.

1. Складання і подання звітності бюджетними установами. 2. Інститут Казначейства як гарант своєчасного надходження та цільового використання державних

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
1108 7900
Скачать документ

Контрольна робота

з бухгалтерського обліку

1. Складання і подання звітності бюджетними установами

Звітність — це система узагальнених і взаємопов’язаних економічних
показників поточного обліку, які характеризують результати діяльності
підприємства за звітний період.

Правові основи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку
і складання фінансової звітності бюджетними установами визначені Законом
України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” від
16.07.99 № 996 XIV, а також прийнятими відповідними Положеннями
(стандартами) бухгалтерського обліку в Україні. Зазначений Закон
поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до
законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і
форм власності, а також на представництва іноземних суб’єктів
господарської діяльності, які зобов’язані вести бухгалтерський облік та
подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться
підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності,
що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних
бухгалтерського обліку.

Бухгалтерська звітність складається на підставі даних бухгалтерського
обліку для задоволення потреб певних користувачів.

Фінансова звітність є складовою частиною бухгалтерської звітності, що
містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух
грошових коштів підприємства за звітний період. Вона розрахована
насамперед на таких користувачів інформації, як інвестори, кредитори та
інших, які не можуть вимагати звітів з урахуванням їх конкретних потреб.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є
надання користувачам для прийняття обґрунтованих рішень повної,
правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати
діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Для того щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона
повинна містити дані про:

підприємство (назву, організаційно-правову форму, місцезнаходження,
короткий опис діяльності; назва органу управління, якому
підпорядковується підприємство, або назва його материнської
(холдингової) компанії та ін.);

дату звітності або звітного періоду. Якщо період, за який складено
фінансовий звіт, відрізняється від звітного періоду, передбаченого
Положенням (стандартом), то причини і наслідки цього повинні бути
розкриті у примітках до фінансової звітності;

валюту звітності й одиницю виміру. Якщо валюта звітності відрізняється
від валюти, в якій ведеться бухгалтерський облік, то підприємство
повинно розкрити причини цього і методи, які були використані для
переведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу;

— облікову політику підприємства і її зміни (тобто принципів оцінки
статей звітності, методів обліку щодо окремих статей звітності);

— іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями
(стандартами).

Для того щоб звітність була дійовим засобом управління і контролю, вона
повинна відповідати всім вимогам, що ставляться до обліку. Вона має
достовірно відображати ресурси підприємства, їх використання і фінансові
результати діяльності. Показники звітності повинні бути об’єктивними,
обгрунтовані перевіреними даними поточного обліку і підтверджені
відповідними документами. Своєчасність складання і подання звітності —
невід’ємна умова її корисності. Сама достовірна інформація втрачає своє
значення, якщо вона надана користувачам несвоєчасно. Тому звітність
повинна складатися і подаватися відповідним органам в строки,
встановлені нормативними актами, які забезпечують ефективне її
використання для управління і контролю.

Вимога повноти звітності означає повне висвітлення всіх напрямів
діяльності підприємства. Проте звітність має містити тільки корисну
інформацію, без зайвої деталізації. Зайва деталізація ускладнює
складання звітності й аналіз її показників, використання в управлінні.
Тому державним і громадським органам забороняється вимагати, а
підпорядкованим господарствам подавати звітність за незатвердженими
формами.

Звітність має бути простою, зрозумілою і загальнодоступною для всіх
заінтересованих користувачів інформації.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 “Вимоги до фінансової
звітності” встановлені такі вимоги до її якості:

— дохідливість. Інформація, яка надається у фінансових звітах, повинна
бути дохідлива і розрахована на однозначне тлумачення її користувачами
за умови, що вони мають достатні знання та зацікавлені у сприйнятті цієї
інформації;

— достовірність. Інформація, наведена у фінансовій звітності, повинна
бути достовірною, не містити помилок та перекручень, які здатні вплинути
на рішення користувачів звітності;

— порівнянність. Фінансова звітність повинна надавати можливість
користувачам порівнювати: фінансові звіти підприємства за різні періоди
і фінансові звіти різних підприємств. Таке порівняння дає змогу оцінити
динаміку розвитку підприємства і його місце на ринку. Для забезпечення
порівнянності у кожному фінансовому звіті необхідно наводити всю числову
інформацію за попередній період способом, який дозволяє зіставляти її з
даними за звітний період;

— доречність. Фінансова звітність повинна містити лише доречну
інформацію, яка впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу
вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та
скоригувати їхні оцінки, зроблені у минулому.

Основними принципами, на яких ґрунтується бухгалтерський облік і
фінансова звітність, є:

обачність — застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які
повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню
оцінки активів і доходів підприємства;

повне висвітлення — фінансова звітність повинна містити всю інформацію
про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій,
здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

автономність — кожне підприємство розглядається як юридична особа,
відокремлена від її власників, у зв’язку з чим особисте майно та
зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності
підприємства;

послідовність — послідовне (із року в рік) застосування підприємством
вибраної облікової політики, тобто сукупності принципів, методів і
процедур, які використовуються підприємством для складання і подання
фінансової звітності.

Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених
національними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і
повинна бути обґрунтована та розкрита у примітках до фінансової
звітності;

безперервність — оцінка активів та зобов’язань підприємства здійснюється
виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі;

нарахування та відповідність доходів і витрат — для визначення
фінансового результату звітного періоду необхідно порівнювати доходи
звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих
доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському
обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати
надходження або сплати грошових коштів;

превалювання сутності над формою — операції обліковуються відповідно до
їх сутності, а не лише виходячи з юридичної норми. Так, взяті у
фінансову оренду основні засоби відображаються в балансі орендаря, тобто
по суті як власне майно, хоч за юридичною, формою вони не перейшли у
власність орендаря, але ним фактично прийняті на себе всі ризики і
вигоди, пов’язані з правом власності на об’єкт оренди (лізингу);

історична (фактична) собівартість — пріоритетною є оцінка активів
підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

єдиний грошовий вимірник — вимірювання та узагальнення всіх
господарських операцій підприємства у фінансовій звітності здійснюється
в єдиній грошовій одиниці. Підприємства ведуть бухгалтерський облік і
складають фінансову звітність у грошовій одиниці України;

періодичність — можливість розподілу діяльності підприємства на певні
періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери
управління яких належать підприємства, засновані на державній формі
власності, і органи, які здійснюють управління майном підприємств,
заснованих на комунальній власності, крім власних звітів складають і
подають зведену фінансову звітність по всіх підприємствах, які входять
до сфери їх управління.

Форми фінансової звітності і порядок їх заповнення встановлюються для
бюджетних установ, органів Державного казначейства України по виконанню
бюджетів всіх рівнів та кошторисів витрат— Державним казначейством
України.

Заповнюються форми звітності в тисячах гривень з одним десятковим
знаком, а зведені звіти (до яких включено дані звітів двох і більше
юридичних осіб) — в тисячах гривень.

Однією із важливих вимог, що ставляться до звітності підприємств і
організацій всіх форм власності, є повнота і достовірність її
показників. Тому до початку складання звітності проводиться значна
підготовча робота. Насамперед необхідно перевірити повноту відображення
в поточному обліку господарських операцій, оформлених відповідними
документами, і завершити облікові записи; уточнити розподіл витрат і
доходів між суміжними звітними періодами; перевірити стан розрахунків і
списати у встановленому порядку нереальну дебіторську заборгованість, а
також кредиторську заборгованість, по якій минули строки задавнення
позову; розподілити витрати по обслуговуванню виробництва й управлінню;
визначити фактичну собівартість випущеної із виробництва та реалізованої
продукції (робіт, послуг); визначити і списати фінансовий результат
(прибутки, збитки) від реалізації та позареалізаційних операцій; списати
(при складанні річного звіту) використаний протягом року прибуток.

Після цього перевіряють правильність облікових записів, взаємно звіряють
дані синтетичного й аналітичного обліку і роблять виправні записи для
усунення виявлених помилок (якщо вони мали місце).

Перед складанням річного звіту обов’язково проводять повну
інвентаризацію господарських засобів, їх джерел, стану розрахунків з
дебіторами і кредиторами і відображають її результати в обліку. Суми
статей балансу по розрахунках з фінансовими, податковими органами,
установами банків повинні бути погоджені з ними і відрегульовані. За
діючим положенням передбачено повну інвентаризацію проводити в
максимально наближені до складання річного звіту строки (з 1 жовтня до 1
січня). Отже, якісна відмінність між квартальним і річним балансом
полягає у тому, що перший складають в основному за даними поточного
обліку, а показники річного балансу обов’язково підтверджуються
результатами інвентаризації, що забезпечує їх достовірність.

Баланс та інші форми звітності підписуються керівником підприємства і
головним бухгалтером, а у випадку відсутності на підприємстві
бухгалтерської служби, — керівником спеціалізованої організації або
спеціалістом, які за угодою виконували роботу з ведення бухгалтерського
обліку і складання звітності. Особи, які підписали звітність, несуть
повну відповідальність за достовірність звітних показників.

Підприємства зобов’язані подавати квартальну та річну фінансову
звітність:

— органам, до сфери управління яких вони належать;

— трудовим колективам (на їх вимогу);

— власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше
не передбачено законом;

— органам виконавчої влади та іншим користувачам відповідно до
законодавства. Строки подання фінансової звітності встановлюються
Кабінетом Міністрів України.

Фінансова звітність не становить комерційної таємниці, крім випадків,
передбачених законодавством. Відкриті акціонерні товариства,
підприємства-емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні і
фондові біржі, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові
компанії та інші фінансові установи зобов’язані не пізніше 1 липня
наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність і
консолідовану звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або
розповсюдження її у вигляді окремих друкованих видань.

Контроль за дотриманням законодавства про бухгалтерський облік і
звітність в Україні здійснюється відповідними органами в межах їх
повноважень, передбачених законами.

Відповідні органи при перевірці поданої на їх адресу звітності
встановлюють правильність оформлення звіту і звітних даних; наявність
всіх звітних форм; взаємозв’язок і погодженість між окремими
показниками.

Затвердження звітності підприємства відповідним органом оформляється
актом (висновком), у якому дається також оцінка діяльності підприємства
та пропозиції щодо підвищення ефективності його діяльності.

Виправлення показників, що відносяться до звітного періоду і які
зумовлюють зміни окремих облікових записів підприємства, називається
реформацією.

2. Інститут Казначейства як гарант своєчасного надходження

та цільового використання державних коштів

З метою забезпечення ефективного управління коштами Державного бюджету
України, підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах
наявних обсягів наявних ресурсів у Державному бюджеті Указом Президента
України від 25 квітня 1995 року № 335\95 було утворене Державне
казначейство України при Міністерстві фінансів України.

Основними завданнями Державного казначейства визначено :

організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю
за цим ;

управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в
іноземній валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах
видатків, установлених на відповідний період ;

фінансування видатків Державного бюджету України ;

ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання
звітності про стан виконання Державного бюджету України ;

здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом
відповідно до чинного законодавства ;

розподіл між Державним бюджетом України та бюджетами Автономної
республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від
загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів за
нормативами, затвердженими Верховною Радою України;

здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних
позабюджетних фондів ;

розробка нормативно – методичних документів з питань бухгалтерського
обліку, звітності та організації виконання бюджетів всіх рівнів, які є
обов’язковими для всіх підприємств, установ і організацій, що
використовують бюджетні та кошти державних позабюджетних фондів.

Положенням про Державне казначейство, затвердженим Постановою Кабінету
Міністрів України від 31 липня 1995 року № 590 визначено структуру і
склад, основні функції Державного казначейства.

Головне управління Державного казначейства відповідно до завдань,
покладених на Державне казначейство:

організовує та здійснює виконання державного бюджету, виходячи з
принципу єдиного парламентського рахунку;

здійснює керівництво територіальними органами Державного казначейства;

веде зведені реєстри розпорядників коштів державного бюджету України,
державних позабюджетних фондів та рахунків територіальних органів
Державного казначейства в Установах банків;

здійснює управління доходами і видатками державного бюджету, проводять
операції з наявними бюджетними коштами, в тому числі в іноземній
валюті, в межах розпису доходів і видатків державного бюджету;

здійснює за дорученням Кабінету Міністрів України і Мінфіну операцій з
іншими коштами, що перебувають у розпорядженні Уряду України;

організовує та здійснює прогнозування і касове планування коштів
державного бюджету, визначає на основі чинного законодавства розміри їх
поточного використання у межах затверджених на відповідний період
видатків;

доводить до головних розпорядників коштів і територіальних органів
Державного казначейства обсяги асигнувань, що виділяються з державного
бюджету тощо.

У разі, коли зазначені територіальні органи Державного казначейства, а
також Головне управління Державного казначейства безпосередньо здійснює
операції щодо виконання державного бюджету, коли виконують ті самі
функції, що й відділення Державного казначейства у районах, містах,
районах у містах.

Відділення Державного казначейства у районах, містах, районах у містах:

1)здійснюють виконання відповідних показників державного бюджету та
контроль за надходженням і використанням державних позабюджетних фондів
у частині, що визначається Головним управлінням Державного казначейства;

2)забезпечують відповідно до встановлених розмірів асигнувань та
касового плану цільове фінансування видатків державного бюджету;

3)ведуть облік розпорядників коштів, яким виділяються асигнування з
державного бюджету та позабюджетних фондів;

4)здійснюють прогнозування та касове планування кошів державного
бюджету;

5)розподіляють між державним бюджетом та бюджетами Автономної Республіки
Крим, областей, міст Києва та Севастополя відрахування від
загальнодержавних податків, зборів, обов’язкових платежів за
нормативами, затвердженими Верховною Радою України, а також
перераховують місцевим бюджетам належні їм суми коштів від зазначених
відрахувань;

6)здійснюють за поданням державних податкових інспекцій повернення за
рахунок державного бюджету зайво сплачених або стягнених податків,
зборів та обов’язкових платежів;

7)ведуть бухгалтерський облік руху коштів державного бюджету за
рахунками відділень Державного казначейства;

8)здійснюють збирання, контроль, зведення та подання вищестоящим органам
Державного казначейства фінансової звітності про стан виконання
показників державного бюджету відповідним районам.

Органи Державного казначейства мають право:

1)відкривати в установах банків рахунки по доходах і видатках державного
бюджету;

2)отримувати в банківській системі України на договірних засадах
внутрішньорічний бюджет на відповідний рік для покриття тимчасових
касових розривів державного бюджету, проводити операції щодо розміщення
державних цінних паперів, їх погашення і виплати доходу по них;

3)проводити у міністерствах, інших центральних та місцевих органах
державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях, установах
банків незалежно від форм власності перевірки фінансово-бухгалтерських
документів про зарахування, перерахування і використання бюджетних
коштів, а також одержувати необхідні пояснення, довідки і відомості з
питань, що виникають у процесі перевірок;

4)одержувати від установ банків відомості про стан поточних бюджетних
рахунків підприємств, установ і організацій незалежно від форм
власності, які використовують кошти Державного бюджету та державних
позабюджетних фондів;

5)вимагати від посадових осіб міністерств, інших центральних та місцевих
органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій
усунення виявлених порушень установленого порядку виконання Державного
бюджету;

6)припиняти фінансування з державного бюджету підприємств, установ і
організацій у разі виявлення фактів порушень установленого порядку
виконання державного бюджету з повідомленням про це керівників
відповідних міністерств і відомств;

7)безспірно вилучати у міністерств, інших центральних та місцевих
органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій
раніше надані в порядку фінансування кошти Державного бюджету, державних
позабюджетних фондів у разі встановлення нецільового та неефективного їх
використання.

Головне управління Державного казначейства та його територіальні органи
у своїй діяльності взаємодіють з міністерствами та іншими центральними
органами інших банків, установами інших банків, Державною податковою
службою, місцевими органами, Державною контрольно-ревізійною службою в
Україні.

Головне управління Державного казначейства та його територіальні органи
є юридичними особами,мають самостійні кошториси видатків, розрахунків та
інші рахунки, в установах банків, печатку із зображенням Державного
герба України та своїм найменуванням.

Державне казначейство у своїй діяльності керується Конституцією України,
конституційним договором між Верховною Радою України та Президентом
України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і
розпорядженнями Президента України, положенням “Про Державне
казначейство”, а також наказами Міністерства фінансів.

Використана література

Паламарчук В.О.”Фінансові підвалини держави “.Журнал “Фінанси України”,
№2 , 1999 , стор.97-104.

Поль Марі Годме “ Фінансове право “. Москва , “Прогрес “,1978,стор.315 –
343.

Панкевич Л.В.”Державне казначейство : від контролю до оптимізації
розподілу фінансових ресурсів”. Журнал “регіональна економіка “, №1,
2003 ,стор.210-215.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020