дуже швидкий період
проходження платежів за платіжними дорученнями, чим і пояснюється їх
масове використання в Україні.

Проте у країнах Заходу чек є переважаючою формою розрахунків. В
Україні чек залишається виключно технічним інструментом платежів за
рахунками, що визначає обмеженість сфери його застосування.

Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в
національній валюті чек використовується при розрахунках у безготівковій
формі між юридичними особами, а також фізичними і юридичними особами з
метою скорочення розрахунків готівкою.

Розрахунковий чек — це документ, що містить розпорядження власника
рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його
рахунок, сплатити чекодержателю зазначену у чеку суму коштів.

Розрахункові чеки виготовляються на замовлення комерційного банку
Банкнотно-монетним двором Національного банку чи іншим спеціалізованим
підприємством на спеціальному папері з дотриманням усіх обов’язкових
вимог за зразком, затвердженим НБУ. Розрахункові чеки брошуруються у
чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів.

Розрахункові чеки, що використовуються фізичними особами для здійснення
одноразових операцій виготовляються як окремі бланки, іх облік банки
ведуть окремо від чекових книжок. Розрахункові чеки та чекові книжки є
бланками суворої звітності.

Чекову книжку на ім’я чекодавця (юридичної особи) банк-емітент видає
на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця.

Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на
окремому аналітичному рахунку “Розрахунки чеками” відповідних
балансових рахунків. З цією метою разом із заявою на видачу чекової
книжки чекодавець подає до банку-емітента платіжне доручення для
перерахування коштів на аналітичний рахунок “Розрахунки чеками”. При
цьому в обліковій системі банку виконується наступне бухгалтерське
проведення:

Дебет: поточного рахунку чекодавця (2600)

Кредет: аналітичного рахунку “Розрахунки чеками” (2602).

Один або кілька розрахункових чеків на ім’я чекодавця (фізичної особи)
банк-емітент може видати на суму, що не перевищує залишок коштів на
рахунку чекодавця, або на суму, що внесена ним готівкою. Якщо сума, яка
бронюється на відповідному рахунку, вноситься фізичною особою готівкою,
то виконується наступний бухгалтерський запис:

Дебет: 1001 “Банкноти та монети в касі банку”

Кредит: 2622 “Кошти в розрахунках фізичних осіб” аналітичний рахунок
“Розрахунки чеками”.

Строк дії чекової книжки — один рік, розрахункового чека, який видається
фізичній особі для одноразового розрахунку, — три місяці з дати їх
видачі. День оформлення чекової книжки або розрахункового чеку не
враховується. Розрахункові чеки, виписані після зазначеного строку,
вважаються недійсними і до оплати не приймаються.

Строк дії невикористаної чекової книжки може продовжуватися за
погодженням з банком-емітентом, про що він робить відповідну відмітку на
обкладинці чекової книжки (у правому верхньому куті), яка засвідчується
підписом головного бухгалтера і відбитком штампа банку.

Чекова книжка може видаватися для розрахунків з будь-яким конкретним
постачальником або з різними постачальниками.

Документообіг при розрахунках чеками представлений на рисунку 3.

Постачальник (чекодержатель) 4

5 Платник (чекодержавець)

6

3 1

Банк чекодержателя,

операція 7;

операцій 11 10

8 Банк чекодавця,

операцій 2;

операцій 9

Рисунок 3. Документообіг при розрахунках чеками

1. Платник разом із заявою на видачу чекової книжки подає в банк
платіжне доручення на депонування коштів.

2. Банк депонує кошти на окремому аналітичному рахунку «Розрахунки
чеками».

3. Банк чекодавця видає своєму клієнту чекову книжку.

4. Постачальник відвантажує покупцеві товар.

5. Платник видає постачальнику чек, в якому вказує :найменування
постачальника, дату і мсце заповнення чека, призначення платежу, суму.

6. Чекодержатель здає в банк чек при реєстрі.

7. Банк чекодержателя обліковує чек, інкасований в банк чекодавця.

8. Чек інкасується в банк чекодавця.

9. Банк чекодавця списує суму чека з рахунку «Розрахунки чеками».

10. Кошти за чеком надходять в банк чекодержателя.

11. Банк чекодержателя зараховує суму за чеком на поточний рахунок
чекодержателя.

Проаналізуємо детальніше технологію здійснення операцій при
розрахунках чеками.

Розрахунковий чек із чекової книжки пред’являється до оплати в банк
чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки розрахункового
чека не враховується). Чек приймається чекодержателем в оплату
безпосередньо від чекодавця.

Забороняється передавання розрахункового чека або чекової книжки його
власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також
підписання незаповнених бланків розрахункового чека і проставляння на
них відбитка печатки юридичними особами.

За бажанням фізичної особи розрахунковий чек може виписуватися на ім’я
іншої особи, яка стає в цьому разі його власником. Видача розрахункових
чеків на пред’явника не проводиться.

Власник розрахункового чека повертає невикористаний чек до
банку-емітента для зарахування суми на свій рахунок або обміну його на
готівку (фізична особа).

Повернути чекову книжку з невикористаними розрахунковими чеками її
власник може з одночасним поданням до банку-емітента платіжного
доручення на перерахування коштів, що заброньовані на аналітичному
рахунку «Розрахунки чеками», на свій поточний рахунок. При цьому
виконується бухгалтерський запис:

Дебет: 2602 “Кошти в розрахунках суб”єктів господарської діяльності
(СГД)” аналітичний рахунок “Розрахунки чеками”

Кредит: 2600 “Поточні рахунки СГД”.

Розрахунковий чек із чекової книжки чекодавець виписує під час
здійснення платежу і видає в обмін на отримані ним товари (виконані
роботи, надані послуги).

Виписуючи розрахунковий чек, чекодавець переписує залишок ліміту з
корінця попереднього розрахункового чека на корінець виписаного і
зазначає новий залишок ліміту.

Розрахунковий чек підписує службова особа чекодавця, яка має право
підписувати розрахункові документи, та скріплює відбітком печатки
чекодавця.

Приймаючи розрахунковий чек до оплати за товари (виконані роботи, надані
послуги) чекодержатель перевіряє:

відповідність його встановленому зразку;

правильність заповнення;

відсутність виправлень;

відповідність суми корінця чека сумі, зазначеній на самому чеку;

строк дії;

достатність залишку ліміту за чековою книжкою для оплати чека;

наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та даних
чекодавця (прізвище, ім’я , по-батькові фізичної особи, даних документа,
що засвідчує цю особу).

Після цього чекодержатель установлює особу пред’явника розрахункового
чека за документом , що її засвідчує.

Після зазначеної перевірки чекодержатель відриває розрахунковий чек від
корінця, ставить на звороті чека та корінці календарний штемпель і
підписує цей чек, а також робить відмітку у відомості про прийняті до
оплати розрахункові чеки.

У разі здійснення фізичною особою розрахунку за одноразовим
розрахунковим чеком працівник підприємства торгівлі або сфери послуг
ставить на зворотному боці цього чека свій штамп і календарний штемпель,
підписує його та робить відмітку у відомості про прийняті до оплати
розрахункові чеки.

Чекодержатель здає в банк розрахункові чеки разом з трьома примірниками
реєстру чеків, якщо рахунки чекодавця і чекодержателя відкриті в одному
банку , і з чотирма примірниками, якщо рахунки чекодавця і
чекодержателя відкриті в різних банках.

Якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одному банку, то після
перевірки правильності заповнення реквізитів розрахункових чеків і
реєстру чеків банк на підставі першого примірника реєстру чеків списує
кошти з відповідного рахунку чекодавця та зараховує їх на рахунок
чекодержателя:

Дебет: 2602 “Кошти в розрахунках СГД” аналітичний рахунок “Розрахунки
чеками” (чекодавця)

Кредит: 2600 “Поточні рахунки СГД” (чекодержателя).

У разі здійснення клієнтами різних банків розрахунків розрахунковими
чеками банк чекодержателя приймає чеки з реєстром чеків і разом з другим
і третім примірниками цього реєстру інкасує їх до банку – емітента. У
цьому разі кошти на рахунок чекодержателя зараховуються банком, що його
обслуговує, тільки після отриамння їх від банку-емітента.

Прийняті на інкасо розрахункові чеки обліковуються за відповідним
позабалансовим рахунком групи 983 «Документи та цінності, що прийняті і
відіслані на інкасо». Зокрема, при прийнятті чеків на інкасо виконується
таке бухгалтерське проведення:

Дебет: 9830 “Документи і цінності, прийняті на інкасо”

Кредит: 9910 “Контррахунок до рахунку 9830”.

Інкасування розрахункових чеків відображається в обліку наступним чином:

Дебет: 9910 “Контррахунок до рахунку 9830”

Кредит: 9830 “Документи і цінності, прийняті на інкасо”;

Дебет: 9831 “Документи і цінності, відіслані на інкасо”

Кредит: 9910 “Контррахунок до рахунку 9831”.

Умови інкасування розрахункових чеків мають зазначатися в договорі на
розрахунково-касове обслуговування клієнта.

Останній примірник реєстру чеків повертається чекодержателю з відміткою
про оплату, якщо клієнти обслуговуються в одній установі банку, або з
відміткою про дату прийняття його на інкасо, якщо клієнти обслуговуються
в різних банках.

Банк-емітент, отримавши розрахунковий чек разом з двома примірниками
реєстру чеків , перевіряє:

— належність чека до цього банку;

— відповідність підписів та відбитка печатки чекодавця, заявленим банку
в картці зі зразками підписів та відбитка печатки або наявність напису
«За дорученням від _________»;

— чи не перевищує сума чека граничної суми ліміту чекової книжки;

— належність номера чека до номерів чеків виданої чекової книжки та
дотримання строків дії чекової книжки;

— відповідність оформленння чека Інструкції про безготівкові розрахунки
в Україні в національній валюті.

Виконавши перевірку, банк-емітент на підставі першого примірника реєстру
чеків списує кошти з рахунку чекодавця та перераховує їх на рахунок
чекодержателя. Сплачений розрахунковий чек разом з примірником реєстру
чеків залишається в банку-емітенті. На розрахунковому чеку ставиться
штамп банку «Проведено». В обліковій системі банку виконується наступний
запис:

Дебет: 2602 “Поточні рахунки СГД” аналітичний рахунок “Розрахунки
чеками”

Кредит: 3900 (1200) Кореспондентський рахунок банку

Банк-емітент може відмовитись від оплати розрахункового чека, якщо:
чек або реєстр чеків заповнено з порушенням встановлених вимог або є
виправлення, замість підпису стоїть факсиміле;

чек виписаний чекодавцем на суму більшу, ніж заброньована на
аналітичному рахунку «Розрахунки чеками».

У разі відмови з цих причин оплатити розрахунковий чек банк-емітент
викреслює даний чек з реєстру чеків, виправляє загальний підсумок
реєстру і не пізніше наступного робочого дня надсилає його до банку
чекодержателя. Одночасно банк-емітент повідомляє електронною поштою банк
чекодержателя про причини неоплати розрахункового чека.

Банк чекодержателя, отримавши розрахунковий чек і повідомлення про
причини неоплати цього чека, списує суму реєстру чеків з відповідного
позабалансового рахунку групи 983 «Документи та цінності, що прийняті і
відіслані на інкасо» та повертає розрахунковий чек чекодержателю із
зазначенням причин його неоплати.

При зарахуванні за призначенням банком чекодержателя коштів, що
надходять за оплаченим розрахунковим чеком, сума цього чека також
списується з відповідного позабалансового рахунку групи «Документи та
цінності, що прийняті і відіслані на інкасо». В обліку дана операція
відображається наступним чином:

Дебет: 9910 “Контррахунок до рахунку 9831”

Кредит: 9831 “Документи і цінності, відіслані на інкасо”.

Одночасно банк чекодержателя зараховує суму, шо надійшла в оплату
розрахункового чека, на поточний рахунок чекодержателя:

Дебет: 3900 (1200) Кореспондентський рахунок банку

Кредит: 2600 “Поточні рахунки СГД” (чекодержателя).

У разі ненадходження коштів банк чекодержателя після закінчення 10
календарних днів від дати інкасування розрахункового чека здійснює запит
електронною поштою до банка-емітента щодо причин неоплати чека.

Банк-емітент, отримавши запит, не пізніше наступного робочого дня має
дати відповідь банку чекодержателя, який повідомляє про це
чекодержателя.

У разі неотримання відповіді банк чекодержателя повідомляє про це
чекодержателя і після закінчення 20 календарних днів від дати
інкасування розрахункового чека списує його суму з відповідного
позабалансового рахунку групи «Документи та цінності, що прийняті і
відіслані на інкасо» як нереальну щодо отримання.

Невикористані розрахункові чеки після закінчення строку дії чекової
книжки або використання ліміту підлягають поверненню до банку-емітента,
який їх погашає. За бажанням клієнта банк може продовжити строк дії
чекової книжки або клієнт може поповнити її ліміт у разі його
використання.

Для поповнення ліміту чекодавець подає до банку платіжне доручення разом
з відповідною чековою книжкою. В платіжному документі, як призначення
платежу, вказується поповнення ліміту за чековою книжкою.

У разі припинення клієнтом подальших розрахунків чеками до закінчення
терміну дії чекової книжки та наявності за нею невикористаного ліміту
чекодавець подає до банку чекову книжку разом з платіжним дорученням для
зарахування невикористаного залишку ліміту на той рахунок, з якого
депонувалися кошти.

Якщо після повного використання розрахункових чеків із чекової книжки
її ліміт буде невикористаним. то чекодавцю може надаватися нова чекова
книжка на суму невикористаного ліміту. Для цього чекодавець подає до
банку-емітента заяву на отримання нової чекової книжки разом з
використаною чековою книжкою та корінцями використаних розрахунковиїх
чеків.

Відповідальний виконавець банку, перевіривши за корінцями використаних
розрахункових чеків залишок невикористаного ліміту, робить у
реєстраційній картці в графі «Примітка» у рядку, в якому був зроблений
запис щодо видачі цієї книжки, напис «Залишок ліміту перевірений», після
чого повертає чекодавцю чекову книжку з корінцями.

Чекодавець періодично перевіряє правильність використання
уповноваженими ним особами розрахункових чеків і відповідність
оплачених розрахункових чеків документам постачальників, на оплату яких
вони видавалися. На зворотному боці корінця останнього виданого
розрахункового чека робиться відмітка про таку перевірку за підписом
головного бухгалтера чекодавця або його заступника. Чекодавець має
звіряти суми на корінцях розрахункових чеків з отриманими від
банку-емітента виписками з рахунку чекодавця, з якого здійснювалась
оплата цих розрахункових чеків.

В разі втрати чекової книжки чекодавець має подати до банку-емітента
заяву із зазначенням номерів невикористаних розрахункових чеків.
Відповідальний виконавець банку-емітента робить у реєстраційній картці
відмітку про номери загублених розрахункових чеків.

Кошти в сумі невикористаного ліміту чекової книжки повертаються клієнту
на підставі його платіжного доручення.

У разі втрати фізичною особою розрахункового чека, який був виданий для
одноразового розрахунку, кошти повертаються їй не раніше ніж через 10
календарних днів після закінчення строку дії розрахункового чека.

У разі відмови банку-емітента оплатити розрахунковий чек чекодержатель
має право пред’явити до чекодавця в установленому порядку претензію, а в
разі її часткового або повного відхилення чекодавцем- подати позов.

Відповідальність за неправильне використання розрахункових чеків, за
збитки , у разі передавання чекової книжки або окремих розразункових
чеків іншій особі, втрати або крадіжки, а також через зловживання осіб,
уповноважених на підписання розрахункових чеків, несе чекодавець, якому
видана чекова книжка (розрахунковий чек).

У разі порушення клієнтом порядку розрахунків чеками банк може
позбавити його права користуватися цим платіжним інструментом, якщо така
дія передбачена умовами договору про розрахунково-касове
обслуговування.

Таким чином банки в процесі здійснення розрахунків чеками виконую.ть ряд
важливих функцій. Зокрема, банк-емітент видає клієнту чекову книжку, а
банк чекодержателя приймає чек до виконання, вчиняючи необхідний
контроль щодо його законності шляхом пересилки чека до банку-емітента на
інкасацію.

Аналізуючи викладене вище, можна прослідкувати переваги розрахунків
чеками: гарантія оплати, контроль платника за виконанням умов поставки,
зближення часу оплати та поставки товару. Разом з тим, чекова форма
розрахунків передбачає вилучення коштів з господарського обороту
чекодавця на період здійснення розрахунків, що і пояснює її обмежене
використання.

2.4. Облікові процедури при використанні акредитивної форми розрахунків

Використання акредитивної форми розрахунків в безготівковому обороті
України на сьогоднішній день є обмеженим. Проте дана форма розрахунків
досить активно використовується в міжнародних платежах. Детальніше
зупинимося на використанні акредитивів в розрахунках між резидентами
України.

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються
в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива і не повинні
суперечити чинному законодавству України та нормативно-правовим актам
Національного банку.

Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами
регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних
акредитивів в редакції 1993 року (публікація Міжнародної торгової палати
№ 500) у частині, що не суперечить чинному законодавству України та
нормативно-правовим актам Національного банку.

Акредитив за своєю суттю є договором, що відокремлений від договору
купівлі продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися,
навіть якщо в акредитиві є посилання на них.

За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки
з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання
зобов’язань, з якими можуть бути пов’язані ці документи.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

покритий – акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно
бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в
банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредитива
бронюються на аналітичному рахунку «Розрахунки за акредитивами»
відповідних балансових рахунків 2526, 2552, 2554, 2602, 2622 (далі –
аналітичний рахунок «Розрахунки за акредитивами «);

непокритий – акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності
коштів на рахунку платника, гарантується банком – емітентом за рахунок
банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це зазначається на
кожному акредитиві. У разі відсутності такої позначки акредитив
вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком –
емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара
(наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором,
дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за
акредитивом).

Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його
анулювання заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент,
який повідомляє виконуючий банк, а останній- бенефіціара.

Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від
заявника акредитива (за вийнятком, якщо банк-емітент є виконуючим
банком).

Якщо виконуючий банк не є банком-емітентом, то зміна умов відкличного
акредитива або його анулювання відбуваються тільки після отримання від
виконуючого банку відповідного повідомлення, яким підтверджується те, що
до часу зміни умов або аналювання акредитива документи за акредитивом не
були подані.

Документи за акредитивом, що відповідають умовам акредитива та подані
бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до отримання останнім
повідомлення про зміну умов або аналювання акредитива, підлягають
оплаті.

Безвідкличний акредитив – це акредитив, який може бути анульований або
умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на
користь якого він був відкритий, і банку-емітента.

Безвідкличний акредитив – це тверде зобов’язання банку-емітента
сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо
документи, що передбачені ним, подано до банку, зазначеного в
акредитиві, або банку-емітента та дотримані строки та умов акредитива.

Умови акредитива є дійсними для бенефіціара, поки він не повідомить про
згоду на внесення змін до них банку, який авізував ці зміни. Бенефіціар
має письмово повідомити про погодження або відмову щодо внесення змін.
Прийняття часткових змін не дозволяється.

Бенефіціар може подати пропозиції про внесення змін до умов акредитива,
звернувшись безпосередньо до заявника акредитива, який у разі згоди
вносить зміни до акредитива через банк-емітент, який надсилає
повідомлення виконуючому банку.

Відносини між банком-емітентом та авізуючим або виконуючим банком
регулюються договорами, в яких передбачається розмір комісійних за
авізування та інші витрати, пов’язані з відкриттям та виконанням
акредитива, відповідальність сторін щодо оплати документів згідно з
умовами акредитива, тощо.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву на
акредитив не менше ніж у трьох примірниках. В разі відкриття покритого
акредитива подається також відповідне платіжне доручення.

Заява містить умови акредитива, які складаються так, щоб, з одного
боку, вони давали змогу банкам без ускладнень іх проконтролювати, а з
іншого боку – забезпечували б інтереси сторін, які використовують
акредитив. Акредитив має містити лише ті умови, які банк може перевірити
документально.

Реквізити, що передбачені формою заяви, є обов’язковими і тому в разі
відсутності одного з них акредитив не відкривається і заява повертається
заявнику без виконання.

Якщо перелік документів не вміщується на бланку заяви, то заявник
акредитива подає його окремим додатком, кількість примірників якого має
відповідати кількості примірників заяви. Оригінал цього додатка
підписується уповноваженими особами та скріплюється відбитком печатки
заявника акредитива.

Банк-емітент , прийнявши заяву, визначає спосіб виконання акредитива,
авізуючий та виконуючий банки і здійснює відповідні бухгалтерські
записи.

Якщо відкривається покритий акредитив, депонований у виконуючому банку,
який не є банком-емітентом, то заявник подає до банку-емітента крім
заяви платіжне доручення на перерахування коштів для бронювання іх у
виконуючому банку. Банк-емітент перераховує кошти заявника на
аналітичний рахунок «Розрахунки за акредитивами» у виконуючому банку та
повідомляє його про умови акредитива.

У разі відкриття покритого акредитива клієнт подає заяву, як правило, у
чотирьох примірниках. Перший примірник заяви банк-емітент обліковує за
відповідним позабоалансовим разунком, що призначений для обліку
акредитивів, другий (з потрібною позначкою банку про дату надходження) –
разом з випискою з рахунку він видає заявнику як розписку банку про
відкриття акредитива, третій та четвертий, як правило, використовується
для інформування виконуючого банку та бенефіціара про умови акредитива.
При цьому виконуються наступні бухгалтерські операції:

в банку-емітенті: Дебет 2600 “Поточні рахунки СГД” (рахунок заявника
акредитиву)

Кредит 3900 (1200) Кореспондентський рахунок банку, та

Дебет 9802 “Акредитиви до сплати”

Кредит 9910 “Контррахунок для рахунку 9802”;

у виконуючому банку: Дебет 3900 (1200) Кореспондентський рахунок банку

Кредит 2602 “Кошти в розрахунках СГД” аналітичний рахунок “Розрахунки за
акредитивами”.

Документообіг при розрахунках покритим акредитивом, депонованим в банку
бенефіціара, представлений на рисунку 4.

Бенефіціар 6 Платник

5 7

1

Банк бенефіціара:

операція 4

операція 8 3

9 Банк-емітент

операція 2

операція 10

Рисунок 4. Документообіг при розрахунках покритими кредитивами,
депонованими в банку бенефіціара.

1. Платник подає в банк-емітент заяву на відкриття покритого акредитиву.

2. Банк-емітент списує кошти з поточного рахунку платника з метою
перерахування іх в банк бенефіціара.

3. Сума акредитиву перераховується з банку-емітента у виконуючий банк.

4. Банк бенефіціара депонує отримані кошти за акредитивом на окремому
аналітичному рахунку «Розрахунки за акредитивами».

5. Виконуючий банк повідомляє бенефіціара про відкриття акредитиву та
його умови.

6. Бенефіціар відвантажує товари чи надає послуги платнику.

7.Бенефіціар подає документи, передбачені умовами акредитиву при реєстрі
виконуючому банку.

8. Виконуючий банк перевіряє документи на предмет відповідності умовам
акредитиву і при їх відповідності здійснює необхідні виплати за
рахунок акредитиву.

9. Банк бенефіціара надсилає 3-й і 4-й примірники реєстру документів
разом з доданими до них документами в банк платника.

10. Банк-емітент списує суму акредитиву з відповідного позабалансового
рахунку.

У разі відкриття покритого акредитива, депонованого в банку-емітенті,
заявник подає заяву та платіжне доручення на перерахування коштів із
свого рахунку на аналітичний рахунок «Розрахунки за акредитивами» у
банку-емітенті. При цьому в банку-емітенті виконуються наступні
бухгалтерські записи:

Дебет: 2600 “Поточні рахунки СГД” (рахунок заявника акредитиву)

Кредит: 2602 “Кошти в розрахунках СГД” аналітичний рахунок “Розрахунки
за акредитивами”.

Акредитив вважається відкритим після того, як здійснено відповідні
бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення про
відкриття та умови акредитива бенефіціару. Виконуючий банк на підставі
отриманого повідомлення обліковує даний акредитив позабалансово:

Дебет: 9802 “Акредитиви до сплати”

Кредит: 9910 “Контррахунок для рахунку 9802”.

Дата виконання платіжних доручень, наданих разом із заявою на
акредитив, і дата повідомлення бенефіціару мають збігатися.

На відкриття непокритого акредитива платник подає заяву в чотирьох
примірниках. У реквізиті заяви «Вид акредитива» має додатково
зазначатися «непокритий». Перший примірник заяви в цьому разі
обліковується банком-емітентом за позабалансовим рахунком, що
призначений для обліку непокритих акредитивів:

Дебет: 9122 “Непокриті акредитиви”

Кредит: 9900 “Контррахунок для рахунку 9122”.

Виконуючий банк обліковує примірник заяви або повідомлення, отримане
від банку-емітента, за відповідним позабалансовим рахунком, що
призначений для обліку акредитивів:

Дебет: 9802 “Акредитиви до сплати”

Кредит: 9910 “Контррахунок для рахунку 9802”.

Такий облік ведеться окремо від обліку повідомлень про відкриття
покритих акредитивів.

Про відкриття та умови акредитива виконуючий (авізуючий) банк
повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з
дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку).

Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг)
бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, що передбачені
умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом. Реєстр
документів подається в банк, як правило, у чотирьох примірниках.

Виконуючиий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи щодо
дотримання всіх умов акредитива і в разі порушення хоча б однієї з умов
не проводить виплати за акредитивом, про що інформує бенефіціара і
надсилає повідомлення до банку-емітента для отримання згоди на оплату
документів з розбіжностями. Зазначене повідомлення має містити повний
перелік розбіжностей з умовами акредитива, виявлених під час перевірки.

У разі неотримання відповіді протягом семи робочих днів після
відправлення повідомлення або надходження негативної відповіді
виконуючий банк повертає бенефіціару всі документи за акредитивом ,
зазначивши на зворотному боці першого примірника реєстру документів за
акредитивом причини повернення документів і засвідчивши цей запис
підписами відповідального виконавця та працівника, на якого покладено
функції контролера, і відбитком штампа банку.

Не приймаються до оплати за акредитивами документи, які мають
розбіжності з умовами акредитива або зміст яких супересить один одному.

Заявнику акредитива рекомендується зазначати в умовах акредитива, ким
має оформлятися (засвідчуватися, тощо) кожний документ, що вимагається
умовами акредитива, та його зміст.

Якщо умовами акредитива передбачено акцепт заявника акредитива, то для
його здійснення уповноважена особа заявника має подати бенефіціару :

документ, що засвідчує особу;

зразок її підпису, засвідчений заявником акредитива (якщо його немає у
виконуючому банку);

доручення, видані заявником акредитива, щодо її повноважень. На
документах, які за умовами акредитива мають бути акцептовані,
уповноважена особа робить такий напис :

«Акцептований за рахунок акредитива від________№____

(дата)

Уповноваженим____________________________________

(назва заявника акредитива)

Підпис____________________________________________»

(дата)

У виконуючому банку відповідальний виконавець перевіряє наявність
акцептного напису та відповідність його поданому зразку.

Виплати бенефіціару за акредитивом, кошти за яким заброньовано у
виконуючому банку, здійснюються з аналітичного рахунку «Розрахунки за
акредитивами».

Списання коштів з аналітичного рахунку «Розрахунки за акредитивами»
виконуючий банк здійснює на підстві першого примірника реєстру
документів за акредитивом, що наданий разом з іншими документами, що
відповідають умовам акредитива.

Перший примірник реєстру документів за акредитивами залишається в
документах дня виконуючого банку, другий (з потрібними відмітками банку
про дату одержання та виконання) — видається бенефіціару, третій та
четвертий примірники разом з документами, передбаченими умовами
акредитива, надсилаються до банку – емітента, в якому третій примірник
використовується для списання суми заяви з відповідного позабалансового
рахунку, що призначений для обліку акредитивів, а четвертий — видається
заявнику акредитива разом з іншими документами за акредитивом.

Виконуючий банк під час використання акредитива, кошти за яким
заброньовано в банку-емітенті, перевіряє за дорученням цього банку
виконання всіх умов акредитива за поданим бенефіціаром реєстром
документів за акредитивом та іншими документами, що передбачені
акредитивом.

Четвертий примірник вказаного реєстру (з потрібними відмітками банку
про дату одержання) виконуючий банк видає бенефіціанту, третій –
використовує для списання суми заяви на акредитив з відповідного
позабалансового рахунку, що призначений для обліку акредитивів (після
надходження коштів від банку-емітента), перший та другий примірники
реєстру документів за акредитивом разом з іншими документами — надсилає
до банку-емітента.

Банк-емітент, зробивши перевірку виконання всіх умов акредитива, на
підставі першого примірника реєстру документів за акредитивом списує
кошти з аналітичного рахунку « Розрахунки за акредитивами» і перераховує
їх на рахунок бенефіціара.

Перший примірник реєстру документів за акредитивом банк-емітент
зберігає в документах дня банку, а другий (з потрібними відмітками банку
про дату одержання та виконання) — видає заявнику акредитива разом з
іншими документами за акредитивом.

Якщо своєчасно одержати кошти з рахунку заявника акредитива неможливо
(у разі оплати за акредитивом за рахунок кредиту), то банк-емітент до
вирішення цього питання згідно з умовами договору обліковує
заборгованість заявника акредитива за балансовим рахунком, що
призначений для облікування короткострокових кредитів. Одночасно
банк-емітент списує з відповідного позабалансового рахунку, що
призначений для обліку акредитивів, ту суму, що була виплачена за
акредитивом бенефіціару.

У всіх акредитивах обов’язково має передбачатися дата закінчення строку
акредитиву і місце подання документів для платежу. Дата, яку зазначено в
заяві, є останнім днем для подання бенефіціаром до оплати реєстру
документів за акредитивом та документів, передбачених умовами
акредитива. Банки мають здійснювати контроль за строком дії акредитива,
який зазначений у заяві.

У день закінчення строку дії акредитива, кошти за яким заброньовані у
виконуючому банку, останній в кінці операційного дня меморіальним
ордером списує кошти з аналітичного рахунку «Розрахунки за акредитивами»
та перераховує в банк-емітент на рахунок, з якого вони надійшли.

Банк-емітент зараховує одержані кошти на рахунок заявника акредитива та
списує їх суму з відповідного позабалансового рахунку, що призначений
для обліку акредитивів.

Про закриття непокритого акредитива в зв’язку із закінченням строку
його дії виконуючий банк надсилає повідомлення банку-емітенту
електронною поштою або іншими засобами зв’’зку, що передбачені договором
між банками, та списує суму акредитива з відповідного позабалансового
рахунку, що призначений для обліку акредитивів.

Після отримання повідомлення про закриття акредитива банк-емітент
списує його суму з відповідного позабалансового рахунку, що призначений
для обліку непокритих акредитивів.

Акредитив, кошти за яким заброньовані в банку-емітенті, закривається
ним після закінчення строку, зазначеного в акредитиві, з додаванням
нормативного строку проходження документів спецзв’язком від виконуючого
банку до банку-емітента або після отримання від виконуючого банку
підтвердження про невиконання акредитива.

У кінці операційного дня банк-емітент меморіальним ордером перераховує
кошти з аналітичного рахунку «Розрахунки за акредитивами» на рахунок
заявника акредитива і надсилає повідомлення виконуючому банку для їх
списання з відповідного позабалансового рахунку, що призначений для
обліку акредитивів.

Анульований банком-емітентом відкличний акредитив закривається в день
надходження повідомлення про його анулювання.

Таким чином, на основі викладеного вище можна визначити причини
епізодичного використання акредитивів у внутрішньому безготівковому
обороті. Це, в першу чергу, вилучення коштів з обороту суб’єктів
господарської діяльності (при використанні покритих акредитивів) та
високий кредитний ризик для банку при наданні гарантії за непокритим
акредитивом. Разом з тим дана форма розрахунків має і свої переваги. Це
— гарантія платежу, а також гарантія дотримання умов поставки товару чи
надання позики.

ІІІ. Напрями розвитку системи безготівкових розрахунків в Україні

3.1. Нові платіжні інструменти в системі безготівкових розрахунків
суб”єктів господарської діяльності та фізичних осіб

В банківській практиці нашої країни, як і в більшості країн світу, на
сьогоднішній день чільне місце займають операції пов’язані з
використанням в розрахунках платіжних карток. Базовим нормативним
документом який регламентує дану сферу діяльності банків є «Положення
про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх
застосуванням», затверджене постановою правління НБУ від 24.09.1999 року
№479.

На території України застосовуються платіжні картки, емітовані банками —
членами внутрішніх платіжних систем, та платіжні картки, емітовані
банками, які є членами міжнародних платіжних систем. Банки України
можуть самостійно або разом із зацікавленими нефінансовими установами
створювати внутрішні одноемітентні чи багатоемітентні платіжні системи,
а також поширювати сферу діяльності таких систем на території інших
країн.

Банки Украхни укладають угоди з платіжними організаціями міжнародних
платіжних систем VISA International та EUROPAY International про
членство в цих системах, а також з платіжними організаціями,
небанківських платіжних систем AMERICAN EXPRESS, DINERS CLYB, JCB та
інших про участь у цих системах. Принципові та асоційовані члени
міжнародних та внутрішніх платіжних карток можуть укладати угоди з
банками-резидентами, які не є членами цих платіжних систем, про
виконання останніми функцій з розповсюдження серед своїх клієнтів
платіжних карток емітента, а також виконання через каси своїх установ
операцій з видачі готівкових коштів за платіжними картками.

Емісія банками-резидентами платіжних карток внутрішніх та міжнародних
платіжних систем може здійснюватися тільки за умови одержання ліцензії
НБУ на здійснення таких операцій. Для проведення розрахунків за
операціями з платіжними картками міжнародних платіжних систем,
призначених для застосування за межами України, банк повинен мати
відповідну ліцензію на здійснення банківських операцій в іноземній
валюті.

Платіжна картка видається клієнту або його довіреній особі на підставі
та на умовах договору про відкриття картрахунку. Виняток становлять
наперед оплачені платіжні картки, які можуть продаватись банками
фізичним особам без оформлення договору в письмовій формі.
Клієнти-резиденти можуть віджкривати картрахунки за межами України й
отримувати платіжні картки, емітовані нерезидентами, з урахуванням
обмежень, установлених законодавством України про валютне регулювання.

У договорі повинні бути визначені умови обслуговування картрахунку (за
дебетовою чи чи кредитною схемою) та умови їх зміни згідно з умовами
банку та платіжної системи, умови обслуговування в разі виникнення
овердрафту, размір та умови оплати за операції з картрахунком, порядок
вирішення спорів і таке інше. Слід зазначити, що дебетова схема
передбачає розрахунки за операції з платіжною карткою в межах власних
коштів клієнта, які обліковуються на картковому рахунку. Кредитна схема,
навпаки, передбачає виконання розрахунків за операції з платіжною
карткою в межах наданого банком кредиту.

Перед укладанням договору емітент або банк, який від імені емітента
надає платіжні картки, зобов’язаний ознайомити клієнта з умовами
одержання та застосування платіжної картки. Дана інформація має
визначати:

термін дії платіжної картки;

види операцій, які може здійснювати клієнт або його довірена особа;

тарифи банку з обслуговування операцій із застосуванням платіжної
картки;

право клієнта на одержання виписок стану його рахунків та умови їх
одержання;

порядок подання та розгляду претензії у разі непогодження клієнта з
виписками та операціями з картрахунку;

умови безпеки при користуванні платіжною карткою;

потребу обов’язкового термінового повідомлення про втрату платіжної
картки : номер телефону, адресу установи, в яку слід звернутися з цього
приводу та з приводу інших передбачених ситуацій;

відповідальність клієнта за втрату картки, яка може бути передбачена в
договорі про відкриття картрахунку;

обставини, за яких банк може згідно з чинним законодавством повідомляти
про стан карткового рахунку третім сторонам та інше.

Відкриття картрахунків здійснюється відповідно до чинного законодавства
та нормативно-правових актів Національного банку України. Для відкриття
картрахунків клієнти подають до банків документи, які необхідні для
відкриття поточних рахунків, відповідно до Інструкції про відкриття та
використання рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженої
постановою правління НБУ від 18.12.1998 року № 527, зі змінами та
доповненнями. На одному картрахунку можуть відображатись операції із
застосуванням різних видів платіжних карток однієї або кількох платіжних
систем, виданих нашому клієнту та його довіреним особам.

У разі застосування дебетової схеми обслуговування для фізичних осіб як
карткові використовуються їх поточні рахунки або відкриваються окремі
картрахунки, що ведуться в режимі поточних рахунків, з врахуванням
обмежень, встановлених законодавством та нормативними актами НБУ. Для
юридичних осіб відкриваються окремі картрахунки. У разі застосування
кредитної схеми фізичним і юридичним особам відкриваються окремі
картрахунки.

Зарахування коштів на картрахунки фізичної особи може виконуватись за
рахунок внесення готівкових коштів через касу свого або іншого банку,
шляхом перерахування коштів з інших поточних або депозитних рахунків
фізичної особи, а також з рахунків інших осіб за їх дорученням.
Зарахування коштів на картрахунки юридичних осіб здійснюється з їх
поточних рахунків та за рахунок коштів, що вносяться готівкою як
відшкодування за кошти, використані держателями корпоративних платіжних
карток понад встановлені норми витрат.

Вид платіжної картки, що емітується банком і надається клієнтам, тип її
носія ідентифікаційних даних, реквізити, що наносяться в графічному
вигляді на картку, визначаються платіжною організацією відповідної
платіжної системи, в якій вона застосовується. Обов’язковими
реквізитами, що наносяться на картку, є назва або логотип банку та
реквізити, які дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента
картки. Крім зазначених вище реквізитів, платіжна картка може містити
реквізити, що дають змогу ідентифікувати її держателя. Така платіжна
картка може застосовуватися як ідентифікаційна картка для доступу до
інших (крім карткового) рахунків клієнта в банку при здійсненні операцій
з розрахунково-касового обслуговування.

Клієнти банку- емітента або банку, який діє від імені емітента,
застосовують платіжні картки відповідно до умов договору з емітентом як
засіб для безготівкової оплати за товари і послуги на підприємствах
торгівлі (послуг), для перерахування коштів зі своїх картрахунків на
рахунки інших осіб, для оплати за товари, купівля яких здійснюється в
системах електронної номерації, а також як засіб для одержання готівки в
касах банків, пунктах обміну валюти уповноважених банків та через
банкомати. Крім виконання вказаних операцій, платіжні картки,
держателями яких є клієнти-фізичні особи, можуть застосовуватись як
засіб оплати за товари, купівля яких здійснюється в системах електронної
номерації, а також як засіб одержання готівки в касах банків, пунктах
обміну валюти вуповноважених банків та через банкомати. Крім виконання
вказаних операцій, платіжні картки, держателями яких є клієнти-фізичні
особи, можуть застосовуватись як засіб для виконання операцій з
внесенням готівкових коштів на свої рахунки, сплати комунальних та інших

За здійснення операцій з платіжними картками банки отримують комісійну
винагороду, розмір якої встановлюється банками самостійно, виходячи з
правил платіжної системи та тарифів банку. Уповноважені банки України
можуть установлювати комісійну винагороду за операціями з використанням
платіжних карток, при видачі готівки у валюті. Комісійні винагороди в
іноземній валюті за операціями з платіжними картками міжнародних
платіжних систем уповноважені банки отримують у порядку встановленому
Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку.

При виконанні операцій із застосуванням платіжних карток за дебетовою
схемою у разі відсутності чи недостатності коштів на картрахунку клієнта
допускається виникнення овердрафту. Його умови визначаються при
відкритті картрахунку та вказуються в договорі про відкриття
картрахунку.

У разі здійснення операцій за межами України держателями платіжних
карток, яким відкриті картрахунки у валюті України, списання коштів з
цих рахунків здійснюється в сумі платежу в іноземній валюті, яка
обумовлюється в порядку, визначеному у договорі про відкриття
картрахунку.

Операції держателів платіжних карток повинні виконуватись з оформленням
розрахункових документів на паперових носіях, що складаються за місцем
проведення операцій в кількості примірників потрібних для всіх учасників
розрахунків. До них належать сліп, квитанція торговельного терміналу,
чек банкомату, чек касового апарату ,тощо.

Чек банкомата може друкуватись і надаватись клієнту за його вимогою.

Емітенти платіжних карток зобов’язані в порядку визначеному договором
про відкриття картрахунку, за вимогою або не рідше ніж один раз на
місяць надавати клієнтам виписки про рух коштів на їхніх картрахунках за
операціями, виконаними як самими клієнтами, так і їхніми довіреними
особами. Якщо клієнт має заперечення щодо операцій за картрахунком,
перелік яких указаний у виписці, то він має право протягом строку,
встановленого законодавством, звернутись до емітента або до арбітражного
суду із заявою про розгляд спірного питання. Розгляд заяви здійснюється
емітентом у порядку та строки, визначені правилами платіжної системи та
умовами договору між клієнтом та емітентом.

Фінансові розрахунки між членами платіжної системи за операціями, що
здійснені на території України із застосуванням платіжних карток,
емітованих резидентами, здійснюються розрахунковим банком-резидентом
України. При цьому застосовуються загальні вимоги та норми виконання
міжбанківських розрахунків в Україні, які визначені відповідними
нормативно-правовими актами НБУ. Функції розрахункового банку платіжної
системи може виконувати уповноважений платіжною організацією платіжної
системи комерційний банк, який має відповідну ліцензію НБУ на відкриття
та ведення рахунків банків-кореспондентів (резидентів) у грошовій
одиниці України або НБУ. У разі виконання функцій розрахункового банку
комерційним банком перерахування коштів еквайрам здійснюється з
кореспондентських рахунків банків-членів платіжної системи, відкритих у
цьому банку. Коли функції розрахункового банку виконує НБУ
використовуються кореспондентські рахунки комерційних банків, відкриті в
територіальних управліннях НБУ.

Фінансові розрахунки між членами міжнародних платіжних систем за
операцій, що здійснені на території України із застосуванням платіжних
карток, емітованих нерезидентами, та фінансові розрахунки за операції,
які здійснені за межами України із застосуванням платіжних карток,
емітованих резидентами, виконуються через кореспондентські рахунки,
відкриті в розрахунковому банку міжнародної платіжної системи, і
проводяться у валюті, визначеній в угоді між емітентом (еквайром) та
платіжною організацією міжнародної платіжної системи.

Фінансові розрахунки між членами платіжних систем за операціями з
платіжними картками, емітованими банками–резидентамии, можуть
виконуватись за кліринговою системою.

Внутрішні платіжні системи можуть створюватись банками-резидентами разом
з іншими фінансово-кредитними та не фінансовими установами шляхом
впровадження власних проектів або впровадження проектів інших
розробників платіжних систем. Функціонування внутрішніх платіжних систем
здійснюється з урахуванням вимог та рекомендацій міжнародних стандартів
JSO Європейського комітету по банківських стандартах, а також рішень
міжнародних платіжних систем VISA, EUROPAY та інших.

Технічні засоби, що використовуються в платіжній системі, мають
відповідати вимогам відповідних державних або міжнародних стандартів.
Програмне забезпечення повинно мати відповідні ліцензії від виробника. У
внутрішніх платіжних системах мають бути передбачені заходи захисту
інформації, що складається із організаційних заходів та
програмно-технічних рішень із застосуванням засобів криптографічного
захисту інформації. На етапі впровадження внутрішньої платіжної системи
в промислову експлуатацію має бути визначена її платіжна організація

У разі створення одноемітентної внутрішньої платіжної системи функції
платіжної організації може виконувати банк, що створює систему і є її
власником.

З метою зменшення рахунків невиконання зобов’язань у разі фінансової
неспроможності емітентів або еквайрів платіжної організації внутрішніх
багатоемітентних платіжних систем, учасники повинні сформувати й
постійно підтримувати страховий фонд з покриття ризиків неплатежів за
операціями з платіжними картками. Страховий фонд може використовуватись
лише платіжною організацією цієї системи в разі потреби погашення
заборгованості члена платіжної системи перед іншими її членами та
учасниками. Розмір страхового фонду визначається за методикою,
визначеною платіжною організацією внутрішньої платіжної системи.

Контроль за діяльністю банків та установ банків з виконання операцій
емісії та еквайрінгу платіжних карток здійснюється Національним банком
України. Використання коштів із картрахунків контролюється власниками
цих рахунків.

Приклади внутрішньої платіжної системи, яка базується на використанні
платіжних карток та обслуговує безготівкові розрахунки фізичних осіб в
Україні, є національна система масових електронних платежів (НСМЕП).
Структурна система НСМЕП показана на рисунку 5.

Розрахунковий банк (ГУ НБУ)

Центр управління ключовою системою НБУ

Головний процессинговий центр (ЦРП НБУ, м. Київ)

Центр ініціалізації системної персоналізації карток (НБУ)

РПЦ

РПЦ

Банк

Банк

Банк

Банк

Банк

Рисунок 5. Структурна схема Національної системи масових електронних
платежів.

Усі картки, що застосовуються у НСМЕП, можна умовно поділити на
платіжні та службові.

Платіжні картки видаються клієнтам для здійснення таких фінансових
операцій:

платежу за товари та послуги;

отримання готівки;

комунальних та адресних платежів;

проведення операцій завантаження та отримання виписок із рахунків
Службові картки видаються відповідним службовцям та призначені для
авторизації доступу до відповідних функцій системи (функцій терміналів,
АРМіВ та інше).

У національній системі масових електронних платежів використовуються
картки з такими платіжними інструментами, як електронний гаманець та
електронний чек.

Електронний гаманець — це платіжний інструмент для оплати товарів чи
послуг та одержання готівкових коштів у розмірі, що не перевищує
завантаженої суми або одного з лімітів. Операції платежу виконуються на
автономному терміналі шляхом списання суми з гаманця та занесення її в
термінал у вигляді разових трансакцій (для операцій видачі готівки та
адресного платежу) або в термінальний модуль безпеки банку емітента (для
операцій платежу) з метою подальшої відправки через банк – еквайр до
банку емітента, де кошти списуються з консолідованого рахунку
«електронних гаманців».

Електронний чек – це платіжний інструмент для оплати товарів, наданих
послуг та одержання готівкових коштів у розмірі, що не перевищує
попередньо завантаженої суми або одного з лімітів. Операції платежу
виконуються на автономному терміналі шляхом списання суми з картки та
занесення її у термінал у вигляді разових трансакцій з метою подальшої
відправки через банк – еквайра до банку емітента, де кошти списуються із
карткового рахунку власника картки.

Обидва платіжні інструменти мають додаткову функцію прямого платежу чи
тримання готівки з визначеного для цієї операції поточного рахунку
клієнта. Ця можливість надається емітентом при персоніфікації карток.

Щоб дати можливість банкам — учасникам оптимізувати свою роботу та
витрати, НСМЕП передбачено кілька можливих варіантів їх функціонування.
Основними положеннями, прийнятими в НСМЕП є:

— окремим учасником системи може бути банк (юридична особа) або його
філія, у якій встановлюється автоматизована карткова система. Для цього
філія має отримати дозвіл головної контори свого банку;

— учасник системи за між банківськими операціями повинен працювати
виключно через процессинговий центр;

— процессинговий центр, як правило, є структурним підрозділом НБУ або
комерційною установою, юридично незалежною від банків, які має на
обслуговуванні;

— комерційний банк, філії якого є учасниками системи може мати власний
процесинговий центр.

Національна система масових електронних платежів в України на
сьогоднішній день знаходиться на стадії становлення. Її впровадження
дасть змогу значно скоротити розрахунки готівкою фізичних осіб, що є
основною проблемою, яка стоїть перед банками в сфері вдосконалення
розрахункових операцій.

3.2. Перспективні напрями здійснення безготівкових розрахунків в
Україні

Економічні зміни і нові напрями торгових потоків дають змогу
спрогнозувати, що потреба в належному забезпеченні платників і
договірних зобов’язань буде зростати. У зв’язку з цим, на фоні
теперішньої нестабільності істотно зростають значення і потреба в
ефективних і надійних інструментах безготівкових розрахунків.

Відмінності в рівнях загальноекономічного розвитку між окремими
регіонами України, деяка невпевненість у діловій репутації партнерів,
відсутність багаторічних ділових відносин тощо приводять до того, що
торгівля вимагає організації потоку товарів від продавця до покупця з
одночасною побудовою між ними сполучних ланцюжків платежів. Сьогодні
необхідно показати переваги для українського бізнесу використання
електронних форм розрахунків, які могли б знизити не тільки витрати при
здійсненні операцій, але й пов’язаний з ними ризик.

Розрахункам притаманні, зокрема, економічні ризики, що виникають у тих
випадках, коли втручання урядових органів або дії самого уряду
перешкоджають чи ускладнюють своєчасне погашення заборгованості або
зобов’язань; комерційні ризики, пов’язані з невчасним виконанням
покупцем платіжних зобов’язань; кредитні ризики — для продавця, коли
покупець не бажає або не може оплатити заздалегідь. обумовлену суму, а
для покупця, що здійснив платіж, ризик того, що продавець, постачальник
товарів/послуг не зможе або не побажає повернути назад аванс. Ці
ситуації часто виникають у зв’язку з існуванням в Україні різних форм
примусового обмеження розпорядження рахунком (зупинення операцій,
арешту).

З огляду на ризики процес торгівлі є суперечливим — продавець хоче
одержати за свій товар оплату якомога швидше, тоді як покупець віддає
перевагу отриманню кредиту з тим, щоб здійснити оплату за товар не
відразу, а розтягнути її на більш тривалий період, а отже, відстрочити
момент остаточного розрахунку.

У практиці є кілька методів платежів, що розрізняються залежно від
взаємного довір’я і ролі, яку покликані в кожному конкретному випадку
відігравати банки при здійсненні розрахунків. Методи платежів —
авансовий платіж, акредитив, оплата після відвантаження, інкасо
—продавець і покупець узгоджують в угоді, визначаючи момент, коли
продавець починає розпоряджатися коштами, сплаченими покупцем за його
товар. Якщо розглядати методи платежу з погляду мінімізації ризиків для
покупця і продавця, то найбільш безпечний метод платежу для продавця —
отримання повної передоплати авансом до відвантаження товару. В цьому
разі продавець не піддається ризику відмови покупця від платежу за
поставлені /відвантажені йому товари/послуги. Авансовий платіж означає
також, що продавець не надає покупцю ніякого кредиту, а отже, не
відволікає власні обігові кошти. Продавцю авансовий платіж гарантує
практично повну безпеку. Одночасно він видається надзвичайно небезпечним
для покупця, оскільки може з’явитися ризик невиконання зобов’язань
продавцем/постачальником. Крім того, авансовий платіж є завуальованою
формою кредитування покупцем продавця/постачальника.

Можлива ситуація, яку в загальному вигляді можна описати так: внаслідок
складання договору продавець і покупець прийшли до угоди, коли покупець
виплачує гроші за товар, як тільки його відвантажено, і продавець надає
документи про відвантаження в банк чи іншому посереднику для передачі їх
покупцю проти платежу. Цей метод платежу надає певний захист продавцю і
здійснюється, як правило, із застосуванням документарних форм
розрахунків (акредитив, інкасо), проте він пов’язаний із додатковими
витратами (оплата послуг посередника).

Розрахунки в порядку оплати після отримання товарів (послуг) являють
собою продаж у кредит, при якому у продавця немає ніякої впевненості, що
покупець розрахується в обумовлену дату. Можна сказати, що ці розрахунки
одна з форм комерційного кредиту. Продавець, відвантажуючи товар
покупцю, як правило, втрачає контроль за товаром і права на нього.
Покупець, відповідно, дає згоду сплатити за товар у заздалегідь
обумовлену дату в майбутньому, причому, як правило, він може
розпоряджатися товаром на власний розсуд.

Враховуючи той факт, що оплата може здійснюватися із застосуванням
різних методів розрахунків (чеки, векселі), реальне отримання грошових
коштів може значно затриматися. Тобто, особливість такого методу
розрахунків полягає в тому, що рух товарів випереджає рух грошей.

Здається, що хоч який з методів платежу не використовувався б, неможливо
здійснити платіж так, щоб ризик був мінімальним і для продавця, і для
покупця. Але в ряді випадків ця проблема може бути вирішена шляхом
застосування корпоративної платіжної картки. Її використання дає
можливість:

підприємству — власнику карткового рахунку — уникнути ризику невиконання
зобов’язань постачальником, що виникає у разі здійснення передоплати,
оскільки працівник підприємства-платника може розплатитися корпоративною
карткою безпосередньо при отриманні товару;

— торговцю — уникнути ризику неплатежу, що виникає у разі видачі товару
за документами з наступною оплатою.

Тобто використання корпоративної картки дає змогу при здійсненні
розрахунків у безготівковій формі максимально зменшити проміжок часу між
зміною власника товару та моментом розрахунку за нього, а отже,
мінімізує розрахунковий ризик. Окрім того, використання картки замість
готівки зменшує криміногенність середовища навколо підприємства чи
фізичної особи.

Щоб отримати можливість користуватися корпоративною карткою, юридична
особа — суб’єкт підприємницької діяльності відкриває в установі банку
картковий рахунок. Карткові рахунки за своїм призначенням відносяться до
поточних рахунків і відкриваються відповідно до вимог Інструкції про
порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній
валюті.

Порядок використання корпоративних карток встановлено в Положенні про
порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням
(затверджене постановою Правління Національного банку України № 479 від
24.09.1999). Згідно з цим Положенням корпоративна картка – це платіжна
картка, яка дає змогу її держателю провести операції за рахунок коштів,
що обліковуються на картковому рахунку юридичної особи. Держателем
корпоративної картки може бути довірена особа клієнта (зокрема,
працівник клієнта — юридичної особи).

Згідно з пунктом 4.6 Положення довірені особи клієнтів — юридичних осіб
можуть здійснювати операції з безготівкової оплати на території України
в національній валюті України із застосуванням корпоративних платіжних
карток на підприємствах торгівлі (послуг) та одержувати готівку в таких
випадках:

1) одержання готівки для здійснення розрахунків, пов’язаних із
виробничими (господарськими) потребами, в тому числі для оплати витрат
на відрядження в межах України, з урахуванням обмежень, установлених
нормативно-правовими актами Національного банку України з питань
регулювання готівкового обігу;

2) здійснення розрахунків у безготівковій формі, пов’язаних зі статутною
та господарською діяльністю, витратами представницького характеру, а
також витратами на відрядження в межах України.

Операції держателів платіжних карток виконуються з оформленням
розрахункових документів на паперових носіях (сліп, квитанція
торговельного термінала, чек банкомату, чек касового апарату тощо), що
складаються за місцем проведення операції в кількості примірників,
потрібній для всіх учасників розрахунків. Сліпи, квитанція торговельного
терміналу, чек касового апарата, оформлені відповідно до вимог згаданого
вище Положення, мають статус первинного платіжного документа клієнта
(довіреної особи клієнта), за яким виконана операція, і можуть бути
використані при врегулюванні спірних питань між клієнтом і емітентом.

У зв’язку з активізацією і поглибленням економічних реформ в Україні,
розвитком банківської інфраструктури все більше число комерційних банків
включаються в нову для них сферу — обслуговування платіжних карток, і на
тлі цих процесів одним із важливих етапів розвитку платіжної системи
України стає впровадження системи безготівкових розрахунків населення за
товари та послуги, які виконуються за допомогою платіжних карток
Національної системи масових електронних платежів. Необхідні передумови
для цього в країні в основному створені.

Постанови Правління Національного банку України № 18 від 28.01..1997
року «Про впровадження в Україні Національної системи масових
електронних платежів» і №178 від 02.06.1997 «Про подальше розроблення
Національної системи масових електронних платежів» визначили одним з
пріоритетних завдань створення в Україні платіжної системи за
безготівковими розрахунками населення у сфері торгівлі та послуг.

У 2000 р. здійснювалося пілотне впровадження цієї системи. З метою
нормативної підтримки пілотного проекту Національної системи масових
електронних платежів (НСМЕП) Національний банк України розробив
Тимчасове положення про Національну систему масових електронних платежів
(затверджене постановою Правління НБУ №161 від 24 04.2000). Положення
визначає загальні принципи побудови НСМЕП, організаційну структуру,
взаємовідносин між учасниками, загальну технологію роботи в НСМЕП,
загальні правила документообігу і здійснення розрахунків, безпеку та
регламент роботи НСМЕП.

Проте для активного впровадження карткових технологій необхідно
забезпечити сумісність банкоматів і поширення РОS касових терміналів,
щоб держатель картки був упевнений у тому, що він може розраховувати на
отримання грошей і можливість розрахуватися карткою в будь-якому місці.

З огляду на це цікавою є інформація про кількість банкоматів і РОS
терміналів в Україні та державах Європи і тенденції їх поширення
(Таблиця 3)

Таблиця ілюструє наявність широкої інфраструктури, що забезпечує
поширення використання карткових технологій у країнах Євросоюзу.

Щодо впровадження карток, то Україна перебуває у сприятливих умовах,
оскільки мас можливість. здійснити стрибок від готівкових розрахунків до
розрахунків електронними грошима та картками, минаючи чекову форму
розрахунків. Слід зазначити, що на сьогодні український фінансовий ринок
розрахункових чеків (у гривнях) вимагає по суті нового створення,
оскільки внаслідок корінної реорганізації банківської й економічної
системи України суб’єкти підприємницької діяльності практично втратили
досвід роботи з чеками, і вкладення коштів у його відновлення та
створення інфраструктури видається неефективним.

Таблиця 4

Кількість банкоматів (АТМ) і касових терміналів (РОS) в Україні та
державах Європи і тенденції їх поширення

Країна Кількість АТМ Зростання за 1995-2000 рр., % Кількість РОS
Зростання за 1995-2000рр.,%

Бельгія 5007 17,1 85727 8,4

Франція 27077 8,9 560000 1,6

Німеччина 41397 7,7 162794 52,4

Італія 25644 8,8 281023 35,2

Нідерланди 6401 8,0 120417 28,1

Великобританія 23200 5,4 530000 2,4

Україна 275 25,0 4423 35,0

Незважаючи на розвиток карткових технологій в Україні, спектр послуг, що
надається більшістю банків індивідуальним клієнтам, залишається вузьким.
Проте за відсутності високодохідних спекулятивних операцій основною
проблемою для банків став пошук нових джерел доходів, а отже, вони в
будь-якому разі будуть змушені повернутися до надання масових послуг
індивідуальним клієнтам та малому бізнесу. Необхідність обслуговування
великої кількості індивідуальних клієнтів і підприємств малого бізнесу
загострить проблему масштабу пов’язаних із цим витрат, оскільки сучасний
динамічний і високо конкурентний банківський бізнес диктує як
необхідність зниження собівартості банківських послуг, так і підвищення
їх номенклатури та якості. Розв’язанню цієї проблеми сприяє впровадження
послуг дистанційного банківського обслуговування — послуг, які надаються
за порогом банку. Склад таких послуг визначається складом їх споживачів:

— для клієнтів банку — юридичних осіб, у тому числі корпоративних
VІР-клієнтів -— класичний «клієнт-банк»;

для клієнтів банку — фізичних осіб та юридичних осіб — комп’ютерна
телефонія, що передбачає як інформаційне, так і повноцінне
платіжно-розрахункове обслуговування;

для клієнтів банку — фізичних та юридичних осіб — «Інтернет — банк —
клієнт»;

— для банків-кореспондентів і підрозділів банку (філій, відділень,
агентств, обмінних пунктів) — банківська розрахункова система.

Будь-який універсальний банк у процесі свого розвитку так чи інакше буде
намагатись охопити весь спектр дистанційного банківського обслуговування
(рисунок 6).

Якщо системи «клієнт —банк» уже впроваджуються. Частково порядок їх
застосування визначено в Інструкції НБУ. «Про безготівкові розрахунки в
Україні в національній валюті», то Інтернет — банк — клієнт та
комп’ютерна телефонія є достатньо новими напрямами і їхня
нормативно-правова база поки що не визначена.

Проте центри телефонних дзвінків (комп’ютерна телефонія) стають важливим
каналом маркетингу та сервісу для багатьох банків і розвиватимуться
разом із поширенням електронної комерції. Підготовленість персоналу,
доступність інструментів і собівартість операцій визначають ефективність
центру телефонних дзвінків. Банк, який забезпечить найкращий зв’язок
представників служби підтримки клієнтів із інформацією про клієнтів та
інструментами вирішення проблеми, матиме явну конкурентну перевагу.

Персонал, що безпосередньо контактує з клієнтами, повинен швидко
отримувати всі дані про них, а отже, представники банку потребують
можливості заглибитися в деталі в міру взаємодії з клієнтом, що
телефонує, аби запропонувати найкращу комбінацію продуктів і послуг;
відповіді клієнтам повідомляються факсом чи електронною поштою того
самого дня. Для зменшення вартості це має здійснюватися автоматично.

Що стосується сервісу «Інтернет — банк — клієнт», виконання грошових
зобов’язань з використанням мережі Інтернет може здійснюватись такими
способами.

Шляхом доступу до рахунку та переказу коштів через банківський рахунок.
Цей спосіб частково регулюється вимогами Інструкції «Про безготівкові
розрахунки в Україні в національній валюті», щодо здійснення розрахунків
із застосуванням систем «клієнт — банк»; постановою Правління НБУ «Про
затвердження Правил організації захисту електронних документів» у
частині передачі повідомлень між банками. через СЕП. Для повнішого
врегулювання цього питання в проекті Закону України «Про переказ», над
яким зараз працює Національний банк України, визначені поняття
електронного цифрового підпису (ЕЦП) та визнання юридичної сили
платіжних документів підписаних електронним цифровим підписом,
можливість використання для створення ЕЦП програмно-технічних та інших
засобів, обов’язковість ведення електронних архівів протягом строків,
установлених діючим законодавством тощо.

Використання платіжних карток і передплачених платіжних карток
(«електронних гаманців») регулюється Положенням про порядок емісії
платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням (затверджене
постановою Правління НБУ № 479 від 24.09.1999). Воно визначає платіжну
картку як ідентифікаційний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду
картки, що містить обов’язкові реквізити, визначені платіжною
організацією, які

Система дистанційного обслуговування

Підсистема клієнт — банк

Підсистема Інтернет — клієнт

Комп’ютерна телефонія

Транспортні шлюзи

Інтернет — інформ-сервіс

Голосова плата

Робочі станції

Інтернет

Міські та сотові телефони, факси

Інтернет броузер клієнта

Рис. 6. Система дистанційного банківського обслуговування.

ідентифікують платіжну систему та його емітента , представляє картку як
засіб для складання розрахункових документів, що підлягають оплаті за
рахунок клієнта, та дозволяє використовувати її в рамках технологічної
схеми електронної комерції (п. 4.1 «Операції із застосуванням платіжних
карток»). Платіжні картки можуть застосовуватись для здійснення операцій
як фізичними, так і юридичними особами.

Згідно з цим Положенням платіжна організація має розробити Положення про
внутрішню платіжну систему, що визначало б правила її діяльності. Це
Положення має визначити організаційну структуру платіжної системи, умови
членства, порядок вступу та виходу із системи, опис платіжних засобів,
правила виконання розрахунків за операціями з цими платіжними засобами,
управління ризиками та безпекою в системі, порядок вирішення спорів та
інше, визначене платіжною організацією. Положення про внутрішню платіжну
систему має бути узгоджене платіжною організацією цієї платіжної системи
з Національним банком України. Тобто банки можуть самостійно
встановлювати вимоги до функціонування систем електронної комерції у
внутрішніх платіжних системах, проте це питання вимагає доопрацювання.

Важливою проблемою при впровадженні електронної комерції є система
забезпечення Інтернет-продавцем своїх зобов’язань з поставки товару,
надання послуги покупцю (отримувачу послуги), тобто слід вести мову про
систему контролю, яка даватиме змогу користувачу системи електронної
комерції з’ясовувати чи був поставлений товар (надана послуга).

На жаль, системи електронної комерції переважно орієнтовані на
забезпечення переказу грошових коштів, тоді як механізм підтвердження
поставки товару відсутній. На нашу думку, при розробці даного механізму
може бути використаний принцип, що застосовується в документарних
акредитивах: надання документів, які свідчать про поставку товару,
складених особою відмінною від продавця. Отже, повноцінне функціонування
системи контролю за поставкою стане можливим тільки після включення в
систему електронної комерції не тільки продавця, а й підприємств
зв’язку, транспортних та інших організацій.

Сьогодні можна стверджувати, що в галузі електронної комерції в Україні
відбувається перехід від стадії обговорення та можливості реалізації
систем до стадії конкретних рішень. На жаль, захоплення виключно
технологічною стороною призводить до того, що правовим питанням
електронної комерції не приділяється належна увага, наслідки чого можуть
бути непередбачувані. Збільшення кількості систем та їх користувачів,
зростання числа угод, що здійснюються із застосуванням Інтернату,
ускладнення технологічних рішень — все це, як свідчить зарубіжний
досвід, об’єктивно породжує необхідність правового врегулювання сфери
електронної комерції.

З викладеного вище можна зробити висновок, що електронна комерція
фундаментально змінить спроби торгівлі товарами та послугами, викликавши
необхідність. реалізації банками нової моделі виробництва послуг і
способів їх доставки. Роль банків може понизитись до рівня оптовика на
ринку споживчих товарів. У фінансовому світі, електронна комерція буде
значущою альтернативою наявним платіжним системам, поставивши під сумнів
позиції, які банки займають сьогодні. Колосально збільшиться кількість
фінансових трансакцій та відповідно зменшиться вартість кожної з них,
оскільки закупка споживчих товарів і послуг низької вартості буде
здійснюватися в електронних супермаркетах майбутнього.

У відповідь на цей виклик банки мають значно скоротити витрати для того,
щоб залишитися конкурентоспроможними, розробити адаптивний маркетинг
послуг та можливості їх доставки, аби залучити і утримати прибуткових
клієнтів.

В нову еру банківського обслуговування продукти та послуги мають бути
індивідуально зорієнтовані на потреби клієнта.

У свій час концепція самообслуговування перевернула уявлення про вигляд
сучасного великого магазину. Банки сьогодні стоять на порозі таких самих
змін. Індивідуальні клієнти та бізнес уже можуть користуватися
персональними комп’ютерами для переказу коштів, оплати рахунків,
отримання виписок. Ці звичайні банківські послуги не містять нічого, що
створювало б міцний зв’язок між клієнтом і банком, утримувало клієнта в
банку. Ідея полягає в тому, щоб надати клієнту стільки можливостей,
скільки банк вважає доцільним, та перекласти на клієнта й інформаційні
системи максимум функцій з обслуговування з метою мінімізації витрат.

З метою укріплення взаємовідносин з клієнтами банки будуть все більш
активно поширювати додаткові послуги та продукти.

Банківська система нового покоління повинна обслуговувати запити, які
надходять традиційними каналами «клієнт — банк», через Інтернет, по
телефону, від пристроїв самообслуговування (банківських терміналів чи
принтерів, установлених у банківських кіосках самообслуговування,
банкоматів та РОS), а також систем інших фінансових та не фінансових
операцій. Бажання утримати клієнта в еру електронного обслуговування
шляхом надання йому знижок вимагає створення програм, які забезпечували
б просте для розуміння заохочення клієнта та його прихильність до
установи.

В процесі трансформації бізнесу, під впливом інформаційних технологій
банки використовують ці технології вже не просто для виконання
допоміжних функцій, а застосовують їх як основну зброю в конкурентній
боротьбі. Не виняток і революційне досягнення — Інтернет і мобільний
доступ до інформації за допомогою систем на основі ІР протоколу. Це
зовсім новий спосіб доступу до банківських продуктів і послуг, який
містить у собі переваги двох каналів: Інтернету та мобільного зв’язку.
Західні банки з 80-х років падають послуги з використанням телефону, як
стаціонарного, так і мобільного, через оператора або автоматично із
застосуванням пристрою генерації голосових повідомлень.

Сьогодні мобільний телефон, що підтримує WАР-стандарт (наприклад, Nokia
7110, Егіssоп Р320), є по суті терміналом, за допомогою якого клієнт
може отримати доступ до банківських послуг, які раніше вимагали його
візиту до філії банку. Цей термінал завжди знаходиться з клієнтом, а
отже, банківські послуги доступні 24 години на добу, 365 днів на рік, з
будь якої точки. В цьому, зокрема, відмінність від традиційного доступу
до Інтернету, коли вимагається персональний комп’ютер та постійний
зв’язок з постачальником Інтернет-сервісу.

Банк може укладати угоди з постачальниками послуг Інтернету, операторами
мереж GSМ, а також з більш звичними для нашого споживача
житлово-комунальними господарствами, електропостачальниками. Ці компанії
будуть виставляти рахунки в банк, а не громадянам — клієнтам банку, банк
надаватиме в електронній формі рахунки своїм клієнтам через Інтернет, на
ПК чи на мобільний телефон з WAР-протоколом, а клієнт зможе, натиснувши
одну кнопку, їх оплачувати. На WAР-телефони можна одержувати виписку по
всім трансакціям, здійсненим за карткою.

В нашій країні вже емітовано близько 560 тис. карток, як правило, їх
власники користуються мобільним зв’язком, очевидно, що всі ці люди —
найбільш активна та платоспроможна частина населення, саме вони являють
собою цільову групу для банку, який готовий здійснювати серйозні
інвестиції в новітні технології.

В Україні сьогодні найрозвиненішими каналами електронного обслуговування
є банкомати та РОS; системи «клієнт — банк» є практично в кожному банку,
однак кінцеве число користувачів, як правило, не перевищує декількох
сотень, отримання банківських послуг удома ще не дістало широкого
застосування, проте останнім часом банки виявляють інтерес до
обслуговування по телефону та створення телефонних центрів. Отже, запити
про стан рахунку, переказ коштів, електронна оплата рахунків — це деякі
з послуг, що сьогодні можуть бути запропоновані за допомогою нових
технологій.

Важливо, що «віртуальне» банківське обслуговування дає можливість
клієнтові виконувати операції в будь-який час доби з будь-якої точки.
Традиційна практика обмеження доступності системи для нічної обробки
пакетних трансакцій буде неприйнятна в майбутньому. Всі можливості мають
бути доступні безперервно для того, щоб забезпечити необхідний рівень
сервісу.

Висновки

Своєчасна і повна оплата поставленої продукції, виконаних робіт, наданих
послуг, інших боргових зобов’язань є однією з головних передумов
ефективного функціонування економіки в цілому і кожного її суб’єкта
зокрема. Тому в економічній системі багато уваги приділяється
організації грошових розрахунків, створюються особливі
розрахунково-платіжні системи, в центрі яких знаходяться банки як
спеціалізовані фінансово-кредитні установи.

В залежності від форми використання грошових коштів всі розрахунки
діляться на дві сфери: готівкові та безготівкові. В ринковій економічній
системі безперечно переважають безготівкові розрахунки, які і стали
предметом виконаного дослідження.

Розрахунково-касове обслуговування клієнтів було і залишається базовою
функцією комерційних банків, від системи обліку розрахункових операцій
в значній мірі залежить ефективна їх організація, тому тема дипломної
роботи є безумовно актуальною, як з позиції суб’єктів господарської
діяльності, так і з позиції банківських установ.

В результаті виконаного дослідження в роботі зроблені наступні висновки.

Грошові розрахунки класифікуються за цілим рядом ознак, основною з яких
є форма їх здійснення.

В платіжному обороті України переважаючими є безготівкові розрахунки,
які здійснюються у національній валюті України через банки шляхом
перерахування коштів з рахунку платника на рахунок одержувача.

3.Організація системи безготівкових розрахунків в Україні
регламентується Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в
національній валюті, затвердженою постановою правління НБУ від 29.03.201
року №135.

4.Система безготівкових розрахунків базується на дотриманні єдиних для
всіх суб’єктів ринку умов. Усі юридичні особи повинні зберігати свої
грошові кошти в установах банків за винятком залишків готівки в касах у
межах встановленого ліміту. Кошти з рахунку клієнта списуються за
розпорядженням власника крім випадків, у яких чинним законодавством
передбачене примусове списання коштів.

5.Банки на договірній основі здійснюють розрахунково-касове
обслуговування своїх клієнтів. В договорі на розрахунково-касове
обслуговування вказується перелік послуг, які банки надають своїм
клієнтам, та порядок здійснення розрахунків за надані послуги.

6.Важливим елементом системи безготівкових розрахунків є їх форми.
Основними формами безготівкових розрахунків в Україні є: акредитивна,
інкасова, вексельна, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками
та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в
електронному вигляді.

7.Рахунки для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів
банківських операцій відкриваються у будь — яких банках України за
вибором клієнта і за згодою цих банків. У банках відкриваються поточні і
депозитні рахунки у національній та іноземній валюті, а також поточні
бюджетні рахунки у національній валюті України.

8. Порядок відкриття та функціонування рахунків в банку, а також їх
відкриття та переоформлення визначається нормативними актами НБУ,
зокрема Інструкцією «Про відкриття та використання рахунків у
національній та іноземній валюті”, що затверджена постановою правління
НБУ від 18.12.1998 року за №537.

9. Розрахункові документи можуть подаватися в банк, як в паперовій, так
і в електронній формі через систему «клієнт-банк». Уповноважений
працівник банку перевіряє подані документи на предмет їх відповідності
встановленим вимогам, а також контролює наявність коштів на рахунку
платника.

10. Використання системи «клієнт-банк» є доцільним в тому випадку, коли
клієнт здійснює значний обсяг операцій за рахунком. Дана система має ряд
суттєвих переваг, зокрема дає можливість швидкої доставки документів від
клієнта до банку протягом всього робочого дня, а також доставки виписок
з рахунку від банку до клієнта і забезпечує захист інформації при її
передачі; скорочує витрати на формування та доставку документів.

11. В господарському обороті України переважаючою формою розрахунків є
розрахунки платіжними дорученнями. Це пояснюється очевидними перевагами
даних платіжних інструментів: простота та швидкість платежу, який
здійснюється через СЕП НБУ.

12. Облікові процедури, які виконуються при здійсненні розрахунків
платіжними дорученнями, також відрізняються простотою виконання та
доступністю інформації для всіх учасників розрахунків.

13. Примусове списання коштів з рахунків платників здійснюється лише у
випадках, передбачених чинним законодавством України, з усіх рахунків
підприємств, а також з поточних та депозитних рахунків фізичних осіб.
Розпорядження про примусове списання коштів оформляється стягуванням на
бланку платіжної вимоги. За даними операціями, у разі недостатності
коштів на рахунку платника, проводиться часткова оплата.

14. Розрахунки чеками застосовуються при платежах за фактично отримані
товари, виконані роботи чи надані послуги. На практиці чекова форма
розрахунків є не досить поширеною. Причина в тому, що кошти при даних
розрахунках бронюються на окремому аналітичному рахунку “Розрахунки
чеками”, а значить відволікаються з господарського обороту. Аналіз даної
форми розрахунків вказує також на її переваги: гарантія оплати, контроль
платника за поставкою товару, зближення моментів оплати та поставки
товару чи надання послуг.

15. Акредитивна форма розрахунків також не є поширеною на даний момент.
Недолік даної форми розрахунків такий, як і при розрахунках чеками:
кошти вилучаються з господарського обороту платника. При використанні
непокритих акредитивів банк повинен мати справу з висококласним
клієнтом, що на практиці буває рідко. Разом з тим, дана форма
розрахунків є перспективною, оскільки передбачає різні схеми здійснення
розрахунків. За таких умов платник та банк можуть вибрати
найоптимальнішу схему розрахунків в кожному окремому випадку.

16. Покриті акредитиви в обліковій системі банку відображаються за
окремими аналітичними рахунками “Розрахунки за акредитивами” відповідних
балансових рахунків; непокриті акредитиви обліковуються в позабалансі,
як вид зобов”язання з кредитування, наданого клієнтам.

17. В сучасних умовах в розрахунках широко застосовуються нові платіжні
інструменти, такі як платіжні картки. На території України
застосовуються платіжні картки, емітовані банками – членами внутрішніх
платіжних систем, та платіжні картки, емітовані банками, які є членами
міжнародних платіжних систем.

18. В Україні впроваджується національна система масових електронних
платежів, яка базується на використанні платіжних карток та обслуговує
безготівкові розрахунки фізичних осіб. Усі картки, що застосовуються у
НСМЕП, можна умовно поділити на платіжні та службові. В даній системі
використовуються картки з такими платіжними інструментами, як
електронний гаманець та електронний чек. На сьогоднішній день
національна система масових електронних платежів не набула в Україні
загального поширення, у 2000 році здійснювалося пілотне впровадження
цієї системи.

19. Перспективним напрямом розвитку системи безготівкових розрахунків в
Україні є виконання грошових зобов’язань з використанням мережі
Інтернет. Воно може здійснюватися двома способами: шляхом доступу до
рахунку та переказу коштів через банківський рахунок або шляхом
використання платіжної картки чи її реквізитів для переказу грошових
коштів і через використання електронних грошей та інших фінансових
продуктів.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність», затверджений
Кабінетом Міністрів України від 21.12.2000 року № 2156-111.

2. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 року №
679-Х1У. Законодавчі та нормативні акти з банківської діяльності.
–вип.7,1999р.,

с.3-23

3. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній
валюті, затверджена постановою правління НБУ від 29.03.2001 року № 135.

4. Інструкція про міжбанківські розрахунки в Україні, затверджена
постановою правління НБУ від 27.12.1999 року, № 621.

5. Інструкція про порядок відкриття та використання рахунків у
національній та іноземній валюті, затверджена постановою Правління НБУ
від 18.12.1998 року, №527 (зі змінами, внесеними згідно з постановами
НБУ №364 від 22.07.1999 року, №146 від 14.04.2000 року, №18 від
17.01.2001 року).

6. Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами
банків України, затверджена постановою Правління НБУ від 19.02.2001 року
№69.

7. Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з
їх застосуванням, затверджене постановою Правління НБУ від 21.09.1999
року №479.

8. Положення про порядок повернення установами комерційних банків та
територіальними управліннями НБУ розрахункових документів щодо
заборгованості, яка обліковується ними згідно з чинним законодавством,
затверджене постановою Правління НБУ від 12.03.2001 року, №104.

9. «Про впровадження в Україні Національної системи масових електронних
платежів», постанова Правління НБУ від 28.01.1997 року, №18.

10. «Про подальше розроблення Національної системи масових електронних
платежів», постанова Правління НБУ від 2.06.1997 року, №178.

11. Тимчасове положення про Національну систему масових електронних
платежів, затверджене постановою Правління НБУ від 24.02.2000 року,
№161.

12. Бюлетень НБУ, 2001 рік, №2.

13. Вересюк.А. Банкиры испытывают новые способы электронных платежей
//Банковская практика за рубежом.-2001.-№2(26), с.56-59.

14. Вступ до банківської справи, за ред. М.І. Савчука. – Київ. Лібра,
1998, 344с.

15. Коробкіна С. Безготівкові розрахунки та шляхи вдосконалення їх.
//Банківська справа 2000.-№1, с. 12-14.

16. Кравець В. Перспективи здійснення безготівкових розрахунків в
Україні // Банківська справа.-2000.=№6, с.3-8.

17. Кравець В. Платіжні картки для всієї України //Вісник НБУ.-1999.-№6,
с.20-21.

18. Лисюк С. Акредитивна форма розрахунків за експортно-імпортними
операціями та перспективи їх розвитку в Україні //Вісник НБУ.-1997.-№5,
с.42-50.

19. Платіжні системи: Навчальний посібник для студентів вищих закладів
освіти /В.А.Ющенко, А.С.Савченко, С.Л.Цокол, І.М.Новак, В.П.Страхарчук,
К.Либідь, 1998.-416с.

20. Рижикова О. Методи та порядок здійснення платежів і розрахунків у
зовнішньоекономічній діяльності //Баланс.-28 березня 2000.-№13,с.49-52.

21. Савченко А., Дяченко Б. Національна система масових електронних
платежів //Вісник НБУ.-1999.-№8, с.3-11.

22. Савченко Ю.П. Українська національна розрахункова картка:
розширюється коло партнерів //Вісник НБУ.-1997.-№7, с.37-42.

23. Новак І.М., Михайлова В.О. Система розрахунків у реальному часі
//Вісник НБУ.-1998.-№3, с.39-45.

24. Маркова О.М., Сахарова Л.С., Сидоров В.Н. Комерческие банки и их
операции: Учебное пособие.-М.аркова О.М. Банки и биржи, ЮНИТИ,
1995.-288с.

PAGE

PAGE 103

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *